Пенчук І.Л. Радіожурналістика: основні засади функціонування

Подождите немного. Документ загружается.

Проводилися також радіопереклики споріднених міст, колгоспників,

школярів.

Пам’ятним став радіопереклик Київ-Шепетівка-Сочі, проведений 12

квітня 1935 року і присвячений нагородженню М.Островського орденом

Леніна. На той час організувати таку радіопередачу було справою надзвичайно

складною. З Москви та Києва до Сочі, де лікувався письменник, задовго до

початку переклику була завезена громіздка апаратура. Напередодні запису

йшли технічні випробування. Нарешті газети повідомили, що випробування

завершилося й о 10-й годині вечора переклик почався.

Відомі люди України ділилися враженнями про популярну на той час

книгу Миколи Островського “Як гартувалася сталь”, говорили про життєвий і

творчий подвиг письменника. Тепло і сердечно вітали земляка трудящі

Шепетівки. Потім було надано слово М.Островському. Письменник розповів

про свою долю і творчість, про почуття, які заполонили його після одержання

урядової нагороди. Так голос письменника, якого більшовицька пропаганда

ставила за приклад для наслідування, вперше пролунав у ефірі. Передача мала

великий громадський резонанс.

Поступово інформаційна служба радіо стає ударною силою

більшовицького впливу на свідомість мас Партія використовує її нарівні з

пресою, відзначаючи водночас величезні переваги радіопреси перед

друкованими виданнями. Тому загальновизнаною стає думка про те, що

інформаційна служба радіо може й повинна робити для розбудови радянської

держави більше, ніж періодика.

Яскравою ілюстрацією цієї тези може бути участь інформаційного

мовлення у підготовці та проведенні перших виборів до Верховної Ради Союзу

РСР та Верховної Ради України. На проведення цих виборчих кампаній партія

кинула найкращі творчі сили інформаційної служби й усі радіомовні

потужності. З ранку й до пізньої ночі сотні радіоредакцій, починаючи від

центральної та обласних і закінчуючи тимчасовими, створеними спеціально

для цієї мети на всіх трансвузлах, агітували за висунутих кандидатів,

розповідали про їх життєві шляхи, про зустрічі з виборцями.

111

Серед висунутих, поруч із партійними та радянськими функціонерами, які

гаряче підтримували існуючу владу, усі її заходи, свято вірили в неминучість

перемоги комунізму, зустрічалися й безпартійні - просто чесні трудівники. Та

навіть у цих людей, обрання яких ні в кого не викликало заперечень, не було

альтернативи. Вибирати не було з кого. Запроваджена система голосування

націлювала тільки на одне - підтримку висунутого кандидата.

Для організації колективного прослуховування передвиборчих передач

партія виділила тисячі організаторів, які іноді силоміць заганяли людей до

червоних куточків, де були встановлені репродуктори. Тут вони, подібно до

китайців у роки культурної революції, мовчки й понуро слухали агітаційні

передачі. Напередодні виборів до народу зверталися керівники партії та

держави, закликаючи до одностайності у голосуванні за кандидатів блоку

комуністів та безпартійних.

Такий масовий пропагандистський вплив зрештою досягнув мети.

Більшовикам вдалося переламати настрій переважної частини населення. Ну, а

тих, хто вагався або твердив, що вибори не є демокрактичними й чесними,

залякували репресіями за неучасть у виборах; тож вони теж мусили прийти до

виборчих урн. Про самі вибори радіожурналісти розповідали як про грандіозне

свято, їхні результати подавали за вияв переконливої підтримки виборцями

Комуністичної партії та радянської влади.

З диявольською винахідливістю використовували більшовики радіо для

боротьби із своїми ідейними супротивниками - так званими буржуазними

націоналістами й троцкістами. Для їх викриття вони організовували радіосуди

- багаточасові трансляції із залу судових засідань. У ході цих засідань люди,

що були посаджені на лаву підсудних за власні погляди й переконання, під

градом звинувачень, здебільшого надуманих і безглуздих, часто втрачали

рівновагу, контроль над собою і починали наговорювати на себе або й узагалі

визнавали себе винними у злочинах, яких вони не вчиняли.

Щоб зупинити українізацію, за вказівкою із Москви починається “чистка”

українських комуністів. Крім націоналізму, їх звинувачують у “фашизмі”,

“троцькізмі”, “відсутності більшовицької пильності”, “у зв’язках із

112

емігрантськими колами або розвідками іноземних держав”. Усіх, хто

потрапляв під хвилю цих звинувачень, усували з посад, а згодом висилали до

концтаборів або розстрілювали.

Не оминула ця хвиля й Український радіокомітет, що на той час очолював

О.Карпеко. Без будь-яких підстав він був оголошений “куркульським

хуторянином”, “націоналістичним фіглярем”, “нездарою”.

Звинувачення ці були настільки абсурдними, що комуністи радіокомітету не

дозволили “вичистити” його із своїх рядів.

Подібним чином звинувачувалися й інші працівники радіо. Ось як,

наприклад, прагнули підвести під ці звинувачення одного із них -М.Руденка,

який на сторінках журналу “Радіо” нібито лише симулював боротьбу проти

націоналізму. “Хто такий Руденко? - запитує передова стаття цього журналу і

відповідає: - Це - націоналіст, сподвижник Скрипника і Карпеко. Те,

що до мікрофона йшла буржуазно-націоналістична писанина Тобілевича,

Кропивницького, Старицького та інших, Руденко пояснює “невиправданою

увагою” до них авторів. Головна провина, запевняє він, не в тому, що

подавався класове ворожий матеріал, а в тому, що не був здійснений

“необхідний аналіз” цього матеріалу. Аналогічну лінію веде цей

замаскований ворог, коли “критикує” факт пересилань засобами радіо

оповідань контрреволюціонера Остапа Вишні”.

Одначе й Руденка не було “вичищено” з партії. Тоді на допомогу

приходить “Правда”: “Буржуазные националистические группировки на

Украине разгромлены, - пише вона. - Но язва вытравлена еще не до конца.

Бдительность еще не всюду й не везде на высоте. Свидетельство

зтому настроения в партийной организации Всеукраинского радиокомитета. В

зтой организации совсем недавно Карпеко легко наклеили проверочную марку.

Коммунисты радиокомитета либерально отнеслись к националистическим

делам Карпеко. И они не только проглядели лицо дворушника. Нашлись в зтой

организации либералы (Кошаченко, Руденко), которые под активным

влиянием самого Карпеко стали возражать против повторной чистки,

хлопотать об отмене ее”.

113

Невдовзі критиковані були усунуті зі своїх посад. А новому керівництву

Всеукраїнського комітету було наказано “наново і всебічно переглянути кадри

радіоробітників на Україні”.

Розпочаті в 1930 році переслідування українізаторів переросли у наступні

роки в масовий терор. Він досягнув свого апогею у 1937-1938 рр. Саме тоді й

виникла “Справа українського радіокомітету”.

Формальним приводом для її порушення став випадок, коли після

трансляції з Москви вироку троцкісто-зінов’євцям, в ефірі залунала

“траурна музика”. Сталося це цілком випадково, бо для трансляції була

перервана планова освітня передача “Що таке сюїта?”. Тему передачі

ілюструвала музика Е.Гріга до драми Г.Ібсена “Пер Гюнт”. Після

завершення трансляції освітню програму продовжили, і в ефірі залунала

скорботна мелодія “Смерть Озе”. Тож стався просто випадковий збіг обставин.

Одначе цього цілком вистачило, щоб розправитися із колишніми

керівниками радіокомітету, заарештованими ще до прикрого випадку у ході

“чисток”, Олександром Долгіним, Миколою Книжним, Іваном Куликом.

Покарані на смерть були також редактори Олексій Арнаутов, Олександр

Білокопитов та Бенціон Спектор, яких суд оголосив “троцкістами,

що блокувалися з націоналістами”. Ще двох працівників, які проходили у цій

справі, вислали до таборів.

Так боролися у ті часи з “ворогами біля мікрофона”, так “викорчовували

вороже кубло в радіомовленні”. Природно, усе це не додавало настрою

працівникам інформаційної служби. Вони були залякані розмахом репресій, що

відбувалися у багатьох виробничих та управлінських колективах. У самому ж

радіокомітеті, за спогадами ветеранів, іноді виникали такі ситуації, коли

впродовж одного тижня редакційні або загальнокомітетські керівники

змінювалися кілька разів. Практично всі були під підозрою, багатьох

викликали на допити в НКВС Всюди панував страх.

Щоб розвіяти підозри й уникнути переслідувань, радіожурналісти змушені

були вихваляти соціалістичні перетворення, прикрашати дійсність,

перебільшувати здобутки. За методологічний орієнтир їм у роботі служила

114

знаменита сталінська фраза, виголошена в апогеї страхіть 30-х років: “Жити

стало краще, жити стало веселіше”. Цим самим вони ніби на ділі

доводили свою відданість сталінському режиму.

Тому й не дивно, що якість тогочасних інформаційних передач не

задовольняла слухачів. У повідомленнях, особливо на виробничу

тематику, було багато цифр, часто повторювалися збиті, шаблонні

вислови. “Десятки разів, - писав тоді журнал “Радіо”, - працівники “Останніх

вістей” починають словами “З великим піднесенням (натхненням)...”,

“Сьогодні відкрились” чи “Сьогодні закрились” збори, наради,

конференції, або “Вчора на конференції виступили...”, “Вчора в дебатах

виступили...” і т.п.”.

Слухачі засуджували практику підготовки виступів перед мікрофоном за

заздалегідь написаним текстом, що робило, як зазначав журнал, “живі виступи

мертвими, схожими на всі попередні й наступні”. Вони критикували

інформаційну службу за поверхове висвітлення подій, без належного

проникнення в їхню суть, за запізнення у подачі міжнародних подій.

... Війна в Іспанії та події на озері Хасан змусили більшовицьке

керівництво посилити військово-патріотичну тематику. Інформаційне

радіомовлення широко висвітлює діяльність радянської держави по зміцненню

обороноздатності. Значна увага, зокрема, звертається на роботу масових

оборонних товариств, Червоної Армії. Матеріали спрямовувались на

підвищення мобілізаційної готовності радянських людей, їхньої пильності

щодо підступів імперіалістичних держав.

Ця тематика стає ще актуальнішою після короткотривалої війни з

Фінляндією, що завершилася приєднанням частини цієї країни до Радянського

Союзу. Йдучи слідами Гітлера, який підкорив Західну Європу та Норвегію,

Сталін посилає війська для окупації Литви, Латвії та Естонії, а згодом -

Бессарабії та Північної Буковини. В усіх цих випадках воєнні походи Червоної

Армії подаються у повідомленнях радіо як “визвольні”. Показовими щодо

цього є передачі інформаційної служби Українського радіо.

115

З початком “визвольного походу” в Західну Україну для її

підготовки була відряджена спеціальна бригада “Останніх вістей”. Вона

зосереджує увагу слухачів на всенародній радості, розповідає про хвилюючі

зустрічі на “визволених землях”, населення яких і справді спочатку раділо, бо

натерпілося від гноблення з боку Польщі, Румунії та Угорщини й сподівалося

на кращі зміни.

Радіо інформує про початок нового життя на Західній Україні зміцнення

системи освіти, поліпшення медичного обслуговування, особливо

сільського населення, націоналізацію промислових та торгівельних

підприємств, експропріацію земель із метою перерозподілу її серед

бідних селян. Усе це знаходило відгук у серцях людей. Тому й не дивно, що

під час виборів до Народних Зборів, організованих новим режимом і широко

висвітлюваних радіо, близько 93 відсотків виборців проголосували так, як

прагнула радянська влада. Проте подальше знайомство із радянською

системою багатьох на Західній Україні розчарувало, їх обурювали

російськомовні чиновники, які прибували сюди “на ловлю счастья й

чинов”. Без ентузіазму зустріли тут ідею колективізації раніше розданих

земель. Спочатку інтелігенції імпонувало те, що знайшлася робота в

радянських культурно-освітніх закладах, але згодом стало зрозумілим, що

вона потрапила у систему, яку жорстко контролювали функціонери

сталінського режиму. Не прикрашали нову владу й такі заходи, як введення

паспортного режиму, заборона викладати в школі релігію, конфіскація

церковних земель та посилення антирелігійної пропаганди.

Страх і обурення викликали дії НКВС, які йшли слідом за

наступаючими частинами Червоної Армії. Вони заарештували й

вислали на Схід тисячі уявних “ворогів народу”. При чому

заарештовували їх без будь-якого попередження, суду чи навіть

формального звинувачення, заганяли у вагони для худоби й

відправляли на невільницькі роботи. Багато депортованих гинули в дорозі,

часто цілими родинами.

116

Але про все це інформаційна служба вже не розповідала. Тому багатьом

мешканцям східних областей України тривалий час було незрозумілим,

чому це раптом західняки, які зустрічали своїх “визволителів”

хлібом-сіллю, згодом змінили своє доброзичливе ставлення на вороже.

Тим часом складні міжнародні події набагато збільшили аудиторію

“Останніх вістей”. Нагальною стала потреба перебудувати їх роботу, адже

війна вже вирувала на всьому просторі Західної Європи, загрожуючи

щогодини перекинутися на територію Радянського Союзу.

Зважаючи на зрослу небезпеку воєнного нападу, інформаційна служба

починає широко повідомляти про роботу заводів і фабрик, шахт та

електростанцій, підприємств залізничного й водного транспорту, що становили

основу оборонної могутності країни. Ця тематика поступово посідає провідне

місце у випусках новин.

З метою повнішого задоволення запитів аудиторії редакція “Останніх

вістей” провела заочну конференцію радіослухачів. Проаналізувавши одержані

пропозиції, вона одразу ж запровадила у своїх випусках щоденні огляди

міжнародних подій, розширила мережу власних кореспондентів у республіці,

запланувала відкрити корпункти у Москві, Тбілісі, Мінську.

Якісно змінювалося й місцеве інформаційне мовлення, яке слідом за

республіканським теж скеровувалося у бік активнішого втручання у життя.

Перед ним ставиться завдання зробити випуски новин цікавими та

дохідливими. У зв’язку з цим були встановлені певні нормативи при

підготовці повідомлень. Так, замітку вимагалось викладати стисло,

насичувати її конкретними фактами, писати зрозумілою мовою в обсязі

не більше 50 рядків. Звіт мав подавати відомості: де й коли відбулася

подія (нарада чи конференція), прізвища промовців і найсуттєвіше з їхніх

виступів. Застерігалося від довгого викладу звітів і подачі постанов

повністю. Матеріал у жанрі “бесіда-розмова” варто було викладати так:

“У бесіді (розмові) зі співробітником “Останніх вістей” такий-то розповів

таке-то” або “Наш кореспондент мав розмову з тим-то, який

117

розповів Рекомендувалося частіше використовувати у випусках виступи й

листи слухачів, матеріали місцевих газет.

Поліпшенню інформаційного мовлення була підпорядкована й

республіканська нарада активу працівників радіомовлення, що відбулася у

Києві 17-18 квітня 1941 року. Нарада викрила серйозні недоліки в організації

цього виду мовлення “У багатьох районних і обласних редакціях “Останніх

вістей”, - відзначалося на нараді, -роками існує сухий текст, позбавлений ознак

живої звичайної мови. У передачах без кінця повторюються трафаретні вирази,

слова без будь-якого змісту, неграмотні звороти тощо. Є випадки, коли

мікрофонні матеріали, не маючи політичної загостреності, втрачають свій

зміст і цілеспрямованість”.

Нарада накреслила ряд заходів щодо поліпшення інформаційного

мовлення, яким, проте, не судилося бути реалізованими, бо почалася війна.

ФРОНТ В ЕФІРІ

(1941-1945 РР.)

Вранці 22 червня 1941 року, перервавши недільний відпочинок,

працівники “Останніх вістей” почали сходитися до будинку Українського

радіокомітету. Багато з них ще не знали, що почалася війна, але страшний

здогад не давав спокою. Адже вночі невідомі літаки бомбардували київські

заводи і мости, бомби падали на Житомир, тривожні повідомлення про бої на

кордоні надходили із західних областей. Усі чекали важливого урядового

повідомлення з Москви. І рівно опівдні в ефірі пролунало Звернення

Радянського уряду до всіх громадян, з якого слухачі дізнались, що “без

пред’влення будь-яких претензій, без оголошення війни, німецькі війська

напали на нашу країну”.

Перші відгуки на це Звернення інформаційна служба Українського радіо

подала вже через кілька годин після його передачі. Вони містилися у випусках

“Останніх вістей”, що складалися із повідомлень про мітинги та виклади

виступів на них. Випуски сповіщали про гнів і обурення людей віроломним

нападом фашистів, повідомляли про їх готовність стати на захист Вітчизни,

закликали примножити трудові зусилля на допомогу Червоній Армії. Закликом

118

до боротьби прозвучали того дня випуски із Одеси, Дніпропетровська,

Харкова, Донецька та інших обласних центрів.

Таким чином, уже в перший день війни з особливою виразністю виявилася

перевага інформаційного мовлення - його оперативність. На відміну від

республіканських газет, перші номери яких вийшли лише 24 червня, радіо

перебудувало свою роботу на воєнний лад практично за кілька годин.

Коли війна докотилася до Києва, населення столиці мужньо піднялося на її

захист. “Останні вісті” розповідали про спорудження оборонних об’єктів, вели

передачі з фабрик і заводів, робітники яких виготовляли та ремонтували зброю

і військове спорядження. Часто лунали репортажі з військових частин. Щоразу,

коли над містом з’являлися ворожі літаки, радіо в репортажній манері

інформувало читачів про повітряні бої...

Після демонтажу київської радіостанції РВ-87 і вивезення її до

Челябінська, інформаційне мовлення з Києва доповнюють передачі редакції

фронтового радіомовлення із Броварів. Перед мікрофоном зачитувалися

зарисовки, оперативні кореспонденції із місць боїв, у кожній передачі виступав

хтось із письменників...

В аналогічній ситуації опинилася й Одеса. Звідти теж було евакуйовано

радіостанцію і журналісти залишилися без власних засобів радіомовлення. Та

одесити знайшли вихід із скрутного становища: в інституті інженерів зв’язку

вони відшукали розкомплектований радіопередавач і за кілька днів

відремонтували його. З того часу й до кінця оборони Одеси голос

чорноморської твердині чула вся країна.

Для захисників Києва, Одеси, а згодом і Севастополя, для населення

України вісті з цих міст були важливими, як ніколи. Вони сповнювали надією,

вірою в перемогу, піднімали настрій, кликали на боротьбу з ворогом.

Після падіння Харкова, звідки теж деякий час велося інформаційне

мовлення, Український радіокомітет переїздить до Саратова. Тут 22 листопада

1941 року розпочала свою роботу радіостанція ім. Т.Г.Шевченка. Радіостанція

щоденно по кілька годин на добу інформувала населення України про

найважливіші події на фронтах, у країні та за кордоном. Періодично

119

готувалися спецвипуски для партизанів та українців, евакуйованих до

Середньої Азії й Поволжя.

Та основний тягар інформаційного мовлення взяла на себе радіостанція

“Радянська Україна”, що запрацювала в Москві невдовзі після відкриття

радіостанції ім.Т.Г.Шевченка. Щоденно вона готувала радіогазету, де в

кожному випуску звучали зведення Радінформбюро, кореспонденції із фронтів,

розповіді про партизанські бої, повідомлення про роботу уряду України,

трудові зусилля українців у тилу. Перед мікрофоном часто виступали бійці,

командири Червоної Армії, селяни й робітники, що кували в тилу зброю

перемоги, відомі вчені й письменники. Через цю радіостанцію велися

спеціальні передачі для партизанів і підпільників, зміст яких ті могли не тільки

почути, а й записати та поширити серед населення усно, рукописно чи

друковано.

З початком визволення території України починає вести передачі

українською мовою ще одна радіостанція - “Дніпро”, позивні якої “Реве

та стогне Дніпр широкий” згодом стали позивними Українського

радіо. Ця радіостанція просувалася слідом за наступаючими

військами 1-го Українського фронту з міста Калач Воронезької області

до Куп’янська на Україні, а потім до Харкова. Вона вела мовлення для

військових частин, населення визволених районів та ще окуповані території.

б листопада 1943 року столиця України була визволена, а в грудні міська

трансляційна мережа вже передавала інформаційні випуски, що звучали тричі

на добу: вранці, вдень і ввечері.

9 січня 1944 року із Саратова до Києва повертається і поновлює свою

діяльність Український радіокомітет. Одночасно із Харкова починає

перебазовуватися радіостанція “Дніпро”. У Києві колективи обох цих

радіостанцій об’єдналися і з лютого 1944 року столиця України починає

вести мовлення на хвилі 800 м для усієї республіки, а також для воїнів

Червоної Армії, партизанів, що діяли в західних областях України та на

території Польщі й Чехословаччини. Провідне місце у передачах посідали

випуски “Останніх вістей”, котрі готувалися за матеріалами РАТАУ та

120