Пенчук І.Л. Радіожурналістика: основні засади функціонування

Подождите немного. Документ загружается.

Наприклад, В. фон Гумбольдт сприймав звук, що виривається з наших

грудей, як подих самого буття, підкреслював, що в певних звуках прекрасно

втілена “об’єднана енергія народу” і в мовців вона “збуджує приблизно

однакову енергію”. Сьогодні близькими стали концепції мислителя П.

Юркевича, відомого своєю теорією “філософії серця”, який сприймав звук як

мову невідомої душі всього, що існує.

Велику таємницю бачив у своїй рідній українській мові М. Гоголь.

“Дивуєшся дорогоцінності нашої мови, - говорив він; у ній що не звук, то

подарунок, все зернисте, як самі перла”. Вважав, що слово є іноді цінніше від

самої речі. Для багатьох талановитих письменників, тих, що мають особливий

дар від Бога “чути” мову, незаперечним є зв’язок рідної мови із землею.

Сьогодні про це твердять дослідники, що вивчають проблеми

соціоекології. В одній із розвідок читаємо: “У зв’язку з тим, що корінний етнос

формується дуже тривалий час в однорідному природному середовищі, між

ним і цим середовищем встановлюється гармонія. Кліматичні умови,

неповторні навколишні ландшафти, особливості рослинного і тваринного

світу, гравітаційного та магнітного полів, геохімія підґрунтя, ґрунту,

поверхневих та підземних вод - все це значною мірою впливає на фізичні та

психічні властивості етносу, його соціотип, мову, мелос, традиції. Чим

глибший етнічний родовід має людина, тим комфортніше почуває себе на

своїй батьківщині, менше хворіє, має більшу життєву енергію тощо”.

Литовські вчені дослідили, що складена геофізиками карта електромагнітних

полів на території їх держави накладається на карту литовських діалектів з

точністю до одного кілометра. Ідея, спочатку тільки філософсько-поетична,

закріплюється в науці як аксіома: мова своєрідно “прописана” в цілком

певному земному просторі, закріплює людину в певних часово-просторових

рамках. Отже, звукова мова має надзвичайно важливе значення - на жаль, ще

не зовсім усвідомлене - в активізації біоритмів національного інстинкту, у

зміцненні психофізичної структури національного типу, у мобілізації

суспільства на основі етнонаціоналізму.

161

Ще один приклад: у загальній концепції Вернадського, яка в науковому

пізнанні світу стає сьогодні особливо важливою, звуковому мовленню на рівні

макросоціуму відведено значну роль у творенні важливої форми біохімічної

енергії, яка, на думку вченого, є енергією людської культури. А звідси

висновок національна культура, її органічний зв’язок з національною мовою

вимагають відповідної звукової збалансованості у просторі України.

Теоретичні засади радянського мовознавства, яке трактувало звук з

позицій марксистсько-ленінської філософії, безапеляційне твердження про те,

ще “зв’язок між словом - звуковим комплексом і поняттям довільний”, певним

чином призупинили в Україні наукові пошуки, які б підтвердили те, що

фонетика не буває випадковою. У мовознавчих працях радянського часу

свідомо уникали, наприклад, розмов на тему про звуковий зміст тексту, про

значення звукової форми в мові. Останнім часом ситуація змінюється, і

прикладом може бути увага де теорії звукосимволізму та фоносемантики, що

порушують проблеми, які сьогодні, на думку О. Журавльова, можуть

об’єднати в спільних пошуках зусилля філологів і математиків, психологів і

художників, поетів, кібернетиків. Йдеться про пошуки гармонії між звучанням

та значенням слова, відповідності між зовнішньою формою слова і його

значенням.

На основі великого фактичного матеріалу із застосуванням

складних методів та комп’ютерних обчислень дослідники приходять до

висновку, що в мові можна виразно простежити тенденцію до фонетичної

вмотивованості слова, і в цьому виявляється мудрий лад мови, яки

використовує всі можливості для того, щоб значення слова було точним,

яскравим.

Здобутки сучасної техніки, яка забезпечила собі поширення на всій

Землі і панування над нею, ввійшовши в усі сфери життя, суттєво

трансформуючи їх, втягли в свою орбіту й усне публічне мовлення. Його

традиційні форми повідомлення, виступ, бесіда, лекція, консультація -

дістають інше технічне життя. Радіо, телевізія, мікрофон, телефон, а сьогодні

вже й комп'ютер диктують свої правила звуковому мовленню, яке,

162

функціонуючи, змінює координати в просторі й часі. Фактор усності набуває

інших ознак, змінюється звуковий образ регіонів, країв.

Незаперечним є те, що радіо і телевізія створюють сьогодні мовленнєвий

фон, який впливає на мовленнєву поведінку слухачів/глядачів. Через

аудіовізуальні засоби люди, особливо діти, підсвідоме засвоюють манеру

розмовляти; радіо - і телемовлення передають їм певний мовленнєвий досвід,

впливають на рівень розвитку мовленнєвих умінь.

Українська мова належить до милозвучних, тобто на слух вона наспівна,

приємна, гучна. Музикальність і наспівність виявляються в акцентно-ритмічній

структурі мови, а загалом - в інтонації слова і речення, у ритміці. Національна

специфіка мелодики слова, його наспівність ще не були спеціально досліджені,

хоч спостереження засвідчують: мелодичний малюнок українського слова

зосереджений на другому переднаголошеному й кінцевому складах, що

відзначаються найбільшою тривалістю, яка дає час, щоб, як висловлюється Н.

Тоцька, “виспівати національну мелодію”. Стає очевидним, що різке

скорочення тривалості голосних чи будь-які зміщення в ритмічній структурі

слова повністю руйнують національну специфіку мелодики.

В Україні, де тривалий час свою підступну роль виконує чужомовна

експансія, де в мисленні значної частини чиновників (та й певної частини

громадян) нерозкодовано імперщину і радянщину, де сутужно йдуть справи з

виробленням державницької мовної політики і механізму її реалізації, по суті

поглиблюється процес деформації звукового простору. Сучасні технічні

засоби, серед яких мас-медіальним належить надзвичайно важлива роль,

повинні свідомо виправляти такі деформації, творити важливий для

національної держави цілісний звуковий образ, усіляко плекаючи

неповторність феномена нашого звукового мовлення.

163

ДОДАТОК 9

ЗНАЧЕННЯ ГОЛОСУ І МАНЕРИ ГОВОРИТИ

ДЛЯ ТЕЛЕ- І РАДІОЖУРНАЛІСТІВ

О.ВАНІНА

Львівський національний університет

імені Івана Франка,

вул. Університетська, 1, 79000 Львів, Україна,

Подібно до відтисків пальців, кожна людина має від народження свій

власний, неповторний голос. Голоси, як і люди, можуть бути схожими, але

однакових не буває. Голос - це те, що іде зсередини однієї людини та впливає

на підсвідомість іншої. Голос - це показник індивідуальності людини, її

характеру, настрою та фізичного стану. Коли ми говоримо, то більше думаємо

про зміст та значення слів, ніж про те, як ми їх вимовляємо. Отже, голос та

манера говорити несуть для уважного слухача первинну, незамасковану

інформацію про мовця. Достатньо почути від людини кілька слів, щоб

склалося враження про її характер, розумові здібності та середовище, в якому

вона живе. Безперечно, на це враження вплине і зовнішність людини, спосіб її

поведінки та словниковий запас. Однак ці показники ми аналізуємо та

роз’яснюємо для себе свідомо та логічно. А от голос свого співбесідника ми

сприймаємо дещо по-іншому.

Дуже важко пояснити, чому саме такий, а не інший голос подобається

мені, або не подобається комусь іншому. Часом буває, що із захопленням

слухаєш людину, а пізніше, аналізуючи сказане, дивуєшся, що не почув від неї

нічого нового та геніального. Таке враження складається і від деяких теле- або

радіо сюжетів і передач, коли журналіст впевнено і вправно про щось

розповідає, глядач бачить на екрані якусь “картинку”, усе виглядає професійно

та пристойно, а потім стає зрозуміло, що нічого цікавого так і не прозвучало.

Чи, навпаки, напружуючи увагу, почувши важливу для себе інформацію,

слухає подальшу розповідь. Хоча це не дуже приємно, бо в оповідача

неприємний голос, говорить він або дуже повільно, або зашвидке, або якось

164

“хвилясто”, і якби це повідомлення не було для слухача таким цікавим, він би

роздратовано перемкнув телевізор (чи радіоприймач) на інший канал.

Невиправдано “хвилеподібна” інтонація останнім часом стала хворобою

багатьох центральних каналів. Переважно так начитують тексти молоді

журналісти (дуже вже хочеться робити матеріали якось по-новому, на західний

манер). Журналісти ж так званої старої гвардії читають тексти повільно,

занадто вже по-дикторськи правильно, “немодно”. Вважаю, що слід бути

самим собою, нікого не копіювати, під час читання або у процесі розмови

звертати увагу на правильні наголоси, літературну вимову, обирати

нормальний темп та інтонаційно логічно виділяти важливі моменти. Адже для

більшості слухачів, глядачів та читачів мова ЗМІ є еталонною.

Умовою успішності постановки розмовного голосу є передусім чіткий

слуховий контроль та самоконтроль за тональним звучанням живої мови.

Важливо навчитись порівнювати й оцінювати якість чужого і власного голосу,

усвідомлювати причини тих або інших недоліків, перешкод в оволодінні

найліпшим звучанням. Автор багатьох праць про сценічне мовлення у театрі Р.

Черкашин зазначає: “Розмовний голос має звучати приємно, чисто й виразно

при будь-яких змінах тону, темпу, голосності мови. Для цього треба оволодіти

“польотністю” голосу; тембр голосу має залишатись рівним і милозвучним як в

середньому, так і в низькому і високому регістрах; мовний тон має бути

рухливим, внутрішньо активним, емоційним; тембральна чистота і

милозвучність мови повинні поєднуватися з розмаїтістю тембральних

забарвлень слів та фраз відповідно до їхнього змісту й мовної установки

словесної дії. Поставлений голос витримує без значної перевтоми підвищені

звукові навантаження на мовні органи в творчих та акустичних умовах.

Непоставлені голоси найчастіше хибують передусім на тембральну

немилозвучність: можуть бути неприємні сиплі, приглушені, гугняві, чи,

навпаки, пронизливі, верескливі”.

Ще однією надзвичайно важливою характеристикою звуку в психо-

фізичному плані є тембр. Саме тембр лежить в основі сприймання звуку, а

165

висота є одним із вимірів цієї більш широкої ознаки. За тембром вирізняють

звуки світлі, темні, м’які, гострі, сухі, повні, пусті.

Між змістом матеріалу і характеристиками звуків існує тісний зв’язок,

зв’язок випливає, зокрема, з емоційного досвіду сприймачів. Сприймання

мовлення також пов’язане з опредмечуванням слухового образу, тобто

уявленням про джерело звука, що є дуже важливо для теле- і радіожурналіста,

оскільки відіграє головну роль у створенні його соціального портрета.

Журналістові необхідно пам’ятати, тембр звука поряд з його гучністю є

головною ознакою, за якою слухач орієнтується в просторі, а саме: визначає

місце розташування джерела звука, пересування звукового об’єкта в просторі,

умови виникнення звука.

Характерні особливості голосу людини дослідити досить важко. Можна

складати графіки коливання інтонації, вимірювати висоту і тембр, але це мало

що скаже про характер мовця. Голос сприймається та аналізується на рівні

глибоко підсвідомому.

Психологи провели низку досліджень, на підставі яких виявили, що від 60

до 90 % правильних суджень про тілобудову, рухливість, внутрішній спокій,

впевненість та вік спиралися лише на голос та манеру говорити. Цікаво, що ті,

які визначали інтуїтивно, мали рацію на 88 %, а ті, які аналізували логічно на -

20%.

Аналогічне дослідження проводили на факультеті журналістики ЛНУ

імені Івана Франка взимку 2001 року у рамках курсу “Соціологія і журна-

лістика”. Групі, що складалася з 24 осіб показували фотографії трьох незнайо-

мих дівчат. Потім пропонували прослухати запис їхніх голосів (усі троє читали

один і той самий текст) і просили визначити, яка з дівчат читала першою, яка -

другою, яка - третьою. Результати були такими: правильно ідентифікували

зображення і голоси дівчат 8 учасників, ще 8 - частково правильно; решта 8 не

вгадали взагалі. Зважаючи на те, що фото і аудіозапис дещо спотворюють

зображення і звук, можна вважати, що більшість осіб так чи інакше завдання

виконали. Можливо, експеримент з “живими експонатами” дав би інші

результати.

166

Зазначимо, що більшість учасників експерименту не змогли пояснити, як

саме вони ідентифікували голос і фотографію. Відповіді зводились до двох

варіантів: “за виразом обличчя” і “за образом”, що у цьому випадку означає

майже одне й те саме, оскільки фотографії були портретними. Слід додати, що

завдання було ускладнено тим, що дівчата були одного віку та з одного

факультету, тобто одного типу мислення та роду занять.

Другою частиною цього експерименту було роздаткове анкетування, де

50% опитаних відповіли, що зустрічаючись з незнайомою людиною вони

насамперед звертають увагу на вираз її обличчя, а під час першої розмови з

людиною майже 80% респондентів відповіли, що найбільше звертають увагу

на голос та манеру говорити.

Якщо спробувати аналізувати голоси та розмовні манери, то можна

виділити цікаві, хоча не обов’язково однозначні припущення. Наприклад, у

одному з посібників із психології, орієнтованих на широке коло читачів,

подають такі спостереження.

Гучність - це вияв більшої чи меншої первинної життєвої сили та

впевненості. Але людина, що голосно говорить, не завжди має сильний

характер. Часто голосна вимова є ознакою напруження або маскування

слабкості, страху. Голосне мовлення може бути ознакою недостатньої

самокритики, або взагалі, неволодіння собою. Тихий голос є ознакою

стриманості, скромності, тактовності, ненав’язливості, або браку життєвої

сили, слабкості, поганого самопочуття. Сильні перепади голосності свідчать

про емоційність, внутрішнє хвилювання. Малі коливання голосності - ознака

дисципліни емоційного життя, або брак жвавості почуттів.

Людина, яка має чітку артикуляцію, є внутрішньо дисциплінованою,

сформованою, з чітко визначеною позицією. Нечітка вимова є ознакою

недостатньо критичного ставлення до себе, поступливості, невпевненості,

м'якості, любові до спокою, відсутності установки на іншого.

Швидкість мовлення відповідає темпераментові людини, або темпові її

життя. Природну швидкість мовлення можна змінити свідомо, але лише на

короткий проміжок часу. Прискорений темп мовлення свідчить про те, що

167

мовець цілковито занурений у свій предмет, він захоплений тим, про що

говорить. Якщо мовлення уповільнюється, то це означає, що людина

задумалась, обмірковує вже сказане, втратила впевненість або втомилась.

Якщо швидкість мовлення коливається, то його носій - людина, яка легко

збуджується, невпевнена і неврівноважена.

Вимову поділяють на вокальну та консонантну. Вокальна вимова -

співуча, у ній підкреслюються голосні. Вона є ознакою темпераментності,

почуттєвості, властивої для добрих людей. У консонантній вимові

підкреслюються приголосні. Така вимова є ознакою переважання розуму і волі.

Ритмічне мовлення є ознакою духовної рівноваги, багатства почуттів.

Нерівномірний ритм свідчить про недостатній самоконтроль, нестійкий

настрій.

Кожна людина має свій, властивий ляше їй тембр голосу. Можна свідомо

чи несвідомо змінювати тон, темп, швидкість мовлення, але у будь-якому

випадку можна впізнати мовця лише по голосу, а саме за його тембром. Так ми

впізнаємо голоси знайомих нам людей, навіть змінені (а часом і спотворені)

магнітним записом, або телефонним зв’язком.

“Є дані, що за допомогою спектрографічного аналізу голос можна

впізнати навіть, якщо людина свідомо його змінює. В усному мовленні з

голосом нероздільно пов’язана інтонація. Інтонація включає в себе темп

мовлення, характер та розподіл пауз, ступінь фонетичної редукції, а також

діалектичні риси та іншомовний акцент. Тож за характером мовлення можна

виявити соціальні, територіальні та вікові особливості людини”.

Журналіст - це людина, яка постійно працює з людьми і для людей. Йому

просто необхідно бути спостережливим і бачити не тільки очима, а й вухами.

Слід завжди пам’ятати, що тебе теж бачать і слухають, говорити гарно, тобто

так, щоб нашу “балаканину” не тільки чули, а й розуміли, і слухали її із

задоволенням.

168

ДОДАТОК 10

ВЕДЕННЯ РАДІОПЕРЕДАЧІ У ФОРМІ ГРИ

Я. СКУРАТІВСЬКА, Н. ЖЕЖЕРА,

автори і ведучі ігрової радіопрограми "ЧпБ"

Національного радіо

Є теорія, за якою весь наш світ — гра. Гра, з усіма її ознаками —

правилами (правилами письмовими-конституція, закони, і правилами

неписаними — т.зв. звичаєве право, етикет), з різними рівнями, на які

піднімаються чи з яких, як кара за порушення правил, переходять на нижчі

рівні, гра з переможцями та переможеними. Звісно, що гра — це велика

лотерея. В ній може пощастити, а може — й ні. Найвідоміший представник

“ігрової системи” Гейзінга, до якого і відсилаємо всіх зацікавлених.

Звісно, що елементи гри присутні в будь-якому відрізку нашого життя.

Якщо говорити про ЗМІ, то гра, як на мене, — ідеальна форма для будь-якої

монолітної, важкої, заіржавілої від стереотипів системи. Своєрідна яскрава

обгортка, за якою ховається не завжди смачна пожива. Ця форма — ігрова,

вона допомагає не лише збільшити зацікавленість чи інтерес загалу, а й

підвищити чи перевірити знання активного та пасивного гравця (активний

гравець — який бере безпосередню участь у грі, пасивний — той, який лише її

слухає). Йдеться, звісно, про інтелектуальні форми гри, а не гру-перевірку на

удачу чи фарт.

Гра, без сумніву, продуктивна форма не лише для дітей (пам’ятаєте —

результати навчань у молодших школах, де проводилися уроки-ігри), а й для

молоді (таким чином вона ніби компенсує недостатність ігрових моментів

дитинства, особливо, шкільного дитинства). Цікава гра і для людей середнього

віку, хоча для них більшим стимулом є ідея (стрижень) програми,

матеріальний стимул чи бажання “прославитися”. У людей старшого віку, за

результатами нашої пошти, мотивація участі зовсім інша. Гра, як така, є

найменшим стимулом для них.

169

І тут хотілося б дещо зупинитися на нашій програмі-грі. Мовній грі “ЧпБ”

-(субота, ЕРА, УР-1,14.00). По-перше, про мову. Ідеологами “калинової”,

“великої”, “солов’їної” навряд чи стимулюють молоде покоління вивчати її.

Підхід до мови у більшості тих, хто її пропагує, лишається неосучасненим,

непідготовленим до особливостей сприйняття сучасної молодої людини, до її

світогляду та психології. Саме звідси, із зашкарублих норм, цитат, дидактики і

з’являються ідеологеми дзеркальні — про “немодність”, “непопулярність”,

“сталість, відсутність розвитку”. Дидактика сучасників лише відлякує, мовляв,

1) не вчіть нас жити, 2) куди мені до таких знавців, краще говорити

російською, аніж ламаною українською. Наша програма переконує: мовою

можна і треба гратися, вона жива і потребує цього, мову можна

використовувати як конструктор, будуючи між острівцями мости, її можна

вчити все життя (тут зауваження: ми принципово відкидаємо поняття учень-

учитель, скільки ми самі і наші гості, які в середньому оцінюють свої знання на

50% разом пізнаємо мову. Разом. А не вчимо. Саме тому нашим мотивом було

єдине бажання — поглянути на мовний масив інакше, по-новому, зацікавити

молоду людину вчитися, пізнавати і радіти новим відкриттям.

“ЧпБ” планувалася як конкурсна програма листів, у яких би дописувачі

надсилали мовні помилки у рекламі (на чужих помилках краще вчитися) і

найцікавіші з них, із нашими коментарями озвучувалися б в ефірі, один —

переможець, отримав би нагороду. А оскільки часу нам виділили 45 хвилин, а

це забагато для одного цього конкурсу, вийшла така синтетична конструкція, В

ній присутній і гість — співрозмовник, коментатор, суддя, є дві гри —

інтерактивна і листовний конкурс. Сценарій програми приблизно такий:

оголошення умов гри: відбіркове завдання — подаємо початок прислів’я,

на пейджер надсилають свої варіанти. До перших гравців з правильними

відповідями ми телефонуємо і пропонуємо грати далі; поки відповідають на

пейджер — йде розмова з гостем — традиційне запитання, розмова навколо

мови, можливо, навіть опосередкована. Гра із гостем — прислів’я, слова; пісня;

гра із трьома учасниками — по три слова і три варіанти їхніх тлумачень. Той,

хто правильно відповів, переходить до фінального туру. У ньому — пісня із

170