Напрєєнко О.К. Психіатрія

Подождите немного. Документ загружается.

Частина третя Клінічна психіатрія

Продовження таблиці

4. Вплив іоні-

Церебрастенія: Психоорганіч-

Органічна де-

зуючих випро-

• неврозопо-

ний синдром

менція

мінювань

дібні стани,

(органічні роз-

МКХ-10: F02:

• психопатопо-

лади особисто-

F03

дібні стани

сті, енцефало-

DSM-IV: 294.1:

МКХ-10: F06;

патія)

294.8

F21

МКХ-10: F04;

DSM-IV: 293.89:

F04; F06; F07

293.9; 294.0;

DSM-IV: 293.89;

294.8; 294.9

293.9; 294.0;

294.8; 294.9;

295.40; 310.1

Вивчення механізмів формування органічних психічних роз-

ладів, пов'язаних з аварією на ЧАЕС, підтвердило патогенетич-

ну роль алкоголізації і зловживання психоактивними речови-

нами у стресогенних обставинах. Стосовно пострадіаційних

порушень слід вказати на роль перебільшених уявлень у де-

якої частини населення про радіопротективні властивості алко-

голю. Тому доцільно простежити динаміку подібних розладів

у осіб, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС: систематич-

не вживання психоактивних речовин (МКХ-10; F10—F19, F;

DSM-IV; 303—305; 291—293) — хронічний алкоголізм, нарко-

манія, токсикоманії — специфічна алкогольна, наркоманічна,

токсикоманічна деменція (МКХ-10; F10—F19; DSM-IV; 294,0;

294.1). М. Є. Поліщук, І. С. Зозуля (1993) на підставі вивчення

цереброваскулярної патології зробили висновок, що радіаційне

опромінення діє патологічно на всі рівні ЦНС: кору, підкірку,

гіпоталамо-стовбурові і спінальні структури. Автори наголо-

шують, що недостатність судин мозку найчастіше розвивається

в молодих людей.

Особливе значення мають наслідки внутрішньоутробного

опромінення головного мозку. Головний мозок, що розвива-

ється, належить до найбільш радіочутливих органів людини.

Пояснюється це тим, що критичними етапами цереброгену є

періоди поділу й міграції нейронів (8—15 тиж пренатального

періоду), а також періоди формування синаптичних зв'язків

і цитоархітектоніки (16—25 тиж). У разі опромінення плода в

ці періоди в дозах понад 0,05 Гр може збільшитися кількість

випадків народження дітей з розумовим відставанням, мік-

Глава 25

Екологічна психіатрія

роцефалією і нападами (М. Otane та співавт., 1996; М. Otane,

W. Schull, 1998). А. І. Нягу, К. М. Логановський, В. С. Подкори-

тов і співавтори (1991—1996) засвідчили поширення розумо-

вого відставання і емоційно-поведінкових розладів у дітей,

опромінених пренатально. При цьому встановлено, що погір-

шення психічного здоров'я цих дітей пов'язано як з радіацій-

ними, так і нерадіаційними чинниками. Одним із біологічних

механізмів розвитку порушень є радіаційно індукована дис-

функція гіпоталамо-гіпофізарно-тиреоїдної системи, що роз-

вивається (А. І. Нягу і співавт., 1998). Ці дані деякою мірою

підтверджує Ю. О. Орлов (1993), який повідомив про збільшен-

ня кількості дітей з природженими каліцтвами й пухлинами

ЦНС після Чорнобильської катастрофи.

НЕЮНІЗУЮЧІ ВИПРОМІНЮВАННЯ

Ураження струмом високої і надвисокої частоти (300 мГц —

300 гГц). Під час роботи зі струмом у несприятливих умовах

пацієнти скаржаться на головний біль, запаморочення, підви-

щену втому, послаблення пам'яті, дратливість, безсоння вночі,

сонливість удень, парестезії, біль у кінцівках, надчеревній ді-

лянці, погіршення апетиту, спрагу, неприємні відчуття в ділян-

ці серця, зниження працездатності. Бувають тривожні пере-

живання, нав'язливі страхи. Інколи з'являється відчуття, що

на голові каска, яка стискає череп. Прогресує слабкість, поси-

люються дратливість, непереносимість світла, шуму, млявість.

Хворий не здатний сконцентрувати увагу. Знижуються пам'ять

та інтелект. У жінок порушується менструальний цикл, у чоло-

віків іноді бувають сексуальні розлади. Характерними клініч-

ними проявами тривалого впливу радіочастотного опромінен-

ня на організм є вегетативна дистонія з нейродистрофічними

порушеннями та астенічний стан. Типові також артеріальна

гіпотензія, брадикардія та інші ознаки підвищеного тонусу па-

расимпатичного відділу вегетативної нервової системи, і сту-

пінь їх пропорційний інтенсивності опромінення.

У тяжких випадках на тлі астенічного стану може розвину-

тися синдром вазопатії, спричинений тривалою дією полів НВЧ.

Синдром вагопатії — судинна патологія, на тлі якої періодично

виникають пароксизми у вигляді криз, характерних для діен-

цефальних розладів. Судинний криз супроводжується напада-

ми головного болю ангіоспастичного характеру, спостеріга-

Частина

Клінічна психіатрі.

ються блідість шкіри обличчя, загальний гіпергідроз, адинамія,

страхи, тремтіння, нестійкість пульсу і схильність до підвищен-

ня артеріального тиску, біль стискного характеру в ділянці сер-

ця, іноді — непритомність. Крім того, з'являються дратливість,

слабкість, ригідність емоцій, особливо афектів злостивості,

гніву. Такі емоційні розлади можугь виникати транзиторно, за

типом перехідних дисфорій. У деяких хворих виявляють до-

кладність або ригідність мислення. Нав'язливі страхи транс-

формуються в надцінні ідеї іпохондричного змісту. За найтяж-

чих варіантів помітні апатія, дисмнестичні розлади. Таким

чином, на цій стадії хвороби можьіа виділити ознаки психо-

органічного (енцефалопатичного) синдрому.

Ураження електромагнітними полями промислової частоти.

Електричне поле високої напруги промислової частоти (50 Гц)

згубно діє на ЦНС. Його вплив залежить від напруги, тривалос-

ті дії струму й індивідуальної реакції організму. Тривала дія

електричного поля згаданої частоти на організм людини спри-

чиняє, головним чином, вегетативно-судинну дистонію.

Ураження світлом, ультрафіолетовими та інфрачервони-

ми променями. У деяких промислових умовах, а також у разі

інтенсивної інсоляції інфрачервоні промені можуть призвести

до теплового або сонячного удару. Тривалий і інтенсивний

вплив ультрафіолетових променів зумовлює швидку втому, го-

ловний біль, сонливість, погіршення пам'яті, дратливість, серце-

биття, зниження апетиту. Надмірне опромінення може спричи-

нити гіперкальціємію, гемоліз і зниження опірності інфекціям.

З'являються опіки і дерматити, головний біль, підвищується

температура тіла, уражуються очі (фотоофтальмія).

ВПЛИВ ІНШИХ ФІЗИЧНИХ

ЧИННИКІВ

Ушкодження вібрацією і звуком. У клінічній картині вібра-

ційної хвороби провідне місце займає характерний судинний

синдром, що супроводжується акроспазмом (синдром "мерт-

вих пальців"). Під впливом промислової вібрації, окрім локаль-

них порушень, спостерігаються значні зміни функціонального

стану різних рівнів спинного та головного мозку, особливо ве-

гетативної нервової системи. Стає стійкою астенія, вегетатив-

ні розлади набувають вираженого характеру (як при хворобі

Глава 25

Екологічна психіатрія

Рейно), ангіоспастичні кризи можуть поширюватися на вінцеві

й мозкові судини. При цьому спостерігаються напади запаморо-

чення (як при синдромі Меньєра), головний біль, напівнеприто-

мність, загруднинний біль. Стан нагадує клініку сирингомієлії.

При вібраційній хворобі, спричиненій загальною вібрацією, у

клінічній картині превалюють діенцефальні порушення, вести-

булопатія і вегетативна полінейропатія. Діенцефальна патоло-

гія може поєднуватися з органічною мікросимптоматикою, а

психопатологічна симптоматика відповідає психоорганічному

синдрому.

Встановлено, що інтенсивні звуки і шуми передусім впли-

вають на слух і ЦНС, а відтак — на функції інших органів і си-

стем. Тривала дія шумів високої інтенсивності (125—142 дБ)

зумовлює астенію і вегетативні розлади, що супроводжуються

дратливістю і, особливо, високою чутливістю до звуків (навіть

музичних), шумів, звону, та відчуттям закладання у вухах. Під

дією надто голосного шуму можуть з'явитися судоми, носові

кровотечі, дезорієнтація та ін.

Ушкодження ультра- та інфразвуком. Руйнівна дія ультра-

звуку (понад 20 кГц) пов'язана з кавітацією — утворенням по-

рожнин у рідині. Під впливом ультразвуку високої інтенсив-

ності з'являються різкий біль різної локалізації, облисіння,

опіки, гемоліз, стають каламутними рогівка й кришталик. Ви-

сокі частоти можуть спричинити смерть (дрібні крововили-

ви в різних органах). Ультразвук призводить до значних змін

органа слуху: з'являються крововиливи, руйнуються тканини,

зокрема кісткова. У тих, хто тривалий час зазнавав впливу

ультразвуку, розвиваються астенія, сонливість, можуть бути

запаморочення, швидка втома і вегетативно-судинна дистонія.

Інфразвук (до 20 Гц) може зумовити тривогу, ажитацію, дис-

форію й паніку.

Геліометеотропні реакції і вплив несприятливих клімато-

метеорологічних умов. А. Л. Чижевський (1930) першим помі-

тив, що ступінь збудливості нервової системи людини, а та-

кож стан психіки залежать від активності Сонця. На сьогодні

накопичено великий статистичний матеріал, що засвідчує зв'я-

зок захворюваності, у тому числі й на психічні хвороби, смерт-

ності та інших порушень життєдіяльності людини зі змінами

сонячної активності, кліматом і погодою. Ці порушення жит-

тєдіяльності мають спільну назву — "геліометеотропні реак-

ції" (Т. І. Андронова і співавт., 1982). У так звані магнітозбурені

Частина третя Клінічна психіатрія

дні кількість випадків серцево-судинних катастроф зростає на

13—20 %. Простежується зв'язок між геомагнітними збурен-

нями і погіршенням стану психічно хворих. Дорожні пригоди

найчастіше трапляються на другу добу після сильного соняч-

ного спалаху. Це пояснюється тим, що в здорових людей під

час збурення геліомагнітного поля, зумовленого спалахом на

Сонці, в кілька разів знижується зорово-моторна реакція на

сигнали. Г. М. Данишевський (1968) обґрунтував концепцію

дизадаптаційного метеоневрозу.

Із фізичних чинників зовнішнього середовища найбільше

впливають на психофізіологічний стан здорової людини зміни

магнітного поля Землі. Коливання його напруження відіграє

певну роль у формуванні геліометеотропних реакцій в усіх ре-

гіонах Землі, особливо у високих широтах. Під час геомагніт-

них збурень виникає енергія, яка відповідає потоку потужнос-

ті діапазону, що на 2—5 порядків перевищує пороговий для

організму людини рівень. При цьому спостерігаються вегета-

тивні і астено-вегетативні розлади. В останні роки враховують

можливість біотропної дії на організм міжпланетного магніт-

ного поля. Доведено зв'язок між процесами в цьому полі й час-

тотою виникнення вегетативно-судинних пароксизмів.

Виявлено біотропну дію атмосферної електрики та іоніза-

ції повітря під час грози і формування атмосферних фронтів

(С. М. Чубинський, 1965). Вважається, що електромагнітні ім-

пульси діють через подразнення шкірних рецепторів, спричи-

нюючи зміни функціонального стану головного мозку і вегета-

тивної реакції. Враховуючи високу здатність електромагнітних

полів проникати в тканини, можна припустити не тільки опо-

середковану, але й пряму дію їх на нейрони головного мозку.

Вплив атмосферних фронтів визначається електромагнітни-

ми імпульсами, різкими змінами температури, вологості й тис-

ку повітря, а також вітром. Вказані чинники активізують ЦНС,

змінюють тонус судин і обмін речовин, через що можуть заго-

стритися психопатологічні процеси або змінитися функціо-

нальний стан нервової системи у здорових людей. С. М. Чу-

бинський (1965) для опису метеотропних реакцій запропонував

термін "фронтосиндром".

К. М. Биков і А. Д. Слонім (1949) ввели поняття ландшафт-

них рефлексів, що зумовлюються комплексом екологічних по-

дразників: тривалістю світлового дня, метеорологічними еле-

ментами, характером ландшафту. Цей комплекс призводить

Глава 25 Екологічна психіатрія

до змін функціонування ЦНС і ендокринної системи, а від-

так — функцій інших фізіологічних систем та органів.

Полярна ніч пригнічує психіку, знижує загальний тонус.

Полярний день спочатку збуджує, а потім настає перевтома.

У період полярної ночі тонус симпатичної нервової системи

значно занижений, а в період полярного дня — підвищений.

Порушення сну внаслідок ритмічних коливань фізіологічного

стану є причиною зниження працездатності, погіршення само-

почуття — так званого десинхронозу.

Синдром "антарктичної напруги" характеризується астені-

зацією організму, аж до клініки неврозу. У полярну ніч порушу-

ється апетит, знижуються загальний тонус і розумова працезда-

тність, з'являються сонливість, млявість, деяка загальмованість

або, навпаки, запальність, дратливість, а також відлюдкуватість.

В умовах антарктичної зимівлі виявлено сезонні зміни психіч-

ного стану полярників, спричинені не лише емоційним дис-

тресом, а й дією на організм екстремальних кліматичних чин-

ників.

Дослідження Європейської Півночі (Заполяр'я) засвідчили,

що взимку (травень-липень) порушення адаптації були мак-

симальними. Найтіснішу кореляцію з різким коливанням ме-

теофакторів виявлено стосовно больових відчуттів (особливо

артралгії та міаглії). Для тих, хто працює в екстремальних клі-

матично-метеорологічних умовах, характерні вегетативні роз-

лади. Причому взимку переважає парасимпатичний тонус, а

влітку — симпатичні реакції (Т. І. Андронова і співавт., 1982).

Є й інші пояснення порушень функціонального стану нер-

вової системи у полярників. В. В. Борискін (1973) стверджує,

що саме через інформаційну недостатність збудників, їхню

одноманітність, а не суворий клімат та окремі метеорологічні

чинники, створюються незвичні умови для функціонування

ЦНС. Доведено, що сенсорна депривація впливає на функції

ретикулярної формації та інші структури мозку. У генезі бага-

тьох психічних розладів у екстремальних кліматично-метеоро-

логічних умовах треба враховувати також можливість розвит-

ку авітамінозу або гіповітамінозу, особливо брак чи надлишок

аскорбінової кислоти, вітамінів групи В.

На підставі клініко-фізіологічних досліджень на Крайній

Півночі виділено стан, названий "синдромом психоемоційної

напруги" (Ц. П. Короленко, 1978). Головний його клінічний

Частина третя Клінічна психіатрія

прояв — тривога різного ступеня (від психологічного диском-

форту до невротичного рівня так званої плаваючої тривоги).

Встановлено кореляційну залежність між підвищенням рів-

ня тривоги і зміною атмосферного тиску. Неприємні відчуття,

головний біль, загальна слабкість, поганий настрій, безсоння

або сонливість, немотивована туга, непосидючість спостеріга-

ються в період зниження атмосферного тиску, під час так зва-

них барометричних ям (В. П. Казначеєв, 1980).

При кесоновій хворобі, зумовленій повільним переходом від

підвищеного атмосферного тиску до нормального (декомпре-

сія), а відтак — накопиченням в організмі надлишкового азо-

ту, можливе ураження нервової системи. Маніфестації захво-

рювання часто передує свербіж шкіри. Характерні артралгія,

міалгія й синдром Меньєра. Може розвинутися асептичний

некроз кісток і деформівний остеоартроз. За тяжкого перебі-

гу недуги внаслідок емболії судин головного і спинного мозку

з'являються моно- і параплегія, парез нижніх кінцівок, затрим-

ка сечі, афазія, іноді — скороминуча сліпота. При емболії су-

дин, котрі живлять життєво важливі центри мозку або вінцеві

судини, зазвичай настає смерть (М. А. Ковнацький, 1963).

Знижений атмосферний тиск супроводжується зниженням

парціального тиску кисню в повітрі і, ясна річ, гіпоксією. Хворі

скаржаться на м'язову слабкість, розлад координації, знижен-

ня пам'яті й уваги, сонливість, запаморочення, нудоту, блю-

вання, прискорення дихання, кровотечі з носа, рота, кишок

та ін. Ці вияви об'єднують терміном "гірської", "льотної", "ви-

сотної" хвороби. При гірській хворобі поряд із астенічними

розладами спостерігається некритична оцінка свого стану. Крім

того, навіть незначне розумове напруження супроводжується

головним болем. Різко знижується пам'ять: прості математичні

розрахунки здаються складними. В одних хворих спостеріга-

ються легкодухість, кволість, байдужість, а в інших — ейфорія

та збудження. За значної гіпоксії ейфорія змінюється різким

пригніченням психіки.

Температура повітря впливає на фізіологічні функції лю-

дини і може зумовити метеотропні нервово-психічні реакції.

Перебування в холоді супроводжується астеновегетативними

розладами. До найтяжчих наслідків впливу холоду, що призво-

дить до ангіосудом, належить облітеруючий ендартеріїт. Однією

з форм гіпотермії є замерзання, коли настають значні зміни

в ЦНС: знижується загальнорефлекторна збудливість, з'явля-

Глава 25

Екологічна психіатрія

ються слабкість, сонливість, запаморочення, порушення сер-

цевої і дихальної діяльності, мимовільне сечовипускання, тета-

нічні судоми. При замерзанні людина може довго (до тижня)

перебувати в стані анабіозу, після чого одужує. З часом мо-

жуть спостерігатися стійкі зміни в ЦНС: геміплегія, епілепти-

формний і психоорганічний синдроми.

Перегрівання теж пригнічує ЦНС. Внаслідок швидкого під-

вищення температури тіла може статися тепловий удар, що

проявляється непритомністю, зниженням артеріального тиску,

іноді блюванням, судомами, порушенням дихання. Зазвичай

йому передують продромальні ознаки — головний біль, слаб-

кість, підвищення температури тіла, різке почервоніння шкі-

ри. Іноді продромального періоду не буває, і коматозний стан

настає раптово. Порушення функцій ЦНС при тепловому уда-

рі є провідними. Хворі скаржаться на головний біль, запамо-

рочення, різку м'язову слабкість, сонливість, апатію, миготін-

ня "цяток" в очах, розлад слуху, неприємні відчуття в ділянці

серця, нудоту, спрагу. Іноді — блювання і пронос. Характерна

астенізація. У тяжких випадках можуть бути розлади мови,

маячні ідеї, галюцинації страху, психомоторне збудження,

оглушення, кома. Треба пам'ятати, що іноді клінічні ознаки

теплового удару з'являються через деякий час після пере-

грівання. Гостре перегрівання організму може призводити до

появи судом, що є наслідком різкого порушення водно-елект-

ролітного обміну і прогресуючого зневоднення тканин. Спо-

стерігаються клонічні і тонічні судоми м'язів кінцівок (найчас-

тіше литкових) і тулуба з сильним м'язовим болем. У тяжких

випадках можуть бути епілептиформний синдром, геміплегія

й бульбарні розлади. Інколи функції відновлюються повільно.

Може зберегтися резидуальна психопатологічна й соматонев-

рологічна симптоматика.

При сонячному ударі внаслідок впливу прямих сонячних

променів на непокриту голову передусім уражується ЦНС.

Загальне перегрівання організму не обов'язкове. Сонячному

удару сприяють перевтома, сп'яніння, сон на осонні. У почат-

кових стадіях захворювання хворі скаржаться на загальну

слабкість, головний біль, запаморочення, потемніння в очах,

нудоту, іноді — блювання, пронос. Під час обстеження вияв-

ляють астеновегетативні розлади. Іноді порівняно легке незду-

жання після певного періоду відносного благополуччя може

раптово змінитися значним погіршенням загального стану. За

Частина третя Клінічна психіатрія

тяжких розладів хворий стає надто збудженим, спостеріга-

ються галюцинації, маячіння, судоми, епілептиформні напади,

колапс. Пригнічуються дихання і серцева діяльність. У разі

надто тяжкого ураження може настати смерть.

Фізіологічні процеси в організмі прямо залежать від коли-

вань відносної вологості повітря. Сухе повітря подразнює нер-

вову систему, надто вологе в поєднанні з високою температу-

рою призводить до перегрівання і теплового удару. Похмура й

дощова погода найчастіше несприятливо діє на людину. Мож-

ливі порушення вегетативної нервової системи.

Безперервний звуковий ефект вітру також зумовлює нега-

тивні емоції. Посилення вітру супроводжується підвищенням

збудливості ЦНС, головним болем, відчуттям тривоги, тугою,

а також звуженням судин. Помірний вітер тонізує.

Негативний психофізіологічний вплив може справляти й

перебування в приміщеннях з кондиціонерами.

Вплив прискорення. Радіальне прискорення у краніо-кау-

дальному напрямку 2 q зумовлює відчуття деякого притискання

до сидіння і помірного обважніння кінцівок. У разі приско-

рення 2,5 q встати з сидіння практично неможливо. Приско-

рення 3—4 q супроводжується різким обважнінням усього ті-

ла, затуманенням зору (мов сіра полуда перед очима), втратою

периферичного зору. За прискорення 4 q самостійні рухи не-

можливі, і людина практично нерухома. Може повністю осліп-

нути. Шкіра дуже бліда і мов сповзає з лицевого скелета. При

цьому утворюються різкі складки, що надають обличчю старе-

чого, страждальницького виразу. За прискорення понад 4,2 q

людина може раптово знепритомніти. Після припинення дії

прискорення зір поновлюється лише через 1—3 с, а опритом-

нюють не менше ніж через 10—15 с. Причому деякий час збе-

рігається дезорієнтація. За радіального прискорення в каудо-

краніальному напрямку в 1 q з'являється відчуття, що висиш

униз головою, 1,5 q — незначного тиску в голові, 2 q — поси-

лення тиску в голові, затуманення зору, відчуття болю в очах,

запаморочення; 2,5 q — тиск у голову набуває пульсуючого

характеру, збільшується відчуття тиску на діафрагму, що при-

зводить до утруднення дихання. Поле зору забарвлюється в

червоний колір, перед очима мов з'являється червона полуда.

Прискорення в 3 q супроводжується носовими кровотечами, а

при 4 q виникає відчуття сильного припливу крові до голови,

посилюється сльозотеча. Здається, що шкіра на голові ось-ось і

Глава 25

Екологічна психіатрія

лопне. Характерний ріжучий біль в очах. Все забарвлюється

в червоний колір. Після 10—15 с каудо-краніального приско-

рення в 3q спостерігаються розгублення, розлад координа-

ції рухів, дезорієнтація. В основі цих порушень лежать змі-

на кровообігу та надходження аферентних імпульсів у ЦНС

(А. А. Сергеєв, 1963).

Морська хвороба — стан, пов'язаний із закачуванням на

морських суднах і впливом на людину прямолінійного та куто-

ного прискорень. Істотну роль грає й психогенний чинник, бо

клініка морської хвороби може розвинутися в разі споглядан-

ня моря з палуби корабля або навіть при згадці про подібну

ситуацію. Під час хитавиці внаслідок впливу прискорення ви-

никає низка соматовегетативних реакцій, які й визначають пе-

ребіг морської хвороби. Подразники передусім впливають на

вестибулярний апарат. Закачування проявляється по-різному.

Одні пацієнти швидко ходять з навітряного боку корабля, від-

чуваючи тривогу та страх, інші — лежать, апатичні й байдужі

до оточення. При цьому можуть бути запаморочення, дипло-

пія, головний біль, мерзлякуватість, розширення зіниць, блю-

вання, іноді — сплутана свідомість. Властиві астеновегета-

тивні порушення переважно парасимпатичного спрямування.

Суб'єктивні відчуття хворих дуже неприємні. Цей стан вичерп-

но характеризується висловом: "На початку морської хвороби

бояться смерті, а якщо вона затягується, то хочуть померти"

(С. І. Яковлев, Г. І. Дорофеєв, 1963). Розрізняють три форми

вияву морської хвороби: астенічну, ажитовану й змішану. Най-

частіше спостерігається астенічна форма закачування. Різко

пригнічується емоційна сфера, долучаються вегетативні роз-

лади. Для ажитованої форми характерні балакучість, немотиво-

ваний сміх, театральність поз, мови, метушливість. За зміша-

ної форми закачування часто змінюється стан: за ерективною

фазою швидко настає астенія. З припиненням хитавиці симп-

томи морської хвороби зникають, але іноді самопочуття поліп-

шується не одразу. Протягом кількох годин і навіть діб хворі

перебувають у стані прострації, скаржаться на загальну слаб-

кість, головний біль, запаморочення, нудоту тощо. Закачуван-

ня на повітряному, автомобільному, залізничному та інших ви-

дах транспорту аналогічні морській хворобі. Йому сприяють

спека, сильний запах бензину, а також споглядання тих, хто

закачався.