Нерух О.О. Першооснови журналістської творчості
Подождите немного. Документ загружается.
31
“ІНТРИГИ” –. це найрізноманітніші “збуджувачі” і серйозного інтересу і цікавості. Необхідний
інтригуючий початок. Варіантів – незчисленна множина. Інтрига гарна для будь-якої сенсації.
ЛІД ІЗ ЗНАКОМ ОКЛИКУ. - перша фраза із знаком оклику.
ЛІД ІЗ РИТОРИЧНОГО ЗАПИТАННЯ – перша фраза – риторичне запитання.
ЛІД – ЦИТАТА. Її мета – дати авторитетне підкріплення інформації. “Тривожачи” класика, слід
бути дуже обережним, бо класик не для всіх один авторитет. Непродумане цитатництво – теж несе
негативний відтінок.
УВАГА!
Ми з вами говорили про головні потоки журналістської інформації. – Публіцистика - один із
найважливіших таких потоків. Публіцистика - серцевина самої журналістики, літературний прояв самої суті
нашої професії. І коли ми ведемо розмову про публіцистику, про її природу, про талант публіциста в
сучасних умовах, ми говоримо про суть і покликання журналіста.
Слово “публіцистика” - від латинського publicus - громадський, суспільний, - не однозначне.
Вивчення семантики та етимології слова показує, що воно неодинаково розповсюджене в різних мовах.
Спочатку публіцистом називали людину, яка виступала публічно з правових проблем. Потім
етимологія слова розширилася і публіцистом почали називати кожного, хто виступав з актуальних
суспільно-політичних питань у періодичній пресі. У деяких країнах так називають агента торгової реклами.
У слов”янських мовах слово “публіцистика” вживається в широкому і більш вузькому, власному,
значенні. Відчуваючи цю неоднозначність терміну, деякі дослідники пропонують розрізняти публіцистику
як рід літератури та як вид творчості. Інші - вживають відповідні епітети “ділова”, “художня”,
“письменницька”...
Великий енциклопедичний словник дає одне значення - сукупність творів, присвячених актуальним
проблемам та явищам нашого життя. Публіцистика носить політичний характер. Вона відіграє важливу
політичну та ідеологічну роль, впливаючи на діяльність соціальних інститутів, служить засобом суспільного
виховання, агітації та пропаганди, засобом організації та передачі соціальної інформації.
Публіцистика існує у словесній (письмовій та усній), графічно-образотворчій (плакат, карикатура),
фото та кінематографічній (документальне кіно, телебачення), театрально-драматургічній, словесно-
музичній формах. Нерідко публіцистика проникає у художні та наукові твори.. До публіцистики в широкому
значенні слова чи публіцистики як роду літератури і як виду творчості часто причисляють всі публічні
виступи на актуальні суспільно-політичні теми. В цьому розумінні публіцистика не єдине ціле утворення,
але може вивчатися і в історичному, і в теоретичному, і в практичному аспектах.
Публіцистика у вузькому значенні, власне публіцистика - своєрідний вид літературної творчості з
певними характерними особливостями та внутрішніми закономірностями. Сьогодні вона, як уже
говорилося, один із потоків журналістської інформації разом з офіційною, подієвою, діловою, естетичною,
довідковою інформацією та рекламою.
Сучасна наука намагається шляхом складного теоретичного аналізу визначити природу публіцистики,
шляхом визначення її функцій, або, інакше, її суспільного призначення, предмету, змісту та форми, а також
специфічних особливостей методу. Осмислення документів, публіцистичних праць, критичний аналіз
творчості самих публіцистів, теоретиків журналістики дають можливість зробити висновок, що
специфічним для публіцистики способом реалізації її функції є формування громадської думки.
32
Публіцист повинен встигати за подіями, робити висновки, аналізувати досвід та уроки сьогоднішньої
історії, щоб вони стали потрібними і завтра.
Отже, мета публіцистики не лише повідомлення актуальних новин аудиторії читачів, але і
формування свідомості громадян. Публіцист завжди прагне до певних практичних результатів, досягнення
не просто змін свідомості, але і бажаних соціальних вчинків.
Цієї мети не досягти ніколи одним лише простим підбором чи описом фактів - необхідний аналіз
дійсності та синтез, систематизація та співставлення, глибоке усвідомлення та цілеспрямований вплив на
розум та почуття.
Громадську думку прийнято розглядати як колективне судження людей, де відношення до дійсності
проявляється як схвалення, засудження чи вимоги. Причому громадська думка характеризується відносною
розповсюдженістю, інтенсивністю та стабільністю. Вона формується у процесі руху інформації в
суспільстві, відображає громадську практику, виступає регулятором справ людських.
Слід відзначити, що:
по-перше, громадська думка виникає на грунті буденної свідомості і відповідно цьому оцінює
різноманітні факти та явища життя, що лише сьогодні зароджуються;
по-друге, громадська думка є посередником між свідомістю та практичною діяльністю людей
Отже, публіцистика впливає на суспільну практику людини шляхом формування громадської думки.
При цьому публіцист намагається вирішувати практичні завдання, усувати недоліки, поширювати
передовий досвід.
Об”єкт публіцистики - реальна суспільна дійсність у всій складності та взаємозв”язках (включаючи
виробництво, економіку, право, науку, побут, мораль і т. ін.)
Предмет публіцистики - перш за все соціальні відносини між людьми, соціально-політичний аспект
виробничих, економічних, морально-етичних та інших явищ життя.
Своєрідність предмета відображення дійсності публіцистикою в тому, що публіцист будь-яку тему
повертає до нас тим боком, що торкається багатьох людей. Публіцист розкриває суспільне, соціальне,
політичне значення явища, соціологічний, морально-етичний, філософський і в кінечному результаті
людинознавчий аспект будь-якої проблеми.
У чому, наприклад, своєрідність та секрет успіху провідних публіцистів? Овечкіна, Аграновського,
Коротича, Симонова, Остапа Вишні? Адже не лише в їхньому літературному умінні створювати образ,
будувати фабулу. Головне - в умінні бачити і розкривати суттєво значимий, філософський, морально-
етичний зміст будь-якої буденної події.
Щоб стати гарним публіцистом необхідно володіти багатьма якостями характеру. І найперше - наша
громадянська зрілість, громадянська свідомість. Досконалі знання об”єкту дослідження та уміння
проаналізувати, перебороти вузькопрофесійні підходи до явища.
Дуже важливі співвідношення змісту та форми твору. ЗМІСТ публіцистичного твору включає в себе
два елементи: відбиття у свідомості суб”єкту специфічного предмету та його осмислення, оцінка.
У кожній статті необхідно шукати нові думки, бо саме вони - сіль публіцистики. Це дуже важко, але
це необхідно зробити хоча б лише із поваги до справи, якій служиш, ну і, звичайно, до самого себе.
Анатолій Аграновський любив повторювати, що:
публіцистика починається там, де є думка...
добре пише не той, хто добре пише, а той, хто добре думає...
33
Саме ці висновки мають універсальне значення. Кого б із відомих публіцистів минулого чи
сьогодення ми не взяли, кожного характеризує уміння мислити, вести читача лабіринтами думки.
...М.Шагінян, В.Овечкін, Б.Агапов, А.Аграновський, К.Симонов, Г.Радов, Ю.Смолич, Г.Боровик,
О.Бовін, Ю.Жидков, Т.Тесс, Є.Богат, В.Пєсков, Г.Бочаров, О.Михалевич, В.Чивіліхін, О.Ільченко,
Д.Прилюк, В.Яворівський, В.Коротич, Я.Голованов і багато-багато ін. Дуже різні та самобутні публіцисти,
індивідуальні за тематикою, жанрами, стилем, масштабами таланту... Але всіх їх єднає одне - свіжість
думки, самобутність мислення.
Яким освіченим і самобутнім не був би журналіст, публіцист, він повинен постійно вчитися, читати,
слухати, спостерігати, відчувати. Громадянська принциповість та сміливість невід”ємні риси характеру і
таланту публіциста.
Сказати про те, що публіцистика логічно та емоційно впливає на людей, значить нічого не сказати
про її специфіку. Адже і поет, і вчений звертаються до розуму і почуттів людини. За допомогою слів, опису,
зображення можна визвати певну реакцію людини, в тому числі і почуття, емоції. Але це буде реакція не на
реальний світ, а світ відображений. Наприклад, людина лякається в аварійній ситуації, але ж і опис подібних
катаклізмів (пожежа, землетрус...) теж викликає ті ж почуття страху. Можна викликати не лише буденні
емоції, але й естетичні, саме вони впливають на нас дуже довго.
УВАГА!
Із викладеного можна зробити два дуже важливі висновки:
по-перше, публіцистика на відміну від інших видів творчості “універсальна” з точки зору емоційного
впливу. Публіцистика кличе людину до дії;
по-друге, з інших потоків інформації публіцистику виділяє її аналітичний пафос, авторська думка,
образність.
У чому ж полягає роль та місце образу в публіцистиці? Його природа, його різновиди? Провідні
публіцисти визнають, що образ у всіх його різновидах не випадковість, а закономірність публіцистики.
Яскраву, живу, талановиту публіцистику від сірої буденщини завжди відрізняє яскрава образність..
Такі яскраві образи можна відшукати лише в постійному пошуку, напруженій роботі, бо повторення
навіть найвдалішого образу породжує словесний штамп.
У системі образних засобів публіцистики дуже важливу роль відіграє художня деталь. - образний
штрих, художня детальність. Художня деталь, вважав К.Паустовський, стоїть в одному ряду з художнім
образом.
Із проблем публіцистики виростає розмова про публіцистичний метод.
УВАГА!
Слово “метод” у перекладі з грецької означає “шлях до чогось”. Під методом прийнято розуміти
спосіб досягнення необхідних людині результатів у пізнанні, практичній діяльності.
Метод розрізняють філософський та спеціальний. Спеціальні методи дуже різні, але умовно їх можна
поділити на спеціальні “ та “загальнонаукові”.
До загальнонаукових відносять: індукцію та дедукцію, аналіз та синтез, аналогію та порівняння,
спостереження і експеримент. Публіцистичний метод відносять до спеціальних. Публіцистичний метод
складається із двох складових - метод вивчення (система прийомів пізнання дійсності) та метод викладення
(система прийомів донесення до аудиторії потрібних знань (це і оповідання, і аргументація, і переконання).
34
Що об”єднує провідні публіцистичні твори? Прагнення досягти поставленої мету (для цього
досліджують свіжі, взяті прямо із життя факти і явища). Далі автор роздумує над тим, як він до цих
висновків дійшов. Публіцист мислить абстрактно-логічно, ясно та образно викладає необхідний матеріал.
Ще одна дуже важлива особливість публіцистичного методу - його “лабораторність”. Публіцист
немов би думає вголос. Оскільки йому необхідно переконати читача, він виставляє на його суд не лише
результат, а й сам процес пошуку істини з його труднощами, сумнівами, навіть помилками. “Лабораторія”
публіциста на відміну від “лабораторії” вченого відкрита для всіх. Особливо це характерно для мистецтва
телепубліциста - він мислить на очах у глядача.
Ще одна особливість публіцистичного методу - сплав поняття та образу. Уже в процесі зародження
задуму автора твору, збору матеріалу зливаються воєдино процес життєвих спостережень, логічного аналізу
дійсності та визрівання образних елементів та деталей. І процес цей неможливо розкласти поличками. Бо
така психологія процесу творчості.
Талант - рідкість.Ще більша рідкість - талант публіцистичний. Публіцистика вимагає мужності,
талановитості, грунтовності знань, досвіду, уміння оригінально мислити, яскраво викладати свої думки.
Який же загальний висновок? Публіцистика - це твори, в яких оперативно досліджуються і
узагальнюються із соціальних позицій актуальні факти і явища з метою впливу на громадську думку,
громадську свідомість. При цьому публіцист використовує своєрідне поєднання логічно-абстрактного та
конкретно-образного мислення, впливає на розум і почуття своїх читачів, формує їхні ідейні переконання.
Публіцистика виникла задовго до народження періодичної преси. Вона невідривна від науки, інших
потоків журналістської і взагалі соціальної інформації, постійно відчуває їх вплив, і в свою чергу, впливає
на них. Таким чином, ми маємо право говорити не лише про публіцистику як певний вид творчості, а і про
публіцистичність журналістики.
Публіцистичність - це певні тенденції, манера письма, певні стильові особливості, характерні й іншим
потокам журналістської, в тому числі і подієвої, інформації, деяким видам наукових праць, творів художньої
літератури, мистецства. Публіцистичність виникає тоді, коли автор прагне схвилювати читача, вплинути на
його свідомість, викликати відповідну реакцію, змінити поведінку людини, закликати її до активної дії.
Поняття публіцистичності того чи іншого виступу органічно включає широке громадське звучання, гарячу
зацікавленість, відкриту тенденційність, проблемність, полемічність, і специфічну, присутню лише
публіцистиці, образність. Будь-який виступ, звернений до широкої аудиторії, переданий за допомогою того
чи іншого засобу масової інформації, що виконує в яуійсь мірі публіцистичні функції, стає публіцистичним.
РЕЗЮМЕ.
Отже, форми подачі новинних матеріалів різноманітні, але склалися у сучасній журналістиці певні
найефективніші форми подачі. Існують загальні орієнтири в роботі з новинними матеріалами. Новинну
інформацію будують за шістьма класичними, традиційними запитаннями. Побудова матеріалу за принципом
перевернутої піраміди – за ступенем зменшення важливості інформації. Найголовніше виноситься до
хедлайну, на початок і продовжується в ліді. Якщо матеріал будується за принципом зростаючого інтересу,
то матеріал можна графічно зобразити як піраміду, що стоїть на своїй основі. А коли весь матеріал рівний за
значенням, то графічно, це схема – прямокутник.Хедлайн відрізняється від звичайного заголовка своїми
перевагами. Хедлайн – провідна зірка., іскра, що запалює інерес до читача. Лід- активний початок.
Розрізняють багато видів ліду.
35
Публіцистика – серцевина журналістики. Уявити без неї справжню, високопрофесійну журналістику
неможливо.
ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ. ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ.
1.Проаналізуйте методи побудови хедлайну.
2.Перерахуйте усі форми конструювання ліду.
3.Визначте важливість значення публіцистики у житті суспільства.
4.Прокоментуйте мету і призначення публіцистики.
ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ, ЩО ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ У ТРЕТЬОМУ РОЗДІЛІ.
ЛІД – буквальний переклад із англійської “перший хід” або “увідна частина”.
ХЕДЛАЙН – буквальний переклад із англійської “заголовний рядок”.
КОРПУС – увесь текст, що залишається після хедлайна і ліда.
ПУБЛІЦИСТИКА – серрцевина журналістики.
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ТРЕТЬОГО РОЗДІЛУ
1.Яка різниця між хедлайном і заголовком?
2.Чому ми маємо безкінечно різноманітні форми подачі новинних матеріалів?
3.Чим відрізняється лабораторність методу журналіста від лабораторності методу вченого?
4.Навіщо журналістиці публіцистика?
36
РОЗДІЛ 1V
ЖАНРИ ЖУРНАЛІСТИКИ.
МЕТА ЗАНЯТТЯ
Ознайомившись із даним матеріалом, Ви повинні уміти:
1.Пояснити, за яким принципом іде розподіл журналістських творів за жанрами.
2.Проаналізувати кожен жанр.
3.Розповісти про взаємопроникнення жанрів.
4.Знати, що складає основу кожного номера газети.
Газетний номер складається із матеріалів різноманітних жанрів. Але визначають характер і
особливості газети саме публіцистичні матеріали. Вони найсильнішим чином впливають і на всі інші
публікації, в значній мірі обумовлюють їх появу і форму подання на шпальтах. В тому числі і на
інформаційні жанри. Публіцистичні матеріали утворюють в газеті сврєрідну систему. Представлені у
газетному номері в комплексі, вони знаходяться в певному взаємозв”язку.
УВАГА!
Основу кожного номера – повинні складати проблемні, постановочні, аналітичні матеріали. Вагоме
місце займають різноманітні жанри інформації і перш за все інформаційна замітка. Зрозуміло, що в кожному
номері бажано бачити матеріали різних жанрів - репортажі та рецензії, огляди та аналіз преси, нариси і
фельєтони... Чим більше їх на шпальтах, тим різноманітніше і змістовніше виглядає газета, кожен її номер,
тим ширшу аудиторію він приверне. І все ж одночасна присутність всіх жанрів у кожному номері не
обов”язкова. Проте в комплекті газети необхідно використовувати всі жанри журналістики.
Чим рідше виходить газета і чим більший її обсяг, тим звичайно багатша жанрова палітра
журналістських творів, представлених в окремому номері. Постійна справа журналістів - писати історію
сучасності. У різних випадках журналістиці доводиться вирішувати різні завдання. В одних випадках -
необхідно лиш повідомити про якийсь факт, в інших - розповісти про досвід, у третьому - роз”яснити
теоретичне положення чи показати людський характер. Ось чому і виникли групи матеріалів з певними
стабільними ознаками. Характерні ознаки, що повторюються в даних групах матеріалів, і дозволяють
виділити певні жанри.
Окрім згадуваного нами журналістського розподілу на різні потоки, у журналістській практиці, а
згодом і теорії прийнято розрізняти різні жанри. Словом “жанр” ( від французького genre - рід) широко
користується літературознавство, мистецтвознавство. Перші судження про літературний жанр знаходимо в
“Поетиці” Арістотеля, хоча сам термін починають вживати значно пізніше. Сьогодні це слово вживається
дуже широко, і як більшість літературних термінів , не є однозначним.
Енциклопедичний словник дає такі тлумачення жанру:
Внутрішній розподіл, що історично склався, у всіх видах мистецтва; тип художнього твору у
єдності специфічних рис його форми та змісту. Поняття “жанр” узагальнює риси, характерні значній групі
творів якоїсь епохи, нації чи мистецтва взагалі. У літературі жанр визначається на основі належності твору
до роду літературного, обсягу твору та способу побудови образу: епічні жанри, ліричні, драматичні. В
образотворчому мистецтві розрізняють жанри на основі предмету, а іноді і характеру зображення. У музиці
37
– за способом виконання, за призначенням, за змістом, за місцем і умовами виконання. У 20 ст. відбувається
інтенсивний процес взаємодії та модифікації жанрів.
“Словник російської мови” С.І.Ожегова дає три тлумачення жанру:
1.Вид творів у якомусь мистецтва, які характеризуються тими чи іншими сюжетними і стилістичними
ознаками.
2.Живопис на побутові теми.
3.Манера, стиль.
У літературній практиці про публіцистику нерідко говорять і пишуть як про жанр. Водночас ми
знаємо, що для публіцистики властива жанрова багатоманітність. Бо ж публіцистика - це не тільки стаття, а
й нарис, репортаж, памфлет, відкритий лист, фейлетон.
Отже, що таке “жанр”? Ясно, що це більш-менш стійка форма пізнання і відображення дійсності. В
“Короткій літературній енциклопедії” поняття літературного жанру трактується як тип літературного твору,
який склався історично. У “Словнику літературознавчих термінів” В.М.Лесина та О.С.Пулинця жанр
розглядається як другий ступінь класифікації літературних творів за різними типами їх поетичної структури.
У журналістиці під жанром прийнято розуміти усталений тип твору, який склався історично і відзначається
особливим способом освоєння життєвого матеріалу, характеризується чіткими ознаками структури.
Наголошується, що кожен жанр відзначається конкретною роллю в системі ЗМІ, характеризується певною
організацією матеріалу.
Народне прислів”я говорить: “кожному млинцеві своя сковорідка”. Говорячи умовно, жанри - різні
види “сковорідок”, що необхідні для випікання виробів на газетні теми та журнальні шпальти. Жанр -
історично стабільна форма журналістських творів, спосіб “упакування” фактів і думок. Але і “сковорідка” -
образ приблизний, і “упаковка” - не більш точний. Тому що жанр - це така форма, яка впливає на зміст
твору. Вибираючи “сковорідку” і “упаковку”, ми отримуємо не лише різний розмір, але і різний їх смак. І це
найголовніше у природі жанру.
Літературознавець М.Бахтін, який глибоко і серйозно досліджував жанрові варіанти, вважав, що жанр
живе сьогоденням, але завжди пам”ятає своє минуле, свій початок, що жанр - представник творчої пам”яті у
процесі літературного розвитку. Жанр “пам”ятає” минуле, але одночасно, під пером творця, активно
відгукується на сьогодення, рухається, живе, дихає. В.Шкловський підкреслював, що жанри стикаються, як
крижини під час льодоходу, торосяться, утворюють нові сполучення, нові комбінації. І це результат нового
переосмислення життя.
Одиничний твір, яким би оригінальним він не був, жанру не створить. Автор може пропонувати свою
новизну Часу та Історії, але що буде прийнято, що увійде у професійний досвід, вирішує не він. Бо жанри -
результат історичного відбору. І відбір цей діє постійно: відкидає непотрібне, надумане, зберігає виразне,
змістовне, компактне.
Складна діалектична природа будь-якого журналістського жанру. “Змістовність” форми - говорять
про неї. “Стабільність у змінності”. Складна ця природа “в руки” дається не відразу. Вивчити назви жанрів у
журналістиці, їх ознаки, звичайно, не так складно. Але володіти цією гнучкою змінною “упаковкою”
набагато складніше. Жанр журналістського твору завжди визначається ЗАДУМОМ, ЗМІСТОМ, РОЛЛЮ,
яку виконує данний твір на сторінках газети, МАСШТАБАМИ і СПОСОБАМИ УЗАГАЛЬНЕННЯ в ньому
дійсності, хоча щоденна журнадістська практика дає достатньо підстав для зворотніх висновків. Справа в
тому, що журналістське замовлення штатному чи позаштатному авторові нерідко апріорно визначає і жанр
виступу (напишіть репортаж, зробіть кореспонденцію, потрібен нарис...).
38
У добре продуманому плані, редакційному замовленні враховуються всі моменти змісту і форми. Про
один і той же предмет, явище, подію можна написати твори різних жанрів. Але практика показує, що навіть
досвідчений журналіст не завжди може виконати літературне замовлення у запрограмованому жанрі.
Бувають випадки, коли детально продумана в редакції концепція розбивається об тверду реальність, і
журналіст замість фейлетону, приносить до редакції позитивний нарис. Важливо зрозуміти, що ті чи інші
жанри в процесі історичного розвитку журналістики сформувались об”єктивно і причиною їх виникнення є
потреба різнобічного відображення дійсності. Вони не є ні вічними, ні застиглими, раз і назавжди даними.
Які ж критерії поділу журналістики на жанри? В сучасній науці утвердилася думка, що об”єктивно
існує не один, а декілька таких критеріїв.
УВАГА!
1. Перший з них - ОБ”ЄКТ ВІДОБРАЖЕННЯ. Тобто конкретний життєвий матеріал, який лягає в
основу журналістського виступу. Звичайно, про одне й те ж явище можна написати замітку, а можна роман.
Так, поштовхом для написання Л.Толстим “Анны Карениной” послужила замітка з газет. Щодо характеру
об”єкта відображення, то всю сукупність творів журналістики можна поділити на дві нерівнозначні жанрові
групи: твори, які безпосередньо відображають дійсність (замітка, кореспонденція, репортаж, нарис,
фейлетон, памфлет та ін.) і твори, які характеризуються опосередкованим об”єктом пізнання (рецензія,
огляд преси, звіт, частково інтерв”ю). У другому випадку журналіст має справу з уже відображеною кимось
дійсністю. Автор співставляє відображене із життям, із власною громадянською позицією. Він оцінює, як
відображене у творі, виступі, промові, явище, подію, так і дійсні явища, події, факти.
2. ДРУГИМ і чи не найважливішим критерієм поділу творів журналістики на жанри є
ПРИЗНАЧЕННЯ того чи іншого виступу. Дуже багато залежить від того, яку мету ставить перед собою
редакція і конкретний автор. Одна справа, коли автор хоче просто повідомити про той чи інший факт, В
даному випадку маємо справу із хронікою, заміткою. Коли ж необхідно відтворити подію, автор вдається до
звіту чи репортажу. Позиція людини, її погляд на те чи інше явище, її думки, висновки вимагають
діалогічної форми відтворення реальності. І тут вступає у права такий жанр, як інтерв”ю у його
різноманітних модифікаціях - від фіксації висловлювання людини до аналітичного діалогу між журналістом
і його співрозмовником. Необхідність не просто повідомити про щось, а проаназізувати явище, сукупність
фактів, суспільні процеси, поставити ту чи іншу висунуту життям проблему викликала до життя такі жанри,
як кореспонденція, стаття. Нарис дає можливість розкрити ті чи інші тенденції, явища, процеси через
зображення людини, колективу людей. Це один з найбільш людинознавчих жанрів, що зближає
журналістику з художньою літературою. Подібне можна сказати і про такі складні жанри публіцистики як
фейлетон, памфлет.
3. Тісно зв”язаний з призначенням твору є ТРЕТІЙ КРИТЕРІЙ - МАСШТАБ ОХОПЛЕННЯ
ДІЙСНОСТІ, МАСШТАБ УЗАГАЛЬНЕННЯ. Цей критерій дає можливість не тільки розрізнити матеріали
інформаційно-описові та аналітичні, а й диференціювати літературні різновиди у групі аналітичних жанрів.
Це особливо впадає у вічі при зіставленні таких усталених форм публіцистики як кореспонденція, коментар,
стаття, огляд. Вони, крім інших ознак, різняться саме широтою охоплення життя, масштабністю
узагальнень.
4. Нарешті, четвертим критерієм поділу творів журналістики на жанри є ОСОБЛИВОСТІ
ЛІТЕРАТУРНО-СТИЛІСТИЧНИХ ЗАСОБІВ вираження задуму. Одні мовно-стилістичні прийоми
використуються в інформації, інші - в нарисі чи фейлетоні. Те, що виглядає цілком природньо у діловій
кореспонденції (аналіз цифр, послідовний виклад і аналіз фактів, технологічних процесів), не підходить для
39
нарису, де характерне художнє відтворення дійсності. Фейлетон, наприклад, нерідко з початку і до кінця
тримається саме на мовно-стилістичних засобах іронії та сарказму.
УВАГА!
Таким чином, ми виділили чотири суттєвих ознаки, що характеризують специфічность того чи
іншого публіцистичного жанру. І найголовніше: жанр визначається не якоюсь одною із цих ознак, а за всіма
ознаками в їх сукупності.
Жанри журналістики прийнято групувати на три групи:
1.Інформаційні.
2.Аналітичні.
3.Художньо-публіцистичні.
До першої групи відносять замітку, звіт, інтерв”ю, репортаж, інформаційну кореспонденцію (жанри,
головне завдання яких повідомити, відтворити, описати факт, подію. явище).
До другої групи прийнято відносити аналітичну кореспонденцію, статтю з її різновидами, огляд, лист,
огляд преси. Тобто твори, головне призначення яких аналізувати. узагальнювати, робити висновки, давати
рекомендації.
До третьої групи відносять нарис, фейлетон, памфлет, інші модифікації так званої художньої
публіцистики.
Але поділ журналістських творів на жанрові групи і жанри досить умовний. Життя, жива
журналістика і практика завжди багатша за наукові уявлення про неї. Живу творчість важко вкласти у
прокрустове ложе схем і класифікацій. Наприклад, всі ми знаємо, що замітка - основний інформаційний
жанр. Це головне її призначення. Проте і до замітки ви можете привнести і елементи аналітичності. Або
репортаж. Це оперативний звіт про подію. Чи не так? Але ж ми знаємо і такі твори, як “Десять днів, що
потрясли світ” Джона Ріда і “Репортаж, написаний під шибеницею” Юліуса Фучика. Хіба це не
документальні і разом з тим не глибоко художні твори? Між окремими жанрами, як і між жанровими
підгрупами, немає, зрозуміло, неперехідних меж. Будь-яка класифікація, хоча б якою вона не була,
неминуче веде до певного спрощення, неминуче збіднює живе явище. Дотримуватись будь за що “чистоти”
жанру заняття не із вдячних. Але не можна водночас і розділити точку зору тих авторів, що проповідують
“теорію” змішування” жанрів.
Які ж найзагальніші тенденції розвитку жанрів у сучасній журналістиці? Найперше і
найголовніше: урізноманітнення форм подачі матеріалу, а значить жанрової палітри журналістики. Якщо
десятиліття тому домінували на шпальтах замітка, кореспонденція, зрідка нарис і фейлетон, то сьогодні
найширшого застосування набувають репортаж. і особливо - інтерв”ю. Здобув громадянське право
коментар. Ширше стали використовувати відкритий лист, рецензію, памфлет.
Якщо говорити про тенденції розвитку жанрів журналістики під впливом процесів демократизації
суспільства, то слід, насамперед, відзначити дуже помітний потяг газет до діалогізації, пов”язаної з нею
полемічності, зіткнення думок. Протягом останніх років в нашій пресі відбуваються безпрецедентні
революційні перетворення. Після багатьох десятиліть суворої цензури, суворо лімітованої інформації і сірої
монотонності більшості газет журналісти отримали можливість писати так, як самі вважають за потрібне,
висвітлювати немислиму раніше різноманітність думок про кого і про що завгодно. На світ з”явилися і
продовжують з”являтися сотні нових видань - “лівих” і “правих”, “радикальних “ і “консервативних”,
40
масових і елітарних, найрізноманітніших за змістом і стилем - повністю серйозних і тих, що заслуговують
на осуд.
На українського читача, якого упродовж довгих років привчали до скупої, трафаретно поданої
інформації, дозволеної “зверху”, преса обрушила надзвичайно строкату і багатоголосну палітру. Все це,
звичайно, не могло не позначитися на жанровій палітрі, на професійній відповідальності журналіста перед
читачем. Зміст газет і журналів, що різко змінився, вимагає і нових форм подачі. Тут стають очевидними і
труднощі, пов”язані із змінами у всіх наших ЗМІ. І, гадаю, найголовніше з них - недолік журналістського
професіоналізму. А то і просто повна його відсутність.
Отож, резюме. Всі жанри журналістики зароджувалися історично як результат довголітньої практики.
Повторювані безліч разів форми подачі інформації усвідомлюються спочатку самими журналістами, а
згодом і дослідниками преси як більш-менш усталені, “канонічні”. Водночас кожен талановитий журналіст
механічно не повторює уже кимось знайдене.Дотримуючись певних закономірностей, він творить у якійсь
мірі свою модифікацію жанру. Маючи у своїй основі усталені риси жанру, талановито написані матеріали
не подібні до творів цього ж жанру його колеги. Візьмімо, наприклад, фейлетони М.Кольцова і Остапа
Вишні. Кольцов полюбляв фейлетон документально точний, в його основі - певна теза, парадокс, розвиток
думки, а у Остапа Вишні абсолютно самобутній вид цього жанру - “усмішка”. Жанрові пошуки в
журналістиці безперервні, як безперервні у ній пошуки нових тем, нових підходів до тем традиційних.
Категорія жанру належить до найбільш консервативних в поетиці. Вони міняються значно повільніше у
порівнянні з такими елементами твору, як тема, ідея. Але змінюються, урізноманітнюються. Багатство
жанрової палітри журналістики - це разом із тим посилення її ідейного впливу на аудиторію.
УВАГА!
До жанрів журналістики відносять: замітку, репортаж, інтерв”ю, звіт, кореспонденцію, статтю, лист,
рецензію, огляд, огляд преси. Слід назвати ще коментар, який звичайно розглядають як підвид статті.
Важливе місце посідають художньо-публіцистичні жанри - нарис, фельєтон, памфлет. А також малу
художньо-публіцистичну форму - замальовку.
Жанри публіцистики. як і жанри художньої літератури, розвивалися за своїми внутрішніми законами.
Жанри замітки, статті, були відомі журналістиці і в 18ст., і в 19, але зміст, політична суть публікацій,
розкритих за допомогою тих чи інших жанрових структур, завжди залежали від ідейно-політичної позиції
автора, від соціальної спрямованості друкованого органу. Виникали жанри в процесі практики, поступово
вироблялися їх суттєві особливості. Спочатку виник найпростіший жанр - замітка. З розвитком періодичної
преси, кола її проблем, сфери її інтересів, розвиваються і форми публіцистики. З”являються матеріали
аналітичного характеру. Раніше за всіх - кореспонденція. У зародковій формі кореспонденція існує уже в
першій російській газеті “Ведомости”, що були створені за вказівкою Петра 1 в 1702р. Потім з”являється
стаття. Для неї характерні широке узагальнення фактів життя, постановка вагомих громадсько-політичних
проблем.
До нарису, як оперативної форми реалістичної літератури, вперше звернувся О.Пушкін. В його
“Путешествии в Арзрум” вперше в нарисовій літературі зроблено спробу створити портрет. “Фізіологічний
нарис” 40-х років по своєму розвиває цей елемент зримого зображення людини. М.О.Некрасов, В.І.Даль, та
інші автори “фізіологічних нарисів” створювали типологічний портрет-двірника, шарманщика, уральського
козака, ремісника. Мистецтво портрету в нарисі удосконалюється і досягає своїх вершини в “Записках
охотника” І.С.Тургенєва, в “Былом и думах” О.І.Герцена. Звичайно, в газетній практиці відбувається