Нерух О.О. Першооснови журналістської творчості

Подождите немного. Документ загружается.

Як бути? Орієнтуватися на місці, перебудовувати концепцію на місці, бо сам винен, що не передбачив

той чи інший варіант.. А може залишити стару концепцію і так і писати, що, мовляв, я гадав, що це

сільський хлопець, що мешкає в гуртожитку, але виявляється... І т. ін.

Ми вже говорили про те, що журналіст повинен жити за принципом “постійна готовність до роботи” -

тобто журналіст повинен працювати щодобово для своєї справ, на свій майбутній матеріал, на газетну

шпальту... Цей принцип не виключає, а передбачає добро, яке ми покликані робити, як лікарі людських душ.

Журналіст кидається на допомогу, навіть не знаходячись на службі. І не лише в силу загальних принципів

гуманізму, не лише тому, що людина повинна бути доброю. Вимога творити добро конкретне нам диктує

наша професія, громадянська позиція журналіста. Без неї не може обійтися жоден, хто називає себе

журналістом. Необхідність власним прикладом стверджувати норми соціальної справедливості є

характерною рисою характеру професіонала-журналіста високого гатунку.

У народі газету по праву вважають і досі одною з “останніх інстанцій” торжества справедливості. До

неї пишуть тоді, коли вже вичерпано на місцях всі офіційні можливості у боротьбі за правду. Ми покликані

допомагати формувати громадську думку, будити у читача роздуми. Це все залежить багато в чому від того,

хто формує і будить, які ми: щирі чи фальшиві, цинічні чи прямодушні, з чистою чи заплямованою совістю,

добрі чи добренькі, непримиримі, чи ті, що йдуть на компроміс. І чи можемо ми самі здійснювати вчинки,

до яких закликаємо в своїх матеріалах.

У цьому плані дуже важлива атмосфера в газеті, яку ми представляємо. Той помиляється, хто думає,

що журналіста уже ніщо не виховує, не розвиває, і не гальмує у розвитку. Не лише в професійному, але і в

людському плані. Атмосфера принциповості, розуміння, демократизму, співпереживання, доброти, що

виключає злобу, заздрість, безпринципність, доноси, робить нас такими, якими ми повинні бути, якщо

хочемо гідно виконувати нашу місію.

Кожен професіонал повинен виконувати свої обов”язки: лікар - лікувати, пожежник - тушити пожежі,

журналіст - писати. І якщо хтось не виконує своїх обов”язків, немає смислу в його професійному існуванні.

Але кожен при цьому не може не здійснювати добрих вчинків понад всілякі моральні норми. Отож,

професійні і загальнолюдські турботи витікають одне з одного. Що первинно, що вторинно? Ніхто не

видумував для журналіста якоїсь особливої моралі. Ми провинні працювати і жити як газетяр, і як

громадянин. І це основа основ нашої професії.

Ніколи не можна забувати, що у порівнянні з іншими рядовими громадянами ми, представники

надзвичайно громадянської професії, дещо краще озброєні. Ми завжди маємо реальну можливість газетного

втручання у розкриття зла. Ця можливість - теж зброя журналіста. Але користуватися цією зброєю слід дуже

обережно, професійно. Абсолютно недопустимо дозволяти “особистому” переливатися через край, зводити

за допомогою газети особисті рахунки. Ми повинні завжди стояти на принципових державних, соціальних

позиціях, відчувати відповідальність, пам”ятати, що ми працюємо в газеті, як представники та виразники

громадської думки. Втручання газетяра в якусь життєву ситуацію дуже дійове.

Журналіст, що працює над збиранням матеріалу (другий етап творчого процесу), це людина, що йде

по сліду. А слід може привести не лише до позитивного, а й негативного матеріалу. Настрій у журналіста на

завданні завжди піднесений, нерви напружені, зір загострений, слух насторожений, витрата розумових та

фізичних сил і енергії - підвищена. Ще отримуючи завдання в редакції, ти був таким же рядовим

громадянином, як усі. І ось ви уже на завданні. Щось змінюється в нашій психології, в голосі, у походці, у

погляді. Чому? Тому, що ти при виконанні громадянського обов”язку.

Звичайно, ми сильні не самі по собі. Ми сильні газетою, яку представляємо. Ми не можемо дозволити

собі жодного недозволеного слова чи вчинка. Ніяких сумнівних знайомств, ніякої злоби чи радості. Все

рівно, витримано.

РЕЗЮМЕ.

Отже, журналістика – процес творчий. І не кожна людина може стати журналістом. Тільки та, що не

помилилася професійними дверима стане справжнім професіоналом. Журналістська майстерність – поняття

складне, багатопланове, багатокомпонентне. Його важко передати навіть у найскладніших визначеннях.

Майстер журналістського слова народжується не одразу. Він формується поступово. Це сплав декілької

начал: вроджених здібностей, різносторонніх знань та наполегливої праці. У психології прийнято говорити

про різні етапи творчого процесу. Вчені розділяютьтворчий процес на декілька стадій в залежності від

позицій самого автора та видів творчої діяльності. У журналістиці виділяють три епати творчого процесу:

виникнення задуму, процес збирання та систематизації матеріалу та реалізація творчого задуму. Умовність

такого поділу очевидна. Другий етап в свою чергу поділяють на декілька етапів: формування теми,

створення концепції, попереднє знайомство із життєвим явищем, зустріч із героями та ін.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ. ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ.

1.Чому говорять, що журналістська майстерність – поняття складне і багатокомпонентне?

2.Поясніть, який існує поділ творчого процесу на етапи.

3.Проаналізуйте кожен етап творчого процесу журналіста.

4.Прокоментуйте місце концепції у творчому процесі.

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ, ЩО ЗУСТРІЧАЮТЬСЯ У П”ЯТОМУ РОЗДІЛІ

ЖУРНАЛІСТСЬКА МАЙСТЕРНІСТЬ – це уміння оперативно відгукуватися актуальні проблеми,

глибоке і компетентне проникнення в суть суспільних явищ, правдиве узагальнення їх із загально-людських

позицій, сміливе, аргументоване, цікаве і переконливе втілення думок у стислій і досконалій літературній

формі, конкретні практичні результати виступів.

ТЕМА – визначення кола життєвих явищчи питань, які відібрані автором і відображені у його творі з

певних ідейних позицій. Сума думок, що виражають ставлення автора до відібраного явища.

АВТОРСЬКА КОНЦЕПЦІЯ – це та ж сума думок автора, але приведена у систему – модель

майбутнього журналістського твору.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ П”ЯТОГО РОЗДІЛУ

1.Що таке журналістська майтерність?

2.Як виникає задум?

3.Що значить процес збирання матеріалу?

4.Навіщо систематизувати зібраний матеріал?

РОЗДІЛ V1

СИСТЕМА МЕТОДІВ ЖУРНАЛІСТСЬКОЇ ТВОРЧОСТІ.

МЕТА ЗАНЯТТЯ.

Ознайомившись із даним матеріалом, Ви повинні уміти:

1.Дати визначення методу.

2.Пояснити класифікацію методів.

3.Охарактеризувати три головних методи пізнання дійсності в журналістиці.

4.Проаналізувати спільне і відмінне між методами спостереження, інтерв”ю та роботи з документами.

Задум визрів, тему знайдено, план продумано, джерела інформації намічено. Можна йти, їхати за

обраною адресою, збирати матеріали, бесідувати з людьми.

Не поспішайте. Оперативність, не значить - поспіх, адже ви не попередили людей про свою появу. І

вони можуть розцінити ваш візит як вторгнення, як неввічливість, безтактність. І будуть праві...

УВАГА!

Майстерність організації контактів, творчість спілкування - завжди рівняння з багатьма

невідомими на шляхах журналістських пошуків. Є точно встановлені “накладки”, коли журналіст приходить

на бесіду у розпал робочого дня, і людина більше думає про роботу, а не відповідає на запитання. Є люди

дуже не прості у спілкуванні, і самовпевненість, розв”язність, гонор можуть вивести такі бар”єри у процесі,

які подолати потім буде неможливо.

Метод журналістської творчості озброює журналіста засобами аналізу дійсності, засобами

агітаційного та організаторського впливу на аудиторію. Кожен журналіст оперує ними у відповідності з

конкретним призначенням матеріалу та особливостями теми, що розробляш. Метод журналіста в значній

мірі обумовлений ідеологією, світопоглядницькими позиціями, функціональною програмою діяльності.

Метод журналіста включає в себе сукупність способів пізнання та спілкування, прийомів впливу на

масову аудиторію, які забезпечують необхідний рівень ефективності журналістської діяльності.

УВАГА!

Слово “метод” у перекладі з грецької означає “шлях до чогось”. Під методом прийнято розуміти

спосіб досягнення потрібних людині результатів і у пізнанні, і в практичній діяльності. Розрізняють

філософські і спеціальні методи.

Спеціальні методи дуже різноманітні. Але умовно їх можна поділити на спеціальні та

загальнонаукові.

Філософський метод, метод наукового пізнання широко використовується журналістами у своїй

роботі. Сюди відносяться спостереження, аналіз, синтез, узагальнення, індукція, дедукція та ін.

Відзначають три головних методи пізнання дійсності, збирання матеріалу в журналістиці.

1.Метод інтерв”ю

2.Метод спостереження

3.Метод вивчення документів

ІНТЕРВ”Ю.

Соціологи стверджують, що переважну більшість інформації журналіст одержує із бесід, особистих

контактів з людьми, методом, що професійно іменується “інтерв”ю”.

Кожен спеціаліст по-своєму споруджує мости до потрібних йому людей, до реальних і потенційних

джерел інформації, але в різних конструкціях є одне спільне. Ветеран журналістики К.Симонов, виступаючи

перед студентами -журналістами МДУ, радив:”Умійте слухати. Умійте дати співбесіднику “виговоритися”,

Це буває значно цікавіше, ніж те, про що ви хочете запитати.”. Безкінечно багато невидимих складників

беруть участь у бесіді всього двох людей. І на відміну від математики “переміна місць” складників “активно

впливає” на результат.

Іноді це правило заявляє про себе буквально. Одна людина, наприклад, не любить бесідувати сидячи

близько до співбесідника, а газетяр, щоб посилити довіру, все підсовується ближче і ближче. То чи буде

позитивним таке інтерв”ю?

УВАГА!

Для журналіста діловий доказ серйозності його намірів - ступінь підготовки до бесіди. І її помічають

завжди. І це може стати вирішальним для бесіди. Микола Павлович Барабашов, академік, всесвітньо

відомий вчений-астроном, був людиною у спілкуванні м”якою, доброзичливою. До всіх ставився шаноблино

– будь-то сивий професор чи юний першокурсник. Але навіть із ним у нас, початківців-кореспондентів

газети “Харківський університет”, сталося непорозуміння. Завдання написати про наукові здобутки

колективу обсерваторі Харківського університету виявилося зірваним. Про зустріч було домовлено

заздалегідь. Микола Павлович прийняв люб”язно і став уважно слухати: ми довго проговорили, і дружньо

розпрощалися, але матеріалу, замовленого редакцією не вийшло. З одної лише причини: загальна підготовка

сімнадцятирічного кореспондента з даної проблеми була ще низькою, а спеціальна підготовка до зустрічі

практично не проведена.

Але як же все-таки досягти взаємної симпатії? Бути завжди готовим до зустрічі. Навіть зовнішність

може стати тим гвинтиком, що “зробить” ваше інтерв”ю. Наприклад, американський соціолог Д.Рисмен

встановив, що в рівних умовах інтерв”юери-жінки отримують більше інформації, ніж чоловіки, практично у

всіх випадках. Але, головне, звичайно, не вік, не зовнішність, а “професійна підготовка”. Уміння

поставити точне, ділове запитання, небанальне, що відрізняє професіонала від дилетанта. Є прекрасний

посібник викладача МДУ Т.Шумилкіної “Не могли бы вы рассказать?”, в якому детально розповідається про

нелегку справу - підготовку до інтерв”ю.

Отож, перша вимога до запитання - його зрозумілість. Воно повинно і для журналіста, і для

співбесідника бути однаково зрозумілим. Інакше кожен буде рухатися у своїй площині і спілкуватися сам

із собою. Друга вимога: питання повинно містити в собі одну думку. Інакше співбесідник відповість на

останню частину запитання, або на ту, яку легше запам”ятати.

“Вистрілить” журналіст чергу запитань-пропозицій - у відповідь - загальна відповідь. Деталізації вже

ніколи не отримаєш. Ще один момент виділяють дослідники:своєчасність, вчасність запитання. Воно

може бути і несподіваним для співбесідника, і незвичним по формі, але важливо поставити його так, щоб

передбачити бар”єр. Одне вдале, професійне запитання може забезпечити успіх матеріалу. Ініціатива в

бесіді - професійна норма для журналіста. Але як важко її вдається досягти! Де не вистачає

компетентності журналіста, відповідальності, там часто виникає демагогія, розиграш. Особливо часто

розігрують початківців. Фальш, нещирість, некомпетентність, настирність часто заважають налагодити

контакт із героєм. Із практики вже нинішніх журналістів відділення: пішов кореспондент писати про

студентську групу. Кореспондент – першокурсник, а на факультеті порекомендували писати про

четвертокурсників. Четвертокурсники – вже люди бувалі, пожартували вони із кореспондентом: такого

понарозповідали про себе і групу! Добре, що редакція має за правило візувати кожен матеріал

кореспондента. Всі “жарти” були виправлені, а кореспонденту був гарний урок…

Точність інформації, істинність матеріалу - професійне правило чесного журналіста. І все ж ми

знаємо, скільки неточностей у найкращих газетах. На жаль. вони невіддільні від будь-якого процесу

пізнання. Є помилки, які можна пояснити поспішністю, халатністю, забуттям, безграмотністю, нарешті... А в

результаті, за М.Твеном народжується “брюква на деревах”. Машинописна сторінка, що заслана до набору,

стільки разів вичитується, стільки разів перевіряється (літпрацівник., заввідділом, автор, бюро перевірки,

коректура, головний редактор, “свіжа голова” - черговий співробітник...) І все ж “ляпи” трапляються... У

редакції тоді - траур. шукають того, хто винен... Наприклад, якщо хтось захоче у підшивці “Комсомольської

правди” відшукати номер за 13 серпня 1945 року, він його не знайде. У цей день газета вийшла з датою 13

січня 1945р. Як це могло трапитися? Та на якому завгодно етапі... А найчастіше – через поспішність,

халатність, неуважність кореспондентів, які і приносять ці помилки до редакції.

Процес розмови, хоч він і триває порівняно недовго, можна умовно розділити на ряд етапів:

підготовку до розмови, саму розмову, розшифровку та осмислення інформації.

УВАГА!

Підготовку до розмови, до ІНТЕРВ”Ю, поділяють на загальну, конкретну, психологічну.

Під загальною, прийнято розуміти загальний розвиток журналіста, ерудицію, обізнаність з життям,

його проблемами. Словом, до першого і наступних інтерв”ю журналіст готується все життя. Вивчення тих

чи інших наук, спілкування з людьми, читання літератури, в тому числі спеціальної - все це ота загальна

підготовка до інтерв”ю. З кожною черговою розмовою журналіст набуває досвіду, навичок. Але для того,

щоб провести перше інтер”ю і не зазнати фіаско, треба мати первісний відповідний запас інтелектуальної

міцності, який набувається на студентській лаві, коли молода людина проходить свої “університети”.

Іншими словами, треба самому ставати особистістю, інтелігентом у повному і найвищому значенні слова.

Зрозуміло, все це здобувається: і загальний розвиток, і ерудиція, і професійні знання, знання особливостей

журналістської праці, її психології, і розуміння людини, і спеціальні знання різних сфер життя, виробництва,

про які писатиме журналіст - усе це дається людині в результаті освіти і самоосвіти.

Особливо багато суперечок виникає з приводу обізнаності у спеціальних питаннях, тобто проблемах

виробництва, науки, культури. Добре було б, щоб журналіст був обізнаний з ними на рівні спеціаліста. Але

досягти цього практично неможливо через специфіку журналістської професії, та й не завжди є в цьому

потреба. Адже журналіст має справу насамперед з громадською думкою, масовою або буденною свідомістю.

Отож, знання газетяра повинні бути дещо іншої якості, порівняно із спеціальними. Вони повинні бути більш

широкими, щоб зрозуміти головні тенденції, новизну явища. Для початкуючого журналіста важливе

значення має конкретна підготовка до інтерв”ю. Вона в повному обсязі передбачає визначення мети,

попереднього вивчення предмета розмови, підготовку запитань, а також погодження організаційних

проблем (місце та час зустрічі).

Знайомство з об”єктом слід починати з довідників, посібників, розмов із спеціалістами, інструктажу в

редакції. Слід дізнатися все про особу, з якою будеш розмовляти, тут особлива роль належить власній

бібліотеці, записничці, власному досьє.

Місце розмови, мистецтво розмови – це все дуже на пеший погляд прості, а насправді серйозні

моменти підготовки до інтерв”ю. Журналіст повинен пам”ятати, що із запитання починається наука,

література, публіцистика. Як нагадав у свій час А.Аграновський, перша літературна пам”ятка древньої Русі -

знамените “Слово о полку Ігоревім” - як починається? Із запитання: “Не лепо ли ...” Якщо іти вглиб історії

до античного світу, то діалогічна форма викладення думки домінувала у Сократа, Платона та багатьох інших

мислителів древності. Не випадково запитання як форма розгортання думки спеціально досліджується

наукою в наші дні.

УВАГА!

Декілька правил-порад у спілкуванні:

1.слід чітко усвідомлювати мету - що саме ти хочеш дізнатися,

2.ніколи не соромся свого незнання,

3.дошукуйся істини. май аргументи,

4.будь скромним та тактовним у розмові,

5.успіх інтерв”ю залежить від техніки запису.

НЕ ЛИШЕ ЗАПИСНИЧКА, А Й ДИКТОФОН МОЖЕ скувати співрозмовника. Поводьтеся з ними

делікатно.

6.Завершуючи розмову, слід проконтролювати достовірність отриманих даних у самого співбесідника

(прізвище, ім”я, по-батькові, відсотки, імена, підписи, дати, місце дії...). Як правило після завершення

розмови просив матеріал завізувати безпосередньо у своїй записничці.

Записи слід розшифровувати, систематизувати. Кожен це робить по-своєму. Знаменитий публіцист

Овечкін ніколи нічого не записував, а робив це наступного дня. Вважав, якщо забулося, не залишилося в

пам”яті - то воно і не було важливим для справи.

Тетяна Тесс вела, наприклад, щоденник. Інші - пишуть конспект. Важко навчити людину без

здібностей талановито писати, але навчити сумлінно, за певною системою добирати матеріал, можна

кожного.

МЕТОД СПОСТЕРЕЖЕННЯ

Один із найуніверсальніших методів пізнання дійсності у повсякденній практиц, у науці, мистецтві,

журналістиці – метод спостереження. Через відчуття, сприйняття людина йде до певних уявлень. Метод

спостереження передбачає мету, це цілеспрямоване бачення, коли людина “не тільки бачить, але й дивиться,

не тільки чує, але й слухає, а іноді вона не тільки слухає, але й прислухається, і навіть вслуховується”.

Спостережливість - складова частина професійних здібностей журналіста, письменника, художника, яка з

роками вдосконалюється, поглиблюється. Уже в процесі спостереження виявляється творча увага, вміння не

лише бачити, а й відчувати, співпереживати.

Журналіст ніколи не може передбачити, як і коли знадобиться те чи інше спостереження. Вони

закарбовуються в пам”яті і за дивовижними законами асоціацій, виникають несподівано як характерна

деталь, спонукаючи до дальших пошуків.

І все ж, журналістське спостереження - це планомірне, цілеспрямоване спостереження, яке має чіткі

політичні, соціальні орієнтири, визначається творчими інтересами автора. У науці, у творчій практиці

прийнято розрізняти відкрите і приховане спостереження. У першому випадку люди, співрозмовники,

учасники тієї чи іншої події, знають, що за ними спостерігають, що їх вивчають. Це найбільш поширений

метод спостереження. Іноді ж виникають конфліктні ситуації, коли журналіст не відразу повідомляє, що він

журналіст і про збирається писати. Такий вид спостереження називається прихованим. Крім цього,

спостереження класифікують за ступенем участі журналіста у досліджуваній ситуації, а тому говорять про

спостереження включені і невключені, причому кожне із них може бути відкритим, так і прихованим.

Включене спостереження маємо тоді, коли журналіст змінює професію, тобто на певний час стає

членом того чи іншого колективу, члени колективу, як правило, не знають, що їх колега - журналіст, і що він

спеціально за ними спостерігає. Часто журналісти ще називають цей метод “методом переміни професії”.

Цей метод у журналістиці знає величезну кількість варіантів. До цього методу вдавалися такі публіцисти як

Михайло Кольцов, Лариса Рейснер. Михайло Кольцов тиждень працював таксистом. “Три дні у таксі”. “Сім

днів у класі”, “У загсі”... Рейснер була учасницею революційних подій у Німеччині. Результатом

журналістських спостережень стала її праця - цикл нарисів “Гамбург на барикадах”. Такий спосіб

спостереження має ряд безсумнівних переваг - співучасники події бувають із журналістом відвертими, а

головне - журналіст працює певний час у “шкурі” власного героя, пізнає явище ніби зсередини.

Включене, приховане спостереження нерідко переростає у відкрите. Для нього характерна така

основна ознака: журналіст виступає легально.

Невключене спостереження є більш поширеним і типовим. Журналіст спостерігає за персонажами

майбутнього твору зі сторони, і вони знають, з ким мають справу. Але зацікавленість журналіста, його

професійні здібності, вміння встановити контакт з людьми, зацікавити їх у подачі відповідної інформації,

приносить, як правило, позитивні результати.

Цьому повною мірою сприяє використання в журналістиці соціологічних, науково більш точних

методів спостереження. Особливо при перевірці достовірності зібраної інформації. Насамперед, журналіст

повинен пам”ятати про свої звички й уподобання. І дуже важливо, щоб він бачив у житті те, що є, а не те,

що хочеться бачити, і по можливості нейтралізував дію вироблених установок. Важливо вміти

контролювати і перевіряти отримані дані, зокрема шляхом вивчення документів, консультацій з

компетентними людьми, повторними спостереженнями.

Особлива складність виникає тоді, коли автор збирає матеріал для критичного виступу. Від нього, як

правило, приховують негативні факти, називаючи несуттєві деталі, йому намагаються дати необ”єктивну

інформацію, від нього приховують компрометуючі матеріали, документи. В.Аграновський слушно радить не

відразу розкривати ціль приїзду, оскільки компрометуючі документи можуть бути приховані. За

журналістом може бути встановлено і “нагляд”, коли для нього виділяють особу, що його супроводить... Але

є ще випадки, коли при збиранні критичного матеріалу виправдовує себе система “понятих”, тобто третьої

особи - місцевого журналіста, представника вищого керівництва та ін.

В інших же ситуаціях, особливо коли журналіст хоче вивідати якомога більше побутових подробиць,

присутність третьої особи шкідлива - співрозмовник може соромитись. Словом, ніхто не може придумати

рецептів на всі випадки життя, а тому молодий журналіст повинен виявляти винахідливість, швидко

орієнтуватись у конкретній ситуації, пам”ятаючи, що від його поведінки, організованості, стриманості,

спокійної настирливості, акуратності, скромності, дисциплінованості залежить якість зібраної інформації, а

значить, і якість майбутнього виступу.

Говорячи про спостереження, ми так чи інакше маємо працювати з документами. РОБОТА З

ДОКУМЕНТАМИ.

Лат. dokumentum - повчальний приклад, спосіб доказу. Під документом прийнято розуміти

зафіксований відповідним способом на папері, магнітній чи фотоплівці факт чи явище.

Журналіст звертається до документів як джерел фактів та ідей, думок, оцінок, подробиць тощо.

Документи можуть служити самостійним джерелом інформації для журналіста, засобом перевірки даних,

зібраних з допомогою інших методів, служити способом попереднього знайомства із ситуацією, проблемою,

виступати як метод збору матеріалу в сукупності з іншими методами. Рідко який матеріал можна зробити не

звертаючись так чи інакше до документів. Навіть добре інтерв”ю без цього неможливе. Тому журналіст

повинен бути обізнаним з основними принципами роботи над документами. Вони докладно розроблені в

сучасній науці, зокрема в соціологічній, історичній, соціальній психології, джерелознавстві. криміналістиці.

Робота над документами передбачає їх класифікацію, встановлення достовірності наявних у них відомостей,

логічний аналіз самих термінів, тощо.

Соціологи пропонують класифікувати документи за способом їх фіксації: рукописні, друковані, кіно-

та фотодокументи, магнітні стрічки, за типом фіксації - особисті, громадські, за статусом - офіційні й

неофіційні, за способом одержання документа - такі, які циркулюють вільно - програми конференцій, тези

доповідей, статистичні збірники і спеціально замовлені або “цільові”, створені на замовлення редакції чи

окремого журналіста довідки, копії документів, описи справ чи біографій, за ступенем близькості до

опитуваного об”єкта - первинні, тобто такі, які відображають стан справ, конкретну реальність, і вторинні,

тобто такі, які складені на основі інших документів.

Правильна класифікація дає можливість журналісту зорієнтуватися у достовірності документа при

його аналізі. Цілком зрозуміло, що журналіст передусім користується офіційними матеріалами. Вирішальне

значення має логічний аналіз, зіставлення документів, думка авторитетних людей.

У роботі над документами багато залежить від мети їх використання. Одна справа, коли журналіст

звертається до документа за фактичними даними, цифрами, інша - коли звертаємося для характеристики

певної особи.Журналіст може знайти в ньому потрібні деталі, характерні штрихи, Нерідко документ є

висхідним моментом при зародженні нової цікавої теми, важливої проблеми. Буває і так, що автор шукає в

документі підтвердження або заперечення певної позиції.

Таким чином, документальні дані є важливими, іноді навіть основними (особливо. коли йдеться про

виступи на теми історії) джерелами журналістської інформації. Тобто робота над документами майже

завжди супроводжує журналістський пошук. Прибувши на новий об”єкт, досвідчений журналіст

здебільшого починає роботу не з розмов з потрібними людьми, а із знайомства з відповідними документами.

Іноді виникає потреба ознайомитися з документами у процесі збору матеріалу чи навіть після його

закінчення. Але завжди слід дотримуватися елементарної культури праці. Потрібні факти необхідно чітко і

точно виписати. Все це може знадобитися і заощадити час.

Існує ще багато суто журналістських професійних прийомів та методів роботи.

Наприклад, М.Шагінян знайомство з новою місцевістю починала із знайомства з комплектом місцевої

газети. Існує в журналістиці так званий метод “провокованих ситуацій”. Як часто він приміняється?

“Провокація” ні в якому разі не повинна ранити людину. Наприклад, “Ти коли перестав отримувати двійки”

– запитання студенту. У цьому випадку співбесідник або “розколеться”, або буде гніватися.. Але лід буде

зламаним. Можна розігрувати багато варіантів. Як правило, вони вдаються новачкам. Для чого це? Щоб

викликати справжні емоції співбесідника. Є ще варіант “неочікуваних зустрічей”. Часто цей метод

використовують по телебаченню. (Передача застійних часів “Про добрих людей” Валентини Леонтьєвої).

Але такі прийоми вимагають сумлінної підготовки і точної “дози”. Інакше можуть бути “недозволені

розиграші”.

Що ж визначає дозволеність того чи іншого творчого прийому? Моральне почуття журналіста,

суворий етичний самоконтроль. Торкаючись інтимного боку біографії героя журналіст повинен подумати,

чи не принизить він чиєїсь гідності, чи не винесе на загальний огляд абсолютно інтимних речей. Спочатку

подумки “подивись в очі” своєму героєві, чи не буде тобі соромно опісля? Журналістка “Известий” Ніна

Александрова загинула в авіаційній катастрофі під Харковом тому, що полетіла “подивитися в очі” одному

пройдисвітові. Хоча матеріал у неї був повністю готовий... І вона могла цього не робити. Тетяна Тесс так

описала свій професійний принцип: “Пам”ятай про сотні тисяч, мільйони екземплярів кожного вашого

виступу, що ви приводите в рух величезний механізм, і навіть всі результати цього руху ви не можете

завжди передбачити...”

Перевірка, перевірка і ще раз перевірка.. Не лише фактів, але і почуттів. Тримати свою зброю

чистою...Ось моменти, які виділяє в методах журналістської творчості , наприклад, Валерій Аграновський:

- Збираючи матеріал, ми схожі на акторів, що “входять в образ” за системою Станіславського. Але є

пікантна подробиця. Справа в тому, що акторський талант - це перш за все талант перевтілення, який неначе

незалежний від особистих рис виконавця. Для того, щоб зіграти розумного героя, актору не обов”язково

бути інтелектуалом. В журналістиці подібне неможливе. Нам ніхто не пише текстів, не ставить мізансцен.

Ми самі і режисери, і драматурги, і виконавці. Ось чому, збираючи, все підпорядковуючи цій меті, ми

можемо, гадаю, прикинутися і хитрими, і довірливими, і підозрілими, і ніякими, і наївними..., залишаючись

при цьому у всіх випадках життя принциповими, чесними, великодушними, порядними. Саме такі риси у

поєднанні із будь-якою тимчасовою маскою, повинні гарантувати і нам самим, і оточуючим чистоту наших

помислів. І все це при абсолютній чіткості наших світоглядницьких позицій, про збір якого б матеріалу не

йшла мова - позитивного, чи критичного.

Додам від себе, якого б розуму чи таланту журналіст не був, але якщо він діє прямолінійно, прирікає

себе на великі труднощі, які не завжди можна перебороти. То чи можна зробити висновок із сказаного, що

для досягнення мети - збирання матеріалу - “всі засоби добрі”? Ні в якому разі. Здібність до перевтілення

повинна бути обмежена певними рамками, тим більше, що журналіст представляє не лише себе, а й свою

газету.

Журналіст не має ніяких привілеїв. Наша рівна, скромна, гідна, твереза поведінка - гарантія не лише

успішного збирання матеріалу, а й його нормального проходження на газетну полосу. Не можна забувати,

що на нашу поведінку може надійти до редакції рекламація, і тоді стаття не вийде - загине і тема, і

безпрограшний факт.

Можливо, це ази журналістики, які знає кожен, як таблицю множення. Але ж таблицею множення ще

треба уміти користуватися.

Загальне завдання - стратегічне - ми вирішуємо в залежності від нашої концепції. Саме вона

допомагає окреслити коло осіб, з якими слід зустрітися, і суму інформації, яку необхідно отримати. Щодо

черговості зустрічей, методів роботи, то це завдання тактичне. Його диктує конкретна обстановка.

З-під пера журналіста можуть виходити матеріали і критичні, і позитивні. І поділ цей, звичайно,

умовний. Але готуючи матеріал, слід завжди пам”ятати, що ти маєш на увазі. На стратегічне завдання ця

обставина практично не впливає, але з тактикою і поведінкою журналіста відбуваються деякі метаморфози.

Так, наприклад, збираючи матеріал з наміром хвалити, ми виявляємося в ситуації, коли ми бажані гості у

господарів, а вони - гостинні господарі. Ця психологія вносить корективи в загальні принципи нашої

поведінки. Ми можемо дозволити собі розслабитися. Але й тут не можна втрачати контролю над собою.

Дзвінок або лист про вашу поведінку надходить до редакції швидше, наж ви туди повернетеся. Журналіст

дуже ранимий професіонал. А репутацію свою слід високо цінити і берегти.

При збиранні позитивного матеріалу ви можете брати участь в подіях, а не йти їхніми слідами, писати

“зсередини”, а не описувати “іззовні”. Збувається ваша вічна мрія: особисто відчути, спробувати, побачити,

переконатися. Журналіст піднімається в небо, опускається на дно моря, працює поряд з лікарем, педагогом,

сталеваром... Все бачить “при виконанні”.

Коли ж мова йде про негативний матеріал, справа значно ускладнюється. Журналіст виявляємося у

стані “війни” чи “збройного нейтралітету”, у повній бойовій готовності і те ж саме відбувається і з нашими

героями. І кожна із таких ситуацій тягне за собою свій метод роботи.

1.Метод “із прикриттям”. Знаходиш “прикриття”, версію, з якою йдеш на завдання. І весь час, не

викликаючи особливої підозри, спокійно шукаєш факти, такі необхідні. Цей метод застосовується тоді, коли

є до того серйозні аргументи. “Дах” слід придумувати надійно, щоб він міцно закривав головну мету

завдання.

2.Метод “робити із себе дурника”. Дурний дурнішого, коли ти більшу частину часу у роботі

проводиш за принципом: всі навкруги розумні, а я чогось не розумію.

3.Метод з відкритим забралом, коли журналіст з”являється і відкрито заявляє всю суму своїх

претензій. Цей метод - універсальний. Чому?

а) відкритість ваших дій є свідченням поваги до права супротивника на захист.

б) захищаючись, супротивник викладає свої докази, а це штовхає вас на більш поглиблене вивчення

проблеми.

в) відкрите забрало породжує у людей відчуття справедливості, знімає недовіру до журналіста.

г) цей метод рішуче полегшує вироблення позитивної програми

д) по-людськи непорядно повертатися додому, мовчки везучи звинувачення на адресу інших. Хай

звинувачення буде кинуте в обличя, і хай рукавичка та буде піднята!

Що важливо у роботі журналіста? Важливо виявляти гнучкість розуму, чутливість до умов, у яких

працюєш, різноманітність тактики, винахідливість у підходах, артистизм у виконанні - іншими словами,

весь свій талант, щоб у конкретній ситуації відшукати оптимальне рішення і забезпечити збір матеріалу. Але

вибір методів для досягнення мети не повинен бути для вас байдужим.

УВАГА!

З цього приводу - декілька правил:

1.Журналісти повинні бути до тонкощів тактичні, але істину повинні встановити, як слідчий, що

виясняє у рідних обставини насильницької смерті близької людини. Не можна “вриватися” у тему, слід

входити у неї повільно, за принципом “тихіше їдеш - далі будеш”.

2.Коли тема пов”язана з гострим конфліктом , слід працювати не одному, а групою, або ж звертатися

за допомогою до людей на місці. Як у слідчого - завжди є “німий свідок” - понятий. Місцеві люди - ваші

помічники - особливо можуть постраждати при підготовці негативного матеріалу, Ви підете, а вони

залишаться серед людей, про яких допомагали збирати негативні факти. Отож, беріть їх у свідки, коли

можете гарантувати їм свій захист.

3.Як бути, якщо співбесідник просить зберегти таємницю розмови? Вирішувати “для преси” чи “не

для преси” повинен сам співбесідник. Якщо вже герой відкрив рот, то тим самим втратив право на

мовчання. Інша справа - збереження таємниці самої процедури розмови.