Рижмань Д.І. (ред) Економіка підприємства. Навчальний посібник. Для студентів аграрних вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації

Подождите немного. Документ загружается.

133

3.5. Оборотні засоби (оборотний капітал) аграрних підприємств

3.5.1. Сутність, склад і класифікація оборотних засобів

Оборотні засоби - це сукупність грошових засобів підприємства,

необхідних для формування та забезпечення кругообігу виробничих

оборотних фондів та фондів обігу.

Формування й регулювання окремих елементів оборотних засобів

мають свої особливості. З урахуванням цього виділяють оборотні засоби у

сфері виробництва та обігу і поділяють їх на нормовані та ненормовані (рис.

3.6).

Оборотні фонди являють собою частину засобів виробництва, які

беруть участь в одному виробничому циклі, при цьому переносять усю свою

вартість на вартість готової продукції і змінюють свою натуральну форму. Це

матеріали, конструкції, деталі тощо.

Для того щоб краще зрозуміти сутність оборотних фондів та фондів

обігу, розглянемо їх структуру. До оборотних фондів входять такі елементи:

І. Виробничі запаси, які необхідні для забезпечення процесу ви-

робництва сировиною та матеріалами.

До виробничих запасів належать:

- основні матеріали, сировина, конструкції та деталі, які безпосередньо

братимуть участь у процесі виробництва і саме з яких виготовлятиметься

продукція;

- допоміжні матеріали, конструкції, деталі, які на відміну від основних

не пов'язані безпосередньо з виготовленням продукції, але необхідні для

виробничого процесу. До них належать мастильні матеріали, приводні паси,

паливо, запасні частини до устаткування тощо;

- малоцінний інвентар та інструменти, що швидко зношуються. За

характером практичного застосування вони поділяються на малоцінний

інвентар та інструмент і на господарський та конторський інвентар. Ці засоби

праці об'єднуються в одній групі, незважаючи на різне призначення тому, що

вони мають невелику вартість (приблизно до 225 грн за одиницю) і відносно

невеликий строк служби (до одного року). До цієї групи відносять також

спецодяг, спецвзуття та інші захисні пристосування, незалежно від строку їх

експлуатації та вартості.

II. Незавершене виробництво. Незавершене виробництво - це

предмети праці, обробку (переробку) яких не завершено підприємством.

Воно є лише на тих підприємствах, де тривалість виробничого циклу більша

за один день. У вартісному виразі незавершене виробництво охоплює

витрати на придбання матеріалів, запасних частин, конструкцій, сировини,

заробітну плату та інші грошові кошти, необхідні для завершення

виробничого Циклу, але на кінець звітного періоду (місяця, кварталу, року

134

тощо) такий цикл не встигає бути завершеним.

Рис. 3.6. Склад оборотних засобів підприємства

III. Витрати майбутніх періодів. До витрат майбутніх періодів

належать витрати на виконання науково-дослідних та раціоналізаторських

робіт, освоєння нової техніки, орендну плату та ін., які здійснюються в

поточному році, але на собівартість продукції будуть віднесені в наступному

періоді.

IV. Напівфабрикати власного виготовлення. До них належать

заготовки, напівфабрикати, які виготовлені на підприємстві і не є його

основною продукцією, але забезпечують основне виробництво.

Співвідношення між окремими групами оборотних виробничих фондів,

виражене у відсотках, становить їх структуру. Більшу частину в цій структурі

становить виробничі запаси основних матеріалів, конструкцій та деталей.

Проте слід зауважити, що структура оборотних фондів залежить передусім

під специфіки виробництва. Наприклад, у будівництві приблизно 50-60%

вартості оборотних фондів припадає на незавершене виробництво, а 25% - на

основні виробничі запаси; на транспорті (крім перевезень на великі відстані)

та в інших сферах інфраструктури незавершеного виробництва майже немає,

а основних виробничих запасів та залишків готової продукції тут немає

взагалі. Водночас приблизно 70% припадає на допоміжні виробничі запаси.

135

У забезпеченні нормальної виробничо-господарської діяльності під-

приємства, виконанні постачально-збутових операцій, розрахунків із пра-

цівниками, а також у задоволенні інших виробничих та господарських потреб

важливу роль відіграють фінансові ресурси, які перебувають у сфері обігу.

Такі ресурси і створюють фонди обігу.

Фонди обігу - це частина оборотних засобів у вигляді товарно-

матеріальних цінностей та грошових коштів підприємства, які функціонують

у сфері обігу, забезпечуючи безперервність процесу виробництва.

До них належать:

1) товарно-матеріальні цінності;

2) грошові кошти на розрахунковому рахунку підприємства в банку;

3) наявні кошти у касі;

4) кошти в розрахунках із замовниками (дебіторські заборгованості);

5) товари відвантажені та надані послуги.

6) дебіторська заборгованість;

7) залишки готової продукції на складах;

8) відвантажена продукція.

Іншими словами, фонди обігу - це ті оборотні засоби, які в грошовій

або речовій формі перебувають на підприємстві і які у будь-який момент

можуть стати вільними коштами підприємства.

Таким чином, оборотні фонди обслуговують сферу виробництва, а

фонди обігу - сферу обігу.

Оборотні засоби підприємства класифікують за такими ознаками:

- за місцем та роллю у процесі виробництва;

- за джерелом утворення;

- за способами планування або нормування.

За місцем та роллю у процесі виробництва оборотні засоби поді-

ляються на оборотні фонди та фонди обігу, про які мова йшла вище.

За джерелами утворення розрізняють оборотні засоби власні та

позичені. Власними є засоби, що були придбані підприємством при його

створенні для забезпечення нормального функціонування. До власних

оборотних засобів належать усі оборотні фонди підприємства, а також

частина фондів обігу: статутний фонд, прибуток, амортизаційний фонд тощо,

до позичених - тільки фонди обігу, представлені різноманітними кредитами,

позичками від інших організацій та установ.

За способами планування та нормування оборотні засоби поді-

ляються на нормовані та ненормовані. Нормовані оборотні засоби являють

собою той їх мінімум, який необхідний для забезпечення безперебійного

функціонування підприємства. Ненормовані - це додаткові оборотні засоби,

які використовуються, як правило, на розширення виробництва. Таким

чином, до нормованих належать оборотні фонди підприємства, а до

ненормованих - фонди обігу за винятком залишків готової продукції на

складах.

136

3.5.2. Структура оборотного капіталу й оцінка запасів при їх

виробничому споживанні

Як бачимо, склад оборотного капіталу аграрних підприємств досить

різноманітний. Процентне співвідношення між окремими елементами

оборотного капіталу називають його структурою. По окремих підприємствах

вона може істотно різнитися, що зумовлено їх виробничим напрямком і

рівнем розвитку економіки. По аграрних підприємствах України структура

оборотного капіталу на початок 2009 р. мала такий вигляд (табл. 3.8).

Таблиця 3.8

Структура оборотного капіталу аграрних підприємств України на

початок 2009 р.

Складові оборотного капіталу

Структура оборотного

капіталу

Структура

оборотних

фондів і

фондів обігу,

млн грн

Оборотні фонди - всього

8798

68,6

100

виробничі запаси

3695

28,8

42,0

тварини на вирощуванні і

відгодівлі

2727

21,3

31,0

незавершене виробництво

2376

18,5

27,0

Фонди обігу - всього

4020

31,4

100

готова продукція

920

7,2

22,9

Товари

72,0

0,6

1,8

векселі одержані

99,6

0,8

2,5

Дебіторська заборгованість усіх видів

2508,7

19,6

62,4

Поточні фінансові інвестиції

31,7

0,2

0,8

Грошові кошти та їх еквіваленти

125

1,0

3,1

Інші оборотні активи

263

2,0

6,5

Оборотний капітал підприємства

(всього оборотних активів)

12818

100

Дані табл. 3.5 свідчать, що на початок 2009 р. більша частка оборотних

засобів припадала на оборотні фонди. В їх складі найбільшу питому вагу

займають виробничі запаси. Найвищим є цей показник у спеціалізованих

господарствах по вирощуванню і відгодівлі великої рогатої худоби та у

свиновідгодівельних підприємствах через високу концентрацію поголів'я і

значні запаси кормів, необхідних для його утримання.

Частка фондів обігу (особливо грошових коштів) значно залежить від

економічного стану аграрних підприємств, розміру інвестицій на розширення

виробництва і загальної кон'юнктури ринку. В період економічної кризи

підприємства потрапляють у скрутне фінансово-економічне становище, і як

показує практика, питома вага грошових коштів (на рахунках банків,

валютних рахунках) в них через це істотно знижується. Як видно з табл. 3.5,

137

частка грошових коштів в оборотному капіталі становила лише 1 %.

Одночасно переважаюча частка їх знаходилася в розрахунках (19,6 %), що є

наслідком ще не до кінця подоланої у 2008 р. платіжної кризи і бартеризації

обміну.

При вибутті виробничих запасів - виробничому їх споживанні в процесі

створення нових споживних вартостей, при продажу, обміні тощо - їх

вартісна оцінка може здійснюватися згідно з П(Ф)БО 9 «Запаси», за одним з

таких методів:

• ідентифікованою собівартістю відповідного виду запасів.

Використовується для оцінки тих запасів, по яких один вид їх не замінить

іншого. Це ж стосується запасів, що використовуються для виконання

спеціальних проектів і замовлень;

• середньозваженою собівартістю. Оцінка за цим методом

здійснюється окремо по кожному виду запасів за допомогою формули:

де ССj - середньозважена собівартість одиниці j-го виду запасів; Свпj -

сумарна вартість залишку j-го виду запасів на початок звітного місяця; ВОj-

вартість одержаних у звітному місяці запасів j-го виду; СКпj - сумарна

кількість запасів j-го виду на початок звітного місяця; ОЗj - одержана у

звітному місяці кількість запасів j-го виду;

• нормативними витратами. Для практичної реалізації даного методу

використовуються норми витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), що

розроблені підприємством за нормального рівня використання запасів, інших

виробничих ресурсів, виробничих потужностей і реального рівня цін;

• цінами продажу. Застосовується підприємствами роздрібної

торгівлі, коли ціна продажу запасів встановлюється з урахуванням середньої

торговельної націнки.

Важливо пам'ятати, що для всіх видів запасів, які мають однакове

призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один з

розглянутих методів.

3.5.3. Забезпеченість аграрних підприємств оборотним капіталом та його

кругообіг

Оборотний капітал знаходиться у постійному русі, послідовно

проходячи всі стадії кругообігу. Його запас на кожній стадії повинен бути

таким, щоб забезпечити неперервну роботу підприємства. Загальний обсяг

авансованих вкладень в оборотний капітал залежить від таких факторів:

обсягу виробництва сільськогосподарської продукції та продукції переробки;

умов матеріально-технічного постачання; умов реалізації і розрахунків;

собівартості власних і вартості покупних матеріальних цінностей, що виро-

бничо споживаються в процесі виробництва; виробничого напрямку

138

підприємства і рівня розвитку головної галузі.

Забезпеченість підприємства оборотним капіталом визначається за

такими показниками:

• фондооснащеність виробництва, що визначається діленням

середньорічної вартості оборотного капіталу на площу сільсько-

господарських угідь підприємства;

• ступінь забезпеченості підприємства оборотним капіталом, що

розраховується як частка від ділення його фактичної наявності на кінець року

на сукупний норматив цих засобів;

• вартісне співвідношення між оборотними й основними фондами, яке

визначається діленням середньорічної вартості оборотних фондів на

середньорічну вартість основних виробничих фондів.

Цінність наведених вартісних показників для аналізу стану економіки

підприємства й оцінки рівня забезпеченості його ресурсами повною мірою

виявляється лише в умовах відносно стабільних цін на сільськогосподарську

і промислову продукцію, що можливе за відсутності інфляції або помірних

темпів її (до 5 % на рік). За високих темпів інфляції забезпеченість

підприємств, насамперед, оборотними фондами доцільно визначати й

оцінювати за натуральними показниками в розрізі найважливіших складових

цього ресурсу .- поголів'я тварин, кормів, насіння, пального і мастил тощо.

Потреба в оборотному капіталі, необхідна для забезпечення

ефективного і безупинного функціонування виробництва, істотно залежить

від часу знаходження авансованих коштів на кожній стадії кругообігу, що

відбувається в такій послідовності:

де ГК - грошові кошти; ВЗ - виробничі запаси; НВ - незавершене

виробництво; ГП - готова продукція; КР - кошти в розрахунках.

Особливістю руху авансованих оборотних засобів є те, що не всі вони

здійснюють повний кругообіг, оскільки певна частина готової продукції не

реалізується, а спрямовується на відновлення і поповнення виробничих

запасів з метою подальшого використання в наступному циклі виробництва

(наприклад, корми, насіння). Тобто, утворюється мале коло кругообігу за

схемою ВЗ -» НВ -» ГП -» ВЗ, існування якого вимагає специфічного підходу

до визначення показників обороту оборотного капіталу.

Час повного кругообігу авансованих елементів оборотного капіталу

залежить від часу їх знаходження на кожній стадії. Тому стає очевидним, що

загальна швидкість руху авансованих засобів є прямо пропорційною

швидкості їх руху на окремих стадіях. Іншими словами, чим менше часу ці

засоби знаходяться на кожній із стадій їх послідовного руху, тим менше часу

потрібно для повного кругообігу оборотного капіталу, і навпаки. Затримка

авансованих оборотних засобів на певній стадії неминуче призводить до

уповільнення кругообігу, порушує послідовність просування коштів і, як

139

наслідок, погіршуються умови відтворення, що негативно позначається на

кінцевих результатах виробництва.

На швидкість кругообігу оборотного капіталу впливає низка факторів.

На виробничій стадії головним фактором є технологія виробництва. Важливу

роль тут відіграє й організаційний фактор, наприклад, строки збирання

культури і підготовки продукції до реалізації. На стадії обігу вирішальну

роль відіграють організаційні фактори, пов'язані з реалізацією продукції і

системою розрахунків. Платіжна криза, яка набула особливо великого

розмаху в Україні в 1994 р., значно сповільнила рух коштів на розрахунковій

стадії. Через це аграрні підприємства не одержували належних їм коштів за

реалізовану продукцію, що позбавляло їх можливості своєчасно придбати

необхідні ресурси (добрива, пальне і мастила, отрутохімікати тощо) для

ефективного ведення виробництва. Безумовно, це негативно позначилося на

результатах їх господарювання.

Особливістю кругообігу оборотного капіталу в аграрних підприємствах

є те, що він авансується на тривалий час, нерідко на рік і більше. Це,

насамперед, зумовлено технологією виробництва сільськогосподарської

продукції, специфіка якої і визначає найбільше закріплення оборотних

засобів на стадії виробництва. Але оскільки нова вартість створюється саме

на цій стадії, то такий порядок є необхідним для забезпечення ефективної

роботи аграрних підприємств у цілому. Через сезонність виробництва в

аграрних підприємствах має місце нерівномірність вкладень оборотних

засобів у виробничий процес, поступове, згідно з вимогами технологій,

зростання цих вкладень аж до стадії реалізації продукції включно.

Наприклад, за даними М. Я. Дем'яненка, на виробництві цукрових буряків

витрати минулого року становлять 18,5 %, на підготовку ґрунту і посівів -

10,6, на догляд за посівами - 14,9 і на збирання - 56 %. Зрозуміло, що та

частина засобів, яка вкладається на початку виробничого процесу (у

наведеному прикладі це - витрати минулого року), перебуватиме в кругообігу

найбільше часу, а та, що вкладена в кінці, - найменше.

Дана обставина дає змогу зробити висновок: чим більше оборотних

засобів вкладається у виробництво на початку виробничого процесу, тим

більше підприємство повинно їх авансувати для забезпечення нормального

кругообігу, і навпаки. Оскільки через технологічні особливості і сезонність

існує часовий розрив у вкладеннях коштів, то тривалість (період)

виробництва продукції не збігається з часом перебування авансованих

елементів оборотного капіталу на цій стадії. Такий час є меншим за

тривалість процесу виробництва, а тому виникає необхідність у визначенні

середньозваженої закріплюваності коштів на цій стадії (Сз) за формулою:

де Св

, - виділений у технологічному процесі і-й виробничий цикл

(витрати минулого року, підготовка ґрунту і посів тощо); t

- час

закріплюваності оборотних засобів, які виробничо спожиті в і-му

140

виробничому циклі, міс.

Наприклад, на виробництві озимої пшениці витрати минулого року

становлять 33,2 %, а тривалість їх закріплюваності дорівнює тривалості

періоду виробництва - 11 міс, витрати на догляд за посівами складають 16,8

% з тривалістю закріплення 4,5 міс, витрати на збирання і доробку продукції

- 50 % з часом їх закріплюваності - 0,9 міс. Підставивши ці дані в наведену

формулу, матимемо, що середньозважена закріплюваність оборотних засобів

на виробничій стадії кругообігу дорівнює 4,86 міс.

За інших однакових умов підприємству вигідніше розвивати ту галузь,

яка має меншу середньозважену закріплюваність елементів оборотного

капіталу, оскільки тоді вимагається менше авансованих вкладень для

забезпечення безупинності виробництва й одержання заданих кінцевих

результатів. Зрозуміло також, що одержаний показник значною мірою

залежить від тривалості технологічного циклу (періоду) виробництва.

Наприклад, за середнього рівня господарювання період вирощування і

відгодівлі молодняка великої рогатої худоби становить майже 1,5 року (18

міс). Якщо через певні несприятливі обставини середньодобові прирости

живої маси будуть низькі, то період виробництва стане значно тривалішим,

наближаючись до двох і більше років. У результаті значно зростатиме

середньозважена закріплюваність оборотних засобів, істотно

знижуватиметься ефективність виробництва.

3.5.4. Методика визначення ефективності використання оборотного

капіталу та її факторний аналіз

Для оцінки ефективності використання оборотного капіталу,

визначення потреби в ньому і обґрунтованого управління процесом

прискорення обороту застосовують низку економічних показників. Серед

таких показників одним з найважливіших є коефіцієнт обороту оборотного

капіталу. В економічній аграрній літературі нерідко пропонується

розраховувати цей показник відношенням товарної продукції (інколи валової

продукції), збільшеної на вартість тварин, що переведені в основне стадо, і

зменшеної на грошову виручку від реалізації вибракуваних з основного стада

тварин, до середньорічної вартості оборотного капіталу.

Одержаний таким способом економічний показник характеризує

більше віддачу оборотних засобів, а не швидкість їх обороту. У вартість

товарної (валової) продукції включена амортизація і прибуток, які не варто

було б брати до уваги при визначенні швидкості руху предметів праці -

оборотних фондів. Адже амортизація є наслідком руху основних засобів, а

прибуток безпосередньо залежить від продуктивності живої праці, каналів

реалізації продукції, її якості, строків продажу тощо.. Тому збільшення чи

зменшення цих частин вартості продукції не повинно позначатися на

показнику швидкості обороту оборотного капіталу.

Більш обґрунтовано даний показник можна обчислити діленням

141

виробничих витрат підприємства без амортизації на середньорічну вартість

оборотного капіталу. Для визначення швидкості обороту лише предметів

праці необхідно матеріальні витрати підприємства (всі витрати за мінусом

амортизації, витрат на оплату праці і послуг зі сторони) поділити на

середньорічну вартість виробничих запасів, незавершеного виробництва і

готової продукції. Матеріальні витрати являють собою спожиті в процесі

виробництва предмети праці. В них, що дуже важливо для врахування

специфіки сільськогосподарського виробництва, знаходить відображення

мале коло кругообігу оборотних фондів - внутрішньогосподарський оборот,

коли частина авансованих предметів праці не проходить товарної стадії, а

потрапляє до складу виробничих запасів.

Прискорення обороту оборотного капіталу має важливе економічне

значення, оскільки зменшує потребу виробництва в цьому ресурсі для

виконання виробничої програми, а отже, підвищує ефективність

відтворювального процесу. Вивільнені при цьому кошти підприємство може

направити на диверсифікацію виробництва, соціальний розвиток колективу

тощо.

Для того щоб мати повніше уявлення про швидкість руху оборотного

капіталу на виробничій та обіговій стадіях, його середньорічну величину

доцільно визначати не тільки відповідно до фактичної наявності цього

ресурсу, а і вилучивши з нього наднормативні запаси кормів, насіння і

посадкового матеріалу. Завдяки цьому зменшиться знаменник формули

визначення коефіцієнта обороту, а отже, зросте його величина до рівня, який

відповідає нормативній забезпеченості підприємства зазначеними видами

(елементами) оборотного капіталу сільськогосподарського походження. Але

оскільки сільськогосподарське виробництво залежить від природних умов, то

підприємства життєво заінтересовані мати підвищений запас цих засобів,

тому його створення розглядають як важливу умову їх стабільної роботи.

Проте зі збільшенням вказаного запасу зростає і середньорічна вартість

оборотних засобів, а отже, за рахунок цього фактора зменшуватиметься кое-

фіцієнт їх обороту. Порівняння цього коефіцієнта, розрахованого за двома

описаними методами, дасть змогу зробити правильний висновок про час

повного кругообороту авансованого оборотного капіталу.

Обернену величину коефіцієнта обороту називають коефіцієнтом

завантаженості. В практиці аналітичної роботи аграрних підприємств

широко використовується показник тривалості одного обороту оборотного

капіталу у днях (Тоб). Він визначається за формулою:

Тоб = Тп : Коб,

де Тп - тривалість періоду, за який розраховується показник; Коб -

коефіцієнт обороту оборотного капіталу.

По сільськогосподарському виробництву коефіцієнт обороту

визначається за наслідками господарського року, тому Тп = 365 днів. Якщо,

скажімо, Коб = 1,1, то Тоб становитиме 332 дні. Для порівняння зазначимо,

що в переробних виробництвах тривалість одного обороту є значно меншою.

Наприклад, у виноробних цехах цей показник складає лише 60 днів.

142

Як уже зазначалося, залежно від коефіцієнта обороту оборотного

капіталу може змінюватися потреба в ньому. За його збільшення певні

елементи оборотного капіталу можуть вивільнятися з обороту, а за

зменшення - виникатиме необхідність в їх додатковому залученні для

виробництва того самого обсягу продукції. Відносне вивільнення (залучення)

оборотного капіталу Вв через зміну коефіцієнта обороту визначається з

формули:

Вв = Оо - ΔД

де Оо - одноденний оборот оборотного капіталу, який визначається

діленням його середньорічної вартості на 365; ΔД - кількість днів зменшення

(збільшення) тривалості одного обороту за рік.

Збільшення вкладень в оборотний капітал є доцільним тоді, коли воно

веде до зростання валової продукції випереджаючими темпами. Тому для

оцінки й аналізу рівня ефективності використання оборотного капіталу

визначається показник фондовіддачі діленням валової продукції в

порівнянних цінах на середньорічну вартість цього ресурсу. Зростання

даного показника свідчить про більш ефективне його використання в

підприємстві, і навпаки.

В роки інфляції через швидке зростання цін на ресурси показник

фондовіддачі, розрахований за валовою продукцією в порівнянних цінах, не

може бути використаний для динамічних зіставлень, оскільки не відображає

реального співвідношення між вкладеннями підприємств в авансований

оборотний капітал і віддачею від цих вкладень. Тому в цих умовах

фондовіддачу оборотних фондів доцільно визначати через валову продукцію,

в якій її нетоварна частина оцінена за собівартістю, а товарна - в поточних

цінах реалізації.

Оборотні фонди в процесі виробництва сільськогосподарської

продукції виробничо споживаються і набувають форми матеріальних витрат,

що включаються в собівартість продукції. Для того щоб оцінити, як

використовуються спожиті оборотні фонди, визначають показники

матеріаловіддачі (відношення валової продукції до матеріальних витрат

виробництва) і матеріаломісткості (обернена величина показника

матеріаловіддачі).

Між матеріаловіддачею і фондовіддачею оборотних фондів існує

тісний зв'язок, оскільки виробничо спожитим оборотним фондам завжди

передують відповідні авансовані вкладення в предмети праці. Помноживши

останні на коефіцієнт обороту оборотних фондів, одержимо матеріальні

витрати. Тому матеріаловіддачу можна представити як частку від ділення

валової продукції на середньорічну вартість оборотних фондів, помножену

на коефіцієнт їх обороту.

Матеріаломісткість безпосередньо визначає собівартість грошової

одиниці валової продукції в частці, що припадає на спожиті оборотні фонди.

Цей показник, як і фондовіддачу оборотних фондів, доцільно визначати в

умовах інфляції за валовою продукцією, оціненою раніше викладеним

способом.