Щетинін А.І. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

201

На світовому ринку здійснюється рух валюти, який виклика-

ний не тільки потребами в розрахунках за надані товари або по-

слуги, але й бажанням заробити на різниці курсів. Наприклад,

якщо в якійсь країні очікується ревальвація національної валюти

(це явище хоч і рідкісне, але мало місце в післявоєнній Європі в

деяких країнах,

наприклад, у Німеччині в 1961, 1965 та 1973 рр.),

то в цю країну хлине капітал, що збільшить попит на національ-

ну валюту всередині країни, а якщо вона використовується і на

світовому ринку, то й за її межами, що призведе до підвищення

курсу валюти країни, де очікується ревальвація.

У розвинених країнах невід’ємною частиною фінансового

ри-

нку є ринок цінних паперів. Якщо на ньому відбувається зрос-

тання дохідності цінних паперів, то це викликає приплив інозем-

ного капіталу, а відтак, зростання попиту на національну валюту

країни і підвищення її курсу. До аналогічного наслідку веде й

підвищення відсотка за депозитами.

На курс валюти впливають і інші чинники.

Наприклад, у краї-

нах з перехідною економікою, до яких належить і Україна, зага-

льні умови функціонування ринкової економіки ще не дуже стій-

кі. Це позначається на недостатньо відпрацьованому, нестійкому

правовому полі, яке визначає загальні норми організації госпо-

дарської діяльності. Такі умови не сприяють руху іноземного ка-

піталу в нашу країну, а

значить і не можуть виступати чинником

посилення курсу української гривні.

Валютні курси постійно змінюються. Залежно від способу

зміни валютного курсу розрізнюють їх два основних види: фік-

сований і плаваючий.

Фіксований курс валюти — це такий курс, який на певний

термін (від місяця до кількох років) установлюється як незмін-

ний, незалежний від

поточних змін у попиті та пропозиції валю-

ти. Як правило, центральний банк установлює такий курс стосо-

вно до якоїсь провідної валюти (якщо грошова одиниця даної

країни «прив’язана» до валюти іншої країни) або до колективної

валюти (наприклад, до екю або євро). Зміна фіксованого курсу

здійснюється офіційно шляхом підвищення курсу національної

валюти (ревальвація) або шляхом його зниження (девальвація).

Фіксований курс може мати певні різновиди. Так, за умов дії

золотого стандарту офіційні курси фіксувалися в золотому пари-

теті. На даний час фіксовані курси можуть базуватися на догові-

рній основі. Так, Європейська валютна система характеризувала-

ся тим, що згідно з угодою про її створення

валютні курси країн-

членів фіксувалися в межах дозволеного коливання (±2,5 %). Пе-

202

вним варіантом таких фіксованих курсів можна назвати систему

фіксації валютних курсів, за якої курс змінюється відповідно до

заздалегідь визначених критеріїв. Різновидом фіксованого курсу

є режим різних курсів для окремих операцій. Такий режим засто-

совують країни, в яких недостатньо розвинуті ринкові відносини.

Фіксований курс має певні переваги та водночас і недоліки.

До

переваг фахівці зараховують таке:

• забезпечення для фірм та підприємств чіткої основи, коли

вони планують діяльність і здійснюють політику ціноутворення;

• можливість здійснювати достатньо ефективну грошово-

кредитну політику в умовах, коли в країні ринок валюти, банків-

ська система та інфраструктура ринку ще недостатньо розвинені.

До недоліків фіксованого курсу слід зарахувати

такі:

♦ необхідність мати значні валютні резерви для підтримання

курсу в умовах дії чинників, які ведуть до відхилення реального

курсу від фіксованого;

♦ можливість втрат в умовах виникнення спекулятивного руху

валюти з однієї країни в іншу;

♦ неможливість точного визначення на будь-який момент оп-

тимального для країни співвідношення реального і

фіксованого

валютних курсів.

Плаваючий валютний курс — це такий режим валютного

курсу, за якого він змінюється під впливом попиту і пропозиції.

Цей вид курсу також має свої підвиди. Так, він може бути вільно

плаваючим курсом, тобто не залежати від валютного курсу будь-

якої іншої країни. Такий курс визначається співвідношенням по-

питу

і пропозиції на дану валюту. Як правило, у вільному пла-

ванні знаходиться тільки валюта декількох найбільш економічно

могутніх країн світу.

Певним варіантом плаваючого курсу може бути валютний ко-

ридор. Цей спосіб установлення валютного курсу полягає в тому,

що центральний банк установлює верхню і нижню межу можли-

вих коливань національної валюти.

В Україні після грошової ре-

форми 1996 р. в 1997 році було введено перший валютний кори-

дор для долара США в межах 1,7—1,9 гривні за долар. Усього в

Україні було встановлено чотири валютні коридори.

Різновидом плаваючого курсу є так званий режим колектив-

ного, спільного плавання. Він означає, що країни—члени

певного угрупування разом змінюють

курси своїх валют щодо

валют країн, які не входять у цю групу. Таке спільне плавання

дає змогу країнам підтримувати певне відносно стабільне

співвідношення своїх валют у межах угрупування.

203

Досить часто використовується режим регульованого плаваю-

чого курсу. Він полягає в тому, що країна свій плаваючий курс

певною мірою коригує. Це досягається через здійснення валют-

них інтервенцій з метою не допустити значних, небезпечних для

економіки коливань курсу.

Плаваючі курси більше, ніж фіксовані, відповідають суті рин-

кових відносин. У цьому сенсі вони

мають такі переваги:

• дають змогу уникнути суттєвих загроз з боку спекулятивно-

го руху валюти з однієї країни в іншу;

• балансування попиту і пропозиції на валюту відбувається за

відповідними змінами на ринку, а це знімає необхідність здійс-

нювати валютні інтервенції.

У той же час політика плаваючих валютних курсів має

певні

недоліки. Серед них найбільш помітні такі:

9компаніям і фірмам складніше, ніж при фіксованому курсі,

планувати виробничу діяльність і розробляти перспективні плани

щодо ціноутворення;

9обмінний курс валюти в окремій країні може деякий час пе-

ребувати на рівні, який вже не обумовлюється ринком, і тому

країна від цього може зазнавати помітних

втрат;

9плаваючий курс за певних обставин може бути суттєвою пе-

репоною для здійснення незалежної національної грошово-

кредитної політики або для досягнення певних, завчасно постав-

лених макроекономічних показників.

Наявність як позитивних, так і негативних наслідків розгляну-

тих режимів курсоутворення вимагає від уряду і центрального

банку країни глибокого аналізу внутрішньої та зовнішньої

рин-

кової ситуації і професійного підходу до вибору найбільш ефек-

тивного способу встановлення валютного курсу.

Валютний курс постійно змінюється під впливом різноманіт-

них факторів. Це може негативно впливати на стан грошового

обігу і в цілому на стан економіки. Тому держава намагається за

допомогою свого центрального банку здійснювати регулювання

валютного курсу.

Таке регулювання забезпечується застосуван-

ням декількох методів. До найбільш важливих належать:

• валютна інтервенція;

• операції центрального банку на відкритому ринку;

• облікова політика і політика обов’язкових резервів;

• пряме втручання держави у процес курсоутворення.

Валютну інтервенцію центральний банк застосовує тоді, коли

необхідно в короткостроковому періоді змінити курс валюти

(

підвищити його або навпаки знизити). Причини конкретної

204

спрямованості валютної інтервенції досить різноманітні, але най-

частіше це пов’язано зі змінами в платіжному балансі країни.

Наприклад, якщо платіжний баланс має від’ємне сальдо, а у дер-

жави сильні експортні позиції, то вона може здійснити валютну

інтервенцію, спрямовану на зменшення курсу власної валюти.

При цьому можливості для експорту збільшуються, бо

експортер

може помітно знизити ціни на свою продукцію, а можливості ім-

порту навпаки зменшуються. Інтервенція такого характеру може

бути пов’язана і з боротьбою за міжнародні ринки збуту; а здійс-

нюється вона шляхом скуповування іноземної валюти на ринку

країни. Це підвищує попит на неї, і тому курс іноземної валюти

зростає,

а курс національної валюти падає.

Валютна інтервенція може мати місце і в тому разі, коли дер-

жава хоче підтримати курс своєї валюти або підвищити його. У

цьому випадку центральний банк пропонує іноземну валюту і

скуповує таким чином власну. Це зменшує попит на іноземну ва-

люту, а на вітчизняну, навпаки, збільшує і

призводить до підви-

щення курсу національної грошової одиниці.

Для здійснення валютної інтервенції, як правило, утворюють

спеціальний фонд. Його джерелом можуть бути як власні резерви

центрального банку, так і кредитні ресурси міжнародних валют-

них фінансових установ або спеціальних фондів певних валют-

них союзів. Ефективність впливу на зміну валютного курсу за-

лежить

від багатьох чинників, і позитивний результат

досягається тільки тоді, коли ці чинники чітко враховані.

Скажімо, при невеликому негативному сальдо платіжного

балансу, яке викликане тимчасовими і не дуже масштабними

явищами, його можна збалансувати завдяки валютній

інтервенції. А коли від’ємне сальдо платіжного балансу

викликано спадом виробництва, відпливом капіталів та іншими

глибинними причинами

масштабного характеру — ніяка

інтервенція не врятує справу, і валютні резерви, використані

державою для валютної інтервенції, витрачатимуться марно.

На зміну курсу валюти суттєво впливають і операції центра-

льного банку на відкритому ринку. Вони зводяться до купівлі-

продажу цінних паперів. Такі операції теж істотно впливають на

зміну курсу, бо продаж на внутрішньому

ринку іноземних цінних

паперів, деномінованих, скажімо, в доларах, призводить до зме-

ншення пропозиції національної валюти, а відтак, і до зміни спів-

відношення попиту і пропозиції на неї на користь попиту. Це під-

вищує курс валюти тієї держави, в якій центральний банк

здійснює згадані операції.

205

Досить помітно впливає на зміну курсу і дисконтна (облікова)

політика. Якщо держава суттєво підвищує дисконтну ставку, то

це приваблює іноземний капітал і він надходить у країну. Його

збільшення може помітно вплинути на стан платіжного балансу,

поліпшуючи його, і водночас на валютний курс, оскільки пропо-

зиція іноземної валюти зросте.

Дещо по-іншому

діє така модель впливу на валютний курс, як

політика центрального банку в плані зміни норми обов’язкових ре-

зервів. Зменшення норми даних резервів приводить до збільшення

грошової маси, підвищення ліквідності банківських активів і сприяє

зростанню пропозиції національної валюти. Унаслідок таких дій

може зменшитись курс національної валюти щодо іноземної.

Валюта має

свій курс, тобто своє визначення в іншій валюті, і

цим відрізняється від інших валют, які теж мають свій власний

курс, не схожий на курс іншої валюти. Але між валютами існує

ще й різниця в ступені можливості однієї валюти обмінюватись

на інші. Ця особливість називається конвертованістю валюти, а

суть її в можливості

валюти однієї країни обмінюватись (повні-

стю або частково) на валюти інших країн.

Конвертованість валюти є показником рівня розвитку еконо-

міки і певною мірою є відображенням ступеня відкритості еко-

номіки, хоча відкритість економіки звести тільки до конвертова-

ності валюти не можна. Вона свідчить про ступінь свободи, яку

має національний товаровиробник для

участі в міжнародному

поділі праці. Конвертованість валюти — це важливий показник

рівня розвитку грошової системи та економіки країни в цілому.

Там, де немає права на купівлю та продаж іноземної валюти, де

існує заборона на її зберігання, ввезення і вивезення− там немає

конвертованості валюти. Отже, стан конвертованості або некон-

вертованості визначається валютним

законодавством країни. Але

це тільки зовнішній, поверховий прояв явища, яким є конверто-

ваність валюти. Внутрішньою, глибинною причиною конверто-

ваності валюти, ступеня цієї конвертованості або її відсутності є

стан розвитку товарно-грошових відносин країни і рівень розви-

тку самої економіки. Не випадково в слаборозвинутих країнах ва-

люта, як правило, є неконвертованою.

Конвертованість

валюти може бути різною, і в цьому сенсі ва-

люти розрізняють за ступенем конвертованості на повну конвер-

тованість і часткову конвертованість. Повна конвертованість ва-

люти означає можливість її вільного обміну на іноземну валюту

для всіх власників (як резидентів, так і нерезидентів) і за всіма

операціями. До останніх належать перш за

все платежі за поточ-

206

ними і капітальними операціями. При цьому конвертованість за

поточними операціями означає відсутність обмежень на платежі,

які пов’язані з поточними міжнародними операціями, наприклад,

з торгівлею товарами і послугами. Сюди входить також виплата

прибутків, дивідендів тощо. Слід зазначити, що вступ країни до

МВФ зобов’язує країну зняти всі обмеження щодо міжнародних

платежів

, які пов’язані з поточними операціями.

Конвертованість за поточними операціями може бути жорст-

кою, коли держава встановлює фіксований курс національної ва-

люти щодо іноземної, і м’якою, коли національна валюта має

змінний (плаваючий) курс.

Слід зазначити, що конвертованість валюти тісно пов’язана зі

станом економіки та рівнем її відкритості. Так,

відсутність будь-

яких обмежень щодо обміну національної валюти за поточними

операціями ще не свідчить про наявність конвертованості, якщо в

країні існують обмеження у сфері експорту й імпорту, заборонні

тарифи, вимога обов’язкового продажу валюти, кількісні обме-

ження торговельних операцій тощо.

Конвертованість за капітальними операціями означає відсут-

ність обмежень на платежі, пов

’язані з рухом капіталу (прямі та

портфельні інвестиції, кредити тощо). Країна, яка вступає до

МВФ, не бере на себе зобов’язання про забезпечення конверто-

ваності за капітальними операціями. Деякі обмеження за цими

платежами можуть мати місце. Так, країна з перехідною еконо-

мікою за узгодженням з МВФ може вводити обмеження щодо

платежів, пов’язаних з капітальними операціями. Це може ви-

кликатись потребою зупинити або обмежити відплив капіталу з

країни. Проте ліквідація будь-яких обмежень на платежі за капі-

тальними операціями є важливою передумовою досягнення по-

вної конвертованості національної валюти.

На сучасному етапі розвитку повністю конвертованих валют

близько 20, зокрема, це валюта таких країн

, як США, Канада, Ве-

ликобританія, Японія, Кувейт і деяких інших.

Частково конвертованою є та валюта, обмін якої на іноземну

валюту обмежений. Ці обмеження можуть стосуватися певних

операцій. Так, часткова поточна конвертованість означає, що об-

мін національної валюти на іноземну здійснюється тільки за зов-

нішньоторговельними операціями. Це означає можливість без

обмежень

здійснювати експорт і імпорт товарів та послуг. Розви-

нені країни, які сьогодні мають повну конвертацію своєї валюти,

спочатку мали часткову за поточними операціями. До неї вони

перейшли на початку 60-х р. ХХ ст.

207

Якщо обмеження в конвертованості валюти стосуються пев-

них суб’єктів (власників валюти), то розрізняють зовнішню і вну-

трішню конвертованість. Зовнішня являє собою такий режим об-

міну національної валюти на іноземну, який поширюється лише

на іноземців (нерезидентів). За внутрішньої конвертованості та-

ким правом обміну валюти користуються тільки резиденти, а що

стосується нерезидентів

, то для них зберігається режим неконвер-

тованості. Для забезпечення внутрішньої конвертованості країні

необхідно нагромадити певні валютні резерви, наблизити ціни на

внутрішньому ринку до цін світового ринку тощо.

Неконвертована валюта — це та валюта, що не обмінюєть-

ся на іноземну валюту або ж має суттєві обмеження в її обміні

як за поточними,

так і за капітальними операціями. До най-

більш поширених обмежень, які є ознакою неконвертованості ва-

люти, належать:

⎯ обмеження на виплату відсотків за зовнішнім боргом, обме-

ження на перекази за кордон заробітної плати, дивідендів тощо;

⎯ установлення квот і розподіл валюти між імпортерами;

⎯ необхідність попереднього дозволу з боку центрального

банку на здійснення платежів за імпортними операціями.

Зазначені обмеження позбавляють національну валюту краї-

ни, де вони вводяться, статусу навіть частково конвертованої.

Процес становлення конвертованості валюти дуже довгий і

складний, Україна ще тільки розпочала цей процес. Проте, мож-

на вже говорити і про певні успіхи. У

1997 р. Україна підписала

відповідну статтю статуту МВФ, згідно з якою наша країна взяла

на себе зобов’язання усунути будь-які обмеження на перекази і

платежі за поточними операціями. Іншими словами, починаючи з

цього періоду, Україна ввела часткову конвертованість своєї на-

ціональної валюти.

6.2 ВАЛЮТНИЙ РИНОК ТА ВАЛЮТНІ ОПЕРАЦІЇ

Постійне посилення міжнародних економічних зв’язків за

умови наявності в кожній країні національної валюти вимагає під

час товарообмінних операцій обміну (купівлі) однієї валюти на

іншу. Це і є передумовою формування й дії валютного ринку.

Але значення сучасного валютного ринку не можна звести

тільки до обслуговування товарообмінних операцій. Справа в

208

тому, що на валютному ринку відображається дуже широкий

спектр економічних відносин, пов’язаний не тільки з рухом това-

рів, а й з рухом інвестицій, наданням послуг, рухом об’єктів ін-

телектуальної власності тощо, а це має велике значення для фун-

кціонування суспільного виробництва в тій чи іншій країні.

Валютний ринок — це

ринок, на якому здійснюється купівля-

продаж іноземної валюти за національну валюту країни. При

цьому об’єктом купівлі-продажу на валютному ринку виступає

іноземна валюта окремих країн (американський долар, англійсь-

кий фунт стерлінгів, японська єна тощо), а також різні види ко-

лективних валют, наприклад, євро, СДР. Крім того, об’єктом на

цьому ринку виступають різні платіжні засоби (чеки, векселі,

сертифікати і т. ін.) і цінні папери (акції, облігації), які деноміно-

вані в іноземній валюті.

Як і будь-який ринок, валютний ринок функціонує на основі

взаємодії попиту і пропозиції та наявності конкурентної бороть-

би між покупцями і продавцями валюти. В основі цієї

боротьби

лежить бажання його агентів обрати собі найліпші умови прода-

жу (купівлі) валюти. Вирішальним мотивом дії суб’єктів валют-

ного ринку, як і будь-якого іншого, є отримання прибутку.

Валютний ринок — це важлива складова у структурі грошового

ринку, а відтак, і невід’ємний елемент ринкової економіки. В ос-

нові його функціонування

й розвитку лежить саморегуляція, яка

дозволяє постійно балансувати протилежні інтереси покупців і

продавців валюти і задовольняти ці інтереси з урахуванням змін як

в економіці конкретних країн, так і в кон’юнктурі світового ринку.

Наявність і дія механізмів саморегуляції не означає повної

стихійності валютного ринку. Цей ринок має своє правове поле,

особливістю якого є те, що воно визначається не тільки законо-

давством тієї чи іншої країни, а й міжнародними нормами. При-

кладом може бути Статут МВФ, окремі статті якого містять певні

норми стосовно валюти і її руху. Так, стаття VIII цього статуту

передбачає скасування валютних обмежень і забезпечення кон-

вертованості валюти країни, яка

приєдналась до цієї статті Фон-

ду. Це, звичайно, не, заперечує, а навпаки, передбачає наявність

певних національних особливостей валютного ринку в тій чи ін-

шій країні. Утім загальна тенденція розвитку національних валю-

тних ринків відбиває загальносвітову тенденцію до інтернаціона-

лізації виробництва, а це означає, що такі ринки в подальшому

будуть усе

більше уніфікуватись.

Як і на будь-якому іншому ринку, на валютному ринку діють

певні економічні суб’єкти, які продають і купують валюту. До

209

цих суб’єктів належать юридичні й фізичні особи, пов’язані з зо-

внішньоекономічною діяльністю. Серед юридичних осіб особли-

ве місце належить суб’єктам господарювання, бо саме вони перш

за все реалізують зовнішньоекономічні зв’язки. Своє місце в ролі

суб’єктів посідають на цьому ринку й державні установи. Але

серед діючих суб

’єктів валютного ринку особливо слід виділити

посередників. Справа в тому, що специфіка операцій на цьому

ринку і надзвичайна його складність вимагають високого рівня

професіоналізму й досвіду, якого пересічний товаровиробник, як

правило, не має. До того ж прямі операції з валютою в багатьох

випадках обмежені, і ліцензію на їх здійснення мають

тільки спе-

ціалізовані фінансові установи.

Валютні ринки певним чином класифікують. Найчастіше їх

розрізняють за характером операцій, обсягами торгівлі та дією

певних правил, і в цьому сенсі виділяють національні, регіональ-

ні та міжнародні валютні ринки.

На валютному ринку здійснюються операції купівлі-продажу

валюти. Але це тільки загальне визначення його змісту. Конкрет-

ні

акти купівлі-продажу відрізняються один від одного не тільки

суто індивідуальними ознаками (конкретний термін, обсяг тощо),

але й певними типовими умовами їх здійснення. Виділяють два

основні типи валютних операцій: операції СПОТ і форвардні

операції.

Операція СПОТ являє собою касову операцію і здійснюється

на короткостроковій основі. Термін реалізації такої угоди не

пе-

ревищує 48 годин. Цей час необхідний суб’єктам угоди, щоб зві-

рити документи і здійснити поставку валюти. Курс, за яким здій-

снюється ця операція, має назву СПОТ-курсу.

Форвардні операції належать до операцій строкових. За фор-

вардними угодами її учасники домовляються про купівлю-

продаж валюти на певну дату за курсом, визначеним

у форвард-

ній угоді. Ці угоди, і це є важливим принциповим моментом,

обов’язкові для виконання. Зрозуміло, що курс валюти за форва-

рдною угодою відрізнятиметься від СПОТ-курсу, який, як прави-

ло, стає певною базою для укладання форвардної угоди. При

цьому форвардний курс може бути як вищим від СПОТ-курсу (

цьому разі йдеться про продаж з премією), так і нижчим — тоді

йдеться про продаж валюти з дисконтом.

Валютні курси, які коливаються на валютному ринку залежно

від співвідношення попиту і пропозиції, певною мірою залежать

від багатьох чинників і, насамперед, від відсоткових ставок на

короткострокові депозити. Залежність між форвардним курсом і

210

відсотком за короткостроковими депозитами на валюту, яку ку-

пують, обернено пропорційна. У практиці врахування цих відсо-

ткових змін країни, як правило, орієнтуються на відсоток на між-

банківські депозити в Лондоні, це так звана ставка ЛІБОР

(London inter Bank Offered Rate).

Процес купівлі-продажу валюти здійснюється за аукціонним

методом, коли покупець указує в заявці обсяги валюти,

яку він

хоче придбати, і курс, за яким він її згоден купити (курс покуп-

ця). Продавець, у свою чергу, пропонує певний обсяг валюти і

курс, за яким він згоден її продати (курс продавця). Оскільки го-

ловними суб’єктами валютного ринку є банки, то якщо обсяги і

курс покупця збігаються з обсягом

і курсом продавця, у цьому

випадку валютна позиція вважається закритою. Якщо ж такої

рівноваги немає, то валютна позиція називається відкритою.

При цьому, якщо сума продажу валюти перевищила суму купів-

лі, така відкрита валютна позиція вважається короткою. Якщо ж

купівля конкретної валюти перевищила її продаж, то це вже дов-

га відкрита

позиція. Наприклад, банк «Аваль», який мав до цього

закриту валютну позицію щодо гривень і доларів, продав 100 ти-

сяч гривень за 25 тисяч доларів, то його валютна позиція пере-

йшла із закритої у відкриту. При цьому його позиція щодо гривні

перейшла в коротку (бо продано 100 тис. грн), а щодо долара —

у довгу (бо

куплено 25 тис. дол.).

Валютні операції, як і операції на будь-якому ринку, супрово-

джуються певними ризиками. Валютний ризик — це втрати,

що можуть мати місце тоді, коли курс валюти платежу змі-

ниться на момент здійснення платежу. Цей ризик в умовах сут-

тєвих і не завжди прогнозованих змін курсової вартості валют є

дуже істотним і вимагає від суб’єктів валютного ринку відповід-

них дій. Вони в цілому можуть бути зведені до певних дій щодо

запобігання цим ризикам та їх страхування.

Запобігання валютному ризику пов’язано з кропіткою робо-

тою щодо його прогнозування, розрахунку його можливих роз-

мірів стосовно до валютної операції тощо.

Сюди ж входить і сис-

тема заходів, спрямована на управління валютним ризиком. Але

все це потребує високої кваліфікації аналітиків і значних витрат.

Більш поширеним є страхування валютних ризиків, яке має

більш оперативний характер і може здійснюватись у різних фор-

мах. Перш за все таке страхування можна здійснити за допомо-

гою банків

, котрим, як наприклад в Україні, дозволено здійсню-

вати операції зі страхування кредитного, відсоткового і

валютного ризиків. Такою формою часто стають форвардні опе-