Мороз О.Г., Падалка О.С., Юрченко В.І. Педагогіка і психологія вищої школи

Подождите немного. Документ загружается.

Без цілеспрямованої стійкої уваги неможлива ніяка серйозна робота, це основна умова інтенсифікації будь-якої

діяльності. Щоб виховати увагу, потрібно знати її особливості.

Розрізняють три види уваги: 1) увага, що виникає без будь-яких зусиль з боку людини, 2) увага, що залежить

від вольових зусиль людини; 3) увага, що виникає після уваги, викликаної вольовими зусиллями. Крім того, для уваги

характерними є такі властивості - обсяг, переключення, розподіл, концентрація й стійкість. Обсяг уваги тісно пов'язаний

з такою її властивістю як здатність до переключання - здатність до переносу її з одного об'єкту діяльності на інший.

Зараз ученими доведено, що коли людина займається декількома справами, то вона їх виконує зовсім не одночасно.

Непомітно для себе людина переключає свою увагу з одного об'єкту на інший. Процес мислення дискретний - він іде

імпульсами, квантами.

Б. Наполеон, Ю. Цезар могли виконувати одразу сім справ. Вони миттєво, але послідовно пробігали думкою по

декількох об'єктах і по кожному з них одержували результати майже одночасно. Можливо, вони керували своїм

механізмом прискорення роботи мозку.

Необхідно враховувати, що розподіл уваги потребує від людини значно більших зусиль і затрат нервової

енергії, ніж інші властивості уваги. Одне із важливих правил таке: найкоротший шлях до виконання багатьох справ - у

певний час виконувати лише одну справу, цілком зосередившись на ній. Проте, зосередженість на одному виді

діяльності не може продовжуватись дуже довго, як правило - близько 40 хвилин. Іноді зосередженість може стійко

зберігатися протягом 3 годин і більше (наприклад, на сеансі кіно).

Концентрація уваги - дуже цінна її якість, яка полягає в зосередженості на одному об'єкті або на якійсь певній

діяльності й

' відвертанні уваги від усіх перешкод, що не мають відношення до даного роботи, справа в тому, що за своєю

природою, увага дуже імпульсивна природний стан уваги. Якщо увага від чогось відключається, то ^ зосереджується на

чомусь іншому. Психологи стверджують, що подібно закону збереження енергії, можна формулювати закон «зайнятості

уваг^ Увага завжди шукає нову інформацію. Недостача новизни на одиницю ц

а&

викликає імпульс переключення уваги.

Тому концентрація уваги необхідц. як фактор управління нею.

Слід пам'ятати ще про таку якість уваги, як стійкість. Основні щкщ стійкості уваги такі: зосередженість на

об'єкті та спроможність протистояті відволіканню уваги. Студінь стійкості уваги залежить від багатьох фактори від

ставлення до справи, характеру діяльності, сили нервових процесів тощо

Керування увагою передбачає вміння підвищувати ступінь стійкості. Характерно, що найбільша концентрація

уваги спостерігати тоді, коли вона спрямована на один об'єкт. Можливо, тому й вший парадоксальна ситуація, коли

одночасно з великою концентрацією уми спостерігається її велика розсіяність.

Увага може не лише зосереджуватись, активізуватись, але стомлюватись. Ознакою стомленості уваги є її

розсіяність. Тому <* пам'ятати, що увага потребує відпочинку. Кращим відпочинком переключення уваги з одного

об'єкту на інший.

Слід пам'ятати такі поради. Не шкодуйте часу на виховання сво< уваги. Не доводьте її до перевтоми.

Поважайте увагу. Після 40 - 45 хвши

занять робіть перерву. Використовуйте фізкультурні паузи, змінюйте в> роботи."

Імпровізуйте, змінюйте вправи для відпочинку уваги, виявляй винахідливість. Чим краще ви навчитесь зосереджувати

увагу, тим бшьиіи* будуть ваші успіхи в справі оволодіння технікою швидкого й інтенсивне* читання.

Відомо, що під час читання людина не лише одержує tt° інформацію, але й добуває з глибин пам'яті одержану

раніше. ІнШ»

1Й)

на характер опрацювання текстового матеріалу впливають не лише

' віД

оМОСТ

але

' внутрішні' базові знання, що містяться в свідомості

лини й надходять із системи її пам'яті. У більшості випадків читання

збувається не за ради тимчасової зацікавленості, а для того, щоб прочитане

гтало міцним здобутком пам'яті, знань, а вони - інструментом активної

діяльності. Отже, у будь-якому випадку продуктивність читання значною

мірою залежить від пам'яті читача. Чим багатший здобуток пам'яті читача,

тИ

м оперативніше й ефективніше засвоює він прочитане Хороша пам'ять, на

думку фізіолога Н.П. Бехтєрєва, складається із хорошого запам'ятовування,

хорошого зберігання й відтворення різних сигналів.

Колись французький письменник-мораліст XVII століття Ларошфуко, зовсім не жартуючи сказав, що всі

скаржаться на нестачу своєї пам'яті, але ще ніхто не поскаржився на нестачу здорового глузду. Але ж розум і пам'ять

органічно пов'язані одне з іншим і взаємозумовлені. Пам'ять - основа, на якій відбувається робота мозку.

Розрізняють декілька типів пам'яті, які, як кажуть, існують пліч-о-пліч, не заважаючи один одному. Кожний з

них характеризується специфічними механізмами. Вони діють у окремих часових режимах і пов'язані з різними

ділянками мозку. З урахуванням того, яким шляхом засвоюється інформація і який характер сприйняття, що служить

основою пам'яті, виділяють чотири її типи - моторна, емоційна, вербальао-логічна й образна.

Моторна пам'ять є основою опрацювання звичних рухів Емоційна пам'ять - пам'ять на почуття й переживання

(радість і смуток, образа й захоплення). Вербально-логічна пам'ять - це запам'ятовування й збереження

пам'яті, а потім

відтворення прочитаних або почутих думок у мовній Формі. Образна пам'ять допомагає запам'ятовувати й відтворювати

в відомості об'єкти реального світу. Це результат опрацювання й Узагальнення минулого сприйняття.

За терміном збереження інформації пам'ять поділяють

На

короткочасну й довгострокову. Саме короткочасна

пам'ять використовується найчастіше. Тому її називають ще робочою або оперативною. Одн^ можливості короткочасної

пам'яті дуже обмежені - вона має невеликий обсяг. Довгострокова пам'ять потрібна тоді, коли новий матері^

запам'ятовують на тривалий час або назавжди. Ця пам'ять найбільш важлива і за своєю структурою досить складна.

Обсяг її практично необмежений. Ця пам'ять зберігає наш досвід і знання, здобуті нами протягом усього життя.

Отже, щоб навчитись швидко читати, потрібно:

1) стримувати мовну артикуляцію;

2) читати очима, які мають бути максимально рухливими (потрібно тренувати очі для горизонтального,

вертикального та паралельного читання);

3) керувати своєю увагою: швидко переключати її, щоб попередити втому, правильно розподіляти; пам'ятати,

що читання потребує 100% уваги;

4) розвивати пам'ять, оскільки добре розвинута пам'ять робить читання більш ефективним.

Ось такі перші етапи опанування швидким читанням. Більш детально з цією методикою можна ознайомитись

самостійно, використовуючи спеціальні посібники.

Умови ефективності організації самостійної роботи.

Визначальною рисою самостійної роботи є її чітко виражений індивідуальний характер. Самостійна робота - це

найважливіша форма самовираження особистості, виявлення її індивідуальних можливостей і рис Водночас, існують

загальні умови організації самостійної роботи студентів Розглянемо ці умови [140].

Планування з кожного предмету всіх видів самостійної роботи," обсягу, а також термінів виконання. Як

правило, у вищій школі вживають^ заходи, щоб самостійна робота студентів проходила при організаційної* керівництві

з боку деканатів і кафедр. Особливо важливим є унормувані» навчальної роботи першокурсників, хоча це має значення

й на старий"

Планування самостійної роботи, перш за все, відображене в

аВ

чальних планах факультету та в навчально-

тематичних планах конкретної исідипліни. На дошці оголошень розміщують спеціально розроблені графіки амостійної

роботи на кожний семестр, в яких чітко встановлені терміни виконання завдань і дати проведення контрольних заходів

(співбесіди, контрольні роботи, опитування і т.д.).

Планування зі сторони деканатів допомагає кожному студенту проводити особисте планування своєї

самостійної роботи. Дійсно, першокурсникам робити це ще досить важко, оскільки підготовка в усіх різна і вміння

організувати свою навчальну діяльність у нових - вузівських умовах не всім дається легко. Адаптація, як правило,

проходить непомітно, нові навички формуються по крихтам, важливе значення при цьому мають поради викладачів і

досвід товаришів. Для того, щоб успішно планувати самостійну роботу, можна спиратися на такі правила:

а) на початку семестру потрібно скласти план-сітку дисциплін, що вивчаються в даному семестрі, та вказати з

кожної дисципліні (за місяцями чи навіть днями) виконання тих чи інших завдань, котрі потрібні для засвоєння змісту

предмету;

б) необхідно систематично працювати зі складеним планом: відмічати виконання, результати, оцінки, якщо

такі є. При цьому обов'язково відмічати конкретну дату чи хоча б тиждень її початку й закінчення. Зіставлення

відведеного часу на виконання конкретного завдання з отриманою оцінкою та результатом дає змогу оцінити

ефективність організації самостійної роботи: з яких предметів і на які завдання слід збільшити або скоротити час,

відведений на виконання роботи. Це допоможе вибрати оптимальні терміни засвоєння навчальних завдань.

Поєднання самостійної роботи з іншими формами навчання. Основний стимул для самостійної роботи

створюється на лекціях, але не "Ростим закликом працювати, а характером лекцій і постановкою на них Проблем.

Відомо, що лекція, яка розкриває тему та ставить проблему,

101

стимулює студента читати підручник, додаткову літературу. Без цієї роботу прослуховування наступних лекцій

буде малоефективним Така побудов лекції, в якій розширення й поглиблення знань створює привабливу перспективу

руху вперед, викликає необхідність самостійно працювати, Прийоми стимулювання самостійної роботи будуть

специфічними в лекціях різних наук. Однак ідея буде одна: лекцією не можна замінити самостійну роботу.

Ставлення студента до самостійної роботи залежить від призначення предмета в підготовці спеціаліста даного

профілю. Зазвичай на предмети, які

/j! є головними для спеціальності, відводиться досить багато часу на їх вивчення. Проте необхідно звернути

серйозну увагу й на методичну розроби}

___всіх інших предметів, які викладаються. Це допоможе студентам виконати

, самостійну роботу більш ефективно.

Регулювати самостійну роботу нелегко. Треба врахувати характер завдання, складність роботи, строки

виконання завдання, можливості

, студентів, їх підготовку. Тому потрібно постійно просдідковувати результаті виконаних завдань, їх

відповідність навчальним програмам. Цьом) допомагає проведення консультації. Добре поставлені консультації є одним

із методів цілеспрямованого керівництва самостійною навчальнок, діяльністю студентів. Консультація - це не просто

відповідь на випадков запитання студентів. Консультант, розмовляючи зі студентами, намага вникнути в хід їх думок,

визначити особливості їхнього розуміння матеріал^ прагне розпізнати й підтримати цікаві думки, дає поради, як подали

з працювати.

Наступним важливим методом цілеспрямованого керівни самостійною роботою студентів є колоквіуми чи

співбесіди. Калоквіу проводяться, звичайно, з предметів, які вивчаються лекційним кур

° Ставиться завдання вияснити

ступінь розуміння змісту прослуханих пеки" визначити, як студенти працюють над рекомендованою літературою.

Допомога студентам у самостійній роботі надається й під час коротких співбесід на початку лекції, коли

студентам пояснюється, як потрібно працювати над матеріалом лекції й рекомендованими посібниками Цю роботу

доцільно проводити й на семінарах, практичних, лабораторних заняттях.

Важливим є формування об'єктивної самооцінки в єдності з прищепленням навичок самостійної пізнавальної

діяльності. Труднощі навчання на першому та наступних курсах пов'язані, насамперед, із відсутністю в студентів

сформованих навичок самостійної роботи та неадекватною самооцінкою цього. Вчорашні старшокласники не завжди

усвідомлюють суттєву різницю в обсягах, а головне в якості навчального матеріалу школи і вузу. їх рівень оволодіння

самостійною роботою буває недостатнім для опанування новими навчальними дисциплінами. Дослідження спеціалістів

показали [103], що найкраще на першому курсі студенти вміють запам'ятовувати, записувати й переказувати почуте й

прочитане. Водночас, уміння узагальнювати, аналізувати, виділяти головне в теоретичному матеріалі дається важко. Це

потребує додаткових зусиль студентів і, насамперед, під час самостійної роботи над навчальним матеріалом.

Для того, щоб навчитися оцінювати рівень своїх знань, умінь та навичок, необхідно виявити волю й зібраність,

чітко уявити, що саме треба знати й уміти, зіставити це з рівнем своїх здібностей і раніше отриманими знаннями й

вміннями. Це дозволить правильно враховувати і розподіляти свій час, планувати й здійснювати самостійну навчальну

роботу, без якої не можлива розумова праця та повноцінний розвиток студентів. Чим вищий у студента рівень

розумового розвитку, який досягнутий в школі, тим легше проходить його адаптація до навчальної діяльності в вузі.

Таким чином, самостійна робота не є самоціллю, а служить активним засобом для осмислення студентом навчальної

інформації, застосування одержаних знань

а практиці [71].

, . 103

Отже, необхідно виділити наступне:

1. В умовах активізації творчої пізнавальної діяльності студентів, навчальному процесі самостійну роботу не

можна зводити до просту виконання нормативних домашніх завдань. Самостійність і творча ц активність

розпочинаються в аудиторії при слуханні та сприйманні лекції { підготовці до них у лабораторії, бібліотеці, під час

практики в шкоц Діяльність ця з переходом студентів на старші курси все більше набув

, характеру дослідницького

пошуку. Поряд із матеріалом, якій виноситься самостійне вивчення задля поглиблення проблемних тем лекцій, студенту

імпонують творчі завдання: підготовка доповідей, рефератів, досліджена шкільного досвіду, виступ на студентських

наукових конференція» написання курсових, дипломних робіт. Така робота є найбільш педагогічв ефективною для

формування молодого спеціаліста у вузі.

2 Важливе значення має забезпечення системності й постійності і самостійній роботі, що виключає порушення

природного ходу занять прискорення «відпрацювання» теми тощо. Нема необхідності збільшувачі) час на самостійну

роботу. Краще раціонально розподілити його мі[ предметами відповідно до семестрового графіка з урахуванням їх

значенш специфіки.

3. Запровадження сучасних методів педагогічного керівн контролю самостійною роботою студентів - нагальне

завдання сучасі: вищої школи. Кожна кафедра повинна цілеспрямовано працювати навчанням студентів методиці

самостійної роботи: вміння працювати бібліотеці, складати бібліографію, опрацьовувати різну літературу тощо

Запитання для самоконтролю

1. Чим відрізняються різні підходи до визначення поняття «самос робота»?

2. Яку роль відіграє самостійна робота в навчальному процесі ви навчального закладу?

3 Розкрийте зміст основних блоків, що утворюють систему підготовки першокурсників до самостійної роботи.

4 Назвіть основні види самостійної роботи студентів.

5. Які умови організації самостійної роботи студентів потрібно вважати найбільш ефективними?

б Яким чином вам вдається виявити прогалини й недоліки в своїх знаннях і уміннях?

7. Як ви організовуєте свою самостійну роботу, чи плануєте її?

Завдання

1. Складіть найбільш прийнятний для вас план самостійної роботи з навчальної дисципліни.

2. Спробуйте проконсультувати свого товариша з якого-небудь навчального предмета.

105

2.3.Озброєння видами педагогічного контролю у вищій школі

Контроль, облік та оцінка знань - найважливіший засіб керувац

навчальним процесом, а також якістю

навчання та навчальною прац

еі

^ студентів. Без чіткої організації обліку успішності студентів неможлив і раціональна

організація навчальної праці[ 13 5; 140]

Педагог, перевіряючи знання студентів, не лише визначає знає чи ні студент той чи інший навчальний

матеріал, але й установлює рівень його мислення, ступінь розуміння, з'ясовує підхід, використаний студентом у

навчальній роботі, дає конкретні рекомендації. Така орієнтація контролю дає можливість зробити його ефективним

засобом керування розвитком студентів. Відомості про знання студентів і особливості їх пізнавальної діяльності дають

можливість педагогу вносити дидактичні й методичні корективи в лекції й інші види занять.

Таким чином, контроль, облік та оцінка знань студентів (як у міжсесійний період, так і під час сесії) можна

розглядати як метод навчання. А оскільки цей метод має великий формуючий вплив на студентів, то його можна

розглядати також як один із методів виховання студентів.

Основні функції контролю знань студентів такі: навчальна (освітня), розвиваюча, організуюча, повторювальна,

узагальнююча, закріплююча, контролююча, керівна й виховна.

Найважливіша функція контролю - навчальна або освітня. її сутність полягає в удосконаленні знань, умінь і

навичок, їх систематизації, підвищенні освітнього рівня, культури навчальної праці студентів, розвитку їх пізнавальних

інтересів. Перевірка знань студентів сприяє вдосконаленню пам'яті, мислення, логіки, уваги й мовлення. Вона

забезпечує зворотній зв'язок, який показує студентам і викладачам рівень досягнень і допомагає визначити шляхи

подальшого покращання умов навчальної праШ-Вдосконалення знань під час перевірки відбувається шляхом

доповнень, уточнень і виправлень. Виконуючи контрольні завдання, студенти

aj-альнюють, поглиблюють, розглядають з іншої точки зору пройдений

те

ріал, об'єднують окремі його частини

й мету, знаходять міжпредметні

зв'язки.

Роль навчальної функції контролю полягає у «навчанні під час перевірки», що складається з розподілу знань на

головні й другорядні, деталізація уявлень, одержання додаткової інформації, використання Знань за нових умов,

творчого осмислення значення знань, застосування знань до практичної діяльності.

Розвиваюча функція контролю знань забезпечує вдосконалення уваги, пам'яті, мислення та інших психічних

процесів, що стимулюють пізнавальну активність студентів. Найкраще ця функція помітна тоді, коли процес контролю

не обмежується лише одним репродуктивним мисленням у вигляді простого переказу прочитаного тексту. Більш

доцільними будуть питання, що потребують від студентів пояснень, доведень, обгрунтувань, знаходження причинних

залежностей і зв'язків.

Мета організаційної функції - заохочення регулярного відвідування лекцій, лабораторних і практичних занять,

систематичного опрацювання навчального матеріалу. Контроль формує стосунки в студентському колективі.

Заохоченням навчальної праці є справедлива його оцінка, яка приносить задоволення свідомістю виконаного обов'язку,

що викликає зацікавленість дисципліною, яка вивчається, прагнення до систематичної роботи протягом семестру,

навчального року.

Велике значення для закріплення знань студентів має повторення пройденого матеріалу. Повторне буває двох

видів: пасивне (повторне прочитування текстів) і активне (відтворення). Зрозуміло, що підготовка до виконання

контрольних робіт, безпосередній самоконтроль студентів, тобто повторювальна функція контролю забезпечує умови

для закріплення знань і підвищення якості навчання.

Повторення навчального матеріалу під час проведення контрольних заходів, розглядання виучуваного

матеріалу з різних точок зору дозволяє

107 L

здійснити узагальнюючу функцію контролю, розширити й поглибити ^ студентів.

Важливу роль відіграє закріплююча функція контролю. Оскільки одним із завдань навчання є

запам'ятовування, здійсненню якого значною мірою сприяє правильно організований контроль за міцністю й глибино^

знань студентів.

Контролююча функція найбільш специфічна для усієї проблеми обліку знань. Вона дозволяє слідкувати за

ходом і результатами навчальної роботи студентів. Ця функція здійснюється в трьох аспектах: контроль з боку

викладача, взаємний контроль студентів і самоконтроль. Останній має надзвичайно велике значення. Психологи довели,

що вдосконалення знань не відбувається навіть за багаторазових повторень, якщо студент не бачить - своїх недоліків,

помилок, не може критично їх оцінити.

Успішність студентів - один із найважливіших показників навчання Вона дозволяє викладачу й студенту

скласти уявлення про ступінь оволодіння навичками й уміннями на різних етапах навчання, а також порівнювати

ефективність застосованих методів і засобів здійснення навчального процесу. Деякі фахівці не відрізняють

контролюючу функцію від керівної.

Керівна функція має за основу зворотній зв'язок, інформацію про засвоєння навчального матеріалу. Зворотній

зв'язок може здійснюватись лише в тому випадку, коли, спираючись на одержані відомості про ступінь сприйняття й

засвоєння деякого навчального матеріалу, буде здійснено педагогічний вплив, коректування, регулювання навчального

процесу.

Виховна функція контролю полягає у вихованні почути відповідальності студентів за навчання, дисципліну

розумової праїї усвідомлення важливості контролю знань. Перевірка й оцінка знань ' перший і найважливіший вид

державної оцінки роботи студентів. Результат' його індивідуальних зусиль у цьому випадку стають предметом

громадськ' оцінки, а це завжди впливає на емоційну сферу особистості. Правильї

організована перевірка й оцінка знань студентів - хороший засіб виховання таких рис особистості студента, як:

почуття відповідальності за доручену справу та її результати, волі, зацікавленості наукою.

Контроль знань - це серйозний стимул досягнення нових успіхів. Виконуючи контрольні завдання, студент

звітується не лише перед викладачем, але й перед колективом, який має на нього великий моральний вплив. Уся система

контролю формує громадську думку колективу Тому в студентів потрібно виробити ставлення до контролю як до однієї

із найважливіших навчальних і виховних форм навчальної роботи.

Контроль якості навчальної роботи студентів повинен бути:

• плановим, тобто здійснюватись у повній відповідності з ходом навчально-виховного процесу та навчальним

планом;

• систематичним, тобто відповідати графікам міжсесійного контролю та розкладу курсових іспитів, що

дозволяє виявити рівень оволодіння студентами знаннями та навичками й стимулювати їх самостійну роботу;

• об'єктивним, що дозволяє дати науково обгрунтовану оцінку успіхів і недоліків навчальної роботи студентів;

• економним, щоб не забирати багато часу в викладачів і студентів і в той же час забезпечувати аналіз роботи

та її об'єктивну оцінку за порівняно невеликий строк;

• простим, щоб для його здійснення не вимагались складні приладдя, а при використанні технічних засобів -

спеціальна підготовка, що виходить за рівень, доступний кожному педагогу-практику чи студенту;

• наочним, щоб його результати легко сприймалися як викладачами, так і студентами [135]

Усі названі вимоги становлять організаційну структуру контролю й обліку засвоєння навчального матеріалу

студентами вузу. Існують також і

109

дидактичні вимоги до контролю, якими має керуватися викладач виш школи, а саме:

систематичність: перевірка й оцінка знань студентів повиц, здійснюватись у безпосередньому поєднанні з

усім процесом навчанм проводитись послідовно, ритмічно, з поступовим ускладненням завдав, змісту й методики

обліку;

індивідуальність: викладач намагається дати глибоку й справедли оцінку успіхів кожного студента;

диференціювання: встановлення кількісних та якісних відмінностей знаннях, уміннях та навичках студентів на

момент перевірки;

иілеспрямованість: нерозривність елементів системи навчання виховання студентів, мета якої полягає в

підвищенні усіма можливий заходами рівня підготовки майбутніх фахівців;

об'єктивність: кожна кількісна оцінка повинна відповідати фактичному рівню знань студентів на даному етапі

навчання.

Критерії оцінки знань

Важливою морально-психологічною рисою доцільності контрож знань студентів завжди була єдність вимог:

один і той же рівень знаш повинен оцінюватись різними викладачами однаково. Основою єдності вимо є певна система

загальних критеріїв оцінки засвоєння навчального матеріал [77].

Перший критерій вимагає, щоб викладач чи екзаменатор визнач* глибину розуміння студентом одержаних

знань, їх повноту. Відомо, ДО глибина розуміння навчального матеріалу відбивається не в детальної* переказі тексту

підручника чи конспекта, а в правильності аргументай основних положень, у розкритті самого істотного й

визначального: зверненнях до першоджерел, рекомендованих для читання. Досвідчей" педагог досить легко визначає цю

якість знань, одразу помічає рів

е<

міркувань студента. Швидко одержані знання, як-небудь прослухані лекії

«переглянутий» підручник ніколи не забезпечують глибини знань. Це леї*

«являється на екзаменах чи заліках, а також під час спілкування зі студентами на практичних і семінарських

заняттях.

Другий критерій тісно пов'язаний з першим. Важливо не лише визначити глибину розуміння, але й з'ясувати

рівень ■ самостійності мислення студента. Навіть педагог-початківець може-відрізнити знання, здобуті лише

старанням, але сприйняті й засвоєні «на віру», від знань глибоко осмислених, коли студент пропонує свій розв'язок,

підхід, нове доведення, вдале порівняння. Наприклад, на семінарських заняттях із педагогіки студент вільно

користується педагогічними термінами, поняттями стосовно своєї спеціальності, знаходить свої переконливі приклади й

правильно їх обґрунтовує. Вдумливий студент пропонує свої шляхи розв'язання психолого-педагогічних проблем і

завдань, у деяких випадках висловлює свої сумніви тощо.

Третій критерій пов'язаний із двома попередніми. Знання науки й життя невіддільні від світогляду й

переконань фахівця. Світогляд студента опрацьовується, поглиблюється й оновлюється протягом усього терміну

навчання головним чином за рахунок свідомого вивчення наук. У цьому й полягає єдність навчання й виховання

студентів. Звичайно, знання -це ще не переконання й світогляд, їх неможливо виміряти з математичною точністю. Іноді

студент може продемонмтрувати на екзамені певні світоглядні положення, котрих сам не поділяє. Досвід показує, що

коли викладач у процесі навчання та позааудиторної роботи добре вивчив студентів, користується їх довірою, то можна,

впевнено сказати, що він легко може скласти уявлення про глибину їх переконань. У першу чергу таку можливість

дають семінарські, практичні, лабораторні заняття, колоквіуми, консультації, педагогічна практика, де студент

змушений від слів переходити До справ, конкретних педагогічних дій, які цілком характеризують переконання й

світогляд студента.

Четвертим критерієм обліку знань, одержаних студентами педагогічного вузу, є їх ставлення до педагогічної

практики. Знання

111

повноцінні, якщо вони -відбивають реальні педагогічні явища, процеси спрямовані на їх покращання. Чітка

педагогічна спрямованість знань і уміщ, студентів має стати важливою ознакою українських педагогічних навчальних

закладів. Зв'язок із життям, безперечно, мусить направляти думки студента на виконання завдань суспільства, на

розв'язання теоретичних й практичних завдань педагогічної науки.

П'ятий критерій логічно випливає із четвертого. Потрібно враховувати ступінь розвитку умінь і навичок

студента. Педагогічна наука містить певне коло теоретичних питань, якими мусить оволодіти студент, спрямовувати

комплекс умінь та навичок. Звичайно, що вони повинні стати предметом контролю й оцінки. Іноді уміння й навички

служать основним об'єктом обліку (наприклад, на практикумах), рівень мисленнєвщ умінь і навичок перевіряється

також під час обліку теоретичних знань (екзамени, колоквіуми тощо).

Шостий загальний критерій - комунікативна культура студент Педагогічний зміст цієї вимоги полягає в тому,

що якість знань і форма їх вираження - нерозривні. Лише граматично правильне мовлення, конкретне говоріння, усне чи

письмове і так само - сприйняття (слухання або читання) може забезпечити необхідний високий рівень підготовки

педагога. Терміном мовлення прийнято позначати як сам процес говоріння та сприйняття (акт мовлення) чи сукупність

таких процесів (її називають мовленнєвою діяльністю), так і наслідок, результат процесу говоріння - усний письмовий

текст. Мова ж, як відомо, - це засіб спілкування, його історичне сформоване знаряддя. Саме ж спілкування вже не є

мовою. Це ' використання засобу, результат дії знаряддя. Це і є мовлення.

Аналізуючи сутність мови й мислення, фахівці-філологи роблять та» висновки про відмінності цих

взаємопов'язаних явищ.

Мовлення має лінійний характер. Будь-який текст, можна уявити с<* у вигляді одного довгого рядка. Людина

вимовляє звук за звуком, слово

}

словом. Мова ж має ієрархічну організацію нелінійного характеру.

Мовлення змінне, динамічне, мовні одиниці в ньому раз у раз звішуються залежно від конкретних потреб. А

мова - досить стала, статична й стабільна.

Кожен окремий акт мовлення належить одній особі, індивіду. Тому можна сказати, що мовлення є

суб'єктивним, індивідуальним. Але лише певною мірою, бо всяке мовлення є використанням мови. А мова - це

соціальне, суспільне явище, явище об'єктивне, незалежне від волі індивіда. У мовленні кожна людина - творець і

володар. У мові ж одна людина, як правило, змінити нічого не може.

Ці характерні риси мовлення мають враховуватись викладачем при виборі форм усного чи письмового

контролю студентів. Із мовленням пов'язані такі дидактичні питання, як об'єм завдання і час на його виконання,

використання студентом символіки й тексту під час відповіді, численність форм запитань і відповідей. І взагалі, як

оцінювати відповідь студента-педагога, який знаючи фактичний матеріал, не помічає грубих граматичних помилок?

У сучасній вищій школі проблеми загальної культури, стали основною вимогою до підготовки й атестації

кадрів. Це, насамперед, стосується молодих викладачів. Навички педагогічної культури студент одержує протягом

навчання в педагогічному вузі. Культура навчального процесу, особливо в лабораторіях, відображається в проведенні

практикумів і демонстраційних дослідів, використанні наочних приладів. Наслідком цього є виховання в студентів

професійно-естетичного смаку й потреби естетичного оформлення педагогічних дій. Однак, професійно-естетична

культура, зокрема культура мовлення, не приходять до майбутніх педагогів сама собою. її потрібно впроваджувати й

виховувати. Одним із дійових Методів цієї роботи є контроль і облік знань. Як показує досвід, створення відповідного

культурного середовища для студентів, сприяє зростанню їх Професійного рівня.

113

Наступною важливою проблемою контролю й обліку знань ст>д

є визначення індивідуальних

критеріїв оцінок. У яких випадках від

ПОв

студента заслуговує на найвищу оцінку і коли - «незадовільно» - це

ед

питання. Особливо важке воно для молодого викладача вузу, а також опрацювання оціночних навичок

майбутніх педагогів. Індивідуальний д

0С8

із цього питання надзвичайно різноманітний. Тому бувають

випадки, ко навіть досвідчені екзаменатори не можуть знайти єдиного підходу до оцід^ студента або

абітурієнта.

Можна стверджувати, що єдиний індивідуальний критерій (критерії оцінки знань та умінь студента)

неможливий. Кожний учений і педагог, неповторна індивідуальність, - має свій характер, тому в будь-кого з

нщ може бути свій індивідуальний критерій оцінок. Експериментальне вивченні цієї проблеми виявило таку

закономірність: чим старші за віком педагоги, вище їхнє вчене звання, авторитет, тим яскравіше

проявляється і індивідуальність при оцінюванні студентів. Помічено, що представники «середньої ланки»

викладачів (старші викладачі й доценти) бі пунктуально виконують вказівки, що регулюють екзамени, і

менш схильні до їхньої зміни.

Чотирибальна система оцінок дозволяє досить точно сформулювати

. • загальнопедагогічні критерії. Однак, як свідчать численні спостереження«

' спеціальні дослідження, а також основні вимоги до випускника вузу, мі»

>• критеріями, що відповідають оцінкам «відмінно», «добре», «задовільно»,

• деякому розумінні різниці немає. Кожною із цих оцінок атестуються повн

" знання, тобто вичерпне знання програми. Студент, який одержав задовіль?

' оцінки, переводиться на старший курс або одержує диплом про закінчені*

' вузу. Тут спостерігається зіткнення двох проблем - боротьба за висок

- успішність і підвищення якості підготовки спеціаліста. З одного боку Д*

школи не бажаний спеціаліст, що закінчив вуз на задовільно, тому $

основна установка - одержати педагога, що має високий рівень наукові

знань, умінь і навичок. Із іншого боку практика роботи сучасЯ*

пґічних вузів не дозволяє відмовитись від задовільних оцінок знань ентів. З розвитком науки, удосконалення

суспільних відносин критерії «ки знань і підготовленості фахівця будуть ускладнюватись а загальні

вИ

моги- зростати.

Необхідно мати на увазі, що одержані студентом бали не завжди ідповідають його успіхам як фахівця після

закінчення вузу. Правда, такі розходження не є типовими. Усе залежить від того, який рівень знань приховувався за

оцінками «відмінно» чи «задовільно».

За які ж знання студент одержує оцінку «відмінно»?

Вищим балом атестується студент, що повністю оволодів програмованим матеріалом, чи точно й повно

виконав практичні завдання. До того ж студент виявив творчу самостійність, вільне володіння науковим апаратом,

знання спеціальної літератури, тверді переконання та уміння їх захищати, високу комунікативну культуру, вміння роби|

и практичні висновки, а на семінарських, лабораторних заняттях, колоквіумах показав достатній рівень розвитку умінь і

навичок точного застосування знань.

Оцінка «добре» виставляється за тих же умов. Відмінність у знаннях студента, що оцінюється балом «добре»,

полягає в дещо обмеженому й звуженому прояві тих же якостей, які служать критерієм відмінної оцінки -творча

самостійність, використання наукового апарату, знання літератури тощо. Але уже немає тієї свободи викладу матеріалу,

як у гіершому випадку, можуть допускатися окремі помилки, що легко проявляються під час бесіди самим студентом.

Оцінка «задовільно» виставляється за повне знання програми, за виконання завдання. У цьому випадку студент

може й не виявити самостійності суджень. Відчувається, що він дещо просто «вивчив». Однак, навчальний матеріал він

загалом знає. Має певне уявлення про вимоги Практики, може знайти нові приклади або умови застосування знань на

практиці. Знає літературу, але, можливо, не всю і не може дати достатньої

115

критичної оцінки. Володіє необхідними уміннями. Можливі недоліки в аспекті комунікативної культури.

Критерії «незадовільної» оцінки такі. Немає повних знань. Робота не виконана або виконана невірно. Уміннями

й навичками студент не володіє. Літератури зовсім не знає. Отже, при виставленні незадовільної оцінки помилитися

майже неможливо. Вагання в цих випадках бувають тоді, коли викладач не відчуває принципової різниці між

задовільною й незадовільною оцінками, ототожнюючи другу з першою.

Вчені-педагоги ще наприкінці 70-х років пропонували впровадити J, тестову методику оцінки знань у школах і

вищих навчальних закладах, яка б j дозволила оцінювати знання не за «особистими враженнями» екзаменатора, а _^_ за

допомогою точних показників. Тести бажані як один із заходів, що допомагають педагогу швидко й точно перевірити

наявність тих знань, які вкладаються в тестові критерії. У сучасній вищій школі досить широко стали використовуватись

тестові програми як основа контролю й обліку засвоєння навчального матеріалу. Тестові методики знаходять

застосування й у вузах Ці заходи можуть значно полегшити викладачам облік знань студентів, зробити його більш

точним і об'єктивним.

Види й методи обліку успішності

j. , Розрізняють три види обліку знань, умінь і навичок: поточш

(оперативний), тематичний (міжсесійний), підсумковий (екзаменаційний Перші два види стосуються обліку

самостійної роботи студентів протягоі семестру ІД35]

Під поточним обліком успішності розуміють індивідуальний

ч1

груповий контроль засвоєння матеріалу,

перевірки підготовленості студент • до виконання завдання, лабораторної чи практичної роботи. Проводи

поточний

облік, викладач має можливість своєчасно оцінити глибий розуміння студентами матеріалу лабораторного чи

практичного заняття-процесі обліку відбувається розвиток «технічних прийомів»

діяльності, логічного мислення студентів, їх мовлення, пам'яті, уточнення знань, попередження, виявлення,

виправлення й аналіз помилок.

Досвід і спеціальні дослідження підтвердили, що раціонально здійснюваний поточний облік буває досить

ефективним, якщо він не перетворюється в дріб'язкову опіку, а організує пошукові зусилля студентів на самостійну

роботу. Психологія студента така, що він намагається самостійно осмислити інформацію, з якою зустрічається на

лекціях, практичних заняттях, під час читання наукової літератури. Але йому імпонують слова підтримки й критичні

зауваження з боку викладача. З анкетування студентів випливає, що постійний контакт з викладачем і його оціночні

висловлювання сприймаються студентами досить позитивно й розглядаються як допомога в самостійній роботі.

Значення тематичного обліку знань полягає в оперативній концентрації уваги студента на окремих питаннях й

розділах, стимулюванні додаткового повторення виучуваного матеріалу. Тематичний облік знань сприяє переходу

виучуваного матеріалу в довгострокову пам'ять студента, кращому запам'ятовуванню інформації. У процесі тематичних

перевірок відбувається поглиблення, покращання й закріплення знань.

Підсумковий облік у вузі - це облік, що виконується в кінці семестру на заліках й екзаменах або наприкінці

вивчення курсу, проведення практикуму. Сутність його полягає в перевірці знань і практичної підготовленості студентів

із усього курсу чи його семестрової частини. Це підсумок роботи студента протягом семестру, навчального року чи над

певним видом роботи (наприклад, курсова робота, практикум). У цьому випадку підхід до перевірки зовсім інший ніж за

поточного обліку. Головна його мета - з'ясування глибини переконань і повноти знань з предмета загалом або

завершеної його частини. Знання студентом лише окремих понять курсу не можуть задовольнити екзаменатора. Тому

екзаменаційна

зі студентом ведеться, насамперед, в плані, що дозволяє з'ясувати

117

глибину методологічних і наукових суджень студента, його розумц, проблем науки загалом як системи знань і

умінь.

Надаючи особливого значення показникам підсумкового обц^, успішності в вузі, необхідно враховувати, що

він є юридичну підтвердженням знань студента (двічі протягом навчального року). Проте випадку формального

ставлення до підсумкового обліку успішності, він ц завжди відбиває глибину засвоєння матеріалу, систематичність прав,

студента, дійсний рівень знань, умінь і навичок, здобутих студентом за певний період навчання в вузі.

Екзамен із точки зору педагогіки є логічною систематизацією j узагальненням знань. Оскільки предмет

вивчається поступово тема за темою, розділ за розділом, то деякою мірою логічна лінія науки губиться. Готуючись до

екзамену студент відновлює цю лінію. Сам екзамен і характер запитань повинні відповідати цьому завданню.

На відміну від екзамену залік, як правило, має за мету перевірку ступеня вивченості рекомендованої

літератури, узагальнення матеріалу, що складає програму практичних занять, але не торкається програми всього курсу.

За такого підходу залік є стимулом до самостійної роботи, активного вивчення літератури й виконання практичних

завдань. У деяких випадах залік виходить за рамки практичних завдань, тоді він перетворюється в «малий екзамен».

Зокрема, це стосується дисциплін, зміст яких відповідає підсумковому контролю у вигляді екзамену, але згідно

нормативним міркуванням за навчальним планом студенти складають залік. У цьом) випадку потрібно перевіряти

знання за програмою всього курсу загалом.

Залік з мовних, математичних та інших, подібних до них практикумі' іноді може виставлятися без додаткового

опитування. У такому випад») підвищується роль поточної самостійної роботи й відповідальність студенти за виконання

практичних завдань

Іноді звична форма відповіді студентів на запитання, зазначені > екзаменаційному білеті, замінюється

опитуванням студентів за індивідуальй

ставленими запитаннями. Правда, самі студенти надають перевагу

ЙТ

уванню за білетами, яке складає враження

більш організованої форми проведення екзамену.

Тривалість екзамену залежить від досвіду викладача, чіткості Одповідей студентів та рівня їх підготовки. Не

бажано затягувати опитування, тим більше, коли екзаменатор добре знає рівень їх підготовки з

іжсесійного обліку

знань.

До підсумкового обліку деякі фахівці відносять також заключний облік - Це державні екзамени, захист

дипломних робіт. Заключний облік є дуже важливим етапом навчання студента. Підготовка до державних екзаменів і

захисту дипломних робіт потребує великих інтелектуальних зусиль. Студент не лише систематизує, але й поглиблює

знання методологічних основ науки, робить загальні висновки. Державний екзамен -це не лише перевірка рівня

підготовки випускника, але й завершення його формування як фахівця.

Спостереження показують, що організація державних екзаменів повинна відповідати основному завданню

заключного обліку: студенту потрібно дати можливість викласти свою точку зору. Якщо вона викликає заперечення

членів державної комісії, то студент повинен мати можливість захищати її. Звичайно екзаменаційна комісія надає

перевагу відповідям, що містять елементи творчості, а не є стандартним, хоч і старанно підготовленим.

Дипломна робота, зокрема з психолого-педагогічних наук, має ту особливість, що випускник, працюючи над

певною темою, досліджує й узагальнює деяку наукову або науково-практичну проблему. Цей вид роботи має ту

педагогічну цінність, що випускник одержує важливий інтелектуально-практичний досвід.

Якщо поняття виду обліку визначається місцем його в процесі навчання (поточний - у щоденному навчанні,

підсумковий - наприкінці семестру чи навчального року), то під методами обліку розуміють способи

119

виявлення й перевірки знань студентів. Методи контролю - це способ» забезпечення зворотного зв'язку, тобто

одержання інформації про стан характер пізнавальної діяльності студентів, ефективності роботи викладач Усі методи

обліку залежно від характеру завдань і засобів забезпечення зворотного зв'язку можна розділити на такі групи: усні

методи - бесід

аналіз виступу студента на семінарському чи практичному, занятті, пояснення виконаного завдання,

усний звіт про виконане завдання, усний звіт тщ підсумки педагогічної практики, звіти про екскурсії та інші уоді

повідомлення студентів; письмові методи - контрольні роботи студентів, , доповіді, реферати, письмові звіти, творчі

роботи, курсові та дипломні ; роботи, конспекти, тези, статті, повідомлення; графічні методи ~ рисунки, графіки,

таблиці, креслення, схеми (наприклад, робота з контурними географічними картами), художні роботи (на художньо-

графічному факультеті); комплексні методи - це облік виконання лабораторних робіт, робота в майстернях

(загальнотехнічні дисципліни), у полі (польова практика студентів природничого факультету), роботи під час

педагогічної практики; технічні методи - облік роботи в комп'ютерних класах тощо.

Отже, методика контролю навчальної роботи студентів досить різноманітна. Кожний метод контролю

застосовується залежно від обставин (залік чи екзамен, колоквіум чи консультація тощо) і особливостей підготовки

студентів. Кожний метод навчання чи обліку знань буває ефективним лише в досвідчених руках. Спостерігаючи за

навчальною діяльністю різних за досвідом і стилем роботи викладачів, можна легко помітити, що одні й ті ж методи

контролю й обліку знань у одному випадк) % бувають дійовими, а в іншому - здаються марними [71]

Педагогам добре відома вимога об'єктивності обліку. Який психологічний зміст? Студенти досить чутливі до

атестації їх знань Щонайменше відхилення від об'єктивності викликає недовіру до педагога, потім і неповагу до нього.

Після цього найсправедливіші дії педагог® беруться під сумнів. Знаходячись у полоні таких відчуттів, студент не лиШ

підозрою ставиться до педагога, але й перестає цікавитись його предметом. Хому об'єктивність у такій ситуації

- це справедливість. Оцінки виставляються за результат навчання - за знання, уміння, навички. Іншими словами,

об'єктивна оцінка виставляється незалежно від ставлення викладача до студента, інших обставин чи особистого

емоційного стану викладача.

Отже, облік знань та атестація студентів є одним з найважливіших методів навчання й виховання студентів

протягом навчання, методом формування молодого фахівця. Оцінка знань і атестація - це лише одна реалізація цього

методу.

Однак, потрібно мати на увазі, що методи обліку й атестації знань, переконань, умінь та навичок студентів, не

дивлячись на їх зовнішню простоту, в педагогічному відношенні є виключно складними методами, а їхній вплив на

студентів досить різноманітний. Вплив особистості вченого-педагога на студента в процесі обліку знань надзвичайно

великий і його не можуть замінити ніякі технічні засоби. Природне й досить необхідне збагачення методики й засобів

обліку знань дасть педагогічний ефект лише у випадку провідної ролі особистого спілкування вченого-педагога зі

студентами в процесі обліку.

Запитання для самоконтрою

1. Які функції виконує контроль знань студентів? Охарактеризуйте ці функції.

2. У яких співвідношеннях знаходяться контроль і облік знань студентів?

3. Які види контролю вам відомі? За яких обставин застосовується той чи інший вид контролю?

4. Що таке критерії контролю та обліку знань студентів? Які критерії ви знаєте?

5 Що таке метод контролю знань студентів? Які методи контролю ви знаєте?

121

6. Який метод контролю знань найбільш узгоджується з ващо^ фаховою дисципліною?

7 Які критерії виставлення оцінок «відмінно», «добре», «задовільно» й «незадовільно»?

1. Перед екзаменаційною сесією зробіть самооцінку своїх знань навчальних предметів і зіставте її з реально

досягнутими результатами щ сесії.

2 Попробуйте створити свою власну систему контролю знань, уміщ та навичок, що найкраще відповідає

вашому характеру та обраній спеціальності.

3. Складіть запитання самоконтролю до декількох лекцій з основної фахової дисципліни.

-■;•.; 2.4. Основи науково-дослідної роботи майбутніх фахівців

Однією з провідних вимог до професійного становлення майбутнього педагога є всебічний розвиток його

творчих здібностей, вміння вирішувати складні завдання виховання підростаючого покоління Мистецтво аналізувати

найрізноманітніші педагогічні ситуації, визначати шляхи та засоби виховання дітей і молоді в умовах постійного

оновлення розвитку суспільства повинні стати невід'ємною частиною педагогічного професіоналізму педагога.

Суттєву роль у формуванні творчого обличчя майбутніх учителів відіграє участь студентів у організованій і

систематичній науково-дослідницькій праці. З перших кроків перебування в університеті кожен студент повинен брати

участь у наукових пошуках, у планових дослідженнях своїх викладачів, у впровадженні практичних досягнень науки.

Наукова творчість студентів стала традиційним засобом розвитку майбутніх фахівців, які ще під час навчання у вузі

повинні робити внесок у розробку теоретичних і практичних проблем навчання та виховання школярів [26].

Завдання науково-дослідної праці студентів педвузів полягає, перш за все, в розвитку в майбутніх педагогів

нахилу до пошукової, дослідницької діяльності, до творчого вирішення навчально-виховних завдань у школі, а також у

формуванні вмінь і навичок застосування дослідницьких методів для розв'язання практичних питань навчання та

виховання підростаючого покоління. Набуття первісного досвіду наукової праці з профілюючих дисциплін і особливо з

психолого-педагогічних, може стати початком серйозних наукових пошуків і перетворитися в справу життя педагога

Завдяки участі в науковій роботі, студент оволодіває навичками роботи з різноманітними інформаційними джерелами з

метою розширення науково-педагогічного та методичного кругозору. Окрім того, він здобуває вміння організовувати

наукові гуртки учнів і керувати їх діяльністю

Науково-дослідна праця студентів, перш за все, випливає з навчальних завдань навчального процесу й сприяє

підготовці педагога-

123

спеціаліста, вихователя, класного керівника. У практиці педвузів себе кілька основних видів студентських

науково-дослідних робіт.

Перш за все, це дослідження, пов'язані з виконанням навчал завдань. Вони формують у студентів досвід

наукової постановки проведення лабораторних робіт, збирання експериментального матеріал, практичних занять з

навчальних дисциплін. Одночасно накопичується д

Ос

вивчення та критичного аналізу наукової літератури, вітчизняної

зарубіжної, особливо тієї, яка стосується методологічних питань і мето». наукового дослідження. При написанні

рефератів і доповідей із залучення них зібраних матеріалів відточується мова дослідника.

Велике розвиваюче значення мають індивідуальна та колективу

робота за навчальними завданнями під час педагогічної, виробничої ц

польової практики, а також у навчальних експедиціях. Тут, зокрема

формуються навички вивчення інтересів, індивідуальних особливостей

: вихованців, міжособистих стосунків у дитячих і молодіжних колективах.

Науково-дослідна діяльність майбутніх педагогів здійснюється в лише в навчальному процесі, але й у

позаурочний час. Особливо велика ролі студентських наукових гуртків, проблемних груп, об'єднань, де студенти

оволодівають науковими методами пізнання, методами дослідження, пишуп наукові доповіді, роблять повідомлення про

виконану роботу, беруть участь» обговоренні наукових питань. Багато студентів беруть участь ) дослідженнях, які

проводять викладачі кафедр і аспіранти, експериментальні школи, науково-методичні заклади в системі освіти.

Наукова студентська діяльність планується за курсами з поступові ускладненням завдань та переходом до

самостійного вирішення завдай наукової творчості.

На 1-2 курсах студенти виконують під науковим керівництво*

викладачів кафедр дослідження навчального

характеру відповідно програмних завдань із суспільних, психолого-педагогічних та профілюючі предметів. Попередньо

на консультаціях, практикумах, навчальних заняті*

деНТ

ам допомагають осягнути сутність науково-дослідної праці, шляхи та

пособи організації досліджень, техніку їх проведення, якісний та кількісний

аналіз даних дослідження, а також вимоги до особистості дослідника, до

оформлення літератури, записів і результатів дослідження, до літературного

оформлення результатів наукової роботи.

Другий етап формування дослідницьких якостей студента відноситься до періоду навчання на 3 - 4 - 5 курсах.

На цьому етапі студенти самостійно виконують різної складності дослідження в лабораторіях, інститутах, школах, під

час навчальних та наукових експедицій, педагогічної практики. Будучи активними членами студентських наукових

гуртків, проблемних груп, майбутні педагоги беруть участь у колективних дослідженнях, проводять наукові роботи,

пов'язані з написанням курсових і дипломних робіт.

Результатом виконаних студентами досліджень повинні бути написані роботи, в яких студент показує своє

вміння вибрати тему, скласти методику дослідження, організувати й провести його, здійснити якісний і кількісний

аналіз, аргументувати свої висновки, літературно оформити роботу до огляду студентських наукових робіт, захисту

курсових та дипломних робіт.

Провідне місце в тематиці науково-дослідної роботи студентів займають питання, пов'язані з вивченням курсів

педагогіки, психології, методики викладання шкільних предметів. Спрямованість наукових тем відображає питання

спецкурсів, спецсемінарів, практикумів. Особливе місце в загальному спектрі тем наукового пошуку студентів

відводиться проблемам, які витікають із потреб педагогічної практики.

На кафедрах, як правило, накопичується резерв тем, які можуть бути основою досліджень, спеціально

розрахованих на підготовку дипломних робіт із педагогіки та методики викладання шкільної дисципліни. Успіхи

наукової творчості студентів залежать від їх ініціативи, таланту наукового Керівника, а також від загальної постановки

цієї роботи на кафедрах і факультетах.

125

i-p/*- ■ Результати науково-дослідницької роботи оформляються згідно ви до наукових праць із

педагогіки, психології, методик викладання шкіль

дисциплін. Студентські наукові роботи рекомендується

подавати в одц -таких форм:

1. Наукова стаття в журналі, збірнику.

2. Науковий звіт.

3. Наукова доповідь, тези.

4 Методична розробка з навчальної, виховної роботи.

5 Дипломна та курсова робота.

6 Алгоритми вирішення конкретних виховних завдань.

7. Навчальні посібники з окремого розділу шкільного предмета.

8. Конструкції оригінального дидактичного засобу.

9 Методичні рекомендації школярам із різних видів діяльності (гра

~ праця, спорт і т.д.).

• <•■»' s ю. Проект обладнання шкільних кабінетів, дільниць, музеїв.

"•

їь

' 11. Програми шкільних гуртків, клубів, об'єднань.

' Для оцінки якості наукових студентських робіт існують загальні та

специфічні з окремих наук критерії. Вони по суті співпадають із критеріям!

на основі яких

здійснюється оцінка дисертаційних робіт з педагогічних наук Так, серед показників значущості дослідження

з педагогіки можуть бути актуальність теми; її теоретична та практична значимість; зв'язок робота

проблемами навчання та виховання студентів; самостійність дослід» експериментальної роботи; новизна

підходу та одержаних результат» поінформованість автора про стан питання в теорії та практиці проблеми;

вивчається; методологічна обгрунтованість, адекватність методи*

дослідження предмету, що вивчається, та

явищ педагогічної дійсно^ наявність достатньо розробленого дослідницького апарату; чітке оформлені

тексту, висновків, рекомендацій; володіння мовою науки, поняті*' . педагогіки [26]. <• •""

"• :-

*. ,■

Залежно від наукового профілю кафедри, наукових інтересів

йКЛ

адачів студентів предметом дослідження

можуть бути історико-педагогічні явища, система народної освіти, якість навчання й виховання, судова підготовка

школярів і їх професійна орієнтація, моральний, правовий, екологічний та інші напрямки виховання. Доцільно брати

теми, що замовляють школи, органи освіти. У цьому випадку результати студентської наукової творчості можуть бути

рекомендовані для використання безпосередньо в шкільній практиці.

Актуальними проблемами вузівської педагогіки, в розробці яких бажана участь студентів, є такі: самоаналіз

педагогічної професійної придатності та її розвиток, професійне виховання майбутнього педагога, система самостійної

пізнавальної діяльності студентів, формування в студентів початкового педагогічного досвіду, основи наукової

організації праці студентів вищої педагогічної школи, формування досвіду спілкування з вихованцями, розвиток досвіду

спілкування з колегами-педагогами, методика індивідуальної роботи над становленням професійного педагогічного

мовлення, система роботи студентів із педагогічною літературою та ін.

Окрім того, в теперішніх умовах навчання не може зводитися тільки до опанування знань і основ наук.

Необхідно сформувати такий підхід до навчання, характер якого відомий ще з XIX століття: потрібно не стільки вчити

знанням, скільки формувати мислення людини. Сьогодні ця вимога формується так: під час навчання потрібно

формувати, розвивати здібності студентів, учити їх узагальненим способам діяльності. Однак, по-перше, педагогічна

наука сповна ще не прийняла таку постановку проблеми, та, по-Друге, способи діяльності та прийоми мислення в тих чи

інших науках стали аналізуватися не так уже й давно. Не вирішена й проблема послідовності змісту навчання, переходу

від пасивних методів навчання до активних, ролі при цьому самостійної науково-пошукової діяльності студентів.

127

Вимоги до педагогічних досліджень

иг Загальні вимоги до педагогічних досліджень базуються на вихідних

і положеннях методології педагогічних досліджень.

Основна мета педагогічного дослідження полягає в відкритті об'єктивних закономірностей

навчання, виховання і розвитку особистості, в свідомому й цілеспрямованому використанні вже відомих

законів у практиці навчально-виховної роботи. Педагогічні дослідження спрямовані, насамперед, на

вивчення предметної діяльності особистості, щ

розвивається, як головного джерела її формування й

виховування. Не можна обмежуватись пізнанням лише зовнішньої сторони педагогічних явищ, що

вивчаються, емпіричними спостереженнями, а необхідно глибоко й всебічно вивчати педагогічні факти,

явища, процеси, розкривати їх сутність, закономірності, використовувати різноманітні прийоми мислення -

індукцію і дедукцію, аналіз і синтез, метод сходження від абстрактного до конкретного та інші [26].

' ' Необхідно розкривати внутрішні суперечності педагогічних явищ, що •вивчаються: причини змін,

розвитку того чи іншого педагогічного явища чи процесу; наслідки застосованих методів впливу та

організованої виховної

• діяльності студентів; умови досягнення прогнозованих результатів виховного й дидактичного

процесу.

Будь-яке педагогічне дослідження повинно відображати предмет у його власній внутрішній логіці,

бо неможливе істинно наукове пізнання педагогічних явищ, закономірностей їх розвитку й функціонування.

Тому в кожному дослідженні обов'язкове використання такого методу чи системи методів, які б цілком

відповідали внутрішній логіці явища, процесу, Щ° вивчається. Метод невіддільний від змісту дослідження.

Вдосконалення методів і організаційних форм педагогічних досліджень - одне з найсуттєвіших

завдань методології педагогіки. Ду*

важливими умовами забезпечення ефективності педагогічних

досліджень є:

12»

1. Вибір найбільш актуальної проблематики досліджень (фактори підвищення якості навчання і виховання,

рівня морального, трудового, економічного, естетичного, правового та інших напрямів виховання тощо).

2. Спрямованість методики і організація досліджень на відкриття нових наукових фактів, закономірностей,

явищ у педагогічній практиці; пошук шляхів вдосконалення організації навчально-виховного процесу, способів

взаємодії та співробітництва педагогів і вихованців тощо.

3. Послідовне використання нових підходів до вирішення теоретичних і практичних завдань педагогічної

дійсності. Наприклад, використання системно-структурного підходу, який особливо важливий у педагогічних

дослідженнях, тому що явища навчання і виховання мають складний характер, визначаються неоднозначністю, великою

динамічністю, значною варіативністю результатів, що пов'язано з багатоманітністю факторів, які взаємодіють у

педагогічному процесі.

4. Використання комплексних методик, адекватних системі чинників становлення особистості, її соціальної

сутності.

Конкретною вимогою до педагогічного дослідження є логічна відповідність проблеми, найменування теми

дослідження, його об'єкта, предмета, мети, задач - його структурі. Структура педагогічного дослідження містить такі

основні компоненти: визначення проблеми, теми дослідження; постановка мети й завдань дослідження; вибір об'єкту й

предмета дослідження; попередній аналіз інформації, умов й методів рішення даного типу та рівня дослідницьких

завдань; формулювання початкових гіпотез; теоретична та експериментальна їх перевірка; аналіз та узагальнення

одержаних результатів, наукових фактів, їх наукова інтерпретація; побудова теоретичних висновків і, де це можливо й

необхідно, розробка науково-методичних рекомендацій щодо вдосконалення практики навчально-виховної роботи.

Усі компоненти педагогічного дослідження повинні бути тісно пов'язані й взаємообумовлені: проблема

дослідження повинна бути

129

актуальною; об'єкт розгляду - те, що вимагає наукової уваги; мета роб

повинна відповідати проблемі

дослідження; тема - конкретизувати пробле дослідження, відображати його предмет, взаємозв'язки й віднощ

сукупність висунутих завдань, покликана в комплексі розкрити к,^ дослідження; мета й завдання дослідження

зумовлюють формулювання йот гіпотези, яку можна підтвердити або спростувати методами дослідження, щ найбільш

підходять для вирішення проблеми на певних його етапах Порушення логіки й взаємозв'язку компонентів дослідження

робить його хаотичним, таким, що не дозволяє бачити повноту вирішення поставлених завдань і аргументованість

одержаних висновків.

Логічна послідовність завдань педагогічного - дослідження повинна бути такою:

а) вирішення певних теоретичних питань, які входять до загальної проблеми;

б) експериментальне вивчення практики вирішення даної проблеми, вияв її типового стану, типових недоліків і

труднощів, причин, типових рис передового досвіду (констатуючий експеримент);

в) прийняття й обгрунтування необхідних заходів для вирішення поставлених завдань, які вважає за потрібне

дослідник;

г) експериментальна перевірка запропонованої системи заходів з точки зору відповідності її критеріям

оптимальності, тобто досягнення максимально можливих результатів у вирішенні завдань у відповідних умовах

(формуючий експеримент);

д) розробка методичних рекомендацій для можливого використання результатів дослідження на практиці.

Навчальний план передбачає виконання студентами курсових та дипломних робіт з педагогіки, психології,

методики викладання спеціальних. фахових дисциплін. Курсові роботи, як правило, завершують вивченій окремих