Шеремет А.П. Криміналістика

Подождите немного. Документ загружается.

411

Розділ IV. Методика розслідування окремих видів злочинів

До обставин, що підлягають встановленню під час розсліду

вання будьякого службового злочину, відносяться:

 коло службових прав та обов’язків осіб, що скоїли злочин;

 умови роботи підприємства, установи, організації, в яких

скоєно злочин;

 час, місце і спосіб вчинення неправильних дій;

 обов’язки і дії, що фактично виконуються даною службо

вою особою;

 чи спричинена шкода неправильними діями службової особи;

 чи є причинний зв’язок між діями і шкідливими наслідка

ми, що наступили;

 розмір шкоди, спричинений злочинними діями службо

вих осіб;

 форма вини, а при наявності умислу – мотиви і мета злочину;

 відомості стосовно особи підозрюваного (обвинувачено

го), характер відповідальності;

 зв’язок з іншими злочинами (розкраданням державного і

громадського майна тощо);

 обставини, що обтяжують вину учасників злочину чи

звільняють їх від кримінальної відповідальності;

 обставини, що сприяють скоєнню службових злочинів.

Встановлення перерахованих обставин конкретизується під

час розслідування окремих видів службових злочинів.

Так, під час розслідування зловживання владою чи службо

вим становищем необхідно вияснити і зафіксувати:

 мету зловживання;

 форму зловживання владою чи службовим становищем;

 в чиїх інтересах скоєнно зловживання;

 чи не пов’язано зловживання з порушенням фінансової

дисципліни.

У ході розслідування хабарництва перелік обставин може

бути доповнений:

 факт та обставини передачі службовій особі хабара осо

бою, зацікавленою у виконанні чи невиконанні певної

службової дії;

А.П. Шеремет «Криміналістика»

412

 мета давання хабара;

 яка службова дія була чи не була виконана службовою

особою, що одержала хабар;

 предмет хабара, його ознаки, джерела одержання засобів

для давання хабара;

 чи не були виконані службовою особою дії законними;

 яким способом був переданий хабар;

 коло осіб, що приймали участь в одержанні і передачі хабара;

 хто був присутній під час передачі хабара;

 чи не було вимагання хабара;

 взаємовідносини між особами, причетними до отриман

ня чи давання хабара.

Злочинна недбалість є необережним злочином, тому під час

її розслідування необхідно додатково встановити:

 факт недбалості, а не умисне небажання виконання певних

обов’язків з передбаченням наслідків такого виконання;

 освіту, кваліфікацію і досвід обвинуваченого, чи могла

службова особа передбачити настання певних наслідків

у результаті своєї бездіяльності;

 мотиви й обставини призначення на цю посаду даної особи;

 норми природного убутку продукції;

 конкретні умови зберігання майна, їх відповідність

інструктивним;

 чи міг обвинувачений вжити необхідних заходів для усу

нення чи недопущення певних наслідків.

§2. Криміналістична характеристика

службових злочинів

Криміналістичну характеристику службових злочинів скла

дають відомості про:

 спосіб скоєння та приховання злочину і типові наслідки;

 систему загальних і спеціальних вихідних даних, що слу

гують початковою підставою розслідування;

 найбільш вірогідні і типові при певних обставинах осо

бистості злочинців;

413

Розділ IV. Методика розслідування окремих видів злочинів

 мотиви і мету злочину, а також деякі обставини вчинен

ня злочину (час, місце, обстановка, послідовність дій, на

явність слідів, їх види тощо).

Для умисних злочинів спосіб їх скоєння є основним елемен

том криміналістичної характеристики. Як правило, він завчасно

ретельно планується і готується. Особливості способів службо

вих злочинів полягають у тому, що вони застосовуються не як

одиночні дії, а найчастіше у вигляді продуманої системи злочин

ної діяльності, яка здійснюється протягом тривалого періоду. Для

службових злочинів (за винятком службової недбалості) харак

терною є загальна особливість – основою їх способу є навмисне

виконання (або невиконання) певних службових дій у вигляді

розпоряджень, наказів, доручень, дозволів, заборон, що заподія

ли фізичну, матеріальну або моральну шкоду.

Способи скоєння службових підроблень – це внесення заз

далегідь неправильних відомостей в документи, що характери

зують діяльність установ, підприємств, організацій чи службо

вої особи; внесення певних змін в документи.

Хабарництво крім виконання певних розпорядчих дій в

указаних формах також може бути реалізовано у виді підроб

лення. Хабарник може одержати «нагороду» не лише у вигляді

грошових сум, переданих прямо або через посередників, а й у

вигляді «займу», карточного програшу, подарунків, іноді навіть

юридично оформлених (автомобіль, будинок тощо). Хабар може

бути одержаний службовою особою за виконані законні дії, що

значно ускладнює розкриття цього злочину. З об’єктивної сто

рони передача хабара характеризується і тим, що цей акт май

же завжди здійснюється без свідків.

Деякою мірою відособлено вирішується питання щодо спо

собу скоєння службової недбалості. Недбалість характеризуєть

ся наявністю мотивів і певного вольового змісту, який відно

ситься не до наслідків злочину, а до самих дій суб’єкта. Спосіб

скоєння недбалості – це безініціативне, недбале виконання

службових обов’язків, ігнорування і некваліфіковане виконан

ня директивних та інструктивних постанов і розпоряджень

керівних органів.

А.П. Шеремет «Криміналістика»

414

Спосіб приховування умисних злочинів, як правило, є еле

ментом всієї злочинної діяльності, що складається з підготов

ки, здійснення і приховання злочинів, що скоюються за єдиним

задумом, зв’язаних між собою в єдину систему. В таких випад

ках виділяти спосіб приховування злочину як елемент його

криміналістичної характеристики недоцільно. Таке становище

спостерігається майже в усіх справах про хабарництво і зло

вживання, де спосіб приховування заздалегідь планується і є

справжнім елементом способу скоєння злочину.

Основними способами приховування службових злочинів,

що входять в заплановану систему злочинних дій чи тих, що

здійснюються самостійно, є:

 заздалегідь неправдиве повідомлення про вчинений злочин;

 внесення змін в документи;

 заплутування обліку і звітності;

 заміна чи виготовлення фіктивних документів;

 знищення матеріальних слідів шляхом підпалу;

 звільнення окремих співробітників.

Типові матеріальні сліди та інші джерела відомостей про

службові злочини містяться в документах, що відображають

офіційну діяльність персоналу. Із них можна одержати повну

картину керівництва підприємством, установою, організацією,

вияснити характер організаційнорозпорядчої діяльності, поря

док, технологію і на цій основі виявити порушення.

Джерелами відомостей про обставини службових злочинів

можуть бути співробітники, знайомі, родичі, клієнти, а також

інші свідки.

Типовими обставинами, що сприяють скоєнню службових

злочинів є:

 порушення принципів підбору кадрів та їх розстановка;

 недоліки в організаційногосподарській діяльності

підприємств, установ, організацій (безгосподарність, пору

шення планової дисциплини, неналежний облік і неза

довільні умови зберігання і транспортування товарно

матеріальних цінностей тощо);

415

Розділ IV. Методика розслідування окремих видів злочинів

 відсутність контролю за діяльністю службових осіб з боку

вищестоящих організацій і контрольноревізійних установ;

 недоліки в діяльності правоохоронних органів.

§3. Особливості розслідування хабарництва

Криміналістична характеристика хабарництва. Хабарницт

во є одним із найбільш складних для розслідування злочинів.

Воно завжди пов’язано з корисливим використанням службо

вою особою свого службового становища і в більшості випадків

скоюється таємно, без свідків. Хабарництво охоплює два взає

мозалежних склади злочину: одержання хабара; давання хаба

ра. Оскільки ці діяння є обов’язковими елементами хабарницт

ва, то вони й визначають особливості його кримінального

механізму. Для складу злочину не має значення, був одержа

ний хабар до чи після виконання (чи невиконання) службовою

особою певних дій по службі. Діяння вважається закінченим

після одержання предмета хабара. Однак для доведення вини

необхідне розслідування обставин, пов’язаних із діями (або

бездіяльністю) служової особи.

Криміналістична характеристика хабарництва містить вка

зівку на такі типові ситуації вчинення злочину:

 хабарництво, пов’язане з вчиненням незаконних дій (без

діяльності) в інтересах давача хабара;

 хабарництво, пов’язане вчиненням законних дій у тих

самих інтересах;

 давання і одержання хабара без посередників;

 давання і одержання хабара з посередниками;

 одержання хабара за допомогою вимагання чи без нього.

Обставини, що підлягають встановленню. В ході розсліду

вання хабарництва підлягають встановленню такі обставини:

1) коло учасників злочину: одержувач хабара; давач хабара;

посередник давання хабара;

2) мета давання хабара;

3) мотиви злочину: в хабарника – користь; у давача хабара

і посередника – користь, в тому числі задоволення осо

бистих або громадських інтересів тощо;

А.П. Шеремет «Криміналістика»

416

4) предмет хабара, його ознаки, джерела одержання засобів

для давання хабара;

5) обставини і обстановка давання – одержання хабара (час,

місце, умови, в яких було вчинено злочин, спосіб вручен

ня хабара, хто був присутній тощо);

6) наявність чи відсутність вимагання хабара, конкретні об

ставини, в ході яких вимагався хабар;

7) чи мало місце заздалегідь обіцяне приховування хабар

ництва, неповідомлення про хабарництво, а також обста

вини, що сприяли хабарництву;

8) законність виконаних службовою особою дій;

9) обставини, що впливають на ступінь і характер відпові

дальності винних.

Типові слідчі ситуації і версії на початковому етапі розсліду'

вання (Схема 23). Кримінальні справи про хабарництво порушу

ються за матеріалами органів боротьби з економічною злочинні

стю, організованою злочинністю і корупцією. Джерелами

повідомлень про хабарництво можуть бути заяви громадян, явка

з повинною, публікації в засобах масової інформації та резуль

тати оперативнорозшукових заходів правоохоронних органів.

Наприклад, надійшли конкретні факти про те, що певною служ

бовою особою одержано хабара. В таких випадках порушується

кримінальна справа і складається план розслідування. В числі

початкових слідчих дій передбачаються: допит свідка, виїмка та

огляд документів, обшук у співучасників, огляд предметів хаба

ра; проведення очних ставок; призначення криміналістичної,

товарознавчої, судовобухгалтерської та інших експертиз.

В ході розслідування в справі про хабарництво висувають

ся і проводяться такі версії:

 хабар дійсно мав місце при обставинах, викладених в

матеріалах, що стали підставою для порушення криміналь

ної справи;

 хабар мав місце, але переданий несправжній службовій

особі;

 грошові кошти передані службовій особі правомірно (по

вернення боргу), заява про хабар – добросовісна помилка;

417

Розділ IV. Методика розслідування окремих видів злочинів

Обшук за місцем мешкання

одержувача хабара; накла-

ення арешту на його майно

Допити свідків

Допит одержувача

хабара

Допит давача хабара

Проведення

оперативно-розшукових

заходів

Очні ставки

Виїмка та огляд

документів

Огляд місця події

Задержання та

особистий обшук

одержувача хабара

Є заява давача хабара, і він сприяє у викритті

одержувача хабара, якому про це нічого не відомо

Типові ситуації і дії слідчого на початковому етапі розслідування хабарництва

Давач і одержувач хабара діють у змові; інформація про

це надійшла із офіційних джерел; злочинцям відомо

про наступне розслідування

Давач хабара й одержувач хабара діють у змові;

інформація про це надійшла із оперативних джерел;

злочинцям про наступне розслідування не відомо

Виїмка та огляд

документів

Допити свідків Допити підозрюваних

Обшуки за місцем меш-

кання; накладення арешту

на майно злочинців

Організація задержання

злочинців з хабарем, їх

особистий обшук

Проведення

оперативно-розшукових

заходів

Проведення

оперативно-розшукових

заходів

Виїмка та огляд

документів

Допити свідків

Схема 23. Типові ситуації та дії слідчого на початковому етапі розслідування хабарництва

А.П. Шеремет «Криміналістика»

418

 службовій особі хабар не давався, має місце обмова, на

приклад під час відмови виконати незаконну вимогу;

 службова особа правомірно виконала в інтересах іншої

особи певні службові дії і не одержала хабара.

Виходячи із версій, планується послідовність проведення

слідчих дій, строки їх проведення, визначаються виконавці.

Затримання з хабарем – дієвий засіб викривання хабар

ників. Як правило, воно проводиться за всебічно перевіреною

заявою особи про вимагання хабара. Для викривання хабар

ників може використовуватися судовооперативна фотографія,

кіно і відеозйомка та оперативнорозшукові заходи.

Момент затримання з хабарем визначається конкретними

обставинами справи і проводиться в момент давання – одер

жання хабара або негайно після його передачі. Важливо, щоб

під час затримання хабарник не міг позбавитись від речових

доказів – предмету хабара.

Обшук. Особистий обшук та обшук за місцем мешкання

співучасників хабарництва, а також в службовому кабінеті

службової особи – хабароодержувача проводиться з метою

виявлення і вилучення предметів хабара, документів, що засв

ідчують підготовку до вчинення даного злочину.

Допит обвинувачених пов’язаний із труднощами, обумовле

ними, як правило, заперечуванням пред’явленого обвинувачен

ня з огляду на заздалегідь продуману поведінку на випадок роз

слідування і неправдиві показання співучасників даного

злочину. У випадках змови зазначених осіб слідчий під час про

ведення допиту використовує систему доказів самого факту пе

редачі предмета хабара, фактів проведення службових дій, обу

мовлених хабарем тощо. У ході допиту виникає необхідність у

застосуванні тактичного прийому у вигляді максимальної дета

лізації показань про обставини, що пов’язані із установленими

слідством фактами. Обвинувачених, що заперечують свою про

вину, вдається також викрити завдяки пред’явленню ретельно

перевірених доказів, що спростовують їхні неправдиві доводи.

У ході допиту хабародавця часто виявляються суперечності

в його показаннях, які він дає з метою пом’якшити свою відпо

419

Розділ IV. Методика розслідування окремих видів злочинів

відальність або уникнути її. В сприятливих ситуаціях хабаро

давець, бажаючи досягти зазначеної мети, може давати правдиві

показання, що сприяє викриттю хабарника.

Допит посередника дає можливість з’ясувати: хто та при

яких обставинах залучав його до злочину як посередника; чи

не був він сам ініціатором даної події; яка винагорода була йому

запропонована і що фактично одержав; коли він зустрічався з

особою, що одержала хабар, і хабародавцем, при яких обстави

нах; хто про них може дати показання.

Допит свідків. Коло осіб, які можуть бути свідками у справі

про хабарництво, в більшості випадків залежить від матеріалів,

що слугували підставою для порушення кримінальної справи.

В якості свідків допитуються особи: в яких вимагався хабар,

очевидці давання хабара; які брали участь в затриманні хабар

ника з хабарем; знайомі з службовою діяльністю службової осо

би, що підозрюється в хабарництві; які можуть охарактеризу

вати особу і поведінку хабарника. Ця група свідків може дати

корисні відомості про взаємовідносини співучасників хабарниц

тва і висвітлити обставини передачі хабара. Після одержання

показань може бути організована перевірка показань свідка

очевидця на місці, де передавався хабар.

§4. Особливості розслідування зловживання

владою або службовим становищем

Зловживання владою або службовим становищем завжди

пов’язано з використанням винним свого службового станови

ща всупереч інтересам служби. При цьому службова особа із

корисливої чи іншої особистої зацікавленості спричиняє шко

ду державним чи громадським інтересам або охоронюваним

правам громадян. Злочини, що розглядаються, різноманітні за

формою і змістом. У практиці найчастіше зустрічаються: обман

контролюючих органів, порушення фінансової дисципліни, не

належне зберігання державної власності, порушення правил

торгівлі тощо. Зловживання в більшості випадків учиняється

одним із таких способів:

А.П. Шеремет «Криміналістика»

420

 вчинення дій у межах своїх службових повноважень, але

таких, що не викликаються службовою необхідністю (на

приклад, видання наказу щодо позбавлення премії тощо);

 вчинення дій, які перевищують права службової особи (бу

дівництво особистої дачі за рахунок коштів підприємства);

 бездіяльність.

Більшість кримінальних справ про зловживання владою або

службовим становищем порушуються за матеріалами конт

рольноревізійних органів і відомчих перевірок. Розслідування

справи, як правило, починається з допиту підозрюваної службо

вої особи. Однак у більшості випадків зловживання не знаходить

прямого відображення в документах, що надійшли. Тому перш

ніж порушити кримінальну справу і почати її розслідування,

необхідно проаналізувати матеріал, що надійшов, ознайомитися

з роботою організації, де допущено зловживання, вивчити

інструкції, положення, що регламентують її діяльність, права й

обов’язки службової особи, її повноваження у тих межах, про

порушення яких згадувалося в повідомленні, що надійшло.

До початкових слідчих дій відносяться: виїмка й огляд до

кументів, огляд місця події, допит свідків і підозрюваних, а іноді

й обшук у службової особи за місцем її мешкання чи роботи.

У випадках, коли для вивчення обставин зловживань не

обхідні спеціальні знання, призначаються експертизи: технічна –

з метою визначення причин аварії, придатності обладнання для

експлуатації тощо; товарознавча – для визначення якості, сор

тності, правильності зберігання і транспортування промислових

і продовольчих товарів; судовобухгалтерська, судовоекономі

чна – для встановлення правильності використання фондів

підприємства тощо.

Ефективним засобом викривання зловживань владою чи

службовим становищем є показання свідків. У залежності від

змісту інформації, яку вони дають у ході допиту, їх можна роз

ділити на декілька груп.

До першої групи відносяться особи, які повідомляють про про

типравні дії службової особи і спричинених наслідках (члени інвен

таризаційних комісій, ревізори, представники адміністрацій тощо).