Нечитайло В.А., Кучерява Л.Ф., Погребенник В.П. Систематика вищих рослин. Лабораторний практикум

Подождите немного. Документ загружается.

В.А. Нечитайло, Л.Ф. Кучерява, В.П. Погребенник

Рід Кедр (СеоТде)

Могутні, довговічні дерева. Хвоя у кедрів розміщена на вкорочених паго-

нах в пучках по 20-40 штук, коротка, цупка, неопадаюча на зиму (рис.25, 9).

Стиглі шишки розпадаються на окремі луски. В роді Кедр є чотири види:

к. атласький (С. аііапйса) з Атлаських гір, к. ліванський (С. ПЬапі) з гір

Лівану і Сірії, к коротколистий (С. Ьге\л1оІіа) з Кіпру, к. гімалайський,

або деодар (С. сгеос/ага) з Гімалаїв (рис. 25.12). В парках Криму і Кавказу

культивують три види кедра: ліванський, атласький та гімалайський.

Відмічаємо, що види кедрів відрізняються за довжиною листків, формою

шишок та опушенням молодих пагонів, а насіння з крилом, дрібне (рис. 25.12),

поїдається птахами.

Деревина кедрів високо ціниться у будівництві. Всі кедри є красивими

декоративними рослинами. В природі більшість кедрів є зникаючими

рослинами і потребують суворої охорони (наприклад, кедр ліванський).

Рід Ялина, або смерека (Рісеа)

Дерева, інколи досить високі ( до 50-60 метрів), стрункі, з конусо-

подібною кроною. Хвоя у ялин чотиригранна, рідше плоска. Шишки ялин

Рис. 26. Ялина європейська, або смерека (Рісеа

аЬіез). 1 - гілка з листками, мікростробілами (а), молодою

(б) та стиглою (в) шишками, 2-3 - листок та його попереч-

ний переріз, 4 - мікроспорофіли з мікроспорангіями (м),

5 - насінна луска з зовнішнього боку (а - коротка покрив-

на луска), 6 - насінна луска з насінням, 7 - насінина,

8 - сходи

Систематика вищих рослин. Лабораторний практикум

Рис. 27. Ялиця біла (АЬіез аІЬа): 1 - гілка з мікростробілами (а), 2 - гілка з

молодою шишкою (а), 3-4 - листок та його поперечний переріз, 5 - мікроспо-

рофіли з мікроспорангіями, 6 - стигла шишка, 7 - шишка частково розпалась,

н - насінна луска з двома насінними зачатками, 9 - насінна (а) і покривна (б)

пуски з зовнішнього боку, 10 - насінна луска з насінням, 11 - насінина, 12 -

проросток

циліндричні, повислі, стиглі не розсипаються. їх покривні луски сховані під

насінними. В роді є близько 35-50 видів ялин, поширених у лісовій зоні

Євразії і Північної Америки. З них у флорі України представлений один

вид, багато є в культурі.

Ялина звичайна, або смерека {Рісеа аЬіез) (рис. 26). Росте в

лісовій зоні Європи. Це вічнозелене дерево до 30(45) м заввишки, з

пірамідальною кроною і темною, дрібно-лускуватою корою. Розглядаю-

чи гербарні зразки чи зелені зрізані гілки, відмічаємо, що листки ялини

звичайної загострені на верхівці, чотиригранні (рис. 26.2-3), 1-2,5 см

завдовжки, розташовані по спіралі. Шишки у неї 8-10 (15) см завдовжки,

В.А. Нечитайло, Л.Ф. Кучерява, В.П. Поаребенник

Систематика вищих рослин. Лабораторний практикум

Родина

Таксодієві

(Тахосііасеае)

До таксодієвих відносять 9 родів та 14 видів, поширених тепер

острівцями в горах Північної Аме- ~" ™"

рики і Східної Азії. У флорі України

в природному стані не зустрічають-

ся, лише культивуються в півден-

них районах, рідше в помірному

поясі. Великі реліктові дерева з

пінійними або лусковидними вічно-

зеленими чи опадаючими листка-

ми. Мікростробіли дрібні. Мікроспо-

рофіли несуть від двох до дев'яти

мікроспорангіїв. Пилок без повітря-

них пухирців. Шишки також досить

/дрібні. Покривна і насінна луски в

них зростаються. На них утво-

рюється від двох до дев'яти

насінних зачатків і дрібних насінин з

невеликим крилом.

Рис. 28. Таксодієві: 1-2 - секвойядендрон велетенський, або мамонтове

дерево (Зециоіабепдгоп дідапіеит): 1 - гілка з шишкою, 2 - пагін; 3-6 - сек-

войя вічнозелена {Зециоіа зетреп/ігепз): 3 - гілка з шишками (а) та мікро-

сіробілами (б), 4 - пагін, 5 - мікроспорофіл з мікроспорангіями,

(і насінна луска з насінними зачатками, 7 - шишка

з виїмчастими по краю насінними лусками (рис. 26.1). Насінина з плівча-

стим крилом, яке в три-чотири рази довше від неї (рис. 26.6-7).

У Передураллі та в Сибіру поширена ялина сибірська (Р. оЬоуаІа).

На Кавказі росте ялина східна, або кавказька [Р. огіепіаііз), яка має

вузькоконічну крону і короткі листки (4-8 мм завдовжки). На схилах гли-

боких тінистих ущелин вона досягає 50-60 м заввишки. Ялини ка-

надська (Р. сапао"епзіз) і колюча (Р. рипдепз) з Північної Америки з їх

чудовими садовими формами — сріблястою і блакитною — часто

культивують по всій Україні в парках, скверах і садах.

Деревина ялин м'яка, легка, йде переважно на виготовлення паперу,

штучного шовку, рідше використовується як будівельний матеріал та

для виготовлення музичних інструментів. Кора ялин містить таніди, з

хвої добувають аскорбінову кислоту. Ялини тіневитривалі, вибагливі до

родючості й вологості грунту, здебільшого досить холодостійкі, утворю-

ють темнохвойні ліси (ялинники) або частіше з іншими хвойними і лис-

тяними деревами — мішані ліси.

Рід Ялиця (АЬіез)

Високі дерева (до 40-80 м заввишки), з гладенькою, частіше сірою корою,

плоскими листками і прямостоячими циліндричними шишками, які при до-

стиганні розсипаються на окремі луски. Насіння з крилом. Р'щ налічує близь-

ко 40 видів, поширених в горах помірної та субтропічної зон північної півкулі.

З них в Україні є один вид — я. біла(А. аІЬа). У парках вирощують близько

20 видів, і серед них я. бальзамічну (А. Ьаїзатеа) з Північної Америки, я.

сибірську (А. зіЬігіса) з Сибіру, я. кавказьку, або Нордмана (А. погдтап-

піапа) з Кавказу, я. одноколірну (А. сопсоїоі) з Північної Америки.

Ялиця біла (А. а/Ьа) (рис. 27). Струнке дерево до 30-40 м заввиш-

ки. Розглядаємо гілки, листки та шишки ялиці білої. Хвоя у неї розташо-

вана на пагонах гребінчасто, ніби в одній площині (рис. 27.1.6).

Відмічаємо, що листки у неї плоскі, на верхівці роздвоєні, знизу з двома

білими продиховими смужками (рис. 27.3-4). Шишки циліндричні (10-15

см завдовжки), при дозріванні насіння розсипаються. Покривні луски ви-

совуються назовні довгим вістрям (рис. 27.6, 9). Проростки мають бага-

то сім'ядольних листків (рис. 27.12). Деревина ялиць білувата, м'яка,

без смоляних ходів. З неї виготовляють меблі, папір та віскозу. Насіння

багате на олію, вітамін С, скипидар. З кори ялиць одержують смолу, з

листків і молодих гілок — ялицеву олію. Ялиці ціняться також як деко-

ративні дерева, тому їх часто вирощують у парках, дендраріях, бо-

танічних садах тощо.

Порядок Кипарисові (Сиргеззаіез)

Включає дві родини: Таксодієві (Таходіасеае) і Кипарисові

(Сирлеззасеае) .

В.А. Нечитайло, Л.Ф. Кучерява, В.П. Погребенник

Систематика вищих рослин. Лабораторний практикум

Матеріал для заняття: гілки з листками та шишками, пилок і

насіння мамонтового дерева, секвойї вічнозеленої, метасеквойї ки-

тайської, таксодіума дворядного.

Завдання: розглянути листки, шишки, пилок та насіння різних

видів таксодієвих, звернути увагу на форму і розміри шишок і насіння.

Рід Секвойядендрон, або мамонтове дерево (Зещиоіадепдгоп).

До цього роду належить лише один вид.

Секвойядендрон велетенський, або мамонтове дерево

(Зещиоіаа'епо'гоп дідапіеит) (рис. 28.1-2). Однодомне вічнозелене де-

рево 80-100 м заввишки, зі стовбуром до 10 м в діаметрі, вкрите корою

в 60-70 см завтовшки. Одна з найдовговічніших рослин —живе до 3-4

тис. років. Гілки дерев товсті, загинаються догори, ніби ікла мамонта

(звідси й назва — мамонтове дерево). Листки шилоподібні, розміщені

по спіралі, сірувато-зелені. Шишки 5-7 см завдовжки і 3-6 см завшир-

шки, звисаючі, не розсипаються. Насіння дрібне (3-5 мм завбільшки), з

тонкими, короткими крильцями до 1 см завдовжки.

Секвойядендрон — ендемік Північної Америки. У Каліфорнії (на ви-

соті 1,5-2 тис. м) налічують лише близько 500 старих дерев, які охоро-

няються. В Україні (Південний берег Криму) мамонтове дерево культи-

вують з декоративною метою. У садових форм листки мають жовтува-

те, золотисте, сріблясте, сизувате забарвлення.

Рід Секвойя (5едио/а)

Сюди належить один вид.

Секвойя вічнозелена (Зедио/а зетрегуігепз) (рис. 28.3-7) Це

гігантське вічнозелене дерево росте в західній частині Північної Америки

на Тихоокеанському узбережжі. Висота його досягає 110 м, діаметр —

6-7 м. Тривалість життя дерева — понад 2000 років. В Україні секвойя до-

бре росте в умовах Південного берега Криму. Має цінну деревину, досить

декоративна і швидкоросла. Розглядаючи натурні об'єкти, відмічаємо, що

листки секвойї плоскі, лінійні (рис. 28, 4), зверху блискучі, зісподу бліді,

на бічних пагонах дворядні, на вертикальних притиснуті до стебла (рис.

28.3). Шишки дрібні (до 3 см завдовжки). Насіння теж дрібне. Довжина

насіння з крилом становить 5-6мм.

Рід Метасеквойя (Мегззедио/а)

Представлена одним видом.

Метасеквойя гліптостробусовидна, або китайська (Меіазедиоіа діур-

іозігоЬоіо'ез) (рис. 29). Дерево до 30-35 м заввишки і до 2 м у діаметрі.

Древній релікт, що зустрічається в природному стані тільки в Китаї. Листки

дворядні, лінійні (рис. 29.1, 7), на зиму опадають; опадають навіть пагони.

Шишки майже кулясті, до 2 см в діаметрі, на довгих ніжках (рис. 29.1,2). Ме-

тасеквойя вирощується в багатьох ботанічних садах світу. В Україні успішно

росте від Ялти до Києва. В 20 років досягає 20 м заввишки і до 1,5 м в обхваті

стовбура. Шишки з'являються на 6-9 році і дають схоже насіння (рис. 29.3).

В.А. Нечитайло, Л.Ф. Кучерява, В.П. Поаребенник

Рід Таксодій (ТахоаЧит)

Представлений двома видами, які ростуть в Північній Америці.

Таксодій дворядний, або болотний кипарис (ТахоаЧит а"із-

Ііспит). Листопадне та гілкопадне дерево до 30-35 м заввишки з

ніжно-зеленою кроною і товстим (до 12 м в обхваті) конусоподібним

стовбуром. Корені цього дерева розходяться горизонтально і утворю-

ють оригінальні вирости — пневматофори. Останні мають конічну або

пляшкоподібну форму і піднімаються над поверхнею грунту на 1-2 м,

інколи досягають ЗО м. Таксодій дворядний росте на річкових узбереж-

жях і болотах у південній частині США. Листки у таксодія м'які, лінійні,

дворядні, світло-зелені. Шишки кулясті, до 3 см в діаметрі.

В Україні культивується як декоративне дерево в парках Криму, в

Києві, Умані, Львові, Ужгороді тощо, але пневматофорів тут не утворює.

Його вирощують також в лісових господарствах заради цінної деревини

різного кольору (червоного, жовтого, білого), стійкої до гниття.

Всі Таксодієві —живі викопні рослини, які потребують суворої охорони.

На батьківщині високо ціниться їхня негниюча міцна деревина, красива за

текстурою.Вони широко використовуються в декоративному садівництві.

Родина

Кипарисові

(Сиргеззасеае)

Однодомні, рідше дводомні вічнозелені кущі і дерева. Стовбур кипари-

сових інколи досягає 6 м в діаметрі. Листки дрібні, лускоподібні або гол-

часті, розташовані супротивно, попарно або в мутовках по три. Мікрост-

робіли дрібні, мікроспорофіли з 3-6 мікроспорангіями. Мікроспори без

повітряних пухирців. Шишки дерев'янисті, шкірясті або м'ясисті. Обидві лу-

ски в шишках часто зростаються. Насінні зачатки прямі, в кількості 1-3

(12). Насіння дрібне, безкриле або з невеликими крильцями.

Родина включає 20 родів і близько 150 видів, поширених як у

північній, так і південній півкулі. У флорі України є сім дикорослих видів і

понад 20 культивованих. Родину кипарисові поділяють на три підродини.

Матеріал для заняття: гербарні зразки та зелені зрізані гілки з

листками кипариса вічнозеленого, туї західної, широкогілочника

східного, ялівця звичайного і козацького, сухі та фіксовані в спирті

шишки, мікростробіли, пилок, насіння різних видів.

Завдання: розглянути будову листків, мікростробілів та шишок,

мікроспорофілів, пилку, насінних лусок, насіння різних видів.

Підродина

Кипарисові

(Сиргеззоісіеае)

Шишки у представників підродини дерев'янисті. При дозріванні

насіння луски відсуваються одна від одної.

Рід Кипарис (Сиргеззиз)

Однодомні, вічнозелені дерева, рідше кущі з пірамідальною або роз-

логою кроною. Рід об'єднує 15-20 видів, що ростуть в субтропіках

північної півкулі.

Систематика вищих рослин. Лабораторний практикум

Рис. ЗО. Кипарис вічнозелений (Сиргеззиз зетремігепз): 1 - гілка кипари-

са, 2 - пагін з лусковидними листками, 3 - гілка з мікростробілами (а),

4 - гілка з шишками, 5, 6 - мікроспорофіл з зовнішнього боку та в розрізі (м -

мікроспорангії), 7 - насінна луска з насінними зачатками, 8 - насінина

Кипарис вічнозелений (Сиргеззиз зетреп/ігепз) (рис. ЗО) Дерево

25-35 м заввишки. Гілки тісно притиснуті до стовбура. Дрібні гілочки роз-

ташовані майже в одній площині. Розглядаємо листки, шишки, насіння

кипариса вічнозеленого. Листки у нього лускоподібні, темно- і світло-зе-

лені, або синюваті, попарно супротивні, притиснуті до гілочок або трохи

відігнуті (рис. ЗО, 2). Шишки дерев'янисті, до 3 см завдовжки, здебільшо-

го кулясті, сірувато-коричневі, блискучі. Шишкові луски щиткоподібні, в

кількості 3-6 пар, з колючкою на верхівці, при дозріванні розсуваються

(рис ЗО, 4). Насіння 4-6 мм завдовжки, з вузьким крилом (рис. ЗО, 8).

Є дві форми кипариса вічнозеленого — пірамідальна і горизонтальна.

Кипарис вічнозелений горизонтальний (СзетреМгепз Т.погі-

гопіаііз) росте в природному стані (дико) на островах Егейського та Се-

В.А. Нечитайло, Л.Ф. Кучерява, В.П. Поаребенник

Систематика вищих рослин. Лабораторний практикум

Рис. 31. Туя та широкогілочник: 1-4 - туя західна (Тпща оссідепіаііз):

1 плка 2 - пагін з лусковидними листками (а - ефірна залозка), 3 - гілка з

шишками 4 - шишка; 5-9 - широкогілочник східний, або біота східна

(ІЧ.іІусІасІиз огіепіаііз, або Віоіа огіепіаііз): 5 - гілка з молодими шишками,

(> шишка, 7 - розкриті шишки, 8 - насінина, 9 - збільшена гілочка

Широкогілочник східний, або Біота східна, або Туя східна

(Р/аїусйс/из огіепіаііз, або Віоіа огіепіаііз, або Тпща огіепіаііз) (рис.

31.5-9). Дерево або високий кущ до 10-15 м заввишки, родом з

Північного Китаю. Широкогілочник подібний до туї, але менш холо-

редземного морів, у Малій Азії та Північному Ірані. Друга форма — ки-

парис вічнозелений пірамідальний (Сзетреп/ігепз і. ругатШаПз) -

культивар ( культурна, виведена людиною форма).

Пірамідальний кипарис із стрункою, майже колоноподібною кроною

є справжнім красенем Криму і Кавказу. До Криму кипарис був завезе-

ний, напевно, ще в античну епоху грецькими поселенцями. Нині це

улюблене дерево садів і парків Криму, невід'ємний елемент приморсь-

кого ландшафту.

Щільна пахуча деревина кипарисів із світло-жовтою заболонню і

червонувато-бурим ядром, стійка проти деревоточців та гниття, легко

обробляється і полірується. З неї виготовляють меблі, токарні та

різьблені вироби, використовують для підземних та підводних споруд.

Підродина Туйові (ТкиіоШеае)

Шишки шкірясті або дерев'янисті. При дозріванні насіння насінні лу-

ски відхиляються вбік.

Рід Туя (Т/шуа)

Однодомні дерева або чагарники, 12-20(60) м заввишки. До роду на-

лежить 5 видів, поширених у Північній Америці і Східній Азії.

Туя західна (Тни/а оссИепіаІіз) (рис.31, 1-4). Дерево 12-20 м зав-

вишки, з пірамідальною кроною. Походить з Північної Америки, де тую

називають "американським деревом життя".

Розглядаємо гілки, листки, насіння туї західної.

Листки дорослих рослин супротивні, лускоподібні, розташовані в

одній площині. В зв'язку з цим пагони сплющені (рис 31, 2).

На молодих гілках листки голчасті, колючі, попарно-відхилені. Розду-

шуємо гілочку з листками і відчуваємо сильний запах ефірної олії, яка

виділяється із випуклої яйцеподібної ефірної залозки на середньому луско-

видному листку (рис 31, 2). Мікростробіли пазушні, дрібні, кулеподібні, ут-

ворені чотирма-шістьма мікроспорофілами. Шишки довгасто-овальні,

складаються з трьох-шести пар шкірясто-дерев'янистих лусок, які розташо-

вані навхрест і черепичасто налягають одна на одну, при дозріванні відхи-

ляються назовні. Насіння туї дрібне, плоске, з двома вузькими крильцями.

Туя широко культивується як декоративна рослина (понад 120 садо-

вих форм) майже в усіх країнах світу. Деревина ціниться у будівництві.

Ефірна олія використовується в парфюмерії і медицині.

У ботсадах і парках культивують також тую складчасту, або тую

велетенську (Тпща ріісаіа) з Північної Америки. Листки у неї зверху

темно-зелені, блискучі, а зісподу — з білуватими смужками. На

батьківщині вона досягає 60-75 м заввишки і до 6 м у діаметрі.

Рід Широкогілочник, або Біота (РІаіусІаа'из, або Віоіа)

Монотипний рід. Багато вчених включають його в рід Туя. Проте за

низкою ознак він відрізняється від туї. Виявляємо ці ознаки, розглядаю-

чи весь наочний матеріал по широкогілочнику.

В.А. Нечитайло, Л.Ф. Кучерява, В.П. Погребенник

достійкий, ніж туя, досить посухостійкий і спековитривалий. Добре рос-

те в парках степової зони України, на Південному березі Криму, в

південних ботанічних садах, є в Києві та інших містах. Має понад 60 са-

дових форм.

На плоских гілках рослини бачимо лускоподібні, ясно- або жовто-зе-

лені, яйцеподібно-ромбічні листки. Ефірна залозка на серединному ли-

стку ланцетна, вдавлена. Шишки складаються з трьох-п'яти пар супро-

тивних лусок, кожна з гачковидним виростом, відігнутим назовні (рис.

Рис. 32. Ялівці: 1-10 - яловець звичайний ^ипірегиз соттипіз). 1 - гілка з

мікростробілами (а), 2 - гілка з шишками (а) та шишкоягодами (б),

З - мікростробіл, 4 - мікроспорофіл зі спорангіями, 5 - мікроспори, 6 - шишка,

7 - верхівка шишки з трьома насінними зачатками, 9-10 - шишкоягода та П

поперечний переріз

Систематика вищих рослин. Лабораторний практикум

Рис 32 (продовження): 11 - гілка ялівця козацького (Л. заЬіпа) з шишкоя-

годами; 12 - гілка ялівця віргінського (Л. уігдіпіапа)

31.5-7). На відміну від туї молоді луски в шишках м'ясисті, стиглі — де-

рев'янисті. Насіння теж відрізняється: воно безкриле, видовжено-яйце-

подібне (рис. 31.8).

Підродина

Ялівцеві

(]ипірегоіа*еае)

Шишки при дозріванні насіння стають м'ясистими - шишкоягодами.

Рід Яловець (Зипірегиз)

Дводомні або однодомні вічнозелені дерева і кущі, інколи сланкі. В

цьому роді є 55 видів, поширених у північній півкулі, переважно в горах,

де вони утворюють рідколісся, відоме під назвою "арча". У флорі Ук-

раїни є 7 видів.

Розглядаємо будову листків, мікростробілів та шишок ялівців.

Листки лускоподібні, попарно-супротивні, притиснуті до пагона або

голчасті, по 3 в мутовках. Мікростробіли дрібні, овальні, з численними

мікроспорофілами, на яких розміщені по два-шість мікроспорангіїв. Мо-

лоді шишки складаються з трьох-восьми лусок, розташованих пере-

хресно або в кільцях по три луски. На верхівці такої луски є один-три

насінних зачатки. При достиганні луски стають м'ясистими і зростають-

ся між собою, утворюючи кулясту шишкоягоду синьо-чорного або бор-

дового кольору.

Яловець звичайний ^ипірегиз соттипіз) (рис. 32.1-10). Дерево

або кущ до 8-10 м заввишки. Поширений у лісовій зоні Євразії. В Україні

В.А. Нечитайло, Л.Ф. Кучерява, В.П. Поаребенник

зустрічається в Карпатах і на Поліссі. Листки у нього голчасті, по 3 в му-

товках, до 1,5 см завдовжки. На них зверху чітко видно одну білу смуж-

ку. Мікростробіли маленькі, знаходяться у пазухах листків. Шишкоягоди

кулясті, темно-сині або майже чорні, з сизуватим нальотом або без ньо-

го, до 1 см в діаметрі.

Яловець віргінський ^ипірегиз уігдіпіапа) (рис. 32.12). Дерево до

20-30 м заввишки, родом з Північної Америки. Листки лусковидні, пере-

хресно-парні, притиснуті до гілок, або ланцетні, відігнуті від гілки. Шиш-

коягоди дрібні (до 5 мм в діаметрі), кулясті, темно-сині. Культивується

по всій Україні.

Яловець козацький ^ипірегиз заЬіпа) (рис. 32.11). Дводомний,

низькорослий (1-1,5 м заввишки) сланкий кущ, який росте в зоні степу

на схилах балок від Дону до Алтаю, в горах Криму, Кавказу, Південної

та Середньої Європи. Листки на молодих рослинах голкоподібні, до 8

мм завдовжки, неколючі, а у дорослих - лускоподібні, попарно-супро-

тивні, притиснуті до пагона. Шишкоягоди округло-овальні, до 6 мм в

діаметрі, темно-сині.

Ялівці вирощують в садах і парках як декоративні рослини. Шишкоя-

годи використовують у фармацевтичній і харчовій промисловості. Настої

та екстракти шишок застосовують в медицині як сечогінний і дезинфікую-

чий засіб. Ефірні олії з шишок та гілок використовують в медицині та пар-

фюмерії. Деревина ціниться в будівництві та в меблевій промисловості.

Порядок Тисові (Тахаїез)

Включає дві родини: Головчастотисові (Серпаіо(ахасеае) та Тисові

(Тахасеае).

Родина

Тисові

(Тахасеае)

Налічує 5 родів і 20 видів, поширених переважно у північній півкулі.

У флорі України є лише один вид.

Це вічнозелені дерева або кущі до 10-20 м заввишки, з черговими

або майже супротивними, лінійними чи ланцетними листками. Мікро-

стробіли поодинокі або зібрані в сережкоподібні або кулясті шишки. Пи-

лок у тисових без повітряних пухирців. Мегастробіли поодинокі, склада-

ються здебільшого з одного прямого насінного зачатка, розміщеного в

пазусі лусковидних листочків. Сформована горішковидна насінина ото-

чена м'ясистим принасінником (арилюсом), який розвинувся з насінної

луски. Спочатку він буває зелений, згодом стає червоним, жовтим або

білим, набуває вигляду келиха, в який занурена насінина.

Матеріал для заняття: живі або гербарні зразки гілок тису

ягідного з листками, мікростробіли та шишки, зріле насіння.

Завдання: розглянути будову листків, мікростробілів, спорофілів,

шишок, насіння тису ягідного.

Систематика вищих рослин. Лабораторний практикум

І 'иі :п Тис ягідний {Тахиз Ьасса(а): 1 - гілка з мікростробілами, 2 - мікро-

мі'чц. і мікроспорофіл, 4 - гілка з шишками, 5 - шишка, 6 - поздовжній роз-

імнім,! :і насінним зачатком (а - точка росту пагона, б - зачаток арилуса,

ііуці'ііуг., г - інтегумент, д - пилковхід, е - мегаспора), 7 - гілка з насінням,

м н,п ший з арилюсом,11 - насінина в розрізі (а - зародок, б- ендосперм)

В.А. Нечитайло, Л.Ф. Кучерява, В.П. Погребенник

Рід Тис (Тахиз)

Вічнозелені дерева або кущі з червонувато-сірою гладенькою або

пластинчастою корою. Рід включає 8 видів, поширених в Європі,

Північній Африці, Північній Америці і Східній Азії. В Україні є лише один

вид.

Тис ягідний, або негний-дерево (Тахиз Ьассаіа) (рис. 33). Дерево

до 10-15 м заввишки або найчастіше великий розлогий кущ. Росте в

гірських лісах Європи, на схід до Карпат включно, а також в горах Кри-

му і Кавказу.

Розглянемо будову листків і органів розмноження тису ягідного. Ли-

стки у нього чергові, лінійні, матові, з трохи загорнутими краями. Мікро-

стробіли майже кулясті, на коротких ніжках (рис. 33.2). В кожному мікро-

стробілі є 6-14 щиткоподібних мікроспорофілів, а на кожному мікроспо-

рофілі — по 5-9 мікроспорангіїв (рис. 33.3). Шишки поодинокі, на кінцях

коротких, дуже редукованих пазушних пагонів. Вісь пагона вкрита

дрібними, спірально розташованими лусочками. На верхівці є один

насінний зачаток (рис. 33.5-6).

Розглянемо дозрілу насінину. Вона овально-яйцеподібна, 5-8 мм за-

вдовжки та 4-5 мм завширшки, з твердою темно-коричневою оболон-

кою. Насінина оточена м'ясистим келихоподібним червоним при-

насінником — арилюсом (рис.33.8-10). На поздовжньому розрізі насіни-

ни (рис. 33.11) бачимо зародок та масивний ендосперм під твердою

оболонкою.

Деревина тису червона і є чудовим матеріалом для будівельних,

столярних та токарних робіт. Заради цієї цінної деревини, яка досить

стійка проти гниття і легко полірується, тис майже всюди було винище-

но ще в Х\/ІІ-Х\/ІІІ ст. В Україні тис зберігся в лісах Прикарпаття (за-

повідний тисовий гай в урочищі Княждвір Івано-Франківської області), в

Карпатах і гірському Криму. Культивується в ботанічних садах і парках

як декоративне дерево. Охороняється. Внесений в Червону книгу

України.

Рослина має алкалоїд таксин, тому є отруйною. Нема таксину лише

в принасіннику.

100

Систематика вищих рослин. Лабораторний практикум

РОЗДІЛ II. ПОКРИТОНАСІННІ РОСЛИНИ

ВІДДІЛ МАГНОЛІОФІТИ, або КВІТКОВІ,

або ПОКРИТОНАСІННІ

(МАСМОЬІОРНУТА, або АМТНОРНУТА,

або АМОЮ5РЕКМАЕ)

У сучасну геологічну епоху Покритонасінні посідають найважливіше місце

поміж усіх нині існуючих рослин. Вони є визначальними у складі сучасних фіто-

ценозів та найважливішими у житті людини. Характерними особливостями

відділу Квіткових, що вирізняють його від решти відділів вищих рослин, є такі:

1) насінні зачатки вміщені в більш-менш замкнуту порожнину

(зав'язь), утворену однією або кількома зрослими своїми краями (або

між собою) карпелами (плодолистками);

2) пилкові зерна вловлюються не мікропіле насінних зачатків, а прий-

мочкою, тобто спеціалізованою для цього тканиною;

3) гаметофіти позбавлені гаметангіїв і розвиваються в результаті

мінімальної кількості мітотичних поділів;

4) так зване "подвійне запліднення", яке характеризується тим, що в ре-

зультаті потрійного злиття (злиття одного з двох сперміїв з двома вже до то-

го злитими між собою полярними ядрами) утворюється триплоїдне первин-

не ядро ендосперму — спеціальної поживної тканини для зародка, який роз-

вивається після злиття другого спермія з яйцеклітиною. Тканина триплоїдно-

го ендосперму притаманна лише Покритонасінним. Зародок і ендосперм,

розвиваючись, витісняють інші клітини зародкового мішка, які були в ньому

до запліднення, і займають звичайно весь насінний зачаток. Останній пере-

творюється в насінину, його покриви — в шкірку насінини, зав'язь — у плід,

а її стінки — в оплодень. Звідси і виникла одна з назв відділу — Покрито-

насінні, оскільки в них насіння знаходиться всередині плоду;

5) найхарактернішим органом Квіткових рослин є квітка, звідси виникла

ще одна з назв цієї групи рослин — Квіткові. Квітка в типових випадках, як

видозмінений пагін, сидить у пазусі покривного листка, має квітконіжку, а ча-

сто й приквітки, квітколоже, до якого прикріплюється оцвітина (проста або

подвійна, що складається з чашечки та віночка; вільна, або зрослолиста;

правильна або неправильна) та головні частини квітки — тичинки (андро-

цей) та маточки або маточка (гінецей).

На відміну від Голонасінних, в яких насіння сидить відкрито ("голо")

на насінних лусках, у Покритонасінних воно знаходиться всередині пло-

ду, оскільки насінні зачатки формуються всередині зав'язі.

Квітки в більшості Квіткових мають оцвітину, просту або подвійну,

частіше яскраво забарвлену, тичинки і маточку або маточки. Більшість

Покритонасінних запилюється комахами (ентомогамія), вітром (анемо-

101

В.А. Нечитайло, Л.Ф. Кучерява, В.П. Погребенник

Рис. 34 Життєвий цикл покритонасінної рослини на прикладі кукурудзи

(2ез таув): А - спорофіт; Б - гаметофіт; М - мейоз; 1 - зигота; 2 - зародок (у

насінні); 3 - проросток (молодий спорофіт); 4 - дорослий спорофіт (квітуюча

рослина); 5 - тичинкова квітка; 6 - маточкова квітка в поздовжньому розрізі;

7-8 - утворення мікроспор ; 8-10 - утворення чоловічого гаметофіту (пилко-

вих зерен); 11-12 - утворення мегасор; 13-16 - утворення жіночого гаме-

тофіту (зародкового мішка); 17 - запліднення

Квіткові рослини мають важливе народногосподарське значення. Най-

важливішими корисними групами квіткових рослин є харчові, кормові,

лікарські, дубильні, ефіроолійні, жироолійні, медоносні, декоративні тощо.

Серед усього біологічного розмаїття, Покритонасінні представлені

не менше як 250 тисячами видів і близько 13 тисячами родів, які

об'єднані в 533 родини та 166 порядків, що в свою чергу згруповані в

два класи: Дводольні та Однодольні. Перший з них включає 8, а другий —

4 підкласи, еволюційні зв'язки між якими представлені на рис. 35.

102

Систематика вищих рослин. Лабораторний практикум

гамія), водою (гідрогамія), часто відбувається самозапилення. Для ана-

томічної будови характерна наявність у деревині справжніх судин (трахей).

Цикл розвитку Покритонасінних, представлений на схемі (рис. 34).

В.А. Нечитайло, Л.Ф. Кучерява, В.П. Поаребенник

Рис. 36. Головніші ознаки Дводольних і Однодольних рослин:

А - Дводольні; Б - Однодольні; 1 - зародок; 2 - коренева система; 3 - стебло

у поперечному розрізі (розміщення провідних пучків); 4 - тип жилкування

листкових пластинок; 5 - загальна будова квітки

104

Систематика вищих рослин. Лабораторний практикум

105

Корінь Дводольних має діяльний камбій і часто буває головним з бічни-

ми коренями, але можуть бути і додаткові корені, тобто може формува-

тися мичкувата коренева система. Чохлик і епідерма кореня мають в

онтогенезі спільне походження ( за винятком порядку Л/утрлаеа/ез).

Первинний корінець у абсолютно переважної більшості Дводольних (за

винятком Лататтєвих та деяких інших водних) розвивається у головний

корінь. Коренева система стрижнева.

Крім цього, для Дводольних характерним є також ряд ознак, не вла-

стивих Однодольним. Зокрема, судинні пучки в стеблі та коренях — з

камбієм між лубом і деревиною, тобто пучки відкриті. Отже, провідна

система, стебла звичайно складається з одного кільця відкритих

провідних пучків, як правило, з камбієм, завдяки якому відбувається по-

товщення стебла. Лише у деяких Дводольних, наприклад у рутвиці

(Тпаїісігит), воронцю або актеї (Асґеа), ноголиста (Роа'орЬуІІит) з роди-

ни Барбарисових, деяких Перцевих, Селерових розміщення провідних

пучків таке як у Однодольних.

У флоемі є паренхіма. Кора і серцевина стебла звичайно добре ди-

ференційовані.

Отже, характерною ознакою Дводольних є наявність у зародку двох

зародкових листків-сім'ядолей, між якими міститься верхівкова брунька.

Листки Дводольних мають сітчасте жилкування: тобто вони —

з перистим, рідше з пальчастим жилкуванням, іноді жилкування дуго-

подібне або паралельне, звичайно не замкнуте. Черешок звичайно

чітко виражений. Листових слідів від одного до трьох, іноді більше,

профіли і брактеоли звичайно парні.

Важливим елементом структури, який як правило, кладуть в основу

класифікації, є оцвітина. Кількість членів у квіткових колах дорівнює або

кратне 5, рідше 4. Отже, квітки найчастіше п'яти-, рідше чотиричленні, і

лише в деяких, переважно примітивних таксонів, тричленні.

Відмінність Дводольних від Однодольних за основними, найхарак-

тернішими ознаками представлена на рис. 36.

Останнім часом з цією метою використовують також особливості

структури вегетативних органів, дані фізіології, біохімії тощо.

Питання про походження Дводольних досі не з'ясовано. Більшість

ботаніків вважають, що предками Дводольних могли бути вимерлі голо-

насінні типу бенетитів або подібні до них форми. Найбільш примітивни-

ми Дводольними вважають нині Магнолієві, з яких і починаються сучасні

системи Квіткових рослин.

КЛАС МАГНОЛІОПСИДИ, або ДВОДОЛЬНІ

{МАСNО^IОР8I^А, або тСОТУЬЕООМЕ8)

Клас Мадпоііорзіда включає 8 підкласів, 128 порядків, 420 родин,

близько 10000 родів і не менше 190 000 видів і є найбільшим серед усіх

класів вищих рослин.

Деревні або трав'янисті рослини, іноді вторинно-деревні рослини.

Ознаки, за якими відрізняють представників Дводольних від Одно-

дольних, мають відносну цінність, тому вважати рослину приналежною

до тієї чи іншої групи слід не за якоюсь однією ознакою, а лише за су-

купністю їх (рис. 36).

Основними, найхарактернішими рисами класу Дводольні є:

Важливішою ознакою, за якою відрізняють Дводольні від Однодоль-

них, є все ж таки кількість сім'ядолей. Зародок у Магноліопсид, як пра-

вило, з двома латеральними сім'ядолями, які мають бічне розташуван-

ня, іноді — з однією, рідко — з трьома-чотирма. Сім'ядолі з трьома

провідними пучками.

Первинний (зародковий) корінець розвивається в головний корінь.