Михайлов В.А., Виноградов Г.Ф та ін. Неметалічні корисні копалини України

Подождите немного. Документ загружается.

328

Середня частина потужністю 2–5 м складена сірими верствуватими

дрібнокристалічними відмінами, а нижня представлена світло-сірими

товсто-шаруватими гіпсами, котрі інколи замінюються блакитно-

сірими ангідритами, однак, така послідовність зміни різновидів гіпсу

по вертикалі не завжди зберігається.

На границі з Передкарпатським прогином взаємодія з вуглеводня-

ми нафтових і газових покладів призводить до метасоматичної замі

ни гіпсів сірчано-карбонатними утвореннями. Поклади таких мета-

соматичних сірконосних вапняків часом формують дуже значні ро-

довища самородної сірки (Немирів, Язів, Розділ), оскільки перетво-

рення гіпсів відбувалося нерівномірно – від утворення невеликих лінз

сірчано-карбонатних порід до повного заміщення всієї гіпсової товщі.

Гіпсові поклади Придністров'я відзначаються хорошою якістю, що

обумовлюється

незначним вмістом сторонніх домішок, котрі можуть

бути представленими кальцитом, доломітом, целестином, сіркою, ба-

ритом, гідроксидами заліза, органічною речовиною, малопотужними

верствами глин, вапняків і пісків. Серед аутигенних мінералів виді-

ляються седиментогенні (гіпс, ангідрит, кальцит, галіт), діагенетичні

(кальцит, пірит, гідрослюда, глауконіт) і катагенетичні (гіпс, гідрокси-

ди заліза). Серед алотигенних зустрічаються глинисті мінерали,

кварц, польові шпати, гранат, циркон, турмалін, рутил, ставроліт,

біотит, мусковіт, гіперстен, хлорит. Вміст гіпсу в покладах 93–98 %.

Гіпси придатні для виробництва гіпсу штукатурного, формувально-

го, медичного та естрихгіпсу. Щільні відміни прихованокристалічного

гіпсу добре поліруються й застосовуються як чудовий оздоблювальний

матеріал інтер'єрів та для виготовлення художніх виробів. Усі розві-

дані родовища Придністров

'я можуть розроблятися відкритим спосо-

бом, причому потужність розкривних порід, як правило, менша за

потужність корисної копалини. Гідрогеологічні умови сприятливі для

експлуатації, оскільки водоносний горизонт знаходиться на межі вер-

хньокрейдових і нижньотортонських відкладів, тобто нижче підошви

гіпсової товщі, хоча зрідка її нижня частина буває обводненою.

Усього в Придністровському регіоні відкрито

понад 20 родовищ гіп-

су, з яких на 1999 р. розроблялося 5. Запаси на 01.01.98 становили

137 млн т, а видобуто було в 1997 р. 64 тис. т.

Пісківське родовище розташовано на окраїні с. Піски Миколаїв-

ського району. Корисна товща потужністю 5,6–21,3 м перекрита гли-

нами, суглинками та грунтово-рослинним шаром середньою потужні-

стю 2 м. Родовище розробляється Миколаївським

цементно-гірничим

комбінатом за допомогою кар'єру. Сировина використовується у ви-

гляді додатків до цементу на Миколаївському та Здолбунівському за-

329

водах, а також для виробництва будівельного, формувального, меди-

чного та скульптурного гіпсів на Щирецькому гіпсовому заводі.

Вовчинецьке родовище розташоване на 1 км північніше с. Вов-

чинець за 4,5 км на північний схід від залізничної станції Івано-

Франківськ, представлене гіпсо-ангідритовою товщею, яка складаєть-

ся із двох шарів гіпсу та одного ангідриту загальною потужністю

26,8–38,0 м (в середньому 30 м). Корисною копалиною є сірий або

рожевий чи жовтуватий дрібнокристалічний гіпс потужністю до 38 м.

Потужність розкривних порід (суглинок, глина, вапняк) близько 6 м.

Хімічний склад гіпсу, %: CaO – 32,85–40,2; SO

– 29,69–45,58; H

O –

12,24–19,92; частка гіпсу в породі від 63,8 до 98,0. Гіпс є високоякіс-

ною сировиною для отримання гіпсових в'яжучих матеріалів. Щільна

дрібнокристалічна будова та різноманітне забарвлення гіпсу дозво-

ляють також розглядати його як матеріал для декоративних та опо-

ряджувальних виробів. Із ангідриту можна виготовляти безвипальний

ангідритовий цемент марки 500. Запаси гіпсу категорій А+В

+С

скла-

дають 4,6 млн т; ангідриту – 5,1. Родовище не розробляється.

Завалівське родовище знаходиться на північній окраїні с. Завал-

ля за 20 км на південний захід від залізничної станції Кам'янець-

Подільський. До корисної копалини відноситься темно-сірий і бурува-

то-жовтий прихованокристалічний гіпс з гніздами та прожилками

бурих кристалів; загальна будова монолітна великоблокова;

потуж-

ність 8–23 м. Розкривні породи – суглинки щільні бурувато-жовті по-

тужністю 1,5–6,0 м. Хімічний склад гіпсу, %: CaO – 28,26–-31,86; SO

– 40,51–45,90; H

O – 18,8–20,9; нерозчинний залишок – 0,1–2,5. Гіпс

може використовуватися у фарфоро-фаянсовому виробництві, на

алебастрових заводах і для виготовлення штукатурного гіпсу.

Кудринецьке родовище складається з двох ділянок поблизу с. Ку-

дринці на лівому березі р. Збруч. Потужність покладу гіпсу сірого ко-

льору до 22 м; розкривні породи (глина, вапняки, суглинки) мають

потужність від 0,8 до 28,9 м.

Хімічний склад корисної копалини, %:

CaO – 31,5–32,7; SO

– 42,5–46,7; Al

– 0,2–0,6; H

O – 18,5–20,2. Си-

ровина придатна для виробництва будівельного гіпсу II сорту.

Мамализьке родовище знаходиться за 4 км на північний схід від

залізничної станції Мамалига. Корисна копалина – щільний мономіне-

ральний гіпс потужністю 27,0–37,0 м, котрий залягає під товщею (14–

32 м) піщано-глинистих порід. Хімічний склад гіпсу, %: гіпс – 93,17–

94,45; SO

– 42,78–46,47; H

O – 30,2; SiO

+ Al

– 0,25–2,20. Порода

придатна для виробництва будівельного та формувального гіпсу.

Скитське родовище розташоване на правому березі Дністра за

0,5 км на південний захід від залізничної станції Скит. Корисна копа-

лина – гіпс сірий з жовтуватим відтінком, часом тріщинуватий поту-

330

жністю 22 м; розкривними є піщано-глинисті породи (від 4,7 до

28,7 м). Хімічний склад, %: гіпс – 96,0–97,95; СаО – 31,8–32,95; SO

–

32,37–45,83; H

O – 20,0–21,4. Сировина може застосовуватися у ви-

робництві високосортних штукатурного та формувального гіпсів.

Крім Донбасу та Придністров'я, на півдні України виявлені числен-

ні інфільтраційні поклади конкреційного гіпсу та глиногіпсу (Ельке-

джі-Елінське на Керченському півострові, Одеська область, Присива-

шшя). Невеликі залишкові родовища типу гіпсових шляп, утворені в

результаті вилуговування девонської кам'

яної солі, поширені в межах

деяких соляних діапірових структур, наприклад, Роменської, у ДДЗ.

Елькеджі-Елінське родовище представлене пластом гіпсу поту-

жністю 0,2–5,3 м (середня 2,6–4 м), який розділений на два шари:

верхній крупнозернистий (2,3–4,6 м) і нижній дрібнокристалічний

(0,2–1,0 м). Балансові запаси гіпсу категорій А+В+С

складають 3 млн

т, позабалансові – 6 млн т. Родовище розроблялось кар’єром Кіровсь-

кого гіпсового заводу, в останні роки не розробляється.

ЦЕГЕЛЬНО-ЧЕРЕПИЧНА СИРОВИНА

ГЛИНИСТІ ПОРОДИ

Загальні відомості

Цегла застосовувалась як замінник каменю в країнах, де не було

виходів на поверхню скельних порід, з незапам'ятних часів (напри-

клад, Вавилонське царство). Найдавніша цегла не відрізнялася міцні-

стю, оскільки вона висушувалася тільки на сонці. Пізніше у Вавилоні

й особливо в Римській імперії висока міцність цегли досягалася випа-

люванням у

печах і покриттям поверхні поливою. В Європі, після пе-

рерви середніх віків, випалювання цегли відновилося в XIII ст.

Для виробництва цегли й черепиці, інших керамічних будівельних

матеріалів найчастіше використовуються різноманітні відміни легко-

плавких глин, суглинки, лес, мергельні глини, наглинок, аргіліти й пі-

ски. Таким чином, матеріал для виробництва цегли включає два ком

поненти – пластичний і непластичний, котрі або знаходяться в потрі-

бних пропорціях у сировині, що визначається гранулометричним та

мінералогічним аналізами, або ж з них отримують штучну суміш. В

останньому випадку слід розрізняти головний і коригуючий матеріа-

ли; коригуючий додаток може бути чи пластичним, чи слугувати на-

331

повнювачем. До шкідливих домішок відносяться вапняні жовна ("ду-

тики", "журавчики"), гіпс, органічна речовина, уламки порід тощо.

Легкоплавкі глини різних генетичних типів (переважно екзогенні –

делювіальні, пролювіальні, алювіальні, льодовикові, флювіогляціальні,

еолові, морські) та широкого вікового діапазону зустрічаються майже

в усіх географічних зонах і країнах світу. Їх запаси, а тим більше по-

тенційні ресурси

, настільки великі, що навіть не піддаються скільки-

небудь точному визначенню. Промисловість використовує переважно

четвертинні глини, котрі залягають біля поверхні й потребують міні-

мального розкриття. Давніші родовища розробляються у випадку їх

неглибокого залягання та за відсутності четвертинних.

Глинами називають мілкозернисті (менш 0,01 м) пластичні у воло-

гому стані породи, які складаються переважно

з глинистих мінералів.

Саме на мінеральному складі і заснована класифікація глин. Глинисті

мінерали – це переважно гідратовані складні алюмосилікати, іноді з

частковим заміщенням алюмінію залізом і магнієм. Головні з них: ка-

олініт, монтморилоніт, ілліт та інші гідрослюди, галлуазит, палигорс-

кит, глауконіт, іноді зустрічаються аноксит, диккіт, накрит, бейделит,

нонтронит, аттапульгит та ін. Відповідно

, виділяють головні мінера-

льні типи глин: каолінітові, монтморилонітові, гідрослюдисті, галлуа-

зитові, палигорскитові та ін. Найчастіше глини являють суміш різних

мінералів у різних пропорціях.

Крім власне глинистих мінералів до складу глин можуть входити

уламкові зерна кварцу, польових шпатів, слюд, інших мінералів та

гірських порід, а також сингенетичні та епігенетичні карбонати, су-

льфати, фосфати, опал, сульфіди, оксиди та гідроксиди заліза й мар-

ганцю, солі, органічна речовина.

Глинисті породи традиційно вважаються осадовими утвореннями.

Однак, доведено гідротермальне походження багатьох проявів і родо-

вищ глинистої сировини, у тому числі відомих і великих (наприклад,

родовища півострова Корнуол, Велика Британія). Широко розвинена

низькотемпературна метасоматична формація аргілізитів, породи

якої

мають істотно глинистий склад. Таким чином, глинисті породи

можуть мати як екзогенне, так і ендогенне походження.

Хімічний склад глин змінюється в широких межах, але головними

складовими частинами, як правило, є кремнезем (30–70 %), глинозем

(10–40 %) і вода (5–15 %); він залежить від мінерального складу і ра-

зом з гранулометричними особливостями визначає технологічні влас-

тивості сировини

Глини, аргіліти й глинисті сланці становлять більше половини обся-

гу всіх осадових порід і займають проміжне положення між териген-

ними та хемогенними породами. Вони залягають у вигляді пластів і

332

лінз, або тіл неправильної форми в корі вивітрювання. Текстури зде-

більшого верствуваті, але трапляються й плямисті, брекчиєподібні та

ін. Структури пелітові, алевропелітові та псамопелітові з численними

відмінами залежно від ступеня кристалічності та наявності чи відсут-

ності елементів орієнтованості пластинок.

За умовами утворення серед ендогенних глинистих порід (аргілізи-

тів) можна виділити гідротермальні

й сольфатарні, а серед гіперген-

них – морські, лагунні, озерні, льодовикові, делювіально-пролювіальні,

алювіальні, елювіальні (кори вивітрювання) типи. За мінеральним

складом виділяються каолінітові, гідрослюдисті, монтморилонітові,

полімінеральні різновиди, за ступенем літифікації – глини (слабо зце-

ментовані), аргіліти і глинисті сланці (зцементовані ).

Найважливішими фізико-хімічними і технологічними властивостя-

ми глин є пластичність, набухання, усадка,

спікливість, вогнетрив-

кість, спученість, адсорбційна здатність, колір, а також водотрив-

кість, хімічна інертність, можливість утворення суспензії та ін.

Пластичність – здатність глини утворювати з водою тісто, що під

тиском набуває потрібної форми, зберігаючи її після зняття тиску та

висушування, та ставати в результаті випалювання твердою, як ка-

мінь. Пластичність глини тим більша

, чим вища її дисперсність; від

пластичності залежить здатність глини зв'язувати частинки неплас-

тичних (пісних) матеріалів (кварцу, шамоту чи випаленої глини) в мі-

цну однорідну масу. За допустимою кількістю пісних додатків (у %)

виділяють глини зв'язувальні – понад 50, пластичні – до 50, пісні – до

20 і непластичні. Найвища пластичність властива високодисперсним

монтморилонітовим глинам, далі

розташовуються тонко-дисперсні

каолінітові, бейделітові та гідрослюдисті глини; найменш пластични-

ми є первинні каоліни. З реологічної точки зору пластичні глинясті

маси наближаються до суспензій.

Набухання – властивість глин збільшувати об'єм при вбиранні во-

ди, залежно від мінерального й гранулометричного складу і набору

адсорбованих глинистими мінералами катіонів. Цим обумовлюється

порушення стійкості

глинистих ґрунтів (спучування, осідання, зсув);

максимальне набухання зафіксовано в монтморилонітових і бейделі-

тових глинах, мінімальне – каолінітових, які практично не набухають.

Усадка – зменшення об'єму глини чи виготовленого з неї виробу в

процесі висушування (повітряна усадка) або випалювання (вогнева). По-

вітряна змінюється від 1,5 до 10–13 %, вогнева за температури 1300ºС

сягає 23 %; для зменшення усадки

до глини додають пісні матеріали.

Під спікливістю розуміють здатність глин при випалюванні пере-

творюватись на тверду речовину – "черепок" – з високою міцністю,

хімічною стійкістю, діелектричними та іншими цінними властивос-

333

тями. Спікання відбувається після виділення з глин конституційної

води із зростанням температури та плавленням найлегкоплавкіших

мінералів. Температура цього процесу змінюється для різних глин від

450 до 1400ºC, що дозволяє поділяти глини на ті, що спікаються, і ті,

що не спікаються при температурі 1350ºC.

Вогнетривкість глини визначається температурою початку плав-

лення виготовленого з неї

черепка. Глини поділяються на високовогне-

тривкі – понад 1700ºC, середньовогнетривкі – 1700–1650ºC, низьково-

гнетривкі – 1650–1580ºС, тугоплавкі – 1580–1350ºС і легкоплавкі – ме-

нше 1350ºС. Найбільш високовогнетривкими є каоліни, каолінітові,

галуазит-каолінітові та каолініт-гідромусковітові глини. Вогнетривкість

глин вища за наявності вільних гідратів глинозему і знижується в при-

сутності легкоплавких домішок (плавнів), до яких відносяться оксиди

заліза, сульфіди

, кальцит, сидерит, гіпс, сполуки титану й марганцю.

Істотне значення має величина інтервалу між температурами спікан-

ня та плавлення глин. Чим більшим є цей інтервал спікання, тим краще

для перебігу технологічних процесів; загалом він може змінюватись від

100–150ºС для легкоплавких глин до 350–400ºС і навіть більше.

Спучування відбувається при випалюванні легкоплавких

глин, ар-

гілітів і глинястих сланців у результаті виділення газоподібних проду-

ктів, котрі заповнюють пори, що не сполучаються між собою, утво-

рюючи легкий матеріал для заповнення бетону – керамзит, аглопорит.

Адсорбційні властивості глин полягають у здатності глинистих

мінералів (монтморилоніту, каолініту) поглинати й утримувати ті чи

інші іони й молекули, зокрема, фарбники,

смоли, інші колоїдні речо-

вини, що використовується для очищення різноманітних матеріалів.

Природні вибілювальні глини називаються фулеровими (сукнярськи-

ми) землями; відомими є вибілювальні глини, назви яких походять від

місцевих топонімів: флоридин – від п-ва Флорида, США; монтморило-

ніт – від с. Монтморильон, Франція; гумбрин та асканіт – Грузія; гілябі

– Азербайджан; кил – Крим.

Забарвлення

глин, як сирих, так і випалених, має неабияке прак-

тичне значення й залежить від наявності тих чи інших домішок. У

процесі сушіння глина світліє, а після випалювання змінює забарв-

лення, що дозволяє розрізняти темнопалені (червоний і коричневий

черепок), світлопалені (кремовий, світло-жовтий і світло-рожевий) та

білопалені (білий) глини.

Галузі використання і вимоги до сировини

Глини використовуються в керамічній промисловості для виготов-

лення виробів грубої та тонкої кераміки, у металургії як вогнетривкий

334

матеріал і складова частина формувальних сумішей, у будівництві

для отримання штучних заповнювачів легких бетонів і як простий і

дешевий будівельний матеріал (саманні будівлі, насипи, греблі), а та-

кож у паперовій, гумовій, пластмасовій, парфумерній, нафтопереро-

бній, харчовій, текстильній, фармацевтичній, хімічній промисловості

та для виготовлення бурових розчинів при бурінні розвідувальних та

експлуатаційних на

рідкі й газоподібні корисні копалини свердловин.

Груба й тонка кераміка відрізняються максимальною величиною час-

тинок у черепку: 0,5–7 мм у першому випадку й 0,05–0,1 мм у другому.

До виробів грубої кераміки відносяться будівельна цегла, черепиця, клі-

нкер для бруківки, каналізаційні та дренажні труби, пічні кахлі, глиня-

ний посуд тощо. Якість глини як

сировини для виробництва будівельної

кераміки державними стандартами та технічними умовами не регламе-

нтується; є тільки відповідні рекомендації для орієнтовної оцінки мож-

ливості використання глин у випуску певної продукції.

Головними показниками якості глин є:

• вогнетривкість: вогнетривкі – понад 1580ºС, тугоплавкі – 1350–

1580ºС, легкоплавкі – менше 1350ºС;

• вміст Al

+ TiO

: високоосновні – понад 40 %, основні – 30–40 %, на-

півкислі – 15–30 %, кислі – менше 15 %;

• спікливість (за водовбиранням черепка): сильноспікливі (до 2 %), сере-

дньоспікливі (2–5), неспекливі (більш 5);

• пластичність: високопластичні (понад 25), середньопластичні (15–25),

помірнопластичні (7–15), малопластичні (менше 7), непластичні (не

дають пластичного тіста);

• вміст тонкодисперсних фракцій: високодисперсні (вміст частинок ме-

нше 0,001 мм понад 60 %), дисперсні (20–60 %), грубодисперсні (мен-

ше 20 %);

• вміст оксидів-барвників (Fe

+ TiO

): дуже низький (до 1 %), низький

(Fe

< 1,5, TiO

< 1), середній (Fe

1,5–3, TiO

< 1–2), високиЙ

(Fe

> 3, TiO

> 2);

• вміст крупнозернистих (понад 0,5 мм) включень: низький (не більше 1 %),

середній (1–5 %), високий (понад 5 %).

Крім цього треба відмітити повітряну та вогневу усадку, інтервал спікли-

вості (100-200 для легкоплавких і 300-400 для тугоплавких глин), можливість

спучуватися (для керамічної промисловості відіграє негативну роль), колір

після обпалювання (виділяють темно-, світло- і білопалені глини), набухання

та ін.

У виробництві санітарно-технічних виробів застосовується збага-

чений каолін з уведенням до шихти пластичної

вогнетривкої глини з

високою зв'язувальною здатністю та низьким вмістом заліза і деяких

інших додатків. Для виготовлення каналізаційних керамічних труб

використовуються тугоплавкі й вогнетривкі глини з великим інтерва-

335

лом спікання та відносно високим вмістом заліза й лугів. Будівельна

цегла виробляється з легкоплавких глин і суглинків різноманітного

складу, що добре формуються й не дають деформацій і тріщин протя-

гом сушіння й випалювання. Вони також повинні давати міцний і

морозостійкий черепок після випалювання при температурі 900–

1000ºС. Оптимальними є помірнопластичні глини,

оскільки надто

пластичні потребують опіснюючих додатків – піску, битої цегли та ін.

Допускається дисперсна та рівномірно розсіяна в породі вапнистість.

До тонкої кераміки відносяться фаянс і фарфор. Фаянсом називають гла-

зуровані вироби зі щільним дрібнопористим і, як правило, білим черепком.

Фарфор відрізняється щільним білим черепком без пор, що просвічує в то-

неньких

пластинках. Фаянсові й фарфорові вироби широко використову-

ються в промисловості та побуті. Тонка кераміка виробляється на основі

спеціальної шихти – шлікеру, до складу якого входять каолін, кварц, польо-

вий шпат і пластична вогнетривка глина як зв'язувальний матеріал.

Основними вимогами до якості фарфоро-фаянсової сировини є

чистота й однорідність складу, хороша

зв'язувальна здатність, широ-

кий інтервал спікливості (150–200ºС і більше) та висока вогнетрив-

кість (1600–1670ºС), мінімальний вміст оксидів-барвників і піщаних

частинок, відсутність мінеральних включень, які дають виплавки та

мушки (пірит, марказит, сидерит та ін.). Наприклад, за чеським стан-

дартом, відкаламучений каолін повинен містити не більше 1,6 %

+ TiO

і не більше 2 % залишку на ситі 0,063; міцність на згин

має становити 1,5 МПа. Потрібно, щоб каолін добре розріджувався та

заповнював форму. Такі властивості мають каоліни з розміром час-

тинок менше 0,002 мм.

Значні кількості глин і каолінів використовуються для виготовлен-

ня вогнетривких виробів у металургії, скляній, вапняній, цементній і

хімічній промисловості (футерування

печей та ін.), а також у ливарній

справі як складові частини формувальних сумішей. З метою запобі-

гання великим усадкам, до вогнетривкої глини додають у розмелено-

му вигляді шамот – речовину, отриману при випалюванні цієї ж гли-

ни за температур до 1200–1350ºС або до 500–800ºС (низькопалений

шамот); для цього можна також використовувати аргіліти

, сухарі та

інші глинисті породи, що не потребують випалювання.

Прискорене випалювання за температур 1000–1200ºС легкоплав-

ких глин, аргілітів та глинистих сланців дає змогу отримувати пористі

легкі та малотеплопровідні матеріали для заповнення легких бетонів –

керамзит і аглопорит. Керамзит – пориста склоподібна маса з розмі-

рами пор від декількох мікронів до 1–5 мм. Об'

ємна маса керамзиту –

150–1300 кг/м

. Аглопорит – легкий пористий матеріал, який отри-

мують, спікаючи глинисту сировину й відходи видобутку, переробки і

336

спалювання вугілля в агломераційних машинах. За величиною гранул

він поділяється на щебінь, гравій і пісок з об'ємною масою від 300 до

1100 кг/м

; міцність щебеню на стиск – 0,4–1,2 МПа. Склад шихти

для отримання аглопориту визначають методом проб і помилок.

Глинисті породи є одним з компонентів цементної шихти, станов-

лячи до 30–35 % від загальної маси. У цьому випадку вони мають бу-

ти легкоплавкими, сумарна кількість магнезії та сірчаного ангідриту

не повинна перевищувати 4,5–6,0 %.

Економічні відомості

Родовища глин зустрічаються повсюдно, практично у всіх країнах

світу. Їх сумарний видобуток перевищує 60 млн т, найбільш інтенси-

вно вони розробляються у США, країнах СНД, Чехії, Німеччині, Бра-

зилії, Великій Британії, Південній Кореї та інших країнах (табл. 75).

Середня світова ціна на різні типи глин коливається від 6-7 до 100-

130 $/т (табл. 76).

Таблиця 75

Видобуток глин, тис. т [70, 71]

Бентоніт Валяльная глина

(фулерова земля)

Каолін

Країна

2004 2006 2004 2006 2004 2006

Бразилія 200 221 - - 2100 2400

Велика Британія - - 140 140 2400 2400

Греція 950 950 - - 60 60

Іспанія 150 150 840 700 350 350

Італія 500 500 30 30 10 10

Мексика 470 450 155 110 800 900

Німеччина 405 400 500 - 3750 3770

Південна Корея - - - - 2780 3000

СНГ 750 800 - - 6240 6240

США 4060 4620 3260 2980 7760 7740

Туреччина 850 900 - - 400 600

Чехія 175 200 - - 4000 4000

Інші країни 1990 2610 465 1200 13800 13300

Всього 10500 11800 5390 5160 44500 44800

Таблиця 76

Середня світова ціна глин ($/т) [70]

Різновиди 2001 2002 2003 2004 2005

Пластичні (комові) глини 42 42 43 44 40

337

Бентоніт 48 45 44 44 40

Глинисті породи 6 6 6 7 7

Вогнетривкі глини 20 24 28 28 29

Валяльная глина (фуле-

рова земля)

92 90 96 101 98

Каолін 108 119 122 121 130

Генетичні та геолого-промислові типи родовищ

За походженням виділяються екзогенні і ендогенні типи родовищ

глин.

До екзогенних відносяться уламкові, залишкові й осадові родови-

ща.

Уламкові родовища поділяються на елювіальні, пролювіальні й де-

лювіальні.

Елювіальні виникають як результат вивітрювання вапняків, доло-

мітів, мергелів, коли карбонати розчиняються й виносяться, а глинис-

тий

залишок під впливом лужного середовища перетворюється на

монтморилоніт. Такі глини залягають у вигляді тоненьких верств і

примазок на стінках тріщин, поверхнях напластування, заповнюють

карстові порожнини вапняків, зрідка заміщують цілком весь пласт.

Потужність глинистих новоутворень, як правило, незначна (0,01–

0,50 м), але часом може досягати 1–2 м.

Делювіальні родовища поширені на схилах річкових долин

, пагор-

бів і гір; вони утворюють віяло- та конусоподібні поклади, невитри-

мані у плані та розрізі, потужністю до 20 м і більше. Гранулометрич-

ний склад непостійний, часто трапляються уламки місцевих порід і

мінералів. Глини відносяться до легкоплавких і використовуються у

виробництві будівельної цегли, а в окремих випадках у цементній

промисловості.

Пролювіальні

родовища є відкладами тимчасових потоків, заляга-

ють у крайових частинах конусів виносу біля підніжжя гірських схи-

лів, утворюють лінзоподібні поклади серед грубоуламкових і піщаних

порід. Протяжність лінз досягає сотень метрів, потужність 1–10 м.

Глинистий матеріал, як правило, погано відсортований, піщаний чи

алевритовий, збагачений мінералами місцевої кори вивітрювання.

Практичне значення таких покладів обмежене

, вони використову-

ються для будівельних робіт та у виробництві грубої кераміки.

Залишкові родовища формуються в процесі вивітрювання гірсь-

ких порід під впливом фізичних (температура, гідратація, кристалі-

зація солей) і хімічних (розчинення, окиснення, відновлення, гідроліз)

факторів в умовах вологого клімату та слабо розчленованого рельєфу.