Нерух О.О. Першооснови журналістської творчості

Подождите немного. Документ загружается.

4.Складання списку осіб, з якими тобі необхідно зустрітися. Хто його складає? Звичайно, твій список

може доповнити твій “герой”.

5. Буває так, що ваш “герой” з якоїсь причини не бажає з вами розмовляти. Наполягати на розмові чи

ні? У кожному конкретному випадку вам вирішувати самостійно. Герой має право на мовчання.

В.Аграновський виділяє п”ять основних положень у мистецтві бесіди.

1.Іди до співбесідника з думкою і за думкою.

2.Плідною буде та бесіда, яка грунтується, як мінімум, на інтересі до неї співбесідника.

3.Інтерес до бесіди - його пробудити наш професійний обов”язок. А його пробудиш, коли сам будеш

цікавим для свого співбесідника.

4.Ми журналісти-професіонали цікаві людям, бо для більшості смертних наша професія надзвичайно

екзотична. Як казав Шекспір “ми із вугільниками, ми із королями...” Підтримайте цей інтерес.

5.Людям властиво сповідатися - навчіться сприймати цю сповідь, допоможіть реалізувати природну

потребу у відвертій розмові.

Існує “метод відбору кадрів”, коли збираєш дані про людей, з якими завтра бесідуватимеш ( Ви про

того, що...)

“рваний метод” - збираючи дані, ніколи не танцюй від дня народження (кого з добрих людей ви

стрічали на своєму шляху?. які сни вам сняться? Чи ви рятували когось? Чи рятував вас хтось? ) Кожне

подібне запитання потягне ланцюг біографічних даних.

“Професійні” турботи. Можна запитати “Як ви працюєте?” і в 99% отримати відповідь “нічого”. А

можна: “Давайте підрахуємо, скільки кроків ви робите до місця роботи, скільки деталей за життя виточили,

скільки учнів навчили. Які учні? Можна сказати:”Він походить із села” А можна” А він уміє колоти дрова,

як ніхто з міських...”

Наприклад “герою” студенту “даєш” 100млн.гривень Куди він їх витратить? Такі ситуаційні

запитання примушують співбесідника думати, діяти.

Приклади ситуаційних запитань:

Коли викладач вам на екзамені поставив двійку, щоб ви зробили?

Коли б вам подарували коня?(а що б я з ним робив? Я живу на 5-му поверсі...)

Коли б вам дали іменну стипендію (взяв би...)

Яке у вас ставлення до роботи?-

А як у вас із честолюбством?

Живе життя, спробуйте його запхнути до своєї записнички! Приміром, ви хочете дізнатися про смак

“героя” Замість в лоб: “Як у вас із смаком?, - “Щоб ви подарували коханій до дня народження?”

Не приведи, Господи, у вашій квартирі пожежа, щоб ви рятували в першу чергу?

Ви чарівник. Які бажання будете виконувати?

Метод “шахового” турніру “ Коли працюєш, наприклад, у студентській групі, кафедрі, бригаді

(короткі харатеристики, які дають один одному колеги, своєму колективу).

Спір, як метод: “Скажіть, ви жадібний?” (Чому...)

Висновки. Життя надиктовує свої методи роботи. Скільки журналістів - стільки методів роботи. Всі

працюють по-різному. Творчість не підлягає ніяким обмеженням

РЕЗЮМЕ.

Отже, метод озброює журналіста засобами аналізу дійсності, засобами агітаційного та

пропагандистського впливу на аудиторію. Кожен журналіст оперує ними у відповідності із конкретним

призначенням матеріалу та особливостями теми, що розробляє. Метод журналіста обумовлений в значній

мірі світоглядницькими позиціями. Він включає в себе сукупність засобів пізнання та спілкування ,

прийомів впливу на масову аудиторію, які забезпечують необхідний рівень ефективності журналістської

діяльності. Відзначають три головних методи пізнання дійсності, збирання матеріалу в

журналістиці.1.Метод інтерв”ю. 2.Метод спостереження. 3.Метод вивчення документів

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ, ЩО ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ У ЩОСТОМУ РОЗДІЛІ МЕТОД – спосіб

досягнення потрібних людині результатів у і пізнанні, і у практичній діяльності.

МЕТОД ІНТЕРВ”Ю – журналістський метод, за допомогою якого журналіст отримує 40% інформації.

МЕТОД СПОСТЕРЕЖЕННЯ - один із науніверсальніших методів пізнання дійсності

МЕТОД РОБОТИ З ДОКУМЕНТАМИ – метод, який служить для журналіста для перевірки даних,

зібраних іншими методами.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ ШОСТОГО РОЗДІЛУ

1.Що таке метод журналістської творчості?

2.Які методи журналістської творчості ви знаєте?

3.Які три головних методи в журналістській творчості ви будете використовувати у своїй газетній

практиці?

4.Навіщо необхідна перевірка зібраного матеріалу?

РОЗДІЛ Y11

ЖУРНАЛІСТСЬКИЙ ТВІР. ЕЛЕМЕНТИ ЗМІСТУ. СТРУКТУРА.

МЕТА ЗАНЯТТЯ.

Ознайомившись з даним матеріалом , ви повинні уміти:

1.Дати визначення журналістського твору.

2.Пояснити значення штампу в процесі творчості.

3.Визначити основні складові журналістського твору.

4.Назвати вузлові композиційні основи газетних жанрів.

5.Охарактеризувати структуру доказовості.

6.Проаналізувати три особливості журналістського твору.

Роботу над темою увінчує “застільний період”. Коли журналіст залишається один на одни з чистим

аркушем паперу. І що ж?

Цей етап не те, що легший, а навпаки - значно тяжчий за попередні. Недаремно є в журналістів такий

девіз: “перш, ніж писати, подивися, який красивий білий аркуш паперу!”. Мовляв, не забрудни його

недбалою або фальшивою фразою. Щоб відшукати цілісну співрозмірну конструкцію, необхідно знайти

провідну думку, опорний епізод, ключеву деталь. Для здійснення задуму життєві враження журналіста

повинні немовби викристалізуватися.

УВАГА!

Кристалізація. До такого образу звертався французський письменник А. Стендаль, щоб передати

поступовий, важко вловимий процес визрівання почуття. К. Паустовський спирався на той же образ,

осмислюючи свій журналістський і письменницький досвід. Творчий процес, за його словами, схожий на

кристалізацію, коли з насиченого розчину (цей розчин можна порівняти із запасом спостережень і думок,

накопичених журналістом) утворюється прозорий, і міцний, як сталь, кристал. Який автор не мріє про

подібний підсумок творчих зусиль, який журналіст не прагне створити не просто оперативний, злободенний

твір, а твір талановитий!

Та, на жаль, умови праці в журналістиці такі, що не завжди можна викроїти час на пошуки

найточнішого слова, найвиразнішої фрази, а вже, щоб вдосталь - то його, часу, немає ніколи. І

народжуються в зв”язку з цим самокритичні професійні жарти. І все ж найвірніші слова відкриваються тим,

хто не забуває, що найпростіша фраза “Я вчора увечері прийшов додому” може мати 120 відтінків смислу!. І

залежать вони “всього навсього” від порядку слів у цьому нехитрому реченні..

Отож, “муки слова”, вічні і неповторні!. Німецький філософ Кант показав свого героя саме в момент

такого тяжкого пошуку: “Людина сидить за друкарською машинкою, смалить запоєм, здуває пилинки із

клавіш, відкусює яблуко, згадує Шиллера, тупо дивиться на чистий аркуш паперу, потім на годинника,

прочищає літеру “а”, бере чергову сигарету - і все це називається роботою. Він підстерігає думку. Ось вона

визирнула із кутка, трішечки почекала і стала тихенько наближатися. Ось вона уже зовсім поруч! Ще один-

єдиний малесенький крок - і пастка зачиниться, думка буде спіймана і він відстукає її на машинці!”

Як часто початківцям здається, що їм не вдається перший рядок, тоді, як в дійсності їм не вдається

“пролювання да думкою”. Адже попереду запитання “як писати?”, слід сказати “про що” писати. Цей закон

блискуче сформулював ще в ХУ11ст. французький поет Н.Буало у класицистичних канонах, адресованих

літераторам, але багато в чому, стосовних і для журналістів у сьогоденні.

Иной в своих стихах

так затемнит идею,

Что тусклой пеленой туман

лежит над нею,

И разума лучам его не разорвать, -

Обдумать надо мысль и лишь

потом писать!

Пока неясно Вам, что вы сказать хотите,

Простых и точных слов

напрасно не ищите,

Но если замысел у вас

в уме готов,

Все нужные слова придут на первый зов...

Справді, слушні рекомендації для кожного з нас. Адже часто журналісти чаклують над білим

аркушем паперу, маючи найтуманніші уявлення про те, заради чого ведуть пошук повнокровних фраз. І тоді

порожнечуу ненародженої думки заповнює рятівний штамп. Коли журналіст втрачає центральну думку,

основну тему, у голову лізуть, на папір лягають абсолютно несуттєві подробиці, третьорядні обставини.

Існує цілий набір штампів.

1.Біографічний. Спочатку іде якийсь захоплюючий епізод, а потім розгортається біографічна довідка,

яку можна обірвати в будь-якому місці.

2.Зірочка. Набір епізодів, що відділяють один від одного рятувальними зірочками.

3.Пейзажна замальовка. А далі - цифри, посмішки, знову цифри тепер уже з майбутнього. І пейзаж

тут ні до чого, це шаблонна заставка.

Простота боїться порожнечі! Особливо порожнеча виявляється, коли вона поєднується із

стереотипною формою.

Шаблон, штамп - це продукт творчості людини, якій нічого сказати. Всі ці “рецепти” не вийшли з

вжитку і сьогодні. Навпаки, сьогоднішні “лицарі пера”, часто люди-непрофесіонами, а іноді й амбіційні,

штампи вживають повсюдно. Шаблон страшний тим, що він ковзає повз свідомість. А брехлива красивіть

дає відчуття фальшу. несмаку, примітиву.. Удача в кристалізації думок і почуттів, спостережень приходить

до того, хто готовий прийняти на озброєння максиму Олексія Толстого: “написати слабку фразу - такий же

злочин, як витягти носовичок у сусіда по трамваю”. Поетеса Юлія Друніна адресувалася до літераторів і

журналістів:

Я музу бедную безбожно

Все время дергаю:

Постой!

Так просто показаться “сложной”,

Так сложно, муза,

Быть простой.

Ах простота!

Она дается

Отнюдь не всем и не всегда...

Чем глубже вырыты колодцы,

Тем в них прозрачнее вода.

х х х

Ви повернулися додому із завдання. У вашій записничці, вашій голові гора зібраного матеріалу,

можна трішки відпочити. Так ні ж ! Далі починається творче оброблення матеріалу. Слід не відкладаючи у

довгу шухляду, осмислити, відсортувати матеріал, зібраний вами. Що це значить? Це значить відібрати і

систематизувати факти, цифри, власні враження. Це значить, подумати про композицію, сюжет, монтаж. Не

можна уявити собі журналіста, який може переступити через цей найважливіший етап і відразу приступити

до написання твору.

“Словам належить підчинятися і йти слідом за думками, а не навпаки” - ще в 16ст. писав Монтень.

Якщо ми дійсно хочемо впливати на сучасного читача, то повинні вести його “шляхом наших роздумів”, для

чого, як мінімум, вибудувати зібрані факти у логічній послідовності, що відбиває хід наших думок.

У літературі, говорив М.Горький, іде та ж сама робота, що і в науці. І якщо ти бажаєш звільнити себе

від такої роботи, ти звільняєш себе від журналістики. Для нас з вами особливо важливий монтаж, так само,

як він важливий в кіно і на телебаченні. Для нас з вами особливо важлива композиція, як вона важлива для

художників та композиторів. Для нас з вами важливий сюжет, як важливий він для белетриста. Тому що

сюжет - це не просто сукупність подій, але і засіб пізнання дійсності, засіб розкриття проблеми, розкриття

через дію, через співставлення фактів і цифр, авторських вражень і відчуттів, через протилежність фактів,

через аналіз вчинків героя. Сам відбір фактів - уже є позиція автора. Сюжет виражає думку, суть проблеми,

авторську спрямованість. Авторська концепція, немов каркас споруди, повинна заповнюватися фактами -

квартирами, внутрішнє планування яких надзвичайно важливе.

Як це робити практично? Одні журналісти відбирають і систематизують факти в умі, подумки

будують сюжети, монтують події, малюють композицію. Так чи інакше витрачають час на це і зовсім не

вважають, що витрачають його марно. По-перше, це невеликий час. По-друге, відбір та систематизація

матеріалу органічно переливаються у процес написання. Власне, і стаючи його початком, нічого не крадуть

у цього процесу, лише щедро дарують йому. Нарешті, по-третє, успіх публікації куди частіше визначається

саме обробкою матеріалу, ніж сліпим і випадковим “попаданням” у ціль, яку передбачає публікація. Інші

журналісти, не довіряючи власній пам”яті, проводять всю роботу письмово. Яким чином, наприклад, роблю

це я?

УВАГА!

Передивляюся все, що маю, відсортовую другорядне. Переписую собі лише необхідне. Причому,

виписую не механічно, аналізую. Одночасно із аналізом фактів, їх відбором іде систематизація. Наприклад,

у блокноті записів на 10 аркушів, а систематизований мною матеріал, попередня “розробка” може складати

всього один аркуш. Систематизовуючи факти - відразу ж даю заголовки, підзаголовки, своєрідні рубрики...

Наприклад, пишемо матеріал про декана. Планую такі рубрики: 1.Хто такий декан. 2.Риси біографії,

3.Педагог, 4.Науковець. 5.Смисл роботи декана 6.Характер. 7. Інтереси. 8. Студенти. 9. Колеги по кафедрі...

Під одною рубрикою може зібратися до 10-20 фактів чи епізодів. Починаю із найяскравішого,

найнестандартнішого, найнебанальнішого. Дуже часто звертаюся до словників, енциклопедії, до збірників

типу “Золоті розсипи”, “Великі думки великих людей” та ін..

Отож, обробка матеріалу з блокноту - перше редагування матеріалу.

Головне, що оці мої шматочки-цеглинки зробленого, немов справжні цеглинки, чекають на те, коли їх

будеш ставити на своє місце в матеріалі. Ясна справа, вони ще зовсім сирі, напівфабриканти, але вони вже

наполовину готові до вживання.

Що ще дає “розробка” матеріалу? Вона дае можливість “побачити” весь матеріал, уявити собі його

вагомість.

Переглядаючи підрубрики, рубрики, факти, в них підібрані, я маю можливість визначити напрямок

майбутнього матеріалу, підібрати потрібні думки, подумати, чи потрібні окремі главки. А перед тим у мене

була концепція, під яку збирала матеріал. Дивлюся, чи встояла вона? Так, вистояла.

І у мене пройшло хвилювання, сумбур. Я прекрасно знаю матеріал, вільно в ньому орієнтуюся і

майже готова писати.

Майже, тому що всі факти і дані ще не в тій логічній послідовності, яка зміцнює авторську позицію.

Що треба, щоб розбудовувалася така “логічна послідовність”? Необхідна ще одна дуже важлива деталь!:

необхідний попередньо складений план.

План - це та нитка Аріадни, яку протягуємо від задуму до втілення. Якщо її триматися, нікуди і

ніколи не зіб”єшся, будеш крокувати впевнено до мети і вести читача найкоротшою доріжкою до того, в

ім”я чого пишемо матеріал. М.Горький, маючи на увазі нарис, говорив, що слід поставити собі певні рамки,

слід мати якийсь малюнок, креслення, ясно уявляти собі форму того, що хочеш робити Звичайно, на мою

думку, план потрібен. Але я знаю багатьох моїх колег, які прекрасно обходяться і без попередньої обробки, і

без плану, а працюють легко і просто, і навіть пишуть матеріали талановитіші за “плановиків”. Але ж... В

одному місці у Горького читаємо: “плану ніколи не роблю, план створюється сам у процесі роботи. Не

можна героям підказувати, як вести себе...” І поруч: “В загальних рисах план, звичайно, є, але я не пишу

його на папері”...

Отож, кожен працює так, як йому дозволяє його підготовка, як йому зручно, як вчить його “іскра

Божа”. І якщо з-під вашого пера виходитимуть талановиті матеріали - честь вам і хвала. Щодо плану ми

домовилися: його можна писати, можна тримати в голові, можна вважати, що працюєш без плану.

Найголовніше - ви повинні осмислити матеріал, визначити загальний рух теми, визначити для себе

основні смислові частини матеріалу, порядок їх написання і чергу одного за одним. Але слід ще знайти

конкретну форму побудови матеріалу, розташування. Ведемо мову про композицію журналістського твору.

Композиція (від латинського -compositio - складати, створювати, поєднувати, компонувати) - це

зумовлена задумом, змістом побудова літературного твору, поєднання частин, компонентів, їх гармонія

співвідношення. Але розуміння того, що таке композиція твору, ще не означає вміння практично втілювати

задум у відповідну форму, об”єднувати епізоди, факти, події у єдине ціле. Очевидно, ніколи так не

відчувається єдності змісту і форми, думки і побудови твору, задуму автора і жанру виступу, як при

компонуванні журналістського виступу. Справді, аналізуючи твір, незалежно від його жанру - цієї

органічної єдності не відчуваєш. Нерідко створюється враження незалежності, автономності форми

стосовно змісту. А ось при написанні власного твору, коли на журналіста навалюється надмір зібраної

інформації,таке відчуття відсутнє. Не випадково на запитання про те , що найважче у процесі написання

журналістом твору часто чуєш - “організація життєвого матеріалу”. Матеріал цей чинить опір, не піддається

систематизації, не вкладається у визначений розмір,. ні у вибрану форму викладення. Найчастіше

початкуючий журналіст так і не в змозі подолати труднощі і залишається на поверхні фактів, вдаючись до їх

опису за принципом: “був там - побачив те і те, розмовляв з тим і тим, почув те і те...” Недовершений у

композиційному відношенні твір - це, як правило, недоношений, недодуманий до кінця журналістський

виступ, коли окремі факти, враження, цифри, епізоди не вилились у композиційно довершений текст, до

якого щось важко додати і з якого щось важко викинути.

Найпершою передумовою довершеності твору є таке глибоке входження у зібраний фактаж, коли

автор здатний охопити думкою всі факти, що відносяться до теми, піднятись над ними, тримати їх всі у

голові, без жодного запису. Перед тим, як сідати писати, раджу “загубити” блокнот. У жарті - доля істини:

коли факти, цифри, думки стануть надбанням пам”яті, увійдуть глибоко у свідомість, блокнот стає зайвим.

Початківець-журналіст досить приблизно уявляє собі суть і призначення, механіку композиції. Через це

навіть яскравий матеріал, цікавий замисел не отримує необхідного втілення.

Композиція - це, по-перше, розташування та зв”язок частин у творі. Дитина грає кубиками. Вона

підбирає їх, наближає один до одного так, щоб на своєму місці виявилася кожна частина загального

малюнка... І лиш тільки помилися хоча б в одному випадку - малюнок вийде перекрученим. Але кубики так і

залишаються окремими шматочками. Порух руки - і все розсипається. Композиція ж твору передбачає

зцементованість частин, їх органічний зв”язок.

Композиція - це співвідношення частин. Звучання цілого, ідейна сила твору, розвиток,

“промальованість” головної думки залежать від питомої ваги кожного із елементів, що складають твір.

Якщо другорядне, допоміжне зайняли непомірно значне місце, то, природньо, основне виявиться відсунутим

на другий план.

Сьогодні модно віддавати дань формалізму. Часто за запаморочливими фактами і ефектами форми

раптом виявляється порожнеча, яку автор намагається замаскувати за допомогою всіляких композиційних

хитрощів, сюжетних ходів та красот.

Отже, хитромудра композиція і бездумний шаблон в одинаковій мірі шкідливі - оскільки заважають

розкриттю змісту. Яким би яскравим не був матеріал, якими значними не були думки, композиція не

складається автоматично - її треба відшукати, створити. Композиція часто визначається поведінкою автора,

його безпосередньою участю в подіях, вторгненням у розповідь.

Один із типових методів побудови твору - асоціативний. Коли весь рух матеріалу, зв”язок між

частинами визначається авторськими роздумами, його потенційними та образними асоціаціями.

Роздумуючи над вчинками людей, життєвими ситуаціями і в цьому зв”язку зображаючи характерні епізоди,

автор поступово розгортає загальний замисел. Цей метод побудови твору дає можливість перескакувати у

часі і просторі при порівняно незначній витраті “рядкового фонду”. Цей метод дає можливість зробити

журналістський твір якомога динамічнішим.

У журналістському творі - загальний задум знаходить своє образне вираження. Знайти образ - через

який висвітлюється ідея твору - значить вирішити одне із найважливіших композиційних завдань. Поняття

композиції спочатку виникло в архітектурі, малюванні і музиці, а потім почало застосовуватися в

літературознавстві та журналістиці. Енциклопедія витлумачує композицію як “побудову (структуру)

художнього твору, яка зумовлює його зміст і відображає взаємозв”язок явищ життя”. “Літературна

енциклопедія” розглядає композицію як розділ літературознавства, який вивчає побудову літературного

твору як цілого”.

Якщо проблеми композиції в художній літературі значною мірою вивчені і проаналізовані, то в

журналістиці й досі ще не вияснено специфіку і особливості таких проблем. У багатьох працях, присвячених

публіцистиці та журналістиці, композиція згадується лише для того, щоб підкреслити композиційну

стрункість твору або звинуватити автора в “шаблонності композиції”.

То що ж таке композиція в журналістиці? Чому їй надається такого великого значення? У чому

полягає зв”язок композиції із змістом?

Композиція як структура твору включає в себе таке з”єднання його окремих частин, в якому

другорядне підпорядковується головному і яке надає ідейному змістові найбільшої яскравості і

найдоступнішої простоти. Ясність і переконливість композиції залежить від того, наскільки вдалося автору

точно і правдиво передати той взаємозв”язок, який існує в конкретній дійсності. Адже композиція - це

відображення в творі закономірних зв”язків і об”єктивних процесів, які відбуваються в розвитку природи і

суспільства.

Відійти від цього принципу - значить порушити життєву правду і відірвати композицію твору від

його ідейного змісту. Не можна розглядати композицію як незмінне і раз назавжди дане зібрання систем і

прийомів, які були б придатними для всіх часів і всіх видів літературної творчості. Як розвивається життя,

так само відбуваються зміни і в композиційних прийомах.

Структура будь-якого журналістського твору може вважатися майстерною тоді, коли вона, з одного

боку, так з”єднує і сплавляє між собою всі його складові частини, що створює у нас цілком тверде враження

як про щось єдине ціле, і з другого боку, дає нам найновіше уявлення про ідею і факти, які і розкриває перед

нами автор.

Кожна авторська ідея завжди складається з кількох частин і завжди з”єднується в єдиний вузол. У

цьому вузлі є щось головне, і щось другорядне. Мистецтво композиції журналістського твору полягає не

тільки в тому, щоб усім необхідним часткам вузлової ідеї були надані цілком заслужені і цілком належні

місця, але й в тому, щоб кожна з них не стільки показувала, скільки служила головній одиниці, яка виступає

в ролі основи вузла.

Композиція не мертва схема і не простий механічний засіб, покликаний наповнювати твір багатством

змісту. Всякий твір повинен мати архітектоніку, тобто таку побудову, яка б симетрично розподіляла

мислення поняттями і мислення образами, а також насичувала його ними там, де це найбільш доцільно. Твір

стане струнким, коли в ньому буде серцевина, те головне, довкола чого групується похідне, часткове, менш

важливе.

УВАГА!

У творах різних жанрів існують цементуючі вузли.

У замітці - це факт. З нього, як правило, замітка починається, Факт є композиційним центром замітки.

Довкола нього групуються подробиці, деталі.

В основі звіту - важлива розмова. Своєрідним стержнем є перебіг розмови - це збори, чи сесія,

конференця, чи нарада. Тут багато важить вміння відібрати головне, найсуттєвіше, зробити його

композиційним центром розповіді.

Композиційною основою репортажу є подія. Хід події, її перебіг становить своєрідний хребет твору.

Це надає розповіді відповідної динаміки. У газетному репортажі про подію розповідається, у телевізійному

репортажі - вона наочно відтворюється.

В основі кореспонденції лежить конкретне явище, система однорідних фактів.

У статті - наявний розвиток думки на основі різноманітних, як правило, фактів і явищ.

Значно складнішою є композиція художньо-публіцистичних жанрів - зарисовки, нарису, фейлетону,

памфлету. У них, по-перше, життєві явища і факти аналізуються, по-друге, проблеми розкриваються через

людей, шляхом образного відтворення дійсності. А це неможливо без розгляду життєвих суперечностей, без

відображення конфліктів.

Слід пам”ятати, що майстерність композиції залежить насамперед від яскравості початку. Недаремно

О.М.Горький говорив: “Важче за все -початок, саме перша фраза, Вона, як у музиці, задає тон усьому

творові, і звичайно її шукаєш досить довго”. Важливою функцією композиції є завершальний її етап, який

формує кінцівку твору. Так само як і початок, кінець твору повинен випливати з ідейного задуму автора.

Композиція в журналістиці покликана визначити таке співвідношення частин твору, в якому б

виразно виділявся центр, а потім позначались ті деталі, на яких він тримається або які на тій чи іншій

відстані прилягають до нього. У композиції твору є ще таке поняття, як літературна фарба - це той

особливий кут зору журналіста у творі, яким поведінці людини і плодам її діяльності надається таке

освітлення, що з найбільшою повнотою розкриває їх внутрішній зміст, характер і значення. Сила згущення

фарб залежить від вміння так зіставити факти , щоб вони від свого зіткнення давали відблиск і освітлювали

авторську ідею. А деталь - це та лампочка в композиції, від якої іде світло на центр. Чим більше таких

“лампочок” у структурі твору, тим випуклішою і повнішою постає перед нами його центральна ідея.

Життєві суперечності є основою журналістського конфлікту.

Конфлікт у журналістському творі - це відображення реальних суперечностей життя. На відміну

від художнього твору, де узагальнено відтворюються життєві суперечності, у журналістському -

суперечності реальної дійсності відтворюються з документальною точністю. Завдання журналістики

полягає в тому,щоб підмітити реальні суперечності на конкретних життєвих прикладах, сформулювати

практичну проблему, що вимагає розв”язання, вивчення, дослідження, обговорення. Суперечність, конфлікт

породжують проблему. Звернення до суперечності як до джерела будь-якого розвитку дає можливість

журналістові проникнути у суть подій і явищ, бачити за зовнішньою оболонкою подій і процесів їх

суперечливу сутність - значить писати проблемно. Саме це доказ професійної майстерності журналіста.

Досвід показує, що найбільшу увагу привертають саме “конфліктні” матеріали. Від них найбільша

практична користь і найширший літературний резонанс. Як же конкретно взаємодіють життєва

суперечність, конфлікт і проблема публіцистичного твору. Аналіз найрізноманітніших журналістських

творів за всієї їх неповторності, виявляє одну спільну закономірність: та чи інша життєва суперечність

відображається у конфлікті. Конфлікт у свою чергу викликає запитання. Пошуки відповідей на них

спонукають журналіста до роздумів, аргументації, змушують його переконувати читача у правильності своєї

позиції.

І тут виявляється суттєва відмінність між структурою художнього і публіцистичного твору. Якщо у

художньому творі конфлікт реалізується у сюжеті, тобто у системі подій, взаємин між персонажами,

розкритті їх характерів, у дії, у вчинках, то у більшості творів журналістики, конфлікт описується, про нього

розповідається. Конфлікт, реальна життєва суперечність розкривається переважно за допомогою логіки

понять. У цю систему понять, логічних умовиводів можуть органічно включатися сцени, зіткнення життєвих

позицій живих, невидуманих людей.

Головним у публіцистичному творі є авторська думка, яка цементує увесь життєвий матеріал. Дія, яка

розвивається у журналістському творі, не завжди завершена. Суперечність між реальним і бажаним вимагає

завершеності насамперед у самому житті. Конфлікт журналістського твору - це нерідко суперечність між

тим чи іншим життєвим явищем і позицією журналіста. Такого роду конфлікт лежить в основі статті,

памфлета, огляду, кореспонденції, навіть рецензії. Автор може схвалювати, підтримувати відтворювані ним

явища, а може їх заперечувати і засуджувати. Це характерно майже для всіх критичних матеріалів.

Розповідь тримається на цій суперечності. Вона ж є засобом зацікавлення читача, загострення його уваги,

хоча у традиційний літературний сюжет не виливається.

Серед елементів твору, що служать цілям узагальненого відображення дійсності, слід відзначити

ПРОБЛЕМУ. У найзагальнішому плані “проблема” - це знання про “незнання”, знання про ті сторони

дійсності, якість і сутність яких ще невідомі, але осмислення яких необхідне для досягнення поставленої

журналістом мети.

Логічною формою, що відображає проблему, є ЗАПИТАННЯ.

Проблема в журналістському творі в основному суспільного характеру. Журналістська проблема - це

проблема соціального управління, агітаційного впливу на маси. Проблема відображає не один факт, а

систему фактів, не одне відношення між предметами, а сукурність. У порівнянні з фактом проблема має

більш складну змістовну структуру, синтезує множину фактів, колізій, ідей, об”єднаних між собою. Сама

присутність у творі актуальної гострої проблеми стає якісною характеристикою публікації, свідченням її

професійних достоїнств.

Журналістська проблема - наслідок глибокого аналізу дійсності, оперативного відгуку на злобу дня,

творчих, конструктивних зусиль преси на вирішення виниклих протиріч. В результаті постановки і

вирішення проблеми читач зброюється умінням думати масштабно, по-державному, бачити не статичність

факту, а динаміку суспільного процесу. Уроки вирішення проблеми, подані журналістом у його творі,

залишаються у свідомості читачів і читача як інформація, придатна для використання у майбутньому.

Проблеми у журналістиці не обмежені з предметно-тематичної точки зору. Вони поділяються на дві

основні групи: наукові та практичні. Часто журналістика ставить проблеми, які не можуть бути вирішеними

відомими, тими, що вже використовувалися засобами, і які вимагають принципово нових , наукових

рекомендацій. Проте більше ставиться проблем практичних, коли відома мета і стратегічна засоби її

досягнення, але не визначена тактика, не знайдені організаційні форми, конкретні методи дії.

Нарешті, ще один елемент змісту твору - ІДЕЯ. Вона забезпечує взаємозв”язок всіх елементів змісту.

У майстерно виконаному журналістському творі завжди представлена актуальна, суспільно значуща ідея.

ЗМІСТ журналістського твору забезпечується органічним співвідношенням Факту, Думки, Проблеми. Усі

елементи змісту покликані працювати на ідею. Окрім актуальності, суспільно політичної значимості,

істинності, журналістська ідея повинна бути популярною. Ідея – основна, головна думка, що виражає зміст

твору.

Журналістика - це завжди боротьба “за” і “проти”. Конфлікт як елемент змісту журналістського твору

синтетичний, вбирає в себе групу елементів змісту - фактів, думок, ідей, об”єднаних характером відносин

між ними. Звертання до конфліктних проблемних ситуацій - потреба журналістики як роду творчості, вияву

активної, наступальної позиції журналіста. Конфліктність журналістського твору - не смакування недоліків,

а пошук конструктивних шляхів його вирішення.

До найбільш активних елементів твору відносяться аргументи, що забезпечують ДОКАЗОВІСТЬ

вашого виступу.

Структура доказовості: три компоненти - тезис, аргумент, спосіб доказовості.

РЕЗЮМЕ.