Рижмань Д.І. (ред) Економіка підприємства. Навчальний посібник. Для студентів аграрних вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації

Подождите немного. Документ загружается.

призначення та умови використання і збереження якості землі; умови

повернення земельної ділянки; існуючі обмеження й обтяження щодо її вико-

ристання; сторона, що несе ризик випадкового пошкодження або знищення

об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Важливо знати, що

відсутність у договорі оренди хоча б однієї з істотних умов є підставою для

визнання такого договору недійсним, а також для відмови у його державній

реєстрації.

З огляду на істотні умови договору оренди стає очевидним, що орендні

земельні відносини мають різнобічний і складний характер, оскільки

враховують багато виробничих, соціальних і навіть особистісних факторів.

Якщо в нашій країні термін оренди земельних ділянок (паїв) переважно

становить до 5 років з обов'язковою вимогою укладання його у письмовій

формі, то, наприклад у США, договір оренди може бути укладений навіть

усно, без юридичного оформлення, причому в більшості випадків строком на

один рік, що дає змогу орендодавцям і орендарям значно розширити

можливості вибору партнерів, знайти для себе вигідніші варіанти.

Орендар повинен чітко усвідомлювати власну відповідальність.

Ефективною оренда землі може бути тільки тоді, коли орендар має достатню

кількість матеріальних ресурсів і робочої сили, щоб забезпечити

конкурентоспроможність своєї продукції. Іншими словами, оренда повинна

бути прибутковою й економічно вигідною як для орендодавця, так і для

орендаря.

Одним з найпринциповіших питань орендних відносин є визначення

орендної плати. її рівень залежить від таких факторів: якості (родючості)

земельної ділянки, її місцеположення, цін на сільськогосподарську

продукцію, що виробляється на орендованій землі, попиту на цей ресурс та

пропозиції його у відповідному географічному регіоні.

Орендна плата за земельну ділянку - це платіж, який орендар сплачує

орендодавцеві за володіння і користування земельною ділянкою. Розмір,

форма і строки внесення орендної плати встановлюються за згодою сторін і

зазначаються в договорі оренди.

Орендна плата може встановлюватися в різних формах: грошовій,

натуральній (за визначеною кількістю чи часткою врожаю, що отримується з

орендованої землі), відробітній (надання різних послуг орендодавцю) і

змішаній, в якій можуть бути поєднанні у певних співвідношеннях зазначені

раніше форми орендної плати. Суть грошової орендної плати полягає в тому,

що орендар виплачує орендодавцю наперед певну суму грошей за

користування землею та іншим нерухомим майном. Така форма орендної

плати для обох учасників орендних відносин має як недоліки, так і переваги.

Орендарю вигідно виплачувати фіксовану орендну плату грошима,

оскільки за цієї умови він самостійно приймає управлінські рішення щодо

виробництва, а весь додатковий прибуток від зростання продуктивності землі

і цін на продукцію залишається в його розпорядженні. Однак він бере на себе

і додатковий ризик від зниження цін на сільськогосподарську продукцію, а

також обсягу її виробництва в неурожайні роки. Ця форма орендної плати

для орендаря є одним з видів постійних витрат, які потрібно покрити

незалежно від того, який одержано виторг від реалізації продукції.

Фіксована орендна плата вигідна тим орендодавцям, які не мають

досвіду роботи в сільському господарстві або не бажають брати на себе

часткові управлінські функції щодо ведення сільськогосподарського

виробництва, а також наражатися на ризик від можливого зниження доходів.

Зрозуміло, що вони програють тоді, коли орендар веде виробництво

високоефективно і коли поліпшується кон'юнктура на ринку

сільськогосподарських товарів. Розмір фіксованої грошової орендної плати

можна визначити різними способами. Найпростіший з них: помножити

середню для даного району норму доходу від землі (у відсотках) на її

ринкову вартість.

В нашій державі згідно з Указом Президента України «Про невідкладні

заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки»

(грудень 1999 р.) була встановлена мінімальна орендна плата в розмірі не

менше одного відсотка вартості орендованої земельної частки (паю),

визначеної за офіційною методикою, причому новостворені на базі

реструктуризованих КСП підприємства приватного типу зобов'язані укладати

договори оренди земельної частки (паю). Фактична орендна плата може бути

більшою за мінімально встановлену і може виплачуватися в будь-якій формі

за згодою сторін. У зв'язку з позитивними зрушеннями в розвитку сільського

господарства у 2000 р. новим Указом Президента України від 14 лютого 2002

р. «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників

земельних ділянок та земельних часток (паїв)» підвищено мінімальну орен-

дну плату до 1,5% від вартості землі для працівників сільськогосподарських

підприємств і до 2 % для інших орендодавців, зокрема пенсіонерів. Із

зміцненням економіки аграрних підприємств орендна плата буде й далі

підвищуватися до 2,5 %, тобто до рівня країн ЄС.

Фіксовану орендну плату можна визначити також, виходячи з витрат

власника землі, основний елемент яких також базується на ринковій вартості

землі і сподіваній нормі прибутку (процент на вкладений капітал). Якщо,

скажімо, вкладений фермером капітал на гектар становить 4 тис. доларів за

процентної ставки 6 %, то витрати фермера по цій статті становитимуть 240

дол. До них слід додати (в розрахунку на 1 га) витрати на амортизаційні

відрахування з меліоративних споруд, огорож, витрати на ремонт, податок на

нерухомість, страхування. У такий спосіб обчислюють усю суму витрат

власника землі. Це буде тією фіксованою грошовою орендною платою, яку

виплачуватиме орендар за гектар землі. Зрозуміло, що ця орендна плата

коливатиметься залежно від попиту і пропозиції землі для оренди в даному

регіоні. Якщо є надлишок пропозиції й обмежена кількість бажаючих брати

землю в оренду, то грошова орендна плата буде нижчою за розраховану, і

навпаки.

Є також інші способи визначення фіксованої грошової орендної плати,

скажімо, виходячи з грошової оцінки тієї сільськогосподарської продукції,

яку одержав би власник землі за умови, що він здав би її в оренду за частку

врожаю.

Різновидом такої форми орендної плати є гнучка грошова орендна

плата, розмір якої визначається за формулою:

Г = Ф • І

• І

де Ф - фіксована грошова орендна плата; І

- індекс ціни на продукцію,

що вирощується на орендованій землі, визначається діленням фактичної

ринкової ціни у поточному році на базову ціну, що розраховується як середня

величина за останні роки на місцевому елеваторі (ринку); І

- індекс

урожайності, що обчислюється діленням фактичної врожайності на базову,

розраховану як середня за останні роки.

За взаємної згоди орендодавця й орендаря в основу розрахунку можна

покласти лише один з наведених індексів. Але за будь-якого варіанта рівень

базових цін і базової врожайності взаємно погоджується учасниками

орендних відносин. Домовленість досягається швидко, якщо сторони

переконались в обопільній психологічній сумісності, порядності, чесності,

готовності йти на зустріч один одному у визначенні справедливих для обох

сторін умов оренди. Перевага гнучкої грошової орендної плати для орендаря

полягає в тому, що вона дає змогу розділити можливий ризик між

орендодавцем і орендарем. При орендній платі часткою одержаного врожаю

землевласник бере конкретну участь в управлінні виробництвом (у виборі

культур для посіву, встановленні співвідношення їх площ, визначенні

кількості внесення добрив і отрутохімікатів тощо). Водночас він відшкодовує

частину змінних витрат, що безпосередньо позначаються на збільшенні

врожайності сільськогосподарських культур (насіння, добрива, хімікати). Ці

витрати розподіляються між землевласником і орендарем у тій самій

пропорції, що й одержана продукція. В свою чергу співвідношення між

часткою продукції, що передається власнику землі у вигляді орендної плати, і

тією, що залишається у власності орендаря, встановлюється відповідно до

співвідношення витрачених ними ресурсів.

Найбільш імовірні витрати, які несе землевласник, - це податок на

землю, капіталовкладення в землю (амортизація і ремонт меліоративних

систем, огорож), капітальні будівлі. Якщо ці витрати співвідносяться з

витратами орендаря на паливо і ремонт, найману робочу силу, машини й

обладнання, оплату власної праці, виплату відсотків на поточні витрати,

скажімо, як 30:70, то це означає, що землевласник може претендувати на 30

% врожаю, а орендар - на 70 %. У тій самій пропорції між ними будуть роз-

поділені витрати на насіння, мінеральні добрива, отрутохімікати.

Таке співвідношення є вихідним для початку переговорів про рівень

орендної плати . Остаточне рішення залежатиме від позиції учасників

орендних відносин на ринку оренди землі в даній місцевості з обов'язковим

урахуванням якості цієї землі. Зрозуміло, що за інших однакових умов

орендна плата часткою врожаю буде вищою при здачі в оренду кращих

земель. Ця частка збільшується також при зростанні попиту на оренду, і

навпаки.

У нашій державі розмір орендної плати регулюється законодавством.

Згідно з Указом Президента України нижня межа орендної плати за землю

має становити не менше 3% від нормативної грошової оцінки земель. Поки

що рівень орендної плати складає 1,43% або 140 грн. за 1 га (табл. 3.5).

Таблиця 3.5.

Плата за оренду земельних ділянок і земельних часток (паїв) в Україні

Показники

Роки

2003

2004

2005

2006

2007

2008

Нормативна грошова

оцінка, трн./га

9205

9527

9794

Орендна плата, грн./га

112,0

117,0

125,0

132,0

140,0

% орендної плати від

нормативної .грошової

оцінки

1,22

1,27

1,31

1,39

1,43

Узагальнення поглядів інших авторів на сутність і місце оренди землі в

сучасних аграрних перетвореннях та аграрній політиці загалом, а також

власні дослідження з цього питання дають підстави сформулювати бачення

земельно-орендних відносин такими, що вони являють собою суспільно і

стратегічно орієнтовану соціально-економічну й науково-виробничу

систему, цільовим призначенням якої є забезпечення ефективного

розв'язання проблем сучасної земельної реформи в частині оренди землі.

При цьому окремі складові такого визначення розглядаються наступним

чином:

категорія "оренда землі" приймається у її загальноприйнятому

розумінні як передача власником земельної ділянки у тимчасове

користування іншій особі на засадах, які забезпечуватимуть необхідну

суспільну та соціально-економічну віддачу;

категорія "земельно-орендні відносини" розглядається як

цілеспрямовано й ефективно діюча сукупність суспільних, правових,

соціальних, організаційних та інших відносин, що в установленому порядку

складаються і діють (проявляються) безпосередньо в оренді землі та навколо

неї, в тому числі обов'язково в частині відносин власності між суб'єктами

оренди землі;

категорія "система земельно-орендних відносин " орієнтує на те, що

вся сукупність складових таких відносин у вигляді їх відповідних підсистем

(субсистем) повинна діяти як єдиний організаційно-виробничий механізм, у

якому всі його елементи всебічно, до деталей опрацьовані (відшліфовані) й

діють у взаємозв'язку та взаємозалежності, завдяки чому ефективно

проявляють закладений у кожному з них потенціал і забезпечують прояв

їхньої сукупної синергії;

категорія "суспільно - й соціально-економічна орієнтація" у даному

випадку означає, що, як відзначалося вище, земельно-орендні відносини

повинні підпорядковуватися необхідності вирішення у нерозривній єдності

не тільки соціально-економічних, а й більш загальних - суспільних інтересів і

потреб, що містять у собі оренда землі та відповідні їй земельно-орендні

відносини, й соціально-економічних інтересів зайнятих у системі "земельно-

орендні відносини";

категорія "стратегічно-цільове призначення земельно-орендних

відносин" розуміється таким чином, що вони (відносини) як і її носій -

"оренда землі" мають розвиватися з орієнтацією на суспільні та соціально-

економічні очікування від них у визначеному періоді часу. При цьому

приймається, що однією з найважливіших передумов досягнення

стратегічних критеріїв земельно-орендних відносин є успішне виконання

мети і завдань найближчих та оглядових (середньострокових) періодів;

категорія "розв'язання проблем земельної реформи" вказує на те,

що земельно-орендні відносини розглядаються не як самоціль, а як складова,

один з інструментів розв'язання проблем, що мають місце у земельній

реформі.

У більш загальному розумінні земельно-орендні відносини як і

земельна реформа є серцевиною всієї сукупності нинішніх аграрних

реформувань. Ефективне проведення оренди землі та здійснення відповідних

їй земельно-орендних відносин повинні розглядатися як важливий

інструмент доведення до логічного завершення не тільки земельної реформи,

а й усієї сукупності сучасних аграрних перетворень. Водночас наведене

розуміння сутності земельно-орендних відносин розглядається як

відображення в них їхнього багатоцільового суспільного, соціально-

економічного та виробничо-господарського призначення.

З використанням розглянутих вище положень на рисунку 3.1 наведено

модель системи земельно-орендних відносин. Вона орієнтує на те, що

сукупність правових, соціальних, економічних, виробничих та

організаційних відносин при оренді землі має підпорядковуватися інтересам

забезпечення взаємовигідних дій орендарів і орендодавців відносин

власності.

Рис. 3.1. Концептуальна модель земельно-орендних відносин

Оскільки саме на інтересах власності базується вся система оренди

землі, вони спонукають суб'єктів орендних відносин - орендарів і

орендодавців до співпраці, зумовлюють потребу періодичних удосконалень

організації оренди землі, стають підставою для періодичних переглядів

умов оренди або й дострокового припинення відповідних договорів. Ступінь

забезпечення інтересів власності при оренді землі є тією основою, яка

в одних випадках надає їй соціальної та організаційної стабільності,

або, навпаки, за інших обставин стає чинником, який не тільки зумовлює

необхідність перегляду умов оренди, а й спричинює соціальну напругу

навколо неї.

При всьому тому, що оренда землі стає результатом відповідної

добровільної співпраці орендарів і орендодавців, у відносинах, що

складаються навколо неї, винятково важливою є участь у них держави.

Формуючи відповідну нормативно-правову базу, вона покликана

здійснювати контроль за її дотриманням у процесах оренди землі,

регулювання її тощо. На цій основі об'єктивно необхідними є усвідомлення

того, що в земельно-орендних відносинах беруть участь не два суб'єкти -

орендарі й орендодавці як це трактується наразі, а три суб'єкти: з одного боку

- держава як фундатор і гарант таких відносин, з іншого - безпосередні

учасники земельно-орендних відносин - орендодавці та орендарі. Схему

їхньої взаємодії у процесах оренди землі наведено на рисунку 3.2.

Рис. 3.2. Схема організаційного забезпечення оренди землі

Отже, визначальна функція держави у земельно-орендних відносинах -

це забезпечення їх ефективного функціонування. Інструментами розв'язання

цієї проблеми є формування, удосконалення, забезпечення ефективних

земельно-орендних відносин, а

також захист інтересів власників земельних ділянок, що здаються в

оренду. Способом ефективного здійснення таких функцій держави має стати

послідовний моніторинг земельно-орендних відносин уповноваженими на це

державними інституціями.

3.2.7. Поняття ринку землі

В ринковій економіці всі фактори виробництва: земля, праця і капітал -

повинні функціонувати як товар. В іншому разі, коли той чи інший ресурс, у

даному випадку земля, виключається з повноцінного товарного обігу, це

призводить до звуження дії законів товарного виробництва унеможливлює

досягнення повного ефекту від створення нових форм господарювання на

селі ринкового типу. В нашій країні на законодавчому рівні в основному

вирішена проблема створення ринку засобів виробництва, робочої сили,

цінних паперів, фінансових ресурсів, інформації, технологій тощо.

З прийняттям нового Земельного кодексу закладено правове підґрунтя і

для створення ринку землі. Його становлення - це складний процес,

зумовлений насамперед політичним чинником. Нерідко існує не цілком

правильне розуміння суті ринку землі, яку часто трактують надто звужено,

зводячи її лише до купівлі-продажу землі. Але це - помилкове тлумачення

ринку землі. Навіть у країнах з високоорганізованими ринковими

відносинами купівля-продаж сільськогосподарських земель має обмежений

характер і становить, за даними ряду дослідників, лише 0,5-1 % від їх

загальної площі.

Ринок землі - це набагато ширше поняття, в основу якого покладено

юридичне визнання землі капіталом і можливість здійснення фізичними та

юридичними особами загальновизнаних у світі земельних операцій.

Відповідно до сказаного ринок землі можна визначити як сукупність

юридично-правових і економічних відносин, що виникають між суб'єктами

такого ринку в процесі обігу земельних ділянок: їх оренди, обміну, купівлі-

продажу, застави, дарування і спадкування.

Найважливішою умовою становлення повноцінного ринку землі є

утвердження приватної власності на землю, яке дає право володіти,

користуватися і розпоряджатися нею . Водночас мають бути створені умови

для практичної реалізації цього права. Скажімо, власник земельної ділянки

повинен мати можливість вільно в межах чинного законодавства

використовувати право розпорядження землею шляхом її продажу,

дарування, міни, передачі в заставу, спадщину та оренду. Має також бути

економічна мотивація виходу на земельний ринок продавців земельних

ділянок і їх покупців.

При цьому покупці повинні мати відповідну платоспроможність і

можливість отримувати прийнятний для них дохід від підприємницької

діяльності в сфері сільськогосподарського виробництва. В свою чергу це

вимагає створення сприятливого економічного середовища та

інфраструктури земельного ринку. Реалізація права власності на землю дає

змогу здійснювати пошук більш ефективного господаря через купівлю-

продаж землі та її оренду, залучати додаткові кредитні ресурси через заставу

землі й одержувати додаткові інвестиції завдяки так званому зв'язаному

продажу земельних ділянок. Світовий досвід, насамперед Англії, переконує,

що продаж сільськогосподарських земель нерідко відбувається саме таким

способом, коли продана фермером земельна ділянка береться ним у

довгострокову оренду (не менше ніж на 25 років) і водночас він інвестує у

розвиток фермерського господарства обумовлену договором оренди частку

виручених від продажу коштів. Ціна на землю при цьому дещо знижується

(на 10- 15 %), але взамін фермер отримує надійне фінансове джерело

здійснення капіталовкладень у сільськогосподарське виробництво.

Новим Земельним кодексом реалізована вимога ст. 14 Конституції

України про гарантії права приватної власності на землю для всіх суб'єктів

господарювання та положення про їх рівність перед законом. З метою

еволюційного розвитку ринку землі в нашій державі, набуття селянами, які

одержали земельні ділянки у приватну власність, відчуття справжнього

власника вказаним законом накладений, як уже зазначалося, трирічний

мораторій на право купівлі-продажу землі. Ця норма не розповсюджується на

ділянки, що передані у приватну власність для ведення особистого

підсобного господарства, для ведення садівництва, дачного і гаражного

будівництва.

Слід зазначити, що введене новим Земельним кодексом тимчасове

обмеження щодо розміру земельної ділянки для сільськогосподарського

використання, яка може бути у приватній власності, розцінюється

неоднозначно. З одного боку воно обмежує рух землі до більш ефективного

власника, а з іншого - через нерозвинутість інфраструктури ринку, низьку

платоспроможність багатьох селян, які можуть ефективно працювати на

землі, але не в змозі тепер її купити, є загроза скупівлі землі людьми, які

мають грошовий капітал (а це - не селяни), але самостійно працювати на

землі не будуть. Враховуючи це, тимчасове обмеження розміру земельних

ділянок у приватній власності є виправданим.

Із закінченням терміну мораторію на купівлю-продаж земельних

ділянок для товарного сільськогосподарського виробництва актуальною

стане проблема цін і ціноутворення на даний ресурс. В зв'язку з цим важливо

чітко з'ясувати сутність категорії ренти.

В економічній теорії під терміном «економічна рента» прийнято

вважати ціну, яка сплачується за використання землі або інших природних

ресурсів, що кількісно обмежені. Отже, коли йдеться про плату за

використання землі, то в цьому випадку оперують терміном «земельна

рента», рідше - терміном «ціна земельної ренти».

Важливо знати, що земельна рента (ціна земельної ренти) - це ще не

ціна землі (земельної ділянки). Ціна землі - це капіталізована земельна рента.

В ній також враховується базова цінність землі як ресурсу, що бере участь у

виробництві продукту. Земельна рента існує тому, що земля не просто

кількісно обмежена, а обмежена абсолютно, тобто так, що суспільство не

може ні в короткостроковому, ні в довгостроковому періодах запропонувати

землі (земельних ділянок) більше, ніж її існує взагалі. Саме з цієї причини в

макроекономічному аспекті земля має абсолютно нееластичну пропозицію.

Це означає, що в часі пропозиція землі не може бути збільшена, вона

залишається сталою або ж зменшується. Змінюється лише попит на землю, а

відтак, зростає або знижується земельна рента, отже, і ціна землі (рис. 3.3).

Рис. 3.3. Попит і пропозиція на землю та величина земельної ренти

Лінія SS відображає абсолютно нееластичну пропозицію землі. Адже її

як природного тіла не може бути більше в господарському обороті, ніж є в

дійсності. Саме вказана особливість пропозиції землі породжує відмінність

рентних платежів від інших джерел доходу - заробітної плати, процента і

прибутку. За повної нееластичності пропозиції попит на землю на макрорівні

є, по суті, єдиним чинником, що визначає величину земельної ренти. Якщо

попит зростає з D

до D

, то земельна рента також зростає з P

до P

Зменшення попиту на землю до D

, зумовлює й зниження величини

земельної ренти до Р

, а отже, і ціни землі.

Земля є особливим товаром і не лише через реальну відсутність її

замінників, повну нееластичність пропозиції, а й тому, що така

нееластичність породжує «пасивність» земельної ренти. її зростання чи

зниження не справляє ніякого впливу на кількість пропозиції землі, тоді як

зміна ціни на «звичайні» товари або стимулює збільшення пропозиції, якщо

відбувається її підвищення, або мотивує товаровиробників зменшити

пропозицію за умови зниження ціни.

В світі спостерігається загальна тенденція до зростання попиту на

землю, а отже, і до підвищення ціни на неї. .

На мікрорівні в межах окремих територіальних регіонів описане

правило не завжди витримується. Адже цілком вірогідно, що в певному

регіоні може з'явитися відносно багато землевласників, які забажали продати

свої земельні ділянки, тоді як бажаючих купити їх у цьому регіоні - значно

менше. В такому разі перевищення пропозиції над попитом призведе до

зниження ціни на землю. Може скластися і зворотна ситуація. Тоді згідно із

законами ринку ціна на цей ресурс знижуватиметься. Отже, на мікрорівні за

описаних обставин земля стає до відомого ступеня «звичайним» товаром, і це

потрібно враховувати суб'єктам ринку землі.

3.2.8. Інтенсивність та ефективність використання земельних ресурсів

На кожному аграрному підприємстві з урахуванням його конкретних

умов (типів ґрунтів, їх механічного складу, конфігурації земельних ділянок,

кута їх нахилу, спеціалізації виробництва тощо) необхідно розробити і

впровадити систему агрономічних, зооветеринарних, технічних і

організаційно-економічних заходів, що забезпечують ефективне

використання земельних ресурсів. Важливе місце займають заходи,

спрямовані на підвищення потенційних можливостей підприємства щодо

збільшення виробництва сільськогосподарської продукції з кожного гектара

угідь. Такі можливості значно залежать від рівня інтенсивності використання

земельних ресурсів. Порівняльна оцінка показників інтенсивності в динаміці

та в різних підприємствах дасть змогу виявити деякі напрями подальшого

поліпшення використання землі.

Рівень інтенсивності використання земельних ресурсів визначають

за такими показниками:

• ступенем господарського використання землі, яка розраховується

діленням площі сільськогосподарських угідь на всю земельну площу

господарства;

• ступенем розораності, що обчислюється як частка від ділення площі

ріллі і багаторічних культурних насаджень на площу сільськогосподарських

угідь;

• ступенем меліорованості як відношення площі меліорованих земель

(зрошуваних, осушених) до загальної площі сільськогосподарських угідь;

• питомою вагою інтенсивних культур (цукрових буряків, льону,

картоплі, овочів, соняшнику, зернової кукурудзи, коноплі) у загальній

посівній площі підприємства;

• коефіцієнтом повторного використання землі, який визначається

відношенням посівної площі разом з площею повторних посівів до посівної

площі господарства.

При аналізі й оцінці цих показників слід пам'ятати, що завдяки

трансформації земельних угідь і вдосконаленню їх структури, підвищенню

(зниженню) частки ріллі, багаторічних культурних насаджень і меліорованих

земель у загальній площі сільськогосподарських угідь, а інтенсивних культур

- у структурі посівів, підвищенню коефіцієнта повторного використання

землі до оптимальних рівнів можливості підприємства щодо збільшення об-

сягу виробництва продукції (за інших однакових умов) зростатимуть. Але тут

важливо не вийти за раціональні межі кожного з названих показників,

оскільки це може призвести до погіршення використання землі, втрати її

родючості. Наприклад, надмірне розорювання сільськогосподарських угідь у

багатьох господарствах призвело до інтенсивного розвитку вітрової та водної

ерозії з усіма відповідними негативними наслідками.