Шумський П.В. Прокуратура України

Подождите немного. Документ загружается.

Генеральний прокурор України і його заступники, прокурор Автономної Республіки Крим,

прокурори областей, міст Києва

177

і Севастополя та прирівняні до них прокурори при наявності достатніх підстав, що свідчать про

суттєве порушення закону, мають право одночасно з витребуванням кримінальної справи, з якої

рішення вступило в законну силу, внести подання до суду вищого рівня про зупинення виконання

вироку, ухвали, постанови суду до їх опротестування строком не більше як на три місяці до

розгляду протесту в суді.

Прокурор, який підтримує державне обвинувачення в суді, з метою захисту інтересів держави, а

також громадянина, який за станом здоров'я та з інших поважних причин не може захистити свої

права, заявляє і підтримує цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином.

Якраз цій проблемі присвячено слідуючу главу нашого дослідження.

І І

178

ГЛАВА IV. ПРЕДСТАВНИЦТВО ПРОКУРАТУРОЮ

ІНТЕРЕСІВ ГРОМАДЯНИНА АБО ДЕРЖАВИ В СУДІ

У ВИПАДКАХ, ВИЗНАЧЕНИХ ЗАКОНОМ

§1. Проблеми представництва прокурора в суді

Статтею 121 Конституції України чітко передбачені права прокуратури як органу держави.

Зокрема, у п.2 цієї статті закріплено її право представляти інтереси громадянина або держави в

суді у випадках, визначених законом.

Функція представництва інтересів громадянина або держави в суді є для прокуратури новою. До

речі, такої функції не мала і прокуратура СРСР. Оскільки в Конституції зміст даної функції не

розкривається, доцільно це зробити в новому Законі про прокуратуру. Не претендуючи на

остаточне вирішення цього питання, гадаємо, що під функцією представництва в суді слід

розуміти діяльність прокурора, яка поєднується з його участю в судовому розгляді цивільних,

господарських справ та справ про адміністративні правопорушення з метою захисту прав і

„законних інтересів окремої особи, громадян, держави, а також підготовкою та направленням в

суд заяв та інших матеріалів, вжиттям інших заходів з поновленням порушеного права окремої

людини, громадян, держави.

У Законі про прокуратуру необхідно також сформулювати приводи та підстави представництва

прокурора в суді, його повноваження як безпосередньо в судовому засіданні, так і на стадії

підготовки заяви в суд. Думається, що приводами для дій прокурора щодо здійснення своїх

повноважень в межах даної функції можуть бути як звернення в прокуратуру громадянина, до

органу державної влади, підприємства, іншої юридичної особи, так і безпосереднє виявлення

прокурором порушеного права громадянина чи держави. ,___

Представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді є представництво

особливого роду, передбачене Конституцією України, яке здійснюється на підставі відповідної

заяви прокурора і його службового посвідчення.

Представництво прокуратурою здійснюється у всіх загальних та спеціалізованих судах.

Завданням представництва прокуратури в суді є захист прав, свобод та законних інтересів

громадянина, а також інтересів держави.

Приводами представництва прокурора в суді інтересів громадянина або держави є звернення

громадянина, державного орга-

179

ну, підприємства, установи, організації, а також виявлення порушень зазначених інтересів

прокурором.

Прокурор обов'язково бере участь у розгляді справ, коли це визнав за необхідне суд, а також у

випадках, визначених законом.

Прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагають інтереси

держави. Позиція прокурора у справі є незалежною від інших учасників процесу.

ґ\ Прокуратура звертається до суду за захистом прав та свобод

/громадян, коли цього вимагає охорона держатшхлціересів, а

*• також представляє в суді Інтереси держави.

* Прокурор представляє в суді законні інтереси і захищає права і свободи неповнолітніх,

недієздатних, обмежено дієздатних громадян та безвісно відсутніх, якщо ці інтереси не захищають

відповідно їх батьки, усиновителі, опікуни та піклувальники.

Прокурор представляє і захищає в суді інтереси держави, коли відповідні державні органи

контролю за додержанням законів не захищають державні інтереси при обов'язку забезпечувати

територіальну цілісність, суверенітет, економічну, державну, інформаційну, національну безпеку,

законність і правопорядок тощо, виходячи із свого відомчого підходу або коли ці органи

некомпетентні, не мають достатнього професіоналізму для виконання своїх обов'язків, коли їх

посадові особи мають особисту зацікавленість у невиконанні своїх обов'язків по захисту

державних інтересів, а також, коли ці органи контролю безпосередньо посягають на інтереси

держави. Прокурор і в інших випадках представляє в суді інтереси держави і захищає їх, якщо ці

інтереси залишаються незахищеними.

Прокуратура звертається за захистом інтересів держави в суд, коли органи центральної виконавчої

влади, місцеві адміністрації, органи місцевого самоврядування допустили порушення законності

при виданні правових актів, а також за захистом порушених засад конституційного ладу,

суспільного життя, права власності, економічної, екологічної та інформаційної безпеки держави.

Обсяг і межі повноважень прокурора, який представляє інтереси громадянина або держави в суді,

визначаються цим Законом та процесуальним законодавством України.

Прокурор, виявляючи порушення інтересів громадянина або держави, має право звернутися до

органу, посадової особи, які їх допустили, чи до вищестоящого органу з вимогою про їх усунення

або з заявою до суду. Право вибору належить прокурору.

180

Коли виникає необхідність захистити інтереси громадянина або держави, прокурор має право:

1) вимагати необхідні матеріали, документи, рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші

акти, статистичні дані, акти ревізій, перевірок, висновки спеціалістів тощо;

2) викликати до прокуратури посадових осіб і громадян, вимагати від них письмових чи усних

пояснень щодо порушень інтересів громадянина або держави;

3) призначати проведення в межах своєї компетенції відповідними органами, установами,

організаціями ревізій, експертиз, перевірок, а також залучати для з'ясування необхідних питань

експертів та інших спеціалістів;

4) вносити подання про усунення порушень закону, причин та умов, що їм сприяють.

Представництво в судах інтересів громадян у випадках, визначених законом, є самостійною

формою державної діяльності. У цивільному процесі прокурор виступає як суб'єкт цивільних

процесуальних правовідносин, реалізуючи свої суб'єктивні права і виконуючи відповідні

обов'язки, що витікають з його правового становища. Прокурор як суб'єкт цивільно-

процесуального права відноситься до складу осіб, що беруть участь у справі.

Право порушення цивільної справи в суді відповідно до законодавства надано широкому колу

осіб, що звертаються за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу: прокурору,

органам державного управління, підприємствам, громадським організаціям, чи окремим

громадянам у випадках, коли за законом вони можуть звертатися за захистом прав і інтересів

інших осіб.

Законодавець не поставив знак рівності між названими суб'єктами ттряват хоча надає~всім їм

рівне право на порушення цивільної справи. Це обґрунтовується перш за все особливостями

правового становища кожного з перерахованих суб'єктів. Якщо для подачі заяви (позовної) і

порушенням цивільної справи в суді громадянам і організація — позивачам — необхідно

звернутись за захистом свого права чи охоронюваного законом інтересу в спірному матеріальному

правовідношенні, а органам державного управління, профспілкам по закону надана можливість

звертатись за захистом прав і інтересів інших осіб, то прокурор зобов'язується порушити цивільну

справу у випадках, визначених законом.

Як головні підстави, що дають право прокурору порушувати цивільну справу, розглядаються

порушення закону і порушення чи оспорювання суб'єктивних матеріальних прав і охоро-

181

нюваних законом інтересів фізичних і юридичних осіб, коли вони самі не взмозі захистити свої

інтереси чи ті, шо торкаються державних інтересів.

Автором розділяється точка зору про поняття права на звернення до суду за судовим захистом як

права на судовий розгляд заявленої вимоги, як права на процес і судове рішення. Це

обґрунтовується тими підставами, які надані суду (судді) як право відмовити в прийнятті позовної

заяви.

Нами обґрунтовується правильність твердження, що суд не має права закрити провадження по

справі, якщо прокурор відмовився від пред'явленого позову з мотивів неучасті особи, в інтересах

якої пред'явлено позов у справі, і визнається, що таке право надається суду лише у разі відмови

позивача від позову. З урахуванням диспозитивності цивільного процесу вважаю, що притягнути

позивача до участі у справі в обов'язковому порядку неможливо, закриття провадження по справі з

вищевказаних мотивів позбавило б позивача можливості захисту своїх прав в майбутньому, і тому

в даному випадку визнається недоцільним залишати позов прокурора без розгляду і заповнити

наявне в законі упущення з цього приводу.

Двигуном судового розгляду є позовна заява, що подана прокурором. ^^ш^яттягІозову, на нашу

думку, визначається як не-єдине поняття з урахуванням двох сторін: процесуальної, яка має

право_звернення до суду пр^^адйсхлща^.,_

в соЬІ ввача до відповідача.

Особливий Інтерес викликає питання про сумісність права суду притягати за своєю ініціативою до

участі в цивільному процесі прокурора з принципом незалежності прокурорських органів. У

зв'язку з цим підтримується судження, що для прокурора можуть бути обов'язковими тільки такі

вимоги суду, виконання яких не позбавляє його ініціативи і суб'єктивного права та прерогативи на

пред'явлення позову.

У цивільному процесі прокурор реалізує надані йому цивільним процесуальним законодавством

права і обов'язки і в силу принципу диспозитивності зобов'язаний прагнути до реалізації іншими

суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин, їх суб'єктивних прав і обов'язків. Тому не

можна погоджуватись з твердженням, що дії прокурора набувають владного характеру. В

судовому процесі владні повноваження належать суду як органу держави, покликаному

здійснювати правосуддя.

Аналізуючи зміст передбачених процесуальних прав і обов'язків прокурора, автор доходить до

висновку, що діяльність прокурора у цивільному процесі полягає в захисті закону від

182

порушень і тим самим в захисті порушених прав і охороню-ваних законом інтересів інших осіб,

що беруть участь у справі.

Він має право пред'явити позов, вступити у справу на будь-якій стадії процесу, брати участь в

дослідженні доказів, роз-/гляді справи, якщо це передбачено законом чи визнано судом. \

Прокурормає право знайомитись з матеріалами справи, заявляти відводи^ представляти докази,

брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання^ також вчиняти інші прсщесу-альнГдп,

пе^едбаченГ законом. Розкладаючи по¥новаження прокурбра на відмову вщ~пре1рявленого

позову, на зміну заявлених ним позовних вимог, тобто на збільшення чи зменшення розміру

позовних вимог, ми вважаємо, що в цій частині необхідне реформування чинного законодавства в

напрямку розширення прав прокурора і виділення їх в окрему главу нового Цивільно-

процесуального кодексу.

Автор підтримує думку про те, що процесуальні права і обов'язки не можна змішувати з його

посадовими правами і обов'язками, і ні в якому разі не можна ототожнювати процесуальні права і

обов'язки з посадовими правами і обов'язками.

Погоджуючись з думкою про необхідність в новому Цивільно-процесуальному кодексі

конкретизувати і більш повно регламентувати участь прокурора в процесі, його права і обов'язки,

автор вважає доцільним регламентувати у цивільному процесуальному законодавстві суб'єктивні

цивільні процесуальні права і обов'язки прокурора, вказавши на послідовність їх реалізації у

цивільному процесі.

Випадки обов'язкової участі прокурора у цивільному процесі повинні передбачатись законом. На

нашу думку, доцільно додатково регламентувати обов'язкову участь прокурора по справах,

пов'язаних з діями державних органів і їх посадових осіб, а також по справах, що зачіпають

інтереси держави. Висновок розглядається як підсумок діяльності прокурора по цивільній справі,

підсумок вияснення обставин, що підтверджують позовні вимоги позивача і заперечень

відповідача, підсумок дослідження доказів, встановлення фактичних взаємовідносин сторін і тим

самим насамкінець служить правильному вирішенню спору судом.

Прокурор має право вступити в справу на будь-якій стадії процесу. У зв'язку з цим нами

рекомендується вирішити питан-

'Див. Бапченко-Любимова. Участь прокурора в суді першої і другої інстанції по цивільних справах. М.,

1983, с.11.

183

ня в законодавчому порядку про надання прокурору права при вступі в уже розпочатий процес

знайомитися з матеріалами справи, а також з протоколом судового засідання, тобто з процесуальн

йми діями, вчиненими до його вступу в процес. Такий підхід грунтується на тому, що успішна

участь прокурора у справі з метою дачі висновку можлива тільки в тому разі, якщо цьому передує

активне з'ясування ним всіх питань, пов'язаних з предметом судової діяльності.

З нашої точки зору, для правильного винесення судом рішення по справі неабияке значення має

форма подачі прокурором висновку по справі. Щодо форми і плану висновку прокурора існують

відповідні методичні рекомендації.

Однак головне в ньому — це охоплення всіх питань,

викладених в позовній вимозі, фактичних обставин, встановлених в судовому засіданні.

Прокурор повинен вживати заходів до захисту порушуваних цивільних справ. Звідси випливає

висновок, що для пред'явлення позову прокурором обов'язковою умовою є наявність законних до

цього підстав. Тобто до порушення справи прокурор повинен переконатися в тому, що порушення

закону в даному конкретному випадку вимагає втручання органів прокуратури. Підставою для

цього можуть бути факти публічного порушення закону з боку окремих посадових осіб і т.п.

Іншими словами, виходить, що відновлення порушеного права має принципове значення для

держави і суспільства.

Прокурор зобов'язаний пред'явити позов і в тому разі, коли державі діями обвинувачених нанесені

матеріальні збитки, а кримінальну справу закрито. Цей обов'язок лежить на прокуророві і тоді,

коли, розглянувши кримінальну справу, суд визнає за цивільним позивачем лише право на

задоволення позову чи залишить позов без розгляду.

Прокурор повинен пред'являти позови для захисту непрацездатних і потребуючих батьків, якщо

вони за станом здоров'я чи віку позбавлені можливості самі захистити свої права.

Пред'являючи позов, прокурор повинен бути переконаний в обгрунтованості позову. Тому слід

дуже ретельно знайомитися із заявами і документами, що надійшли від установ, організацій чи

окремих громадян.

'Див. Огляд практики участі прокурорів у розгляді цивільних справ, М., 1989, с.1.

184

Матеріал, що надійшов до прокуратури, повинен бути перевірений до пред'явлення позову.

Перевірка може бути проведена прокурором шляхом витребування документів чи опиту окремих

громадян. Така перевірка особливо необхідна в тих випадках, коли особи, в інтересах яких

пред'явлені позови, самі не можуть захистити свої законні інтереси (малолітні, непрацездатні,

престарілі тощо).

Прокурор зобов'язаний доказувати обгрунтованість заявлених вимог. Це означає, що до позовної

заяви повинні бути додані документи та інші письмові докази, що підтверджують позов, вказані

свідки, які можуть підтвердити ті чи інші обставини. Порушувана прокурором справа повинна

бути підвідомча суду. Підвідомчість визначає коло справ, на розгляд і вирішення яких

уповноважені різні органи, в тому числі судові. Підвідомчість розмежовує повноваження судових

органів і повноваження інших органів.

Пред'являючи позов, прокурор повинен перевірити, чи не минув строк позовної давності,

встановлений законом. У разі коли строк минув, він має право порушити перед судом питання

Ітррвіднрвленнястроку. Як правило, заява про відновлення строку Іюзовної давності складається

окремо і подається в суд разомТ~гГОЗОВн"оТо~заяво1оТ11ропуск строку позовної давності

беТТюважнЖ~ТІрТїчТїн"Тйоже потягнути відмову в позові лише І при вирішенні спору по

сутіЙОозовна заява\ складена прокурором, повинна відповід^та^щм^гам_закону. У ній повинні

бути вказані обставини,_що служать підставою позову, вказаний закон, в силу якого

пБзЖІпдїшТІєТаІГОтоТЄтІ^ТІПЗІІПЕІ^™

¥й!иогиТ Прокурор в позовній заяві

повинен вказати:

а) в чиїх інтересах прокурор починає справу (повну назву установи, підприємства, організації);

б) які є дані про відповідача;

в) коротко, але доступно, ясно і точно викласти обставини справи (підстави позову);

г) докази, що підтверджують позовні вимоги;

д) закон, яким слід керуватись при вирішенні справи;

е) ціну позову і вказати осіб, що підлягають викликові у судове засідання.

Позови, пред'явлені прокурором, не оплачуються державним митом і звільнені від судових витрат.

Задовольняючи позов, державне мито і видатки по провадженню справи на підставі судового

рішення стягуються з відповідної сторони пропорційно задоволеній частині позову в користь

місцевого бюджету.

185

Отримавши позовну заяву, суддя може визнати попередню підготовку справи зайвою і призначити

справу до слухання. Слід зазначити, що необхідність в проведенні попередньої перевірки справи

значною мірою залежить від того, наскільки доброякісно і юридичне правильно підготовлений

позовний матеріал. Якщо прокурор перевірив матеріал, що надійшов до нього, правильно обгрунтував

позовні вимоги і подав досить переконливі докази, що підтверджують позов, немає необхідності в

досудовій підготовці справи. У цих випадках не тільки скорочуються строки розгляду справ, але й

гарантується задоволення позовів.

Якщо виникає необхідність забезпечення позову, тобто накласти арешт на належне відповідачу майно і

те, що знаходиться у нього чи в сторонніх осіб, майно, то прокурор зобов'язаний поставити це

запитання перед судом, який буде розглядати справу.

В юридичній літературі викладені різні погляди відносно участі прокурора у цивільному процесі і його

процесуальне становище. Одні стверджувють, що прокурор у цивільному процесі виступає як сторона і

є стороною, оскільки бере участь у розгляді справи, пред'являє суду докази, домагається визнання

правильності своїх претензій. Згідно з іншою точкою зору прокурор у цивільному процесі є стороною в

процесуальному значенні цього слова. ~~ ~~

\/ Прокурор не є суб'єктом спірного матеріального правовідно-шення, рішення суду не встановлюють

для нього цивільних прав і цивільно-правових обов'язків.

Відмова прокурора від позову, пред'явленого в порядку, передбаченому законом, не є обов'язковою для

закриття справи, оскільки особа, в інтересах якої пред'явлено позов, може самостійно захистити свої

права як сторона (позивач); прокурор не може закінчити справу мировою угодою; до прокурора, що

пред'явив позов, не можна пред'явити зустрічної позовної вимоги. Прокурор не є представником

сторони. Беручи участь у цивільному процесі, він не потребує повноважень сторони, керуючись у своїх

висновках, поясненнях і діях тільки законом. ^/Процесуальне становище прокурора відрізняється

від^тано-вища інших учасників процесу, зокрема_від_сторін. Закон надає прокурору право^к-

розпочати^справу, так і вступити в неї на будь-якій стадії процесу. Так, прокурор може внести

касаційне чи окреме подання по справі, по якій раніше не брав участі. Крім того, він може брати участь

у розгляді справи з ініціативи суду. Здійснюючи свої права і обов'язки, прокурор вчиняє ряд

процесуальних дій, нехарактерних стороні.

186

Таким чином, обсяг процесуальних прав і обов'язків прокурора відрізняється від обсягу процесуальних

прав і обов'язків сторони. Все це означає, що прокурор займає самостійне становище в процесі, що

визначається завданнями і суттю прокурорського нагляду. Порушуючи цивільну справу, вступаючи в

розпочату справу на будь-якій стадії процесу, прокурор завжди залишається представником держави;

здійснюючи функції нагляду, він не усуває і не замінює сторони, які завжди беруть участь у

цивільному процесі, навіть у процесі, розпочатому прокурором.

Таким чином, праві були ті працівники науки і практики, якими висловлена точка зору про те, що

прокурор в цивільному процесі не є стороною.

Для того, щоб прокурор міг виконати покладені на нього обов'язки і завдання в цивільному процесі,

закон надає йому для цього широкі права, які проявляються на кожній із стадій процесу в певних

процесуальних формах.

Вся діяльність прокурора в цивільному процесі незалежно від стадії процесу проходить в

процесуальних формах, підпорядкована єдиній меті — охороні державних інтересів чи інтересів

громадян.

І/ Під процесуальними формами участі прокурора та осіб, які беруть участь у справТТметою захисту

гіріва таТйтересів інших осіб, у цивільному процесі необхідно розуміти закріплену в законі

правомочність їх впливу на розвиток цивільного провадження. Залежно від останнього прокурор бере

участь уіїіох формах: 1) у_формі_ порушення ^справм^ б) у формі вступу у

......... ~

В основу визначення процесуальної форми участі прокурора в цивільному процесі нами покладений не

зміст наглядних його завдань, пов'язаних з характером і завданнями стадій процесу, а ступінь

активності в порушенні цивільного провадження по справі. Ми вважаємо, що форма участі прокурора в

цивільному процесі залежить від порядку вступу його до процесу. В юридичній літературі про форми

участі прокурора в цивільному процесі висловлені різні міркування. Деякі автори розглядають це

питання не тільки у плані впливу прокурора на порушення процесу, але й характеру, змісту діяльності

стосовно стадій процесу, підкреслюючи, що різні стадії викликають різні форми участі.

;

Див. Прокурорський нагляд по цивільних справах. Група авторів. М., 1989, с.20.

187

Деякі автори доводять, що процесуальних форм участі прокурора в цивільному процесі багато,

зокрема: 1) порушення справи; 2) вступ у справу в суді першої інстанції; 3) необхідна участь за

ухвалою суду; 4) внесення подання на рішення й ухвали суду, що не набули законної сили; 5)

підтримання подання в суді другої інстанції; 6) подання висновку в суді другої інстанції по

скаргах сторін; 7) подання протесту на рішення, ухвали, постанови суду, що набули законної сили;

8) подання вищестоящому прокурору з приводу принесення протесту на судові постанови, що

набули законної сили; 9) участь в засіданні судово-наглядних органів; 10) порушення

провадження про перегляд справ за нововиявленими обставинами.

Деякі автори називають такі форми участі прокурора в цивільному процесі: 1) пред'явлення і

підтримання позову; 2) вступ у розпочатий процес у стадії судового розгляду для подання

висновку; 3) перевірка судових рішень і ухвал, що не набули законної сили; 4) перевірка судових

рішень і ухвал, що набули законної сили; 5) участь у суді другої інстанції; 6) діяльність у судово-

наглядних органах; 7) участь у провадженні за нововиявленими обставинами.

Наведену класифікацію процесуальних форм участі прокурора в цивільному процесі не можна

визнати досконалою. Якщо проаналізувати визначені форми участі прокурора у цивільному

процесі, то всіх їх, у кожній стадії процесу можна звести до двох форм — порушення справи та

вступ у порушену справу. Визначені численні форми є не що інше, як перелік процесуальних дій,

що мають характерні ознаки стадій процесу (або є самі стадіями процесу), які викликають до

життя одну з двох процесуальних форм участі прокурора в процесі.

Автори, по суті, розглядають процесуальні дії або стадії процесу як форму участі прокурора, тобто

проводять аналогію між процесуальними діями, стадіями процесу і процесуальними формами, хоч

це цілком самостійні цивільні процесуальні категорії, які пов'язані між собою, але нетотожні.

Але ж основним є те, що запропонована класифікація процесуальних форм участі прокурора в

цивільному процесі суперечить закону, який визндцае. що прокурор має прав^пред'яви^ ти позов

або вступити у справу в будь-якій стадії процесу, тобто

даптроцесуальні^орми^;;^поруше^1НЇп^роцесу^ вступ у порушену страву!

Порушення прокурором цивільного процесу в суді першої

^інстанції є засобом забезпечення законності і можливе з усіх

категорій справ, що віднесені на розгляд цивільного судочин-

188

ства. Це можуть бути справи позовного, з адміністративно-правових відносин та окремого

провадження.

Порушення прокурором цивільного процесу в суді першої інстанції наступає тоді, коли цього

вимагає охорона державних або громадських інтересів чи прав і охоронюваних законом інтересів

громадян.

Закон не визначає, коли наступають такі обставини, а надає право прокурору встановити їх у

кожному конкретному випадку з будь-яких спірних правовідносин. Вони вирішуються, виходячи з

обставин справи, характеру правопорушення, необхідності втручання органів прокуратури в

справу і перенесення її на розгляд суду, враховуючи, наскільки фактично порушені права, що

потребують захисту.

В інших випадках прокурор має роз'яснити особам наявність у них права на позов і/у разі

необхідності сприяти правосуддю, вступивши в процесі/Порушення прокурором цивільного про-

цесу в суді першої інстанції наступає внаслідок подання ним до суд^щдповідного

пр^есуальнш^Щумента'гКОлиПие"спра-ва^позовного провадженн^Лто прокурор пред'являє

позов, зовнішній про^в_якого оформляється у позовній заяві. Коли це

справа(&^рем^оПітр^вадження^ тсГпрокурор подає заяву або протест. Процесуальний

документ,""який є пщставою для суду почати цивільне провадження, повинен мати письмову

форму. Позовна заява за змістом пишеться так, щоб вона мала всі необхідні реквізити. Заява та

протест мусять задовольняти вимоги врахування особливостей справ окремого провадження. По-

дані прокурором процесуальні документи на порушення процесу державним митом не обкл

здаються .\<Д о позовної заяви додаються письмові докази і копії позовних заяв відповідно до

кількості відповідачів, а в необхідних випадках, за вимогою судді, — копії інших документів,

доданих до матеріалів справи. /

З прийняттям позовної заяви починається цивільний процес. / Для того, щоб прокурор міг

якнайкраще виконати свої завдан- * ня, законодавець надає йому широкі процесуальні права та

покладає на нього процесуальні обов'язки. Він може заявляти різні клопотання про залучення до

участі у справі третіх осіб, заміну сторін органів державного управління, виклик на судові

засідання додаткових свідків, призначення експертизи, проведення місцевого огляду,

витребування письмових і речових доказів тощо.

Прокурор може просити суд про забезпечення доказів, позову, зміну способу забезпечення доказу

і позову, розшук відповідача.

189

Прокурор має право знати про день, час і місце проведення місцевого огляду, судового

засідання по розгляду справи, знати прізвища осіб, склад і давати їм відводи. Він може

змінювати предмет і підставу позову, збільшувати або зменшувати позовні вимоги^У

судовому засіданні пр^куро^~мМ1травіо~дати гіояс-ненняГщодо позову,

подаюти_доказІО'а__брати активну^часть у і^^ос^ідженні^ висловлювати свої міркування з

приводу клопотань осіб, що беруть участь у справі, робити висновки з усіх процесуальних

питань, виступати у дебатах сторін і по розгляді справи.

Прокурор має право також знайомитися з протоколом судового засідання і подавати до нього

свої зауваження. Коли прийняте судом рішення має недоліки, які можуть бути виправлені цим

же судом, то прокурор може порушити процес про виправлення помилок і явних

арифметичних помилок, про винесення додаткового рішення та про роз'яснення рішення.

Порушення прокурором процесу можливе і в суді другої інстанції. Суд, який розглядає справу

по суті, повинен установити об'єктивну істину в спірних правовідносинах, з'ясувати справжні

права й обов'язки сторін і третіх осіб і на підставі закону вирішити спір, постановляючи про

це рішення.

Іноді судові рішення не відповідають цим вимогам, приймаються з порушенням норм

матеріального і процесуального права, з використанням недоброякісного доказового

матеріалу, нез'я-суванням всіх істотних обставин справи.

Такі рішення, якщо вони не набули законної сили, переглядаються в стадії касаційного

оскарження, шляхом внесення касаційного подання до суду другої інстанцш Щоб_розпотало-

ся касаційне провадження, необхідно, щоб правомочні"особи по^[зуш"йлїї~пр15ІЩс"ЗГсуді

другої Інстанщї. Правом порушення процесу 1Гк1Жщи!гому~суді наділений і прокурор

незалежно від того, брав він участь у суді першої інстанції чи ні та в якій процесуальній

формі.

Для того, щоб був порушений касаційний процес, прокурор повинен виконати певну

процесуальну дію, подати до суду відповідний процесуальний документ, який іменується

касаційним поданням.

Порушуючи касаційне провадження з перевірки рішень і ухвал суду, прокурор виконує

обов'язок щодо усунення порушень закону. І хоч такі дії спрямовані стосовно конкретної

справи, вони є засобом запобігання повторення судовими органами подібних порушень.

190

(^Касаційне ^тоданняла формою є письмовим і за змістом мусить відповідати вимогам

процесуального закону. Воно повинно бути підписане прокурором і подане з копіями

відповідно до кількості осіб, що брали участь у справі, через суд першої

протягом десяти днів з на-

ступного дня після оголошення рішення суду. "Усталії касаційного оскарження прокурор має

право заявляти клопотання, подавати додатково докази. Він має право бути повідомленим про

день, час, місце засідання касаційного суду, брати активну участь у дослідженні судом

матеріалів справи: задавати питання особам, які беруть участь у справі, робити висновки з

усіх процесуальних питань, що виникають під час касаційного провадження, та давати

висновок з суті обставин справи і рішення суду, яке переглядається касаційною інстанцією.

Порушення процесу прокурором можливе в стадії перегляду у порядку судового нагляду

рішень, ухвал, постанов суду, що набули законної сили.

Враховуючи, що перегляд судових рішень, що набули законної сили, не є звичайним методом

виправлення допущених судом помилок, цивільно-процесуальне законодавство не всім

прокурорам надало право порушувати провадження у цій стадії процес у. Тільки Генеральний

прокурор України, його заступники, прокурори областей, міст Києва і Севастополя та

прирівняні до них військові прокурори наділені таким правом. Прокурори районів та міст і

прирівняні до них прокурори таким правом не користуються, але вони мають право

витребовувати від відповідних судів цивільну справу, і коли по ній будуть встановлені істотні

підстави для подання протесту в порядку нагляду, то вони звертаються з поданням до

вищестоящого прокурора, який має такі права.

у Для^порушення провадження^уПїорядкуТнагляду) прокурор подаеГдо відповідної судової

Тнстанції протест. Чинне цивільно-процесуальне законодавство не регулює питання форми і

змісту протесту, але цілком зрозуміло, що за формою він повинен бути письмовим, а за

змістом — відповідати вимогам, що ставляться до подань, які подаються в касаційному

порядку. Прокурор, який подає протест у порядку нагляду, зобов'язаний додати до нього копії

протесту відповідно до кількості осіб, які брали участь у справі.

Прокурор може порушити цивільний процес про перегляд судових рішень, ухвал, постанов,

що набули законної сили, за

191

( нововиявлени^ш^рбставинами? Прокурор має право на по-Тщомлення~його про час розгляду

подання, знати склад суду, давати відводи, заявляти клопотання, брати активну участь у

дослідженні всіх матеріалів по справі, пояснити суть свого подання, робити висновки з

процесуальних питань та висновок по суті справи.

.Вступаючи в стадію перегляду сіаових рішень, ухвал,, постанов, що набули законної сили,

за_нововиявленими обставина-мигпртла^р1г"акож]Т5орить висномік^^сіх^ процесуальних питань

та по суті розгляду заяви проперегляд.

Незалежно від форми участі і стадії процесу прокурор вступає у цивільні відносини з судом, тому

що цього вимагають охорона інтересів держави чи прав і інтересів громадян.

Вирішення питання про визначення цивільно-процесуальної правосуб'єктності прокурора має не

тільки теоретичне, але й практичне значення. Воно сприяє розкриттю завдань і функцій прокурора

в цивільному процесі та поліпшенню його діяльності.

Автор розділяє позицію тих вчених, які твердять, що незалежно від форми участі прокурора в

цивільному процесі він є самостійним суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин, завжди

є представником держави. У цивільному процесі він є сам собою і його процесуальну

правосуб'єктність можна визначити тільки як самостійної особи, що бере участь у справі, назва

якій — прокурор у цивільному процесі.

Це підтверджується численними нормами цивільного процесуального законодавства, що

врегульовує участь прокурора у процесі.

у \ Прокурор не є представником сторони, він у процесі діє без ^ повноважень від неї, керуючись

тільки законом.

Процесуальна правосуб'єктність прокурора не може бути зведена до сторони позивача, тому що ці

суб'єкти цивільних процесуальних відносин істотно відрізняються один від одного.

Сторони — це суб'єкти матеріально-правових відносин, спір яких переданий на розгляд суду. У

наслідках розгляду справи вони суб'єктивно заінтересовані, свої дії в процесі спрямовують на те,

щоб суд виніс сприятливе для них рішення, задовольнив чи відмовив у позові. ґ~}

Прокурор у справі має іншу заінте{іесованість — не суб'єктивну

/матеріально-правову, (Оержавну7|У з.в'язку з чим свої дії він

' спрямовуватим£2Іа^г|^що6_суд прийшпГрішення, яке~їідп6вь

»дало^Тнте^сам_держави і громаданттггтагбуло законним і

обгрунтованим.

192

Прокурор — не сторона і в процесуальному розумінні, оскільки нашому праву невідомий поділ

суб'єкта процесуальних відносин на дві частини: матеріальну і процесуальну. До того ж ця назва

не розкриває правової природи участі прокурора у цивільному процесі.

Назва суб'єкта процесуальних відносин повинна відбивати внутрішню суть явища, його завдання і

функції в процесі. І дійсно, цим умовам відповідає визначення прокурора як самостійного суб'єкта

цивільних процесуальних правовідносин, як особи, що бере участь у справі, зміст якої

відбивається поняттям «участь прокурора у цивільному процесі».

Діяльність прокурора, на нашу думку, не повинна змінюва-

не

«£

тись. Він/залишається представником органу держави чи гро мадянина у випадках, визначених

законом.

Автором проведено анкетування оперативних працівників апарату Генеральної прокуратури

України, майже всіх прокурорських працівників прокуратур областей, обласних центрів,

міськрайпрокурорів та прирівняних до них. Понад шістдесят відсотків опитаних вважають, що

представництво інтересів громадянина чи держави в суді необхідно більш чітко регламентувати в

проекті Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру». Майже

стільки ж анкетованих вважають обов'язковою участь прокурора у розгляді судом цивільних справ

за позовом прокурора. Половина опитаних позитивно відноситься до наглядового порядку

перевірки цивільних справ.

Є діаметрально протилежні думки щодо місця і функцій прокурора у цивільному процесі.

Зокрема, представляти інтереси держави і громадянина в суді незалежно від волі та бажання

громадянина чи повноважного представника органу держави, тобто за відсутності письмового

прохання юридичної чи фізичної особи. На думку автора, прокурор — це є державний орган і

ніяких додаткових документів, довіреності, письмового прохання тощо на представлення інтересів

держави в судах чи арбітражних судах не потрібно. Що стосується захисту в суді інтересів

фізичних осіб, які самі не взмозі це зробити, то такі підстави повинні випливати із представлених

прокурорами в суд матеріалів.

Чи має прокурор право на порушення справи у загальному чи арбітражному суді, тобто право

самостійно подавати позовну заяву до нього, чи він має лише право на представництво, а отже й

на подачу такої заяви тільки за наявності письмового прохання цих осіб? На мій погляд, це два

різні інститути.

^ П. Шумський

193

Вважаю, що відповідно до Конституції прокурор не має права самостійно звертатися з

позовом до загального чи спеціального суду на захист інтересів громадян і держави. Він

повинен одержати від цих фізичних і юридичних осіб спеціальне повноваження, вирішене у

письмовій формі. Виняток мають становити лише випадки, щодо яких є застереження в

матеріальному, а не в процесуальному законі.

Щоб визначитися з поняттям представництва, звернемось до статей 62 і 64 Цивільного

кодексу. Згідно з ними повноваження представника грунтуються на довіреності, законі або

адміністративному акті. Довіреністю визнається лише письмове уповноваження на

представництво.

Отжеузакон встановлює три види представництва: нагпдставі довіреності, закону_або

адміністративного акта. Що стосується перших двох видів, то тут все~зрозумцгоГ гадаю,

питань не виникає. А щодо представництва на підставі закону, то це питання потребує чіткої

регламентації, оскільки різні посадові особи органів правосуддя і прокуратури розуміють його

по-різному.

На мою думку, представництво на підставі закону — це представництво голови правління

акціонерного товариства відповідно до ст.48 Закону України «Про господарські товариства»;

представництво батьків з метою захисту прав та інтересів їх неповнолітніх дітей згідно зі ст.60

Кодексу про шлюб та сім'ю України та інші види представництва, щодо яких є спеціальне

застереження в матеріальному законі.

Водночас представництво адвоката в інтересах фізичної або юридичної особи, що випливає з

Закону України «Про адвокатуру», може мати місце лише на підставі укладеної угоди і ви-

писаного ордера. У ст.2 Арбітражного процесуального кодексу України йдеться й про те, що

справи в арбітражному суді порушуються і за позовами прокурорів, які звертаються до нього

в інтересах державних органів, державних підприємств і організацій. Ст. 118 Цивільного

процесуального кодексу України надає прокурору право пред'являти позов до суду на захист

прав і законних інтересів громадян та державних інтересів. Ст.20 (п.6) Закону України «Про

прокуратуру» також надає прокурору право звертатися до загального або арбітражного суду з

заявою про захист прав і законних інтересів громадян, держави, підприємств та інших

юридичних осіб.

Отже, Конституція, виключивши з повноважень прокурора представництво в інтересах

підприємств, установ, організацій державної та інших форм власності, звужує його права.

Крім того, треба зазначити, що всі вказані вище норми мають пере-

194

важно процесуальний характер, що регламентує діяльність прокурора. У жодній з них не

йдеться про те, що прокурор має право робити це всупереч волі особи, в інтересах якої він

бажає пред'явити позов, що прокурор є законним представником громадян, держави і

державних організацій, установ, підприємств. Так, прокурор стоїть на сторожі виконання

законів цими особами, однак він не є їх законним представником. У нього достатньо засобів

для вжиття заходів до порушників законів. Це внесення подання, припису, а за наявності в

діях громадян чи посадових осіб складу злочину, порушення щодо них кримінальної справи.

Таким чином, те, що Конституція наділяє прокурора лише правом представництва, її норми

мають пряму і найвищу силу, прокурор в силу чинних законів не є законним представником

громадян і держави, державних та інших організацій, дає мені підставу твердити, що за

змістом Конституції і права звернення до суду за захистом інтересів цих осіб без відповідного

на те уповноваження з їх боку, вираженого у письмовій формі уповноваженою особою

держави або громадянином, прокурор не має. А тим більше він не може пред'являти позови

від імені цих осіб всупереч їх волі.

Якщо дослівно тлумачити поняття представництва, то треба визнати, що представництво

прокурора мало чим відрізняться від представництва адвоката. Але адвокат не має права само-

стійно пред'являти позов до суду від імені фізичних і юридичних осіб. Він робить це лише

після звернення до нього вказаних осіб і наділення його вираженими у письмовій формі по-

вноваженнями.

Право прокурора на подачу позовної або іншої заяви в інтересах третіх осіб не може бути

абстрактним. Воно має бути конкретизоване в матеріальній нормі, що регулює ті або інші

види відносин громадянина і держави. Наприклад, ст.256 ЦПК України закріплює право

прокурора подавати заяви про визнання громадянина обмежено дієздатним або недієздатним.

І хоч ця норма міститься у процесуальному законі, вона має більше матеріальний характер,

оскільки регулює конкретний вид відносин у державі.

\/ Тому, на мій погляд, прокурор має право на самостійну подачу заяви до загального або

спеціального суду лише у тих випадках, про які прямо йдеться в конкретному законі, що регу-

лює ті або інші види правовідносин. В усіх інших випадках, як випливає з вимог Конституції,

він має право робити це лише на підставі письмового прохання, в силу виданої йому фізич-

* 195

ною особою або уповноваженою особою державного органу письмової довіреності.

Я розумію, що така точка зору є спірною. Однак законодавець, на мою думку, «заблукав» у своїх

законодавчих актах, що стосуються прав прокурора, розкидавши їх по усіх галузях права і давши

їм різне тлумачення. З Конституції випливає лише такий висновок.

Вважаю, що у новому Цивільному кодексі України необхідно чітко, у конкретних матеріальних

нормах вказати, коли і в яких випадках прокурор має право самостійно подавати до суду позовну

заяву. Якщо законодавець наділяє прокурора правом відстоювати інтереси держави і громадян,

треба до глави про представництво внести доповнення і вказати, що прокурор є законним

представником держави і громадян, які не здатні самостійно захищати свої інтереси та не мають

законних представників. Це усуне ті непорозуміння, які виникають під час застосування інституту

представництва щодо прокурора.

Як відомо, статтею 121 Конституції певною мірою звужені наглядові функції прокуратури: за

рахунок фактичної ліквідації так званого загального нагляду і повноважень по розслідуванню

злочинів. Сперечатися з приводу доцільності цього кроку мало сенс під час обговорення проекту

Конституції. Зараз потрібно вжити заходів до того, щоб у межах Конституції якнайповніше

зберегти законоохоронний потенціал прокуратури.

На підставі п.9 Перехідних положень Конституції прокуратура продовжує виконувати функцію

нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства (до введення в

дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів,

та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її

функціонування). Отже, перехід прокуратури на новий режим роботи пов'язується не з настанням

якогось чітко визначеного строку, а з прийняттям законів, що регламентують функціонування

контролюючих органів, які здійснюють правоохоронну діяльність. Але ж нині таких органів в

Україні близько п'ятдесяти. І правовий статус кожного з них регламентується відповідним

законом, прийнятим після здобуття Україною державної незалежності. Зокрема, прийнято Закон

«Про Рахункову палату Верховної Ради України», Закон «Про Конституційний Суд України».

Форсується прийняття законів щодо

Див. Задніпровський О. Право України. 1997, № 1, с. 72-73. 196

повноважень інших контролюючих органів. Що ж до реформування органів розслідування, то цей