Пенчук І.Л. Радіожурналістика: основні засади функціонування

Подождите немного. Документ загружается.

оспівували декларовану в “тезах” непохитність “одвічного союзу” українців та

росіян.

Важливим підсумком тієї кампанії стало впровадження у

свідомість людей нового терміну “возз’єднання” замість раніше вживаного

“приєднання”. Тепер усім було доведено, що український народ упродовж віків

боровся не за утвердження власної державності, а лише за те, щоб

“возз’єднатися з братнім російським народом в єдиній радянській державі”.

Другим, не менш важливим, результатом цієї кампанії стала передача

Україні Криму від Російської Федерації, як “свідчення дружби російського

народу”. “Дар" цей, як нині відомо, нічого спільного із доброчинністю не мав.

Адже Росія передавала Україні те, що їй не належало (землі кримських татар),

а, по-друге, робила це не з доброї волі, а через економічну неспроможність

утримувати Крим у відриві від своїх основних земель. Тепер цей “дар”

постійно й виразно нагадує усім про ті “великі переваги”, що їх приніс Україні

союз із Москвою.

У сучасній історіографії період правління Хрущова іноді іменують

“відлигою”, оскільки він позначений численними послабленнями жорстокого

сталінського режиму, творчими пошуками та новаціями. Саме в цей час з

ініціативи Хрущова були рішуче засуджені культ особи Сталіна та

необґрунтовані репресії, до яких вождь вдавався. Тоді ж були піддані гострій

критиці догматизм та начотництво в ідеологічній роботі, засуджений її відрив

від “практики комуністичного будівництва”. На відміну від Сталіна, який

будував комунізм за допомогою терору та примусу, Хрущов і його однодумці

серед партійно-державного керівництва прагнули досягнути цієї ж мети

іншими, вже не такими дикунськими методами. Вони робили ставку на

розвиток творчої ініціативи трудящих мас, розширення їх участі в управлінні

суспільством, всіляко сприяли розвитку демократії.

У руслі цих подій будує свою роботу й інформаційна служба. Вона

намагається за допомогою широкого й систематичного інформування

населення про події внутрішнього й міжнародного життя розширити кругозір

своїх слухачів, активізувати їх суспільну й виробничу поведінку.

131

Щодня радіо приносило радісні вісті. Ставали до ладу нові заводи, шахти,

домни. Руками українських будівельників зводилось дедалі більше житлових

будинків, шкіл, лікарень. Важливі зміни переживало сільське господарство

республіки. Збільшувалося виробництво товарів широкого споживання,

зростали темпи радіофікації. “Кожного ранку, -писала у травні 1958 року

газета “Радянська Україна”, - ми встаємо під звуки позивних наших

радіостанцій. До сніданку ми вже обізнані з тим, що найважливішого відбулось

вчора в нашій країні”. Газета відзначала, що радіо тепер систематично

інформує про всі найважливіші події, збільшило кількість репортажів та

трансляцій із місця події, передає виступи керівників партії та уряду.

Особливу увагу інформаційна служба звертала у той час на висвітлення

руху за комуністичну працю, в якому тоді вбачали перші прикмети “світлого

майбуття”. Повсюдно, на заводах, шахтах, будовах виникали виробничі

колективи, переважно молодіжні, члени яких заявляли, що хочуть не тільки

добре працювати, а ще й вчитися, підносити свій освітній рівень, жити багатим

духовним життям.

Природно, таке прагнення руйнувало усталений пропагандистський

стереотип, за яким роль робітника у суспільстві визначалася його вмінням

добре працювати. Адже впродовж багатьох років підсумки соціалістичного

змагання зводились до того, хто дав найбільший виробіток. А тут раптом після

задушливого сталінського режиму робітник відчув себе людиною. І йому стало

сумно й неприємно від того, що його цінують лише як “робочу силу”. Бо коли

людину поважати тільки за працю, то тоді, як зауважив Горький, найкращим

працівником є кінь, що возить воду й мовчить.

І ось, як протест проти такої оцінки людини, виник рух комуністичної

праці. Робітники заявляли, що їм тісно у межах соцзмагання. Рух цей виник

сам собою, без натиску зверху. Робітники прагнули утвердити нове розуміння

своєї соціальної ролі. Але сталася дивна річ. Спочатку проголошуване у

випусках гасло “працювати, вчитись і жити по-комуністичному” непомітно

трансформувалося в інший заклик “вчитись жити й працювати по-

комуністичному”. І все повернулося на круги своя. Поступово рух був

132

зведений у звичне русло і невдовзі вже стало неясним не тільки те,

як і чим він відрізняється від соцзмагання, а й ставлення до нього самих

робітників.

Важливу роль у поліпшенні радянського інформаційного радіомовлення

відіграла у ті часи постанова ЦК КПРС “Про поліпшення радянського

радіомовлення” від 29 січня 1960 року . Постанова зобов’язувала

радіомовлення із Москви “забезпечити насамперед своєчасну передачу

найважливіших політичних інформацій, оперативне коментування подій

внутрішнього й міжнародного життя”, а радіомовлення із столиць союзних

республік – “своєчасну передачу рідною мовою найважливішої інформації, яку

транслює Центральне радіо”. Виходячи з того, що радіо має повідомляти

населенню всі важливі новини раніше від газет, постанова зобов’язала ТАРС

давати інформацію для центрального та місцевого радіомовлення негайно.

Раніше це інформаційне агентство не рахувалося із потребами радіо й

випускало свої вісники у відповідності з графіком виходу газет.

“Треба дибитись того, - вказував невдовзі після прийняття цієї постанови

голова Державного комітету по радіомовленню й телебаченню С.Кафтанов, -

щоб наша інформація була найцікавішою та найоперативнішою у світі. У плані

оперативності радіо має невичерпні можливості”.

На виконання цієї постанови було зміцнено керівництво редакції

“Останніх вістей”, її очолив В.Власов. На посаду випускового редактора був

запрошений журналіст із великим стажем партійної та господарської роботи

П.Ткаченко. До складу редакції зарахували кількох випускників Київського та

Львівського університетів: М.Прокопенка, В.Фісюна, В.Кузьменка,

В.Литвинова. Разом із журналістами попередніх випусків - В.Решетиловим,

Г.Березовським, В.Нестеренком, В.Сидоренком, А.Барчуковим - вони створили

потужне ядро творчого колективу.

При сприянні керівництва комітету зміцнена й реорганізована

інформаційна служба упорядковує кореспондентську мережу;

організовує перехоплення “Последних известий” із Москви; починає

одержувати звідти ж коментарі по телетайпу; запроваджує у випусках

133

інтерв’ю, по телефону; збільшує кількість безтекстових виступів та

репортажів, що відзначалися невимушеністю, легкістю сприймання на слух,

дохідливістю; вводить ранкові виклики кореспондентів, які повідомляють про

події, що сталися протягом ночі тощо. У редакції поліпшується робота з

листами, вона проводить конференції радіослухачів, організовує редакційні

середи зустрічі творчих працівників із компетентними людьми, створює

авторську раду.

У редакції встановлюється атмосфера діловитості, творчості,

доброзичливості Радіожурналісти прагнуть готувати інформацію яскраво,

дохідливе, урізноманітнюючи форми ЇЇ викладу.

Хорошим стимулом у роботі стали внутрішньоредакційні конкурси,

рецензування та обговорення творчих звітів, преміювання авторів

оригінальних тем, змагання за кращу “радійність” матеріалів. Усе це сприяло

розгортанню творчих пошуків, підвищенню прагнення щоденно й

активно впливати своєю працею на вирішення завдань, що стояли перед

республікою. Показовими щодо цього є спеціальні випуски і радіодні

- “Сотий день семирічки”, “П’ятисотий день семирічки” та “День світу”,

під час підготовки й проведення яких редакція виявила чимало творчої

винахідливості. В окремі дні всі випуски вона формувала тільки з

матеріалів нештатних авторів.

Важливим етапом на шляху творчих пошуків редакції став

республіканський рейд перевірки готовності колгоспів і радгоспів до весняної

сівби 1961 року. Рейд допоміг зламати багаторічну традицію радіомовлення -

дивитися на світ крізь “рожеві окуляри” і повідомляти тільки про позитивні

факти та явища. Вперше у практиці післявоєнного радіомовлення залунали

розповіді про недоліки, з’явилася критика, спрямована проти тих, хто

заспокоївся, не поспішав із підготовкою до весни. Причому, критика йшла не

від редакції, а від громадськості - членів рейдових бригад. Матеріали рейдової

подавалися у формі традиційних жанрів - коротких повідомлень, репортажів,

інтерв'ю, виступів. Часто лунали колективні листи членів рейдових бригад,

критичні сигнали сількорів, редакційні репліки, коментарі. Жанри мінялися,

134

але принцип підготовки матеріалів залишався незмінним - критика подавалася

у порівнянні, з використанням фактів, гідних наслідування і підтримки.

Рейд розбудив громадську активність селян. У його проведенні взяли

участь тисячі людей, які перевіряли стан справ на місцях, виявляли недоліки,

вказували на невикористані резерви. Досвід його проведення був

рекомендований для використанням усім комітетам і головним редакціям

радіомовлення.

У 1962 році ЦК КПРС ухвалив ще одну постанову, присвячену

телебаченню і радіомовленню, спрямовану на дальше поліпшення їхньої

роботи. Тут, зокрема, було констатоване помітне поліпшення передачі

політичної інформації, однак, зазначалося, що великі можливості

радіомовлення й телебачення у справі поліпшення інформації

використовуються незадовільно.

Ця, здавалось би, невелика заувага у тексті постанови невдовзі обернулася

для інформаційного мовлення значним зростанням його обсягів. Уже з жовтня

1962 року випуски стали передаватися трьома програмами республіканського

радіо. Новостворений Державний комітет Ради Міністрів УРСР по

телебаченню і радіомовленню скеровує зусилля працівників інформаційної

служби на посилення організаторської діяльності, яка допомагала залучати до

участі в державних справах десятки й сотні тисяч людей.

Рейд 1961 року став закличним прикладом у цій справі. Набутий досвід

інформаційна служба починає творчо застосовувати для проведення

організаторської роботи і в інших сферах діяльності. У випусках “Останніх

вістей” з’являється рубрика “Будівництво шкіл та дошкільних закладів під

контроль громадськості”. Вміщені під нею матеріали інформували про хід

спорудження нових шкіл, дитячих садків та ясел, показували позитивний

досвід у цій справі, критикували тих, хто затримував роботи на будовах, не

забезпечував їх матеріалами, робочою силою, механізмами тощо.

“Останні вісті” організували контрольні пости на ударних будовах

семирічки, разом із народними контролерами провели рейд “Хімізація - справа

всенародна” та радіоогляд “За технічний прогрес”. У редакції також

135

народилася ініціатива організації комплексного змагання між спорідненими й

залежними одне від одного виробництвами: “Шахта - станція – завод”,

“Конструкторське бюро – завод – колгосп”, “Бурякова – плантація –

автомашина - приймальний пункт”. Таке змагання активізувало взаємодію

різних служб, зміцнювало почуття взаємовиручки та взаємодопомоги.

Із ще більшим розмахом та дієвістю “Останні вісті” ведуть

організаторську роботу в галузі сільського господарства. Широка обізнаність

редакції із станом справ на місцях давала їй можливість висвітлювати

сільськогосподарські роботи повно і ґрунтовно, швидко підхоплювати

передовий досвід, вчасно застерігати від повторення помилок. Для

оперативного поширення передового досвіду під час проведення сезонних

робіт на селі “Останні вісті” починають готувати

О мерах по дальнейшему улучшению работы радиовещания й

телевидения: Постановление ЦК КПСС 6 июня 1962 г. спеціальні випуски, в

яких поглиблено висвітлюють важливі ініціативи на місцях. Відтоді і на

тривалий час форма спецвипуску “Останніх вістей” стає однією із

найвживаніших.

“З кожним роком, - відзначала газета “Радянська Україна, - радіо й

телебачення України все більше виступають в ролі організаторів мас на різних

ділянках господарського будівництва. З інформатора про факти й події вони

перетворилися в активних помічників партійної організації республіки в її

боротьбі за комунізм”.

Зараз, із відстані прожитих років, дехто із журналістів несхвальне

відгукується про організаторську діяльність інформаційної служби тих часів.

Мовляв, не повинна вона була займатися цією невластивою їй справою. Адже

обов'язок інформаційної служби постачати суспільству точну й неупереджену

інформацію, а не підміняти собою управлінські структури.

Що можна сказати у відповідь на ці закиди?.. Це вже нині ми так

тлумачимо основне покликання інформаційної служби. У ті ж роки журналісти

дотримувалися ленінської формули про триєдину функцію преси - агітаційну,

пропагандистську й організаторську. За уявленнями тих часів тільки сумарне

136

застосування усіх цих функцій могло дати відчутний результат намічуваних

перетворень. Тому не будьмо надто суворими суддями. Радіожурналісти

робили те, що їм підказувала наука і куди скеровувала їх партія. Ніхто з них не

хотів повертатися до старого, жити за законами сталінізму. Усі прагнули змін і

вірили, що їхня робота неодмінно відгукнеться поліпшенням добробуту. У цій

впевненості, у цьому прагненні - корені й витоки тієї молодечої активності й

завзятості, які продемонструвала інформаційна служба за часів Хрущова,

ставши організатором багатьох важливих і корисних справ у республіці.

Треба додати, що після приходу Хрущова до влади, партія визнає роботу

журналістів “важливою і корисною”, наголошує на тому, що вони подають їй

серйозну допомогу у вирішенні завдань господарського й культурного

будівництва. З легкої руки Хрущова журналістів починають іменувати

“підручними партії”. Вони й справді активно допомагали партійним органам. І

в процесах десталінізації, і в пошуках нових підходів до “будівництва

комунізму”. Та, на жаль, допомога ця, як і у випадку з рухом комуністичної

праці, була не завжди результативною. Великою мірою це твердження

стосується хрущовських експериментів у економіці, реалізацію яких “Останні

вісті” забезпечували інформаційно.

Широку підтримку, наприклад, інформаційна служба подавала заходам,

спрямованим на реорганізацію машинно-тракторних станцій. В ефірі

пролунало на цю тему понад 200 виступів. Згодом, коли МТС були

реорганізовані в РТС, “Останні вісті” показували зрослу зацікавленість

механізаторів в одержанні високих урожаїв. Але й тут справа зупинилася на

півдорозі, бо ті, хто обробляв землю, так і не одержали техніку.

Так само широко висвітлювала інформаційна служба реалізацію інших

сільськогосподарських проектів Хрущова - освоєння цілини, вирощування

кукурудзи, перехід на нову систему сівозмін, залучення до роботи в колгоспах

досвідчених інженерів і техніків. Усі вони теж не принесли відчутних

результатів.

Безрезультатними виявилися й організаційні зміни у сфері управління

економікою, зокрема, спроба створити раднаргоспи. Інформаційна служба

137

показувала, що наближення центрів економічного управління з Москви до

Києва благотворно впливає на стан економіки України. Але саме ця обставина

й непокоїла Москву, яка виразно відчула, що втрачає економічні віжки. Під

різними приводами експеримент був припинений, економіка знову

повернулася до системи галузевих міністерств.

Невдачі зазнали наші попередники й при спробі розвивати громадські

засади в діяльності інформаційної служби. Тоді на виконання партійних

настанов при багатьох редакціях були створені нештатні відділи, громадські

ради, розвивалася мережа нештатних кореспондентів. До співпраці з

інформаційною службою запрошувалися сотні робсількорів, представників

інтелігенції. Широке розповсюдження дістала практика організації масових

робсількорівських рейдів. У ряді випадків робота новостворених громадських

структур позначилася на збагаченні змісту інформаційних передач. Однак, таке

поліпшення спостерігалося тільки там, де працівники інформаційної служби

наполегливо й систематично працювали з позаштатним активом. Якщо ж ця

співпраця завмирала, то припинялася й діяльність нештатного активу. Урок,

який інформаційна служба здобула тоді, не втрачає свого значення і в наші дні.

Та були у ті роки й недвозначні успіхи. До них, наприклад, можна

віднести поліпшення інформування населення про життя в інших республіках.

Оскільки інформаційні агентства не могли забезпечити потребу радіо в таких

повідомленнях, “Останні вісті” з власної ініціативи створили при

республіканських комітетах свої нештатні корпункти, налагодили обмін

магнітофонними записами, періодично проводили міжреспубліканські

радіопереклики підприємств та регіонів, що змагалися між собою. Проте

відчутних результатів усе це не давало.

Кардинальне вирішення проблеми було знайдене у 1963 році. За

пропозицією українського Держкомітету в Москві на Центральному радіо була

створена редакція міжреспубліканського обміну інформацією. Щодня усі

республіканські комітети передавали сюди по два-три повідомлення, а у

відповідь одержували готовий випуск “Вісті з братніх республік”. Досить

швидко він став одним із найпопулярніших радіовидань. Шкода, що здобутий

138

у ті роки досвід тепер не використовується навіть у межах України для

налагодження міжобласного обміну інформацією.

Як подих свіжого вітру після сталінської задухи, були сприйняті прямі

ефірні репортажі, які інформаційна служба знову починає практикувати.

Пам’ятними стали, наприклад, репортажі про урочисту зустріч першого

українського космонавта Павла Поповича, про перебування Фіделя Кастро в

Україні. Важливо, що здобутки того часу не загинули, а знайшли своє

продовження і розвиток у теперішніх щоденних прямоефірних передачах.

На початку 1964 року кількість випусків “Останніх вістей” у Першій

програмі дорівнювала десяти. Значні успіхи були досягнуті й у справі

радіофікації - в Україні уже діяло майже 8 млн. радіоточок та майже 7 мли.

радіоприймачів і телевізорів. За рівнем радіофікації Україна посіла одне із

перших місць у СРСР, на кожних трьох мешканців республіки припадав один

радіоприлад.

І на завершення розповіді про здобутки періоду “відлиги”

згадаємо ще про одну постанову ЦК КПРС, що була повністю

присвячена поліпшенню інформації по радіо. За цією постановою

Всесоюзному Держкомітету було дозволено організувати трансляцію

цілодобової інформаційно-музичної радіопрограми “Маяк”. Нова

радіопрограма швидко здобула популярність і згодом стала зразком для

наслідування у союзних республіках.

У жовтні 1964 року колеги по партії змусили Хрущова піти у

відставку, звинувативши його у волюнтаризмі. Добі пошуків та

експериментаторства настав кінець. Сьогодні, вдивляючись у минуле, виразно

бачимо, що період хрущовської “відлиги” був перехідним етапом у

радянській історії. Цей перехід виразно простежується й на прикладі

інформаційного радіомовлення, пошуки й здобутки якого за цей час все ж

переважають помилки і втрати. В цілому можна сказати, що у часи

хрущовської “відлиги” були створені чудові передумови для подальшого

розвитку інформаційного мовлення.

139

“ІНФОРМАЦІЙНИЙ ВИБУХ” І ТВОРЧИЙ ЗАСТІЙ

(1964-1982 РР.)

Період правління Брежнєва часто називають “застоєм”. Та для практики

інформаційної служби така характеристика є правильною тільки наполовину.

Справа в тому, що саме у ці роки удосконаленню системи політичного

інформування надавалося першорядного значення. З ініціативи комуністичної

партії був розпочатий складний і тривалий процес. Він охопив три п’ятирічки

(восьму, дев’яту і десяту) та призвів у радіомовленні до своєрідного

“інформаційного вибуху”.

Початок цьому процесу був покладений на XXIII з’їзді КПРС, що

зобов’язав партійні організації серйозно поліпшити масово-політичну роботу,

прагнучи припинити ідейне бродіння та зростання скептицизму в суспільстві,

викликаних неспроможністю влади піднести рівень життя людей. З'їзд

наголосив на потребі будувати політичну агітацію на основі широко й

систематично поставленої інформації населення про політичне, економічне,

культурне життя країни і міжнародне становище.

У відповідь на ці вимоги партії Українське радіо із квітня 1965 року

розпочинає трансляцію інформаційно-музичної радіопрограми

“Промінь”. Нова радіопрограма була побудована за таким же

принципом, який лежав в основі діяльності всесоюзного “Маяка”: випуски

новин, що становили головний зміст програми, через кожні півгодини

чергувалися із музичними концертами. Така побудова радіопрограми

дозволяла одночасно з розвагою інформувати слухачів, постійно тримати їх у

курсі всіх найважливіших подій внутрішнього та міжнародного життя. Тим

самим творці нової радіопрограми прагнули досягнути ще однієї мети

нейтралізувати вплив ворожих радіостанцій, взяти на себе ту категорію

слухачів, яка у пошуках гарної музики та новин постійно “шарила” по

ефіру. Натикаючись на “Промінь”, вона діставала і те, й інше.

Спочатку “Промінь” вів свої передачі з 19.00 до 24.00, тобто у той час,

коли радіо збирало найбільшу аудиторію. Згодом програма почала охоплювати

дедалі ширший діапазон часу.

140