Нерух О.О. Першооснови журналістської творчості

Подождите немного. Документ загружается.

Отже, журналістський твір – продукт журналістської творчості. Творчий процес написання

журналістського твору схожий на кристалізацію, коли із насиченого розчину спостережень, думок

журналіста у невловимому процесі визріває прозорий, що виблискує усіма кольорами райдуги, кристал. Твій

власний твір. “Муки слова” вічні і неповторні. “Полювання” за словом є насправді “полювання” за думкою.

Журналістський твір має монтаж, композицію, сюжет, авторську концепцію, план. Кожен жанр має свої

“вузлові”, цементуючі моменти, що стають композиційним центром: у замітці – факт, звіті – важлива

розмова, репортажі – подія, кореспонденції – конкретне явище, у статті – розвиток думки, у замальовці,

нарисі, фейлетоні, памфлеті – аналіз, відображення конфлікту. Логічна форма, що відображає проблему

твору – запитання. Доказовість – найактивніший елемент твору, що складаєься із трьох компонентів: тезису,

аргументу, способу доказовості.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ. ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ.

1.Чому виділяють основні складові в жуналістському творі?

2.Яким чином вузлові моменти впливають на жанр журналістського твору?

3.Які три головних завдання повинен вирішувати журналіст?

4.Навіщо доказовість журналістському твору?

5.У чому складність літературної роботи у журналістиці – три особливості журналістського твору.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ, ЩО ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ У СЬОМОМУ РОЗДІЛІ

ЖУРНАЛІСТСЬКИЙ ТВІР – продукт журналістської творчості.

ШТАМП – продукт творчості журналіста, якому нічого сказати читачеві.

АВТОРСЬКА КОНЦЕПЦІЯ – каркас споруди майбутнього журналістського твору.

ПЛАН – нитка Аріадни, яку ми протягумо від задуму до втілення.

КОМПОЗИЦІЯ – озташування та зв”язок частин журналістського твору.

ГАРМОНІЯ – чітке співвідношення частин і цілого твору.

САМОРУХ – такий сюжетний хід, відшуканий журналістом, який ніби сам наштовхує автора на

показ того, що необхідно.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ШОСТОГО РОЗДІЛУ

1.Що таке сюжет і які типи сюжетів ви знаєте?

2.Журналістська проблем – ідея твору – конфлікт твору?

3.Запитання – логічна форма відображенні проблем.

4.Які цементуючі моменти публіцистичних жанрів?

РОЗДІЛ Y111

МИСТЕЦТВО ПИСАТИ.

МЕТА ЗАНЯТТЯ.

Ознайомившись із даним матеріалом, Ви повинні уміти:

1.Пояснити, чому без волі немає творчості.

2.Охарактеризувати “гарну форму” журналіста.

3.Дати характеристику стиля журналіста.

4.Перерахувати основні правила творчості журналіста.

Процес написання твору - справа сугубо індивідуальна. Чекати, коли до тебе прийде натхнення і лише

тоді сідати за стіл - справа безнадійна.. А якщо воно, натхнення, не прийде вчасно, або зовсім не прийде? Як

бути тоді?

Найчастіше натхнення приходить до того, хто вміє себе примусити взятися за роботу у будь-який час.

Взятися за написання твору, особливо складного, завжди важко. Крім об”єктивної потреби виношування

твору, тобто його обдумування, визрівання, в даному разі діє і певна інерція “самозбереження” організму,

які необхідно здолати вольовими зусиллями.

УВАГА!

Без волі немає творчості.

Для нас дуже важлива систематичність у роботі, її безперервність. У “добрій формі” той журналіст,

який пише щодня і систематично. Значні перерви у роботі утруднюють працю, вимагають “входження” в

неї, що знову ж таки вимагає вольових зусиль досягнення відповідного ритму і “легкості праці”. Літературна

робота один з найважчих видів розумової праці. Вона вимагає великої затрати розумової енергії. Є

журналісти, які продумують свої твори наперед, складають план, шліфують його, виношують всі деталі,

фрази, що потім фіксують свої думки на папері швидко, майже без правки. Як правило, така легкість дається

не всім і не відразу. Вона набувається у процесі довгої і наполегливої праці, є результатом великого

літературного досвіду.

Дехто з журналістів плану не пише, намагається відразу, навіть хаотично , фіксувати все на папері, а

вже пізніше приводити свої думки у відповідність, у порядок. Один літератор відразу обрисовує загальні

контури твору, швидко записуючи головне, накидаючи ніби ескіз майбутнього виступу, інший не буде

писати далі, доки не відшліфує тільки що написаний початок твору, чергову фразу. Але у всіх без винятку

випадках журналіст повинен вимогливо ставитись до написання. Навіть видатні художники слова десятки

разів переписували окремі розділи, сторінки, а то й цілі твори. Молодий журналіст повинен виробити в собі

звичку не тільки писати, а й редагувати написане : креслити, скорочувати, виправляти власні виступи.

Можливо, ви не відразу зумієте написати досконалу статтю, нарис, фейлетон, але все, що виходить з-під

вашого пера повинно неодмінно бути грамотним, завершеним, акуратним.

“Як не можна навчитися відчувати і мислити за методом іншої людини, так не можна по-

справжньому творчо працювати, якщо не створив, не нажив роками власного методу і стилю роботи. Адже

вони не залишаються за дужками творчості, вони входять до творчого процесу складовими. А, значить,

метод роботи повинен бути власним, індивідуальним”, - писала Маріетта Шагінян.

Само народження індивідуального стилю відбувається не просто і далеко не у всякій професійній

біографії. На думку талановитих журналістів початкуючому журналісту необхідно два-три роки на те, щоб

набути той арсенал професійних засобів, якими володіли журналісти до нього, а потім необхідно ще два-три

роки, щоб він повністю відмовився від штампів і заяложених прийомів. Це необхідно для народження

індивідуальності, творчого обличчя... журналіста. Саме в цьому процесі становлення, як правило,

проявляється його майстерність, і його талант.

УВАГА!

Існують декілька загальних правил, які в процесі роботи журналіста часто виконуються автоматично,

навіть не будучи осмисленими і сформульованими. ОСЬ ВОНИ:

не відкладай тему, що тебе цікавить, до того моменту, коли буде вільний час. Приступай до

роботи відразу - вільного часу не буде ніколи;

не чекай натхнення. Як багато можна написати прекрасних матеріалів, доки воно прийде;

не думай, що матеріал ляже в голові сам собою без тупого, не продуктивного на перший погля,

сидіння за столом; цього сидіння не можуть замінити ні роздуми під час прогулянок, ні думки перед сном;

умій вчасно зупинитися у збиранні матеріалу. Коли мисленно охопив тему в цілому, наступає

момент, де це похвальне прагнення стає ухиленням від роботи.;

починаючи роботу, слід знати, що попереду багато вільного часу і що тебе не відірвуть від роботи;

те, що нецікаво писати, буде нецікаво читати. Ось чому й існує на перший погляд дивний парадокс -

писати по гарячих слідах про справу, яку узнав і з якою ознайомився тільки що легше, ніж про добре і давно

знайомий предмет.

Якими б важливими не були всі етапи творчого процесу від зародження задуму до обдумування і

систематизації зібраного матеріалу, як би багато не важили родумування “заготовки” для майбутнього

твору, обов”язково настає момент, коли залишаєшся один на один з чистим аркушем паперу. У голові

рояться факти, епізоди, думки. Але як звести їх воєдино?

Ще недавно під час збирання матеріалу, його попереднього зважування, все здавалося простішим. Був

ударний початок і таке бойове, виношене в уяві завершення... У такі моменти журналіста охоплює сумнів,

він уподібнюється до учня чи студента перед екзаменом, коли здається, нічого не знаєш і не вмієш. Кому з

тих, хто сам пише, не знайоме це почуття? Тоді і виникає підсвідоме бажання відтягнути, відсунути на

пізніше початок роботи. Форми цього зволікання дуже індивідуальні. Багатьом необізнаним із психологією

творчої праці все це здається виявом певних особистих дивацтв. Але у цьому зволіканні є й певна

об”єктивна закономірність.

Зволікання - свого роду данина, яку творча особистість платить власній недосвідченості.

Мабуть, без цього немислима сама творчість, і будь-які правила, і самовмовляння безсилі скоротити час

виношування і роботи над статтею. Справді, це явище неважко пояснити з точки зору психології творчості.

У свідомості кожного творця відбувається довгий процес комбінації явищ, фактів, думок, тверджень,

суджень. Науці і практиці відомо чимало випадків, коли ті чи інші відкриття, розв”язання задачі, творчі

знахідки здійснювалися у найнесподіваніших ситуаціях. Усіх тонкощів творчого процесу наука сьогодні

обгрунтувати ще не може, але наукові дослідження психологів допомагають і дещо прояснити. У тому

випадку, коли моделювання об”єктів зовнішнього світу знаходить своє відображення в корі головного

мозку, має місце усвідомлення вирішення задачі - евристична діяльність протікає усвідомлено. Але можеть

бути і такі випадки, коли моделі, будучи уже сформованими для вирішення даної проблеми, працюють

автономно, поза контролем кори головного мозку. Саме ця діяльність і може бути охарактеризована як

неусвідомлена творча діяльність.”

Звідси, мабуть, і беруть початок судження самих творців та дослідників про тонкощі процесу

творчості, про осяяння, творчий спалах.

Навпаки, читаємо у багатьох авторів, не варто чинити насильства над творцем, щасливих думок слід

чекати. Звідси і специфічні умови, яких вимагає творчість, і навіть дивацтва творців: адже в кожного з них

тврорчий процес протікає і стимулюється по-різному. Про це існує чимало бувальщин. Шіллер, наприклад,

любив працювати, насолоджуючись запахом гнилих яблук. Видатний вчений Г.Гельмгольц найкращі

відкриття робив під час прогулянок по гірській місцевості у погоже надвечір”я. Письменники для праці, як

правило, шукають усамітнення. Щоб не кортіло вийти на вулицю, В.Гюго, розповідають, вистригав

півбороди, а ножиці викидав на вулицю. У сільській тиші любили працювати Олександр Пушкін,

Ж.Лафонтен. Відомо, також, що деякі класики, наприклад, Ч.Діккенс, М.Гоголь, могли, навіть любили

працювати у гаморі. Ніколи не шукали усамітнення В.Маяковський, М.Кольцов.

Саме люди останнього типу найбільш бажані у журналістиці, публіцистиці. Адже умови роботи в

пресі, особливо в газеті, на телебаченні, на радіо, не дають можливості очікувати, коли прийде натхнення,

період творчої інкубації зводиться тут до мінімуму. Доводиться працювати і втомленим, знервованим, у

гамірній обстановці, вночі, навіть у потягу чи літаку. Дефіцит часу, майже постійних поспіх не можуть не

позначитися на якості матеріалу, та й на здоров”ї журналіста. Зволікання, про яке йшлося вище, теж

максимально скорочується. Потрібні вольові зусилля, здатність примусити себе працювати, тоді, коли

необхідно, а не коли хочеться. Тобто працювати постійно. Без вольових зусиль, без творчих мук не може

бути журналіста. Натхнення, як правило, плід страждання. Чимало журналістських задумів залишаються

нереалізованими через невміння автора організувати роботу, примусити себе працювати в будь-якому стані

й умовах.

Дуже багато важать тут відповідні літературні навички. Вони, як відомо, виробляються повільно і

поступово в результаті тяжкої, навіть виснажливої самостійної праці. Для того, щоб легко і порівняно добре

писати, необхідно писати якомога більше і якомога старанніше.

Щоб навчитись легко писати, необхідно виробити в собі здатність мислити пером. Ця легкість

означає вироблене довгим тренуванням вміння безпосередньо, без особливих мук і труднощів викладати

думку на папір чи в мікрофон. Подібно до того, як людина, яка пише багато, ніколи не задумується, як

виводити ту чи іншу букву, так само досвідчений журналіст не шукає слово, фразу. Вони приходять до

нього немов самі собою. Такому авторові не треба докладати особливих зусиль, щоб долати відстань між

кінчиком пера і папером. А дається це лише внаслідок безперервного тренування, інтенсивного

журналістського життя, коли людина багато думає, пише, постійно працює над собою, над словом. Все це

значно полегшує, але не знімає труднощів входження в журналістську творчість, особливо після перерви.

УВАГА!

Початок роботи над твором нелегкий ще й тому, що відразу доводиться розв”язувати ряд

найважливіших питань: шукати основну думку, щоб виразити її у назві, знайти сюжетно-композиційний хід,

вловити потрібний тон, відточити першу фразу, від якої так багато залежить.

На нашу думку, не варто сідати за стіл, не маючи хоча б приблизно назви майбутнього твору.

Відсутність назви, коли йдеться про твір публіцистичний, загалом аналітичний, означає, що не визріла

головна ідея, провідна думка. Здебільшого існує чимало варіантів заголовків. Одну й ту ж статтю, фейлетон

можна назвати по-різному. Поступово кількість варіантів звужується. Зрештою всі вони можуть бути

відкинуті, забраковані самим автором чи редакцією. Натомість буде знайдено найбільш відповідний варіант.

Тим паче, що навіть вдалий заголовок може бути змінений на газетній полосі чи у процесі верстки передач.

Навіть вдала сама по собі назва матеріалу може не підходити до даної добірки або не ставати на газетну

полосу з найрізноманітніших причин (невідповідність задумові номера, повторення слів на сторінці чи

розвороті, розмір заголовка тощо). І все-таки ми за формулювання заголовка чи його різних варіантів ще до

написання самого твору, тому що навіть робочий варіант назви, який, без сумніву, може потім зазнати змін

чи бути відкинутим, дисциплінує автора. В ньому не тільки закладена головна ідея твору, вказано на

предмет розмови, його оцінку, а нерідко обрано ключ виступу, художньо-публіцистичний присуд явища. Не

вдаючись до аналізу функцій і типів заголовків, рубрик, способів їх творення, зазначимо, що назва повинна

бути простою і лаконічною, якомога точніше відбивати суть твору.

Придумати вдалу назву важко.Заголовок може служити і мірилом вміння, таланту, культури. Він

важливий для читача, від заголовка залежить проходження матеріалу, але заголовок важливий і як

своєрідний організуючий центр матеріалу. Він важливий, насамперед, для самого автора. Якщо ти вмієш

зробити ємкий, оригінальний заголовок, із якого разом із рубрикою або підзаголовком зрозуміло, про що

збираєшся розповісти у тексті, можеш розраховувати отримати місце на газетній шпальті. Інакше заряджай

машину знову: не народжується назва, значить не народився матеріал.

Щоправда, заголовок можна знайти і після написання твору. Маємо на увазі той випадок, коли із

сформованого в голові матеріалу виринув перший рядок. Дійсно, вдалу фразу чи образ із тесту можна

винести і в заголовок, відмовившись від первісного варіанту.

Пошуки назви, продумування плану, способу викладу матеріалу, формування першої фрази - усе це

процес творення. Відбувається остаточна переплавка окремих фрагментів, фактів, думок у своєрідний

моноліт. Саме цей етап особливо відповідальний у роботі. У психології журналістської творчості його

прийнято називати концентрацією. Для того, щоб така переплавка окремих фактів, думок, вражень

відбулася, необхідна одна універсальна передумова: автор повинен ніби стати над матеріалом, щоб вільно

осягнути його. Дивовижно, як з цього приводу співпадають думки вчених, літераторів, і як до подібного

висновку самотужки доходять навіть початкуючі журналісти. Розкриваючи таємниці відкриття, відомий

дослідник Гельмгольц зазначав, що завжди слід насамперед вивчити всебічно дану проблему такою мірою,

щоб тримати всі гострі кути і складні сторони у пам”яті, щоб можна було пробігти по них вільно, без

записок.

Провідні журналісти постійно підкреслюють, що приступати до написання твору слід лише тоді, коли

увесь підготовчий матеріал вміститься на невеличкому шматочку паперу, коли всі факти, деталі із записок

перекочують у голову. У зв”язку із необхідністю компонування і пошуками внутрішнього зв”язку між

численними думками, фактами, деталями постає питання про план твору. Ми вже детально говорили про це.

І вислів журналістів, що думка журналіста -–на кінчику пера, дуже слушна для нашої професії. І проблема

першого абзацу, зачину журналістського твору залишається і на цьому етапі творчості проблемою номер

один. І проблеми ритму матеріалу, і викладення тексту, і небезпечність шаблону – в обов”язковому порядку

повинні бути під пристальною увагою автора.

Штучні, вишукані зачини не властиві видатним публіцистам. Ось, наприклад, початки нарисів

В.Пєскова: “Присіли на обломок рельси...”. “Йшли по тайзі..”, “ Сніг був шлибоким...”, “Літак летів на

північ...”, “У цю маленьку лабораторію...” (Шаги по росе”). Зачин залежить від манери письма, від жанру.

Саме тут багато значить той тон, ритм, які чутливий автор не може змінити уже впродовж усієї розповіді.

Придумуючи концепцію, збираючи матеріал, шукаючи назву твору, пишучи перший абзац, досвідчений

автор водночас шукає стержень, композиційний прийом, сюжетний хід, які дають змогу йому сфокусувати

увесь фактаж, розподілити думки, діалоги, епізоди. Адже аналітичний твір мусить на чомусь триматись.

Якщо в основі репортажу лежить конкретна подія, її фабула, тобто послідовне розгортання самої події, яка

має зав”язку, кульмінацію, розв”язку, то аналітичний виступ - аналітична кореспонденція, публіцистичний

огляд, а тим паче замальовка, нарис, фейлетон повинні мати інше цементуюче начало. Нерідко вдало

знайдений композиційний хід означає, що автор, принаймні у голові, написав свій твір. Причому цей

стержень теж треба шукати ще до того, як автор сяде за стіл, тобто у процесі збору і обдумування матеріалу.

Щаслива знахідка, асоціативний образ, побудований на контрасті, відразу стає стрижнем. З цього й

починається фейлетон. Але це тільки здається щасливим випадком. Без творчої уяви, без пошуків під час

збору матеріалу, без уміння помічати, зіставляти, мислити, знахідки не буде. Найчастіше публіцист шукає

образної аналогії, коли йдеться про художньо-публіцистичні жанри. Йому у пригоді стають літературні, в

тому числі й фольклорні,образи, життєві ситуації, картини життя, характерні риси людської вдачі. У

матеріалах статейного типу стержнем може бути провідна, парадоксальна думка, судження когось із

персонажів, доречно вжиті думки знаменитих людей, афоризми, крилаті слова, тощо. Але у всіх випадках

такий композиційний прийом має одну спільну властивість: він є ніби своєрідним ключем до написання

самого твору. Коли знайдено хід, стрижень, тоді й писати легше, а твір стає струнким, щільним. Факти і

думки групуються, з такого матеріалу важко щось викинути, не завдавши шкоди його цілісності. До

стрижня, як до магніту, притягнулось лише те, що мало магнітну природу... Знайдений хід розкріпостив

слово.

Та ось придумано заголовок, знайдено вдалий зачин, продумано композиційний прийом чи хід - ви

заглибилися у роботу. Починає діяти зворотня інерція: якщо спочатку було взятись за написання першого

абзацу, то тепер важко відірватись від роботи. І тут найперша турбота - про аргументи. Писати добре - це

значить і вміло аргументувати, доводити ідею, думку, переконувати читача, слухача в її правильності.

Багато залежить від зібраного матеріалу, від фактажу, а ще більше - від вміння викладати.

УВАГА!

Мистецтво аргументації, переконування - тема окремої розмови, зазначимо лише, що аргумент - це

такий доказ, який уже не вимагає окремого доведення. Істинність аргументу повинна бути очевидною.

Найбільш поширеною групою аргументів у публіцистиці є доведення з допомогою факту, системи

фактів, логіки суджень, тобто думки. В одному випадку для аргументації достатньо одиничного факту, в

іншому - необхідний статистичний факт чи статистичні дані, ціла система фактів. Черпати їх журналіст

може безпосередньо з життя чи з певних літературних джерел, документів. Роль аргументів у публіцистиці

можуть виконувати певні наукові положення, думки вчених, авторитетних людей, а також історичні

паралелі, аналогії, порівняння. Допоміжну роль стосовно системи логічних аргументів відіграють у

публіцистиці “аргументи” емоційні, в тому числі образні.

Загальною, однією з найпоширеніших вад журналістських виступів, особливо молодих авторів, є

слабка аргументація. У процесі написання кортить вжити загальну фразу, стерте слово. Але ж якщо ми

хочемо дійсно впливати на читача, то повинні вести його шляхом нових роздумів, для чого, як мінімум,

вишикувати факти у логічній послідовності, яка відображає хід наших думок. Іншими словами - треба

думати.

Тому журналіст, збираючи матеріал, уже змушений думати, що йому буде необхідне при доведенні

тієї чи іншої думки. Обдумуючи його, автор повинен відповідним чином змонтувати його, весь фактаж. При

цьому слід пам”ятати: факт багатозначний, красномовніший, ніж прямолінійне, і навіть, найсправедливіше

твердження. І добра стаття відрізняється від слабкої тим, що вона, як правило, складена із вміло відібраних,

рідкісних, незвичних фактів і спостережень, подібно до того, як мозаїчна картина викладається із яскравих

шматочків смальти.

Майстерність написання - це вміння укладати окремі факти, образи, враження, цементувати їх

думками, судженнями. Говорячи про багатозначність факту, вправне їх монтування, здатність “підігнати”

факт до факту і викресати хз них оригінальне судження, ми маємо на увазі так бажану сьогодні в

журналітиці інформаційну насиченість тексту, тобто розміщення на відповідній площині, у відповідному

часі передачу якомога більшої кількості інформації. Журналіст повинен вчитися писати дохідливо, яскраво,

переконливо, “густо”, що значить нетерпиме ставлення до загальної фрази, штампу, повторення

загальновідомих істин.

Майстерність написання - це і вміння знайти потрібне слово, потрібну фразу, словесний образ - свіже

порівняння,метафору, художню деталь. Звичайно, вміння писати - це вміння втілювати думки і образи в

потрібні слова. Маємо справу насамперед з природнім даром, принаймні задатками, які розвиваються і

вдосконалюються в процесі практичної роботи і насамперед у процесі вивчення живої народної мови,

читання творів провідних майстрів слова. У своїй повсякденній підготовці журналіст повинен орієнтуватися

на кращі зразки.

Муки творчості - це муки пошуку свіжої думки, свіжого слова. Вивчення мови, вміння

користуватися словниками не може врятувати від мук пошуку потрібного слова, потрібної фрази. Вони

лише полегшуюють їх, роблять ці важкі пошуки більш результативними. Йдеться не про дотримання

елементарних мовних норм, які опановує студент у процесі навчання, а про мовну творчість, оригінальне

мислення і втілення його у свіже, образне слово.

У процесі викладу думки молодий журналіст повинен уявити собі майбутнього читача чи слухача..

Досвідчені публіцисти досить зримо бачать того, до кого звертаються. Адже кожен відомий публіцист має

“свого” читача, про якого може судити на основі відгуків, листів. Є слушні поради молодим: будувати

розповідь так, ніби ти ділишся своїми враженнями, думками з конкретною, близькою людиною. Таке

самонавіювання нерідко допомагає уникнути восокопарності, зайвої ускладненості мови, а найперше -

шаблону і трафарету.

Завершуючи розмову про етапи роботи над публіцистичним твором необхідно сказати про кінцівку

твору. Завершальний акорд. Від кінцівки чимало залежить саме тому, що кінцівка містить загальний

підсумок, загальний висновок твору. Це по-перше. По-друге, - кінцівка, це, як правило, певні рекомендації,

висловлені прямо або опосередковано у контексті, коли висновку доходить сам читач. Нарешті, по-третє, від

заключного акорду залежить загальне враження, навіть настрій читача. Усе це накладає на автора особливу

відповідальність. Необхідно врахувати також і те, що резюме, висновок чи рекомендація через СТИСЛІСТЬ,

ПОВЧАЛЬНІСТЬ неминуче ведуть до одноманітності. Тому потрібна особлива винахідливість, абсолютно

індивідуальне розв”язання творчого завдання. КІНЦІВКА може бути пафосною, роздумливою,

проблемною.

На одноманітному, на жаль, загальному фоні кінцівок статей, нарисів, кореспонденцій, репортажів

виблискує чимало справжніх знахідок, які неможливо перелічити.

Нарешті, ТЕХНІКА НАПИСАННЯ. Вона теж дуже різна. І все ж таки можна говорити про певні

закономірності. Одні “мислять пером”, Для них важливо спочатку викласти суть, накидати загальні контури

твору, не вдаючись до деталізації, до відточування фрази. Такий автор може писати окремими фрагментами,

робити пропуски, креслити і тут же переписувати окремі місця, робити вставки і т ін. Нерідко буває і так,

що рука не встигає за думкою. Автор прагне її викласти, не дбаючи про деталі, витонченість тексту.

Виходить чорнова заготовка, яка потім переписується, шліфується, змінюється, переробляється. Інші

настільки продумують власні твори, що пишуть їх начисто. Такий автор не залишає жодного недодуманого,

невикінченого місця. Це стосується навіть найважчих перших абзаців, перших сторінок. Не досягнувши

певного рівня досконалості , автор не може продовжувати писати. Найчастіше невдалі варіанти відкладають

і починають роботу спочатку. Цей метод має безсумнівні переваги у тому випадку, коли журналіст диктує

або друкує. Друкарська машинка (а сьогодні вже й комп”ютер), повинні стати першими помічниками

журналіста. Вони дисциплінують думку, вчать мислити хоча б на декілька речень уперед. Окремі автори

радять перед тим, як сідати за машинку, комп”ютер, навчитися диктувати. Цим мистецтвом бездоганно

володіли Г.Уельс, К.Симонов, М.Кольцов, В.Блакитний та ін. Вміння диктувати особливо потрібне для

радіо- і тележурналіста, оскільки виробляє так звану звичку роздумувати вголос.

Журналіст повинен мати уявлення про КОЛЕКТИВНУ творчість. Розрізняють колективну творчість

як суто механічне поєднання зусиль двох чи більше аворів, коли певна робота, скажімо, великий звіт,

сторінка, розворот чи книга пишуться частинами, а опісля з”єднуються. Трапляються і такі випадки, коли

праця двох чи навіть трьох осіб органічно зливається, є одночасною. Коли автори взаємодоповнюють один

одного, становлять ніби одну творчу особистість. Ідеальні приклади колективної творчості - брати Едмон і

Жюль Гонкури, знамениті Кукринікси, творча діяльність Ільфа і Петрова..Але ж і сама діяльність

працівника ЗМІ має колективний характер. Колективно розробляються редакційні плани, редагуються

матеріали, гуртом обдумуються теми і концепції майбутніх творів. Плодом колективної творчості

вважаються передовиці, редакційні статті. Часто з”являються матеріали за двома і більше підписами.

Написаний твір, коли він віддрукований на машинці не можна вважати твором завершеним. Він вимагає

авторської правки, саморедагування, а головне - переписування., шліфування. Щоб стати пристойним

журналістом, необхідно навчитися декілька разів переробляти, вдосконалювати власні матеріали.

Досвідчений журналіст на такому рівні культури і виразності, що пише відразу начисто. Але і в цьому

випадку обов”язкова авторська правка (перевірка цитат, цифр, назв, прізвищ, скорочень, повторів,

стилістичної правки). Для журналіста-початківця переписування твору повинно бути нормою.

Не можна надіятися, що в редакції “опус” дотягнуть, причешуть, Елементарна невимогливість:

пропонувати чернетки, заготовки, підпису, цілих абзаців. Це неповага, порушення елементарних норм

етики.

Завершальний етап роботи над твором дуже складний і відповідальний етап творчого процесу. Успіх

тут неможливий без обдарування. Найменше у цьому індивідуальному і таємничому акті можуть допомогти

поради стороннього, незалежно від того, досвідчений це літератор чи вчений. Проте якісь найбільш загальні

закономірності цього процесу, знання яких звичайно не робить людину талановитою, але вбереже від

елементарних помилок, допоможе свідоміше ставитися до оволодіння навичками літературної роботи.

Ось як коментує процес письма твору В.Аграновський:

Тяжка проблема першого абзацу... Танталові муки. Скільки іронічно-сумних порад: починай відразу з

другого абзацу. Перший абзац досить часто “не відкривається” з причини суто психологічної: раптом читач ,

пробігши очима перші рядки, відкладе номер в бік. Йому стане нецікаво. Отож, давай візьмемо його “за

живе”, чимось заінтригуємо!.

А насправді читач швидко розгадає вашу інтригу і тоді не буде меж його гніву. А потім, побачивши

знайоме прізвище, він всерівно дочитає все до кінця. По-третє, все ж дещо, що може вмить читацький

інтерес збудити; свіжа, оригінальна, гостра думка.

“ У кого худе тіло, - писав Монтень, - той натягує на себе багато одежі, у кого бідна думка, - той

роздуває її словами. “ Своє добре ім”я журналіста слід постійно підкріплювати прекрасною думкою. Від

першого абзацу залежить вірна тональність всього твору. Твір пишеться в одному ключі, він однорідний за

стилем, за манерою, за тональністю. У першому абзаці, як у живій клітині, повинен зберігатися генетичний

код всього твору.

М.Горький писав;

Найважче за все - початок, саме перша фраза. Вона як у музиці дає тон всьому творові..

Творчий процес неможливо пояснити. Це всерівно, що у композитора запитати, чому після “ля” іде

“до”, а не навпаки. Інтуїція, пошук тональності, яку неможливо пояснити. Існує “ПОЧЕРК”, СТИЛЬ

журналіста, за яким ми і відрізняємо індивідуальність. Аналітичний підхід, раціональний чи емоційний, чи

інший - ось що диктує певну тональність, ось що виробляє стиль автора, робить його самим собою. Стефан

Цвейг:

... замість того, щоб придумувати образи і події, досить лише вийти їм назустріч, вони самі вас

знайдуть, якщо ви не втратили дару спостерігати і прислухуватися...

Маріетта Шагінян:

Якщо потрібно, я і вчетверте все перепишу. Ніколи не втомлююся правити. Це жива, творча, робота.

РЕЗЮМЕ.

Отже, процес написання твору - справа сугубо індивідуальна. Чекати, коли до тебе прийде натхнення

і лише тоді сідати за стіл - справа безнадійна.. Найчастіше натхнення приходить до того, хто вміє себе

примусити взятися за роботу у будь-який час. Взятися за написання твору, особливо складного, завжди

важко. Крім об”єктивної потреби виношування твору, тобто його обдумування, визрівання, в даному разі діє

і певна інерція “самозбереження” організму, що необхідно здолати вольовими зусиллями, бо без волі немає

творчості. У “добрій формі” той журналіст, який пише щодня і систематично. Значні перерви у роботі

утруднюють працю, вимагають “входження” в неї, що знову ж таки вимагає вольових зусиль досягнення

відповідного ритму і “легкості праці”. Літературна робота один з найважчих видів розумової праці. Вона

вимагає великої затрати розумової енергії. Як не можна навчитися відчувати і мислити за методом іншої

людини, так не можна по-справжньому творчо працювати, якщо не створив, не нажив роками власного

методу і стилю роботи. Саме народження індивідуального стилю відбувається не просто і далеко не у всякій

професійній біографії. Для того, щоб легко і порівняно добре писати, необхідно писати якомога більше і

якомога старанніше. Щоб навчитись легко писати, необхідно виробити в собі здатність мислити пером. Ця

легкість означає вироблене довгим тренуванням вміння безпосередньо, без особливих мук і труднощів

викладати думку на папір чи в мікрофон. Подібно до того, як людина, яка пише багато, ніколи не

задумується, як виводити ту чи іншу букву, так само досвідчений журналіст не шукає слово, фразу. Вони

приходять до нього немов самі собою. Загальною, однією з найпоширеніших вад журналістських виступів,

особливо молодих авторів, є слабка аргументація. Муки творчості - це муки пошуку свіжої думки, свіжого

слова.

І ще раз про стислість і простоту викладення наших матеріалів.Подивимося на ці критерії з точки

зору прагматичного читача. Пам”ять середньої людини схоплює відразу , тобто без напруги, не більше 12-16

слів. Більша кількість слів уже перериває логічну нитку сприйняття. У газетній мови особливо

“протипоказані .” довгі фрази і громіздкі абзаци. Науковці журналістики вивірили, що у одному реченні

повинно бути для доброго засвоєння не більше 17 слів.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ. ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ.

1.Що таке “муки творчості”?

2.Навіщо говорять “жодного дня без рядка”?

3.У чому полягають правила творчості?

4.Чому слабка аргументація – серйозна вада?

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ, ЩО ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ У ВОСЬМОМУ РОЗДІЛІ.

СТИЛЬ ЖУРНАЛІСТА – індивідуальне, творче обличчя журналіста.

ЗВОЛІКАННЯ – моменти творчості журналіста, коли виникає підсвідоме бажання відтягнути,

відсунути на пізніше початок роботи над твором.

МИСТЕЦТВО АРГУМЕНТАЦІЇ - це такий доказ, який уже не вимагає окремого доведення.

Істинність аргументу повинна бути очевидною.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ВОСЬМОГО РОЗДІЛУ.

1.Чому творчість – процес індивідуальний?

2.Яким чином відрізняємо індивідуальний стиль журналіста?

3.Перерахуйте основні правила творчості?

4.Як зрозуміти поняття “концентрація матеріалу”?

5.Навіщо існує мистецтво аргументації?