Штефан М.Й. та ін. Виконання судових рішень

Подождите немного. Документ загружается.

за кожним окремим присудженням чи коли рішення постановле-

не на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів.

У кожному виконавчому листі точно зазначається, яку частину

рішення згаданим листом треба виконати.

При виконанні рішення про відшкодування заподіяної шко-

ди, якщо майно боржника виявилося недостатнім, з метою пов-

ного стягнення має бути виписаний другий виконавчий лист для

звернення стягнення на зарплату чи інший заробіток боржника

за місцем роботи чи відбування покарання.

Виконавчі документи, що стосуються відшкодування шкоди,

завданої злочином, мають певні особливості. У справах, з яких

шкода завдана різними видами злочинів, виконавчі листи випи-

суються окремо — на суми відшкодування шкоди від крадіжок і

на суми відшкодування шкоди, заподіяної іншими злочинами.

За заявою стягувача може бути видано кілька виконавчих

листів за кількістю боржників для виконання вироку або рішен-

ня, які передбачають їх солідарну матеріальну відповідальність.

У кожному виконавчому листі обов'язково зазначається сума

стягнення і перелічуються всі боржники з вказівкою на їх солі-

дарну відповідальність.

Якщо рішенням задоволені різнотипні вимоги, то за кожною

з них виписується окремий виконавчий лист, наприклад, один

лист про передачу грошей кредитору і другий — про стягнення з

боржника судових витрат у доход держави.

У разі втрати оригіналу виконавчого листа, суд, який поста-

новив рішення за заявою стягувача може видати дублікат. Така

заява розглядається в судовому засіданні з викликом сторін і за-

інтересованих осіб, проте їх неявка не перешкоджає вирішенню

питання про видачу дубліката. Про наслідки розгляду заяви суд

постановляє ухвалу, на яку може бути подано скаргу, внесено ок-

реме подання прокурором (ст. 353 ЦПК).

Виконавчими документами є також виконавчі написи нота-

ріусів, які є одночасно і підставами для судового виконання (п. 7

ст. З Закону «Про виконавче провадження»).

Виконавчі написи нотаріуса вчиняються на оригіналі доку-

ментів, що встановлюють заборгованість, для стягнення грошо-

вих сум або витребування від боржника майна.

Коли стягнення необхідно провести по частинах, у відповід-

ності з борговим документом, то виконавчий напис за кожним

стягненням може бути зроблений на копії документа або на ви-

писці з особового рахунку боржника. Але в таких випадках на

оригіналі документа, що встановлює заборгованість, робиться

відмітка про вчинення виконавчого напису і зазначається, за

який строк і які суми стягнуто, дата і номер за реєстром нотарі-

альних дій.

4—1-1485 - 49 -

Виконавчий напис нотаріуса вчиняється в разі несплати чека

на прохання чекодержателя як проти чекодавця, так і проти осіб,

відповідальних за чеком, за місцем знаходження платника при

наявності його напису про те, що чек був пред'явлений для опла-

ти із зазначенням для пред'явлення, але не був оплачений.

Нотаріальний напис за змістом повинен відповідати ст. 89

Закону України «Про нотаріат» і п. 167 Інструкції МЮ України

«Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України».

Виконавчий напис вчиняється в день звернення заінтересо-

ваної особи до нотаріуса в її присутності і набуває властивостей

здатності до реалізації з часу його вчинення. В цей же день напис

може бути пред'явлений для примусового виконання.

Виконавчий напис, який не поміщається на борговому доку-

менті, може бути продовжений або викладений повністю на при-

кріпленому аркуші паперу, який з борговим документом про-

шнуровується і пронумеровується, кількість аркушів завіряється

підписом нотаріуса з прикладенням печатки. Виконавчий напис

буде мати юридичну силу виконавчого документа також тоді, ко-

ли при його вчиненні була допущена підклейка аркуша паперу з

прикладенням печатки, і частина відтиску знаходиться на при-

клеєному аркуші.

Наказ арбітражного суду також є виконавчим документом

(ст. 116 АПК), який видається на виконання: рішення, винесено-

го арбітражним судом по суті спору; постанови про зміну рішен-

ня, винесеної арбітражним судом, який переглядав справу в по-

рядку нагляду; рішення і постанови, винесені арбітражним судом

у зв'язку з переглядом справи за нововиявленими обставинами,

якими було змінене рішення арбітражного суду, прийняте по суті

спору (статті 82, 106, 114 Арбітражного процесуального кодексу

України).

Рішення і постанови арбітражного суду набирають законної

сили негайно після їх прийняття, тому разом з ними видаються і

надсилаються накази на примусове виконання. Накази про стяг-

нення грошових сум видаються стягувачеві або надсилаються

йому рекомендованим чи цінним листом, а про стягнення сум у

доход бюджету — місцевим органам податкової служби і викону-

ються у встановленому порядку через установи банку. Решта на-

казів виконується державним виконавцем. За кожним рішенням

видається один наказ.

Але у разі повного або часткового задоволення первісного і

зустрічного позовів накази про стягнення грошових сум вида-

ються окремо за кожним позовом (ст. 116 АПК). Якщо у справі

беруть участь кілька позивачів і відповідачів, а в рішенні вказано,

як вирішено спір щодо кожного з них (ст. 86 АПК), то за кожним

стягненням видається окремий наказ.

-50-

За змістом наказ повинен відповідати вимогам ст. 117 АПК.

У ньому має бути зазначено: найменування арбітражного суду,

номер справи, дата прийняття рішення, дата видачі наказу та

строк його дії; резолютивна частина рішення; найменування стя-

гувача і боржника, їх адреси, номери рахунків у банках. У випад-

ку, коли рішенням арбітражного суду вирішене питання про

відстрочку або розстрочку виконання, в наказі зазначається час,

з якого починається перебіг строку його дії.

Наказ підписується суддею і засвідчується печаткою арбіт-

ражного суду. Відповідно до ст. 120 АПК у разі втрати наказу ар-

бітражний суд може видати його дублікат, якщо стягувач звер-

нувся із заявою про це до суду в межах строку, встановленого

для пред'явлення наказу до виконання. До заяви додаються: до-

відка установи банку, державного виконавця чи органу зв'язку

про втрату наказу. А при втраті наказу стягувачем — додається

довідка стягувача, підписана керівником чи заступником керів-

ника та головним (старшим) бухгалтером підприємства, органі-

зації, що наказ втрачено і до виконання не пред'явлено. Про ви-

дачу дубліката наказу суддя виносить ухвалу.

Посвідчення комісії із трудових спорів підприємств, установ,

організацій є виконавчим документом, який видається на вико-

нання рішення комісії із трудових спорів (п. 11 ст. З Закону

«Про виконавче провадження»).

Посвідчення видається у разі невиконання власником або

уповноваженим органом рішення Комісії із трудових спорів у

встановлений триденний строк по закінченні десяти днів, перед-

бачених на його оскарження у справах про поновлення на роботі,

за якими обов'язкове негайне виконання, — в день винесення рі-

шення (статті 229, 230, 232 КЗпП України). При оскарженні рі-

шення комісії із трудових спорів працівником, власником чи

уповноваженим ним органом до районного, міського суду, посві-

дчення не видається.

За змістом посвідчення має містити в собі: найменування ор-

гану, який виніс рішення із трудового спору, дату його прийнят-

тя і видачі та номер рішення; прізвище, ім'я, по батькові та адре-

са стягувача; найменування та адресу боржника, номери його ра-

хунків у банках, рішення по суті спору, строк пред'явлення по-

свідчення до виконання (ст. 230 КЗпП).

Посвідчення засвідчується підписом голови або заступника

голови Комісії із трудових спорів підприємства, установи, орга-

нізації та печаткою Комісії із трудових спорів (ст. 230 КЗпП).

Не сплачені в строк платіжні вимоги, акцептовані платни-

ком, як підстави примусового виконання і виконавчі документи

(п. 9 Закону «Про виконавче провадження») втілюються у формі

розрахункових документів, встановлених Національним банком

4• - 51 -

України, а також прийнятих у міжнародній банківській практиці

(ст. 33 Закону України від 20 березня 1991 р. «Про банки і бан-

ківську діяльність»).

Платіжні вимоги, акцептовані платником, але не оплачені

ним, набувають силу виконавчих документів, на підставі яких

установами банку провадиться списання коштів з рахунку борж-

ника і перерахування їх на рахунок стягувача. При відсутності

грошових коштів акцептовані вимоги з відміткою банку про це

можуть бути надіслані державному виконавцеві для звернення

стягнення на майно боржника.

Постанови, винесені органами (посадовими особами), упов-

новаженими законом розглядати справи про адміністративні пра-

вопорушення у випадках, передбачених законом, є одночасно

підставою виконання і виконавчим документом (п. 12 Закону

•«Про виконавче провадження»).

Адміністративний орган, службова особа, розглянувши спра-

ву про адміністративне правопорушення, виносять постанову у

справі. Постанова виконавчого комітету сільської, селищної ради

у справі про адміністративне правопорушення приймається у

формі рішення.

Статтею 283 Кодексу України про адміністративні правопо-

рушення встановлені обов'язкові вимоги до змісту постанови,

зокрема, вона має містити: найменування органу чи службової

особи, які винесли постанову; дату розгляду справи; відомості

про особу, щодо якої розглядалася справа; зазначення норматив-

ного акта, який передбачає відповідальність за це адміністратив-

не правопорушення; прийняте у справі рішення.

Якщо одночасно з накладенням адміністративного стягнення

вирішується питання про відшкодування винним майнової шко-

ди, яка підлягає стягненню, то в постанові зазначається її розмір,

порядок і строк відшкодування. В постанові зазначається також

про вирішення питання про вилучені речі і документи, а також

вказівка про порядок і термін її оскарження. Постанова колегі-

ального органу матиме силу виконавчого документа, коли вона

прийнята простою більшістю голосів членів колегіального орга-

ну, присутніх на засіданні, підписана головуючим на засіданні і

секретарем цього органу. Постанова службової особи підписуєть-

ся такою особою.

Виконавчими документами і одночасно підставами для вико-

нання є рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду

при Торговельно-промисловій палаті України.

Воно має бути винесене у письмовій формі та підписане ар-

бітром одноособове або арбітрами, в залежності від того, в якому

складі розглядалася справа. При колегіальному розгляді достат-

ньо підписів більшості членів суду за умови зазначення причин

-52-

відсутності інших підписів. У арбітражному рішенні повинні бу-

ти зазначені: 1) мотиви, на яких воно грунтується; 2) висновок

про задоволення або відхилення позовних вимог; 3) сума арбіт-

ражного збору і витрат у справі, їх розподіл між сторонами;

4) дата і місце проведення судового засідання; 5) підписи арбіт-

рів (ст. 31 Закону України «Про міжнародний комерційний

арбітраж»).

На виконання рішення подається його оригінал, належним

чином засвідчений, або належно засвідчена копія, а також оригі-

нал арбітражної угоди між сторонами чи належно засвідчена її

копія (ст. 35 Закону).

Виконавчими документами також є:

1) рішення Морської арбітражної комісії при

Торговельно-

промисловій палаті України (п. 5 «Положення про Морську ар

бітражну комісію при Торговельно-промисловій палаті України» //

Додаток № 2 до Закону України «Про міжнародний комерцій

ний арбітраж» від 24 лютого 1994 р. // Закон і бізнес, 24.07.1996,

№ 105, с. 29);

1) рішення комісій Рад з питань поновлення прав

реабіліто

ваних (ст. 5 Закону України від 17 квітня 1991 р. «Про реабілі

тацію жертв політичних репресій в Україні»);

1) рішення державних органів з питань володіння і

корис

тування культовими будівлями і майном (Закон України від

23 квітня 1991 р. «Про свободу совісті та релігійні організації»);

4) рішення Антимонопольного комітету України та

його

територіальних відділень у передбачених законом випадках (За

кон України від 28 листопада 1993 р. «Про Антимонопольний

комітет»);

4) постанови державного виконавця про виконавчий збір

та

накладення штрафу (статті 46, 87, 88 Закону «Про

виконавче

провадження»);

4) рішення інших державних або недержавних органів у

ви

падках, передбачених законом.

-53-

Розділ 6 Принципи

виконавчого провадження

Виконавче провадження в Україні побудоване на демокра-

тичних принципах (засадах, основах). Вони закріплені в нормах

права і в них відображені правові погляди українського народу

на завдання і мету виконавчого провадження, його організаційну

побудову і функціональну діяльність органів державної виконав-

чої служби, їх повноваження, порядок здійснення та правове ста-

новище учасників виконавчого провадження і осіб, які залуча-

ються до проведення виконавчих дій.

Демократичний зміст принципів виконавчого провадження

полягає в тому, що для них характерні: підпорядкування закону

діяльності органів державної виконавчої служби й інших учасни-

ків провадження; рівність громадян перед законом і органом дер-

жавної виконавчої служби; недоторканність людини; недоторкан-

ність житла; гласність провадження; здійснення провадження

державною мовою; диспозитивність у реалізації суб'єктивних

прав особами, які беруть участь у виконавчому провадженні;

об'єктивна істина, змагальність, доступність, безпосередність

здійснення виконавчих дій і публічний характер провадження.

Отже, в принципах виконавчого провадження відображені

найхарактерніші демократичні риси і загальна його спрямова-

ність, у зв'язку з чим ці принципи дають можливість пізнати йо-

го суть і суспільне значення. Принципи сприяють правильному

пізнанню і застосуванню норм законодавства про виконавче про-

вадження, а також є основою для удосконалення його норматив-

ного регулювання.

Систему принципів виконавчого провадження складають

принципи: законність, рівність громадян перед законом і органом

державної виконавчої служби, недоторканність людини, недотор-

канність житла, гласність, державна мова провадження, диспози-

тивність, юридична істина, змагальність, доступність, безпосеред-

ність, публічність, оперативність.

-54-

Принцип законності

Цей принцип вимагає, щоб уся діяльність органів державної

виконавчої служби була підпорядкована законові, щоб усі суб'єк-

ти виконавчих процесуальних правовідносин — особи, які беруть

участь у виконавчому провадженні, та особи, які залучаються до

проведення виконавчих дій, — суворо дотримувалися і виконува-

ли вимоги чинного законодавства, яке врегульовує порядок ви-

конавчого провадження.

Принцип законності виконавчого провадження має Консти-

туційну основу. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України ор-

гани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх по-

садові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повно-

важень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами

України. Ця конституційна вимога повністю стосується органів

державної виконавчої влади та їх посадових осіб — державних

виконавців — і знайшла свою трансформацію у Законі «Про ви-

конавче провадження».

У визначенні виконавчого провадження (ст. 1) зазначається,

що це сукупність дій органів і посадових осіб, «... які здійснюють-

ся на підставах, у спосіб, та в межах повноважень, визначених

цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими

відповідно до цього Закону та інших законів...... На вимогу ст. 5

цього Закону державний виконавець зобов'язаний вживати захо-

дів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом,

неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. А ст. 7

цього Закону на державного виконавця покладено обов'язок ви-

користовувати надані йому права у точній відповідності із зако-

ном і не допускати у своїй діяльності порушення прав та закон-

них інтересів громадян і юридичних осіб.

Принцип законності виконавчого провадження вимагає, щоб

законові була підпорядкована не тільки діяльність державної ви-

конавчої служби і її посадової особи — державного виконавця,

але й усіх учасників виконавчого провадження та осіб, які залу-

чаються до проведення виконавчих дій.

У ч. 1 ст. 68 Конституції України проголошено, що громадя-

ни зобов'язані неухильно додержуватися Конституції України,

не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зо-

бов'язані сумлінно використовувати всі надані їм права (ч. 4

ст. 29 Закону «Про виконавче провадження»).

Гарантіями принципу законності у виконавчому провадженні

є контроль за правильністю, повнотою і своєчасністю виконання

рішень державним виконавцем, здійснений начальником відділу

державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядко-

-55-

ваний державний виконавець, та керівником вищестоящого орга-

ну. Гарантією законності виконавчого провадження є нагляд,

здійснюваний органами прокуратури у нормативне встановлено-

му порядку (ст. 78 цього Закону), а також оскарження до суду

дій і бездіяльності державного виконавця та інших посадових

осіб державної виконавчої служби (ст. 85 цього Закону).

Рівність громадян перед законом і

органом державної виконавчої служби

Цей принцип виконавчого провадження має конституційну

основу. Конституцією України закріплюється, що громадяни

мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед за-

коном. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси,

кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, ста-

ті, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця

проживання, за мовними та іншими ознаками (ст. 24). Цей прин-

цип передбачає рівну можливість усіх громадян брати участь у

виконавчому провадженні, перебувати у правовому становищі

визначеної законом процесуальної особи сторони — стягувача і

боржника, представника тощо і в рівній мірі здійснювати закріп-

лені Законом «Про виконавче провадження» за такими суб'єкта-

ми їх права і виконувати покладені на них обов'язки.

Самостійним відображенням цього принципу є рівність сто-

рін, яка полягає у наданні законом стягувачу і боржнику не рів-

них (тотожних) прав, а рівних можливостей для реалізації ними

суб'єктивних прав і виконання суб'єктивних обов'язків у вико-

навчому провадженні. Аналіз ч. і ст. 29 цього Закону свідчить

про те, що численні права процесуального характеру не лише

сторін, але й інших осіб, які беруть участь у виконавчому прова-

дженні, співпадають. Разом з тим деякими правами наділений

тільки стягувач: подати заяву про відкриття виконавчого прова-

дження (п. 1 ст. 18 цього Закону), про видачу дубліката виконав-

чого документа, про поновлення строку пред'явлення виконавчо-

го документа до примусового виконання, про відмову від стяг-

нення і повернення виконавчого документа (ч. 2 ст. 29 цього За-

кону). Тільки боржник має право під час проведення опису

зазначати ті види майна або предмети, на які слід звернути стяг- •

нення в першу чергу (ст. 56 цього Закону).

Однак стягувачу і боржнику згідно з дією цього принципу

надані рівні процесуальні можливості реалізації зазначених та ін-

ших належних їм суб'єктивних прав.

Гарантією забезпечення реалізації цього принципу є функці-

онування у виконавчому провадженні принципу законності. Дер-

жавний виконавець зобов'язаний охороняти права учасників ви-

-56-

конавчого провадження, не допускати у своїй діяльності пору-

шень їх прав та законних інтересів, роз'яснювати таким особам їх

права (ст. 7 цього Закону), попереджати про наслідки, які мо-

жуть настати внаслідок реалізації ними цих прав, і сприяти їх

здійсненню.

Гарантіями принципу рівності громадян перед законом є

встановлення кримінальної відповідальності за обмеження їх у

правах залежно від расової і національної належності (ст. 66 КК

України), а також оскарження дій і бездіяльності державного ви-

конавця у порядку підлеглості і до суду (ч. З ст. 7, ст. 85 цього

Закону).

Принцип недоторканності людини

Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність

і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю

(ст. З Конституції).

Кожна людина має право на свободу та особисту недоторкан-

ність. Ніхто не може бути заарештований або триматися під вар-

тою інакше, як за мотивованим рішенням суду і тільки на підста-

вах та в порядку, встановлених законом (ст. 29 Конституції).

У виконавчому провадженні повністю провадиться в життя

принцип недоторканності особи. Забороняється у будь-якій фор-

мі посягати на свободу і гідність громадян — осіб, які беруть

участь у виконавчому провадженні. Законодавство про виконав-

че провадження забезпечує реалізацію підвідомчих йому рішень,

ухвал, постанов примусово та іншими заходами. Такі заходи

встановлені ст. 4 цього Закону, і ними є: 1) звернення стягнення

на майно боржника; 2) звернення стягнення на заробітну плату

(заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення у

боржника і передача стягувачеві рішення суду. Ці заходи не по-

рушують недоторканність особи, а свідчать про те, що об'єктом

стягнення є майно боржника (на виконання рішень, постановле-

них у справах із спірних майнових правовідносин) і в незначних

випадках — дії боржника (на виконання рішень немайнового ха-

рактеру). Отже, у виконавчому провадженні України не допуска-

ються такі примусові заходи щодо особи боржника, як арешт

боржника, його особливий обшук, привід до виконавця, обме-

ження територіального пересування.

Для захисту інтересів стягувача ст. 76 цього Закону передба-

чає можливість застосування до боржника, який на виконання

рішення суду зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від

їх вчинення, штрафних санкцій чи інших заходів, передбачених

законодавством, із стягненням двократного розміру витрат на

проведення виконавчих дій.

-57-

Принцип недоторканності людини, реалізований у виконав-

чому провадженні, сприяє зміцненню законності, є гарантією

прав і свобод громадян та відповідає засобам захисту цивільних

прав, визначених ст. 6 Цивільного кодексу України. Об'єктом ви-

конання залишаються майно і певні дії боржника. Шляхом

зменшення матеріальних благ боржника відбувається поновлен-

ня порушених прав стягувача і досягається мета виконавчого

провадження. Тому звернення стягнення на особу боржника не

відповідало б способам і засобам захисту цивільних прав. Гаран-

тіями принципу недоторканності людини є право заінтересованої

особи оскаржити дії державного виконавця до суду, а також

можливість притягнення його до кримінальної і адміністративної

відповідальності (ст. 11 Закону «Про державну виконавчу

службу»).

Принцип недоторканності житла

Цей принцип підтверджує демократичний характер правово-

го статусу особи в суспільстві і є гарантією охорони матеріаль-

них інтересів та особистого життя громадян. Принцип недотор-

канності житла притаманний виконавчому провадженню і діє в

ньому специфічно.

Конституція України гарантує кожному недоторканність

житла. Не допускається проникнення до житла або іншого воло-

діння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше, як за

мотивованим рішенням суду (ст. ЗО). Тому не будуть порушен-

ням принципу недоторканності житла дії судового виконавця з

примусової реалізації рішення шляхом накладення стягнення на

майно боржника, яке знаходиться в його жилому приміщенні та

житлі інших осіб. При проведенні виконавчих дій державний ви-

конавець має право входити до приміщень і сховищ, що нале-

жать боржникам або зайняті ними, провадити огляд зазначених

приміщень і сховищ, при необхідності примусово відкривати їх в

установленому порядку, опечатувати ці приміщення і сховища

(ст. 5 Закону «Про виконавче провадження»). Отже, при вчинен-

ні виконавчих дій державний виконавець має право: примусо-

вого входження до нежилих приміщень і сховищ, у яких збері-

гається майно боржника, на яке звернене стягнення, або майно

стягувача, яке має бути повернене йому в натурі; примусового

входження до жилих будинків і квартир для забезпечення при-

мусового вселення в них; примусового входження до будинків,

квартир та інших приміщень, в яких знаходиться дитина, яка має

бути передана іншим особам відповідно до рішення суду; приму-

сового входження при проведенні огляду, арешту, вилучення і

передачі майна. Для забезпечення неупередженого і законного

вчинення виконавчих дій, пов'язаних із примусовим входженням

-58-