237
Глава 5. Висновки та рекомендації
Дорадчі органи при центральних органах виконавчої влади розвивались
протягом тривалого часу і їх розвиток відбувався досить нерівномірно та хаотич-
но. Ключовими факторами, які визначали процес формування дорадчих органів
були: організованість та вплив тих чи інших інститутів громадянського суспіль-
ства (організації інвалідів, підприємців тощо); політична воля урядовців, від-
сутність єдиної нормативно-правової бази. В контексті громадської лобістської
діяльності варто відзначати принциповість системного підходу до зазначених
чинників. Впливовість громадських організацій вже не має такого принципового
значення, як на початку 90-років. Інститути громадянського суспільства далекі
від злагодженості дій та успішності коаліційних утворень. Наявність політичної
волі, яка виявляється, наприклад, у Президента України, через стратегічну інс-
титуційну слабкість третього сектору не забезпечує належної реалізації норма-
тивних актів Президента, про що красномовно свідчить історія із створенням
Стратегічної ради. Відсутність якісної нормативно-правової бази призводить
до концептуальних розбіжностей та протиріч, які гальмують ініціативи як пред-
ставників влади, так і НУО;
На сучасному етапі виникли істотні труднощі із формуванням дорадчих ор-
ганів при найвищих органах влади, зокрема при Президентові України та Кабі-
неті Міністрів України. Відповідно, не виконуються нормативно-правові акти.
Визначити основні причини такого стану важно, проте можна передбачити не-
гативний вплив відсутності координації НУО на національному рівні, неврегу-
льованість питання представництва низових НУО на найвищому рівні, відсут-
ність успішного досвіду.
Найбільш успішним є процес формування дорадчих органів при міністерс-
твах та інших центральних органах виконавчої влади. Проте, цей успіх є досить
слабким, оскільки більшість дорадчих органів заходяться на стадії формування.
Нерівномірний розвиток нормативно-правової бази призвів до істотних роз-
біжностей у практиці формування дорадчих органів. Зокрема, невизначеність із
поняттями громадської ради та громадської колегії, призводить до малоефек-
тивних новацій на кшталт одночасного формування громадських рад та громад-
ських колегій при одному відомстві. Неефективність виявляється у надмірних
адміністративних витратах, ієрархічного ускладнення комунікацій між НУО та
чиновниками.
Концептуальну різницю між громадськими колегіями та громадськими ра-
дами можна визначити через принцип формування дорадчого органу на основі
спільної дольової участі в управлінні представника громадськості та влади, а та-
кож відповідного пропорційного формування складу, що властиво громадській
колегії. Громадські ради можна визначати як дорадчі органи, утворені переваж-
но за участі представників громадськості. Проте такі концептуальні відмінності
не знайшли відображення у нормативній базі, а тому не мають принципового
значення.