Щетинін А.І. Гроші та кредит

Подождите немного. Документ загружается.

171

називають збалансованою. Утім ситуація, що припускає незмін-

ність співвідношення цін на різні товари відносно один одного,

скоріше суто теоретична. Частіше зміна цін відбувається як різ-

норівнева, а в окремих випадках і як різнонаправлена. Таку ін-

фляцію класифікують як незбалансовану.

Процес розвитку інфляції, обумовлений значною емісією гро-

шей, проходить два пов’язаних

між собою етапи.

На першому етапі темп емісії випереджає темп знецінювання гро-

шей. Найчастіше це визначається двома основними обставинами:

1. На початковому етапі інфляція неадекватно сприймається

населенням, тому частина грошей приймає форму заощаджень.

Унаслідок цього швидкість обігу грошей зменшується, а це, у

свою чергу, призводить до відносного відставання знецінювання

грошей стосовно

збільшення їх випуску.

2. Збільшення грошей в обігу призводить до часткової заміни

безготівкових розрахунків готівковим грошовим оборотом, що

зменшує швидкість обігу грошей і сприяє уповільненню динамі-

ки знецінювання грошей.

Прикладом може бути інфляція в Росії у період Першої світо-

вої війни. За два роки (1914—1915 рр.) кількість банкнот, що вже

не розмінювалися

на золото, зросла у 2,5 раза, а їх купівельна

спроможність знизилась тільки в 1,5 раза.

Якщо процес емісії грошей супроводжується комплексом ін-

ших заходів і відбувається на тлі зростання виробництва, то цей

етап може бути досить тривалим, а розрив між динамікою емісії і

динамікою знецінювання грошей — дуже суттєвим. Так, у роки

Другої

світової війни в США наростаюча емісія паперових гро-

шей супроводжувалася зростанням валового національного про-

дукту, що за 1941—1945 рр. збільшився в 1,5 раза, контролем за

цінами і нормованим розподілом окремих товарів. У результаті

за цей період емісія нерозмінних банкнот зросла в 3,7 раза, а ін-

фляція склала всього 25 %.

Другий етап розвитку інфляції супроводжується зворотним

явищем. Темп знецінювання грошей перевищує темп їх емісії.

Головні причини цього найчастіше пов’язані з тим, що:

1. Інфляція викликає скорочення виробництва і внаслідок цьо-

го, товарообіг скорочується, що відносно збільшує масу грошей,

які знаходяться в обігу.

2. Інфляція викликає у населення стійке прагнення скоріше

перетворити гроші в товари, а це

прискорює оборот грошової ма-

си і призводить до перевищення темпів знецінювання грошей над

темпами їх випуску.

172

5.2 СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІ НАСЛІДКИ ІНФЛЯЦІЇ

Інфляція пов’язана зі збільшенням грошової маси. У відно-

сно невеликих межах це позитивно впливає на економіку, що

обумовлено такими моментами:

⎯

Збільшення грошової маси спричиняє зниження ставки від-

сотків за кредит, але викликає певне зростання курсу акцій та об-

лігацій, а це, у свою чергу, призводить до зростання інвестицій,

розширює експансію комерційних банків і збільшує обсяги інве-

стицій.

⎯

Зростання грошової маси сприяє збільшенню споживання,

підвищення попиту на нерухомість, що, у свою чергу, приводить

до зростання інвестиційної мотивації і, врешті-решт, до розвитку

суспільного виробництва.

Однак цей позитивний момент має місце тільки за відносно

невеликих розмірів емісії, що не набагато перевищує реальну по-

требу в грошах. Коли ж емісія досягає

значних розмірів, інфляція

втрачає свій позитивний вплив на суспільне виробництво.

Наслідки, причиною яких стає інфляція, різноманітні і аж ніяк

не односпрямовані. За певних умов інфляція вигідна окремим вер-

ствам підприємців і державі. Так, держава за рахунок інфляції по-

криває свої, як правило, непродуктивні витрати і фінансує держав-

ний сектор економіки.

Власне кажучи, держава оподатковує все

населення емісійним податком. Він дозволяє державі одержати не-

обхідні кошти швидше, ніж, наприклад, при введенні нових подат-

ків або збільшенні державного боргу. Порівняно з традиційними

методами вилучення матеріальних цінностей у населення емісія

дає можливість у більш значних масштабах оббирати власних гро-

мадян та ще й зменшувати

при цьому свої витрати. Справа в тому,

що введення нових податків або їх підвищення викликає опір ос-

новної маси населення і не завжди досягає мети. Аналогічна ситу-

ація і з державними позиками, де, як правило, діє добровільний

принцип підписки. А додаткова емісія не пов’язана з цими чинни-

ками, тому

саме вона стає способом практично безкоштовного ви-

лучення коштів державою у свого населення.

Певну вигоду, особливо на початковому етапі, інфляція при-

носить і підприємцям, оскільки попит на товари підвищується, а

це збільшує ділову активність. Проте ця вигода може мати місце

тільки за умови, що збільшення прибутку випереджає інфляційне

зростання цін. Розглянемо

це на прикладі розрахунку ефективно-

173

сті інвестиційного процесу в умовах певного (прогнозованого)

зростання інфляції.

Припустимо, що інвестиційний проект вимагає витрат у роз-

мірі 300 тис. грн. Його здійснення передбачає два етапи тривалі-

стю по одному року кожний. На першому етапі передбачається

отримання прибутку в розмірі 150 тис. грн. На другому —

100 тис. грн. Очікуваний рівень інфляції першого року — 15 %,

другого — 20 %.

Розрахуємо реальний прибуток за даним інвестиційним прое-

ктом, використовуючи метод дисконтування. За першим пері-

одом прибуток дорівнює 150 тис. грн : 1 + 0,15 = 130,4 тис. грн, а

за другим 100 тис. грн : 1 + 0,2 = 83,3 тис. грн. У цілому прибу-

ток складає 130,4 + 83,3 = 213,7 тис. грн. Таким чином, через ін-

фляцію даний інвестиційний проект не має економічної ефектив-

ності в

перші два роки.

Якщо ж уявити, що на третій рік інфляція була на рівні 20 %, а

прибуток сягне 200 тис. грн, то з урахуванням дисконтування він

складе: 200 тис. грн : 1 + 0,2 = 166,6 тис. грн. У цілому за три ро-

ки прибуток складатиме: 130,4 + 83,3 + 166,6 = 380,3 тис. грн, а

це означає, що, починаючи з третього року, даний інвестиційний

проект

стає ефективним.

Серед підприємців особливо виграють ті, хто займається екс-

портом своєї продукції. Це обумовлено тим, що витрати на виро-

бництво продукції в умовах інфляції зменшуються. Головним

чином, це має місце внаслідок того, що реальна заробітна плата

найманих робітників знижується. Це дає можливість експортерам

знизити ціни на свої товари і зміцнити

свої позиції на зовніш-

ньому ринку.

До числа тих, хто одержує значні вигоди від інфляції, нале-

жать і боржники. Особливо вигідно це великим землевласникам,

оскільки їх заборгованість, як правило, значна і практично по-

стійна. Виграш цієї частини підприємців та власників досягаєть-

ся, головним чином, за рахунок перерозподілу прибутку, викли-

каного

до життя інфляцією.

Зрозуміло, що позитивний економічний ефект інфляції для

окремих верств населення і для держави досягається за рахунок

втрат іншої частини громадян. У числі тих, хто найбільш потер-

пає від інфляції, насамперед, найменш захищені верстви насе-

лення. Пенсіонери, інваліди, студенти і деякі категорії працюю-

чих в умовах інфляції втрачають свої

заощадження, а їх пенсії,

стипендії та інші виплати не зростають узагалі або збільшуються

в темпі, що відстає від темпів інфляції.

174

Зменшення реальної заробітної плати основної частини най-

маних робітників у період інфляції стає повсюдним. Це призво-

дить до змін у структурі споживання, погіршення загальних умов

відтворення робочої сили, зубожіння населення.

У період інфляції погіршується становище дрібних власників і

особливо фермерів. Різниця між цінами на сільськогосподарську

і промислову продукцію зростає, а це

погіршує їх економічне

становище.

З розвитком інфляційних процесів відбуваються глибокі нега-

тивні зміни в економіці в цілому. Ціни на вироблені товари шви-

дко зростають. При цьому підвищення цін відбувається нерівно-

мірно, а це спричиняє порушення сформованих в економіці

пропорцій.

Неодмінним супутником такої зміни цін стає спекуляція. Ви-

никає величезна кількість

посередницьких фірм, що займаються

перепродажем вироблених товарів.

Нестійкість грошової одиниці значно збільшує підприємни-

цький ризик і знижує ділову активність. Причиною її зниження

стає скорочення всіх видів кредиту і, насамперед, комерційно-

го.

Капіталовкладення в економіку зменшуються, а зміна струк-

тури попиту і нерівномірне зростання цін призводить до дезорга-

нізації внутрішнього ринку.

Зниження

реальної заробітної плати робить ручну працю де-

шевою, а це гальмує науково-технічний прогрес і впровадження

нової техніки.

Прямим вираженням негативних наслідків інфляції стає роз-

лад усієї системи грошового обігу. Один із яскравих проявів цьо-

го — витиснення національної грошової одиниці іноземною ва-

лютою.

Інфляція призводить до порушення сформованих міжнарод-

них

відносин, а можливість зниження цін на експортні товари тієї

країни, де інфляція досягла великих розмірів, посилює конкурен-

цію на зовнішніх ринках.

Одним із важливих моментів інфляції є її вплив на стан безро-

біття. Аналізуючи цей взаємозв’язок, у 1958 р. англійський еко-

номіст О. Філіпс дійшов висновку, що між зміною ставок заробі

тної плати і рівнем безробіття існує зворотна залежність.

Зображена у вигляді графіка, дана залежність увійшла в економі-

чну літературу під назвою кривої Філіпса.

У подальшому взаємозв’язок між зміною заробітної плати і

інфляцією досліджувався й іншими вченими. У цей аналіз поміт-

175

ний внесок зробили американські вчені П. Самуельсон і

Р. Солоу. Вони замінили ставки заробітної плати на інший пока-

зник — товарні ціни. Саме в такому вигляді сьогодні і зображу-

ють криву О. Філіпса. (рис. 1).

Ціни

БезробіттяА

Рис. 1.

Крива О. Філіпса показує, якщо в суспільстві (головним чи-

ном внаслідок дій уряду) стимулюється попит, то це приводить у

підсумку до зростання цін. Ціна піднімається, наприклад, з рівня

до рівня точки Р

. Одночасно рівень безробіття зменшується і

обсяг його скорочується з А

до А

. При зворотній зміні цін (їх

зниженні) відбувається збільшення безробіття.

Крива О. Філіпса, безперечно віддзеркалює певний стійкий

повторюваний зв’язок між зростанням цін і рівнем безробіття.

Однак досвід багатьох країн показує, що можливість регулюван-

ня безробіття за допомогою зміни цін дуже обмежена і може за-

стосовуватись з відносним успіхом тільки в

короткі відрізки ча-

су. Залежність між інфляцією і безробіттям у тривалій

перспективі вже не вкладається в той зв’язок, що ілюструє крива

О. Філіпса. Це говорить про те, що інфляція є дуже складним

явищем і тільки протягом короткого часу може визначатися

яким-небудь одним важливим фактором.

Якщо інфляція триває досить довго

, то сукупність усіх її нега-

тивних наслідків призводить до різкого розладу фінансової сис-

теми держави і до важкого стану всієї економіки.

176

5.3 ІНФЛЯЦІЯ В УКРАЇНІ ТА ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ

Перші роки становлення незалежної суверенної України су-

проводжувалися значними економічними труднощами. У головно-

му вони пов’язані з переходом від тотально-планової системи орга-

нізації виробництва до ринкової економіки. Саме еволюція

соціально-економічного оновлення нашої Батьківщини і викликала

до життя низку об’єктивних суперечностей, які, у свою чергу, при-

звели

до появи глобальних негативних явищ. Серед них — диспро-

порції в економіці, спад виробництва, безробіття, різке погіршення

матеріального становища основної частини населення — усе це ще

не повний перелік тих явищ в економічному житті нашого суспіль-

ства, які надовго стали ознакою розвитку України. Серед них особ-

ливе місце за своїм значенням і впливом

на посилення економічної

кризи в Україні зайняла інфляція.

Слід зазначити, що в умовах тоталітарної системи з її практи-

чно повним контролем за цінами інфляція мала місце у вигляді

прихованої. Остання, як відомо, виявляється в дефіциті товарів і

послуг, який щодалі посилювався в СРСР, віддзеркалюючи вели-

ку розбалансованість товарної і грошової

сфери.

Перші роки існування України як незалежної держави супро-

воджувалися величезним збільшенням цін і характеризувалися

високою динамікою їх зростання. Так у 1991 р. інфляція склала

390 % за рік, у 1992 р. — 2100 %, а в 1993 р. — 10 256 % за рік.

Цей рік став піком інфляційного процесу. Надалі вона почала

помітно падати і склала в 1994 р. — 501 %, у 1995 р. — 281,7 %,

у 1996 р. — 139,7 %, у 1997 р. — 110,1 %, у 1998 р. — 120 %,

у 1999 р. — 119,2 %, у 2000 р. — 125,8 %, у 2001 р. — 106,1 %,

у 2002 р. — 99,4 %, у 2003 р. — 108,2 %, у 2004 р. — 112,3 %.

2005 р. – 110,3 % у 2006 р. – 111,6 %, у 2007 р. 116,6 %.

Інфляція в Україні, як і в інших країнах колишнього соціаліс-

тичного табору, була викликана багатьма причинами. Серед них

можна виділити такі:

⎯

Україна в спадщину від СРСР одержала дуже деформовану

економіку, в якій величезна роль належала військово-промис-

ловому комплексу. У 1990 р. у промисловості України прибли-

зно 40 % обсягів виробництва припадало на військове виробни-

цтво. Це різко зменшувало можливості економіки щодо задово-

лення потреб населення і спричиняло величезні непродуктивні

витрати.

177

⎯ Поряд із цим народне господарство України, як і інших

країн СНД, характеризувалося високим рівнем монополізації

економіки. Так, тільки серед 380 найбільших підприємств Украї-

ни в 1990 р. більше половини являли собою одне єдине підпри-

ємство з виробництва відповідного товару. В умовах спаду виро-

бництва ця обставина теж сприяла помітному зростанню цін.

⎯

Важливою причиною, що обумовила наростання інфляції в

перші роки існування незалежної України, стало й те, що уряд ви-

діляв величезні кошти на підтримку неефективно працюючих під-

приємств. До них належала більша частина колгоспів, окремі під-

приємства промисловості і навіть цілі галузі, наприклад вугільна.

⎯

Загальний стан економіки у поєднанні зі складнощами пере-

хідного до ринку періоду призвів до значного скорочення обсягів

як промислового, так і сільськогосподарського виробництва. За

1991—1999 рр. валовий внутрішній продукт країни зменшився в

2,5 раза.

⎯

Розвитку інфляційних процесів сприяла й сформована за

роки радянської влади в населення стійка психологія споживан-

ня. У поєднанні з масовою безгосподарністю і марнотратством

усіх видів ресурсів вона ставала причиною нераціонального ви-

користання наявного потенціалу і скорочувала товарну масу. Це

призводило до істотного тиску на споживчий ринок і порушува-

ло співвідношення між

грошовою і товарною масами.

⎯

Суттєвою причиною, що обумовила розвиток інфляційної

спіралі, стало підвищення цін на російські енергоносії. Досить

сказати, що тільки за 1992 р. ціни на нафту, газ і нафтопродкти

зросли в 300 разів (Урядовий кур’єр. — 1993. — № 9—10. —

С. 3) У зв’язку з цим Україна, яка не має великих запасів енерге-

тичних ресурсів і насамперед нафти й

газу, з її залежністю від

одного постачальника, потрапила в надзвичайно скрутний стан, і

це стало одним зі значних чинників гіперінфляції в нашій державі.

⎯

Суттєвим чинником інфляції в Україні виявилося деформу-

вання попиту. Ті групи населення, що почали отримувати великі

доходи, стали пред’являти підвищений попит на іноземні товари

і на вітчизняні товари підвищеної якості. Це призвело до поси-

лення диспропорцій в економіці саме через зміну попиту.

⎯

Усі ці явища в економіці України як у дзеркалі знайшли

свій відбиток у величезному дефіциті державного бюджету, по-

криття якого значною мірою здійснювалось за рахунок емісії

грошей. Так, за 1992 −1995 рр. частка кредитів уряду в загально-

му обсязі чистих внутрішніх вимог, куди, крім кредитів уряду,

входять прямі кредити комерційним банкам і

кредити цим бан-

178

кам, що розміщувались через кредитні аукціони, склала біля

90 %. За розрахунками фахівців у 1993 р. за рахунок збільшення

грошової маси інфляція забезпечувалася приблизно на 85 %. В

останньому її приріст був наслідком перш за все зміни швидкості

обігу грошової маси і падіння виробництва.

⎯

Важливою причиною інфляції став і її прямий імпорт з Росії. У

1991 р. правлячі кола Росії, намагаючись закріпитись при владі, піш-

ли на нечувану емісію грошей. Тільки за 1991 р. Центральний банк

Росії випустив в обіг грошей на 32 % більше, ніж за попередні 30 ро-

ків (1961—1990 рр.). Що ж стосується нашої держави, то емісія

гро-

шей в Україні за 1991 р. була на 40 % менше, ніж за всі попередні 30

років. Унаслідок цього грошова маса в Росії за весь 1991 р. зросла в

2,26 раза, а в Україні — тільки в 1,44 раза. За наявності прозорих ко-

рдонів цей надлишок грошей з Росії хлинув в Україну, змітаючи з

полиць наших крамниць

товари і посилюючи дисбаланс між товар-

ною і грошовою масами (Экономика и жизнь. —1992. — № 10, — С.

8.; Урядовий кур’єр. — 1992. — № 6. — С. 3.)

⎯

Суттєвим чинником інфляції в країні стало й те, що Росія без

будь-яких правових підстав оголосила себе правонаступником загаль-

носоюзного майна багатьох державних інституцій. І серед них —

активи Державного банку колишнього СРСР, що були представлені

золотим і діамантовим фондами, валютними резервами, дорогоцінни-

ми металами та камінням й іншими активами. Зрозуміло, що

якби

Україна й інші колишні республіки Радянського Союзу відстояли своє

законне право на частину тільки цього спільного майна (не говорячи

вже про правомірність поділу всіх флотів, а не тільки Чорноморсько-

го), інфляція в цих республіках була б значно меншою.

Таким чином, можна констатувати, що в Україні інфляція ви-

кликана цілою

низкою причин, що в поєднанні з повною руйна-

цією господарчого механізму призвело до дуже тяжких наслідків.

Цей важкий інфляційний період тривав практично до грошової

реформи 1996 р., після якої інфляція значно зменшилась.

Особливі надії на вщухання інфляційних процесів Україна

отримала після припинення фази депресії і початку пожвавлення

в суспільному виробництві. Вже в

1999 р. спад ВВП був най-

меншим за всі попередні роки і відносно невеликим, а в 2000 р.

уперше ВВП зріс на 5,9 %. У наступному році він збільшився на

9,2 %, у 2002 р. — на 5,2 %, у 2003 р. — на 9,3 %, а у 2004 р. —

на 12 %. Ці позитивні зміни в поєднанні з виваженою політикою

монетаризму суттєво вплинули й на динаміку

інфляції. Вона по-

мітно вщухає і вже в 2001 р. становить 106,1 %, у 2002 р. —

99,4 %, але з 2003 р. знову зростає і сягає в 2007 р. – 116,6 %.

179

5.4 ГРОШОВІ РЕФОРМИ

Тривалі і глибокі кризові явища в економіці й особливо в

грошовому обігу країни завжди вимагають розробки та здійснен-

ня заходів, покликаних змінити ситуацію і поліпшити стан гро-

шового обігу й економіки в цілому. Ці заходи можуть набувати

форми часткових і подовжених у часі дій виконавчої й законода-

вчої влади, чи

форму концентрованих за часом і місцем дій, на-

цілених на кардинальну зміну ситуації. У такому разі звичайно

говорять про господарську або грошову реформу.

Кожна грошова реформа завжди індивідуальна, бо, з одного

боку, віддзеркалює конкретні історичні й ринкові умови тієї кра-

їни, в якій вона здійснюється, а з іншого — кожна окрема грошо

ва реформа має свою мету, засоби її реалізації і, врешті-решт,

свої, несхожі ні на яку іншу реформу, наслідки.

Але попри високий рівень індивідуальності та специфічності,

притаманні кожній грошовій реформі, вони мають і певні спільні

риси. Останнє дає змогу деяким чином класифікувати грошові

реформи.

Передусім слід зауважити, що в економічній

літературі часто

розрізняють грошові реформи у вузькому й широкому розумінні.

У вузькому розумінні — це реформи, спрямовані на те, щоб змі-

цнити грошову систему без докорінної зміни самої системи. Гро-

шові реформи, розглянуті під таким кутом з огляду на їх зміст, як

правило, розрізняють такі:

1. Формальна грошова реформа, що зводиться найчастіше

до

простої заміни одного зразка купюр іншим. Приводом до цього є

недостатня захищеність купюр старого зразка, або посилення ма-

сштабів її фальсифікації.

2. Грошова реформа, що ставить за мету зміну існуючого ма-

сштабу цін. Це так звана деномінаційна грошова реформа.

3. Грошові реформи конфіскаційного типу, тобто грошові ре-

форми, що мають за

мету безеквівалентне вилучення у населення

і суб’єктів господарювання частини грошової маси. Зрозуміло,

що такий тип грошової реформи здійснюється в короткі періоди

часу, а її підготовка здійснюється таємно від громадян.

Ця класифікація, безсумнівно, є певною мірою умовною. У

практиці проведення грошових реформ найчастіше вдаються до

комплексу заходів, що призводить до

здійснення складних ре-

форм, які можуть охоплювати різні типи реформ у різному поєд-

180

нанні з різними акцентами на тому чи іншому смисловому моме-

нті реформи.

Грошові реформи, яким би змістом вони не визначались, зав-

жди спрямовані на зміцнення грошової одиниці і суттєве поліп-

шення всієї сфери грошового обігу. Це, так би мовити,

обов’язкові тактичні завдання будь-якої грошової реформи, яки-

ми вона, безсумнівно

, не обмежується, бо передбачає і наявність

певної стратегії, що пов’язана, як правило, зі створенням відпові-

дних умов для поліпшення всього процесу суспільного відтво-

рення. Досягнення як стратегічних, так і тактичних цілей перед-

бачає певний механізм реалізації грошових реформ, конкретні

методи їх здійснення.

За методом здійснення можна виділити такі грошові

реформи:

⎯

Реформи, що здійснюються шляхом реставрації. Суть цього

методу полягає в тому, що знецінену грошову одиницю поступо-

во зміцнюють, змінюючи співвідношення між грошовою і товар-

ною масою, тобто акцент робиться на розвитку виробництва та-

ким чином, щоб поступово грошова одиниця країни відображала

більшу (за вартістю) сукупну товарну масу, ніж до початку ре

форми.

Такий спосіб є найбільш прийнятним для суспільства, але він

потребує значних зусиль і така реформа, як правило, здійснюєть-

ся протягом тривалого часу. Прикладом можуть бути США, що

використали цей метод, відновлюючи і зміцнюючи свою грошо-

ву одиницю після громадянської війни 1861—1865 рр. На це во-

ни витратили 14 років. Довготривалість здійснення

грошових

реформ таким способом досить часто спонукає тих, хто її планує

і здійснює, до використання ще так званої дефляції. Остання по-

лягає в тому, що частина грошової маси вилучається з грошового

обігу і знищується. У такий спосіб це зміцнює зусилля суспільст-

ва щодо відновлення статусу грошової одиниці. Звісно, знищення

частини грошових

знаків може здійснювати тільки держава, а

вилучити їх з обігу без відповідного еквівалента вона не може.

Це робить дефляцію найбільш прийнятним прийомом грошової

реформи для всіх верств суспільства.

⎯

Складним, але таким, що мав місце в історії грошових ре-

форм методом, є метод уведення паралельних валют. Суть цього

методу полягає в тому, що введення нової грошової одиниці здій-

снюється поступово і вона певний час діє поряд зі старою грошо-

вою одиницею, сфера функціонування якої поступово звужуєть-

ся. Це складний шлях

реформування сфери грошового обігу, він

завжди має конфіскаційну спрямованість, незалежно від того