Рибалка I.К. Історія України Частина І

Подождите немного. Документ загружается.

I. К. Рибалка

ІСТОРІЯ

УКРАЇНИ

Частина І

ИВід шіШбнішж іасів

до кінця ХШ1 століття

Затверджено

Міністерством освіти України

як підручник для студентів

історичних факультетів

вищих навчальних закладів

Харків

«Основа»

1995

ББК 63.3 (4УКР)

Р93

Рецензенти: д-р іст. наук, проф. Р. Д. Лях і канд. кт. наук

доц. В. О. Шрко (кафедра історії України та кафедра історіографії, дже-

релознавства і методики викладання історії Донецького університету);

д-р юрид. наук, проф., акад. Академії правових наук України А. Я. Рого-

жин (Українська юридична академія)

Редактори Анатолій Балабуха, Костянтин Гулий

Рибалка І. К.

Р93 Історія України. Частина 1: Від найдавніших

часів до кінця XVIII століття: [Підр. для іст. фак.

вищих навч. закладів].— X.: Основа, 1994.— 448 с.

У першій частині підручника систематично викладається істо-

рія України з найдавніших часів до кінця XVIII століття.

Для студентів, аспірантів і викладачів історії України вищих

навчальних закладів.

ISBN 5-7768-0240-7

15ВЫ 5-7768-0241-5 (Ч. 1.)

0503020902-037

22»-94

БЗ-28-94

ББК63.3(4УКР)

ISBN 5-7768-0240-7

15ВЫ 5-7768-0241-5 (Ч. 1.)

оформлення, 1994

ВСТУП

1. Предмет і завдання курсу історії України

Багато століть український народ

боровся проти численних ворогів

за право самому розпоряджатися

рідною землею і своєю долею,

за незалежну й самостійну україн-

ську державу. Нарешті 16 липня

МИЮ р. Верховна Рада України прийняла «Декларацію

про державний суверенітет України:», в якій проголосила

«державний суверенітет України як верховенство, само-

стійність, повноту і неподільність влади Республіки

Україна —

незалежна

демократична

держава

в межах її території та незалежність і рівноправність

у зовнішніх зносинах».

24 серпня 1991 р. Верховна Рада Української РСР про-

голосила Україну незалежною демократичною державою.

В «Акті проголошення незалежності України», прийнято-

му 24 серпня 1991 р., говориться:

«Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була

над Україною у зв'язку з державним переворотом в СРСР

19 серпня 1991 року,

— продовжуючи тисячолітню традицію державотво-

рення в Україні,

— виходячи з права на самовизначення, передбачено-

го Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими доку-

ментами,

— здійснюючи Декларацію про державний суверенітет

України, Верховна Рада Української Радянської Соціалі-

стичної Республіки урочисто

ПРОГОЛОШУЄ

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ та створення самостійної

української держави — УКРАЇНИ.

Територія України е неподільною і недоторканою.

Віднині на території України мають чинність виключно

Конституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

24 серпня 1991 року*.

У референдумі, проведеному 1 грудня 1991 р., 28804071

чоловік, тобто 90,32 відсотка громадян, що брали участь

у референдумі, підтвердили «Акт проголошення незалеж-

ності України». Першим всенародно обраним президентом

став Леонід Макарович Кравчук, за якого віддали свої

голоси 61,59 відсотка виборців, котрі брали участь у голо-

суванні.

Територія України становить 603,7 тисяч квадратних

кілометрів. Вона більша, ніж територія Англії, Бельгії,

Голландії, Португалії, Греції, Швейцарії, разом узятих.

Землі України простягаються із сходу на захід до

1300 км— від притоків Дону до буйної Тисси — і з півночі

на південь на 900 км — від зелених лісів Полісся до півден-

них берегів Криму. Українська держава має сусідами: на

північному заході — Польщу, на заході — Словаччину,

Угорщину і Румунію, на південному заході — Молдову, на

півночі — Білорусь, на сході і південному сході — Росію.

На півдні Україна омивається водами Чорного і Азов-

ського морів.

Україна має м'який помірний клімат. Тільки на півден-

ному узбережжі Криму він субтропічний. Українські землі

перетинаються багатьма великими і малими ріками (їх на-

лічується майже 23 тис). Серед них найбільші — Дніпро,

Прип'ять, Дністер, Десна, Південний Буг, Сіверський До-

нець. Крім того, в Україні є понад 3 тисячі природних

озер, які мають загальну площу понад 2 тисячі квадратних

кілометрів.

Україна відзначається родючістю грунтів, різноманіт-

ністю рослинного і тваринного світу, багатством природ-

них копалин, серед яких є родовища кам'яного вугілля,

нафти, газу, залізних, марганцевих, ртутних і титанових

руд, калійної солі та графіту, вогнетривкої глини і т. д.

Чисельність населення України на 1 січня 1994 р. ста-

новила понад 52 млн. чоловік. Населення України багато-

національне. Разом з українцями тут проживають росіяни,

білоруси, молдавани, євреї, поляки, греки, румуни та ін.

Ставши незалежною демократичною державою, Украї-

на ввійшла у міжнародну співдружність цивілізованих

країн як її повноправний член. її визнали понад 150 дер-

жав світу. Із більшістю з них встановлені дипломатичні

відносини і налагоджуються економічні й культурні зв'язки.

у кривавій борні проти численних нападників — кочових

орд, монголо-татарських, турецько-татарських та інших

завойовників, під владою Литви, Польщі, Росії, Угорщи-

ни, Австрії українському народові доводилося відстоюва-

ти своє право на історичне існування, на свою національ-

но-релігійну й державну незалежність. Яка трагічна доля!

«Читати українську історію,— писав видатний українсь-

кий письменник і політичний діяч В. К- Винниченко

25 травня 1918 р. у своєму щоденнику,— треба з бро-

мом — до того це одна з нещасних, безглуздих, безпорад-

них історій, до того боляче, досадно, гірко, сумно перечи-

тувати, як нещасна, зацькована, зашарпана нація тільки

те й робила за весь час свого державного (чи вірніше: пів-

державного) існування, що одгризалась на всі боки: од

поляків, руських, татар, шведів. Уся історія — ряд, без-

упинний, безперервний ряд повстань, війн, пожарищ, голо-.

ду, набігів, військових переворотів, інтриг, сварок, під-

копування...»

Предмет і

завдання

курсу історії

України

У сиву давнину сягають початки

історії народу, який населяє благо-

датні українські землі. Надзви-

чайно складним, тяжким і водно-

час славним був його історичний

шлях. Протягом багатьох віків

І цю складну й тяжку, але свою рідну історію україн-

ський народ тривалий час не міг вивчати у всій повноті

і з належною об'єктивністю. До 1917 р. великодержавні

російські історики не вважали український народ за окре-

мий народ, а історія України ними розглядалася як

«епізод» історії Російської імперії, за Радянської влади —

як частина історії СРСР. До останніх років у загально-

освітніх школах УРСР теми з історії України включалися

в загальний курс історії СРСР, а у вузах, крім Історичних

факультетів, курс історії України взагалі не вивчався.

«Єдина країна в світі,— писав 12 квітня 1942 р. у своєму

щоденнику видатний український письменник і режисер

О. П. Довженко,— де не викладалася в університетах

історія цієї країни, де історія вважалася чимсь забороне-

ним і контрреволюційним,— це Україна. Другої такої

країни на земній кулі нема».

Тепер, після проголошення суверенітету і незалежності

України, в умовах значного підвищення серед широких кіл

громадськості інтересу до рідної історії, у загальноосвіт-

ніх школах і спеціальних середніх навчальних закладах

історія України стала викладатися як окремий самостійний

предмет. Курс історії України як обов'язковий введено

на всіх факультетах усіх вузів. Відкрито нові кафедри

українознавства. У зв'язку з цим важливі нові за-

вдання постали перед історичними факультетами державних

університетів і педагогічних інститутів у справі підготов-

ки і підвищення кваліфікації з історії України викладачів

і вчителів. Для здійснення цього завдання, серед інших за-

ходів, конче необхідно забезпечити викладачів і студентів

підручниками і програмами з курсу історії України та ін-

ших українознавчих предметів.

Дана книга й пропонується як перша частина,шдручника

з історії України для студентів історичних факультетів ву-

зів. Вона присвячується історії України від найдавніших

часів до кінця XVIII століття. Друга частина має охоплю-

вати час від початку XIX ст. до лютого 1917 р. У третій ча-

стині, яка готується нами разом з доцентом Харківського

університету В. В. Калініченком, має висвітлюватися

історія України від лютого 1917 р. до наших днів.

Складною, тяжкою, підчас трагічною і водночас слав-

ною^ героїчною є історія України. Багато поколінь своїм

умом і талантом, самовідданою поацею ї звитягою

освоювали благодатні українські землі, розвивали госпо-

дарство і культуру, боролися за національну незалежність

України, за створення Української самостійної соборної

держави, за вільне і щасливе життя. На вивченні правди-

вої історії мусить формуватися патріотична свідомість

громадян України. Ті, хто живе в нинішні бурхливі часи,

мусять знати й шанувати минуле своєї землі, пам'ять про

своїх пращурів. Слід пам'ятати слова великого українсь-

кого поета Максима Рильського про те, що «хто не знає

свого минулого, той не вартий свого майбутнього. Хто не

шанує видатних людей свого народу, той сам не годен

пошани».

* * *

Курс історії України читається на історичних факуль-

тетах поряд з курсами історії первісного суспільства,

археології, історії Росії, стародавньої, середньої, нової

і новітньої історії та ін. Зважаючи на це, автор, щоб мак-

симально запобігти дублюванню матеріалу, ті питання, які

докладно висвітлюються в інших курсах, намагався тут

подати стисло, в загальних характеристиках.

Автор цілком усвідомлює, що нині йде перегляд і пере-

оцінка багатьох проблем історії України. Тому він прагнув

виважено підходити до оцінки історичних подій і діячів,

уникати однобічних висновків і характеристик. Зокрема,

зважаючи та те, що ще немає загального курсу історіогра-

фії історії України, автор вважав доцільним частину всту-

пу присвятити короткому нарисові розвитку історичної

науки в Україні і характеристиці основних джерел з історії

України. Крім того, у ряді випадків у ході викладу даю-

ться історіографічні огляди тих чи інших, здебільшого

найбільш складних або спірних питань.

2. Короткий нарис розвитку історичної

науки в Україні

Першоджерелом історичних знань,

Виникнення уявлень про минуле людського

і розвиток історичних суспільства була усна народна

знань до кінця творчість, яка знайшла своє відо-

XVIII ст. враження в історичних переказах,

піснях, легендах, що збереглися

в писемних творах та передавалися нащадкам усно із

покоління в покоління.

Серед писемних творів найбільш старовинними і найви-

датнішими є літописи, в першу чергу «Літопис руський»,

який починається «Повістю временних літ». У період роз-

дроблення Русі важливими пам'ятками літописання на

території Південно-Західної Русі були літописи Київський

та Галицько-Волинський. Від XIV — першої половини XVI

ст., коли більшість українських земель перебувала в скла-

ді Великого князівства Литовського, залишилися так звані

західно-руські, або литовські, літописи, серед яких для

історії українських земель мають найбільше значення

Короткий Київський літопис і літопис Биховця. Події кінця

XVI — першої половини XVII ст. відображені в Густин-

ському, Баркулабівському, Львівському, Межигірському

літописах, Острозькому літописці.

Для вивчення минулого України другої половини

XVII — початку XVIII ст., передусім визвольної війни під

проводом Богдана Хмельницького, найбільше значення

мають козацько-старшинські літописи Самовидця, Гри-

горія Грабянки і Самійла Величка. Тривалий час великою

популярністю користувався київський «Синопсис», автор-

ство якого приписується архімандритові Києво-Печерської

лаври Інокентієві Гізелю. Виданий вперше у Києві у

1674 р., «Синопсис» був пронизаний великодержавною мо-

нархічною ідеологією.

У другій половині XVIII ст., хоча більшість козацьких

старшин перетворювалася на російських дворян і зросій-

щувались, багато з них, особливо на Лівобережжі і Слобо-

жанщині, не відірвались повністю від української націо-

нальної стихії і виявляли великий інтерес до історії Украї-

ни, до рідної минувшини, до козацької слави. З'явилося

немало творів, у яких описувалось минуле України пере-

важно з давніх часів, але найширше княжі часи, козаччи-

на і Гетьманщина. Це були твори П. І. Симоновського

«Коротке описання про козацький малоросійський на-

род...» (1765), С. В. Лукомського «Зібрання історичне»

(1770), В. Г. Рубана «Короткий літопис Малої Росії»

(1777), О. І. Рігельмана «Літописне повіствування про

Малу Росію» (1785—1786), Я- М. Маркевича «Записки

про Малоросію» (1798) та ін.

Посилення інтересу до історії

Українська України, створення багатьох тво-

історіографія рів про рідну минувшину були

в XIX — на початку одним із проявів українського на-

XX ст. ціонально-культурного відроджен-

ня, яке розпочалося в Україні,

як і в інших слов'янських народів, наприкінці XVIII —

в першій половині XIX ст. Саме в цей час розгорнулися зби-

рання і публікація пам'яток народної творчості, видання

Журналів і альманахів, вийшла «Енеїда» Котляревського,

розвивалася українська літературна «ова, відбувалося

становлення нової української літератури.

Усі ці процеси вплинули і На розвиток історичних знань

та історичної думки. Широко розгорнулися збирання й

публікація історичних джерел і пам'яток історичної думки,

стали створюватися й діяти історичні товариства й уста-

нови, історією України почали займатися викладачі та

професори новозаснованих Харківського і Київського

університетів, з'явилися узагальнюючі праці з історії

України.

Особливо велику роль у Розвитку історіографії і націо-

нального відродження взагалі відіграла «Історія русів» —

історико-літературний, гостро публіцистичний твір, що

став відомий у 20-х роках XIX ст. Весь виклад історії

України невідомий автор підпорядкував обгрунтуванню на

історичному матеріалі права українського народу на свою

державність, на рівноправність з усіма народами. «Історія

русів» уся пройнята ідеєю українського патріотизму.

Значним кроком у розвитку української історіографії

була «Історія Малої Росії» Д. М. Бантиша-Каменського,

видана в Москві у 1822 р. Вона стала першою узагаль-

нюючою працею з історії України, написаною з широким

використанням матеріалів з московських і українських

архівів. Велику роль у вихованні українського суспіль-

ства в національному дусі відіграла п'ятитомна «Історія

Малоросії» М. А. Маркевича, видана в 1842—1843 рр.

у Москві.

В Україні поширювались ідеї романтизму, прихильни-

ки якого закликали вивчати історію, культуру, мову, пое-

зію, побут свого народу. Ідея народності як виявлення на-

ціональної свідомості і самобутності охоплювала багатьох

письменників, художників, учених, в тому числі істориків.

Розгорталися етнографічні дослідження, передусім збиран-

ня й публікація пам'яток народної творчості. Були вида-

ні збірки народних дум і пісень, підготовлені М. Цертелє-

вим, М. Максимовичем, П. Лукашевичем. І. Срезневський

видав у Харкові 6 випусків фольклорно-історичної збірки

«Запорожская старина». Засновники львівської «Руської

трійці» М. Шашкевич, І. Вагилевич і Я. Головацький

опублікували альманах «Русалка Дністровая», який містив

українські народні думи, історичні пісні та інші пам'ятки

народної творчості.

Сталося так, що в 20—50 роках XIX ст. історики

здебільшого були одночасно й етнографами. Саме вони