Штефан М.Й. та ін. Виконання судових рішень

Подождите немного. Документ загружается.

Заява стягувана чи іншої заінтересованої особи, яка має пра-

во на звернення до органу державної виконавчої служби про від-

криття виконавчого провадження про примусове виконання рі-

шення, має бути подана з дотриманням правил ст. 20 цього За-

кону про місце виконання. Вона подається до районних, міських

відділів відповідного управління юстиції за місцем проживання

боржника, роботи боржника за місцезнаходженням його майна,

за місцезнаходженням постійно діючого органу юридичної особи —

боржника або його майна.

Якщо підставою виконання є рішення, що зобов'язує борж-

ника вчинити певні дії, то заява на відкриття виконавчого прова-

дження має бути подана до органу державної виконавчої служби

за місцем вчинення таких дій.

Державний виконавець, перевіривши наявність необхідних

умов для реалізації права на відкриття виконавчого проваджен-

ня, залежно від їх наявності чи відсутності відкриває виконавче

провадження або відмовляє у його відкриті, виносячи про це ло-

станову. Відповідно до ст. 24 цього Закону державний викона-

вець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ

і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк

пред'явлення виконавчого документа до виконання, і цей доку-

мент віднесений ст. З цього Закону до підвідомчості виконання

органом державної виконавчої служби і відповідає вимогам ст. 19

Закону. Постанова державного виконавця має бути віднесена у

триденний строк з дня надходження виконавчого документа.

Але якщо рішення підлягає негайному виконанню, держав-

ний виконавець виносить постанову про відкриття виконавчого

провадження не пізніше наступного дня після одержання ним від

стягувача заяви з виконавчим документом.

У постанові про відкриття виконавчого провадження вста-

новлюється строк для добровільного виконання рішення, який не

може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселен-

ня — п'ятнадцяти днів; боржник попереджається про примусове

виконання рішення після закінчення встановленого строку, а та-

кож про те, що з нього буде стягнено виконавчий збір і витрати,

пов'язані з проведенням виконавчих дій, передбачені стат-

тями 45, 46 цього Закону.

Про прийняття постанови про відкриття виконавчого прова-

дження інформуються стягувач, боржник та судовий чи несудо-

вий орган, який видав виконавчий документ, шляхом надіслання

їм державним виконавцем копії такої постанови не пізніше на-

ступного дня після її винесення.

У постанові про відкриття виконавчого провадження держав-

ний виконавець на заяву стягувача одночасно може вирішити

питання про забезпечення виконання рішення за майновими

-69-

стягненнями шляхом опису майна боржника і накладення ареш-

ту на його майно.

Законність постанови про відкриття виконавчого проваджен-

ня забезпечується правом сторін на її оскарження протягом деся-

ти днів від дня її одержання начальнику відповідного відділу

державної виконавчої служби або до відповідного суду за місцем

знаходження районного, міського відділу державної виконавчої

служби, державний виконавець якого виніс постанову, що оскар-

жується.

Якщо заява про відкриття виконавчого провадження з дода-

ним до неї виконавчим документом подані за наявності таких

умов: з пропущенням встановленого строку пред'явлення доку-

мента до виконання; в разі непідвідомчості органу державної ви-

конавчої служби виконавчого документа; представником, повно-

важення якого не підтверджені належно оформленим доручен-

ням чи іншим документом; не за встановленим законом місцем

виконання та при наявності інших обставин, передбачених зако-

ном, які виключають здійснення виконавчого провадження, дер-

жавний виконавець виносить постанову про відмову у відкритті

виконавчого провадження, яка не пізніше наступного дня надси-

лається заявникові.

Законність постанови про відмову у відкритті виконавчого

провадження забезпечується правом заявника на її оскарження

протягом десяти днів з дня її одержання начальнику відповідного

відділу державної виконавчої служби або до відповідного суду.

Інші правові наслідки викликає невідповідність виконавчого

документа вимогам, передбаченим ст. 19 цього Закону. В такому

разі державний виконавець виносить постанову про відкладення

відкриття виконавчого провадження і повертає у триденний

строк виконавчий документ суду чи іншому органу, який видав

цей документ, з копією своєї постанови, яка також надсилається

заявнику (стягувачу, його представнику, іншій особі, яка із до-

триманням ст. 18 цього Закону звернулася до органу державної

виконавчої служби про відкриття виконавчого провадження).

Постанова має бути мотивованою: у ній обов'язково зазнача-

ються порушення (недоліки), які стали підставою для повернен-

ня виконавчого документа, із встановленням строку їх усунення.

Якщо допущені порушення (недоліки) будуть усунені у встанов-

лений термін, виконавчий документ вважається поданим у день

первісного його надходження.

Виправлення порушень у виконавчому документі не у вста-

новлені строки не перешкоджає повторному його направленню

державному виконавцю у межах встановлених законом строків

пред'явлення такого документа до виконання (ст. 27 цього За-

кону).

-70-

Законність постанови про відкладення відкриття виконавчо-

го провадження забезпечується правом заявника на її оскаржен-

ня начальнику відповідного відділу державної виконавчої служ-

би або до відповідного суду протягом десяти днів з дня її одер-

жання.

Ще інші правові наслідки викликає незрозумілість резолю-

тивної частини рішення, викладеної у виконавчому документі. У

такому випадку державний виконавець, виходячи з аналізу ста-

тей 28 і 35 цього Закону, повинен відкрити виконавче прова-

дження і звернутися до суду або іншого органу (посадової осо-

би), який видав виконавчий документ, із заявою про роз'яснення

відповідного рішення чи змісту документа. Звернення державно-

го виконавця до суду чи іншого органу, який видав виконавчий

документ, із заявою про роз'яснення рішення є підставою для

винесення ним постанови про зупинення виконавчого прова-

,дження.

,' /

^ ° ґ ^

Добровільне виконання

^-""'Відкриття виконавчого провадження є тією обставиною

(юридичним фактом), яка спричиняє виникнення виконавчих

адміністративно-процесуальних правовідносин між державним

виконавцем державної виконавчої служби і сторонами виконав-

чого провадження — стягувачем і боржником. Внаслідок таких

правовідносин його суб'єкти набувають взаємних прав і обов'яз-

ків, можуть і зобов'язані вчиняти дії на їх здійснення. Державний

виконавець повинен провести виконавчі дії на виконання рішен-

ня суду чи несудового органу відповідно до змісту виконавчого

документа.

Процес виконання рішення відповідно до ст. 24 цього Закону

розпочинається із встановлення у постанові про відкриття вико-

навчого провадження строку боржнику (до семи днів, а у рішен-

нях про примусове виселення — до п'ятнадцяти днів) для добро-

вільного виконання рішення.

Після закінчення встановленого строку державний викона-

вець має пересвідчитися, чи отримана боржником копія такої по-

станови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені

ним дії, спрямовані на добровільне виконання. При цьому поста-

нова вважається врученою боржнику за адресою, зазначеною у

виконавчому документі, за умов, передбачених для вручення су-

дових повісток, тобто за правилами статей 91—96 ЦПК України

(п. 4.1.1. Інструкції про проведення виконавчих дій).

Якщо державним виконавцем буде встановлено, що боржник

повністю чи частково виконав рішення добровільно, він складає

про це акт, який підписується також стягувачем і боржником.

-71-

При виявленні, що в зазначений строк для добровільного ви-

конання рішення не виконане ні повністю, ні частково, держав-

ний виконавець невідкладно розпочинає його примусове вико-

нання з дотриманням строків здійснення виконавчого прова-

дження, передбачених ст. 25 цього Закону.

Провести примусові виконавчі дії та виконати рішення, не

пов'язані з реалізацією майна боржника, державний виконавець

зобов'язаний не пізніше як у двомісячний строк із дня надхо-

дження виконавчого документа, тобто винесення постанови про

відкриття виконавчого провадження.

Інакше врегульоване це питання у виконанні рішення, за

яким судом допущене негайне виконання. В таких випадках про-

цедура добровільного виконання не передбачена. Виконавчі дії

провадяться негайно з дня прийняття постанови про відкриття

виконавчого провадження., 1(

>ІІ

Негайному виконанню підлягають рішення у справах, перед-

бачених ст. 25 цього Закону. Аналіз цієї норми у порівнянні зі

статтями 217, 218 ЦПК, якими врегульовано обов'язкове і фа-

культативне негайне виконання, котре допускається судом, свід-

чить, що вони редакційне відрізняються.

Стаття 25 цього Закону передбачає негайне виконання рі-

шення про стягнення аліментів, заробітної плати в межах плате-

жів, вирахуваних за один місяць, а також про стягнення усієї су-

ми боргу за цими виплатами, якщо рішенням передбачене негай-

не виконання.

Стаття 217 ЦПК свідчить, що суд зобов'язаний допустити не-

гайне виконання рішення у справах: про стягнення аліментів — у

межах суми платежу за один місяць; про присудження робітни-

кові або службовцеві заробітної плати — не більше, як за один

місяць; про стягнення на користь члена колгоспу оплати за пра-

цю в колгоспі — не більше середнього заробітку за один місяць.

Із зазначеного видно, що нормою ст. 25 цього Закону є допущен-

ня негайного виконання про стягнення усієї суми боргу (не за мі-

сяць) за зобов'язаннями про сплату аліментів і виплату заробіт-

ної плати при умові, якщо рішенням передбачене її негайне ви-

конання. Але суд, керуючись ст. 217 ЦПК, допустити негайне ви-

конання рішення про стягнення усієї суми платежів із аліментів

і зарплати не може, воно не передбачене цією нормою.

Відповідно до п. 2 ст. 25 цього Закону негайному виконанню

підлягають рішення про поновлення на роботі чи на попередній

посаді незаконно звільненого або переведеного працівника (ана-

логічно — п. 4 ст. 217 ЦПК). Пунктом 3 цієї норми передбачене

можливе негайне виконання в інших випадках, якщо воно перед-

бачене рішенням або законом. Так, п. З ст. 217 ЦПК встановлене

обов'язкове негайне виконання у справах про стягнення відшко-

-72-

дування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням

здоров'я, а також втратою годувальника — у межах стягнення за

один місяць.

З підстав, передбачених ст. 218 ЦПК, суд, постановляючи рі-

шення, має право допустити негайне його виконання у випадках:

1) присудження винагороди авторам за використання творів у

галузі науки, літератури і мистецтва, а також об'єктів права інте-

лектуальної власності, на які видано охоронні документи; 2) як-

що від затримки виконання рішення може статися значна шкода

для сторони, на користь якої постановлене рішення; 3) коли є

підстави вважати, що виконання рішення згодом може стати не-

можливим або утрудненим.

Аналіз правила п. З ст. 25 цього Закону про те, що негайному

виконанню підлягають рішення, якщо про це передбачено самим

рішенням або законом, дає підстави зробити такий висновок:

якщо суд, постановляючи рішення, не допустив за ним негайне

виконання, зокрема, про відшкодування шкоди, заподіяної ка-

ліцтвом (п. З ст. 217 ЦПК), то державний виконавець, керуючись

п. З ст. 25 цього Закону повинен здійснити за ним негайне вико-

нання. Але такі дії є порушенням предметної компетенції суду,

ставлять під контроль державного виконавця перевірку повноти

рішення суду, його законності та порушують принцип незалеж-

ності суду.

Недолік рішення суду, в якому відсутні вказівки про обов'яз-

кове негайне виконання, за ст. 214 ЦПК виправляється шляхом

постановлення додаткового рішення.

До загальних правил виконавчого провадження належать

нормативне визначені положення про час вчинення виконавчих

дій.

Статтею 32 цього Закону встановлено, що судовий викона-

вець провадить виконавчі дії в робочі дні не раніше восьмої го-

дини ранку і не пізніше двадцять другої години вечора у кон-

кретно визначений ним час. При цьому враховуються пропозиції

сторін про зручний для них час проведення виконавчих дій.

У неробочі та святкові дні, встановлені законодавством, про-

ведення виконавчих дій допускається лише у випадках, коли зво-

лікання неможливе або коли в інші дні такі дії неможливо здійс-

нити з вини боржника, за погодженням із начальником відповід-

ного відділу державної виконавчої служби. Ними ж допускається

проведення виконавчих дій у нічний час, коли невиконання рі-

шення створює загрозу життю чи здоров'ю громадян.

Загальними правилами виконавчого провадження є норма-

тивне визначені положення, які врегульовують ускладнення в

•його розвитку передбачених у процесуальних формах відстрочки

або розстрочки виконання, зміни способу і порядку виконання

- 7 3 -

рішення, зупинення виконавчого провадження, закриття вико-

навчого провадження, повернення виконавчого документа.

Відстрочка виконання полягає в тому, що у вчиненні вико-

навчих дій настає перерва на точно встановлений строк. Роз-

строчка означає, що виконання провадиться не одразу в повному

обсязі, а у відповідних частинах протягом точно визначеного су-

дом терміну.

Обставини, що викликають відстрочку або розстрочку вико-

нання, можуть мати суб'єктивний характер, але вони єдині в сво-

їй суті — ускладнювати виконання рішення або робити його

неможливим.

Стаття 33 цього Закону їх тільки називає, але не розкриває

змісту, як це було зроблено в скасованій ст. 366 ЦПК, якою до

таких обставин віднесена хвороба боржника або членів його сім'ї,

відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо.

Стаття не подає повного переліку обставин, що ускладнюють ви-

конання або роблять його неможливим, але визначає певні на-

прямки для правильного їх установлення.

Відстрочка і розстрочка виконання можуть бути застосовані

при врахуванні не тільки інтересів боржника, але і стягувача. То-

му для позитивного вирішення питання про відстрочку або

розстрочку підлягають урахуванню такі умови: 1) відсутність ви-

ни боржника у створенні обставин, що можуть бути підставою

для таких наслідків; 2) тимчасове перебування боржника у тако-

му стані; 3) виконання може мати особливо несприятливі наслід-

ки для боржника; 4) коли відстрочка або розстрочка може нанес-

ти шкоду стягувачу. Відстрочка або розстрочка виконання вирі-

шується судом, як правило, одночасно з постановленням рішення

у справі (ч. 1 ст. 204 ЦПК).

Коли це не було зроблене, питання про відстрочку або роз-

строчку не порушувалося перед судом, а у виконавчому прова-

дженні були встановлені обставини, що ускладнюють виконання

рішення або роблять його неможливим, державний виконавець

за власною ініціативою або за заявою сторін, а також самі сторо-

ни можуть звернутися із заявою до суду чи іншого органу, що

видав виконавчий документ, про відстрочку або розстрочку ви-

конання, а також про зміну способу і порядку виконання (ст. 351

ЦПК). Статтею 121 АПК розширений суб'єктний склад осіб, кот-

рим надано право порушити перед судом питання про відстрочку

або розстрочку виконання рішення, ухвали, постанови арбітраж-

ного суду, змінити спосіб та порядок їх виконання. Питання про

це може бути порушене за заявою сторони, державного вико-

навця, за поданням прокурора чи його заступника або за влас-

ною ініціативою арбітражного суду, який видав виконавчий

документ.

-74-

Така заява може бути подана протягом строку давності

пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання,

коли, безумовно, за рішенням іще не відбулося стягнення.

Заява розглядається у порядку, встановленому ЦПК, АПК та

іншим законодавством, у десятиденний строк з прийняття ухва-

ли. На ухвалу суду про відстрочку або розстрочку виконання,

зміни способу і порядку виконання рішення може бути подано

скаргу і окреме подання.

Ускладнення виконавчого провадження відбувається також у

формі зміни способу та порядку виконання рішення, під яким

мається на увазі прийняття судом чи іншим органом, що видав

виконавчий лист, нових заходів для реалізації прав осіб, на ко-

ристь яких постановлено таке рішення.

Статтею 33 цього Закону і ст. 351 ЦПК для зміни способу і

порядку виконання встановлені такі ж підстави, як і для від-

строчки і розстрочки виконання.

Зміна способу і порядку виконання настає тоді, коли за ви-

несеним рішенням у визначеному судом порядку виконання не-

можливо провести стягнення внаслідок відсутності, обезцінення

об'єкта стягнення чи з інших причин. Коли суд присудив відпо-

відачу передати позивачу певні індивідуальні речі, а вони були

знищені чи обезцінились, або вибули із володіння відповідача,

то, безумовно, виконати рішення, застосувавши такий захід при-

мусового виконання як вилучення у боржника і передача стягу-

вачеві предметів, зазначених у виконавчому документі, неможли-

во. Тут не може настати відстрочка або розстрочка виконання, а

настане зміна способу та порядку виконання.

У Законі не зроблено переліку обставин, які можуть бути

підставою для цього, але обставини, що ускладнюють виконання

в одних справах, можуть бути обставинами, що роблять виконан-

ня неможливим у інших. Хвороба боржника може створити не-

можливість виконання рішення суду, за яким він зобов'язаний

особисто виконати певні дії на користь стягувача, які потребують

певних фізичних зусиль. У той же час, хвороба боржника не мо-

же перешкоджати виконанню рішення суду про передачу наявно-

го у нього майна стягувачу. А за рішенням про виселення ця об-

ставина стане підставою для прийняття відстрочки виконання.

З наведених міркувань можна зробити висновок, що для від-

строчки і розстрочки виконання та зміни способу і порядку ви-

конання існують різні підстави. Для відстрочки і розстрочки —

обставини, що ускладнюють виконання; для зміни способу і по-

рядку виконання — обставини, що роблять виконання неможли-

вим. Такі уточнення доцільно було б унести до змісту ст. 33

цього Закону та ст. 351 ЦПК.

-75-

Виходячи з того, що надання відстрочки і розстрочки вико-

нання, зміна способу і порядку виконання є компетенцією орга-

ну, який видав виконавчий документ (статті 5, 33 цього Закону),

правило ч. 2 ст. 76 цього Закону, яке надає державному виконав-

цеві право організувати виконання рішення без участі боржника

зі стягненням з нього двократного розміру витрат на проведення

виконавчих дій, фактично уповноважує державного виконавця

провести зміну і порядку виконання рішення, а тому підлягає

скасуванню.

Однією з форм ускладнення виконавчого провадження є йо-

го зупинення. Зупинення виконання — тимчасове, на нетривалий

строк, припинення здійснення виконавчих дій у випадках наста-

ння обставин, точно передбачених у законі.

Такі обставини носять у своїй основі суб'єктивний характер.

Більшість із них виникає внаслідок дій сторін виконавчого про-

вадження, але є й такі, які пов'язані з об'єктивними факторами

розвитку подій.

Настання одних обставин породжує обов'язок державного

виконавця зупинити виконавче провадження, настання інших —

право зупинити провадження, у зв'язку з чим зупинення вико-

навчого провадження поділяється на два види: обов'язкове і фа-

культативне.

Обставини, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконав-

чого провадження, визначені в ст. 34 цього Закону, і їх перелік

не підлягає розширеному тлумаченню.

Обов'язкове зупинення виконавчого провадження настає у

випадках смерті стягувача чи боржника, або припинення існу-

вання сторони-юридичної особи, якщо встановлені судом право-

відносини допускають правонаступництво (п. 1 ст. 34), а також

визнання стягувача або боржника недієздатним (п. 2 ст. 34).

При наявності зазначених обставин виконавче провадження

зупиняється до призначення правонаступниаків боржника або

призначення опікуна недієздатному боржникові (ч. 2 ст. 36 цього

Закону).

При визнанні стягувача або боржника недієздатним виконав-

че провадження зупиняється за наявності рішення суду про ви-

знання таких осіб недієздатними, яке набрало законної сили

(ст. 260 ЦПК), і до вступу в справу законного представника —

опікуна, призначеного органами опіки і піклування (ст. 129

КпШС). При частковому обмеженні в дієздатності виконавче

провадження може бути зупинене у справі, в якій спірні право-

відносини стосуються тих прав, щодо яких особа була обмежена

в дієздатності (із розпорядження майном, одержувати заробітну

плату, інші види доходів і розпоряджатися ними — ст. 15 Цивіль-

ного кодексу України).

- 7 6 -

Державний виконавець зобов'язаний зупинити виконавче

провадження у випадку проходження боржником строкової

військової служби у Збройних Силах України, передбачених за-

коном інших військових формуваннях, якщо за умови служби

провадження виконавчих дій неможливе, чи на прохання стягу-

вача, який проходить строкову військову службу в Збройних Си-

лах України або інших військових формуваннях (п. З ст. 34 цього

Закону). Виконавче провадження у таких випадках зупиняється

до повернення сторони з військової строкової служби (ч. 2 ст. 36

цього Закону).

Проходження боржником строкової військової служби є під-

ставою, що викликає зупинення виконання при наявності обста-

™'

як

св

ЇД

чать

> Щ°

за

умови служби провадження виконавчих дій

неможливе. Тому, якщо боржник проходить строкову військову

службу за місцем здійснення виконавчих дій або доручив

реалізувати свої обов'язки представникові, в таких випадках бу-

дуть відсутні підстави для обов'язкового зупинення виконавчого

провадження.

Виконавче провадження обов'язково підлягає зупиненню у

випадку оспорювання боржником виконавчого документа в судо-

вому порядку, якщо таке допускається законом (п. 4 ст. 34 цього

Закону). Так, відповідно до п. 7 ст. З цього Закону підставою для

примусового виконання органом державної виконавчої служби і

виконавчим документом є виконавчий напис нотаріуса. Вимоги,

оформлені виконавчим написом нотаріуса, на підставі якого мо-

жуть провадитися у виконавчому провадженні грошові та інші

майнові стягнення, можуть оспорюватися боржником до суду в

порядку позовного провадження. Тому, якщо виконавчий напис

нотаріуса, який перебуває у провадженні державного виконавця,

був оскаржений до суду, ця обставина є підставою для обов'язко-

вого зупинення виконавчого провадження. У цьому випадку ви-

конавче провадження зупиняється до набрання рішенням за

скаргою законної сили (ч. 2 ст. 36 цього Закону - до закінчення

існування цих обставин), але при умові підтвердження судом за-

конності виконавчого напису нотаріуса.

Оскарження до суду інших нотаріальних дій у порядку окре-

мого провадження (ст. 50 Закону України «Про нотаріат», ст. 235

ЦПК), рішення за якими не є підставою для примусового ви-

конання, з цих причин і не може викликати зупинення їх

виконання.

Відповідно до п. 5 ст. 34 цього Закону державний виконавець

зобов'язаний зупинити виконавче провадження у разі прийняття

судом до розгляду скарги на дії органів (посадових осіб), упов-

новажених розглядати справи про адміністративні правопору-

шення.

- 77 -

Кодексом України про адміністративні правопорушення

(статті 213—244

) надане право уповноваженим адміністратив-

ним органам і посадовим особам стягувати у безспірному поряд-

ку штрафи за вчинення адміністративних правопорушень. Якщо

особа, піддана штрафу, не працює, або стягнення штрафу з її за-

робітку неможливе з інших причин, постанова адміністративного

органу і посадової особи надсилається органу державної вико-

навчої служби для примусового виконання шляхом накладення

стягнення на майно цієї особи (ст. 330 КпАП). Аналогічно вико-

нується постанова адміністративного органу про відшкодування

майнової шкоди і про конфіскацію предмета, який став знаряд-

дям учинення адміністративного правопорушення.

Особи — громадяни, посадові особи, потерпілі від адміністра-

тивного правопорушення, мають право оскаржити постанову про

накладення адміністративних стягнень до суду (ст. 244 ЦПК). У

разі оскарження постанови про адміністративне стягнення, яка

перебуває у провадженні державного виконавця, ця обставина є

підставою для зупинення виконавчого провадження до винесен-

ня судом рішення у справі, яке набуває законної сили з моменту

проголошення (ст. 248 ЦПК).

Виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню

у випадках винесення постанови про зупинення виконання від-

повідного рішення посадовою особою, якій законом надане таке

право (п. 6 ст. 34 цього Закону).

Так, відповідно до ст. 331 ЦПК службові особи суду і проку-

ратури, яким надане право принесення протестів у порядку на-

гляду (ст. 328 ЦПК), можуть зупиняти виконання відповідних

рішень, ухвал і постанов до закінчення провадження в порядку

нагляду.

Державний виконавець зобов'язаний зупинити виконавче

провадження у випадку подання до суду позову про виключення

майна з опису (п. 7 ст. 34 цього Закону).

Майно боржника може знаходитися не у відокремленому

стані, а разом з майном інших осіб — членів сім'ї — чи перебува-

ти у нього на збереженні, у ремонті, виготовленні тощо. При

зверненні стягнення на майно боржника можливі випадки, коли

описане для реалізації майно не належить боржникові, а є влас-

ністю інших осіб.

З метою гарантії захисту майнових прав інших осіб від без-

підставних із них стягнень, які не можуть відповідати за обов'яз-

ками боржника, ст. 59 цього Закону надає право особам, які вва-

жають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не бор-

жникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання

права на майно і про звільнення майна з-під арешту.

-78-