Онуфрієнко Г.С. Науковий стиль української мови

Подождите немного. Документ загружается.

РОЗДІЛ 4. АЛҐОРИТМІЧНІ ПРИПИСИ

В ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ НАУКОВОЇ РОБОТИ

— 301 —

12. Ілюстрація зазна-

ченого

наприклад, так, як приклад, прикладом може

слугувати, наведемо приклад, проілюструє-

мо яскравими прикладами, розглянемо при-

клад, про що можна судити за…; продовжимо

ілюструвати…; наведемо найяскравіший

приклад…; проаналізуємо типові приклади;

унаочнимо, візуалізуємо;

13. Введення нової

інформації, у тому

числі питальними та

риторичними речен-

нями

Які основні характеристики закону? У чому

полягає новизна роботи? Розглянемо такі

випадки. Наведемо такі факти. Наведе-

мо кілька нових аргументів. Зупинимося

детальніше на… Приступимо до… Перейдемо

до питання про… Постає (виникає) питання

про… Припустімо… Досить згадати (вказа-

ти)… Основні переваги цього методу… Деякі

додаткові зауваження стосуються… Кілька

слів про перспективи дослідження: …

Завдання 4.3.4. Опрацюйте суцільним читанням наукові статті, опу-

бліковані у фахових виданнях України. Визначте актуальність

проблематики і побудову статей, з’ясуйте структуру заголо-

вків, способи і правила оформлення бібліографії й посилань та

особливості авторського стилю. Оформіть реферати-резюме

та таблицю “Функції українських сполучників у мові науки”.

Функціональні зони сполучників

в українській науковій мові*

Українська наукова мова послуговується “своїм” набором

сурядних і підрядних сполучників, сформованим відповідно до

функціонально-стильової диференціації граматичних засобів. У ці-

лому цей набір відомий, лексично окреслений, кваліфіко ваний як

сполучні засоби книжного вжитку.

Спостереження за змінами у функціонуванні сурядних і під-

рядних сполучників, що стали помітними з початку 90-х рр. XX ст.

в українській науковій мові, а де які — й в інших стилях, дають нам

підстави визначити нові тенденції в їхньому ви користанні, проаналі-

зувати й оцінити з погляду доцільності повернені з пасивного слов-

* Див.: Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. праць. Вип. VI /

Відп. ред. Л. О. Симоненко. — К., 2005. — С. 7–13.

НАУКОВИЙ СТИЛЬ Галина

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ОНУФРІЄНКО

— 302 —

ника української мови сполучники, що опинилися там з різних при-

чин, про стежити явища переходу до наукового стилю сполучників з

розмовного та худож нього стилів сучасної української літературної

мови.

Як відомо, функціональне призначення сполучників полягає

у вираженні синтак сичних зв’язків та різних типів семантико-син-

таксичних відношень у складному, рідше — у простому ускладнено-

му реченні. Сполучники виражають два типи син таксичного зв’язку

між предикативними частинами складного речення: сурядний, поєд-

нуючи граматично рівноправні частини або їхні конденсати — пере-

важно од норідні члени речення, і підрядний, пов’язуючи граматично

нерівноправні преди кативні частини, залежно від чого їх поділяють

на сполучники сурядності, або су рядні сполучники, та сполучники

підрядності, або підрядні сполучники.

Сурядні сполучники традиційно вважали виразниками трьох

основних типів се мантико-синтаксичних відношень між предикатив-

ними частинами в складносуряд ному реченні — єднальних, протистав-

них і розділових, а також деяких типів семантико-синтаксичних від-

ношень складнопідрядних речень — часових, причиново-наслідкових,

допустових та ін. Залежно від типу семантико-синтаксичних відно-

шень їх поділяли на єднальні, протиставні та розділові [9: 516], іноді

додавали до них ще й зіставні або об’єднували зіставні з протистав-

ними, називаючи цю групу зіставно-протиставними сполучниками

[10: 472]. У найновіших граматичних студі ях, у підручниках і посіб-

никах, крім згаданих типів сурядних сполучників, виокрем люють ще

приєднувальні та градаційні [2: 349; 10: 473], що функціонують як

вира зники однойменних, відповідно приєднувальних і градаційних,

семантико-синтак сичних відношень.

В українській науковій мові за останнє десятиліття відчутно

розширився функ ціональний діапазон єднальних сполучників за

рахунок вживання сполучника та як єднального — виразника єд-

нальних семантико-синтаксичних відношень між одно рідними чле-

нами речення та предикативними частинами у складносурядному

ре ченні. Відомо, що цю функцію донедавна виконував переважно

єднальний сполуч ник і, а сполучник та вживали як приєднуваль-

ний, тобто як такий, що приєднував останній член речення чи остан-

ні члени речення до попередніх, ужитих без сполуч ників, і як про-

тиставний — еквівалент протиставного сполучника але. Єднальний

РОЗДІЛ 4. АЛҐОРИТМІЧНІ ПРИПИСИ

В ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ НАУКОВОЇ РОБОТИ

— 303 —

сполучник та, заступаючи єднальний сполучник і, урізноманітнює

використовувані в реченні сполучні засоби, а також сприяє побу-

дові милозвучної фрази. Більшість авторів упереміш вживає єд-

нальні сполучники і, та, зважаючи водночас на фоне тичний кінець

та початок поєднуваних членів речення чи предикативних частин,

а саме: і вживають між приголосними, та — між голосними або між

голосним і при голосним, хоч нерідко спостерігаємо й відступи від

цих вимог, напр.: ...основним завданням було встановлення напрямів

корелятивності/некорелятивності су дження і речення та розгляд

синтаксичних одиниць у логічному аспекті (А. Загнітко); На взаємо-

залежності та постійній взаємодії зовнішніх і внутрішніх чинників у

розвитку мови постійно наголошували як українські.., так і зарубіж-

ні... дослідники (О. Стишов). Проте трапляється й суцільна заміна

єднального сполучника і сполуч ником та, що суперечить стиліс-

тичній нормі й нерідко породжує немилозвучну синтаксичну кон-

струкцію, напр.: Не можна водночас забувати про побутовий до свід

та вимоги часу, слід обережно та послідовно зіставляти ці чинники

(із статті); Саме тому метою нашого дослідження було проаналізу-

вати співвідно шення національних та інтернаціональних термінів...

фізичної культури та спор ту та окреслити шляхи її подальшого роз-

витку (із статті).

У наукових текстах, як і в інших, помітно розширив сферу сво-

го використання і єднальний сполучник й, кваліфікований як фоне-

тичний варіант єднального сполуч ника і. Власне, його повернуто в ті

фонетичні позиції, за якими він закріплений у звуковому ладі україн-

ської мови: 1) у позицію між голосними, 2) у позицію після голосного

перед приголосним. Він виражає в них дві взаємопов’язані функції:

єд нального сполучника й засобу створення легкої для вимови фра-

зи, напр.: ...можна виділити і такі вигуки, що ...виражають почуття й

емоції самого мовця... (Т. Кос меда); ...наявний у пасивному деривацій-

ному фонді матеріал... нинішній користу вач сприйме набагато легше,

аніж безладно й масово запозичувані останнім часом переважно з ан-

глійської мови малозрозумілі для більшості мовців форми й кон струкції

(І. Борисюк); ...правознавець має володіти такими мовними вміннями і

навичками: підготовки й укладання правових документів різних жан-

рів; тлумачен ня й коментування правових норм, законів та інших нор-

мативних актів; формулю вання й обґрунтування юридичних висно-

вків, пропозицій, рекомендацій... (Н. Артикуца).

НАУКОВИЙ СТИЛЬ Галина

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ОНУФРІЄНКО

— 304 —

Повернення до функціональної зони єднальних сполучників та і

й спричинило звуження сфери використання єднального сполучника

і, передусім як засобу поєд нання однорідних членів речення, і мен-

шою мірою — сурядних частин у складно сурядному реченні.

У функціональному співвідношенні протиставних сполучників

спостерігаємо тенденцію до надання переваги органічнішому для

української мови сполучникові проте й обмеженішого вживання про-

тиставного сполучника однак, що засвідчує намагання дистанціюва-

тися від спільнозвучного сполучника російської мови однако, напр.:

Цікаво, що вигук не є номінативною одиницею мови, проте його пере-

кладають іншими мовами (Т. Космеда); Художній стиль щодо свого

впливу на мову новітньої публіцистики можна схарактеризувати як

малопродуктивний, проте серед лексичних неологізмів, які зародилися

в мові українського письменства, фік суємо такі, що в останні десяти-

ліття досить активно побутують у мові мас-медіа... (О. Стишов).

Дедалі активніше вживається в українській науковій мові розді-

ловий сполучник чи, обмежуючи використання розділового сполуч-

ника або, що зумовлено, очевид но, загальною тенденцією до відсві-

ження, урізноманітнення традиційних наборів виражальних засобів,

яка характерна для більшості функціональних стилів сучасної укра-

їнської літературної мови, а також другою тенденцією, суть якої по-

лягає в ак туалізації, поверненні до широкого вжитку функціонально

рівнозначних до вико ристовуваних досі сполучників, передусім тих

сполучників, що становлять морфолого-синтаксичну специфіку укра-

їнської мови. Напр.: Історія свідчить, що досить часто трапляються

спроби “доперекладів “ чи “ремонту “ одного перекладу засо бами інших

(Т. Космеда); Уведення до складу речення відокремлення чи іншого ком-

понента ускладнення перетворює формально просте речення в просте

усклад нене речення (А. Загнітко).

У системі сурядних градаційних сполучників, що вказують на

перехід дії або стану через певну межу в бік посилення чи послаблен-

ня, найуживанішими є не тільки ...а й, не тільки ...але й, не лише ...а

й, не лише ...але й. Якщо донедав на перші два переважали над двома

наступними, то сьогодні — навпаки. Надаючи перевагу градаційним

сполучникам не лише ...а й, не лише ...але й, автори нама гаються

якомога ширше залучити ті сполучники, що властиві саме українській

мо ві, напр.: ...вона [португальська мова] активно використовується

не лише в Бра зилії, але й у колишніх її [Португалії] африканських во-

РОЗДІЛ 4. АЛҐОРИТМІЧНІ ПРИПИСИ

В ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ НАУКОВОЇ РОБОТИ

— 305 —

лодіннях — Анголі й Мозамбіку (О. Ткаченко); .. .вони відмовляють тій

самій інтелігенції не лише в то лерантності й здатності до компромі-

су, а й у моральності (Л. Масенко).

Ті самі причини зумовлюють дедалі обмеженіше використання гра-

даційного сполучника не стільки... скільки, що є буквальним перекла-

дом російського не столько... сколько, і натомість повернення до науко-

вої мови його українського аналога не так... як, що здавна вживався як

виразник цього градаційного відно шення в українських прислів’ях, при-

казках та народних піснях, пор.: Не так страшні пани, як підпанки (укр.

нар. прислів’я); Сподобалась мені тая дівчинонь ка. Не так та дівчина, як

біле личенько (укр. нар. пісня). Так само природним є його використання

і в українській науковій мові, напр.: Байка як жанр просвіти тельського

реалізму — це часто не так відтворення типових обставин, як дотеп-

не моделювання експериментальних ситуацій для виведення з них певної

пізнаваль ної чи повчальної сентенцій (із підручника).

Загальновідомо, що для наукової мови характерне широке ви-

користання підряд них складених, або аналітичних, сполучників,

яких найбільше серед причинових, менше — серед допустових, ча-

сових, умовних та інших груп сполучників. За спо стереженнями до-

слідників, їхній склад постійно поповнюється у зв’язку з розвит ком

“системи засобів синтаксичного зв’язку в напрямку аналітизації та

ускладнен ня структури” [12: 1].

Наукові дослідження засвідчують узусне вживання двох нових

складених при чинових сполучників — зважаючи на те що і з огля-

ду на те що, які виражають причинові семантико-синтаксичні від-

ношення як причину-підставу, обґрунтування, й утворилися внаслі-

док нарощення сполучника що на адвербіальну сполуку, до складу

якої входить похідний прийменник — відповідно зважаючи на й

з огляду на — і займенник те, напр.: Зважаючи на те що принаймні

на найближче огляда не майбутнє не передбачається, щоб показники

економічного, політичного й куль турного розвитку всіх народів світу

зрівнялися, ...проблема соціолінгвістичної оцін ки мов ще довго залиша-

тиметься актуальною (О. Ткаченко); 3 огляду на те що виникненню

романських мов передувало витіснення попередніх мов місцевого неро-

манського населення і беззастережна романізація (латинізація), його

фактична згода на мовну асиміляцію, процес виникнення нових мов

відбувся абсолютно спон танно, цілком можливо всупереч сподіванням

і настроям нових носіїв латини, на родної і книжної (О. Ткаченко).

НАУКОВИЙ СТИЛЬ Галина

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ОНУФРІЄНКО

— 306 —

Таким способом утворено й новий складений допустовий спо-

лучник попри те що, який уживається в наукових текстах як аналог

допустового сполучника незва жаючи на те що, напр.: Попри те що

найважливіші набутки сучасних концепцій стосуються семантики

словотвору, найвагомішими для подальших теоретичних узагальнень

і розробки методики опису значень похідних... стали висунуті в рам-

ках ономасіологічного підходу до явищ мови поняття ономасіологічних

категорій... (В. Ґрещук); ...попри те що галльська мова трималася до-

сить довго перед тиском латини, вона перебувала весь час у становищі

мови в обороні і навіть мови у від ступі (О. Ткаченко).

І що найважливіше — згадані аналітичні утворення функціону-

ють як причинові та допустові складені сполучники, про що свідчить

відсутність коми перед що. Са ме без коми вони є складеними сполуч-

никами, які вживаються на початку підряд ної частини.

Попередня практика пунктуаційного оформлення сполучників

виявила, що складеними вважали й ті причинові та допустові сполуч-

ники, у яких стояла кома перед що (пор. тому що і тому, що; через те

що і через те, що; унаслідок того що і унаслідок того, що; зважаючи

на те що і зважаючи на те, що; з огляду на те що і з огляду на те,

що; незважаючи на те що і незважаючи на те, що; попри те що і по-

при те, що), у цільових — перед щоб (пор. для того щоб і для того,

щоб), у часових — перед як, коли (пор. до того як і до того, як; піс-

ля того як і після того, як; з того часу коли і з того часу, коли та ін.)

На жаль, досі не зважають на те, що кома розподіляє згадані складені

сполучники між головною і підрядною час тиною складнопідрядного

речення займенниково-співвідносного типу несиметрич ної структури

на співвідносне слово, виражене причиновим прислівником тому або

прийменниково-займенниковою сполукою, що виконує роль детер-

мінанта з причи новим, допустовим, цільовим та часовим значенням,

і сполучник що (у причино вих, допустових), щоб (у цільових) або спо-

лучні слова як, коли (у часових). Саме ці сполучники і сполучні слова

поєднують підрядні детермінантні частини — від повідно причинові,

допустові, цільові, часові — із їхніми співвідносними займен никовими

словами в головній частині прислівно-кореляційним підрядним

зв’язком [1: 336–337]. Складені причинові, допустові, цільові та часові

сполучники вжива ються на початку підрядної детермінантної частини,

поєднуючи її з предикативним ядром головної частини складнопідряд-

ного речення підрядним детермінантним зв’язком [1: 323].

РОЗДІЛ 4. АЛҐОРИТМІЧНІ ПРИПИСИ

В ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ НАУКОВОЇ РОБОТИ

— 307 —

Характерною рисою підрядних, передусім складних і складе-

них сполучників, уживаних у сучасних наукових текстах, є дедалі

активніше ускладнення їхньої структури за допомогою препозитив-

них протиставних сполучників а, але, проте, однак, пор.: а оскільки,

але оскільки, проте оскільки, однак через те що, а як що, але якщо,

проте якщо, а якби, але якби, проте якби, але незважаючи на те

що, проте незважаючи на те що, а щоб, але щоб, проте щоб і по-

дібні, напр.: А оскільки для появи сформованої мови потрібен час у

кілька століть, не видаєть ся занадто сміливим припущення, що про-

тоукраїнські говірки, з яких склалася українська мова, могли існува-

ти ще раніше, можливо, навіть у VI ст. н. є., коли вперше згадується

слов’янське угруповання антів, розташоване на південному схо ді про-

стору, зайнятого слов’янством (О. Ткаченко). Але оскільки на той

час влас них економічних ресурсів не вистачало, кожен центр боровся

не за створення влас ної окремої держави, а за право володарювати

над іншими (О. Ткаченко); Проте оскільки в українській мові, з од-

ного боку, і в білоруській і в російській— з другого, є розбіжності, які

їх взаємно протиставляють, пов’язуючи водночас з іншими за хідно- і

південнослов’янськими мовами, є підстави гадати, що ці розбіжності

ви никли ще за праслов’янської доби, коли не було поділу на західно-,

східно- й півден нослов’янські мови (О. Ткаченко).

Структурне ускладнення зумовлено потребою мати такі спо-

лучникові засоби, які б, виражаючи ті самі семантико-синтаксичні

відношення між підрядною і голов ною частиною складнопідрядно-

го речення, що й базові сполучники, давали б змогу протиставляти в

науковому аналізі одну думку іншій, підсилювати наступну ідею на

тлі попередньої тощо. Ускладнення протиставними сполучниками

найпо слідовніше зазнають причинові, допустові, цільові та умовні

сполучники.

Основною проблемою функціонального впорядкування підряд-

них сполучників є проблема вилучення з ужитку тих із них, що були

скальковані з російських і поши рилися в науковому вжитку всупереч

тому, що український синтаксис мав до них свої питомі відповідники.

До таких належить складений сполучник у той час як, українським

аналогом якого є складений сполучник тоді як, функціональний ста-

тус якого визначають по-різному: як часовий, часово-протиставний,

часово-до пустовий, умовно-протиставний тощо. Донедавна в склад-

нопідрядних реченнях, зміст підрядної частини яких треба було

НАУКОВИЙ СТИЛЬ Галина

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ОНУФРІЄНКО

— 308 —

протиставити змістові головної частини, автори використовували пе-

реважно складений сполучник у той час як, що є каль кою з російського

в то время как, і зрідка — складений сполучник тоді як. В українських

наукових текстах 90-х рр. XX ст. — початку XXI ст. функціональне

співвідношення цих двох сполучників почало потрохи змінюватися:

сполучник то ді як виявляє тенденцію до дедалі ширшого вживання в

часово-протиставних кон струкціях, напр.: Морфема оформляє слова,

вказуючи на відношення між предме тами і явищами, тоді як слово по-

значає предмети і явища (І. Вихованець). Деякі автори, крім тоді як,

уживають аналітичний сполучник тимчасом як, напр.: Ні для кого

не є таємницею, що й досі у великих містах Наддніпрянщини домінує

російсь ка мова, тимчасом як на заході України українська мова стала

мовою повного етнічного поширення (О. Ткаченко).

Кальковану природу має причиновий сполучник у силу того що

(пор. російсь кий в силу того что), функціональними замінниками

якого в українській мові є причинові сполучники через те що, уна-

слідок того що й под., напр.: ... через те що вона [українська літе-

ратура] мовно переорієнтувалася після півтисячолітнього існування,

увесь попередній період її історії виявився начебто лише передісторією

щодо дальшого періоду (О. Ткаченко).

Безпідставним, невмотивованим є використання в українських

наукових текстах аналітичного цільового сполучника-кальки з тим

щоб (пор. російський с тем чтобы), замість якого почали вживати

аналітичний сполучник для того щоб та склад ний, раніше квалі-

фікований як розмовний сполучник аби, що засвідчує зміну його

стилістичного статусу, напр.: Для того щоб мова стала повноцін-

ним засобом спіл кування народу, вона повинна охопити всі його вер-

стви... (О. Ткаченко); А новий тлумачний словник української мови,

аби він став справді цінним загальнонаціо нальним надбанням у не-

залежній Україні, мали б створювати люди, ...які б диви лись не у вчо-

рашній день, а в день сьогоднішній, а ще краще — у день прийдешній

(І. Вихованець).

Значення активно вживаного в наукових дослідженнях аналі-

тичного часового сполучника перш ніж, що вказував на передуван-

ня дії або стану головної частини дії або станові в підрядній частині,

почали передавати за допомогою аналітичних часових сполучників

перед тим як та до того як, напр.: Набагато складнішим був шлях со-

ціолінгвістичного піднесення мов Балтії. Тут перед тим як надати

РОЗДІЛ 4. АЛҐОРИТМІЧНІ ПРИПИСИ

В ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ НАУКОВОЇ РОБОТИ

— 309 —

мові ранг державної, треба було зробити її насамперед мовою загаль-

ноетнічного по ширення... (О. Ткаченко).

З-поміж кількох аналітичних сполучників, що визначають по-

чаткову часову межу дії або стану в головній частині (пор. з того часу

як, з того часу коли, від то го часу як, від того часу коли, з тих пір

як (коли) та ін.), непридатність для українського вжитку найбільше

виявив останній, очевидно, через свою чітку коре ляцію з російським

с тех пор, замість якого тепер уживають сполучні вирази від тоді як,

відтоді коли.

Непроста ситуація склалася і з уживанням парних сполучників

чим ... тим і що... то, які поєднують дві предикативні частини складного

речення, пов’язані відношеннями відповідності [1: 329]. Визначаючи

характерну рису цих речень як взаємозумовленість головної та під-

рядної частин і властиве їм значення взаємозумовленого зростання,

українські дослідники не були одностайними у визначенні функціо-

нального статусу згаданих сполучників та сфери їхнього використан-

ня. Зок рема, Ф. П. Медведєв речення з парним сполучником що ...

то кваліфікував як складнопідрядні речення з підрядним зіставлю-

вальним, що становлять різновид складнопідрядних речень з підряд-

ним порівняльним, і висловив припущення, що вони більше властиві

фольклорній мові, ніж літературній [5: 82–83]. Сполучник чим ... тим,

на його думку, вживається в складнопідрядних реченнях з підрядним

міри і ступеня, що мають зіставлювальний характер з порівняльним,

допустовим та протиставним відтінком, а основною сферою його вжи-

вання вважав літературну і побутово-народну мову [5: 83]. Підставою

для такого узагальнення йому слугувало те, що сполучникова група

чим ... тим була вже відома українській мові XVI ст. і вона активно

вживалася в українській літературній мові XIX—XX ст. [5: 83].

У “Курсі сучасної української літературної мови” за редакці-

єю Л. А. Булаховського та “Курсі сучасної української літератур-

ної мови. Синтаксисі” Б. М. Ку лика речення із сполучниками що

...то і чим...тим розглянуто серед складнопідряд них міри чи ступеня

[3: 222; 4: 280]. І. Г. Чередниченко виокремив їх у самостій ний тип

складнопідрядних речень, який назвав взаємопідрядними якісного

зістав лення [11: 121]. Відома спроба трактувати їх як двокомпаратив-

ні речення, що ви ражають особливі зіставлювальні відношення, які

фіксують пропорційне наростан ня чи послаблення ознаки [7: 591].

Характерно, що основним засобом поєднання предикативних

НАУКОВИЙ СТИЛЬ Галина

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ОНУФРІЄНКО

— 310 —

частин у таких складнопідрядних реченнях визнано парний сполуч-

ник чим ... тим, а сполучник що ... то кваліфіковано як засіб створен-

ня похідних форм парадигми двокомпаративних речень, але водно-

час зауважено, що в україн ській мові конструкції із цим сполучником

більш звичні, ніж у російській, де конс трукції з что ...то є розмов-

ними, народно-поетичними, а не літературними [6: 492]. Нарешті,

І. Р. Вихованець виділив серед детермінантних складнопідрядних ре-

чень специфічний різновид — складнопідрядні речення відповідності,

у яких семантико-синтаксичне відношення відповідності передбачає

зіставлення чогось переважно в кількісному та якісному планах, і що-

найважливіше — єдиним засобом поєднання підрядної і головної час-

тини в них він вважає сполучник що ... то [1: 329], а склад нопідрядні

речення відповідності з парним сполучником чим ... тим, на його дум-

ку, більш характерні для синтаксису сучасної російської мови. Щоб

повернути цьому типові складнопідрядних речень звичніше націо-

нальне сполучникове офор млення, граматисти Інституту української

мови НАН України реко мендували раніше і продовжують наполяга-

ти на переважному вживанні парного підрядного сполучника що ... то

в конструкціях відповідності, які нерідко викори стовують і в науко-

вих текстах. Тенденція до активнішого вживання цього сполучника

вже помітна, проте навіть у мовознавчих дослідженнях він ще не за-

мінив цілком сполучника чим ... тим.

Отже, зміни у функціонуванні сполучників наукової сфери

спричинені насампе ред намаганням надати засобам синтаксичного

зв’язку національної самобутності, відмежуватися від чужомовних

впливів, транспонувати до синтаксису української наукової мови

сполучникові засоби з інших стилів, зокрема з розмовного та худож-

нього, що відбивають давню національну традицію їхнього викорис-

тання. Проана лізовані зміни й тенденції дають підстави констатувати

переважно конкурентний характер відношень між раніше вживаними

сполучниками і їхніми теперіш німи функціональними замінниками.

У системі сурядних сполучників функціональ но-стилістичні зміни

відбулися легше, швидше й послідовніше, ніж у системі під рядних,

що зумовлено складністю відношень між підрядними сполучниками

в ме жах кожної групи, впливом, якого вони зазнали з боку сполуч-

ників російської мови у процесі формування наукового стилю мови.

(К. Городенська, докт. філол. наук)