Науково-дослідницька робота - Голодомор 1932 - 1933 років в Україні очима людини ХХІ ст

Подождите немного. Документ загружается.

Міністерство освіти і науки України

Управління освіти і науки Івано-Франківської ОДА

Івано-Франківське обласне відділення

Малої академії наук України

Управління освіти Калуської міської ради

Калуська гімназія

ГОЛОДОМОР 1932 – 1933

РОКІВ В УКРАЇНІ

ОЧИМА ЛЮДИНИ ХХІ СТ.

Науково-дослідницька робота

Виконав

Півторак Олексій

Віталійович,

учень 6 (10) класу

Науковий керівник

Дороніна Ольга Романівна,

вчитель історії, учитель-

методист

Калуш

2008

Зміст

ВСТУП.........................................................................................................................3

РОЗДІЛ І. Тема Голодомору 1932 – 1933 років у зарубіжній та вітчизняній

історіографії................................................................................................................5

І. 1. Голод 1932 – 1933 років у зарубіжній історіографії

І. 2. Українські історики про Голодомор в Україні

Розділ ІІ. Голод 1932 – 1933 років в Україні у спогадах очевидців.................16

РОЗДІЛ ІІІ. Мистецькі рефлексії Голодомору...................................................26

ІІІ.1. Зразки, гідні наслідування..........................................................................26

ІІІ.2. Мистецький мартиролог трагедії...........................................................27

ІІІ.2.1. Література............................................................................................27

ІІІ.2. 2. Візуальне мистецтво..........................................................................32

ІІІ. 2.2.1. Безумство доби у наївному малярстві П. Савчина (1923 –

2005)........................................................................................................ 36

ІІІ. 2.2.2. Меморіальні споруди у Канаді............................................ 37

ІІІ. 2.2.3. Вшанування жертв Голодомору в Україні...................... 40

ВИСНОВКИ.............................................................................................................43

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.............................................................44

ДОДАТКИ.................................................................................................................49

Анкета „Голодомор не має забуття”.................................................................50

Свідчення ..............................................................................................................51

Публіцистичні джерела.......................................................................................66

Фото........................................................................................................................74

ВСТУП

2007 – 2008 роки в Україні є ювілейними щодо відзначення такої сумної

події в Українській історії, як Голодомор 1932 – 1933 років. Уперше заходи,

присвячені вшануванню пам’яті жертв цієї національної трагедії, проводяться

після визнання на державному рівні подій 1932 – 1933 років в Україні актом

Геноциду українського народу. Незважаючи на те, що Верховна Рада України,

нарешті, спромоглася в листопаді 2006 року визнати український Голодомор

геноцидом, інсинуації довкола цієї теми не вибухають. Ні для кого не секрет, що

комуністи на чолі з П. Симоненком, визнаючи деякі факти голоду в Україні,

заперечують його організований характер і направленість на винищення

українського селянства. Не підтримали факту визнання голоду 1932 – 1933

років в Україні актом геноциду українців і представники Партії регіонів,

мотивуючи свої дії тим, що від голоду помирали не тільки українці, але й

представники інших національностей, отож це не був геноцид. Дуже дивна

аргументація, яка лине з уст українських політиків, на кшталт Н. Вітренко,

зумовила автора розпочати наукове дослідження.

Мета дослідження – визначити, яку об’єктивну оцінку голоду 1932 –

1933 років в Україні може дати людина початку ХХІ століття, маючи доступ до

різноманітних джерел інформації.

Із мети випливають основні завдання:

1. Дослідити історіографію з цієї теми, як відбувався процес вивчення

теми голоду 1932 – 1933 років в Україні і за її межами та його результати.

2. Визначити, що можна дізнатися про голод 1932 – 1933 років зі спогадів

очевидців тих подій.

3. Розглянути, як на загальне образне уявлення людини ХХІ століття про

голод 75-літньої давності впливають твори літератури, живопису, скульптури.

4. Зробити висновки, яку оцінку подіям 1932 – 1933 років в Україні може

дати політично незаангажована сучасна людина на основі різноманітних джерел

інформації.

Робота написана на основі аналізу літературних джерел, спогадів

учасників описуваних подій та творів мистецтва, пов’язаних із цією трагедією в

історії людства.

Наша праця має практичне значення, і може бути використана учнями,

студентами, вчителями для поглибленого пізнання власної історії. Знадобиться

цей матеріал і тим, хто хоче проводити нові дослідження у цьому напрямку,

адже тут зроблено спробу систематизувати як відомі джерела інформації з

досліджуваної теми, так оприлюднити нові спогади та ознайомити вперше із

творчістю Петра Савчина, художника-наївіста. Враховуючи останні аргументи,

претендуємо на новизну свого дослідження.

Робота складається зі вступу, основних розділів, висновків, містить

додатки (фото, спогади, репродукції); список використаних джерел.

РОЗДІЛ І

Тема Голодомору 1932 – 1933 років у вітчизняний та зарубіжній

історіографії

Трагедія 1932 – 1933 років, геноциду, влаштованого українському народу

більшовицькою Росією, стала досліджуватися відносно недавно. Майже до

самого відродження державної незалежності України у 1991 році про неї не

можна було навіть згадувати, не наражаючись на репресії збоку КДБ.

Хоч про обставини на масштаби голоду в Україні, судячи з спецдонесень

закордонних консулів в Києві, Одесі, Харкові, було відомо керівникам інших

держав уже тоді коли голод охопив Україну. Про жахливі наслідки голоду в

Україні йшлося в зверненнях голови еміграційного уряду УНР в Парижі

професора Олександра Шульгіна до Ліги націй, а також до міжнародного

Червоного Хреста, до міжнародних торгівельних організацій (Документ 1). Але

політичні та бізнесові кола зарубіжних країн мовчазно споглядали.

Проте українська діаспора як в європейських державах, так і на

американському континенті пам’ятала про це страшне лихоліття і прагнула

донести до світової громадськості правду про трагедію в Україні 1932 – 1933

років. Але увага подій в Україні була відвернута в кінці 30-х років ХХ століття

початком Другої світової війни, тому вивчення цієї теми розпочалося за

кордоном тільки у другій половині ХХ століття. Перші ґрунтовні дослідження

фактів про Голодомор здійснив в кінці 40-х – на початку 50-х років ХХ століття

найавторитетніший дослідник трагедії Дмитро Соловей – у еміграції.

Вищезгаданий дослідник залишив по собі строкату, різножанрову, досить

велику за обсягом, і надзвичайно цікаву друковану спадщину, яку упорядкували

й видали 2005 року в Україні Юрій Шаповал і Олександр Юрченко. До речі,

дочка Д. Солов’я Оксана Дмитрівна – перекладач, письменник,

літературознавець, член-кореспондент Української Вільної Академії Наук у

США – цілком слушно, як стверджує професор, доктор історичних наук

Інституту етнонаціональних досліджень Національної Академії Наук України

Ю. Шаповал, розподіляла її на дві основні частини: праці про голод і про

колоніальне становище України в СРСР. Зрозуміло, це умовний розподіл,

застерігає поважний науковець, і обидві вказані частини пов’язані одна з одною

[35, с.21]. Варто зазначити, що у передмові до своєї книжки „Голгота України.

Московсько-большевицький окупаційний терор в УРСР між Першою і Другою

світовою війною” Соловей спеціально підкреслював, що не ставив за мету

подати вичерпну наукову інформацію про трагедію українського етносу, а лише

прагнув, “поки ще має сили та якусь спроможність, проробивши кропітку,

марудну та важку піонерську роботу й використавши все… в даних умовах

приступне, протоптати у цій цілині першу стежку” [7, с.9].

У нашій науково-дослідницькій роботі важливо акцентувати увагу на

постаті Д. Соловея тому, що він є першим дослідником теми Голодомору 1932 –

1933 років в Україні, першим, хто виявив низку передумов, які стали причиною

раніше нечуваного лиха, хто почав збір свідчень очевидців, хто „писав не лише

про соціально-економічні, а й про політичні причини цього явища”.

Праці Д. Соловея із цієї теми допомогли нам під час опрацювання

досліджень інших науковців. Його роботи високо цінуються спеціалістами, але

не були широко відомі. Вперше книга відома широкому загалу з’явилася (Фото

1) у 1963 році у Мюнхені. Вона увібрала спогади багатьох живих ще тоді

свідків голоду. Упорядкував цю книжку журналіст Юрій Семенко (Фото 2),

редактор „Українського селянина”, місячника, що виходив у Мюнхені. Читаючи

збірник свідчень „Голод 1933 року в Україні”, ми чуємо живий голос людей,

яким вдалося уціліти від голодомору, влаштованого більшовицькими сатрапами

на родючій українській землі. „Дуже багато сіл на Полтавщині не терпіла від

комуністичної влади. Але я беру одне з них – село Шилівка Хорольського

повіту...

У голодний 1933 рік у згаданому вище селі на Полтавщині дійшло до

того, що люди людей почали їсти. Люди від голоду почали пухнути і умирати

десятками в день. Сільсовєт створив бригаду збирати трупи померлих з голоду

– уранці тих, що за ніч померли, і вечором тих, що днем померли... ” [50].

Книга „Голод 1933 року в Україні” вийшла до 30-ї річниці трагедії, а ще

через 20 років, готуючись до відзначення 50 роковин Голодомору в Україні,

діаспора в США передала на ім’я Генерального секретаря ООН меморандум

про голод – голокост в Україні. Звичайно, що тоді зусилля діаспори до

історичної справедливості були приречені на невдачу, адже український народ

представляла в ООН УРСР – держава, яка не визнавала найбільшої

національної трагедії. Мета цього послання була віддзеркалена у січневому

архіпастирському посланні собору УАПЦ: „Нині, у п’ятдесяті роковини

страшної трагедії нашого народу ми повинні голосно про неї промовити і

пригадати про неї всьому світові... Нам не вільно мовчати!..” [15].

Тема Голодомору знаходила широкий відгук на сторінках най-

впливовіших американських видань Тижневик „Тайм” видрукував статтю –

роздум Л. Мерроу „Мораль згадування”. „Саме тепер, – ішлося в матеріалі,

пригадають 50-ті роковини спричиненого Сталіним насильницького голоду, в

якому загинуло від 8 до 10 мільйонів українців та козаків. Це винищення було

наслідком політики держави так само, як печі в Дахау. Українських селян

розчавлювали колеса брутальної ідеї. Вони вмирали з примхи держави, щоб не

перешкодити будівництву нового ладу. Вони померли, а пам’ять про це підле

вбивство поросла у світі травою. Чому? ” [15].

Газета ділових кіл США „Уолт-Стріт джорнел” вмістила статтю

впливового у діаспорі Андріана Каратницького. Часопис „Фрідом ет іш’ю”, що

його види правозахисна організація „Фрідом хаус”, друкує матеріал під назвою

„1933 / 1983. Пам’ятаймо Україну!” Її автор, відомий дослідник історії України

Александр Мотил писав: „Дивно, що до того голоду існує така байдужість. А це

був голокост у найширшому розумінні такого слова. Тільки цього й досі не

спромоглися зрозуміти широкі поля громадськості” [15].

Тим часом губернатор штату Нью-Джерсі Томас Кейн оголосив 15 травня

днем вшанування жертв Великого голоду в Україні. У виданій ним прокламації

ця трагедія характеризувалася як „геноцид якому нема рівного в історії

людства”. Та наймасштабнішою була маніфестація діаспори, що відбулася 2

жовтня 1983 року у Вашингтоні під гаслом „Згадаймо самі і пригадаймо іншим”

(Фото 3). Туди з’їхалися тисячі українців як з усіх кінців США, так і з Канади,

Європи. Президент УНС Іван Флис, промовляючи українською мовою передав

біль великої втрати: „Коли вони вмирали – їм дзвони не грали. І ніхто не плакав

над ними тільки зорі вмивались сльозами. А були їх мільйони! Щонайменше

сім мільйонів, а могло бути і десять, і більше. Мільйони дітей, жінок і чоловіків,

наших кров від крові і кість від кості сестер і братів українців”.

Співголова спеціального комітету в справах балтійських держав і України

конгресмен – республіканець Дон Ріттер розпочав і завершив свою промову

також українською мовою. Він побажав, щоб „вогонь свободи, зрештою запалав

над Україною і горів вічно”. З його вуст прозвучало „Слава Україні!”

Голос діаспори було почуто у Білому домі. У листопаді 1983 року

представники новоствореного Українсько-американського об’єднання

ініціювали у сенатському комітеті з питань сільського господарства слухання

про колективізацію в СРСР і спричинені нею Великий голод в Україні і на

Кубані.

Громадянська організація „Американці в обороні людських прав в

Україні” (АОЛПУ) стала домагатися осудження на державному рівні вчиненого

комуністичним режимом Голодомору як геноциду української нації. Справа

ускладнювалася тим, що йшлося про події півстолітньої давності, які

відбувалися далеко від Сполучених Штатів. Щоб довести справу, потрібно було

знайти законодавчий прецедент. Керівник АОЛПУ Ігор Ольшанівський

запропонував створити комісію з вивчення причин і наслідків голоду в Україні

1932 – 1933 років аналогічну Комісії Конгресу США з голокосту.

27 вересня 1983 року конгресмен Джеймс Флоріо вніс законопроект про

створення при Конгресі Комісії з вивчення голоду Україні на розгляд Палати

представників. 21 березня 1984 року аналогічний законопроект вніс на розгляд

Вищої палати сенатор Вільям Бредлі. 21 вересня сенат ухвалив його одностайно

12 жовтня 1984 року Рональд Рейган скріпив згаданий закон своїм підписом.

Так було покладено початок створенню Американської комісії з дослідження

голоду в Україні. До її складу ввійшло четверо конгресменів, двоє сенаторів

троє призначених президентом високопоставлених представників виконавчої

влади і шестеро делегатів української громади. Очолив комісію конгресмен –

демократ Деніал Майка (Фото 4). Виконавчим директором і реальною

ключовою фігурою став доктор Джейс Мейс з Інституту українських

досліджень Гарвардського університету (Фото 5).

Міжнародна комісія з розслідування голоду 1932 – 1933-го років в Україні

користувалася загальноприйнятими нормами міжнародного права, зокрема

Конвенцією Генеральної Асамблеї ООН про запобігання злочину геноциду та

покарання за нього від 9 грудня 1948-го року. В ній геноцид означає акт,

учинений з наміром знищити повністю або частково національну, етнічну,

расову чи релігійну групу, зокрема сумісне створення для членів групи таких

умов життя, розрахованих на проведення її фізичного знищення повністю або

частково.

Голодомор в Україні як дійсний історичний факт визнали у 1988 році

Конгрес США та Міжнародна комісія юристів.

У 1986 році у Нью-Йорку вийшла книга одного із найвідоміших

дослідників радянської історії Роберта Конквеста (Фото 6) „Жнива скорботи”.

Ця книга – переконлива спроба відтворити для широкого загалу якомога

повнішу картину Голодомору в Україні 1932 – 1933 років. „У 1929 -1932 роках

комуністична партія під керівництвом Й. Сталіна завдала подвійного удару

радянському селянству, – йдеться про розкуркулювання та колективізації...

Після цього, в 1932 – 1933рр., сталося те, що можна охарактеризувати як

терор голодом (або, як ще кажуть, – Голодомор проти колективізованих селян

України та значної частини заселеної українцями Кубані... Тож український

селянин терпів подвійно) – і як селянин, і як українець” [15].

І. 2. Українські історики про Голодомор в Україні

Сприятливими для дослідження і висвітлення найбільшої у ХХ ст.

катастрофи стали роки державної незалежності нашої держави. До того в

Україні першими донести правду про антигуманні дії радянської влади щодо

винищення українського селянства у 1932 – 1933 роках прагнули дисиденти.

Так у 7 – 8 випуску „Українського вісника” вміщено аналітичну працю Максима

Сагайдака (псевдонім Степана Хмари) (Фото 7). „Етноцид українців в СРСР”.

Ключовою темою роботи є голод 1932 – 1933 років. Цитуючи слова Сталіна на

Х з’їзді РКП (б): „То же можно сказать о городах Украины, которые носят

русский характер и которые будут украинизированы, потому то все города

растут за счет деревни. Деревня – это представительница украинского языка и

он во все города как господствующий элемент” [45], – автор робить висновок:

„Цього, як вогню, боялися і бояться сьогодні окупанти. Більшовицька Москва

на чолі з „батьком всіх народів» доклала всіх зусиль, щоб українське місто не

стало українським. Це і було головною причиною смертоносного голоду на

Україні 1932 – 1933рр.!

Такий „оригінальний”, „найсправедливіший у всьому світі” метод

розв’язування національного питання знайшов „батько Сталін” [45].

„Український вісник” випуск 7 – 8 було видано у 1974 – 1975 роках

українською та переведено у 1981року англійською та французькою мовою. Чи

вплив він на поширення відомостей про Голодомор в Україні? Однозначно, ні.

Адже, незважаючи на прагнення дисидентів, радянські спецслужби робили все

можливе, щоб їхні праці не поширювалися в українському суспільстві,

вилучаючи сам видавник видання і залякуючи населення довготривалими

термінами ув’язнення тільки за збереження так званої „антирадянської

літератури”.

Оприлюднення в Україні факту Голодомору відбулося вперше, 25 грудня

1987 року: перший секретар ЦК Компартії України В.Щербицький у доповіді,

присвяченій 70-річчю утворення УРСР, згадав про факт голоду. Згадування було

побіжним („5 – 6 рядків”), та причиною голоду було оголошено „посуху”, але