Шеремет А.П. Криміналістика

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ I. Теоретичні і методологічні основи криміналістики

них ознаках, то перед синтетичною стадією ставиться завдан

ня науково пояснити виявлені збіги і розбіжності та дійти вис

новку про тотожність або відмінність, іноді – подібність.

Істотне значення для наукового пояснення збігу і відміннос

тей в ознаках має вивчення умов і механізму утворення ознак.

Висновок про тотожність, відмінність або групову на

лежність, яким закінчується ідентифікація, повинен будувати

ся на даних дослідження і бути обгрунтованим. Цей висновок

повинен бути результатом глибокої оцінки збігу і відмінності в

ознаках, при цьому ознаки повинні розглядатися у взаємозв’яз

ку і взаємозалежності, як єдиний комплекс ознак об’єкта.

Для висновку про групову належність необхідним є збіг усіх

істотних ознак даної групи (роду, виду, сорту, системи, марки

тощо), тобто таких ознак, за відсутності однієї з яких виклю

чається приналежність об’єкта до групи.

Результат ідентифікації може бути виражений:

 у позитивній формі – тотожність установлена;

 у негативній формі – установлена відмінність;

 у категорічній формі – інше вирішення даного питання

за переконанням експерта неможливе;

 в імовірній (передбачуваній) формі – існує велика мож

ливість даного рішення, інше рішення хоча і малоймовір

не, але можливе, припустиме.

§4. Встановлення групової належності

Встановлення групової належності є частковою криміналі

стичною теорією, практична реалізація якої зводиться до вста

новлення загального (схожого) у двох порівнюваних об’єктах.

Останні можуть бути:

 індивідуально визначені предмети, які мають сталу зовн

ішню форму, яка дозволяє ототожнювати ціле;

 предметиречовини (сипкі, рідкі, газоподібні), наділені

лише властивостями – внутрішніми якостями, достатні

ми для віднесення речовин до однієї групи, виду, роду,

класу. В процесі встановлення групової належності як

А.П. Шеремет «Криміналістика»

перші, так і другі виступають носіями ознак і властивос

тей цілого і називаються відображаючими об’єктами.

Відображуваний об’єкт у процесі встановлення групової

належності – це те, що було розділено, розчленовано (зруйно

вано) на частини внаслідок події злочину і в даний час не існує,

а лише уявляється як суб’єктивний образ цілого, яке існувало

раніше. Наприклад, шматок фарного скла, який було знайдено

на місці події, і шматки скла, що залишились у фарі автомобіля,

до розчленування складали одне ціле. Якщо ж порівнювані

розчленовані об’єкти не зберегли конформності границь (лінії

розмежування), то встановлюють не тотожність, а схожість вла

стивостей, достатніх лише для класифікаційного висновку –

шматки фарного скла, вилучені з різних місць, за фізико

хімічними властивостями однорідні.

Встановлення групової належності є першою стадією іден

тифікації.

Ідентифікація – це стадійний процес дослідження, що вик

лючає виділення загального із окремого. Так, починаючи по

рівнювальне дослідження відбитків пальців рук, їх насамперед,

групують за типами візерунків на дуги, петлі та завитки. Потім

кожну групу ділять на більш вузькі за обсягом підгрупи за будь

якою заданою сукупністю ознак, а з отриманою підгрупою роб

лять те ж саме, і так доти, доки не звузять її до двох об’єктів, іден

тифікуюче поле кожного з яких містить неповторну сукупність

ознак. Таким чином, процес пізнання конкретного здійснюється

через вичленення із загального. Тому встановлення групової

належності завжди є першою стадією ідентифікації об’єктів, щодо

яких принципово можливе встановлення тотожності.

Встановлення групової належності (групофікації) як само

стійний метод дослідження застосовується для дослідження сип

ких, рідких та газоподібних об’єктів, щодо яких встановлення

тотожності за допомогою криміналістичної ідентифікації немож

ливе, оскільки ці об’єкти не мають сталої зовнішньої форми.

Розглянемо це на прикладі. Зі складу підприємства викра

ли кілька мішків пшениці. У підозрюваного виявлено два

мішки пшениці. Експерт, порівнюючи зразки пшениці, які

Розділ I. Теоретичні і методологічні основи криміналістики

були на складі підприємства, із зразками, вилученими у підоз

рюваного, встановив, що обидва зразки належать до одного

сорту і виду, одного року врожаю, мають однакову біологічну

схожість, вологість, засміченість тощо. На основі цих власти

востей він дійшов висновку, що порівнювальні зразки одна

кові і відносяться до сорту пшениці «Миронівська808», тоб

то встановив клас (злакові), рід (пшениця), вид (зернові) та

сорт «Миронівська808».

Аналогічним є процес дослідження рідких та газоподібних

речовин (наприклад, встановлення групової належності крові

за двома плямами, визначення сорту вина дегустатором тощо).

У даному випадку встановлюється не конкретна порція речо

вини, а лише належність її до певного виду, роду, класу, раніше

відомому і визначеному сукупністю властивостей та ознак.

Тому встановлення групової належності сипких, рідких та га

зоподібних об’єктів – це процес групофікації, який являє собою

самостійний частковий метод науки криміналістики.

Контрольні запитання

1. У чому полягає суть криміналістичної ідентифікації?

2. Які є види криміналістичної ідентифікації?

3. Дайте характеристику об’єктам і суб’єктам криміналістич

ної ідентифікації.

4. Назвіть класифікацію ідентифікаційних ознак.

5. У чому суть ідентифікації за матеріальнофіксованими

відображеннями?

6. У чому суть ідентифікації за ідеальними відображеннями?

7. Що собою являє встановлення групової належності?

Теми рефератів і курсових робіт

1. Поняття і наукові засади криміналістичної ідентифікації,

її значення у слідчій, експертній та судовій діяльності.

2. Встановлення групової належності – частковий метод

науки криміналістики.

А.П. Шеремет «Криміналістика»

3. Процес криміналістичної ідентифікації. Методика іденти

фікаційних досліджень.

Література

1. Криміналістика. Підручник / За ред. П.Д. Біленчука.– К.,

1998. – С. 85–101.

2. Криміналістика. Підручник / За ред. В.Ю. Шепітька. – К.,

2001. – С. 23–33.

3. Криминалистика. Учебник / Под ред. Н.П. Яблокова. –

М., 1997, – С. 71–85.

4. Салтевський М.В. Криміналістика. Навчальнодовідковий

посібник. – К., 1996. – С.23–26.

Тема 4.

Вчення про

криміналістичну версію

 Поняття і класифікація

криміналістичних версій

 Порядок побудови слідчих версій

 Основні правила і методи перевірки

слідчих версій

А.П. Шеремет «Криміналістика»

§1. Поняття і класифікація

криміналістичних версій

Наукове пізнання фактів минулого здійснюється шляхом

побудови гіпотез (версій). Розслідування злочинів – це гіпоте

тичний процес, оскільки він зв’язаний зі встановленням фактів

та обставин минулої події. Гіпотеза, яка побудована стосовно

конкретної події, факту, обставини злочину, що розслідується,

називається версією. Логічна природа гіпотези й версії однако

ва, відрізняються вони лише за обсягом інформації. Їх основу

складають прийоми, способи формальної та діалектичної логі

ки: аналіз і синтез, індукція та дедукція, аналогія й гіпотеза.

Більшість версій будується індуктивним шляхом за аналогією.

Оскільки розкриття злочинів – процес пізнавальний, спря

мований найчастіше до минулих подій, то особливе значення

для розкриття злочинів має така формальнологічна категорія,

як гіпотеза (версія). В аспекті попереднього розслідування вона

одержала назву слідчої версії – обгрунтованого передбачення

слідчого стосовно злочину в цілому чи його окремих обставин.

Гіпотеза (версія) широко застосовується в плануванні

розслідування, у пізнанні обставин кожного скоєного злочи

ну. При цьому слідчі версії виконують роль вірогідних інфор

маційнологічних моделей злочинних діянь, що розслідують

ся, і діляться на загальні версії, що охоплюють відповідні

діяння в цілому, і часткові версії, що роз’ясняють їх окремі

обставини (Схема 3).

В літературі зустрічаються поняття робочої версії (перед

бачення стосовно більш дрібних, другорядних обставин зло

чину) та розшукових версій (передбачення стосовно місця пе

ребування злочинця чи предметів), які слід віднести до

часткової (окремої) версії.

Стосовно до стадії судового розгляду виділяється різно

видність судових версій. Версії, що висуваються і перевіряють

ся в процесі оперативнорозшукових заходів, одержали назву

Розділ I. Теоретичні і методологічні основи криміналістики

оперативно'розшукових. В експертній практиці використову

ються так звані експертні версії. Логічна природа усіх перера

хованих версій єдина. Деякі їх особливості і відмінності визна

чаються суб’єктами і характером судової, слідчої, експертної та

оперативнорозшукової діяльності.

В криміналістиці існує також поняття типових версій –

версій, характерних для типових ситуацій, що виникають у

процесі розкриття злочинів. Наприклад, під час розслідування

пожежі, коли невідома її причина, типовими слідчими версія

ми щодо причин її виникнення можуть бути наступні:

 пожежа є наслідком злочинного порушення правил про

типожежної безпеки;

 пожежа виникла внаслідок природних факторів (внаслі

док дії блискавки);

 вогонь виник внаслідок самозаймання (випадково);

 пожежа виникла внаслідок підпалу.

Типові версії поділяються на загальні та часткові. Згадані

вище чотирі версії є загальними. Типовими окремими вер

сіями щодо підпалу можуть бути, наприклад, версії стосов

но винного:

 підпал вчинено особою, яка працює на даному об’єкті;

 підпал вчинено посторонньою людиною.

Типові версії, являючись результатом наукового узагальнен

ня практики, викладаються (висвітлюються) у відповідних ме

тодичних документах щодо розслідування злочинів. Під час

провадження розслідування за конкретною кримінальною спра

вою слідчий висуває конкретні версії, основані на її матеріалах,

але побудовані з урахуванням типових версій.

Перераховані види версій об’єднані в єдину групу криміна

лістичних версій, і всі теоретичні положення, що стосуються їх

змісту, класифікації, стадій розвитку, правил висунення, аналі

зу і перевірки, а також умов достовірності, утворюють вчення

про криміналістичні версії.

А.П. Шеремет «Криміналістика»

Судові Експертні Оперативно-розшукові Слідчі

За суб’єктом висунення

Види криміналістичних версій

За ступенем конкретності За обсягом

Конкретні Типові Часткові Загальні

Схема 3. Класифікація криміналістичних версій

Розділ I. Теоретичні і методологічні основи криміналістики

§2. Порядок побудови слідчих версій

Дотримання правил побудови слідчих версій є важливою

умовою повноти й об’єктивності розслідування злочинів. Сто

совно кожної невідомої чи сумнівної обставини злочину по

винні бути висунуті і перевірені всі можливі версії. Не можна

зупинятися на одних версіях та ігнорувати інші лише тому, що

вони видаються в даний момент маловірогідними. Усі обгрун

товані версії підлягають грунтовній перевірці.

Слідча версія, як і будьяка інша, в своєму розвитку прохо

дить три чітко виражені послідовні стадії, що відображають

процес розслідування: а) висунення – побудова; б) аналіз та

розроблення; в) практична перевірка.

Під час висунення слідчої версії слідчий спочатку оцінює

сукупність установлених фактів, а потім передбачувану причи

ну. У зв’язку з тим, що дійсна причина невідома, негайно ви

никають декілька взаємнопротилежних версій, які конкурують

між собою до тих пір, поки не буде встановлено, котрі з них є

неспроможними, а які виражають об’єктивну істину.

Пізнавальна роль слідчої версії полягає не лише в тому, що

вона здатна пояснити відомі слідству обставини злочину, але

і в тому, що з її допомогою відкриваються нові обставини і

факти, невідомі слідчому до моменту виникнення версії. Якщо

версія виражає об’єктивну істину, то із її змісту за допомогою

аналізу можуть бути виведені не лише ті факти, виявлення

яких передувало висуненню версії, але й ті, які стали відоми

ми після її висунення.

Виявлення під час перевірки нових фактів, не відомих до

її висунення, підвищує ступінь надійності версії. Властивість

версії пояснити не лише раніше відомі факти, але й виявити

нові – важлива умова можливості перевірки істинності основ

ного змісту версії.

Розглянуті три послідовні стадії розвитку версії мають ве

лике практичне значення. Ігнорування тією чи іншою з них

призводить до суттєвих упущень в плануванні розслідування і

в кінцевому підсумку – до порушення його строків та знижен

А.П. Шеремет «Криміналістика»

ня якості. На практиці буває інколи й так, що планування роз

слідування обмежується формуванням версій та перерахуван

ням заходів щодо їх перевірки, при цьому не аналізується зміст

версій, не визначаються конкретні питання, що підлягають ви

ясненню щодо кожної з них. Внаслідок і перелік заходів щодо

перевірки висунутих версій виявляється неповним. Ігноруван

ня другої стадії розвитку версії робить її перевірку нецілеспря

мованою, однобокою.

Побудова версій. Порядок побудови версій однаковий

для всіх її видів (слідчої, судової, експертної, оперативно

розшукової; загальної, окремої). Кожна версія повинна бути

достатньо обгрунтована і не може бути результатом без

підставних догадок.

В основі версії повинні лежати певні фактичні дані, які

можна поділити на дві групи:

1) одержані з різних джерел відомості, які відносяться до

кримінальної справи, що розслідується. Вони можуть

міститись в судових доказах, в матеріалах оперативно

розшукової діяльності, заявах громадян, повідомленнях у

пресі та інших джерелах. Під час побудови версій на

підставі даних цієї групи використовуються переважно

такі логічні прийоми і форми мислення, як аналіз і син

тез, безпосередні та опосередковані висновки, аналогія;

2) відомості, що є результатом узагальнень і які безпосеред

ньо не відносяться до конкретної кримінальної справи,

але з допомогою аналогії, порівняння та дедуктивних

висновків можуть бути використані в якості основи для

висунення версій. Це – дані природничих, технічних та

інших наук (криміналістики, судової медецини, біології,

фізики, хімії), а також відомості, запозичені із життєвого

та професійного досвіду слідчого, узагальнень слідчої, су

дової та експертної практики. Зокрема, під час висунен

ня слідчих версій велике значення мають результати кри

мінологічного аналізу та криміналістичної характеристики

даного виду злочинів.