Рижмань Д.І. (ред) Економіка підприємства. Навчальний посібник. Для студентів аграрних вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації

Подождите немного. Документ загружается.

Рис. 2.1. Категорії промислово-виробничого персоналу підприємства

До основних робітників відносять тих, що безпосередньо створюють

продукцію підприємства і зайняті у технологічних процесах, тобто беруть

участь у зміні форм, розмірів, стану, структури, фізичних, хімічних та інших

властивостей предметів праці. До складу допоміжних відносять робітників,

зайнятих обслуговуванням обладнання та робочих місць у виробничих цехах,

а також усіх робітників допоміжних цехів та господарств. Допоміжні

робітники можуть бути поділені на функціональні групи: транспортну,

контрольну, ремонтну, інструментальну, складську, господарську тощо.

До керівників відносять працівників, що перебувають на посадах

керівників підприємств та їхніх структурних підрозділів (директори,

начальники, завідувачі, виконроби, майстри, головні спеціалісти - головний

бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо).

До спеціалістів належать працівники, які виконують спеціальні

інженерно-технічні, економічні та інші роботи (інженери, економісти,

нормувальники, бухгалтери, адміністратори тощо).

До категорії службовців належать працівники, що здійснюють

підготовку та оформлення документації, облік і контроль, господарське

обслуговування (агенти, касири, креслярі, секретарі, діловоди, статисти

тощо).

Однією з якісних характеристик персоналу підприємства є його

професійно-кваліфікаційний склад.

Під професією розуміють вид трудової діяльності, який потребує

оволодіння відповідним комплексом спеціальних знань та практичними

навичками.

Спеціальність являє собою більш вузький різновид трудової

діяльності в межах професії (наприклад, у межах професії агронома є такі

спеціальності, як агроном-овочовод, агроном по захисту рослин, агроном-

садовод, агроном-насіневод, тощо).

Кваліфікація відображає ступінь оволодіння працівниками певною

спеціальністю і відображається у кваліфікаційних (тарифних) розрядах,

категоріях. Тарифні розряди та категорії водночас є показниками, що

характеризують рівень складності робіт.

Робітників за рівнем кваліфікації поділяють на чотири групи:

 висококваліфіковані - виконують особливо складні та відповідальні

роботи (наприклад, ремонт і налагодження складного обладнання); а

кваліфіковані - виконують складні роботи (наприклад, метало- та

деревообробні, ремонтні, слюсарні, будівельні);

 малокваліфіковані - виконують нескладні роботи (наприклад,

технічний нагляд);

 некваліфіковані - виконують допоміжні та обслуговуючі роботи

(це, наприклад, вантажники, гардеробники, прибиральники тощо).

Рівень кваліфікації таких категорій, як керівники, спеціалісти і

службовці характеризується рівнем освіти та досвідом роботи на певних

посадах. Відповідно до цього розрізняють спеціалістів:

 найвищої кваліфікації (це працівники, що мають наукові ступені та

звання);

 вищої кваліфікації (це працівники з вищою спеціальною

освітою та значним практичним досвідом); а середньої кваліфікації

(це працівники із середньою спеціальною освітою та певним досвідом

роботи); а практиків (це працівники, що обіймають певні посади, але не

мають спеціальної освіти). Професійно-кваліфікаційна структура персоналу

підприємства знаходить своє відображення у штатному розкладі - до-

кументі, який щорічно затверджується керівником підприємства і містить

перелік згрупованих за окремими відділами та службами посад працівників із

зазначенням розряду (категорії) виконуваних робіт та посадового окладу.

Персонал підприємства характеризується також за такими ознаками, як

стать, вік працівників, стаж роботи тощо.

Кількісна характеристика персоналу підприємства передусім

визначається такими показниками, як облікова, явочна та середньооблікова

чисельність працівників.

Облікова чисельність працівників підприємства - це чисельність

працівників облікового складу на певну дату з урахуванням прийнятих та

звільнених на цей день працівників. Облікова чисельність включає всіх

постійних і тимчасових (у тому числі й сезонних) працівників, яких прийнято

на роботу терміном на один день і більше, незалежно від того, чи пере-

бувають вони в даний час на роботі, чи знаходяться у відпустках,

відрядженнях, тимчасово непрацездатні тощо.

Явочна чисельність - це кількість працівників облікового складу, які

вийшли на роботу.

Різниця між обліковою та явочною чисельністю становить резерв

працівників (переважно робітників), що використовується для заміни тих,

хто не виходить на роботу з поважних причин (відпустки, хвороби,

відрядження тощо).

Для визначення чисельності працівників за певний період

застосовується показник середньооблікової чисельності. Він

використовується для обчислення продуктивності праці, середньої заробітної

плати, коефіцієнтів обороту, плинності кадрів та низки інших показників.

Середньооблікова чисельність працівників за місяць визначається

складанням чисельності працюючих облікового складу за кожний

календарний день місяця, включаючи святкові й вихідні дні, та діленням

отриманої суми на кількість календарних днів місяця. Середньооблікова

чисельність працівників підприємства за квартал (рік) визначається

складанням середньооблікової чисельності працюючих за всі місяці роботи

підприємства у кварталі (році) та діленням отриманої суми на 3(12).

Для характеристики стабільності та складу персоналу підприємства

застосовують такі показники:

Коефіцієнт обороту з прийому персоналу (К

о.п

) - характеризує частку

прийнятих на роботу протягом певного періоду працівників до їх загальної

середньооблікової чисельності й обчислюється за формулою

де Ч

- чисельність прийнятих на роботу за відповідний період

працівників, осіб;

обл

- середньорічна облікова чисельність персоналу підприємства,

осіб;

Коефіцієнт обороту зі звільнення персоналу (К

о.зв

) - характеризує

частку працівників, що протягом року були звільнені з усіх причин, у

загальній середньообліковій чисельності персоналу підприємства. Він

обчислюється за формулою

де Ч

обл

- чисельність працівників, звільнених з будь-яких причин на

підприємстві протягом року, осіб;

Коефіцієнт плинності персоналу (К

п.п

) - характеризує частку

працівників, звільнених за власним бажанням, за порушення трудової

дисципліни або з інших причин, не пов'язаних з виробництвом:

де - чисельність працівників, звільнених протягом року на

підприємстві з причин, не пов'язаних з виробництвом, осіб;

Коефіцієнт стабільності персоналу (К

ст.п

) характеризує середній стаж

роботи працівників на даному підприємстві, або, інакше кажучи, їх

"відданість" підприємству, і визначається за формулою:

де n - кількість працівників, що працюють на підприємстві, осіб; і -

стаж роботи на підприємстві i-го працівника, роки;

Коефіцієнт невиходів працівників на роботу (К

) може бути

застосований як характеристика рівня дисципліни на підприємстві.

Обчислюється він за формулою

де ЛД

н.р

- кількість людино-днів невиходів на роботу працівників

протягом року;

ЛД

- кількість відпрацьованих працівниками підприємства людино-

днів протягом року;

Коефіцієнт відповідності кваліфікації робітників ступеню

складності виконуваних ними робіт (К

в.к

) характеризує якісний рівень

робітників підприємства. Він обчислюється за формулою

де r

-середній тарифний розряд j-ої групи робітників;

роб

- середній тарифний розряд робіт, що виконуються j-ою групою

робітників;

Співвідношення чисельності основних та допоміжних робітників

(К

о/д

де Ч

о.р

- чисельність основних робітників, осіб;

д.р

- чисельність допоміжних робітників, осіб;

Співвідношення чисельності робітників до чисельності

працівників апарату управління (К

р/а.у.п

де Ч

- чисельність робітників підприємства, осіб;

а.у.п

- чисельність адміністративно-управлінського персоналу, осіб;

Частка висококваліфікованих та кваліфікованих робітників у

загальній чисельності робітників підприємства (α

кв.р

де Ч

кв.р

- чисельність висококваліфікованих та кваліфікованих

робітників підприємства, осіб.

Наведені показники характеризують потенціал персоналу та його

відповідність іншим факторам та умовам виробництва, що мають місце на

конкретному підприємстві.

Праця в сільському господарстві, як і в інших галузях економіки, - це

цілеспрямована діяльність людини, спрямована на відозміну і пристосування

предметів природи для задоволення своїх потреб. Люди, їх майстерність,

освіта є найбільш важливим складовим елементом продуктивних сил, що

визначально впливає на стан економічного розвитку підприємств та

конкурентоспроможність їх продукції.

Кожне аграрне підприємство функціонує за певної чисельності

персоналу - сукупності працівників, які мають необхідний фізичний

розвиток, знання, практичні навички для управління виробництвом, якісного

і своєчасного виконання передбачених технологією робіт у сфері

агропромислового виробництва.

Кожне аграрне підприємство може ефективно працювати за умови,

коли воно має необхідний професійний і кваліфікаційний склад працівників,

доцільну кадрову структуру. При цьому під професією розуміють; вид

трудової діяльності, що вимагає для її здійснення відповідної суми

спеціальних знань (оператор машинного доїння, тракторист-машиніст,

оператор тваринницького комплексу тощо). В межах професії можуть

виділятися спеціальності - її різновиди з вужчим характером трудової

діяльності (в ремонтній майстерні, наприклад, можуть бути токарі (професія)

різних спеціальностей - токар-розточувальник, токар-револьверщик тощо).

Аграрні підприємства можуть істотно відрізнятися за професійним складом

своїх працівників, що зумовлено їх різною спеціалізацією та неоднаковим

ступенем диверсифікації виробництва. Результати діяльності аграрного

підприємства значно залежать від кваліфікації персоналу, яку можна

визначити як ступінь підготовленості кожного працівника до виконання ним

професійних обов'язків (функцій). Скажімо, робітників за рівнем кваліфікації

поділяють на чотири групи: висококваліфіковані, кваліфіковані,

малокваліфіковані і некваліфіковані.

Залежно від умов найму працівників (без визначення або з визначенням

строку їх зарахування до складу трудового колективу) їх класифікують за

такими категоріями:

1. Постійні працівники - ті, які є членами підприємства або прийняті

на роботу по найму на тривалий термін без його точного визначення.

Засновники (учасники) приватних підприємств - сільськогосподарських

виробничих кооперативів, ТОВ, СФГ, командитних товариств, товариств з

додатковою відповідальністю виступають членами цих підприємств, а тому

їх правомірно відносити до даної категорії працівників.

2. Тимчасові працівники - ті, яких зараховують до складу трудового

колективу тимчасово на термін до двох місяців.

3. Сезонні працівники - ті, яких зараховують до складу трудового

колективу на термін від двох до шести місяців для виконання сезонних робіт.

Отже, склад трудових колективів приватних підприємств формується

за рахунок членів підприємств і найманих працівників з різними умовами

найняття на роботу. В державних аграрних підприємствах усі працівники є

найманими і залежно від умов найму можуть бути віднесені до категорії

постійних, тимчасових або сезонних працівників.

Загальна кількість працівників, яка є в списках підприємства,

називається обліковим (списковим) складом. До облікового складу

включають усі категорії постійних, тимчасових і сезонних працівників,

прийнятих на роботу на один і більше днів незалежно від того, знаходяться

вони на роботі чи перебувають у відпустці, відрядженні, на лікарняному або

тимчасово не працюють з інших причин.

Для визначення продуктивності праці і характеристики масштабів

можливого залучення підприємствами робочої сили (їх трудового

потенціалу) розраховують такий показник, як середньо-облікоєа кількість

працівників. Вона обчислюється за двома варіантами: середньообліковою

чисельністю штатних працівників спискового складу і середньообліковою

чисельністю всього персоналу в еквіваленті повної зайнятості.

За другим варіантом такого розрахунку в середньооблікову чисельність

працівників, крім штатних, включають працівників позасгшскового складу,

які залучалися до роботи й одержували заробітну плату, а також враховують

ту обставину, що окремі категорії працівників зайняті неповний робочий

день. Наприклад, робітників, які працюють за договорами підряду (по них

немає можливості підраховувати час їх роботи), переводять в еквівалент

повної зайнятості (умовні працівники) діленням фактично нарахо ваної їм

заробітної плати за звітний місяць на середню за цей же місяць заробітну

плату одного працівника спискового складу, зайнятого в основній діяльності

підприємства. Працівників, які прийняті на роботу на півставки, переведені

(прийняті) згідно з чинним законодавством на неповний робочий день, пе-

реводять в умовні працівники так: відпрацьовані ними людино-години за

звітний місяць ділять на тривалість робочого дня, одержаний результат потім

ділять на кількість робочих днів у даному місяці. Це і буде середньоспискова

за даний місяць чисельність цих працівників в еквіваленті повної зайнятості.

Осіб, яких залучають до роботи на підприємстві за спеціальними договорами

і які не перебувають у списковому складі (штаті) підприємства, переводять в

умовні працівники діленням нарахованої їм заробітної плати за звітний

місяць на середню заробітну плату одного працівника спискового складу.

Середньооблікову чисельність штатних працівників спискового складу

і середньооблікову чисельність всього персоналу в еквіваленті повної

зайнятості розраховують за кожний місяць і за рік. Зокрема,

середньооблікову кількість працівників за місяць визначають

підсумовуванням облікового складу працівників за всі дні місяця і діленням

одержаного результату на кількість календарних днів у місяці.

Середньооблікову кількість працівників зарік розраховують як

середньоарифметичну величину від суми показників середньооблікової

кількості за всі місяці року, поділеної на 12.

Для визначення продуктивності праці в сільському господарстві

розраховують середньорічну кількість працівників, зайнятих безпосередньо в

сільськогосподарському виробництві. Для цього середньооблікову кількість

працівників множать на питому вагу затрат живої праці в сільському

господарстві в усіх затратах живої праці підприємства.

Персонал державних сільськогосподарських підприємств залежно від

сфери трудової діяльності його членів класифікують на такі групи:

• персонал, зайнятий у сільськогосподарському виробництві (персонал

основної діяльності);

• персонал, зайнятий у підсобних промислових виробництвах;

• персонал, зайнятий в обслуговуючих виробництвах.

До персоналу першої групи відносять працівників, зайнятих у

рослинництві, тваринництві, садівництві, поточним ремонтом будівель і

споруд виробничого сільськогосподарського призначення, працівників

транспорту, що переважно обслуговує сільськогосподарське виробництво.

До персоналу другої групи включають працівників переробних цехів,

цегельних заводів, столярень, працівників майстерень по ремонту техніки та

працівників транспорту, що обслуговують промислове виробництво.

До складу персоналу, зайнятого в обслуговуючих виробництвах,

належать працівники складів, матеріально-технічного постачання,

працівники, які здійснюють капітальний ремонт будівель і споруд

несільськогосподарського призначення, працівники транспорту, які

обслуговують неосновне виробництво і непромислове виробництво,

наприклад комунальне господарство.

Приватні аграрні підприємства можуть використовувати дану

класифікацію для аналізу свого персоналу за сферами діяльності й оцінки

якості роботи.

2.2. Поняття, класифікація та структура персоналу

Найбільш важливим елементом продуктивних сил і головним

джерелом розвитку економіки є люди, тобто їхня майстерність, освіта,

підготовка, мотивація діяльності. Існує безпосередня залежність конкурен-

тоспроможності економіки, рівня добробуту населення від якості трудового

потенціалу персоналу підприємств та організацій даної країни.

Персонал підприємства формується та змінюється під впливом

внутрішніх (характер продукції, технології та організації виробництва) і

зовнішніх (демографічні процеси, юридичні та моральні норми суспільства,

характер ринку праці тощо) факторів. Вплив останніх конкретизується в

таких параметрах макроекономічного характеру: кількість активного

(працездатного) населення, загальноосвітній його рівень, пропонування

робочої сили, рівень зайнятості, потенційний резерв робочої сили. У свою

чергу, ці характеристики зумовлюють кількісні та якісні параметри трудових

ресурсів.

Трудові ресурси - це частина працездатного населення, що за своїми

віковими, фізичними, освітніми даними відповідає певній сфері діяльності.

Слід відрізняти трудові ресурси реальні (ті люди, які вже працюють) та

потенційні (ті, що колись можуть бути залучені до конкретної праці).

Для характеристики всієї сукупності працівників підприємства

застосовуються терміни - персонал, кадри, трудовий колектив.

Персонал підприємства - це сукупність постійних працівників, що

отримали необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної

діяльності.

Окрім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати

участь інші працездатні особи на підставі тимчасового трудового договору

(контракту).

З огляду на те, що багато підприємств поза основною діяльністю

виконують функції, які не відповідають головному їхньому призначенню,

усіх працівників підрозділяють на дві групи: персонал основної діяльності та

персонал неосновної діяльності. Зокрема у промисловості до першої групи -

промислово-виробничого персоналу - відносять працівників основних,

допоміжних та обслуговуючих виробництв, науково-дослідних підрозділів та

лабораторій, заводоуправління, складів, охорони - тобто всіх зайнятих у

виробництві або його безпосередньому обслуговуванні. До групи

непромислового персоналу входять працівники структур, які хоч і

перебувають на балансі підприємства, але не зв'язані безпосередньо з

процесами промислового виробництва: житлово-комунальне господарство,

дитячі садки та ясла, амбулаторії, навчальні заклади тощо.

Такий розподіл персоналу підприємства на дві групи необхідний для

розрахунків заробітної плати, узгодження трудових показників з

вимірниками результатів виробничої діяльності (для визначення

продуктивності праці береться, як правило, чисельність ; тільки промислово-

виробничого персоналу). Водночас поширення процесів інтеграції

промислових систем з банківськими, комерційними та іншими

господарськими структурами робить таке групування персоналу все

умовнішим. Згідно з характером функцій, що виконуються, персонал

підприємства поділяється здебільшого на чотири категорії: керівники,

спеціалісти, службовці, робітники.

Керівники - це працівники, що займають посади керівників

підприємств та їхніх структурних підрозділів. До них належать директори

(генеральні директори), начальники, завідувачі, керуючі, виконроби, майстри

на підприємствах, у структурних одиницях та підрозділах; головні

спеціалісти (головний бухгалтер, головний інженер, головний механік тощо),

а також заступники перелічених керівників.

Спеціалістами вважаються працівники, що виконують спеціальні

інженерно-технічні, економічні та інші роботи: інженери, економісти,

бухгалтери, нормувальники, адміністратори, юрисконсульти, соціологи тощо.

До службовців належать працівники, що здійснюють підготовку та

оформлення документації, облік та контроль, господарське обслуговування

(тобто виконують суто технічну роботу), зокрема - діловоди, обліковці,

архіваріуси, агенти, креслярі, секретарі-друкарки, стенографісти тощо.

Робітники - це персонал, безпосередньо зайнятий у процесі створення

матеріальних цінностей, а також зайнятий ремонтом, переміщенням

вантажів, перевезенням пасажирів, наданням матеріальних послуг та ін.

Окрім того, до складу робітників включають двірників, прибиральниць,

охоронців, кур'єрів, гардеробників.

В аналітичних цілях усіх робітників можна поділити на основних - тих,

що безпосередньо беруть участь у процесі створення продукції, та

допоміжних - тих, які виконують функції обслуговування основного

виробництва. Поступово, з розвитком виробництва, його механізації та

автоматизації чіткі межі між основними та допоміжними робітниками

зникають, а роль останніх (зокрема наладчиків, механіків) зростає.

Важливим напрямом класифікації персоналу підприємства є його

розподіл за професіями та спеціальностями.

Професія - це вид трудової діяльності, здійснювання якої потребує

відповідного комплексу спеціальних знань та практичних навичок.

Спеціальність - це більш-менш вузький різновид трудової діяльності в

межах професії.

Професійний склад персоналу підприємства залежить від специфіки

діяльності, характеру продукції чи послуг, що надаються, від рівня

технічного розвитку. Кожна галузь має властиві лише їй професії та

спеціальності. Водночас існують загальні (наскрізні) професії робітників та

службовців. Так, наприклад, у харчовій промисловості налічується 850

професій та спеціальностей, а з них тільки близько половини є специфічними

для цієї галузі.

Класифікація працівників за кваліфікаційним рівнем базується на їхніх

можливостях виконувати роботи відповідної складності.

Кваліфікація - це сукупність спеціальних знань та практичних

навичок, що визначають ступінь підготовленості працівника до виконання

професійних функцій відповідної складності.

Рівень кваліфікації керівників, спеціалістів та службовців

характеризується рівнем освіти, досвідом роботи на тій чи тій посаді.

Вирізняють спеціалістів найвищої кваліфікації (працівники, що мають

наукові ступені та звання), спеціалістів вищої кваліфікації (працівники з

вищою спеціальною освітою та значним практичним досвідом), спеціалістів

середньої кваліфікації (працівники із середньою спеціальною освітою та

певним практичним досвідом), спеціалістів-практиків (працівники, що

займають відповідні посади, наприклад, інженерні та економічні, але не

мають спеціальної освіти).

За рівнем кваліфікації робітників поділяють на чотири групи:

висококваліфіковані, кваліфіковані, малокваліфіковані й некваліфіковані.

Вони виконують різні за складністю роботи і мають неоднакову професійну

підготовку.

Ці класифікаційні ознаки персоналу підприємства поряд з іншими

(стать, вік, ступінь механізації праці, стаж) служать основою для розрахунків

різних видів структур. Для ефективного управління важлива не проста

констатація чисельності (або її динаміки) окремих категорій працівників, а

вивчення співвідношення між ними (рис. 2.2).

Рис. 2.2. Категорії та орієнтовна структура персоналу аграрних

підприємств України.

Це дає змогу не тільки виявити вплив фактора персоналу на кінцеві

результати діяльності підприємства, а й встановити найсуттєвіші структурні

зміни, їхні рушійні сили, тенденції і на цій підставі формувати реальну

стратегію щодо розвитку трудових ресурсів.

На формування різних видів структур персоналу та трудових ресурсів в

Україні (як на макро-, так і на мікрорівні) у найближчі роки впливатимуть

такі фактори та загальні тенденції:

• Інтенсивний перерозподіл працівників із промисловості та сільського

господарства в інформаційну сферу та у сферу праці з обслуговування

населення.

• Включення до складу трудових ресурсів працівників з більш високим

освітнім рівнем, ніж у тих, що вибувають за межі працездатного віку.

• Підвищення частки допоміжної розумової праці (нині вона в кілька

разів менша, ніж у розвинутих країнах з ринковою економікою).

• Зростання попиту на кваліфіковану робочу силу (операторів,

наладчиків, програмістів-експлуатаційників), що може значною мірою

задовольнятись за рахунок безробітних з категорій керівників та спеціалістів.

• Уповільнення темпів зниження частки мало- та некваліфіко-ванної

праці у зв'язку з різким скороченням за останні п'ять років технічного

переозброєння діючих підприємств.

• Інерція системи освіти, яка продовжує відтворювати кваліфіковані

кадри в основному за старою фаховою схемою.

Формування ринкового механізму та системи державного регулювання

ринку праці потребують урахування цих та інших об'єктивних тенденцій,

їхнього позитивного та негативного впливу на функціонування економіки в

цілому та окремих підприємств.

Управління трудовими ресурсами, забезпечення їхнього ефективного

використання потребує обов'язкового формування системи оцінки трудового