Онуфрієнко Г.С. Науковий стиль української мови

Подождите немного. Документ загружается.

РОЗДІЛ 4. АЛҐОРИТМІЧНІ ПРИПИСИ

В ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ НАУКОВОЇ РОБОТИ

— 311 —

Література

1. Вихованець І. Р. Граматика української мови. Синтаксис. — К., 1993. —

368 с.

2. Городенська К. Г. Службові слова-морфеми // Іван Вихо ва нець, Кате-

рина Городенська. Теоретична морфологія української мови. — К., 2004. —

С. 328–373.

3. Кулик Б. М. Курс сучасної української літературної мови. Син так-

сис. — К., 1965. — Ч. 2. — 283 с.

4. Курс сучасної української літературної мови. Синтаксис / За ред.

Л. А. Булаховського: В 2 т. — К., 1951. — Т. 2. — 407 с.

5. Медведєв Ф. П. Система сполучників в українській мові: Короткий

нарис. — Харків, 1962. — 90 с.

6. Русская грамматика. — М., 1980. — Т. II. Синтаксис. — 709 с.

7. Синтаксис сучасної української мови: Проблемні питання: Навч. по-

сіб. / І. І. Слинько, Н. В. Гуйванюк, М. Ф. Кобилянська. — К., 1994. — 670 с.

8. Спільник Т. М. Градаційне відношення в структурі складних сполуч-

никових кон струкцій сучасної української мови: Автореф. дис. ... канд. філол.

наук. — Харків, 2004. — 19 с.

9. Сучасна українська літературна мова. Морфологія / За заг. ред.

І. К. Бі лодіда. — К., 1969. — 583 с.

10. Сучасна українська літературна мова / За ред. А. П. Грищенка: 2-ге

вид., переробл. і доп. — К., 1997. — 493 с.

11. Чередниченко І. Г. Складнопідрядні речення в сучасній українській

мові. — Чернівці, 1959.

12. Ясакова Н. Ю. Граматична семантика аналітичних сполучників під-

рядності у струк турі складного речення: Автореф. дис. ... канд. філол. наук. —

К., 2001. — 20 с.

Інновації у субмові вищої школи

в контексті Болонського процесу*

Розвиток й оновлення сучасної вищої освіти в Україні, як і в ці-

лому світі, відбу вається надзвичайно інтенсивно. Цьому, безумовно,

сприяє курс нашої держави на євроінтеграцію освітніх програм вищої

школи, активна участь в експерименті, пов’язаному з Болонським

освітнім процесом.

Інтенсивна розбудова системи вищої школи в новому напрям-

ку відбивається у якісному й кількісному оновленні субмови осві-

тянської сфери. Сучасні мовознавці визначають динаміку мовної

* Див.:Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. праць Вип. VI /

Відп. ред. Л. О. Симоненко. — К., 2005. — С. 428–431.

НАУКОВИЙ СТИЛЬ Галина

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ОНУФРІЄНКО

— 312 —

системи однією з найістотніших її ознак. На сьогодні лексикон осві-

тянської сфери перебуває у стані інтенсивної динаміки, зазнаючи сут-

тєвих змін. Тому “активна розбудова спеціальних відділів сучасного

українського лексикону виявила численні ланки, що потребують на-

стійної уваги мовознавців і пов’язані з необхідністю створення нових

або з істотним коригуванням уже наяв них найменувань...” [1: 97]. З

огляду на зазначене цікавим є дослідження тих ви явів динаміки в

термінолексиці субмови вищої освіти, які відбивають певний сту пінь

її інтелектуалізації, підтверджують здатність до рівноцінного діалогу

в су часному глобалізованому світі.

Новий етап розвитку системи вищої освіти в Україні позначений

виникненням значної кількості терміноодиниць. Вони засвідчують

переважно розбудову й онов лення категоріальної лексики, що вказує

на високий рівень інтелектуалізації лекси кону цієї галузі людської ді-

яльності. Це виявляється у назвах форм, технологій і методів навчан-

ня: комунікативні методи, кейс-метод, медіа-освіта, дистанційне на-

вчання, “круглий стіл”, ділова гра, есе, презентація, виїзні заняття; у

номінаці ях фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем: молодший

спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр; у номінаціях оцінювання:

кредит, модуль, міні-модуль, взаємозалік, ліцензування, акредитація;

у нових назвах ВНЗ та їх структурних підрозді лів: комерційні, при-

ватні, спільні, міжнародні ВНЗ, бакалаврат, магістрат/магістра-

тура; назвах студентського самоврядування: сенат, парламент (пор.

наявне вже раніше старостат). За рахунок питомої лексики розши-

рюється і ширше варіюєть ся система оцінювання, яку в усьому світі

визнають компромісною. Шкала оцінок відмінно, добре, задовільно,

незадовільно доповнюється номінаціями дуже добре, тобто “вище

середнього рівня з кількома помилками”, достатньо — “виконання

задовольняє мінімальні критерії”. Лексемою незадовільно визначено

два рівні оці нювання — “потрібно попрацювати перед тим, як отри-

мати залік” і “необхідна сер йозна подальша робота” [2: 61].

Одним із джерел інновацій у досліджуваній сфері виявляють-

ся слова-кальки та семантичні кальки-словосполучення: реєстрація

(registration) — зарахування на навчання у ВНЗ без вступних випро-

бувань, портфоліо (portfolio) — документ з переліком і підтверджен-

ням прослуханих особою курсів і набутих знань/умінь, практикум

(practicum) — практична підготовка майбутнього фахівця; служба

тестування в освіті (Education Testing Service (ЕТS), рівень складності

РОЗДІЛ 4. АЛҐОРИТМІЧНІ ПРИПИСИ

В ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ НАУКОВОЇ РОБОТИ

— 313 —

вступу (Entrance difficulty), мовне тестування — екзамен (Language

testing) та ін. Останні ви являються характерною ознакою оновлення

сучасної української термінології. Лінгвісти відзначають їх “здатність

оперативно відбивати найновіші реалії життя, тим самим підтвер-

джуючи імунітет розвиненої української літературної мови” [1: 99].

У субмові вищої освіти такі словосполучення точно передають зміст

поняття чи ка тегорії.

Інноваційний характер відбивається також у частотності вико-

ристання таких словосполучень, які інтегруються в терміносисте-

му вищої освіти з інших галузей науки: ринкові технології, творчий

потенціал, моніторингова система діагностики результатів осві-

ти, комплексне проектування. Особливий корпус серед таких оди-

ниць утворюють словосполучення на позначення понять із галузі

комп’ютерних систем і технологій, що для загалу перестали бути

вузькими терміносполуками: ба зи даних, гіпертекстовий матеріал,

комп’ютеризований підручник, електронний конспект лекцій, електро-

нні словники, електронний практикум з дисципліни, ав томатизовані

системи оцінки знань студентів, мережа віртуальних наукових ла-

бораторій, інтерактивні навчальні курси.

Водночас з усталеними словосполученнями на позначення ре-

алій системи вищої школи (напр.: педагогічний експеримент, якість

освіти, освітні системи) активно функціонують словосполучення-

неологізми: інформаційний пакет — довідник ВНЗ для потенцій-

них партнерів, студентів, викладачів щодо своїх курсів, навчаль-

них програм, навчального та адміністративного устрою; педагогіка

толерантнос ті — навчання з урахуванням природних здібностей і

психологічних особливостей особистості; європейська система полег-

шеної шкали оцінювання — система ефек тивного полегшеного оціню-

вання знань, зрозуміла в усій Європі.

Інновації в терміносистемі вищої освіти засвідчено також у ви-

користанні давно відомих словосполучень з “оновленим значенням”:

коригування освітнього процесу із новими семантичними складниками,

зокрема навчити самостійно вчитися, ово лодівати новою інформаці-

єю; модернізація освіти, тобто перехід від авторитарної педагогіки до

педагогіки толерантності. Ключове поняття вища освіта отримує но-

вий зміст, що декларує її не як засіб підготовки фахівців для певної га-

лузі народно го господарства, а утверджує як обов’язковий етап у роз-

витку людини, у створенні необхідного інтелектуального потенціалу

НАУКОВИЙ СТИЛЬ Галина

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ОНУФРІЄНКО

— 314 —

суспільства. За Болонською декларацією в основу освіти, зокрема

вищої, людини покладено принцип навчання впродовж усього життя

[3:132].

Слід відзначити, що інноваційний характер мають терміни-

словосполучення різ нотипного характеру, оскільки повніше відбива-

ють відмітні риси поняття, яке вони називають. Найхарактернішими

для субмови вищої освіти є дво-, три- і чотириком-понентні термі-

носполуки. Двокомпонентні терміносполуки за частиномовним

ви раженням своїх компонентів утворюють різні типи моделей, на-

приклад, імен ник + прикметник: екзаменаційно-лабораторна сесія,

підсумковий бал, диференційний підхід, індивідуально-консультативна

робота, проміжково-модульний контроль, змістовий модуль; іменник

+ іменник: організація контролю, індивідуалізація навчання, нефор-

мальність освіти.

Широко представлені в даній терміносистемі три- і чотирикомпо-

нентні термі ни-словосполучення, серед яких домінують такі моделі, як

прикметник + прикмет ник + іменник: підсумковий модульний контр-

оль, вибіркові навчальні дисципліни; іменник + прикметник + іменник:

можливість повторного складання; іменник + іменник + іменник +

іменник: методика активізації процесу навчання. Серед складних тер-

мінів наявні також чотири-, п’яти- та шестикомпонентні моделі, що

виникли внаслідок ускладнення термінів простішої конструкції: ти-

повий комунікатор професійної сфери, обов’язкове повторне вивчення

дисципліни, опис інди відуального розділу програми навчального курсу,

підсумковий бал поточного мо дульного контролю, академічна заборго-

ваність студентів з підсумкового мо дульного контролю.

Як видно, терміносполуки вступають у вільні сполучення з інши-

ми термінами та словами загальнолітературної мови, а потім включа-

ються в більш широкий кон текст. Очевидно, що деякі з цих термінів-

словосполучень не функціонують у мові поза межами поширених

словосполучень, оскільки у такому випадку ці одиниці не мають від-

носної змістової завершеності. Терміносполуки на позначення явищ,

процесів за своїм характером (вказують на якість, ознаку, оцінку)

вимагають додат кового поширення. Наприклад, терміносполука мо-

дульний контроль з погляду фу нкціонування не має змістової завер-

шеності, оскільки вказує на спосіб організації оцінювання та рівень

знань при оцінюванні. Таким чином, контекст, в якому вживається

терміносполука модульний контроль, обов’язково повинен вказувати

РОЗДІЛ 4. АЛҐОРИТМІЧНІ ПРИПИСИ

В ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ НАУКОВОЇ РОБОТИ

— 315 —

на об’єкт дії: модульний контроль знань студента, організація модуль-

ного контролю.

Оновлюється зміст найменувань навчальних закладів, зокрема

лексема універ ситет тлумачиться ширше: установа з інтенсивною

співпрацею, узгодженістю між викладанням, навчанням та успіхами

в ньому [2: 358]. Потреба у розмежуванні по нять або їх спеціалізації

зумовила активізацію таких найменувань, як коледж, лі цей, гімназія.

Динаміка субмови вищої освіти виявляється також в активізації пев-

них способів словотворення, а саме: в афіксації, осново- та словоскла-

данні. Виразно окреслилася тенденція до виникнення складних слів

з предметно-поняттєвим значенням: інно ваційний (щодо технології,

процесу) інтерактивний (метод), особистісно-орієнтований (щодо

форм навчання), куратор-консультант.

У субмові сучасної вищої освіти водночас із творенням термінів

на основі наці ональної мови та запозичень широко вживані скоро-

чені лексичні одиниці — абре віатури. Серед причин, що зумовлю-

ють абревіацію, вчені визначають закон еконо мії мовних ресурсів,

прагнення до моносилабізму. Абревіатури дозволяють збіль шити

інформативність, не збільшуючи при цьому обсягу й не порушуючи

точності повідомлення. Абревіація спрощує репрезентацію матеріа-

лу, що представлений ба-гатокомпонетними, іноді п’яти- і семиком-

понентними, словосполученнями, полег шує сприйняття головного

у тексті. Відзначимо, що абревіація є одним із способів термінотво-

рення, а в досліджуваній субмові найбільш продуктивною є ініці-

альна абревіація: ІНДЗ (індивідуальні навчально-дослідні завдання),

ІКНМЗД (інтерактивні комплекси навчально-методичного забезпе-

чення дисципліни), КМСОНП (кредит но-модульна система організа-

ції навчального процесу). Значної продуктивості на буває основа сам-,

що реалізує пряме значення індивідуалізації навчального проце су

у вищій школі (самоосвіта, саморозвиток, самооцінка, самоаналіз,

самовиз начення, самодетермінація), та основа євро-, що вказує на єв-

ропейські інтеграційні процеси в освітній парадигмі вищої школи:

євростандарт (в освіті), євроінтеграція (студентів, освіти), євро-

центризм.

У досліджуваній системі досить активно функціонують неосе-

мантизми — загаль новживані чи спеціальні слова, які у певній сфері

набувають нових значень: модуль — задокументована завершена час-

тина освітньо-професійної програми (навчальної дисципліни, практик

НАУКОВИЙ СТИЛЬ Галина

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ОНУФРІЄНКО

— 316 —

та ін.), що реалізується відповідними формами навчального проце-

су; кредит — одиниця обсягу тривалості навчання та вимірювання

результа тів навчання, досягнутих на певний момент виконання на-

вчальної програми, есе — твір, який є обов’язковим під час вступу до

ВНЗ, вид контролю, що містить мотиви навчання, набутий досвід й

ін., сертифікат — посвідчення, документ про опану вання курсу на-

вчання та професійної підготовки; глобалізація — похідне від гло-

бальний, тобто всебічний, певний, загальний, універсальний.

Новий характер системи вищої освіти в Україні підкреслюють

активно вживані лексеми із семантикою активної дії та оцінного ха-

рактеру: мобільність, інтенсив ність, компетенція, динаміка (навчан-

ня), конкурентоспроможність, конвергенція та ін.

Сучасна лінгвістика визнає факти переміщення книжних слів

до розмовної мови за рахунок заміни спеціальних значень менш

точними. У субмові вищої освіти спо стерігаємо зворотний процес —

функціонування спеціальних лексем у незвичному для них контек-

сті, що надає їм виразного оцінного характеру: філософія взаємної

довіри в освіті, довгі програми, прихильність освіти до етичних цін-

ностей, забез печення привабливості зони європейської вищої освіти.

Таким чином, значнi зрушення, пов’язаннi з процесом глобалiзацii,

зумовили серйознi інноваційні процеси як у всій найбільш відкри-

тій для них лексико-семантичній системі мови, так і в субмові ви-

щої освіти зокрема. Вияви динаміки в термінолексиці субмови ви-

щої освіти засвідчують активну розбудову її лексикону за рахунок

запозичень та власних мовних ресурсів. (С. Терещенко, канд. філол.

наук)

Література

1. Клименко Н. Ф., Карпіловська Є. А., Даниленко Л. І. Динаміка

словникового складу сучасної української мови на тлі міжслов’янських

паралелей//Мовознавство. — 2003. — № 2-З. — С. 96–111.

2. Вища освіта України і Болонський процес: Навч. посібн. / За

ред. В. Г. Кременя. — Тернопіль, 2004. — 384 с.

3. Основні засади розвитку вищої освіти України в контексті Бо-

лонського процесу (до кументи і матеріали 2003–2004 рр.) / За ред.

В. Г. Кременя. — Тернопіль, 2004. — 147 с.

РОЗДІЛ 4. АЛҐОРИТМІЧНІ ПРИПИСИ

В ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ НАУКОВОЇ РОБОТИ

— 317 —

Українська наукова мова у термінологічному вимірі

і в контексті вимог Болонського процесу

Аналізується термінологічний ярус української наукової мови,

визначається лінгводидактичний потенціал міжнародної терміноло-

гічної лексики в умовах Болонського процесу, доводиться активність і

продуктивність тенденції до термінологічної деривації за національ-

ними моделями у спосіб мовної гібридизації.

Двадцяте століття означилося зростанням соціальних функцій

багатьох європейських мов на шляху глобалізації науково-технічної

інформації, мовних контактів та національно-культурного будівни-

цтва. Існування мовних бар’єрів, відповідно до виведеного семіо-

логами парадоксу, сприяє розвитку науки у глобальному масштабі,

відносно ж окремих учених воно може стати певним гальмом, а тому

потребує і належного знання іноземних мов, і кваліфікованих пере-

кладачів різножанрових першоджерел науково-технічної інформації.

Цим актуалізовано проблему як формування відповідної до вимог

часу лінгвістичної компетентності у фахівців з різних галузей науки

та техніки, так і підготовки висококваліфікованих перекладачів су-

часної науково-технічної літератури.

“Ступінь влади над мовою” (О. Потебня) є важливим і суттєвим,

хоча, безумовно, не єдиним, показником інтелектуального рівня та за-

гальної культури фахівця і, зокрема, науковця, педагога. Мовну/мов-

леннєву компетентність розглядають потужним та ефективним чин-

ником у професійній підготовці національних науково-педагогічних

кадрів, бо ж представники наукової еліти народу, його найосвіченіші

верстви мають стати носіями зразкової наукової мови. Дослідниками

семіотики (Ч. Морріс) доведено, що вивчення науки може бути ціл-

ком включене до вивчення мови науки, оскільки опанування мовою

науки передбачає вивчення її відношення до позначуваних об’єктів, а

також до людей, які використовують цю мову.

Завдяки науковій мові як обов’язковій складовій частині націо-

нальної літературної мови, що виступає невід’ємним атрибутом дер-

жави та її ознакою, підтримується національна гідність, духовність

народу і передаються у світовий інформаційний простір національні

досягнення з різних галузей знань, і, нарешті, саме національною на-

уковою мовою забезпечується зв’язок між концептуальною (логіч-

ною) і вербальною (мовною) картинами світу під час пізнання та уна-

очнюється діалектичний взаємозв’язок еволюції суспільства і мови

на шляху до прогресу й досконалості.

НАУКОВИЙ СТИЛЬ Галина

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ОНУФРІЄНКО

— 318 —

Від часу розбудови в Україні незалежної й суверенної держави

українська мова інтенсивно поширюється у соціальному просторі,

виявляючи багатство свого функціонального спектра. У зв’язку з

цим державного рівня досягла проблема формування належної лінг-

вістичної компетентності у громадян суспільства, що й обумовлює

важливе та відповідальне завдання закладів вищої освіти — забез-

печити високоякісне професіоналізоване навчання сучасної україн-

ської літературної мови насамперед тих, хто набуває спеціальність,

що вимагає гармонійного поєднання наукових і філологічних (зокре-

ма лінгвістичних) знань, які стають одним з основних і визначальних

критеріїв оцінювання фахової придатності працівників.

У руслі поширюваного останніми десятиліттями теоретико-

практичного контакту лінгвістики з технікою, економікою, юриспру-

денцією, точними та природничими науками набули соціального

попиту і відповідного розвою нові міжгалузеві напрями: машинний

переклад, технічний переклад, інженерна лінгвістика, математич-

на лінгвістика, прикладна лінгвістика, юридична лінгвістика тощо.

Гостру практичну потребу у фахівцях, здатних високопрофесійно

здійснювати переклад з іномовних науково-технічних джерел —

якісно, оперативно, адекватно до змісту першоджерела, відповідно

до сучасних мовних вимог, відчуває суспільство у різних сферах й у

зв’язку з посиленням та розширенням у планетарних масштабах ін-

формаційної діяльності. Цим обумовлюється й підвищення вимог

до рівня теоретичної інформованості з мови перекладу (насамперед

української для України) студентів, які навчаються за спеціальністю

“Переклад”. В умовах сьогодення у перекладацькій діяльності не-

минуче обов’язковими є процеси осмислення, порівняння, аналізу,

з’ясування, структурування, переструктуровування, засвоєння й пе-

ревірки нових знань для забезпечення змістової адекватності пере-

кладу та тексту-першоджерела. З іншого погляду, роль першої мови

(proficiency) в оволодінні другою, іноземною (SLA — Second Language

Acquisition), є, безперечно, вагомою і вирішальною, бо саме на систему

знань і вмінь з першої мови нашаровуються знання та вміння з другої

мови завдяки різним взаємопов’язаним стратегіям опановування но-

вою мовою — від прямих (заучування мовних кліше, імітування мов-

них моделей, аналіз моделей) до опосередкованих (перефразування,

буквальний переклад, редукування, продукування власних текстів за

різних комунікативних ситуацій, організація й планування навчання,

РОЗДІЛ 4. АЛҐОРИТМІЧНІ ПРИПИСИ

В ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ НАУКОВОЇ РОБОТИ

— 319 —

кооперування з іншими тощо) стратегій. Якість результатів перекла-

дацької діяльності залежить безпосередньо від рівня володіння як мо-

вою першоджерела, так і мовою перекладу в теоретичній й практичній

площинах: білінгвізм має набути реального й симетричного характе-

ру. Значення бі- та полілінгвальної компетентності суттєво зростає

в умовах європейської інтеграції та відповідно модернізації системи

вищої освіти України в контексті загальноєвропейських вимог.

Мета цієї роботи — висвітлити й вмотивувати лінговодидак-

тичний потенціал міжнародної термінологічної лексики, включаю-

чи терміни з міжнародними компонентами/елементами, та її роль в

контексті завдань Болонського процесу на тлі активних процесів у

термінології сучасної української наукової мови.

Проблема взаємодії мови й науки означена параметром глобаль-

ності. Високорозвинені наукові мови європейського ареалу останні-

ми десятиліттями активно студіюються та всебічно параметруються

у термінологічному вимірі. Пильну увагу науковців і практиків ске-

ровано на науковий стиль сучасної української мови.

Лінгвістичний аспект дослідницьких спостережень у дисертацій-

них роботах, монографіях, статтях і доповідях на науково-практичних

конференціях переважно представлений тематикою формування,

функціонування, перекладу, лексико-семантичних та стилістичних

особливостей української термінології. Разом із цим розв’язання

актуальних для національної термінології завдань її внормування

та стандартизації імпульсує студіювання словотвірної проблема-

тики, у тому числі в історичному плані, як у науково-технічній тер-

мінології взагалі (В. Горпинич, К. Городенська, В. Дубічинський,

Є. Карпіловська, Т. Кияк, Н. Непийвода, Г. Онуфрієнко, В. Пілець-

кий, Т. Пристайко, Л. Симоненко, Е. Скороходько), так і в окремих

терміносистемах, зокрема технічних (електротехніки — Л. Козак,

ме талургії — Н. Ктитарова, Н. Стаховська) і природничих (фізики —

І. Процик, географії — О. Данилюк, медицини — Т. Лепеха, Н. Міс-

ник, О. Стрижаковська, ветеринарії — В. Колєнцова, епідеміології —

О. Петрова) наук, економіко-правової (І. Гумовська, Г. Пастернак,

О. Петрик) та фінансової (О. Покровська) сфер, військової справи

(В. Денисюк, Я. Яремко), прикордонної та митної служби (В. Гапонова,

М. Осадчук) і таких нових галузей, як екологія (Л. Козловська), ме-

неджмент (Н. Краснопольська), маркетинг (Д. Шапран), радіологія

(В. Калашник), телекомунікації (В. Конішевська) тощо.

НАУКОВИЙ СТИЛЬ Галина

УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ОНУФРІЄНКО

— 320 —

У попередніх наших публікаціях досліджено коло актуальних

проблем, прямо чи опосередковано пов’язаних із термінотворенням,

а саме: окреслено сучасні тенденції у сфері термінологічної дерива-

ції, проаналізовано іншомовні дериваційні ресурси в українській

правничій термінології, описано морфемний потенціал української

юридичної термінології у генетичній та синтагматичній проекці-

ях, доведено фрактальну природу морфемної будови українського

терміна, схарактеризовано особливості термінологічного знака в

юридичному дискурсі, розроблено типологію гібридних утворень у

науково-технічної термінології східнослов’янських мов, означено гі-

бридизацію терміна як динамічну тенденцію розвитку лексики мови

науки, виявлено гібридні новотвори у складі термінологічної і про-

фесійної лексики української мови, розкрито за мовною природою

дериваційні параметри термінологічного знака як об’єкта загально-

го і слов’янського термінознавства, визначено продуктивні чинники

термінологічної деривації та ін.

Однією з найгостріших у плані розв’язання лишається про-

блема лексичних запозичень у національній термінології. Лексичні

запозичення з європейських мов в українські фахові термінології

досліджують у своїх наукових роботах С. Денисенко, Л. Кислюк,

Т. Кияк, О. Медведєва, Н. Овчаренко, Н. Попова, І. Проник, В. Сі-

мо нок, С. Федорець, Д .Шапран, Я. Яремко та ін. Про іномовні еле-

менти/компоненти, переважно інтернаціонального характеру, які

відіграють важливу і помітну роль у формуванні й розвитку мови

науки та техніки, йдеться у Г. Антонюк, О.Безпояско, М. Годо ваної,

О. Захарчук, Є. Карпіловської, Н. Клименко, І. Кочан, В. Лей-

чи ка, Л. Лізунової, В. Пилецького, С. Соколової, Г. Чернець кої,

У. Шулепин, М. Юшманова. Авторами часто наводяться списки

слів (термінів) з іномовними/ інтернаціональними морфоелемента-

ми, як кореневими, так і афіксальними. Питанню інтернаціональних

елементів/компонентів у сучасних терміносистемах присвячено

дві авторитетні монографії, підготовлені міжнародним авторським

колективом

і колективом наукових співробітників Інституту

української мови НАН України

. У цьому контексті на особливу й

Интернациональные элементы в лексике и терминологии / Под общ.

ред проф. В. В. Акуленко. — Харьков, 1980. — 208 с.

Симоненко Л. О., Соколова С. О., Коропенко І. В. та ін. Національні та

інтернаціональні компоненти в сучасних терміносистемах. — К., 1993. — 238 с.