Пенчук І.Л. Радіожурналістика: основні засади функціонування

Подождите немного. Документ загружается.

Пропоную зазирнути до словника іншомовних слів, який дає таке

визначення слова “диктор”: “Диктор — це особа, що читає перед мікрофоном

повідомлення, які передаються радіостанцією”. Так уже склалося, що

дикторська подача інформації асоціюється насамперед з офіційним мовленням.

Для диктора текст, який він читає, це просто набір слів. Ведучий же, ще далеко

до появи інформації в ефірі, мусить не раз пропустити її через свій мозок, адже

він опрацьовує її. В результаті вона для нього є не творінням іншого, а, якщо

можна так сказати, “власне народженим дитям”.

За цими, на перший погляд, звичайними словами криється ціла низка

відмінностей, які потім помітні в ефірі. Багатьом людям набагато приємніше

відчувати, що в ефірі працює така ж, як і вони, людина, яка не просто читає

інформацію, а розповідає про ту чи іншу подію своїми словами, висловлює

свої враження і оцінки. Можливо, для багатьох не помітна на перший погляд

роль ведучого, яка проявляється у верстці програми, а вона надзвичайно

важлива. Ведучий, який працює в ефірі, добре знає, коли краще поставити ту.

чи іншу інформацію, як треба підсилити її зміст, використовуючи верстку

програми.

Важливе значення має також інтонація, яку безпосередньо чує слухач:

жива, зацікавлена, максимально наближена до змісту інформації. Адже часто

так буває, що з уст диктора і привітання зі святом, і повідомлення про якісь

трагічні події звучить однаковим голосом. Хоча варто зазначити, що деяким

журналістам часто не вистачає суто дикторського вміння правильно ставити

логічний наголос у реченні, чітко вимовляти слова тощо.

Однак для мене, як для журналіста-практика, головна відмінність полягає

не у зовнішніх проявах, я маю на увазі подачу інформації, а у внутрішньому

змісті. Адже програма — а саме така форма інформаційного мовлення

найпоширеніша нині на Національному радіо — передбачає копітку

попередню роботу з опрацювання інформації, її верстці і поєднанні, підготовці

невеликих коментарів і т.д. Жоден диктор не в змозі це зробити, тобто

перетворити добірку інформацій на програму. Так само це не спроможний

зробити і редактор, який не працює в ефірі, і тому не знає, як найкраще подати

191

ту чи іншу інформацію. Тут і з’являється визначення ведучого програм як

людини, котра поєднує в собі ознаки цих двох професій — диктора і редактора.

Крім того, сучасний ведучий має володіти навичками перекладача і мати

велику мобільність, оперативно реагувати на зміни ситуації.

Саме на цьому аспекті я б хотіла зупинитися докладніше. Мій власний

висновок полягає у тому, що ведення диктором інформаційних випусків

негативно позначається на оперативності інформування, а саме воно здавна є

визначальною рисою радіомовлення. Інформація, яка постійно надходить,

вимагає постійного опрацювання. Тобто, наявність диктора як перехідної

ланки між редактором і слухачем, завжди збільшує шлях інформації до

радіоаудиторії. Ведучий може прямо з комп’ютера видати термінове

повідомлення в ефір, для його опрацювання буває достатньо кількох хвилин.

Не рідко буває і так, коли ведучий повинен без тексту передати щось в ефір.

Тобто, лише наявність в радіоефірі ведучого може забезпечити оперативне (у

найповнішому розумінні цього слова) інформування.

Давайте розглянемо ще таку важливу деталь, як ставлення слухача до

людини, яка працює в радіоефірі. Звичайно, тут думки бувають різні.

Спираючись на досвід Національного радіо, не можна забувати про те, що його

аудиторію нині складають переважно люди похилого віку. Для декого з них не

так важливий зміст інформації, як її виразне і чітке читання в ефірі. Справді,

багатьом з нас, я маю на увазі ведучих програм, не вистачає вміння карбувати

кожне слово. Але чи так це потрібно? Розмовляючи один з одним, ми лише

акцентуємо інтонаційно окремі слова. Цим і відрізняється живе мовлення: воно

завжди інтонаційно забарвлене, насичене почуттями і враженнями. Тому й в

ефірі журналіст, як і кожна людина під час спілкування, не залишає за порогом

студії своїх емоцій. Хоча, звичайно, правильність і виразність мовлення завжди

має для нас велике значення, ми прагнемо удосконалювати ці риси, якими

обов'язково має володіти радіожурналіст-професіонал.

Можна чимало сказати і про те, наскільки виправдовує свою роль в ефірі

ведучий радіопрограм. На жаль, останнім часом національне мовлення не може

похвалитися повною відповідністю визначенням “персоніфікованого

192

мовлення”. Лише деякі з програм вирізняються роллю ведучого, зокрема,

суботня інформаційно-музична програма “Обрії”. Найкращим зразком у цьому

плані, як на мене, є авторська програма Сергія Фісюна “Тиждень”, де

найкращою мірою помітна присутність автора. Причому, вона виявляється не

лише при написанні програми, а й задовго до цього — автор сам визначає

теми, замовляє матеріали. У цій програмі звучать ті ж інформаційні

повідомлення, які до цього ми протягом тижня чули в інформаційних

випусках, але подача їх зовсім інша — кожна інформація має своє, конкретне

місце, часто їх розташування (порівняння, підсилення чи протистояння)

підштовхує слухача до якогось певного висновку.

Порівнюючи роль ведучого і диктора, не можна не враховувати і те, що з

кожним роком інтелектуальний багаж слухацької аудиторії поповнюється,

водночас зростають її вимоги до людини, яка працює в ефірі. Багатьом не

цікаво чути просто інформацію — власний висновок про ту чи іншу подію

людина хоче порівняти з позицією радіожурналіста. Звісно, усе це можливо,

коли ЗМІ незаангажовані і мають повну свободу у трактуванні і подачі

інформації.

Простежуючи хронологічні етапи ведення журналістами інформаційних

програм, зауважу, що спочатку практикувалася спільна робота у студії

ведучого і диктора. Диктор допомагав вести інформаційні блоки програми,

читав різноманітні повідомлення. Згодом цей варіант змінився, і ведення

програм повністю лягло на плечі журналістів. І як на мене, у цьому

відображено потреби часу, адже змінюється все навколо нас, зростають вимоги

до засобів масової інформації, які не просто відображають все, що

відбувається, а змушують думати і осмислювати події. Найголовнішим

аргументом на користь ведучого програм може бути лише його високий

професіоналізм, який допоможе слухачеві знайти в радіоефірі цікавого спів-

розмовника, людину компетентну і небайдужу до того, про що він розповідає.

Тож кожному з нас є над чим працювати, є що переймати один в одного. Не

треба боятися самим пропонувати слухачам власну систему інформаційного

193

мовлення, адже зрозуміло, що роками встановлену традицію не так-то легко

змінити, але це потрібно, щоб згодом не стати непотрібним тому ж слухачеві.

194

ДОДАТОК 14

ШТРИХИ ДО ІМІДЖУ ДІ-ДЖЕЯ

І.ПЕНЧУК

В статті аналізуються проблеми мовлення ведучих сучасних радіостанцій

на матеріалах програм приватних і державних станцій м. Запоріжжя. Автор

проводить дослідження, яке доводить, що сучасні ведучі, ді-джеї формують

смаки, світоглядну позицію молоді і впливають на її поведінку.

Дослідження тематично пов’язане із комплексною науковою програмою

“Електронні засоби масової інформації і проблеми формування українського

державотворчого мислення”, що розробляється впродовж останнього часу на

кафедрі радіомовлення і телебачення Львівського національного університету

ім. Івана Франка. Опрацювання даної теми пов’зане з державними освітніми

програмами, оскільки вони допомагають перебудувати роботу регіонального

телебачення і радіомовлення під кутом зору тих норм, котрі закладені в

Конституції України, в Законі України “Про телебачення і радіомовлення”.

Предметом наукового аналізу став вплив регіонального радіомовлення на

молодіжну аудиторію; дослідження нових принципів, напрямків., жанрів,

форм і методів у системі регіонального радіомовлення, які сприяють

ефективності формування свідомості молоді.

Незважаючи на те, що протягом останнього десятиріччя в Україні

з’явилося багато праць, присвячених дослідженню впливу системи ЗМІ на

молоде покоління, однак дослідження доводить, що відсутній комплексний

аналіз роботи регіонального телебачення і радіомовлення у контексті

формування свідомості молоді і тому потребує нагальної розробки.

При розробці питань із теорії журналістики автор спиралася на

дослідження В.Ворошилова, В.Гоян, О.Гояна, Л.Губерського, В.Здоровеги,

В.Іванова, В.Лизанчука, О.Потебні. Для розуміння особливостей впливу на

аудиторію інформації та емоційно-образних впливів на людину було залучено

роботи С.Кара-Мурзи, А.Миронова, А.Морозова, Б.Потятиника, Г.Шиллера. У

дослідження при необхдності враховувався досвід закордонного мовлення

Ф.Сиелі, К.Джона, Фонду незалежного мовлення.

195

Сучасна молодь уже не бажає йти у космонавти. Такий висновок було

зроблено Центром демократичних журналістських ініціатив під час

дослідження молодіжної аудиторії Запорізького регіонального радіо.

Використовуючи метод контент-аналізу (аналіз змісту висловлювань у

сполученні з опитуванням), дослідники пропонували респондентам закінчити

подані висловлювання: “Мене приваблює професія…”. До п’ятірки найбільш

привабливих професій увійшли: бізнесмен, юрист, менеджер, ді-джей, топ-

модель. Поява журналістської професії у п’ятірці найпопулярніших стало

причиною вивчення соціально-психологічного портрета ді-джея регіонального

радіо.

У Запоріжжі зареєстровано 11 FM-радіостанцій, з яких реально працює -

10, із власним запорізьким продуктом здійснюють мовлення: “Великий Луг”,

“Запоріжжя”, “Ностальжі”, “Юніверс” і (до певної міри) “Шансон”. Із

вищезазначених радіокомпаній радіо “Запоріжжя” є державним, усі інші –

приватні.

Респондентам пропонувалося додати до висловлювання “Я охоче слухаю

ефір ді-джея (ведучого)…” прізвище (прізвисько) ді-джея (ведучого) однієї із

п’яти регіональних станцій.

Прагнучи з’ясувати, ким для молодих запоріжців є ді-джей – диктор із

чітким голосом чи яскрава особистість, яка повинна розкриватися,

респондентам пропонувалося дати відповіді на питання:

- “Що Вам подобається у манері ведення ефіру, спілкуванні, доборі

музики?”,

- “Які недоліки в роботі ді-джея Вас подразнюють?”

Англійським словом image ми часто називаємо “образ”, але його значення

більш глибоке: “образ ділової людини, уявлення оточуючих про неї, часто

цілеспрямовано створюване” [2, 221]. Який імідж ді-джея створили запорізькі

слухачі, чий вік від 12 до 28 років? На кого вони хочуть бути схожими? Які

риси плекатимуть в собі? Узагальнення відповідей на питання анкети

допомогло дати відповідь на ці питання, окреслити штрихи до іміджу

запорізького ді-джея.

196

Серед індивідуально-особистісних якостей ді-джеїв респонденти виділили

найголовніші: комунікативні характеристики (голос, дикцію, манеру

спілкування). Із числа опитаних 39,3 % висловили думку, що приємний,

красивий, добре поставлений голос визначає позитивне ставлення до ведучого

ефіру. При цьому називалися самобутність (індивідуальність), теплота,

усміхненість голосу. Один слухач написав: “Я звик до теплого, довірливого

голосу, мені цікаво уявляти стан ді-джея у цей час”. Є і така відповідь:

“Благость голосу ведучої заспокоює, знімає головний біль”. Школярі

відзначили “сексуальність”, “сексапільність”, “інтимність” голосу (Є.

Шмирьова, радіо “Запоріжжя”).

9,1 % респондентів визнали, що причиною негативного ставлення до

ведучого став неприємний голос (байдужий, нецікавий, “гугнявий голос А.

Світлої”, противний, “нахабний голос А. Чернової”, “Р. Огаркову треба

лікувати нежить”, “Д. Ведмідь говорить, наче кашу жує”, “Аліса облизує

мікрофон, як морозиво”, “ді-джейський акцент Л. Апрельської косить під

Альону Казарінову”).

Тільки слухачі з вищою освітою і студенти-мовники звернули увагу на

позитивні якості мови ведучого: багатий словниковий запас, знання

української та іноземних мов відзначили у О. Журавльової, П. Мірошниченка,

О. Подакової та Г. Черкаської; називали також правильну вимову, швидкий

темп мовлення, мову чисту, без помилок.

Читаючи деякі анкети, складалося враження, що людина слухала радіо з

єдиною метою: віднайти помилки в мовленні ді-джеїв. Найбільшу кількість

мовних помилок і “ляпів” було названо у мові ведучих радіо “Запоріжжя”.

Відзначилися неграмотним мовленням, тавтологіями, помилками у

відмінках, “відсутністю знань елементарних речей”, “москальським” акцентом

ведучі “Години з привітом” (“Запоріжжя”) Є. Шмирьова та О. Димов. Під час

програми ці ді-джеї намагаються спілкуватися українською, часто слухачі їм

відповідають російською, а пейджерні повідомлення ведучі зачитують

російською. Власне, відбувається те, про що писав О. Потебня: “Людина, яка

говорить двома мовами, переходячи від однієї мови до другої, змінює разом із

197

тим характер і напрямок течії своєї думки“ [1, 260]. Така ситуація збіднює

національне мислення, адже структура мови, її властивості, характер

впливають на думку, на її образність і виразність. Це дало підстави автору

однієї з анкет написати: “соромно слухати суржикомовний ефір”.

Серед помилок ведучих “Години з привітом” на радіо “Запоріжжя”

респонденти наводять

- орфоепічні помилки: “мабуть”, “також”, “друзі мої”, “читання”;

- зловживання іншомовними словами: класно, кльово,

драйв, драйвово, суперово, окей;

- часте вживання ді-джеями слів:, блін, ну, е-е-е, от;

- лексичні росіянізми: “нічим побратися”, “вийшло в ітозі”, “накалять

атмосферу”, “лапшові новини”, “запрошуємо до просмотру кінофільму”,

“займається самодеятельністю”, “приймати участь”, “мені нада йти

наладчицею пейджеру”, “не диши на нього”, “наше віщання продовжується”;

- граматичні росіянізми: “самі інтимні”, “пропоную для Вашої уваги

оголошення”;

- стилістично невмотивоване вживання замість форми кличного відмінка

називного відмінка разом із уживанням російськомовних варіантів імен: Лєна,

Стьопа, Женя, Пєтя, Таня.

Якщо анкети студентів, людей із вищою освітою свідчать, що мовні

недоліки цієї пари їх шокують, то слухачі-школярі відзначають саме цих

ведучих, як зразок для себе (“уміють балакати”, “прості”, “свої”, “ставлять усі

композиції, які замовиш”, “зачитують повністю усі листи, повідомлення”), у

одній анкеті підліток захоплюється умінням Є. Шмирьової “чушь прекрасную

нести”.

Разом із тим, респонденти помітили українізми у мові російськомовних

ведучих на інших радіостанціях: “шо?”, “сем”, “восем”.

6,1 % слухачів радять ді-джеям акуратно вживати епітети, уникати

штампів, зменшувально-пестливих суфіксів (“телефончик”, “трубочка”,

“годинничок”). На радіо “Юніверс” часто звучить: “Не спрыгивайте с

трубочки!“

198

Серед професійних рис називалися уміння спілкуватися. Особливо це

стосується інтерактивного ефіру, коли відбувається бесіда із радіослухачем у

прямому ефірі під час конкурсів, при замовленні пісні. Тут важливо швидко

зорієнтуватися, упевнено підтримати розмову, скоординувати її, імпровізувати,

зробити цікавою для аудиторії, не затягуючи діалогу.

Слухачі відзначили такі вади інтерактивного ефіру: надмірну

безпредметну балаканину ді-джеїв, “морозяться між собою”, “тикає усім”,

“милується собою”, “перебиває тебе”. Називають слухачі й агресивність, злі

висловлювання, недобрий гумор на їхню адресу на усіх без винятку

радіостанціях. Відзначили респонденти брак поваги до себе. Наприклад, на

радіо “Юніверс” їм дорікають за “тупі”, “дурацкие” повідомлення (“Яке йшло,

таке й знайшло”); на радіо “Запоріжжя” кажуть: “Без собачих поганял!” (тобто:

“Не називайтесь прізвиськом, а сама ж ніяка не Аліса Голд!”).

Серед недоліків спілкування відзначили байдужість, монотонність,

занудність, мовчазність ді-джеїв (“мало виходять в ефір”, “О. Панченко з радіо

“Запоріжжя” крутить музику, як патефон”).

Дослідження показують, що слухачі високо ставлять не тільки музичні

смаки ведучих, а їхнє уміння розповісти про гурт, виконавців, обізнаність із

новинками музичного життя світу і Запоріжжя. Так, було названо знавців

рокової музики О. Журавльову (“Запоріжжя”), В. Козицького (“Запоріжжя”),

О. Третяченка (“Великий Луг”), які добре обізнані з усіма стилями року,

ставлять не тільки “золото”, фольк, а й готику, новинки, подають цікаві

коментарі, запрошують на ефір місцевих митців, самі добре міксують.

Відзначили респонденти професійні добірки поп-музики В. Холодової

(“Юніверс”).

Не забули слухачі й про авторські програми ді-джеїв, хоч будь-яка

авторська програма орієнтована на вузьку слухацьку аудиторію, і чим

талановитіший автор, тим вужча аудиторія, нижче рентабельність програми.

Вони відзначили цікаві пізнавальні програми С. Суворової (“Людина Х”, радіо

“Юніверс”), В. Холодової (“Автошоу”, “Музична кав’ярня”, радіо “Юніверс”),

Г. Черкаської (“Силуети”, “Забавка”, “День держави”, радіо “Запоріжжя”). 8,3

199

% респондентів при цьому звернули увагу на інтелект, ерудицію, розум,

глибину знань, кмітливість та широкий світогляд ді-джеїв. Відзначили, що

важливо, коли ведучий може відповісти на запитання, пов’язані з програмами,

поза ефіром. Один слухач вжив слова “елітарність, аристократизм іміджу” ді-

джея.

Відкидаючи тих, хто копіює інших ведучих (переважно з “Русского

радио”), слухачі визначають індивідуальність запорізьких ді-джеів, їхню

нестандартність, власний стиль ведення ефіру, уміння бути і мудрим, і

веселим. Незначна кількість слухачів із вищою освітою звернула увагу на

наявність незалежність думки, уміння її подати.

Студенти-журналісти відзначили уміння анонсувати програми свого

ефіру, уміння правильно закидати гачок (“гачок” – англ. Hooks) у П.

Мірошниченка (“Ностальжі”), Г. Черкаської (“Запоріжжя”).

Отже, молодий слухач створив образ ді-джея, який не тільки здатен давати

аудиторії потрібне: погоду, час, музику, курс валюти, призи, розваги, хороший

настрій, а й своє розуміння музики, багатьох проблем, викликати позитивні

емоції. Респонденти з числа студентів, людей із вищою освітою створили імідж

яскравої, комунікабільної, ерудованої індивідуальності, з нетрадиційним

поглядом на речі.

Разом із тим викликає занепокоєння, що непрофесіонали (Є. Шмирьова –

студентка-першокурсниця, О. Димов - одинадцятикласник) формують смаки

певної частини учнівської аудиторії і стають прикладом для наслідування.

Працівникам телебачення, радіо треба дбати про підвищення власного

фахового рівня з дикції, орфоепії, мови. Всі ці питання важко розвязати

самотужки, бо не завжди журналісти мають необхідні знання, потрібну

літературу, тому вищі навчальні заклади, “Просвіта” повинні допомогти

організацією лекцій, курсами перевишколу, а держава повинна подбати про

регулярне підвищення фахового рівня працівників регіонального радіо.

Варто зазначити, що вихованням еліти, інтелекту нації мають опікуватися

державні канали, бо інтелектуальні програми потребують високої професійної

підготовки журналістів, системності роботи і відповідальності. Відомо, що чим

200