Рижмань Д.І. (ред) Економіка підприємства. Навчальний посібник. Для студентів аграрних вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації

Подождите немного. Документ загружается.

послуги з метою задоволення громадських потреб та отримання прибутку.

Підприємство як юридична особа має відповідати певним вимогам, що

встановлюються державою на законодавчому рівні, а саме:

- мати власне майно;

- нести самостійну майнову відповідальність;

- мати право придбавати, користуватися, розпоряджатися власністю;

- мати право бути позивачем та відповідачем від свого імені;

- мати самостійний бухгалтерський баланс, розрахунковий та інші

рахунки.

Залежно від цього підприємства поділяються на різні види. За-

гальноприйнята класифікація підприємств наведена у табл. 1.1.

Таблиця 1.1.

Класифікація підприємств

Класифікаційна ознака

Види підприємств

Мета та характер діяльності

Комерційні

Некомерційні

Форма власності та майно

Приватні

Колективні

Державні

Спільні

Комунальні

Національна належність капіталу

Національні

Закордонні

Змішані

Правовий статус і форма

капіталу

Одноосібні

Кооперативні

Орендні

Господарчі товариства

Акціонерні

3 обмеженою відповідальністю

Повні

3 додатковою відповідальністю

Командитні

Функціонально-галузева

діяльність

Промислові

Сільськогосподарські

Будівельні

Транспортні

Торговельні

Виробничо-торговельні

Торговельно-посередницькі

Інноваційно-впроваджувальні

Лізингові

Банківські

Страхові

Класифікаційна ознака

Види підприємств

Туристичні

Технологічна цілісність та

ступінь підпорядкування

Головні Дочірні Асоційовані Філії

Розмір за чисельністю

працівників

Мікропідприємства

Малі

Середні

Великі

Організаційно-технологічна

форма виробництва

Спеціалізовані Універсальні Комбіновані

Кооперативні

В умовах ринкових відносин головна мета діяльності будь-якого

підприємства - отримання прибутку, який є основною умовою його

функціонування. Проте сьогодні жодне з підприємств не може вважатися

успішним, якщо його не сприймає суспільство, якщо не сформований його

позитивний імідж. А сприймати суспільство буде лише за умов корисності

такого підприємства. Мова йде не тільки про споживачів, а й про суспільні

організації, фінансові установи, державні органи, партнерів тощо. Тому

отримання прибутку належить досягати не будь якою ціною, а на основі

задоволення потреб суспільства, можливості вирішення його проблем

окремими підприємствами чи їх об'єднаними.

Отримання прибутку є надійним, якщо підприємству вдалося заво-

ювати ринок, домогтися конкурентоспроможності продукції та забезпечити

собі фінансову стійкість і платоспроможність. Це дає нам підстави

стверджувати, що підприємству властиві дві найважливіші ознаки:

- ведення господарської діяльності з метою отримання прибутку та

задоволення потреб суспільства;

- статус юридичної особи.

Таким чином, організації, що не здійснюють господарської діяльності й

не ставлять фінансових цілей не є підприємствами. До них не належать

структурні відділення підприємства, громадяни, що займаються

підприємницькою діяльністю без оформлення статусу юридичної особи та

громадські організації.

Класифікаційний перелік підприємств можна доповнити видами, що

виділяються за організаційно-технологічними особливостями виробництва,

такими, як концентрація, спеціалізація, кооперування та комбінування

виробництва (табл. 1.2).

Таблиця 1.2.

Організаційно-технологічні особливості виробництва

Організаційно-

технологічні

особливості

Загальна

характеристика

Напрямки розвитку

Концентрація

Процес, спрямований

на збільшення

випуску продукції на

- збільшення випуску однорідної

продукції (спеціалізовані підпри-

ємства);

Організаційно-

технологічні

особливості

Загальна

характеристика

Напрямки розвитку

одному підприємстві

- збільшення випуску різнорідної

продукції (універсальні підприємства);

- комбінування виробництва

(комбінати);

- диверсифікація виробництва: більш

широка діяльність, крім основної

(багатоцільові комплекси)

Спеціаліалі-

зація

Процес, зосередже-

ний на випуску

визначених видів

продукції и окремих

галузях, підприєм-

ствах, цехах або

виконання окремих

технічних операцій

- предметна стадія технології;

детальна стадія технології;

спеціалізацій допоміжних виробництв

на випуску тари, упаковки, ремонтних

роботах

Кооперування

Встановлення

тривалих виробничих

зв'язків між

підприємствами, які

випускають техно-

логічно складну

продукцію

- предметна;

- агрегатна;

- детальна;

- технологічна

Комбінування

виробництва

Процес випуску різ-

норідної продукції в

одному підприємстві

за рахунок

комбінування вироб-

ництв

- послідовна обробка сировини;

- комплексне використання сировини;

- використання відходів виробництва

Часто підприємство плутають з підприємництвом. Проте це зовсім різні

речі. В ринкових умовах підприємництво лежить в основі діяльності будь-

якого підприємства і розцінюється як сучасна форма господарювання.

1.5. Кластеризація як механізм підвищення

конкурентоспроможності та соціальної спрямованості аграрної

економіки

Глобалізація сучасної економіки відсуває на другий план її

традиційний поділ на сектори та галузі, і в якості основного організаційного

підходу дедалі більшого значення набуває кластерна організація розвитку.

Підтвердженням цьому є практичне розгортання перебудови організації

виробництв і територій на кластерних засадах в країнах Європи, Азії,

Північної Америки та інших.

Класичним вважається поняття „кластер", М. Портером: "Кластери - це

сконцентровані за географічними ознаками групи взаємопов'язаних

підприємства, спеціалізованих постачальників та постачальників послуг;

підприємств у відповідних галузях, а також пов'язаних з їхньою діяльністю

організацій у певних галузях, що конкурують, але разом з тим ведуть спільну

роботу".

З цього визначення випливає, що це міжгосподарське територіальне

об'єднання не тільки взаємодоповнюючих підприємств (як великого бізнесу,

так і малого підприємництва), що співпрацюють між собою, формуючи

замкнутий технологічний цикл великотоварного виробництва і реалізації

конкурентноспроможної кінцевої продукції (товарів, послуг), а й

інфраструктурних складових, що створюють умови для виробництва і

просування продукції учасників кластера на продуктовому ринку, в числі

яких органи державної влади та наукові установи.

У зарубіжній літературі як класичний приклад розбудови ефективних

кластерів розглядається Силіконова долина, де зосередилося виробництво

електроніки, і на цій економічній основі забезпечено розвиток штату

Каліфорнія, а також розвиток штату Арканзас на основі інтенсивного

розвитку птахівництва.

Наведені приклади підводять нас до розуміння основного спрямування

кластерної теорії як інструменту обґрунтування шляхів підвищення

конкурентоспроможності територій і розміщених на ній виробництв за ра-

хунок використання ефекту масштабу та замкнутого циклу виробництва. Це

забезпечується шляхом підвищення конкурентоспроможності учасників

кластера, їх здатності до інновацій, а також ініціювання нових видів

діяльності.

Перш за все більша продуктивність учасників кластеру забезпечується

за рахунок використання природних, географічних і історичних переваг, які

властиві тій або іншій території, її ресурсів (земельних, добувних, людських,

рекреаційних тощо). Самі по собі ці переваги не можна використати, якщо

не буде налагоджене великомаштабне і якісне виробництво партій продукції

і/або комплексу послуг, що неможливо зробити, якщо не налагодити

прямі постійні довірчі зв'язки між учасниками технологічного процесу на

основі їх взаємної зацікавленості у спільній діяльності. Ефект масштабу при

цьому проявляється не тільки у зростанні обсягів виробництва, а й у

зниженні трансакційних витрат. Тому кластерна організація розвитку

спрямована на підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарських

підприємств.

Ще одна перевага спільної діяльності в межах кластера полягає в тому,

що налагоджується обмін ідеями і нововведеннями на основі співробітництва

та конкуренції, часто під тиском взаємних вимог і претензій учасників (до

якості та кількості сировини, комплектуючих, упаковки, сервісу, організації

взаємовідносин тощо), стимулюється отримання нових знань та інформації,

підвищення професійної майстерності і кваліфікації, впровадження нових

технологій, залучення до вирішення техніко-технологічних та організаційно-

економічних проблем. Тобто, в кластері проявляється ефект синергії не

тільки від ефективнішого використання традиційних ресурсів виробництва, а

й нетрадиційних інноваційних, суттєво збільшує конкурентні переваги його

учасників. Звідси висновок - кластерна організація розвитку у сільському

господарстві має інноваційну спрямованість.

Можуть створюватися два типи агропромислових об'єднань кластерної

організації:

як об'єднання підприємств, що діє на основі договору про спільну

діяльність (пакета двосторонніх договорів) без створення юридичної особи та

без об'єднання вкладів її учасників (аналог з радянської практики - НВО або

РАПО);

як об'єднання підприємств будь-якої організаційно-правової форми, що

створене відповідно до законодавства (аналог з радянської практики - трести

радгоспів, наприклад, Київський овоче-молочний трест).

Зрозуміло, що радянську практику формування конкурентоспроможних

агропромислових об'єднань потрібно адаптувати до нових економічних

реалій. При цьому доцільно використати накопичений міжнародний досвід.

Так, у країнах ЄС, Канаді, Австралії, СІЛА та інших державах із розвинутим

сільським господарством особлива роль в організації великотоварного

конкурентоспроможного агропромислового виробництва належить не

корпоративним об'єднанням, в основу діяльності яких покладено концен-

трацію власності, а кооперативно-асоціативним об'єднанням самостійних

сільськогосподарських підприємств, створюваних з метою спільної

діяльності для просування їхньої продукції на ринках. Це об'єднання

кластерної організації, в основу якої покладені державно-приватне

партнерство і міжгосподарське самоврядування. Оптова реалізація понад 2/3

сільгосппродукції в цих країнах здійснюється не через комерційних по-

середників, а завдяки діяльності самоврядних господарських або державно-

господарських об'єднань.

Доцільно вивчити також досвід кластерних ініціатив, що реалізуються

в багатьох регіонах Російської Федерації. Так, у Білгородській області за

активної участі особисто губернатора та із залученням Всеросійського

науково-дослідного інституту економіки сільського господарства й інших

наукових установ результативними є ініціативи з формування молочного,

м'ясного та птахівничого кластерів.

Кластерний підхід перспективний і з погляду забезпечення соціально-

економічного розвитку сільських територій. Наприклад у Білгородській

області на основі кластерного підходу розроблено концепцію розвитку со-

ціальної інфраструктури сіл. В її межах планується створення

багатокомпонентного соціального кластера у 287 поселеннях. Його

основними функціями є благоустрій територій, розвиток медичної, освітньої

сфер, модернізація транспортної і телекомунікаційної мереж, поліпшення

побутового й торговельного обслуговування жителів області. Основна мета

створення такого кластера - збереження сільського укладу життя.

Наше концептуальне бачення соціальної кластеризацїї як способу

концентрованого соціального облаштування сільських жителів дещо

відрізняється від наведеного.

Соціально-економічну кластеризацію розглядаємо як «облаштування

сільських поселень і територій із сучасними агропромисловою,

агросервісною, житловою та культурною зонами (з формуванням

агромістечок, або курортних зон, або приміських поселень, або інших,

характерних для території брендів) на засадах економічної самодостатності й

сталого розвитку територій».

Розбудова сучасних сільських поселень у місцях концентрації

агропромислової інфраструктури, а отже і робочих місць – чи не єдиний

шлях створення належних проживання людей на селі з огляду на тенденції

занепаду сіл й обмежені можливості державного бюджету. Цим шляхом

просувається Білорусія, в якій на базі великих агропромислових підприємств

розбудовується агромістечка.

Таким чином, доцільно цілеспрямовано формувати територіально-

виробничі агропромислові кластери з високим рівнем спеціалізації і

концентрації провідних в регіонах галузей агропромислового виробництва

для найповнішого використання природних і просторових переваг сільської

території, та на цій економічній базі розбудовувати соціально-економічні

кластери для створення гідних умов життєдіяльності сільських жителів і

формування привабливого обличчя українського села.

Перехід на кластерну організацію розвитку агропромислового

виробництва та сільських територій має знайти відображення в аграрній і

соціальній політиці держави як довгострокове програмне завдання, успішне

виконання якого потребує координації зусиль виробничих формувань,

органів місцевого самоврядування, регіонального й державного управління,

науки та освіти, спрямування їхніх складених коштів на спільне досягнення

визначених для кожного агропромислового й соціально-економічного

кластера напрямів і пріоритетів.

1.6. Основні виробничі та економічні показники діяльності

аграрних підприємств

Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва -

головне завдання для кожного господарства. З цією метою необхідно най-

повніше використовувати наявні виробничі ресурси кожного підприємства і

розширювати його виробничі потужності з меншими питомими капітальними

затратами, підвищувати рівень розвитку матеріального виробництва.

Виробничі ресурси сільськогосподарського підприємства - земля,

засоби виробництва і працівники, які приводять у рух засоби виробництва,

використовують землю і виробляють необхідні для суспільства матеріальні

блага.

Валова продукція сільськогосподарського підприємства - обсяг

виробленої за певний період продукції сільськогосподарськими галузями,

промисловими і підсобними виробництвом.

Товарна продукція - реалізована на сторону та використана для

громадського харчування в господарстві.

Використання землі як основного засобу виробництва

характеризують виходом валової продукції й валового доходу галузей

сільського господарства на 1 га сільськогосподарських угідь.

Річна фондовіддача основних фондів, сільськогосподарського

призначення - визначають як відношення валової продукції галузей

сільського господарства до вартості основних фондів сільськогосподарського

призначення.

Виробництво продукції на 1 грн. виробничих витрат - відношення

валової продукції сільського господарства до відповідних виробничих

витрат. Визначає ефективність використання оборотних коштів.

Продуктивність праці - показник працездатності робітників

підприємства. Визначають як відношення валової продукції галузей

господарства до затрачених людино-годин на вироблену продукцію.

Валовий доход - грошовий вираз вартості знову створеного працею

продукту в господарстві. Складається з чистого доходу і оплати праці.

Чистий доход – грошовий вираз суми валового доходу за мінусом

оплати праці.

Прибуток – різниця між грошовими надходження від реалізації

сільськогосподарської продукції (робіт і послуг) та повною собівартістю

реалізованої продукції.

Прибуток на 1 ц. продукції – різниця між ціною і повною

собівартістю.

Собівартість 1 ц. продукції – грошово-матеріальні затрати на

виробництво і реалізацію одиниці продукції (робіт і послуг).

Рентабельність – процентне відношення прибутку до собівартості, що

характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за

рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю

відшкодовує витрати на її виробництво й одержує прибуток як головне

джерело розширеного відтворення.

Урожайність основних сільськогосподарських культур -

відношення валового збору в центнерах до посівної площі.

Продуктивність тварин характеризують показники:

- надій на середньорічну корову - відношення річного надою молока

по господарству в центнерах до середньорічної кількості корів;

- несучість дорослих курей (шт.) - відношення загальної кількості

одержаних у господарстві яєць, шт., до середньорічної кількості курей-

несучок, голів;

- середньодобовий приріст і привіст молодняка та худоби на

відгодівлі по видах худоби (г, кг) - відношення валового приросту в

господарстві в центнерах до середньорічного поголів'я молодняка і

відгодівельного поголів'я худоби в головах, поділити на 365;

- одержано телят на 100 корів, - частка від ділення кількості

одержаних живих телят після місячного віку на кількість корів;

- одержано поросят на основну свиноматку - відношення кількості

живих поросят після місячного віку, одержаних від основних свиноматок,

голів, до середньорічної кількості основних свиноматок, голів;

- одержано ягнят на 100 вівцематок і ярок старше року - частка від

ділення кількості живих ягнят після місячного віку, голів, на кількість

вівцематок і ярок старше року на початок поточного року, голів.

Тема 2. Трудові ресурси.

2.1. Персонал підприємства, його склад і структура.

2.2. Поняття, класифікація та структура персоналу.

2.3. Показники працезабезпечення і використання трудових ресурсів.

2.4. Планування чисельності персоналу та ринок праці.

2.5. Продуктивність праці, її показники і методика визначення.

2.6. Завдання, принципи та методи нормування праці в

сільськогосподарських підприємствах.

2.7. Способи вивчення затрат робочого часу трудових процесів.

2.8. Оплата праці, її форми і системи.

2.1. Персонал підприємства, його склад і структура

Ефективність господарювання будь-якого підприємства залежить не

лише від додержання правильних принципів організації виробництва, а й від

знань, умінь, компетентності його працівників, їхньої кваліфікації,

спроможності вирішувати нестандартні завдання, дисципліни, існуючої

системи мотивації праці тощо.

Сукупність постійних працівників підприємства, які отримали

необхідну професійну підготовку та (або) мають досвід практичної роботи,

називається його персоналом.

Крім постійних працівників, у діяльності підприємства можуть брати

участь й інші працездатні особи на підставі трудового договору (контракту).

Формування персоналу підприємства відбувається під впливом як

внутрішніх факторів - таких, як характер продукції, особливості

технологічних процесів, організаційна структура управління тощо, так і

зовнішніх - ситуації на ринку праці, демографічні процеси, вимоги чинного

законодавства, моральні норми суспільства тощо.

Персонал підприємства та зміни, які в ньому відбуваються, мають

певні структурні, якісні та кількісні характеристики.

Структурна характеристика персоналу визначається складом і

кількісним співвідношенням окремих категорій та груп працівників

підприємства.

За участю працівників у основній діяльності підприємства його

персонал поділяють на дві групи: промислово-виробничий персонал та

персонал, зайнятий у невиробничих підрозділах.

До промислово-виробничого персоналу відносять працівників,

зайнятих у виробництві та його обслуговуванні (у тому числі в науково-

дослідних підрозділах та лабораторіях, на складах, в охороні, в управлінні

підприємством). До невиробничого персоналу належать працівники

невиробничої сфери, об'єкти якої хоч і утримуються на балансі підприємства,

але не мають відношення до його основної діяльності (житлово-комунальне

господарство, дошкільні дитячі заклади, медичні пункти тощо).

За характером виконуваних функцій виробничо-промисловий

персонал підприємства поділяють на чотири категорії: робітники, керівники,

спеціалісти та службовці (рис. 2.1).

Найчисельнішою і основною категорією промислово-виробничого

персоналу підприємства є робітники - працівники, що безпосередньо зайняті

створенням матеріальних цінностей, наданням послуг та виконанням робіт.

Робітників поділяють на основних та допоміжних.