Рижмань Д.І. (ред) Економіка підприємства. Навчальний посібник. Для студентів аграрних вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації

Подождите немного. Документ загружается.

113

3.3.6. Інноваційне забезпечення оновлення сільськогосподарської

техніки

Інноваційна концепція силової машини представлена модульно-

блочними комплексами. Напрями розвитку цього виду техніки -

нарощування енергонасиченості, підвищення надійності, оперативне

реверсування, диференціація типорозмірів відповідно до енергомісткості

технологічних операцій, агрофільні рушії, поліпшення умов роботи

оператора тощо. Слід підкреслити, що названі тенденції можна вважати не

тільки європейськими, а й загальносвітовими. Їх враховують усі

машинобудівні фірми на всіх континентах: "John Deere", "Case", "Fendt",

"Claas", "Mk Cormich" і багато інших.

Провідні фірми-виробники цих машин випускають типорозмірний ряд

комбайнів з потужністю двигуна від 125-150 до 500 к.с. Комбайни

середнього класу до 250 к.с. мають, як правило, класичну схему обмолоту,

яка включає бильний барабан, соломотряс і повітряно-решітне очищення.

Серед цих комбайнів є моделі з додатковим ротаційним соломосепаратором,

а також з розпушувачем соломи над соломотрясом, що поліпшує роботу

комбайна на збиранні високорослих хлібів і при виконанні збиральних робіт

за складних (несприятливих) погодних умов. У надпотужних комбайнах

(370-500 к.с.) застосовують роторну схему обмолоту. За день вони здатні

намолотити від 300 до 500 т зерна. Ці комбайни запроваджені 25 років тому і

за цей час постійно удосконалювалися з метою підвищення пропускної

здатності та продуктивності на збиранні різних культур - зернових,

кукурудзи, соняшнику, сої, ріпаку та ін. Корпорації CNH й JOHN DEERE

адаптували свої роторні комбайни до європейських умов, збільшивши

параметри роторів і потужність двигунів порівняно з моделями, що

продавались у США. Постійно збільшувалася й ширина захвату жаток і

кукурудзяних адаптерів, що дало змогу довести денну продуктивність на

збиранні врожаю до 70-80 га. У всіх відомих комбайнів відповідним чином

збільшена ширина жаток до 9 м, місткість бункера та потужність

вивантажувального шнека. Одночасно менше затрачається часу на технічне

обслуговування.

Подальше нарощування продуктивності самохідних кормозбиральних

комбайнів здійснюється за рахунок збільшення потужності до 1000 к.с.

(фірма "KRONE") і ширини захвату жаток для трав та кукурудзи.

Наскрізну інноваційну роль у забезпеченні високої ефективності

сільськогосподарської техніки відіграють електронні системи. В конструкції

тракторів і сільськогосподарських машин вони входять як незамінна скла-

дова частина у вигляді високоінтегрованої системи, що охоплює всю галузь

рослинництва. Основу становить банк даних, який включає всі дані з

агротехнологічної карти, системи глобального позиціювання (GPS),

картографування врожайності, агрохімічного аналізу ґрунтів. Наявність такої

інформації дає змогу поліпшити використання добрив і пестицидів залежно

від властивостей ґрунтів та погодних умов. Уніфікація обміну даними в

114

галузі сільськогосподарської техніки забезпечується завдяки введенню

міжнародного стандарту 180-11783. Цьому стандарту вже через два роки

відповідатимуть всі бортові електронні системи сільськогосподарських

машин. Застосування нового стандарту забезпечить можливість

агрегатування з тракторами різних машин і знарядь та керування ними через

бортовий комп'ютер.

Українське сільгоспмашинобудування ж стоїть осторонь світових

процесів електронізації аграрного виробництва. Обладнаній тракторів

приладами для контролю і вибору раціональних режимів роботи додатково

підвищить продуктивність на 7-10 %. Розроблений електронний порадник

технолога-комбайнера дає змогу оптимізувати технологічну наладку, вести

контроль, знизити на 3-5 % втрати врожаю й підвищити продуктивність

зернозбиральних комбайнів, особливо ДОН-1500.

Та все ж загальний стан комп'ютеризації сільськогосподарської техніки

в Україні не відповідає світовому рівню. Як підсумок висвітлення ролі

технічних інновацій та одночасно акцент на необхідності значного при-

скорення інноваційних процесів на цьому напрямі наведемо дані результатів

випробувань зернозбиральних комбайнів (табл. 3.6).

Таблиця 3.6.

Результати порівняльних випробувань зернозбиральних комбайнів

Показник

Марка зернозбиральних комбайнів

Кейс

2366

Клаас 218

Мега

Єнісей

1200

СК-5

Нива

Дон

1500

Дон

1200

Потужність, к.с.

240

140

220

160

Урожайність, ц/га

23,75

23,50

20,0

21,0

22,2

21,5

Продуктивність:

га/год

т/год

2,70

6,33

2,66

6,23

1,70

3,44

1,26

3,65

2,55

5,67

2,30

4,96

Подрібнення зерна, %

0,98

0,96

2,28

9,04

2,74

2,30

Втрати зерна, %

0,51

0,56

9,2

5,3

2,1

2,3

Засміченість, %

1,05

1,54

2,90

5,46

1,90

2,82

Витрати пального:

л/т

т/га

6,9

2,9

7,0

3,0

7,8

3,8

7,9

3,3

9,3

4,19

9,2

4,28

Високі витрати пального комбайном СК-5 можна пояснити тим, що він

одночасно виступає і в ролі кормодробарки, подрібнюючи майже десяту

частину зерна - 9,04 %.

В результаті трансформаційних процесів в Україні сформувався

багатоукладний аграрний сектор, кожна з частин якого має істотні

особливості з погляду потреби в технічних засобах і варіантів їх

використання. Основна частина сільськогосподарських земель

сконцентрована в сільськогосподарських підприємствах, точніше у великих

сільськогосподарських підприємствах. У зв'язку з чим визначено три

організаційні характеристики їхньої технічної бази: 1) склад і структура

115

типорозмірів силових та робочих машин; 2) спосіб використання техніки (ко-

лективна чи індивідуальна) й відповідне розміщення центрів її зосередження

на сільськогосподарській території; 3) організаційний варіант виконання

ремонтів (централізований, децентралізований, комбінований).

3.4. Основні засоби (основний капітал) аграрних підприємств.

Нематеріальні ресурси підприємства

3.4.1. Економічна сутність основних фондів підприємства

Засоби праці і предмети праці утворюють засоби виробництва.

Засоби праці являють собою частину засобів виробництва, які беруть

участь у створенні продукту протягом кількох виробничих циклів. При цьому

за один виробничий цикл вони втрачають лише частину своєї вартості,

зберігаючи свою споживну вартість та натуральну форму.

Засоби праці - це різноманітні верстати, механізми, інструменти,

двигуни тощо, тобто це ті засоби, з допомогою яких люди виготовляють

продукцію і надають послуги.

Предмети праці, на відміну від засобів праці, витрачаються повністю

за один виробничий цикл. При цьому вони переносять усю свою вартість на

створений продукт і змінюють свою натуральну форму.

Предмети праці - це все те, на що спрямована людська праця, що

підлягає обробці в процесі виробництва з метою пристосування до

особистого і виробничого споживання; все те, з чого виготовляється

продукція: вугілля, метал, тканини, вовна, нафта, заготовки, дошки тощо.

Засоби праці і предмети праці с речовим змістом виробничих фондів.

Засоби праці знаходять свої: вираження в основних фондах підприємства, а

предмети праці в оборотних фондах. Але зауважимо: засоби праці і предмети

праці стають виробничими фондами підприємства лише тоді, коли вони

беруть участь у створенні вартості продукції. Отже, можна сказати, що

засоби виробництва складаються із засобів праці та предметів праці, а

виробничі фонди - з основних та оборотних фондів.

Виробництво продукції (виконання робіт, надання послуг)

здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів

виробництва. Останні за своїм матеріально-речовим складом становлять

виробничі фонди підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та

оборотні (рис. 3.4).

116

Рис. 3.4. Склад і взаємозв'язок засобів виробництва та виробничих

фондів.

Основні засоби виробництва – це сукупність сільськогосподарської

техніки, автомобілів, будівель виробничого і невиробничого призначення,

робочої і продуктивної худоби, багаторічних насаджень тощо.

Основні фонди являють собою частину виробничих фондів у вигляді

сукупності засобів праці, які беруть участь у процесі виробництва протягом

тривалого періоду, зберігаючи при цьому свою натуральну форму і

властивості, а також переносячи свою вартість па вартість готового продукту

частинами, у міру спрацьовування.

Кожна організація чи підприємство, що створюються, повинні

забезпечити себе необхідними виробничими фондами, які у міру розвитку

підприємства чи організації поповнюються та оновлюються.

Економічна сутність та матеріальний зміст основних фондів слугують

тими основними характеристиками, що визначають їх роль у здійсненні

відтворювальних процесів. Уся сукупність наявних виробничих фондів

становить найбільшу частину національного багатства країни. Основні фонди

визначають характер матеріально-технічної бази виробничої сфери на різних

етапах її розвитку, зростання та удосконалення технічного оснащення і

продуктивності праці виробничого персоналу. Засоби праці, що є

найактивнішою часткою основних фондів, становлять матеріальну основу

виробничої потужності підприємства. Елементи оборотних фондів

створюють матеріальні умови для виконання технологічних процесів і

роботи виробничого устаткування, зберігання та транспортування сировини і

готових виробів.

Структуру виробничих фондів підприємства наведено на рис.3.5.

Як показано на рис. 3.5, основні фонди підприємства поділяються на

дві групи:

- основні виробничі фонди;

- основні фонди невиробничого призначення.

До основних фондів невиробничого призначення належать фонди,

які не беруть участі в процесі виробництва, але забезпечують нормальні

умови його здійснення, задовольняючи побутові та культурні потреби

працівників. Це фонди, які забезпечують соціальні умови виробництва. До

них відносять:

117

- житлово-комунальні помешкання;

- побутові, спортивні приміщення;

- будинки та устаткування медичних закладів;

- дитячі дошкільні заклади;

- багаторічні насадження та ін.

Усі ці приміщення, будинки тощо є основними фондами неви-

робничого призначення лише тоді, коли вони перебувають на балансі

підприємства і саме підприємство забезпечує їх утримання, експлуатацію і

проведення ремонтів.

Рис. 3.5. Структура основних фондів підприємства

До основних виробничих фондів належать такі фонди, які беруть

участь у процесі виробництва. вони становлять приблизно 95 - 98% загальної

вартості основних фондів підприємства.

Елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі

виробництва. У зв'язку з цим важливе значення має їх поділ на активну та

пасивну частини.

До активної частини основних виробничих фондів відносять комплекс

машин і механізмів, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі

(транспортні засоби, устаткування, виробничий інвентар та ін.).

До пасивної частини основних виробничих фондів належать усі інші

види фондів, які не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту,

118

але які необхідні для виконання виробничого процесу. Вони забезпечують

нормальне використання активної частини основних виробничих фондів

(будинки, споруди тощо).

Відношення вартості окремих видів (груп) основних виробничих

фондів, виражене у відсотках, до їх загальної вартості на підприємстві

визначає їх видову (технологічну) структуру.

Нижче наводиться видова класифікація основних виробничих фондів

підприємства, яка використовується системами бухгалтерського обліку і

статистики:

I. Будівлі, у яких розміщені цехи, майстерні, склади, адміністративні

корпуси пі Ін.

II. Споруди, до яких належать мости, естакади, шляхи, шляхові

споруди і споруди для зберігання сировини, заправне устаткування,

водонапірні башні, шахти, кар'єри, резервуари, свердловини, греблі.

III. Передавальні пристрої (електромережі, лінії електропередач,

сигналізація, системи зв'язку, водопроводи, газопроводи виробничого

призначення, трансмісії).

IV. Машини та устаткування (підйомні крани, транспортери, ме-

ханізми, вимірне та регулювальне устаткування, силові, робочі машини та

механізми, обчислювальна та комп’ютерна техніка).

V. Транспортні засоби, до яких належать рухомий склад, тягачі,

контейнери, платформи, вагони, магістральні трубопроводи, цистерни,

заводські баржі, пароми, локомотиви).

VI. Інструменти, термін використання яких більший від одного року, а

вартість регулюється законодавчо кількістю неоподаткованих мінімумів

(різальні, ударні, пресові засоби ручної праці; ручні пристрої для обробки

деталей та збирання виробів).

VII. Виробничий інвентар (пристосування, підставки, шафи для

зберігання продукції, верстаки, інвентарна тара).

VIII. Господарський інвентар (меблі, офісне устаткування, факси,

телефони, комп'ютери для проведення звітності та обліку розмножувальна

техніка, протипожежні засоби).

IX. Робоча і продуктивна худоба.

X. Багаторічні насадження.

XI. Капітальні витрати на поліпшення та рекультивацію земель.

XII. Інші основні виробничі фонди.

Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків

щорічних амортизаційних сум застосовують групову класифікацію основних

виробничих фондів згідно з Законом України "Про оподаткування прибутку

підприємств", яка охоплює засоби праці аналогічного виробничо-

технологічного призначення з приблизно однаковими строками експлуатації.

3.4.2. Облік та оцінювання основних виробничих фондів

119

Облік основних виробничих фондів підприємства ведеться у на-

туральному та вартісному виразі. Облік основних фондів у вартісному виразі

називається їх оцінкою.

Облік у натуральному виразі потрібен для визначення технічного

складу основних фондів.

Оцінка основних фондів підприємства - це грошовий вираз їх

вартості. Вона потрібна для того, щоб правильно визначити загальний обсяг

основних фондів, їх динаміку і структуру, розрахувати економічні показники

господарської діяльності підприємства за псиний проміжок часу. Таке

оцінювання проводиться з метою встановлення ступеня зносу та планування

витрат на оновлення, модернізацію та ремонт основних фондів.

З огляду на тривале функціонування та поступове спрацювання засобів

праці, постійну зміну умов їх відтворення існує кілька видів оцінювання

основних фондів:

1. Залежно під моменту проведення оцінювання засоби виробництва

оцінюються за первісною та відновленою вартістю.

2. З урахуванням стану основних фондів оцінювання їх проводиться за

повною та залишковою вартістю.

Початкова вартість основних фондів - це їх фактична вартість на

момент уведення в дію або купівлі. До її складу входять прейскурантна ціна

придбання засобів праці, витрати, пов'язані з доставкою їх до місця

використання та з монтажем, та інші витрати, передбачені для введення

фондів в експлуатацію.

де С

придб

- ціна придбання устаткування;

дост

- транспортні витрати на його доставку;

монт

- витрати, пов'язані з монтажем устаткування;

ін

- інші витрати, пов'язані з уведенням основних фондів у дію.

Наприклад, нове виробниче приміщення зараховують на баланс

підприємства за кошторисною вартістю його спорудження. У процесі

експлуатації ціни на засоби праці можуть змінюватись, але початкова їх

вартість завжди буде сталою.

Цінові зміни та інфляційні процеси у вартості основних фондів

враховуються з допомогою відновленої вартості.

Відновлена вартість основних фондів - це вартість їх відтворення у

сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті самі витрати, що й початкова

вартість, але за теперішніми, діючими цінами. Оцінка основних виробничих

фондів за відновленою вартістю дає змогу порівняти вартість основних

фондів, уведених в експлуатацію у різні роки.

де і - індекс зростання (зменшення) ціни (показник індексації основних

фондів).

Показник індексації основних фондів розраховується на основі індексу

120

інфляції року. В Україні індексація основних фондів не проводиться, якщо

індекс інфляції року менший за 110%. На нашу думку, індексація має

здійснюватись як при інфляційних процесах, так і при деінфляціиних.

Насамперед це зумовлюється тим, що зазначені процеси викликають зміни

ефективності виробництва, передусім продуктивності праці, які, у свою

чергу, ведуть до зміни ціни виробництва. При інфляційних процесах ціна

виробництва збільшується, а при деінфляціиних зменшується.

Повна вартість основних фондів це їх вартість у новому стані, тобто

без урахування вартості зносу. Саме за цією вартістю основні фонди

значаться на балансі підприємства впродовж усього періоду їх

функціонування. Зауважимо, що початкова та відновлена вартості також не

враховують вартості зносу основних фондів і тому залежно від строків

експлуатації та мети досліджень вони можуть являти собою повну вартість

основних фонді».

Залишкова вартість основних виробничих фондів - різниця між

початковою або відновленою вартістю і вартістю зносу.

де С

гюч

- початкова вартість основних фондів;

зн

- вартість зносу.

Якщо початкова і відновлена вартість відбивають кількісний бік

використання основних фондів, то залишкова - якісний. Економічне значення

цієї оцінки полягає в можливості не тільки визначити реальну вартість, яка

надалі має бути перенесена на вартість продукції, що випускається, а й

установити ступінь зносу основних виробничих фондів виходячи з вартісної

оцінки.

Оскільки введення в дію та вибуття основних фондів, як правило,

відбувається нерівномірно протягом року, то розраховувати їх середньорічну

вартість краще кількома такими методами:

1. Середньорічна вартість основних фондів для тих підприємств, на

яких рух фондів протягом року не інтенсивний,

де С

п.р

- вартість основних фондів на початок року;

, С

- вартість фондів, які відповідно надійшли та вибули

протягом розрахункового року;

пр

, N

н.пр

- кількість місяців, коли фонди відповідно працювали і не

працювали протягом року.

2. Середньорічна вартість основних фондів на тих підприємствах, де їх

рух протягом року інтенсивний,

де С

… С

- вартість основних фондів на початок кожного місяця

121

поточного року;

С'

- вартість основних фондів на 31 грудня поточного або на 1

січня наступного року.

3. Середньорічна вартість орендних основних фондів

де С

ор

- сумарна балансова вартість основних фондів, які орендувалися;

ор

- кількісні місяців оренди.

Балансова вартість групи основних фондів підприємства на початок

розрахункового періоду розраховується за формулою

де С

о.в.ф.бал

- балансова вартість групи основних фондів підприємства на

початок періоду, що передує розрахунковому;

н.ф.

- витрати на придбання нових основних фондів;

рек

- витрати на реконструкцію виробничих будівель та споруд;

виб

вартість фондів, що вибули з експлуатації;

А - сума амортизаційних відрахувань, що нараховані у попередньому

періоді.

3.4.3. Знос основних фондів підприємства

Розрізняють два види зносу: фізичний і моральний.

Фізичний знос (спрацювання) настає під впливом дії навколишнього

середовища та експлуатаційних навантажень. При цьому деформуються

деталі, метал піддається корозії, зношуються тертьові поверхні. Фізичний

знос зменшує вартість основних фондів і робить їх непридатними до

експлуатації.

Фізичне спрацювання будь-якого засобу праці можна поділити умовно

на дві частини: одну з них періодично ліквідують шляхом проведення

ремонтів, другу ж частину зносу в такий спосіб усунути неможливо. З часом

цей знос поступово накопичується і зумовлює такий технічний стан того або

іншого засобу праці, коли подальше використання його у виробництві стає

неможливим, тобто настає момент повного фізичного спрацювання, яке

вимагає заміни такого засобу праці новим аналогічного призначення. У

зв'язку з цим розрізняють усувний (тимчасовий) і неусувний фізичний знос.

Ступінь фізичного зносу окремої одиниці основних фондів можна

визначити трьома розрахунковими методами:

1) за строком її експлуатації (порівнянним фактичної і нормативної

величин з урахуванням ліквідаційної вартості);

122

2) за даними обстеження технічного стану (обчисленням відносної

величини економічного спрацювання, тобто відношення їх вартості,

перенесеної на вартість готової продукції до загальної балансової вартості на

кінець року);

3) на основі відношення вартості чергового капітального ремонту до

початкової вартості основних фондів.

Моральний знос - це процес знецінення діючих засобів праці до

настання повного фізичного спрацювання під впливом науково-технічного

прогресу. Такий знос характеризується втратою засобами праці своєї

споживної вартості внаслідок удосконалення застосовуваних та створення

нових засобів виробництва, упровадження принципово нової технології,

старіння вироблюваної продукції.

Моральне старіння властиве передусім знаряддям праці та транс-

портним засобам. Воно завдає реальних економічних збитків підприємствам.

Ступінь морального зносу основних фондів можна визначити за

допомогою коефіцієнта К

де С

, С

- повна вартість (ціна) відповідно застосовуваних і нових

основних фондів;

, П

, - продуктивність відповідно застосовуваних і нових основних

фондів або витрати на їх експлуатаційне обслуговування.

За цим методом основні фонди є морально застарілими, коли К

≥ 1.

Застосовуючи інший метод, коефіцієнт морального зносу основних

виробничих фондів можна визначити за формулою.

Про загальний рівень морального старіння може дати певне уявлення

також питома вага засобів праці, що експлуатуються понад 10, 15, 20 років і

більше.

Фізичне спрацювання та моральне старіння діючих основних фондів

можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми

відтворення. Між окремими видами спрацювання і старіння засобів праці та

формами їх відшкодування існує певний взаємозв'язок (рис. 3.5).