Рижмань Д.І. (ред) Економіка підприємства. Навчальний посібник. Для студентів аграрних вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації

Подождите немного. Документ загружается.

оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі

трудового договору з підприємствами, установами, організаціями всіх форм

власності та господарювання, а також окремими громадянами та сфери

державного і договірного регулювання оплати праці, і спрямований на

забезпечення відтворювальної та стимулюючої функції заробітної плати.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому

виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган

виплачує працівникові за виконану ним роботу.

При організації оплати праці виділяють форми, види, системи оплати

праці.

Форма оплати праці залежить від способу обліку затрат праці.

Розрізняють почасову і відрядну форми оплати праці. Відрядна -

використовується тоді, коли за основу беруть кількість виконаної роботи або

виробництво продукції. Почасова - передбачає нарахування оплати праці за

відпрацьований час.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу

відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку,

обслуговування, посадових обов'язків). Вона встановлюється у вигляді

тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових

окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад

установлені норми, за трудові успіхи, та винахідливість і за особливі умови

праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати,

передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням

виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать

виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за

спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і

матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або

які проводяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Система оплати праці - це поєднання основної оплати з додатковою і

преміальною.

Системи:

- відрядно-прогресивна;

- відрядно-преміальна;

- почасово-преміальна;

- акордно-преміальна.

Акордно-преміальна - передбачає підвищення заробітку при збільшенні

обсягу виробництва та скороченні витрат на одиницю продукції. Вона

ґрунтується на встановленні планових розцінок за одиницю продукції.

Тарифна система, її призначення та складові частини

Основою організації оплати праці є тарифна система, яка включає

тарифні сітки, тарифні ставки, схеми посадових окладів і тарифно-

кваліфікаційні характеристики (довідники).

Тарифна система оплати праці використовується для розподілу робіт

залежно від їх складності, а працівників - залежно від їх кваліфікації та за

розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування та диференціації

розмірів заробітної плати.

На госпрозрахункових підприємствах усіх форм власності форми і

системи оплати праці, тарифні сітки, розцінки, схеми посадових окладів,

умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та

інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат

встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням

норм і гарантій, передбачених чинним законодавством, Генеральною і

Галузевою угодами.

Денні тарифні ставки визначені в розрахунку 7-годинного робочого дня

і місячної норми 166,83 робочих годин при 40-годинному робочому тижні та

з урахуванням коефіцієнтів співвідношень тарифних ставок робітників І

розряду і мінімального розміру тарифної ставки робітника, який виконує

просту некваліфіковану роботу.

Приклад розрахунку денної тарифної ставки робітника І розряду на

ручних роботах в рослинництві: 185: 166,83 • 7 • 1,02 = 7,91 грн за

мінімального річного заробітку 185 грн.

Конкретний розмір посадового окладу керівника державного

підприємства встановлюється в контракті згідно з чинним законодавством, а

інших форм власності - згідно із Статутом підприємства.

Враховуючи специфіку роботи аграрного сектору економіки, а також

необхідність збільшення виробництва продукції в усіх формах

господарювання, рекомендується зберегти багаторічну практику

встановлення розмірів посадових окладів керівників сільськогосподарських

підприємств недержавної форми власності від обсягів реалізації

(виробництва) продукції з урахуванням зональних особливостей,

спеціалізації підприємств, їх технічної оснащеності та інших факторів.

Методика нарахування оплати праці в рослинництві

1. Відрядна розцінка визначається шляхом ділення тарифної ставки

певного розряду на норму виробітку (га, т).

2. Тарифний заробіток визначається множенням розцінки за одиницю

виконаної роботи (продукції) на обсяг виконаної роботи.

3. Акордний фонд оплати праці визначається сумою тарифного фонду і

сумою доплати за продукцію.

4. Акордна розцінка за 1 ц (Р акорд.) визначається шляхом ділення

акордного фонду на плановий валовий збір, ц.

5. Оплата за фактичний валовий збір визначається шляхом множення

акордної розцінки на фактичний валовий збір, грн/ц.

6. Доплата за класність, шкідливість, роботу на важких тракторах

нараховується від тарифного заробітку.

Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною

Радою України за поданням Кабінету Міністрів України, як правило, один

раз на рік під час затвердження Державного бюджету України.

Мінімальний розмір тарифних ставок у сільському господарстві

встановлюється Галузевою угодою, включаючи мінімальні розміри тарифних

ставок на певний рік згідно зі змінами до Галузевої угоди між Міністерством

аграрної політики України, галузевими об'єднаннями підприємств і

підприємців та ЦК профспілки працівників агропромислового комплексу

України.

Тема 3. Капітал, виробничі фонди та нематеріальні

ресурси.

3.1. Загальна характеристика капіталу.

3.2. Земельні ресурси та їх використання.

3.2.1. Земельні ресурси, як основа економічного потенціалу.

3.2.2. Земельний фонд України і його структура.

3.2.3. Земельний кадастр і грошова оцінка землі.

3.2.4. Земельний кодекс. Право власності на землю та право

землекористування.

3.2.5 Плата за землю сільськогосподарського призначення.

3.2.6. Оренда землі.

3.2.7. Поняття ринку землі

3.2.8 Інтенсивність та ефективність використання земельних

ресурсів

3.3. Матеріально-технічна база аграрних підприємств.

3.3.1. Матеріально-технічна база підприємства.

3.3.2. Тракторний парк і ефективність його використання.

3.3.3. Ефективність використання комбайнового парку.

3.3.4. Транспортні засоби аграрних підприємств і ефективність їх

використання.

3.3.5. Поняття розміру енергоресурсів.

3.3.6. Інноваційне забезпечення оновлення сільськогосподарської

техніки.

3.4. Основні засоби (основний капітал) аграрних підприємств.

Нематеріальні ресурси підприємства.

3.4.1. Економічна сутність основних фондів підприємства.

3.4.2. Облік та оцінювання основних виробничих фондів.

3.4.3. Знос основних фондів підприємства.

3.4.4. Амортизація основних фондів.

3.4.5. Методи нарахування амортизації.

3.4.6. Показники використання основних виробничих фондів.

3.4.7. Нематеріальні ресурси підприємства.

3.4.8. Нематеріальні активи підприємства.

3.5. Оборотні засоби (оборотний капітал) аграрних підприємств.

3.5.1. Сутність, склад і класифікація оборотних засобів.

3.5.2. Структура оборотного капіталу й оцінка запасів при їх

виробничому споживанні.

3.5.3. Забезпеченість аграрних підприємств оборотним капіталом

та його кругообіг.

3.5.4. Методика визначення ефективності використання

оборотного капіталу та її факторний аналіз.

3.5.5. Нормування оборотних засобів.

3.5.6. Показники оцінювання використання оборотних засобів на

підприємстві.

3.5.7. Джерела утворення оборотних засобів підприємств.

3.1. Загальна характеристика капіталу

Капітал у буквальному розумінні означає головну суму коштів,

необхідних для започаткувати та здійснення виробництва (діяльності). Влас-

ник капіталу, купуючи на ринку товари - робочу силу й засоби виробництва,

- поєднує їх у процесі праці й після реалізації створеної продукції (наданих

послуг) одержує більшу вартість, ніж була ним авансована.

Авансований капітал (від франц. avancer - виплачувати неперед) - це

грошова сума, яка вкладається власником у певне підприємство

(підприємницьку діяльність) з метою одержання зиску (прибутку). Він витра-

чається на придбання засобів виробництва і наймання робочої сили. Ці дві

різноспрямовані частини авансованих грошових коштів у економічній теорії

заведено називати відповідно постійним і змінним капіталом.

У свою чергу, постійний капітал з урахуванням цілеспрямованого

використання й характеру кругообороту розділяється на основний та

оборотний.

Основний капітал - це частина постійного капіталу, яка складається з

вартості засобів праці (будівель, споруд, машин, устаткування) та

обертається протягом кількох періодів виробництва. Вона переносить свою

вартість на готовий продукт частинами.

Вартість основного капіталу відшкодовується виробнику по мірі

реалізації готових товарів (продукції, послуг).

Оборотний капітал - це та частина постійного капіталу, яка

витрачається на придбання на ринку предметів праці (сировини, матеріалів,

комплектуючих виробів) та оплату праці робочої сили.

За джерелами формування капітал підприємства ділиться на власний і

позиковий. Власний капітал створюється переважно за рахунок

нерозподіленого прибутку, тобто валового прибутку за вирахуванням

сплачених податків, відсотків за кредит і дивідендів. Він звичайно включає

статутний, пайовий та резервний фонди. Позиковий (залучений) капітал

формується на тимчасовій основі у вигляді довгострокової або (та)

короткострокової позики, яка здійснюється у формі банківського кредиту.

3.2. Земельні ресурси та їх використання.

3.2.1. Земельні ресурси як основа економічного потенціалу

Земельні ресурси - національне багатство нашої країни, важлива умова

життя і діяльності суспільства, матеріальна основа розвитку сільського

господарства, база для розміщення і функціонування всіх галузей народного

господарства. Тому основним завданням сільського господарства в сучасних

умовах є повне і раціональне використання землі для виробництва продукції.

Земля в сільському господарстві є основним засобом виробництва.

Людина обробляє верхній шар землі - ґрунт, створюючи сприятливі умови

для росту й розвитку рослин, тобто земля є предметом праці. Одночасно

використовуються фізичні, хімічні, біологічні та інші її якості для одержання

врожаю сільськогосподарських культур, тобто земля виступає як знаряддя

праці. Земля значною мірою визначає темпи зростання і рівень ефективності

сільськогосподарського виробництва. Без її раціонального використання

неможливе вирішення складних завдань по забезпеченню населення

продуктами харчування, а промисловості - сировиною. В інших галузях

народного господарства вона має різне призначення і відіграє неоднакову

роль.

Виконуючи у процесі сільськогосподарського виробництва ту саму

роль, як інші основні засоби, земля разом із тим має ряд своїх специфічних

особливостей:

Земля не є результатом людської праці; як дар природи й продукт її

багатовікового розвитку земля передує праці, є природною і невід'ємною її

умовою.

Вона просторово обмежена. Звичайно, просторова обмеженість землі

не означає обмеженості її продуктивності, тобто здатності збільшувати вихід

продукції з одиниці площі.

Земля в сільському господарстві є незамінним засобом виробництва,

тоді як усі інші засоби зношуються й замінюються новими, більш

досконалими.

Земля, якщо її правильно використовувати, не тільки не погіршується, а

навпаки, систематично поліпшує свої якості, що виявляється у підвищенні

родючості ґрунту і, відповідно, врожайності сільськогосподарських культур.

Земля неоднорідна за якістю, внаслідок чого при однакових вкладеннях

на одиницю площі одержують різні економічні результати.

Використання землі як засобу виробництва пов'язане з постійним

місцем її використання.

Рівень використання та збереження землі як засобу виробництва для

майбутніх поколінь залежить від багатьох факторів і передусім соціально-

економічних. В умовах ринкової економіки селянин повинен бути

господарем на землі, зацікавленим у збільшенні виробництва продукції та

підвищенні її якості. При цьому необхідно створити рівні економічні умови

та відповідні організаційні передумови для підвищення ефективності

господарювання, розвитку самостійності та ініціативи для різноманітних

ринкових форм господарювання.

Завдяки приватизації засобів сільськогосподарського виробництва, в

тому числі землі, можна досягти якісно нового ступеня розвитку

продуктивних сил. Все це є основою високоефективного використання землі.

3.2.2. Земельний фонд України і його структура

Усі землі України становлять її земельний фонд - 60,4 млн га. Згідно з

Земельним кодексом України 2001 року до земель України належать усі

землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними

об'єктами, які за основним цільовим Призначенням поділяються на

категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим. Землі

України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

- сільськогосподарського призначення;

- житлової та громадської забудови;

- природо-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

- оздоровчого, землі рекреаційного, історико-культурного призначення;

- лісового фонду;

- водного фонду;

- промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого

призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не передані у власність

або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

За характером використання земельного фонду у виробничому процесі

розрізняють дві групи земель. До першої відносять землі

сільськогосподарського призначення. Згідно зі статтею 22 Земельного

кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються

землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення

сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщен-

ня відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

- сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті,

пасовища та перелоги);

- несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони,

полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені

до лісового фонду, землі під господарськими будівлями і дворами, землі

тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та

надаються в користування:

- громадянам - для ведення особистого селянського господарства,

садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення

товарного сільськогосподарського виробництва;

- сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного

сільськогосподарського виробництва;

- сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним

закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім

школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду

ведення сільського господарства;

- несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям,

релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного

сільського господарства.

Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватися у

власність іноземним громадянам, особам без громадянства та іноземним

державам.

Таблиця 3.1

Землі сільськогосподарського призначення на початок 2009 р.

Показники

Млн га

Всього земель сільськогосподарського призначення

41,8

69,3

в т.ч. орних земель

32,5

53,9

Пасовищ

5,5

9,2

Природних сіножатей

2,4

4,0

багаторічних насаджень

0,9

1,5

інших земель

1,2

2,0

Україна належить до європейських держав з найвищою розораністю

земель, яка досягла 57,1% всього земельного фонду, в тому числі 79,8 -

сільськогосподарських угідь, що є значним недоліком.

За землезабезпеченістю населення серед розвинених країн світу

Україна посідає третє місце. Так, у Канаді на одного жителя припадає 1,46 га

ріллі, у Росії - 0,86; в Україні - 0,67, у США - 0,61; у Болгарії - 0,56; у Польщі

- 0,36; у Франції - 0,31; у Німеччині - 0,14; у Китаї - 0,11; у Великій Британії -

0,09 га.

В Україні склалися три великі фізико-географічні зони: Полісся,

Лісостеп і Степ - із своєрідним комплексом природних ресурсів та рівнем

використання землі. Так, на Поліссі, яке займає майже 25% території

України, сільськогосподарські угіддя становлять трохи більше половини

земельної площі. Решта її зайнята під лісами, водоймами, болотами та

різними непридатними землями, забудовами міст і сіл та шляхами

сполучення. Велика питома вага у структурі сільськогосподарських угідь,

пасовищ і сіножатей сприяє розвитку у цій зоні інтенсивного скотарства, а в

Карпатах - і вівчарства. Слід зазначити, що на Поліссі і в гірських та

передгірських районах Карпат і Криму можливе деяке збільшення площі

сільськогосподарських угідь за рахунок господарського освоєння

перезволожених ділянок, пісків та інших малопродуктивних земель. Зона

Лісостепу характеризується дуже високим рівнем освоєння земель для

сільськогосподарського виробництва - 73,1% загальної площі. Тут майже всі

землі уже освоєні і розширювати площі сільськогосподарських угідь за

рахунок інших малопродуктивних земель немає можливості.

У Степу землі в сільськогосподарському виробництві ви-

користовуються найбільш інтенсивно - 77,3 % площі. Можливості для

залучення нових земель для сільськогосподарського виробництва вичерпані.

Одним з основних показників використання орних земель є структура

посівних площ. Під нею слід розуміти процентне співвідношення окремих

культур або їх груп у загальній посівній площі. Залежно від природно-

економічних умов, потреб народного господарства в різних видах продукції

та економічної ефективності її виробництва у кожній зоні склалась і

відповідна структура посівних площ.

Таблиця 3.2

Посівна площа в Україні в 2008 році

Показники

тис. га

Вся посівна площа

27 539

100

із них зернові культури

15 448

56,1

цукрові буряки

897

3,3

соняшник

2834

10,3

картопля

1590

5,8

овочі

479

0,4

кормові культури

5858

21,3

чисті пари

2692

9,8

Склад і співвідношення земельних угідь не постійні. З розвитком

техніки, меліорації в обробіток і використання включають такі землі, які

раніше не використовувались. Отже, одні угіддя переходять в інші (пасовища

в орні, болота в сіножаті, проводяться насадження садів, лісів, на місці ярів

створюють ставки). Перехід одних видів земельних угідь в інші називається

їх трансформацією.

За восьмирічний період з 2000 по 2008 рік у використанні орних земель

відбулися певні зміни кількісного характеру. Так, загальна площа ріллі

зменшилася з 33 562 тис. до 32 544 тис. га, або більш як на 1 млн га, що пев-

ною мірою пояснюється трансформацією цього виду угідь у сіножаті та

пасовища, площа яких розширилася до 542 тис. га.

На початок 2008 р. 51% територій України знаходився в приватній

власності, а якщо відняти дзеркало вод, то пропорція буде 53 : 47. Закон

передбачає розділення загальнодержавної земельної власності на державну і

комунальну, але цей розділ ще не проведений. Динаміку процесу

приватизації земельного фонду України за даними Державного комітету

України із земельних ресурсів демонструє табл.3.3.

Таблиця 3.3.

Земельний фонд України за формами власності

Рік

Форма земельної власності

державна

приватна

колективна

тис. га

1991

60355

100,0

1992

60355

100,0

1993

60199

99,7

0,02

142

0,2

1994

57823

95,8

911

1,5

1622

2,7

1995

55149

91,4

1489

2,4

3718

6,2

1996

36311

60,2

1925

3,2

22119

36,6

1997

33142

54,9

2447

4,1

24737

41,0

1998

30701

50,9

3090

5,1

26563

44,0

1999

30097

49,9

3394

5,6

26864

44,5