Рибалка I.К. Історія України Частина І

Подождите немного. Документ загружается.

Видані останніми роками й окремі праці з проблем

української історіографії, зокрема книги В. В. Кравченка

про наукову й громадсько-політичну діяльність Д. ї. Бага-

лія, Ю. А. ГІЇнчука про М. І. Костомарова, В. А. Потуль-

ницького про концепції державності в українській зару-

біжній іеторико-політичній науці, Р. Я. Пирога про жит-

тя М. С. Грушевського в 1924—1934 рр., ряд вступних

статей до творів М. С. Грушевського, В. Б. Антоновича,

М. І. Костомарова, М. П. Драгоманова та ін.

Почалися також підготовка і видання навчальних по-

сібників для учнів шкіл і студентів вузів, але ця справа

виявилася дуже складною і робота в цьому напрямі

триває.

Багато різних статей з проблем історії України опублі-

кували «Український історичний журнал», журнали

«Україна», «Дзвін», «Київ», «Сучасність», «Відродження»

та ін.

Отже, в українській історичній науці, хоча й з велики-

ми труднощами, відбуваються перші позитивні зміни, на-

мічається повернення до історичної правди. Але це нелег-

ка справа, яка вимагає певних умов і великих зусиль

усього колективу українських істориків, археологів, архі-

вістів, археографів і всіх, хто причетний до історичної науки.

Для відродження справжньої історії України необхідна

розбудова української державності. Саме лише у неза-

лежній Українській державі, при демократичному режимі

і повній свободі наукового дослідження можлива правди-

ва, невикривлена українська історія. Важливого значення

набувають громадські організації науковців, зокрема

діяльність Міжнародної й республіканської асоціацій

українознавців та наукових товариств.

Історикам має бути повністю забезпечено вільний до-

ступ до всіх історичних джерел, зокрема архівних: матеріа-

лів, які слід зосередити в загальних державних архівах,

а не в окремих відомствах. Доцільно збільшити мережу

історичних установ і закладів, зокрема в областях, на міс-

цях, посилити контакти між істориками Києва і периферії

та істориками діаспори. Конче необхідно розширити підго-

товку істориків України в університетах і педінститутах,

а також фахівців вищої кваліфікації — професіоналів в

аспірантурі й докторантурі. Нарешті, неодмінною умовою

успішного розвитку історичної науки є її матеріально-тех-

нічне забезпечення, передусім можливість для істориків

видавати підготовлені історичні праці.

зе

3. Основні джерела з історії України

Типи історичних Вивчення історії України, як

джерел і інших країн, грунтується на істо-

ричних джерелах, дослідженням

яких займається спеціальна наукова дисципліна — джере-

лознавство. Під історичними джерелами розуміються всі

пам'ятки минулого, які свідчать про історію людського сус-

пільства. Історичні джерела слід відрізняти від історично-

го дослідження, написаного на основі аналізу джерел.

У науці розрізняють п'ять основних типів історичних дже-

рел: 1) речові — пам'ятки матеріальної культури — архео-

логічні знахідки (знаряддя виробництва, предмети побуту,

монети тощо), архітектурні пам'ятники; 2) етнографічні —

пам'ятки, в яких знаходимо дані про характер і особливо-

сті побуту, культури, звичаїв того чи іншого народу;

3) лінгвістичні джерела, тобто дані з історії розвитку мо-

ви; 4) усні джерела — народні пісні, історичні'думи, пере-

кази, легенди, народні прислів'я, приказки та ін.; 5) писем-

ні джерела, які є основою історичних знань. Писемні дже-

рела, в свою чергу, можна поділити на дві основні групи:

1) актові матеріали — джерела, що є наслідком діяльності

різних установ, організацій і офіційних осіб: грамоти, дого-

вори, протоколи, циркуляри, накази, статистичні дані, сте-

нограми і т. п.; 2) оповідні пам'ятки — літописи, спогади,

щоденники, листи, записки, публіцистичні, економічні, лі-

тературні та інші твори.

Джерел, на базі яких вивчається історія Украї-

ни, надзвичайно багато.

Для вивчення життя людей у иай-

Джерела з історії давніші часи найбільше матеріа-

України лів дають археологічні розкопки,

з найдавнішіх часів коли здобуваються матеріальні

до кінця XVIII ст. предмети — знаряддя праці, за-

лишки жител та інших будівель,

культові споруди та ін. На цій основі археологи й історики

реконструюють господарство і життєвий уклад первісних

людей. ГІро життя народів, які населяли територію Украї-

ни в давні, докиївські часи — кіммерійців, скіфів, сар-

матів, слов'ян та інших:, розповідається в писемних

джерелах — розповідях грецьких, римських, західноєвро-

пейських, арабських авторів.

Найважливіші джерела г» історії Київської держави —

це літописи, зокрема «ПОВІСТЬ времениих літ», «Руська

Правда», договори Русі з греками, найдавніші грамоти на

пергаменті і бересті (Новгород, Смоленськ, Вітебськ), кня-

зівські і церковні устави, а також літературні твори XI —

XIII ст.— «Слово о полку Ігоревім», «Моління Даниїла За-

точника», «Повчання Володимира Мономаха», «Слово про

загибель Руської землі» (у зв'язку з поразкою на Калці

в 1223 р.), «Києво-Печерський патерик» та ін.

Для періоду феодальної роздробленості як історичні

джерела велике значення мають місцеві, обласні літописи,

зокрема для Південно-Західної Русі — Київський літопис,

що охоплює час від 1111 р. до 1200 р., і Галицько-Волин-

ський літопис, в якому йдеться про події від 1201 р. до

1292 р.

У XIV ст. більшість українських земель потрапила під

владу Литовського князівства, а Галичина — Польщі. За

Люблінською унією 1569 р. майже всі українські землі

були включені до складу шляхетської Польщі.

Оскільки більшість українських (як і білоруських) зе-

мель у XIV — першій половині XVI ст. входила до складу

Литви, то й багато історичних джерел є спільними для

України, Литви, Білорусі. Це насамперед Литовська мет-

рика — книги державної канцелярії Великого князівства

Литовського, де зосереджені різноманітні державні акти.

Важливими джерелами є привілеї (жалувані грамоти) ве-

ликого князя місцевим князям, шляхті і т. Д-, щоденники

сеймів і сеймиків, книги земських і магістратських судів,

устави на волоки, інвентарі, Литовські статути та ін. Серед

літописів до XV — XVI ст. найбільше значення для історії

України мають: так званий «Короткий Київський літопис»

(закінчений у XVI ст.), що є частиною Супрасльського ру-

копису (знайдений у Супрасльському монастирі біля Бїло-

стоку) — в ньому охоплюються події за 862—1515 рр. і

Густинський літопис (знайдений у Густинському монастирі

біля Прилук на Полтавщині), який розповідь починає

з давніх часів, але має й самостійну частину про події

в Україні за 1300—1597 рр.

Як історичні джерела з історії України можуть бути

використані твори письменників-полемістів кінця XVI —

першої половини XVII ст.— «Апокрисис» («Отповедь»)

невідомого автора (псевдонім — Христофор Філалет

(1597—1598), «Пересторога» — анонімний трактат (1605—

1606), «Палінодія» архімандрита Києво-Печерської

лаври Захарії Копистенського (1621—1622), писання

Івана Вишенського та ін., твори польських істориків —

«Історія Польщі з стародавніх часів до 1480 р.» Яна Длу-

гоша (XVст.), «Хроніка польська, литовська, жмудська

і руська» Матвія Стрийковського (доведена до 1572 р.),

«Хроніка всього світу» Мартина Бельського (1495—1575),

«Про походження й історію поляков» Мартина Кромера

(помер 1589 р.) та ін.

Багато цікавих матеріалів з історії України є в спога-

дах XVI — першої половини XVII ст.— Михайла Литвина

(написані в середині XVI ст.), щоденнику дипломата ав-

стрійського імператора Рудольфа II Еріха Лясоти, який

між 1588 і 1594 рр. бував в Україні, зокрема в Запорізькій

Січі, у «Описі України» французького інженера Боплана,

який 18 років (1630—1648) перебував на службі у поль-

ського короля і будував фортеці в Україні, та ін.

Серед джерел, в яких висвітлюються визвольна війна

1648—1654 рр., приєднання України до Росії та події другої

половини XVII ст., найбільше значення мають козацько-

старшинські літописи: літопис Самовидця, що найдоклад-

ніше описує період 1648—1672 рр., події доводить до

1702 р., а в деяких списках — до 1734 р.; літопис Самійла

Величка, який починає опис подій з далеких часів, але до-

кладніше з часів Сагайдачного і до 1700 р. Літопис Григо-

рія Грабянки починається з стародавніх часів, але най-

більше говориться про період козацтва, його походження,

боротьбу, про визвольну війну, приєднання України до Ро-

сії і подальші події до виборів гетьмана Скоропадського

в 1709 р. Є й інші козацько-старшинські літописи — Хміль-

ницький (назва за м. Хмільник, звідти, мабуть, походив

автор), у ньому описуються події 1636—1650рр., Львів-

ський літопис (знайдений у Львові) — охоплює час від

1498 р. до 1649 р. та ін.

До джерел історії України XVIII ст. належать акти

державного управління — законодавчі акти царського

уряду, гетьманські універсали; пам'ятки українського пра-

ва, зокрема збірник «Права, за якими судиться малоро-

сійський народ» (1743), матеріали Законодавчої Комісії

1767 р. і особливо накази українського шляхетства своїм

депутатам; різноманітні документи центральних і місцевих

адміністративних установ (Сенату, Малоросійського при-

казу, Кабінету Міністрів, Першої Малоросійської колегії

(1722—1727), Другої Малоросійської колегії (1764—

1786рр.), Генеральної військової канцелярії та ін); реві-

зії та ревізькі реєстри (переписи оподатковуваного насе-

лення козаків, посполитих, міщан); матеріали Генерально-

го слідства про маєтності, проведеного в 1729—1730 рр.

в усіх десятьох полках Лівобережної України. Велике

значення мають матеріали т. зв. Румянцевського опису

2 <1сторія України», ч. 1

Лівобережної України, проведеного за розпорядженням

генерал-губернатора Малоросії графа Румянцева в 1765—

1769 рр., а також матеріли описів намісництв — Новгород-

Сіверського, Чернігівського (1780), топографічні описи

намісництв — Чернігівського, Київського, Харківського

(80-ті роки XVIII ст.), матеріали генерального межування

земель у 80-х роках XVIII ст., картографічні матеріали.

Значний інтерес являють мемуари козацьких старшин —

«Щоденник» генерального підскарбія Я. М. Марковича

(1690—1770), «Діаріуш» Миколи Ханенка (написано

1722 р.), «Щоденник» Петра Апостола, сина гетьмана Да-

нила Апостола (охоплює час 1725—1727 рр.) та ін.,

а також історичні твори (П. Симоновського, О. Рігель-

мана, В. Рубана, С. Мишецького та ін.).

На початок XIX ст. в Україні цар-

.Джерела XIX — ський уряд повністю ліквідував

початку XX ст. автономний козацько-старшин-

ський адміністративний устрій і

утвердив у ній загальноімперське законодавство, загаль-

норосійське судочинство і адміністративне управління.

Внаслідок цього зникло багато українських установ —

Генеральна військова канцелярія, полкові, сотенні канце-

лярії, козацькі суди, канцелярія Запорізької Січі і т. ін.,

відповідно, не стало документів, які в них творилися. Тепер

законодавчі акти та інші офіційні документи виходили ли-

ше від царського.уряду, центральних і місцевих держав-

них установ. Вони повністю поширювались і на українські

землі, і, цілком зрозуміло, служать джерелами для історії

України. Поряд з ними важливими джерелами є стати-

стичні дані, матеріали політичних партій і громадських

організацій, періодична преса, мемуари, щоденники,

приватне листування. Особливо цінними, хоч до них і тре-

ба ставитись дуже критично, є матеріали поліцейсько-

жандармських каральних і судово-слідчих органів, де

відклалися справи політичних процесів — декабристів,

кирило-мефодіївців, народників, справи про еелянський

і робітничий рух, про діяльність політичних організацій

і партій та окремих їх членів.

Широким є коло історичних (ар-

Джерела хівних і друкованих) джерел —

радянського періоду з історії України радянського

періоду. Це праці В. І. Леніна,

документи комуністичної та інших політичних партій,

місцевих партійних організацій, законодавчі акти і поста-

нови вищих органів державної влади і управління, мате-

ріали місцевих Рад і органів державного управління,

органів планування й керування народним господарством,

органів суду і прокуратури, охорони здоров'я, праці, соціаль-

ного забезпечення, освіти, науки, культури, громадських

організацій. Поряд з цим джерелами служать статистичні

матеріали, періодична преса, кінофотодокументи, спогади

учасників революції 1917—1918 рр., громадянської і Віт-

чизняної воєн, мирного будівництва.

Працюючи над історичними документами й матеріала-

ми, історик має брати їх не вибірково, а в усій сукупності

і ставитися до них критично. Зокрема, треба зважати на

те, що в радянські часи багато джерел були закриті для

дослідників і ними вони не могли користуватися. Тепер для

всебічного об'єктивного висвітлення історичного процесу

слід залучати і ці, раніш не доступні джерела.

Студенти, як джерела для вивчення курсу історії

України, мають змогу використовувати численні публіка-

ції історичних джерел, здійснені як у дореволюційний час,

так і радянськими вченими.

Розділ 1

ПЕРВІСНЕ СУСПІЛЬСТВО І ПЕРШІ ДЕРЖАВНІ

УТВОРЕННЯ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ

1. Найдавніше населення на території України

Першою формою людського співжиття було первісне

суспільство. Початок його сягає в далекі часи, десь близь-

ко 3 млн років тому, коли з'явилася людина.

Вирішальну роль у житті первісних людей відігравала

праця, в першу чергу вироблення знарядь праці і засто-

сування їх для добування засобів до життя. Величезне

значення мало виникнення звукової, розбірливої мови,

яка стала засобом спілкування людей у процесі праці.

Первісні люди жили за дуже суворих умов. При над-

звичайно низькому рівні розвитку продуктивних сил кож-

на окрема людина не могла одна протистояти стихійним

силам природи і здобувати собі засоби до існування. Через

це люди діяли групами, колективно.

У первісному суспільстві не було приватної власності

на засоби виробництва, експлуатації людини людиною,

класів і держави, а спільний зв'язок, саме суспільство,

дисципліна, розпорядок праці трималися за звичаями,

традиціями.

Про життя первісних людей ми дізнаємося головним

чином з археологічних розкопок.

Найдавнішим періодом в історії

Ранній палеоліт. людства був стародавній кам'яний

Первісне стадо вік — палеоліт (від грецьких слів

«палайос»—стародавній і «літос» —

камінь), який тривав від 3 млн років до 11 тис. років

тому. Палеоліт археологи поділяють на ранній і пізній.

У період раннього палеоліту (від 3 млн років до

35 тис. років тому) в міжльодовикові часи природні умови

були сприятливими для людини — клімат субтропічний,

теплий і вологий, росло багато різних рослин, водилися

різноманітні тварини. Тоді жили найбільш ранні фізичні

типи людини — «людина уміла», пітекантроп та ін. Ці

люди відрізнялися від тварин

тим що вже вміли воб

ляти і застосовувати палиц,, *

амені як примітивні

знаряд-

дя (ручні рубила; відщепи) а

так0

ж спілкувалися між со-

бою за допомогою звуково!

ви Вони збирали плоди

ких рослин, ягоди, гриби, ,^

ивні

коріння, полювали на

тварин, велибродяче житт

Ще маючи н

постійних жител

(хоча часто и жили в печерах), „і одягу. Жили люди неве-

ликими, по кілька десятків кожний, родовими колектива-

ми - первісними стадами, як

:і в

пошуках їжі часто пере-

ходили з місця на місце.

На сучасній території Укр

аїни стародавні люди 3

яви

лися в епоху раннього па

ЛЄОиІіту

бли3

ько 1 млн років

тому. Залишки тимчасових Поселень - найдавніших сто-

янок первісних людей - зн

ад

ені

археологами в різ-

них місцевостях, у тому ч,

Ис

лі в

їні

на Дністрі

біля с. Лука-Врубловецьк* (

ам'янець-Подільський р н

Хмельницької обл.), в Донбасі поблизу с. Амвросіївка, на

березі р. Кринки, недалеке,

від

Житомира та ін.

Найдавнішою стоянкою, п^

рвісних людей На території

України є поселення, розкап^

е архе0

логами на високому

(100 м) лівому березі ріки Ти^-и

біля СЄ

ла Королеве Вино-

градівського району на Закар

патті

. у десятиметровій тов-

щі суглинкових відкладів тут знайдено вісім культурних

горизонтів (шарів), які ві

дн

сяться

різних часів від

1 млн до 35 тис. років до н

ої ери

Всьо

го на Закарпат

ті відкопано 20 палеолітичних

стоя

„

ок ПЄ

існих людей.

Близько 150 тис. років то

Чу

почалося чергове похоло-

дання. Величезні льодовики, „зсувалися з півночі кон-

тиненту, поступово вкрили бшь

шу частину

ЄВРОПИ

ДОСЯГЛИ

Північного Прикарпаття Сер^

днього

Подніпров'я і межи-

річчя Дону та Волги. Побл

и ЛЬ

овиків утворилися

тундра

і лісотундра а на

І,,ІЦ

ні

_ холодні степи і ліси по

річкових долинах Замість тв^

рин> що

існували в умовах

теплого клімату, з явилися тв^

рини які

^ витримува-

ли холод,-мамонти, шерсти^ носороги, північні олені,

печерні ведмеді, песці та ш.

У зв язку з погіршенням іслі

матиЧ

х умов і зменшен-

ням рослинної їжі, яку можна,

зіб

збільшується роль

.полювання на великих твар

Ин

аи

ті

знаряддя праці,

насамперед мисливські, стали

більш

різноманітними і до-

сконалими: рубило, гострокон^

чник

(використовувався як

наконечник списа та мисли всь

кий ніж)

скребло (застосо-

вувалося для розбирання гущ

об

робш шкур, дере-

ва, кісток). Поява знарядь п

Ра

ці

i3HHX

типів свідчила про

виникнення природного розпо

лу

праці.

Щоб урятуватися від холоду, люди поселялися в при-

родних печерах, а також стали одягатися в шкури.Як і ра-

ніше, вони використовували вогонь, що виникав від бли-

скавки. Але люди вже навчилися добувати його й штуч-

но— тертям. Завдяки вмінню добувати вогонь і користу^

ватися ним люди стали менш залежними від природних

умов і розселилися на великих територіях Європи й Азії.

Залишки тогочасних стоянок-поселень знайдені в багатьох

місцевостях України—на Сіверському Дінці і дніпров-

ському Надпоріжжі, на Волині і Наддністрянщині, в Кри-

му і Приазов'ї. Найбільш характерними е стоянки, виявле-

ні в печерах Криму,— у гроті Кїїк-Коба (поблизу м. Сім-

ферополя) і в с. Старосіллі (в околицях Бахчисарая),

в урочищі Круглик на Запоріжжі.

Поступово змінювався і зовнішній вигляд людини, який

став наближатися до сучасного. Це була так звана неан-

дертальська людина (назва походить від долини Неандер-

таль, недалеко від Дюссельдорфа, в Західній Німеччині, де

вперше були знайдені черепні кістки людини цього типу).

Залишки неандертальця знайдені під час розкопок у Кри-

му, в печері Кіїк-Коба, в 1924 р., у с. Старосіллі в 1953 р.

і біля м. Білогірська в 1972 р.

Пізній палеоліт (35—11 тис. років

Пізній палеоліт. тому) припадає на кінець льодови-

Виникнення кової доби. У цей час удоскона-

родового ладу. люються старі кам'яні знаряддя

Матріархат праці і з'являються нові: різці,

проколи, ножеподібні пластини,

наконечники легких списів-дротиків та ін. Люди навчи-

лися виробляти знаряддя праці також з кісток і рогу

тварин — гарпуни, шила, голки, проколки тощо.

Внаслідок піднесення продуктивності мисливства й

збиральництва люди могли створювати деякі запаси їжі

і залишатися на тих самих місцях більш-менш тривалий

час. Вони будували, переважно на берегах річок, житла —

землянки і напівземлянки. З кількох таких жител утворю-

валось поселення (стоянка). Цих пізньопалеолітичних сто-

янок знайдено багато. В Україні найбільш ранньою серед

них є Радомишльська стоянка на Житомирщині. А однією

з найцікавіших за виявленими там знахідками є стоянка

в с. Мезині на березі Десни, поблизу м. Новгоррда-

Сіверського на Чернігівщині.

У часи пізнього палеоліту в суспільній організації

людей на зміну первісному стаду прийшла матріархальна

родова община. Основним осередком суспільства став

рід — група кровних родичів, що вела своє походження

від спільних жіночих предків (матріархат), по материн-

ській лінії, оскільки при груповому шлюбі спорідненість

інакше визначити було неможливо. Члени роду спільно

володіли .знаряддями виробництва, спільно здобували все

необхідне для життя і спільно споживали його. Провідна

роль у роді належала жінці.

Родові общини об'єднувалися в племена, з утворенням

яких оформився родоплемінний первіснообщинний лад,

який грунтувався на спільній власності на засоби вироб-

ництва і зрівняльному розподілі наслідків праці.

Але людина була безсилою в боротьбі з невідомими і

незрозумілими для неї силами навколишньої природи. За-

роджуються релігійні вірування (тотемізм, магія, анімізм)

та мистецтво.

У добу пізнього палеоліту склався сучасний антрополо-

гічний тип людини — «людина розумна» (homo sapiens).

Від назви печери Кроманьйон у Франції, де були вперше

знайдені рештки такої людини, її названо кроманьйонцем.

Залишки людини такого типу знайдені в Україні в пізньо-

палеолітичних стоянках (їх досліджено близько 800).

Близько 11 тис. років археологи

Мезоліт датують початок мезоліту — серед-

нього кам'яного віку (від грецьких

слів «мезос» — середній і «літос» — камінь), який закін-

чився приблизно 6 тис. років тому. У цей час почалося но-

ве потепління, льодовики танули й відступали на північ.

Природні умови змінювалися й поступово стали подібними

до сучасних. Великі тварини або вимерли (мамонти й шер-

стисті носороги), або відійшли на північ. Замість них у лі-

сах і степах люди стали полювати в основному на сучасні

види тварин: благородного оленя, лося, бика, коня, ведме-

дя, кабана, вовка, лисицю, бобра, ховраха та ін. Для по-

лювання на цих тварин і птахів люди почали застосовува-

ти лук і стріли з крем'яними та кістяними наконечниками.

Винайдення лука й стріл мало велике значення, бо завдя-

ки їм дичина стала постійною їжею, а полювання — од-

нією з звичайних галузей праці. Крім полювання, люди

займалися рибальством і збиранням рослинної їжі.

Стоянки мезолітичної епохи, де родові общини жили

в наметоподібних житлах і печерах недовгий час, після чо-

го переходили в інше місце, виявлені в багатьох місцях

Східної Європи. В Україні це Журавська стоянка на Чер-

нігівщині, Гребениківська на Одещині, у навісі Фатьма-

Коба поблизу Байдарської долини та скельному сховищі

Мурзак-Коба на р. Чорній у Криму і багато інших.