Науково-дослідницька робота - Голодомор 1932 - 1933 років в Україні очима людини ХХІ ст

У міцній композиції „На лісоповалі” горизонтальні ритми дров’яниць

підкреслено могутньою вертикаллю стовбура сосни. Дві жінки завершують

розпил дерева. Ось-ось воно впаде. Ця межова мить вносить у композицію

екстремальну напругу. Саме зображення просторової глибини із незчисленними

рядами „складометрів” вирішує тему каторжної праці жінок. Цю, як і решту

композицій, автор супроводжує розлогим коментарем: „Так заробляли наші

жінки в „сталінському раю” на хліб насущний”. За один складометр платили 1

карбованець 40 копійок — приблизно 2 буханки чорного хліба на двох

працівників...” Полотно „Бориславське гетто. 1943” має коментар: „Один старий

єврей, якого вели на розстріл, говорив українцям: „Нами розпочинають, а вами

будуть місити”. Жахлива композиція-свідоцтво: „Стрийська тюрма (липень

1941)”. У прогулянковому дворі тюрми нашаровані рядами трупи розстріляних.

Коментар автора лаконічний: „...після відступу радянських військ у 1941 р.

Автор — очевидець цих страхіть”.

Наративність П. Савчина, подібна до тієї, що була властива геніальному

„митнику Руссо”. Можна наполягати на форсованій, так би мовити, подвійній

оповідальності Савчина — образотворчій та літературно-публіцистичній. Поряд

із цим, сильною рисою автора є його вроджене відчуття композиції.

Наративні сюжети табірного життя та побуту селян на окупованих

територіях набувають масштабу значної мистецької події в культурі сучасної

України. Принципова оповідальність композицій П. Савчина ламає

упередження модернізму та постмодернізму щодо „гріха» літературної

змістовності. Мистецтво маргіналів інноваційне ще й у тому, що незалежне від

моди та від корпоративних домовленостей, які тяжіють над професіоналами.

Воно — поза схемами, завжди ширше і глибше за них. Мотивація цього

мистецтва полягає лише у внутрішній потребі вислову, а в який спосіб, якими

засобами — це залежить лише від потужного імпульсу підсвідомості

аутсайдера.

Петро Савчин не потребував параноїдальних видінь Сальвадора Далі або

Рене Магріта, аби писати страхіття переконливими. Кривава історія

порадянщеної України, зокрема Прикарпаття, Голодомори 1933, 37, 50-х років

та реалії табірного існування закинули його в середохрестя божевілля.

Композиції „Красний лог”, „Будівництво однієї із доріг світлого майбутнього”,

„Перший допит”, „Винний живий відповідай мертвий”, „Поховальний ритуал

по „таёжному” і майже всі інші, не за художньою формою, а за духом, за аурою

вселенської біди викликають аналогії із циклом „Біди війни” Франциско Гойї. З

глибин свідомості та підсвідомості, які увібрали надлишок болю, Петро Савчин

промовляє словами великого іспанця: „Я це бачив, і це — теж”. На схилку

життя П. Савчин спромігся написати реквієм-сповідь, бо душі померлих, які

блукали навколо покинутих, але не забутих тіл, вимагали від того, хто

залишився живим, правди.