Штефан М.Й. та ін. Виконання судових рішень

Подождите немного. Документ загружается.

З пред'явленням такого позову виконавче провадження у

вчиненні дій із накладення стягнення на таке спірне майно зупи-

няється до набрання законної сили рішенням про відмову в задо-

воленні позову. Коли судом підтверджується право власності ін-

ших осіб на спірне описане майно, воно виключається зі списку

для реалізації і з набранням рішенням законної сили передається

особі, яка пред'явила позов про виключення цього майна з опису.

Підставою для обов'язкового зупинення виконавчого прова-

дження є порушення арбітражним судом провадження у справі

про банкрутство боржника (п. 8 ст. 34 цього Закону). Виконавче

провадження у цьому випадку зупиняється до розгляду питання

по суті (ч. 2 ст. 36 цього Закону).

Право на звернення до арбітражного суду із заявою про

порушення справи про банкрутство боржника мають його креди-

тор, органи державної податкової або контрольно-ревізійної

служби. Після прийняття заяви арбітражний суд не пізніше п'яти

днів з її дня надходження виносить і надсилає боржникові, кре-

диторам та банкам, що здійснюють розрахункове обслуговування

боржника, ухвалу про порушення провадження у справі

(статті 5, 7 Закону України «Про банкрутство»). Така ухвала є

підставою для зупинення виконавчого провадження щодо вико-

нання наказу арбітражного суду.

Факультативне зупинення виконавчого провадження настає

з обставин, встановлених ст. 35 цього Закону.

Державний виконавець має право зупинити виконавче про-

вадження у разі звернення його із заявою до суду або іншого ор-

гану, який видав виконавчий документ, про роз'яснення рішення

(п. 1 ст. 35 цього Закону).

Відповідно до ч. 1 ст.28 цього Закону у разі, якщо резолютив-

на частина, викладена у виконавчому документі, є незрозумілою,

державний виконавець має право звернутися до суду або іншого

органу (посадової особи), який видав виконавчий документ, із

заявою про роз'яснення відповідного рішення чи змісту доку-

мента.

У випадку, коли рішення є незрозумілим, суд, який вирішив

справу, на прохання осіб, що брали участь у справі, а також ор-

гану виконання судового рішення має право роз'яснити своє рі-

шення, не змінюючи при цьому його змісту. Подання заяви про

роз'яснення рішення допускається, якщо воно ще не виконане,

або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути

пред'явлене до примусового виконання (ст. 215 ЦПК, ст. 21

цього Закону). Відповідно до ст. 89 Арбітражного процесуально-

го кодексу України арбітр має парво за заявою сторони роз'ясни-

ти рішення, ухвалу, не змінюючи при цьому їх змісту. Право дер-

жавного виконавця на звернення до арбітражного суду із заявою

-79-

про роз'яснення його рішення передбачене в правилі п. 1 ст. 35

цього Закону і в ч. 1 ст. 28 цього Закону.

Виконавче провадження може бути зупинене на прохання

боржника, який проходить строкову, військову службу у складі

Збройних Сил України чи інших передбачених законом військо-

вих формувань (п. 2 ст. 35 цього Закону) — до закінчення прохо-

дження строкової служби (ч. 2 ст. 36 цього Закону). На відміну

від підстави, передбаченої п. З ст. 34 цього Закону, яка зобов'язує

державного виконавця зупинити виконавче провадження за об-

ставин проходження боржником строкової військової служби у

Збройних Силах України, інших законних формуваннях, якщо за

умовами служби провадження виконавчих двій неможливе, на

підставі п. 2 ст. 35 цього Закону виконавче провадження може

бути зупинене за заявою боржника, незалежно від наявності об-

ставин неможливості проведення виконавчих дій.

Факультативне зупинення виконавчого провадження також

може мати місце у випадках перебування боржника у тривалому

службовому відрядженні (п. З ст. 35 цього Закону) або знахо-

дження боржника на лікуванні у стаціонарному лікувальному за-

кладі (п. 4 ст. 35 цього Закону).

До знаходження сторони у тривалому службовому відря-

дженні належить відрядження боржника за кордон для роботи у

складі дипломатичного представництва чи консульської устано-

ви України в іноземній державі, перебування боржника в експе-

диції, на зимівці, у плаванні, робота за трудовим контрактом за

межами України тощо. Факт знаходження боржника у тривало-

му службовому відрядженні повинен бути підтверджений доку-

ментально.

Знаходження боржника на лікуванні у стаціонарному ліку-

вальному закладі, підтверджене документом медичної установи,

може бути підставою для зупинення виконавчого провадження

тоді, коли боржник із цих причин не може брати особистої участі

у виконавчому провадженні.

Перебування у тривалому службовому відрядженні і на ліку-

ванні у стаціонарному лікувальному закладі не завжди є пере-

шкодою для подальшого розвитку виконавчого провадження.

Примусова реалізація рішення суду чи іншого несудового органу

може бути здійснена державним виконавцем тоді, коли боржник

перебуває у тривалому службовому відрядженні або на стаціо-

нарному лікуванні.

Питання про допуск факультативного зупинення залежить

від конкретного змісту виконавчих дій, які необхідно вчинити на

виконання конкретного рішення. Зрозуміло, що, наприклад, від-

рахування періодичних платежів, які стягуються із зарплати,

пенсії чи іншого постійного заробітку боржника, не зупиняється

- 8 0 -

внаслідок перебування боржника у тривалому відрядженні чи на

стаціонарному лікуванні. Зупинення може настати тоді, коли

боржник особисто зобов'язаний вчинити певні дії в інтересах

стягувана або утриматися від їх вчинення.

Зупинення виконавчого провадження може мати місце в разі

подання скарги на дії державного виконавця або відмову в його

відводі (п. 5 ст. 35 цього Закону).

Гарантією захисту прав сторін виконавчого провадження та

забезпечення його законності є право сторін оскаржити дії (без-

діяльність) державного виконавця із виконання рішення або про

відмову у здійсненні виконавчих дій. Скарга може бути подана

начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби

або до суду (ст. 85 цього Закону). Незалежно від того, куди була

подана скарга на дії державного виконавця, може мати місце фа-

культативне зупинення виконавчого провадження.

Неупередженість і об'єктивність виконання забезпечуються

правом стягувача і боржника на заявлення відводу державному

виконавцеві (ч. 2 ст 17 цього Закону). Заява про відвід

вирішується начальником відповідного відділу державної вико-

навчої служби, про що виноситься постанова. Відмова у задово-

ленні відводу може бути оскаржена до відповідного суду. Подача

скарги є тією обставиною, на підставі якої може бути допущене

зупинення виконавчого провадження.

Факультативне зупинення виконавчого провадження можли-

ве у випадках оголошення розшуку боржника, його майна або

розшуку дитини (п. 6 ст. 35 цього Закону). Розшук оголошуєтсья

судом за місцем виконання рішення або за останнім відомим міс-

цем проживання (знаходження) боржника чи місцезнаходження

його майна або за місцем проживання (знаходження) стягувача

(ст. 355 ЦПК).

Оголошення розшуку (ст. 42 цього Закону) можливе у разі

відсутності відомостей про місце проживання (знаходження)

боржника, який бере участь у виконавчому провадженні із вико-

нання рішення про стягнення аліментів, відшкодування шкоди,

заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, або у

зв'язку із втратою годувальника, а також у разі відсутності відо-

мостей про місце проживання (знаходження) дитини за виконав-

чими документами про відібрання дитини.

При наявності таких обставин державний виконавець зверта-

ється до суду з поданням про оголошення розшуку боржника або

дитини, яке розглядається у десятиденний строк, і суд зобов'яза-

ний його оголосити (ч. 2 ст. 97 ЦПК), постановляючи про це ух-

валу. Зазначена ухвала є підставою для зупинення виконавчого

провадження під час розшуку боржника або дитини.

6 - 1-1485 - 81 -

Відсутність боржника і відомостей про його місце проживан-

ня (знаходження) при наявності його майна, на яке можна на-

класти стягнення у вигляді одноразового чи періодичних плате-

жів, не викличе необхідності його розшуку, а, отже, і виникнення

питання про зупинення виконавчих дій.

У разі відсутності відомостей про місце знаходження майна

боржника, на яке накладається стягнення за виконавчими доку-

ментами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, запо-

діяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, або у зв'язку

із втратою годувальника, державний виконавець виносить поста-

нову про розшук майна, яка затверджується начальником відпо-

відного відділу державної виконавчої служби і є підставою для

вирішення питання про зупинення виконавчого провадження на

час розшуку майна.

Судовий виконавець може зупинити виконавче провадження

у разі знаходження боржника або стягувача у відпустці за межа-

ми населеного пункту, де вони проживають (п. 7 ст. 35 цього За-

кону). Така необхідність може бути викликана при необхідності

їх особистої участі у проведенні виконавчих дій.

Про зупинення виконання (обов'язкове і факультативне)

державний виконавець виносить мотивовану постанову, яка за-

тверджується начальником відповідного відділу державної вико-

навчої служби, копія якої має бути надіслана у триденний строк

сторонам та суду або іншому органу (посадовій особі), які вида-

ли виконавчий документ. Постанова про зупинення виконавчого

провадження може бути оскаржена до суду в десятиденний

строк. Впродовж строку, на який допущено зупинення, виконавчі

дії не провадяться, але такий строк може бути скорочений судом.

Усунення обставин, які стали підставою для зупинення вико-

навчого провадження, зобов'язує державного виконавця за влас-

ною ініціативою або за заявою стягувача поновити виконавче

провадження.

Формою ускладнення в проведенні виконавчих дій є закрит-

тя виконавчого провадження, яке полягає в тому, що примусове

виконання не може продовжуватися і бути доведеним до завер-

шення внаслідок настання обставин, передбачених законом, що

позбавляють державного виконавця права здійснювати будь-які

виконавчі дії на реалізацію рішення у відкритому виконавчому

провадженні. Обставини, з настанням яких державний викона-

вець зобов'язаний закрити виконавче провадження, точно вста-

новлені ст. 37 цього Закону.

Виконавче провадження підлягає закриттю у випадках прий-

няття судом відмови стягувача від стягнення і затвердження су-

дом мирової угоди між стягувачем і боржником про закриття ви-

конавчого провадження (п. п. 1, 2 ст. 37 цього Закону).

-82-

За положенням принципу диспозитивності, нормативне реа-

лізованому в правовому становищі сторін, стягувач може подати

заяву про відмову від стягнення, сторони мають право укласти

мирову угоду (ст. 29 цього Закону, ст. 352 ЦПК). Заява стягува-

на про відмову від стягнення і мирова угода, укладена між сто-

ронами в процесі виконання рішення подається у письмовій

формі державному виконавцеві, який не пізніше трьохденного

строку передає її до суду за місцем виконання рішення на затвер-

дження. Суд розглядає заяву про відмову від стягнення і заяву

про затвердження мирової угоди в судовому засіданні в установ-

леному ЦПК порядку. До прийняття відмови від стягнення і за-

твердження мирової угоди суд, керуючись ст. 179 ЦПК, роз'яс-

нює відповідно стягувачу і сторонам правові наслідки таких про-

цесуальних дій.

Ухвала до прийняття судом відмови стягувача від

стягнення і ухвала про затвердження судом мирової угоди між

сторонами є підставою для виконання їх державним

виконавцем. Але якщо такі дії будуть суперечити закону або

порушувати права чи свободи інших осіб, суд не приймає

відмову стягувача від стягнення і не затверджує мирову угоду

сторін (ст. 352 ЦПК).

Закриття виконавчого провадження буде мати місце у разі

смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, ви-

знання безвісно відсутнім боржника або стягувача, якщо вико-

нання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не до-

пускає правонаступництва (п. З ст. 37 цього Закону). Такі на-

слідки виникають стосовно особистих прав і обов'язків, які не

можуть переходити до інших осіб у порядку правонаступництва.

Так, ст. 223 Цивільного кодексу України передбачено, що зо-

бов'язання припиняється смертю боржника, якщо виконання не

може бути проведене без особистої його участі. Зобов'язання та-

кож припиняється смертю кредитора, тобто коли права і обов'яз-

ки виникають тільки для певної особи і з її смертю припиняють-

ся. До них можна віднести аліментні обов'язки, відшкодування

шкоди, завданої каліцтвом, тощо. Перехід таких прав і обов'язків

до правонаступника не відбувається. У випадку, коли правонас-

тупництво допускається, але правонаступник не вступив до ви-

конавчого провадження протягом строку давності, виникають

підстави для закриття провадження у справі. Закінчення перед-

баченого законом строку для цього виду стягнення є самостій-

ною підставою для закриття виконавчого провадження, передба-

ченою п. 7 ст. 37 цього Закону.

Державний виконавець зобов'язаний закрити провадження у

разі недостатності майна юридичної особи-боржника, що лікві-

довується, для задоволення вимог стягувача (п. 4 ст. 37 цього

Закону).

ь * - 83 -

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про банкрутство»,

якщо за результатами ліквідаційного балансу не залишилося

майна після задоволення вимог кредиторів, арбітражний суд ви-

носить ухвалу про ліквідацію юридичної особи-банкрута.

Вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються

погашеними (п.-10 ст. 21 Закону «Про банкрутство»), тому з цих

підстав і закривається виконавче провадження.

Закриття виконавчого провадження настає також у разі ска-

сування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке

підлягало виконанню на основі виконавчого документа (п. 5

ст. 37 цього Закону).

Суд, який розглядає справу в касаційному порядку чи в по-

рядку нагляду, має право скасувати рішення повністю або част-

ково і закрити провадження у справі при наявності підстав, ви-

значених ст. 227 ЦПК (статтями 311, 315, 337, 338 ЦПК): суд

розглянув непідвідомчу справу, суд розглянув справу, у якій є рі-

шення, що набрало законної сили, постановлене за спором між

тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, чи ух-

вала суду про прийняття відмови позивача від позову або про за-

твердження мирової угоди сторін, якщо суд виніс рішення у

справі при наявності договору між сторонами про передачу цього

спору на вирішення третейського суду тощо.

Суд, який розглядає справу за нововиявленими обставинами,

має право скасувати рішення, ухвалу, постанову, які були ним

постановлені без урахування цих обставин. При скасуванні рі-

шення суду або іншого органу (зокрема, виконавчого напису но-

таріуса), яке було підставою для відкриття виконавчого прова-

дження, втрачає силу і виданий виконавчий документ на вико-

нання такого рішення, тому виконавче провадження підлягає

закриттю.

Виконавче провадження підлягає закриттю у разі письмової

відмови стягувана від одержання предметів, вилучених у борж-

ника, при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, або

знищення речі, яка мала бути передана стягувачеві в натурі (п. 6

ст. 37 цього Закону).

При наявності зазначених обставин, передбачених ст. 37

цього Закону, державний виконавець виносить у триденний

строк з дня, коли йому стали відомі обставини, зазначені в цій

статті, мотивовану постанову про закриття виконавчого прова-

дження, яка затверджується начальником відповідного відділу

державної виконавчої служби. Копія такої постанови у триден-

ний строк надсилається сторонам та суду або іншому органу,

який видав виконавчий документ. Закриття виконавчого прова-

дження викликає певні правові наслідки: припиняється чинність

арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним

-84-

виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також

провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із закриттям виконавчо-

го провадження.

Сторони мають право оскаржити постанову про закриття ви-

конавчого провадження начальнику відповідного відділу держав-

ної виконавчої служби або до суду в десятиденний строк з дня її

одержання.

Суд, перевіривши постанову державного виконавця про за-

криття виконавчого провадження, може визнати її законною і ви-

нести про це ухвалу. Така ухвала є підставою для відновлення

виконавчого провадження, про що державний виконавець у три-

денний строк виносить постанову про відновлення виконавчого

провадження і в той же строк повідомляє (надсилає копію поста-

нови) стягувача і боржника, а також суд чи інший орган (поса-

дову особу), які видали виконавчий документ, про відновлення

виконавчого провадження (ст. 41 цього Закону).

Формою ускладнення виконавчого провадження є повернен-

ня виконавчого документа стягувачеві з підстав, передбачених

ст. 40 цього Закону.

Виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до

виконання, за яким стягнення не провадилося або було проведе-

не частково, повертається стягувачеві:

1) за письмовою заявою стягувача (п. 1 ст. 40 цього

Закону).

Внаслідок дії принципу диспозитивності в нормативному визна

ченні правового статусу стягувача розвиток виконавчого прова

дження перш за все залежить від волі стягувача. Він має право

не тільки подати заяву з виконавчим документом на відкриття

провадження, але і відкликати виконавчий документ. Таке від

кликання може настати в результаті заявленого прохання борж

ника перед стягувачем про добровільне виконання з частковим

виконанням рішення. Як свідчить практика, непоодинокі випад

ки повернення виконавчих документів про стягнення аліментів

відбувається у зв'язку із примиренням подружжя чи внаслідок

добровільного їх перерахування;

1) якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути

звер

нене стягнення, і здійснені державним виконавцем відповідно до

цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися без

результатними. Стягнення за виконавчими документами в першу

чергу звертається на кошти боржника в гривнях та іноземній ва

люті, інші цінності, кошти на рахунках та вкладах боржника в

установах банків, на рахунку в цінних паперах у диспозитаріях

цінних паперів. При відсутності у боржника таких коштів і цін

ностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення

звертається на належне боржникові інше майно (ст. 50 цього За

кону). Але не все майно боржника може бути об'єктом стягнен-

-85-

ня, не допускається звернення стягнення на майно, зазначене в

Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернене

стягнення за виконавчими документами (Додаток до Закону Ук-

раїни «Про виконавче провадження»).

При відсутності у боржника коштів на рахунках у кредитних

установах, а також при відсутності у боржника майна чи його не-

достатності для повного покриття належних до стягнення сум, а

також при виконанні рішення про стягнення періодичних плате-

жів та стягнень на суму, що не перевищує одного мінімального

розміру заробітної плати, стягнення звертається на пенсію, сти-

пендію та інші доходи боржника. Коли ж і вони відсутні, то ця

обставина може бути підставою для повернення виконавчого до-

кумента стягувачеві.

У випадках відсутності відомостей про місце знаходження

майна боржника для виконання рішення за виконавчими доку-

ментами про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, запо-

діяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, або у зв'язку

із втратою годувальника державний виконавець виносить поста-

нову про розшук майна, яка затверджується начальником відпо-

відного відділу державної виконавчої служби. Якщо заходи щодо

розшуку майна боржника виявилися безрезультатними, це є під-

ставою для повернення виконавчих документів стягувачеві. Але

це правило, закріплене п. 2 ст. 40, не узгоджується з положенням

ст. 67 цього Закону;

3) якщо стягувач відмовився залишити за собою майно

боржника, не реалізоване під час виконання рішененя, одержати

певні предмети, що повинні бути передані йому від боржника

згідно з рішенням (п. З ст. 40 цього Закону).

Відповідно до ч. З і ч. 4 ст. 61 цього Закону, якщо у двомісяч-

ний строк після переоцінки майно не буде продане торговельною

організацією, державний виконавець повідомляє про це стягува-

ча і пропонує йому визначитися щодо залишення за собою не-

проданого майна. У випадку, коли стягувач у п'ятиденний строк

не подасть письмову заяву про своє бажання залишити за собою

непродане майно, арешт з майна знімається, майно повертаєтсья

боржникові, а виконавчий документ у разі відсутності у боржни-

ка іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, поверта-

ється стягувачеві без виконання.

Правило п. З ст. 40 щодо повернення виконавчого документа

в разі відмови стягувача одержати певні предмети, що повинні

бути передані йому від боржника згідно з рішенням, не узгоджу-

ється з положенням, передбаченим ч. 2 ст. 60 цього Закону. Ним

установлено, що у випадку письмової відмови стягувача від одер-

жання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення

про передачу їх стягувачеві, державний виконавець повертає за-

-8 6-

значені предмети боржникові під розписку і виносить постанову

про закриття виконавчого провадження;

4) у разі, якщо стягувач перешкоджає провадженню виконав-

чих дій, незважаючи на попередження державного виконавця

про повернення йому виконавчого документа (п. 4 ст. 40 цього

Закону).

Про повернення виконавчого документа стягувачеві держав-

ний виконавець виносить постанову, яка затверджується началь-

ником відділу державної виконавчої служби і може бути оскар-

жена в десятиденний строк до суду.

Якщо з метою забезпечення провадження виконавчих дій

слідчий авансував витрати на виконавче провадження — за пого-

дженням із державним виконавцем вніс на депозитний рахунок

державної виконавчої служби певну грошову суму для здійснен-

ня необхідних витрат або для покриття їх частини, то в постанові

про повернення стягувачеві виконавчого документа вирішується

також питання про повернення авансового внеску. При цьому,

коли виконавчий документ повертається на заяву стягувача та

коли він відмовився залишити за собою майно боржника, не реа-

лізоване на покриття стягнення за виконавчим документом (п. 1,

п. З ст. 40 цього Закону), авансовий внесок повертається повніс-

тю, в інших випадках (п. 2, п. 4 ст. 40 цього Закону) — лише в

частині, що перевищує здійснені державним виконавцем витрати

на провадження виконавчих дій.

Стягувач, якому було повернуто виконавчий документ, має

право повторно пред'явити його для виконання у межах строків

давності пред'явлення виконавчих документів до примусового

стягнення (ст. 21 цього Закону), за винятком випадку, коли ви-

конавчий документ повертається за письмовою заявою стягувача.

Цей виняток, передбачений ч. 4 ст. 40 цього Закону, не узгоджу-

ється з правом стягувача на свій розсуд, тобто на диспозитивній

основі, реалізовувати свої суб'єктивні права, в тому числі зверта-

тися повторно із заявою до органу державної виконавчої служби

про відкриття виконавчого провадження.

До загальних правші виконавчого провадження належать

нормативні правила, що регулюють питання витрат, пов'язаних

із проведенням виконавчих дій, та стягнення виконавчого збору

(статті 45, 46 цього Закону).

До витрат, пов'язаних із проведенням виконавчих дій, нале-

жать: 1) витрати на організацію і проведення виконавчих дій із

спеціального фонду виконавчого провадження; 2) кошти сторін

та інших осіб на проведення виконавчих дій, зокрема на: переве-

зення, зберігання і реалізацію майна боржника; оплату праці екс-

пертів, перекладачів та інших осіб, залучених у встановленому

порядку до проведення виконавчих дій; поштовий переказ стягу-

- 8 7 -

вачеві стягнених сум; розшук боржника, його майна або розшук

дитини; оголошення в засобах масової інформації; інші необхідні

виконавчі дії, здійснені в процесі виконавчого провадження.

За перевезення майна стягуютсья фактичні витрати за транс-

портні і вантажні роботи. Зберігач, якщо ним призначено не

боржника або члена його сім'ї, одержує за зберігання майна ви-

нагороду, розмір якої встановлюється за угодою зберігача з дер-

жавним виконавцем (ч. З ст. 58 цього Закону).

Продаж майна боржника здійснюється спеціалізованою орга-

нізацією на комісійних та інших договірних засадах (ч. 2 ст. 61

цього Закону).

Експерт або спеціаліст має право на винагороду за надані

ним послуги, розмір якої визначає начальник відповідного орга-

ну державної виконавчої служби (ч. 4 ст. 14 цього Закону).

Перекладач має право на винагороду за виконану роботу

(ч. 2 ст. 15 цього Закону).

Поняті мають право на компенсацію витрат, пов'язаних із ви-

конанням обов'язків понятих (ч. 5 ст. 16 цього Закону).

Витрати, пов'язані з розшуком боржника, його майна та роз-

шуком дитини, стягуються з боржника (ч. 4 ст. 42 цього Закону).

Для визначення оплати за виконану роботу експертам, спеці-

алістам, перекладачам та компенсації понятим, слід керуватися

Інструкцією про порядок і розміри відшкодування витрат та ви-

плати винагороди особам у зв'язку з їх викликом до органів діз-

нання, попереднього слідства, прокуратури, суду або до органів

(службових осіб), у провадженні яких перебувають справи про

адміністративні правопорушення, і виплати державним науково-

дослідним установам судової експертизи за виконання їх праців-

никами функцій експертів і спеціалістів, затвердженою Постано-

вою Кабінету міністрів України від 1 липня 1996 р. за № 710.

Відповідно до Інструкції свідкам (понятим) виплачується

винагорода в розмірі 12 відсотків мінімального розміру заробіт-

ної плати за день.

Експертам (спеціалістам) за виконану роботу встановлюєть-

ся винагорода в розмірі від двох до п'яти відсотків мінімального

розміру заробітної плати за годину.

За усі переклади — з розрахунку чотири відсотки мінімаль-

ного розміру заробітної плати за годину із збільшенням цієї по-

годинної ставки до п'яти відсотків мінімального розміру заробіт-

ної плати при застосуванні рідкісних європейських і східних мов.

Виконавчий збір — це санкція відповідальності у вигляді гро-

шового стягнення з боржника у разі невиконання рішення у

строк, встановлений для добровільного його виконання. Цей збір

стягується за постановою державного виконавця, яка затверджу-

ється начальником відповідного відділу державної виконавчої

-88-