Шейко В.М., Богуцький Ю.П., Германова де Діас Е.В. Культурологія: навчальний посібник

Подождите немного. Документ загружается.

ЗА́ХІДНИКИ – представники світоглядово-ідеологічна і суспільно-політична

течія в Росії у 1840 — 70, яка на противагу слов’янофілам розглядали вітчизняну

історію країни через призму західного досвіду.

ДУХОВНІ́СТЬ — абстрактний іменник до слова духовний. Як і слово

першооснова духовність пов’язана з внутрішнім психічним життям людини, її

моральним світом також слово часто має відтінки оціночної категорії та

пов’язується з релігією. Чітко окресленого значення слово не має. Як термін слово

духовність використовується в філософії, етиці, богослов’ї на означення різних

понять так чи інакше дотичних внутрішнього світу людини.

ПРАВОСЛА́В’Я — один із головних (поряд із католицизмом і

протестантизмом) напрямів у християнстві. Виникло після поділу християнської

церкви в 1054 р. на католицьку (західну) та православну (східну) церкви.

Православне віровчення базується на двох основах: Священному писанні —

Біблії та Священному преданні. В Священне писання традиційно входять: Біблія,

літургійна і богослужбова діяльність церкви, послання, а також постанови і діяння

семи Вселенських Соборів, які визнає православна церква. В Священне Предання

входять житія святих, що розділяються на апостолів, пророків, мучеників,

преподобних, а також праведників.

Найважливіші положення православного віровчення (догмати) викладені в

Символі Віри, прийнятому на Першому Вселенському соборі. Православний

Символ Віри зобов`язує вірити в єдиного Бога, що виступає завжди в трьох

іпостасях: Бог-отець, Бог-син і Бог-дух святий (Трійця). Бог-отець вважається

творцем людини, природи і ангелів. Богом-сином вважається Ісус Христос. Бог-

дух святий виходить тільки від Бога-отця — це і є головна відмінність

православ`я і католицизму (filioque).

Головні православні догмати пов’язані з вшануванням Бога-сина Ісуса

Христа. Найважливішим є догмат боговтілення, згідно з яким Ісус Христос,

залишаючись Богом, разом з тим став людиною, народившись від діви Марії.

Православні вважають, що своєю смертю Ісус звільнив людство від

відповідальності за первородний гріх Адама і Єви, надавши можливість

розраховуватись лише за свої гріхи.

222

Тема 11

ПОСТМОДЕРНІ́ЗМ — світоглядно-мистецький напрям, що в останні

десятиліття 20 століття приходить на зміну модернізмові. Цей напрям — продукт

постіндустріальної епохи, епохи розпаду цілісного погляду на світ, руйнування

систем — світоглядно-філософських, економічних, політичних.

СИМУЛЯ́КР — термін постмодерністської філософії, який означає

зображення, копію того, що насправді не існує. Термін симулякр, яким раніше

позначали просто копію, запровадив у філософію постмодернізму Жан Бодріяр.

Бодріяр описує це явище, як «дійсність, яка приховує той факт, що її немає». Там,

де Платон бачить дві стадії відображення: правдиве відображення й навмисно

спотворене, Бодріяр бачить чотири:

— просте відображення дійсності,

— викривлення дійсності,

— вдавана дійсність,

— симулякр, який взагалі не має жодного відношення до дійсності.

ЛОГОЦЕНТРИ́ЗМ (від давньогрец. λογος — «знання» і центр) — у філософії

критичної теорії і деконструкції означає тенденцію опори, найчастіше

необґрунтованої, на центральний елемент будь-якого тексту або предмета

філософського аналізу, у той час як такого центрального елемента може і не

існувати.

Термін логоцентризм увів німецький філософ Людвіг Клагес у 1920-і рр.,

коли він критикував тенденцію західної філософської думки в усьому припускати

простий взаємозв’язок: центр – периферія, що існувала, на його думку. У зв’язку з

цим термін логоцентризм часто використовується як зневажливий при критиці

робіт, що необґрунтовано припускають прозорі відносини між суттю і посиланням

або між мовою та змістом. Логоцентризм часто плутають з фоноцентризмом,

тобто тенденцією надавати центрального значення усному мовленню в

порівнянні з мовою в писемній формі. Ознаки логоцентризму виявляються в

працях Платона, Жана-Жака Руссо, Фердинанда де Соссюра, Клода Леві-Стросса і

багатьох інших філософів західної традиції. Усі вони, на думку критиків, або

ставили усне мовлення вище за письмове, вважаючи останнє просто архівною

223

формою усного мовлення, або в загальнішому аспекті хотіли б установити

основну присутність Логосу або "розуму" як джерела походження всіх знань

(наприклад, Бога або Всесвіт).

МЕТАНАРРАТИ́В – це особливий тип дискурсу, який виник в епоху

модерну, він претендує на особливий статус щодо інших дискурсів (наррацій), що

прагне затвердити себе не тільки як щирий, але й у як справедливий, тобто

існуючий на законних підставах. Цим терміном і його похідними

("метарозповідь", "метаоповідання", "метаісторія", "метадискурс") Ліотар

позначає всі ті "пояснювальні системи", що, на його думку, організовують

буржуазне суспільство і є для нього засобом самовиправдання – релігію,

історію, науку, психологію, мистецтво (інакше кажучи, будь-яке "знання").

Згідно з Ліотаром, про ситуацію "постмодерн" можна говорити "як про

недовіру у відношенні метарозповідей", розчаруванні в них. Саме в застарілості

метанарративного способу обґрунтування легітимності французький мислитель

убачає причини кризи метафізичної філософії.

224

225

Тести до модуля 1.

Культурологія – це наука, яка розглядає переважно:

а) теорію культури;

б) історію мистецтва;

в) історію філософських учень.

Екзистенціальна теорія походження культури розроблена:

а) К.`Ясперсом;

б) К. Марксом;

в) З. Фрейдом.

Для розробки своєї теорії походження культури З. Фрейд звернувся до свідомості:

а) архаїчної людини;

б) сучасної людини;

в) середньовічної людини.

Який образ ввів давньогрецький поет Гесіод на визначення культурної епохи:

а) період;

б) вік;

в) стадія.

Розвиток культури античні автори мислили як процес:

а) прогресивного поступу;

б) постійного занепаду;

в) циклічний.

Міфологія – це:

а) перекази про богів та героїв;

б) наукова теорія;

в) гіпотеза.

226

Творцем учення про культурологію як самостійну науку був:

а) З. Фрейд;

б) Л. Уайт;

в) Б. Малиновський.

Творцем культури згідно із середньовічними уявленнями є:

а) людина;

б) Бог;

в) деміург.

Критика цивілізації в давньогрецькій думці наявна у вченні:

а) стоїків;

б) скептиків;

в) кініків;

г) епікурейців.

Ідеальною моделлю культури Августин Блаженний вважає:

а) град Божий;

б) град земний;

в) Атлантиду.

Критика цивілізації наявна в просвітницькому вченні:

а) Ж.-Ж. Руссо;

б) М.-А. Вольтера;

в) Й.-Г. Гердера.

Ідею саморозвитку культури як абсолютного духу ввів:

а) Г. Гегель;

б) К. Маркс;

в) Ф. Ніцше.

227

Ідеї культурного прогресу виникають уперше:

а) в давньому Римі;

б) в добу Відродження;

в) в добу Просвітництва.

Критика цивілізації виникає вперше:

а) в давній Греції;

б) у давньому Римі;

в) в середньовічній Європі.

Просвітництво – це:

а) етап розвитку культури;

б) ідейний рух;

в) спосіб мислення;

г) стиль життя.

228

Контрольні завдання до модуля 1

Завдання 1.

1. У чому полягає різниця між еллінством та варварством?

2. Обґрунтуйте ознаки ідеальної культури за давньогрецькими уявленнями.

Завдання 2.

1. Виявіть основні ознаки римської культурної моделі.

2. Що являє собою культура за міфологічними уявленнями?

Завдання 3.

1. Порівняйте погляди на культуру Августина Блаженного і Фоми

Аквінського. У чому полягає різниця між ними?

2. Які з ранньохристиянських мислителів прихильно ставилися до античної

культурної спадщини?

Завдання 4.

1. У працях якого християнського мислителя пізньої античності наявна схема

лінійного розвитку історії і культури?

2. Чи могли християни доби Середньовіччя критикувати цивілізацію?

Завдання 5.

1. Виявіть відмінності між середньовічними схоластами і гуманістами доби

Відродження.

2. Проаналізуйте основні риси ренесансного індивідуалізму.

Завдання 6.

1. Виявіть ознаки подібності і різницю між ренесансними та просвітницькими

підходами до культури.

2. Проаналізуйте різницю в поглядах на культуру французьких та німецьких

просвітителів.

Завдання 7.

1. Порівняйте гегелівську і марксистську концепції культури. У чому полягає

різниця в розумінні прогресу культури між Гегелем і Марксом?

2. Чому І. Кант критикував цивілізацію?

Завдання 8.

229

1. Назвіть основні константи гуманістичного підходу до культури в добу

Ренесансу.

2. У чому полягав розвиток і специфіка культури за Й.-Г.`Гердером? Чи

відображені ідеї Гердера в сучасній культурології?

Завдання 9.

2. Яку роль відіграють виробничі відносини в розвиткові культури за

Марксом?

3. Порівняйте погляди на культуру західників та слав’янофілів.

Завдання 10.

1. Порівняйте погляди на культуру В.`Соловйова та М.`Бердяєва. У чому

полягає сенс розвитку культури в релігійній думці кінця ХІХ – початку

ХХ`ст.?

2. Проаналізуйте погляди на сучасну культуру найвідоміших представників

постмодерністської філософії.

230

МОДУЛЬ ІІ

ТЕМА 1. КУЛЬТУРА Й ЦИВІЛІЗАЦІЯ

План викладу:

1.1. Цивілізаційний розвиток сучасного світу

1.2. Модель розрізнення культури й цивілізації

1.3. Про поняття «цивілізація»

1.4. Концепція культурно-історичних типів (М.Я.

Данилевський)

1.5. Перехід культури в цивілізацію за О. Шпенглером

1.6. Цивілізація як неминуча доля культури

1.7. Зіставлення понять «культура» і «цивілізація» М.

Бердяєвим

Ключові поняття і терміни:

Цивілізація, цивілізаційний комплекс, культурно-історичний тип, цінності,

«душа культури» (за Шпенглером).

Проблема співвідношення культури й цивілізації нині є однією з

найзначиміших проблем культурологій. Більше того, аналіз багатьох сучасних

культурних явищ проводиться за допомогою цивілізаційного підходу, який усе

частіше стає універсальним інструментарієм культурологічних досліджень.

Культура й цивілізація – поняття тісно пов’язані, часто вживаються як

синоніми. У цей час під цивілізацією найчастіше розуміється певний рівень

розвитку суспільства (дикість – варварство – цивілізація), або етап у розвиткові

суспільства, що припускає наявність у визначеному соціумі певних

цивілізаційних норм. Цивілізовані суспільства на відміну від варварських, це

суспільства, основані на якісно нових принципах організації й керування.

У цілому поняття цивілізації багатозначне. Сам термін, як і термін

«культура», сходить до римської традиції й семантично пов’язується з

громадянським суспільством. Слід відзначити, принаймні, такі основні значення

даного поняття. Перше – цивілізація – це зовнішня, технічна сторона людської

діяльності, на противагу культурі – внутрішній, духовній, моральній (Кант)

231

складовій людського існування. У цьому разі органіка культури протиставляється

мертвущому техніцизму цивілізації. Друге значення поняття – цивілізація як

противага варварству, архаїці. У цьому значенні підкреслюється культурно-

історична єдність людського суспільства. Можливо й третє значення – цивілізація як

локальне соціокультурне утворення. Плюралізм окремих розрізнених цивілізацій

піддає перегляду висхідне до християнства бачення загальнолюдської перспективи.

Необхідно відзначити, що у філософській і суспільній думці розрізнення

культури й цивілізації все-таки умовне. Так, французькі дослідники надають

перевагу терміну «Цивілізація» (civilization), а німецькі – терміну «культура» (у

значенні – «висока культура») для позначення приблизно тих же процесів.

Але більшість дослідників усе-таки не зводять відмінності між культурою й

цивілізацією до особливостей національних мов. У сучасному науковому дискурсі

вироблені певні ознаки цивілізації, яка розуміється як певна стадія розвитку

суспільства, пов’язана з певною культурою. Ці ознаки відрізняють цивілізацію від

доцивілізованої стадії розвитку суспільства.

Ознаки цивілізації такі.

1. Наявність держави як певної організації, управлінської структури, що

координує господарську, військову й деякі інші сфери життєдіяльності всього

суспільства.

2. Наявність писемності, яка полегшує багато видів управлінської та

господарської діяльності, сприяє збереженню й передачі духовної традиції.

3. Наявність сукупності законів, правових норм, що замінили родові

звичаї. Система законів виходить із рівної відповідальності кожного члена

цивілізованого суспільства незалежно від його родоплемінної приналежності. Із

часом у цивілізаціях приходять до письмової фіксації зводу законів. Записане

право – відмітна ознака цивілізованого суспільства. Звичай же – ознака

суспільства доцивілізованого. Відсутність чітких законів і юридичних норм –

рудимент родових відносин.

4. Наявність міст як центрів керування, релігійного життя, ремесла й

торгівлі. Міста – найважливіша ознака цивілізації.