Шеремет А.П. Криміналістика

Подождите немного. Документ загружается.

Розділ I. Теоретичні і методологічні основи криміналістики

§1. Поняття криміналістичної ідентифікації

Ідентифікація відноситься до загальнонаукових методів

криміналістики. Суть ідентифікації полягає в установленні

тотожності. Це пізнавальний процес виділення індивидуаль

ного, конкретного із загального. Ідентифікація в інших на

уках означає встановлення формальнологічної тотожності,

коли об’єкти вважаються тотожними за наявності хоча б

однієї спільної ознаки. Отже, по суті, ідентифікація як загаль

ний метод встановлює групу, рід, вид об’єктів. Наприклад, у

фізиці або хімії спектральним аналізом виявлення одного

атома речовини вважається ідентифікація всіх атомів та кон

кретного металу, рідини або газу. Тому для загальнонауко

вого методу ідентифікації вираз «два об’єкти тотожні» ви

дається правильним, оскільки ототожнюється не

індивидуальний об’єкт, а сукупність (рід, вид).

Криміналістичний метод ідентифікації є спеціальним (окре

мим), оскільки мета і завдання, що вирішуються, зводяться до

встановлення тотожності конкретного об’єкта – особи, предме

та, події, факту. Тому ідентифікація – це процес дослідження,

пізнання об’єкта і отримання якоїсь інформації для себе. Звідси,

ідентифікацію можна інтерпретувати як форму пізнавальної

діяльності, котра використовується в різних галузях знань, в

тому числі і кримінальному судочинстві під час встановлення

істини у кримінальній справі.

Ідентифікація як процес встановлення тотожності будь

яких ознак у різних об’єктах є загальним (загальнонауковим)

методом дослідження, теорія якого базується на формальних

законах логіки та є сукупністю логічних правил досліджен

ня, в процесі яких встановлюється тотожність. Отже, універ

сальність методу ідентифікації як загальнонаукового інстру

мента дозволяє використовувати методи природничих і

технічних наук як прийоми для застосування ідентифікації

як загального методу пізнання.

Ідентифікацію як загальний метод, що використовується в

різних галузях знання, треба відрізняти від криміналістичної

А.П. Шеремет «Криміналістика»

ідентифікації як часткового (спеціального) методу науки кри

міналістики, який застосовується для розв’язання ідентифіка

ційних завдань у криміналістичному судочинстві.

Кожна галузь знання має свій предмет пізнання, для дослі

дження якого наука розробляє методи більш низького рівня

узагальненості, котрі називаються частковими (спеціальними).

Часткові методи криміналістики різноманітні. До них відно

сять методи збирання криміналістичної інформації з матеріаль

них джерел (фотографічні, люмінесцентні, мікроскопічні тощо),

методи експертного дослідження та збирання інформації з ма

теріальних джерел, групу методів встановлення фактів і розсл

ідування окремих видів злочинів тощо.

Серед часткових методів науки криміналістики одне з пер

ших місць належить методам криміналістичної ідентифікації та

встановлення групової належності, теоретичні основи яких

найбільш розроблені, а практична значущість різнопланова.

Криміналістична ідентифікація – специфічний метод, що

дозволяє розв’язувати вузькі ідентифікаційні завдання, суть

яких зводиться до встановлення тотожності конкретного об

’єкта, що має стійку зовнішню форму. Такі завдання виникають

під час розслідування окремих видів злочинів, коли необхідно

встановити вид, клас чи модель пістолета, конкретний екземп

ляр зброї, з якої було зроблено постріл у потерпілого, або знай

ти та ототожнити саме те знаряддя, яким залишені сліди. В

процесі доказу прийнято оперувати категоричними висновка

ми, достовірними фактами, хоча можливе використання й імо

вірних суджень про клас, вид або родову належність конкрет

ного об’єкта. Цим криміналістична ідентифікація відрізняється

від ідентифікації як загального методу, що використовується в

різних галузях знання. Ось чому в процесі ідентифікації як за

гального методу, так і криміналістичної ідентифікації (частко

вого методу) встановлюється тотожність, тільки в першому

випадку тотожність груп, виду, роду, а в іншому – індивідуаль

ного конкретного об’єкта.

Розділ I. Теоретичні і методологічні основи криміналістики

Методологічну основу ідентифікації як методу встановлен

ня тотожності складають положення матеріалістичної діалекти

ки, а саме:

 загальний взаємозв’язок явищ у природі та суспільстві,

тобто якщо є наслідок, то обов’язково існувала причина,

немає наслідку без причини, немає злочинів без слідів;

 усі об’єкти матеріального світу індивідуальні, тобто немає

двох речей, котрі були б однакові; будьякий об’єкт, подія,

явище індивідуальні і можуть бути ототожнені;

 усі об’єкти рухаються та видозмінюються, таким чином,

об’єкт залишається самим собою лише деякий час, який

залежить від швидкості змін; час, протягом якого об’єкт

залишається відносно незмінюваним і його можна ото

тожнювати, називається ідентифікаційним періодом. На

приклад, ідентифікаційний період канала ствола зброї

залежить від кількості проведених пострілів, а лезо соки

ри – від його зносу.

Криміналістична ідентифікація – це виключно частковий

метод науки криміналістики, що застосовується для розв’язан

ня ідентифікаційних завдань, які виникають під час розсліду

вання злочинів.

Криміналістична ідентифікація в судовій і слідчій практиці

має важливе значення. Вона дозволяє встановити конкретні

події злочину та осіб, що його скоїли, розшукати та розпізнати

будьякі об’єкти злочинного вчинку. У цьому плані доказуван

ня за кримінальною справою можна інтерпретувати як іденти

фікаційний процес, що здійснюється різними методами пізнан

ня істини, в тому числі окремим методом криміналістики, яким

є криміналістична ідентифікація.

§2. Види, об’єкти, суб’єкти ідентифікації

Криміналістична ідентифікація – це процес дослідження

для встановлення тотожності. Вона має свою структуру та ме

тодику і в цілому називається видом ідентифікації.

А.П. Шеремет «Криміналістика»

Види ідентифікації класифікують за різними підставами. За

рівнем досягнутої індивідуалізації ідентифікацію ділять на інди

відуальну та встановлення групової належності (групову іден

тифікацію).

Під час індивідуальної ідентифікації встановлюється конк

ретна тотожність, тобто те, що даний об’єкт є саме тим, що спо

стерігався раніше або залишив сліди. У разі встановлення гру

пової належності з’ясовується лише те, що об’єкт відноситься

до певної групи (роду, виду, системи тощо). Тобто під час інди

відуальної ідентифікації встановлюється конкретна тотожність,

а разі встановлення групової належності – подібність (віднесен

ня об’єкта, що залишив сліди, до групи, роду, виду).

Суть будьякого виду ідентифікаційного процесу складаєть

ся з порівняння ідентифікаційних ознак та властивостей іден

тифікаційного об’єкта з їх відображеннями в об’єкті ідентифі

куючому. Порівнянню можуть підлягати:

 безпосередньо ідентифікований предмет з відображення

ми його ознак, як, наприклад, взуття з його слідом, зна

ряддя злому з об’ємним слідом тиску;

 безпосередньо ідентифікований об’єкт з його уявним об

разом – слідом пам’яті, закарбованим людиною, допус

кається під час упізнання людей та речей;

 нарешті, порівнюватися можуть лише відображення ознак

ідентифікованого об’єкта, як це буває під час ототожнен

ня людини за відбитками пальців рук, тобто ідентифікації

цілого за його частинами.

З наведеного вище видно, що в усіх випадках ідентифікації фігу

рують лише матеріальні або ідеальні відображення. Виходячи з цьо

го, криміналістичну ідентифікацію, на відміну від ідентифікації як

загального методу, є сенс розділити за видами відображень на:

1) ідентифікацію за матеріальнофіксованими відображеннями;

2) ідентифікацію за ідеальними слідамивідображеннями

(уявними образами, слідами пам’яті).

Порівнювальне дослідження матеріальних та ідеальних

відображень розпізнається за засобами, методами та процесу

альними формами, які застосовуються. Ідентифікація за матер

Розділ I. Теоретичні і методологічні основи криміналістики

іальним слідомвідображенням, як правило, виконується спец

іалістом з використанням різних технічних засобів та методів

у формі судової експертизи, яку призначає слідчий.

Ідентифікація за ідеальним відображенням – слідом пам’яті

здійснюється джерелом ідеального відображення, тобто суб’єктом,

який сприймав ідентифікуючий предмет (обличчя, річ тощо), при

цьому ідентифікація здійснюється під час слідчої дії – пред’яв

лення для впізнання. Виконуючи різні види ідентифікаційно

го процесу, встановлюють тотожність або його класифікаційну

належність.

Інколи криміналістичну ідентифікацію поділяють за

об’єктом ототожнювання на дактилоскопічну, судовобалістич

ну, трасологічну тощо. Якщо за основу класифікації викорис

товується процесуальна форма, то ідентифікацію можна розді

лити на процесуальну та непроцесуальну. Процесуальна

здійснюється в ході слідчих дій, а непроцесуальна – в ході

оперативнорозшукової діяльності. За суб’єктом ідентифікацію

поділяють на слідчу, експертну та судову.

Об’єкти ідентифікації. Об’єкти в теорії ідентифікації мають

два значення. У першому значенні – це матеріальні об’єкти –

фізичні тіла, тверді, сипкі, рідкі, а також органічного та неорга

нічного походження, щодо яких треба встановити тотожність

або групову належність. Такі об’єкти називаються ототожнюва

ними або ідентифікованими. Ідентифікується лише один об’єкт,

оскільки встановлюється тотожність конкретного об’єкта. Якщо

об’єктів декілька, тоді й актів ідентифікації буде декілька.

У другому значенні об’єкти – це будьякі матеріальні тіла

органічного та неорганічного походження, які є засобами для

встановлення тотожності. Такі об’єкти називаються ототожню

ючими або ідентифікуючими. Ось чому процес встановлення

тотожності у своїй структурі вміщує: ідентифікований (ототож

нюваний) та ідентифікуючий (ототожнюючий) об’єкти. Іденти

фікуючих об’єктів у процесі ідентифікації може бути декілька.

Вище були розглянуті два методи ідентифікації: загальний

та частковий. Для кожного з них існують визначені об’єкти,

стосовно яких можна даним методом встановлювати то

А.П. Шеремет «Криміналістика»

тожність в його криміналістичному розумінні. В теорії іденти

фікації існує, принаймні, дві концепції. Згідно з першою кон

цепцією методом ідентифікації можна ототожнювати будьякі

матеріальні об’єкти: тверді, сипкі, рідкі та газоподібні тіла, ок

ремі події, явища. Наприклад, можна ідентифікувати грунт, взя

тий із взуття підозрюваного, з грунтом, взятим з місця події, або

встановити, що дві краплі ридини тотожні.

Згідно з другою концепцією ідентифікацію називають кри

міналістичною і вважають частковим методом, що застосовуєть

ся для встановлення тотожності лише матеріальних об’єктів, які

мають стійку зовнішню форму, що віділяє конкретний предмет

із середовища йому подібних.

Криміналістична ідентифікація як метод відрізняється від

ідентифікації в інших науках за специфічними ознаками, а саме

тим, що:

 об’єктами криміналістичної ідентифікації є всі тіла живої

та неживої природи, що мають стійку зовнішню форму;

 криміналістична ідентифікація здійснюється за матеріаль

ним та ідеальним відображеннями ознак зовнішньої бу

дови об’єктів;

 метод криміналістичної ідентифікації застосовується в

процесі доказування у кримінальних справах під час спец

іальних слідчих дій (впізнання та судової експертизи).

Таким чином, об’єктами криміналістичної ідентифікації є:

люди, тварини та їхні трупи, усі фізичні тверді тіла, що мають

стійку будову. Об’єктами ідентифікації як загального методу

пізнання є всі об’єкти матеріального світу, а також сипкі, рідкі,

газоподібні речовини та їх стани.

Суб’єктами криміналістичної ідентифікації є:

1) під час ідентифікації за матеріальними відображеннями –

експерт, спеціаліст, які за дорученням, постановою слідчо

го проводять судову експертизу або дослідження;

2) під час ідентифікації за ідеальними відображеннями

(слідами пам’яті) – свідок, потерпілий, підозрюваний та

обвинувачений.

Розділ I. Теоретичні і методологічні основи криміналістики

Ідентифікація проводиться слідчим у ході пред’явлення

для впізнання.

Непроцесуальна ідентифікація проводиться у формі упіз

нання; її суб’єктом може бути слідчий, працівник органу дізнан

ня, а також будьякий громадянин, так чи інакше пов’язаний з

подіями злочину.

У виявленні об’єкта, що відшукується, діють усі особи, що

беруть участь у доказуванні, та використовується широке

коло методів. Компетенція окремих осіб в застосуванні цих

методів на різних етапах встановлення об’єкта неоднакова.

Так, встановлення вихідної сукупності і обмеженої кількісно

невизначеної групи об’єктів, що перевіряються, здійснюєть

ся слідчим за допомогою спеціаліста шляхом застосування

класифікаційних методів.

Слідчий і суд вирішують питання про тотожність на основі

всієї зібраної за справою ідентифікаційної інформації – іденти

фікаційної підсистеми доказів. Так, для встановлення особи, що

була на місці злочину, досліджуються сліди її взуття, частинки

одягу, сліди рук на предметах тощо.

Експерт, спеціаліст вирішують питання про тотожність на

основі виявлення, порівняння та оцінки ідентифікаційних оз

нак і властивостей порівняльних об’єктів.

§3. Процес криміналістичної ідентифікації

Ідентифікація – це процес дослідження, в якому беруть

участь два об’єкти: той, що ідентифікується (ототожнюється або

встановлюється), тотожність якого необхідно встановити, та

той, що ідентифікує (встановлює), який є носієм відображених

ознак об’єкта, що ідентифікується (наприклад, відповідно, зло

чинець та сліди, залишені ним у матеріальному середовищі

(сліди рук, ніг, зубів, голосу, запаху тощо). При відсутності іден

тифікаційного об’єкта ототожнювання неможливе.

У процесі ідентифікації ознаки об’єкта, що ідентифікується,

порівнюють з їх відображеннями на ідентифікуючих об’єктах і,

якщо вони співпадають, формують сукупність ознак і на її ос

А.П. Шеремет «Криміналістика»

нові констатують тотожність, тобто об’єкт, що ідентифікується,

є той самий, тотожний самому собі. Отже, об’єкт, що ідентифі

кується, лише один, а ідентифікуючих може бути декілька. Зок

рема, людину можна ідентифікувати за слідами рук, ніг, зубів,

голосу, почерком – усі вони відображені на матеріальних пред

метах і слугують ідентифікуючими об’єктами.

Під час ідентифікації за уявним образом (ідеальним відоб

раженням), таким, що ідентифікується, є реальний об’єкт, який

пред’являють для упізнання; ідентифікуючим – уявний образ

(слід пам’яті), який зберігається у того, хто впізнає (обвинува

ченого, потерпілого, свідка, підозрюваного). Таким чином, об’єкт,

що визначається, – такий, що ідентифікується, а той, хто

впізнає, – ідентифікуючий.

У процесі ідентифікації виділяється одиничний об’єкт із

безлічі подібних. Це здійснюється на основі ідентифікаційних

ознак. Ідентифікаційна ознака – це властивість об’єкта, яка

відповідає певним вимогам. Часто поняття «ознака» трактують

як властивість, а властивість – як ознаку. В кримінальній іден

тифікації більш обгрунтовано ознаку слід розуміти як зовніш

ню будову предмета, її просторові кордони, геометричну фор

му, розмір, рельєф поверхні, об’єм, розміщення та

співвідношення сторін, частин та точок, бороздок, валиків, заг

либлень, опуклостей тощо.

Ознака характеризує зовнішні якості об’єкта. Властивість

характеризує внутрішні якості об’єкта – його фізичну приро

ду, стан, структуру (кристалічну, аморфну), твердість, питому

вагу, електропровідність тощо. Однакову властивість мають усі

частини об’єкту і від його поділу кожна частина зберігає такі

само властивості. Наприклад, під час поділу шматок металу

втрачає зовнішні ознаки, але кожна його частина зберігає свої

внутрішні властивості. Звідси – ознака не може ділитися, а

властивість – може.

Ознака вважається ідентифікаційною, якщо вона:

 відображена в ідентифікаційному об’єкті;

 являє собою відхилення від типового утворення;

 відносно стійка;

Розділ I. Теоретичні і методологічні основи криміналістики

 взаємно незалежна;

 рідко зустрічається;

 доступна для сучасних методів пізнання.

Ідентифікаційні ознаки поділяють на окремі (часткові) та

групові. Фактично всі ознаки повною мірою типові (групові),

оскільки можуть повторюватися. Поняття «типові ознаки»

більше стосується властивостей, які лежать в основі класифіка

ційних досліджень (встановлення групової належності).

В ідентифікаційних процесах загальні та окремі ознаки й

властивості включають у сукупність, оцінюють неповторність

повної ознаки чи властивості і тільки тоді роблять висновок

щодо тотожності об’єкта.

Суть процесу ідентифікації за матеріальними відображення

ми – у порівнянні ознак і властивостей об’єкта, що ідентифі

кується, з ознаками та властивостями, відображеними на іден

тифікуючому об’єкті. Ідентифікуючими об’єктами, як правило,

бувають предмети – носії слідів злочину, виявлені на місці події,

а також одержані в ході слідчих дій. Такі об’єкти становлять

зразки для дослідження, наприклад, почерку, ходи, тощо.

Ідентифікація за матеріальними відображеннями прово

диться шляхом призначення судової експертизи.

Суть ідентифікації за ідеальними відображеннями – сліда

ми пам’яті (уявними образами) полягає в порівнянні уявного

образа з реальним об’єктом, що представляється особі. Іденти

фікація здійснюється слідчим шляхом пред’явлення для

впізнання людей, трупів, предметів, тобто будьяких об’єктів

матеріального світу. Пред’явлення більшості сипучих та рідких

об’єктів практично неможливо, однак результати такого

впізнання складають не визначення тотожності, а лише вста

новлення групової належності.

Методика експертного дослідження під час ідентифікації

включає такі стадії (етапи):

 огляд представлених об’єктів – такого, що ідентифікуєть

ся, та ідентифікуючих;

 окреме дослідження кожного об’єкта;

 порівняльне дослідження;

А.П. Шеремет «Криміналістика»

 формування та оцінка комплексу ознак, що зберігаються,

і підготовка висновку.

Ідентифікація як процес встановлення тотожності под

іляється на дві основні стадії: аналітичну і синтетичну, які взає

мозалежні.

Аналітична стадія починається з вивчення загальних, а потім

окремих, індивідуальних ознак ідентифікованого об’єкта або

ідентифікуючих об’єктів, походження яких безсумнівне. Після

ціого вивчаються інші ідентифікуючі об’єкти. Процес встанов

лення тотожності розпочинається з всебічного вивчення, анал

ізу ознак об’єктів ідентифікації.

Після проведеного вивчення ознак здійснюється їх по

рівняння. Порівняльне дослідження є найважливішою части

ною в ідентифікації. Воно здійснюється за допомогою зістав

лення ознак ідентифікованого об’єкта з ознаками

ідентифікуючого.

До способів порівняльного дослідження відносяться:

1) спосіб зіставлення, який зводиться до розміщення по

рівняльних відображень в одне поле зору або на можли

во близьку відстань одне від одного з тим, аби порівню

вані об’єкти знаходилися на відстані найкращого

сприйняття і при цьому був забезпечений ступінь

збільшення, достатній для аналізу і порівняння ознак;

2) спосіб накладення відображень полягає в накладенні од

ного з порівнюваних прозорих відображень на інше з тим,

щоб при суміщенні виявити як ознаки, що збігаються, так

і ті, що різняться. Для цього часто виготовляють спец

іальні прозорі відображення на плівці, склі;

3) спосіб лінійного суміщення полягає в такому розміщенні

двох відображень, при якому частина одного з них може

розглядатися як продовження іншого. Наприклад, два

фотозображення розрізняються по якійсь лінії, а потім по

ній складаються різні частини цих зображень.

Синтетична стадія. Якщо основним завданням аналітичної

стадії було встановлення збігу і розбіжностей в ідентифікацій