Нерух О.О. Першооснови журналістської творчості

Подождите немного. Документ загружается.

взаємопроникнення жанрів, їх взаємозбагачення. Багато інформаційних за своєю природою публікацій

(репортаж, інтерв”ю) набувають аналітичного характеру, Окремі кореспонденції за лексико-

зображувальними засобами наближаються до художньо-публіцистичних жанрів. Ось чому важливо

підкреслювати основне, головне в жанрі.

Вивчення та аналіз жанрів дають можливість встановити їх характерні особливості.

Найважливіша ознака інформаційних жанрів - новизна факту, що повідомляється. З цією ознакою

інформації пов”язана така риса як оперативність, наявність у матеріалах цього виду подієвого поводу.

Зрозуміло, оперативність важлива риса газети в цілому, але оперативність інформації особливо висока.

. Що відрізняє аналітичні матеріали від інформації?

Аналіз поданого матеріалу. В аналітичних жанрах часові кордони матеріалу значно ширші.

Наприклад, у переважній більшості кореспонденцій, оглядах преси аналіз, висновки, як правило, будуються

на вивченні системи фактів, статистичних даних за більш-менш тривалий термін.

Стаття передбачає ще більш широке охоплення життєвого матеріалу - з точки зору його масштабу і

часових ознак. Саме в силу того, що в жанрах аналітичних розробляється матеріал порівняно більшого

масштабу, виникає можливість постановки проблем, висування рекомендацій вагомого значення на основі

багатопланового аналізу теоретичної та фактичної аргументації.

Художньо-публіцистична група представлена у газеті нарисом, замальовкою, фельєтоном,

памфлетом. Ці жанри склалися, отримали розвиток тому, що органічне поєднання художніх та

публіцистичних засобів, поняття та образу дозволяє найбільш ефективно вирішувати певні завдання:

розкрити типове через індивідуальне, загальне через окреме, досягаючи необхідної повноти узагальнення,

виявляючи характерне у поведінці людини.

Ці жанри оперують як понятійними, так і образно-художніми засобами. Використання образних

засобів мови посилює емоційну виразність газетного виступу. Проте слід пам”ятати, що поняття часто

володіють великою емоційною силою. Пізнаючи нові факти, нові думки, читач реагує на це нове, Одно

викликає радість, інше - гнів, засудження.. Наприклад, 10-рядкове повідомлення про вихід людини у космос

викликає найяскравіші емоції, а лист до редакції про злиденний стан сотен тисяч наших співвітчизників,

апелює не лише до розуму, а і до почуттів людини.

У всіх жанрах публіцистики дуже широко використовуються виразні засоби мови - метафори, епітети,

порівняння, гіперболи. Це підкреслює ставлення до того, що описуєш, відтіняє його сутність, значення.

Наводимо найкоротші характеристики основних жанрів.

Замітка. Один із “найстародавніших” газетних жанрів. Наприклад в Петровських “Ведомостях” ця

літературна форма займає провідне місце. Весь матеріал газети за виключенням офіційних документів, являє

собою короткі повідомлення на 10-20 рядків..

ЗАМІТКА - найелементарніший вид інформації. Це форма інформування читача про важливий факт,

про події міжнароднього та внутрішнього життя. Стислість - найхарактерніша особливість цього жанру.

Повідомляючи новину, факт замітка не дає ні аналізу, ні характеристики діючих осіб, ні аргументів. Головне

достоїнство замітки - її висока оперативність. Цей жанр дозволяє повідомити новину з максимальною

швидкістю - відразу в номер. Замітка в обов”язковому порядку повинна повідомити читачу що, де. коли

відбулося і хто діючі особи. Замітка виконує дві функції: популяризує успіхи та все нове, передове, служить

засобом для виявлення недоліків. Основний вид заміток - коротке повідомлення в 10, 20, 30 рядків. Підбірка

заміток - хроніка.

ЗВІТ.

Завдання цього жанру повідомити про подію, про її хід і розвиток так, щоб дати досить повне

уявлення про загально-політичне значення того, що описується. Один із найстаріших жанрів, який почав

формуватися відразу ж після виникнення друкованих перідичних видань.

Звіт - це розгорнуте повідомлення про одиничну подію на певному широкому відрізку часу.

Журналіст звертається до звіту, коли необхідно дати читачу уявлення про подію, для якої характерна усна

форма вираження змісту. Звіти пишуться із зборів, зустрічей, засідань, зльотів, конференцій, з”їздів. Для

звіту характерна (у порівнянні із заміткою) більша деталізація повідомлення, увага до деталей події. Це

впливає на обсяг звіту - форма в нього розгорнута. Види звітів: прямий інформаційний, аналітичний (що

зближує його з кореспонденцією), тематичний (один виступ), проблемний.

ІНТЕРВ”Ю.

Від англійського терміну interview - бесіда. Має два основних значення - метод отримання матеріалу,

збір будь-яких даних через живе спілкування, та жанр. Сьогодні інтерв”ю знаходить дуже широке

розповсюдження в періодичній пресі. Призначення інтерв”ю - правдиво, із достовірних джерел повідомити

найважливіші дані, всебічно висвітлити якийсь факт, подію, починання, відобразити громадську думку з

найважливіших питань соціального життя. При цьому незмінно переслідуються інформаційні, пізнавальні,

виховні цілі. Природньо, коли авторитетна особа щось повідомляє, це звучить особливо переконливо,

достовірно. Найважливіші достоїнства інтерв”ю: злободенність, політична цілеспрямованість, діловитість,

суспільна значимість. Звичайно передається інтерв”ю у формі діалогу - запитання кореспондента, відповіді

того, у кого беруть інтерв”ю. Види інтерв”ю: монолог, повідомлення (скорочений текст), діалог (повний

текст), замальовка (даються і короткі коментарії фактів), думка (хтось коментує замітку), форуми (бесіди за

“круглим столом”), анкети-газети, прес-конференції (групові інтерв”ю).

РЕПОРТАЖ.

Від латинського - reportare - передавати, повідомляти. Має декілька значень. Вперше термін було

використано в середині минулого століття в англійській пресі. Репортером тут називають журналіста, що

повідомляє новини. І репортаж - жанр газети. Особливості жанру - розповісти про подію очима очевидця.

Характер подій, що передаються, визначає важливу особливість - динамічність. Не кожна подія гідна

репортажу - тільки розповідь про нове, про незнайоме гідна репортажу. Репортаж - це “історія події”. Ще

одна характерна особливість репортажу - наочність. Сила впливу репортажу на читача в так званому “ефекті

присутності”. Репортер примушує читача бути разом з ним на місці події, “співпереживати”. У репортажі

немає місця вигадуванню. Ні найменшої невідповідності! В той же час репортаж - не фотографія. У ньому

обов”язково слід висвітлити своє ставлення до події. Репортаж - жанр-розвідник. Види репортажу: подієвий,

пізнавальний,, проблемний.

КОРЕСПОНДЕНЦІЯ

Основний жанр публіцистики. В одних випадках вона наближається до репортажу, в інших - до

нарису, замітки. Будують кореспонденцію на ряді однорідних фактів, на сумі даних, об”єднаних одною

темою. Це жанр , в якому на конкретному матеріалі аналітично розробляється актуальна тема.. За обсягом -

від 50-100 рядків до полоси.

Види кореспонденцій: інформаційна (найближча до замітки), аналітична (ще називається

постановочна - ставиться проблема), проблемна, кореспонденція- роздуми.

СТАТТЯ

Найрозповсюдженіший жанр. Стаття передбачає узагальнення величезного фактичного матеріалу, в

тому числі і статистичного. Опирається на всю сукупність фактів. Не можна путати статтю наукову і

газетну. Наукова стаття повідомляє підсумки дослідження в спеціальних галузях. Газетна стаття повинна

мати чітку ясну тезу, основну думку, ідею. Види статей - передова, теоретична, проблемна, постановочна,

публіцистичний коментар і замітки публіциста.

РЕЦЕНЗІЯ

Жанр аналітичний. Добрій рецензії чужа ілюстративність, описовість. Містить дані про твір, про

замисел автора, дає аналіз твору, вказує на значимість. Два види - теоретична (оцінює працю), художня

(тема мистецтва та літератури).

ОГЛЯД

Його предметом є сукупність соціальних фактів. Види :загальний, тематичний, міжнародний, огляд

листів.

ОГЛЯД ПРЕСИ

Огляд преси передбачає підбиття підсумків. Передбачає аналіз, розгляд, оцінку під відомим кутом

зору висвітлення проблем в газетах та журналах за певний період. Види: загальний, тематичний,

інформаційний.

Є ще лист, нарис, сатиричні жанри - фейлетон і памфлет, епіграма.

РЕЗЮМЕ.

Отже, журналістські матеріали єднає всіх одне – свіжість думки, самобутність мислення.

Публіцистичні матеріали “універсальні” з точки зору емоційного впливу. Публіцистичні матеріали кличуть

людину до дії. Публіцистичні матеріали виділяє аналітичний пафос, авторська думка, образність. Публіцист

перетворює думку на живу особистість, у його творі обов”язкова присутність автора. Журналістськіі твори

поділяються на три великі групи: інформаційні, аналітичні та художньо-публіцистичні. Звичайно, поділ

такий досить умовний, бо в газетній практиці часто відбувається взаємопроникнення жанрів, їх

взаємозбагачення. Багато інформаційних за своєю природою матеріалів набувають аналітичного,

постановочного характеру. Окремі кореспонденції за своїми лексико-зображувальними засобами

наближаються до художньо-публіцистичних жанрів.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ. ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ.

1.Проаналізуйте взаємопроникнення жанрів.

2.Охарактеризуйте групу інформаційних жанрів.

3. Охарактеризуйте групу аналітичних жанрів.

4.Охарактеризуйе групу художньо-публіцистичних жанрів.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ, ЩО ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ У ЧЕТВЕРТОМУ РОЗДІЛІ.

ЖАНР - тип художньої форми журналістського твору, що характеризується спільними структурно-

композиційними та стилістичними ознаками, специфічними саме для нього.

ІНФОРМАЦІЙНІ ЖАНРИ – жанри публіцистики, найважливіша ознака яких – новизна факту, що

повідомляється.

АНАЛІТИЧНІ ЖАНРИ – жанри журналістики, найважливішою ознакою яких є аналіз, узагальнення

системи фактів, подій, статистичних даних за тривалий термін і за широтою масштабності.

ХУДОЖНЬО-ПУБЛІЦИСТИЧНІ ЖАНРИ – жанри журналістики, які органічно поєднують художні та

публіцистичні засоби в ефективному вирішенні поставлених завдань.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ЧЕТВЕРТОГО РОЗДІЛУ

1.Що таке публіцистика.

2.За якими принципами іде розподіл журналістських творів на жанри.

3.Чому ми говоримо про взаємопроникнення жанрів.

4.Перерахуйте групи жанрів.

РОЗДІЛ П”ЯТИЙ

ЖУРНАЛІСТИКА – ЯК ТВОРЧИЙ ПРОЦЕС.

СТРУКТУРА ТВОРЧОГО ПРОЦЕСУ.

МЕТА ЗАНЯТТЯ

Ознайомившись з даним матеріалом, ви повинні уміти:

1.Проаналізувати три етапи творчого процесу.

2.Охарактеризувати кожен етап творчого процесу.

3.Пояснити зв”язок між поняттями: факт- тема – ідея – сюжет – авторська концепція.

4.Уміти створювати авторську концепцію на задану тему.

Французький поет Артюр Рембо одного разу сказав: “ Рука з пером коштує руки з плугом “. Чудове

порівняння. Робота журналіста багато в чому нагадує селянську.

Газетна сторінка - та ж ділянка поля, що вимагає культурного обробітку, турботливого нагляду,

майстерності. Як і в багатогалузевому господарстві, на наших угіддях виростають найрізноманітніші злаки:

передова і фейлетон, карикатура і фотографія, огляд і коментарі. Наш урожай теж планується,

обговорюються чергові номери. Часто практикуються і “підкормки”, коли написане автором “доводять до

кондиції”, коли редактор уже на шпальтах вносить щедрі дози “рятувальних препаратів”. Застосовують і

“прополку” і “проріджування”, і навіть повне знищення справді безнадійних “злаків”.

Як уникнути пустодзвонності, награного всезнайства і в той же час не звести всю свою роботу до

теми, якою цікавиться вузьке коло читачів? Журналісту звичайно хочеться якомога швидше заявити про

себе, якомога частіше друкуватися. Але заклик “жодного дня без рядка!” зовсім не однозначний. Які рядки?

Чи потрібні кому твої щоденні посередні рядки?

З чого починається журналістський виступ? Багатьом не обізнаним із проблемами творчості людям,

здається, що журналістський твір починається з факту.

Міркують приблизно так. Журналістика відображує, відтворює, аналізує факти реального життя.

Отже, з факту конкретного життєвого явища і починається журналістська творчість. Насправді ж процес

творчості значно складніший. Без сумніву, факти, явища дійсності є предметом відображення, джерелом

виступів, поштовхом до написання заміток, кореспонденцій, нарисів, фейлетонів. Але ж між фактами

дійсності і конкретними творами журналістики існує ряд проміжних логічних операцій, без розуміння й

аналізу яких важко осягнути творчий процес у журналістиці.

Нам слід розуміти, що в основі кожної професії, в тому числі і журналіста, лежить природній дар,

відсутність якого можна заповнити хіба що самовідданою працею і безмірною любов‘ю до справи. Але ніяк

не знанням технології процесу. Але в той же час відомо, що багато людей, що мали “іскру божу” в

журналістиці, потрапляли до тих, хто “не відбувся”, і саме тому, що їх талант не був підкріплений знаннями

технології.

УВАГА!

ПРО НАШУ МАЙСТЕРНІСТЬ. Наша професія, що її по праву вважають одною із найстародавніших

у світі, до сьогодні не має того, що називають “школами”. Ми не можемо, наприклад, похвалитися

наявністю своєї школи, подібно “міланській” або “свердловській” оперним школам, “класичним” чи

“сучасним” напрямком. Методологія роботи окремих яскравих індивідуальностей поки що грунтовно не

вивчена, не осмислена, не узагальнена. А рядові газетярі слабко знають спадщину, яку залишили їм “зірки

першої величини” і слабко використовують секрети їх майстерності.

Як правило, журналіста вчить його власна газетна практика. Досвід “стовпів журналістики” нам

практично недоступний.

Можна назвати декілька робіт в цьому плані. Як, наприклад, “25 інтерв‘ю” Г Сагала, або “Ради

єдиного слова” В. Аграновського, чи “Народження теми” Є. Рябчикова. Але такі роботи можна

перерахувати на пальцях.

Як народжується задум матеріалу? Де брати тему? Як виробляти концепцію? Якою повинна бути

тактика журналіста при збиранні матеріалу? Чи є таємниця мистецтва бесіди? Звідки взялася така складна

проблема “першого абзацу”? - Усі ці та інші питання складають загадки майстерності журналіста, його

творчого процесу, творчої лабораторії.

Журналістська майстерність - це вміння оперативно відгукуватись на актуальні питання, глибоке і

компетентне проникнення в суть суспільних явищ, правдиве узагальнення їх із загально-людських позицій,

сміливе, аргументоване, цікаве і переконливе втілення думок, фактів у стислій і досконалій літературній

формі, конкретні практичні результати виступів.

Отож, журналістська майстерність- поняття складне, багатокомпонентне. Його важко

передати навіть у найдосконаліших визначеннях. Ще складнішим є питання про шляхи формування

журналістського таланту. Майстер журналістського слова народжується не одразу. Він формується

поступово, є своєрідним сплавом кількох начал: вроджених здібностей, різносторонніх знань і наполегливої

праці.

Здібності, тобто схильність людини до аналізу, осмислення, узагальнення явищ життя, вміння

викладати думки і факти, розвиваються у процесі поглиблення знань, вивчення життя і особливо у процесі

самостійної наполегливої праці. Література лише може орієнтувати, давати поштовх до практичного

оволодіння їх секретами.

У психології прийнято говорити про різні етапи творчого процесу. Вчені, дослідники ділять творчий

процес на різну кількість стадій (від трьох до семи) залежно від позиції самого автора та видів творчої

діяльності. Якщо йдеться про науку то прийнято говорити про зародження задуму, процес нагромадження

матеріалу, його обдумування, творче осяяння, або власне відкриття, а також перевірку істинності отриманих

результатів. У мистецтві літератури, зокрема, розрізняють здебільшого три етапи: зародження задуму,

перетворення його у відповідний план (визрівання образів, сюжету тощо ), втілення задуму в матеріальну

форму, тобто написання твору.

Очевидна умовність такого поділу, зокрема послідовності самих етапів, їх відокремленості один від

одного. Але така класифікація дає можливість краще зрозуміти сутність творчого процесу.

УВАГА!

Журналістська творчість має такі етапи творчого процесу:

- виникнення задуму;

- процес збирання і систематизації матеріалу (його, у свою чергу, можна умовно поділити на 1)

формування теми, 2) створення концепції, 3) попередне знайомство з життєвим явищем 4) зустріч з героями

твору і т.і. );

- реалізація творчого задуму

Журналіст дізнається про певну подію, явище, зустрічається з фактом, блискавично оцінює їх

значимість, а тоді спочатку подумки, а відтак і на папері відтворює суть справи.

Дехто з дослідників виділяє такий етап творчого процесу, як соціальна дія твору, тобто практичні і

політичні результати того чи іншого виступу. Це важливий етап суспільної дії, але безпосередньо з

авторським творчим актом він не зв‘язаний.

1. ВИНИКНЕННЯ ЛІТЕРАТУРНОГО ЗАДУМУ.

Шляхи і джерела виникнення задуму - найрізноманітніші. Одне з перших джерел - відповідні

державні, урядові, президентські документи, постанови. Постійне і найголовніше джерело - редакційна

пошта - листи до редакції.

Для редакції некорисних листів не буває. Будь-яке викликає до роздуму, підкаже задум, примусить

замислитись. Є листи-сигнал біди. Відділ листів є практично у кожній газеті, є ще “година листа”. І у кожній

газеті, навіть у багатотиражці, де всього один співробітник, ведеться книга обліку листів, їх зберігання,

обробка.

“Година листа”, коли вся редакція обговорює повідомлення читачів. Що піде у номер, що піде до

рубрики “Читач пропонує”, що буде використане у передовиці... “Якби редактором, директором,

президентом... був я?” - вона теж вся будується на читацьких листах. Є листи анонімні, на них слід

реагувати по-особливому.

Отож, читацька пошта - справді скарбниця задумів і тем.

Але є і інші джерела. Із них дуже важливе: тематичний план редакції.

Підбиваємо підсумки щодо джерел літературного задуму: багатоманітність визрівання

журналістських задумів можна звести до трьох головних видів: a) редакційне замовлення, сам факт,

b)Вільне, індивідуальне зародження задуму, власний соціальний досвід, c) може бути комбінований варіант.

Але незалежно від способу зародження задуму у журналіста повинен бути свій, особистий, інтерес до

відповідної теми. Журналістський виступ тоді цікавий, коли запропонована чи знайдена тема збігається і

зростається з тим, що болить у самого автора, як людини, як громадянина. Кожний задум - найперший

щабель творчого процесу. Це ще не завжди чітко усвідомлений намір щось написати, перша стадія

народження теми.

Він виникає як своєрідний поштовх, як певне передчуття теми, загальне прагнення поділитись з

читачем новиною, думкою, ідеєю.

Тема виростає із задуму, як процес його глибшого осмислення, заповнення думками, фактами, чи

може бути відразу чітко сформульована у замовленні редакції. В.Даль у своємо тлумачному словникові

говорить, що “задум- це намір, задумана справа”. Іноді задум і тема виникають не по черзі, а одночасно. У

цьому випадку тема, стаючи задумом, включає його в себе, так як опік четвертого ступеня вже включає опік

перших трох ступенів.

Отож, народження теми - це процес глибокого осмислення, що трансформує задум у тему.

Насправді життя таке складне і багатогранне, що іноді в реальному житті журналіст, отримавши факт,

намагається на його основі відшукати тему і... відчуває нестачу знань, досвіду, починаєш діставати

інформацію “на ходу”.

Іноді ситуацію, задум, факт, думку тобі може “підкинути” колега-журналіст, але це не те. Кожен

журналіст повинен співати “своїм” голосом, а не під чужу фонограму. І доки ти будеш збирати чужі думки,

доки ти будеш “середнячком”. Бо справжній журналіст не той, хто збирає чужі, а той, хто щедро обдаровує

колег власними думками.

2. Другий етап творчого процесу - ПРОЦЕС ЗБИРАННЯ І СИСТЕМАТИЗАЦІЇ МАТЕРІАЛУ.

У музиці темою називають “мотив, мелодичну побудову, часто із гармонічним супроводом, що

лежить в основі твору”.

А у журналістиці? Відповідно “Енциклопедичному словнику” “

тема - визначення кола життєвих явищ

чи питань, які відібрані автором і відображені у його творі... з певних ідейних позицій”.

Але таке формулювання дещо спрощене. Чому?

Виходить-відібрав якесь соціальне явище, і це вже тема. Наприклад, кохання- це тема? Злочинність-

це тема? Праця - тема? Дуже вже просто виходить. Не треба навіть голову ламати над проблемою, про що

писати, як писати, для чого писати?

Очевидно, коли факт чи проблему не просто відібрано, а й висловлено до них ставлення автора,

озброєного думками, тоді лише можна говорити про наявність теми. Так, наприклад, не просто

“злочинність”, а “причини злочинності”-це вже значно ближче до теми. Які причини? “Соціально-

психологічні”-ще ближче. Не просто обмежити “коло пошуку”, а визначити головний напрямок пошуку.

Отож,

тема- це головна думка чи сума думок, що висвітлюють ставлення автора до явище, яке він

відбирає для дослідження і наступного зображення у своєму творі.

УВАГА!

. Факт не йде сам до рук. Треба мати сітку і вміло нею користуватись:

сітка - це і джерела

інформації, і власна уважність, і інтуїція, і зустрічі з людьми, і газетні вирізки, і програми радіо - і

телепередач, і кінофільми... Листи.

Якщо зроблено зробив запис сьогодні, слід думати, що він може пригодитись тобі і завтра, і через

п“ять років. Записуйте все точно, детально: і телефони, і адресу, і прізвище, навіть іноді короткі біографічні

дані- іноді найменша деталь може наштовхнути на тему.

Ніякий факт, навіть найсенсаційніший, не може вплинути на читача, якщо він не осмислений

автором, не оформлений роздумами, доказами, резонами, не забезпечений темою, що має свій поворот.

Сенсація сама по собі частіше породжує плітки, примушує читача залишатись в нерозумінні, не організовує

його ставлення до події, а у підсумку- формує не ту громадську думку, на яку розраховував журналіст.

Робота журналіста складається поетапно. Задум і факт, як відомо, можуть помінятися місцями, але

потім наступає народження теми, збір матеріалу, його обробка і так аж до написання.

Але стоп! Де місце авторській концепції: до чи після збирання матеріалу?

Що значить авторська концепція? Якщо тема - це сума думок, що виражають ставлення автора до

відібраного для дослідження явища, то концепція-та ж сума думок, але приведених у систему - модель

майбутнього твору.

Концепція - рідна сестра теми, за віком молодша, бо народжується пізніше, але за значенням - за

грунтовністю - старша. Тему можна сформулювати без доказів, а концепція обов‘язково містить

обгрунтування, докази, резони. Від задуму до теми- півкроку, до концепції- повний крок.

І ще. Без теми починати працювати над матеріалом протипоказано: факт, як і задум, всього лиш

привід для виступу в газеті, і це всім зрозуміло. А ось чи можна, володіючи темою, але не концепцією, іти і

збирати матеріал - спірна думка.

Одні журналісти стверджують, що концепція твору повинна створюватися обов‘”язково не після, а до

збирання матеріалу. В залежності від цього, як ми працюємо- збираємо спочатку матеріал, обдумуємо його і

лише потім “народжуємо” концепцію, чи починаємо із збирання матеріалу і осмислюємо його в рамках

нашої концепції, - в залежності від цього ми або журналісти, що йдуть слідами подій чи сміливо крокують

попереду, випереджаючи події, ми або здібні лише на повторення уже відомого, чи можемо говорити читачу

щось нове; ми чи ще новачки у газетній справі, чи досвідчені документалісти, що працюють

професіонально.

Звичайно, працювати в журналістиці за принципом “побачив, написав” можна. Багато так і роблять. І

це значно легше, ніж працювати за принципом “передбачив, побачив, написав”. Але останнє, звичайно,

ефективніше.

Отже, концепція дає можливість газетяру іти до свого героя з думкою, і, звичайно, за думкою.

Концепція, або навіть різні її варіанти, роблять автора зрячим, здатним передбачити подробиці,

деталі, факти, вислови, потрібні для написання твору. Навіть ті журналісти, що не визнають концепціі, або

не думають про неї, їдучи у відрядження, обов”язково продумують можливі ходи, варіанти пояснення подій,

епізодів, фактів.

Початкуючий журналіст часто їде у відрядження не тільки з чітко окресленим задумом, темою, але з

нав”язаною йому редакцією готовою концепцією. Без такого попереднього обдумування твору він не

справиться із завданням.

Журналісти часто розповідають про невдачі, які їх спіткали саме внаслідок того, що вони кидались у

житейське море, не тільки не вміючи плавати, а й не усвідомлюючи чітко, за чим пливуть. Відстоюючи

всіляко попереднє зважування концепції майбутнього публіцистичного виступу, яке допомагає йти до героя

з певною думкою, бути обізнаним з проблемою, у всякому разі, із досить чітко окресленим завданням, слід

категорично застерегти (особливо початківця) від серйозної небезпеки переростання концепції, гіпотези в

упередженість. Досвідчений і принциповий журналіст завжди знайде сили відмовитись від первісного

задуму, якщо факти не вкладаються у задану схему. Значить, зустріч із героями, вивчення матеріалу на

місці, події, знайомство з документами є святим обов”язком журналіста. Звідси правило: довіряти тільки

фактам і тільки фактам. Фактам реальним, а не спотвореним тенденційно. Ще небезпечнішим для

журналіста є спокусливе бажання ледь-ледь “підправити” факт., Йому може здаватися, що він просто по-

своєму побачив факт, дещо прикрасив, або дещо загострив. На це читач реагує особливо гостро. Журналіст

зобов”язаний всебічно перевірити факт і повністю за нього відповідати.. Необхідно перевірити факт по суті

( чи справді він існував), і в деталях (прізвища, назви, цифри, відсотки...). Фактична помилка, неточність

підривають авторитет друкованого органу, дезінформують читача. Так порушується один із найголовніших

принципів журналістики - принцип правдивості.

УВАГА!

Проблема факту - одна із найважливіших в журналістиці проблем. Не випадково до неї так чи інакше

постійно звертаються і теоретики, і практики журналістики. Факти - уперта річ, У цьому формулюванні -

головна для нас думка : якість факту, його “упертість” , з якою не можна не рахуватися. Подібну якість

диктує професійне ставлення до факту - ні в якому разі не добавляти, ні відбавляти від нього, не торкатися,

не підтасовувати - повністю покладатися на факт.

Джерела фактів.

1.Розповіді співробітника газети, що повернувся з цікавої поїздки: стан справ, досягнення ,

прорахунки, історія питання, перспективи...

2.Пряме спілкування журналістів один з одним у неофіційній обстановці.

Редакція - не контора, це живе місце, перехрестя, де вічний рух ніг та думок, , де йде творче

обговорення номерів планів, проблем, де влаштовують мозгові атаки, де з інтересом чекають повернення

колег із відряджень, куди із радістю повертаються. Лише в такій атмосфері можливий продуктивний обмін

інформацією, фактами, думками, ідеями.

3.Регулярні зустрічі з “цікавими людьми” - спеціалістами своєї справи, відповідальними

працівниками, науки, техніки, мистецтва. Головна мета - інформація про справи, що не вийшли ще за двері

лабораторії, про близьку і далеку перспективу. Такі зустрічі - постійно діючий університет.

4.Читання інших газет і журналів. Це як повітря необхідне журналісту, Без читання ми як іноземці,

що мовчать, не знаючи мови.

5.Постійно діючий творчий семінар молодих журналістів, де йде пряме обговорення.

6.Читацькі листи - основне джерело фактів. Листи-оцінки, листи-скарги, листи-інформації, листи-ідеї,

листи-теми, листи-факти.

Створення концепції.

Студент N- двієчник - маємо такий факт. Маємо прізвище студента, групу, факультет, спеціальність.

Знаємо, з яких дисциплін має двійки. Яка тема майбутнього матеріалу? З якою сумою думок ми з вами

підемо на завдання?

Беремо декілька варіантів.

1.Бути двієчником - погано, негідно. Думка правильна, але ж вже дуже тривіальна. Скільки написано

на дану тему! Не варто додавати ще один матеріал, збільшуючи кількість, а не якість.

2.Чому людина стає двієчником? - це вже цікавіше, хоча б тому, що ми не просто констатуємо факт, а

намагаємося відшукати причини. Випадкова ця ситуація для героя чи постійна. Що привело його до життя

такого? Які обставини?

3.Але ми знаємо, що це студент мехмату, фізфаку, ...де навчатися не так просто, де й шкільна

підготовка дає себе взнаки, і дисципліни складні, і герой - іногородній, мешкає в гуртожитку...

Від “холодного” ми йдемо, як у грі, до теплого, гарячішого, гарячішого... Ще одне зусилля думки, і

концепція сформулюється.

“Юнак закінчив сільську школу. Має слабку шкільну підготовку, не навчився працювати щоденно,

по-студентському. Живе у гуртожитку, де розпорядок дня далеко не робочий, пізно лягає, пізно встає.

Прогулює перші пари. До бібліотеки не добирається. Запустив і те, чого не знав... Що ж далі? Хто йому

допоможе? Додаткові заняття викладачі проводять, та він їх не відвідує. Дружить із таким же , не дуже

старанним студентом...

Допомогти зможе собі лише сам. Бо інакше - відрахування. Бо на освіту одного такого боржника

держава (чи тепер батьки: спонсор) витрачають серйозні кошти.

Яка ж головна думка?

“В університеті повинні навчатися ті, хто бажає оволодівати знаннями. Слід у відборі абітурієнтів

бути уважними. Ледарям не місце на університетській лаві”.

Чи значить, що наша концепція абсолютно непорочна і вистоїть за будь-яких умов? Ні. Як тема - вона

вистоїть - двієчникам не місце у вузі. Але концепція може і “лопнути”. Раптом виявиться, що хлопець

хворів, що він не із села, що він не живе в гуртожитку, що він багато працює і є всі підстави гадати, що він

дожене відставання.