Михайлов В.А., Виноградов Г.Ф та ін. Неметалічні корисні копалини України

Подождите немного. Документ загружается.

348

Зелені глини харківського горизонту поширені на Лівобережжі,

де залягають на глауконітових пісках або на мергелистих глинах київ-

ського надгоризонту; потужність від 1 до 12 м. На родовищах зелених

глин працюють цегельні заводи біля Харкова, Богодухова та Вовчан-

ська. Часто вони розробляються спільно з мергелистими глинами та

четвертинними глинистими породами. Макроскопічно глини харків-

ського

горизонту є пісною пухкою малозв'язною породою, котра у во-

логому стані має зелений, а в сухому – світлий жовтувато-зелений ко-

лір. Мікроструктура породи пелітоморфна, головними складовими є

глиниста речовина, кварц, глауконіт, зустрічаються серицит, біотит,

рутил та ін.; трапляються спікули губок, заміщені опалом.

Строкатобарвні глини полтавського надгоризонту поширені

в Північній

Україні в районах Чернігова – Новгород-Сіверська – Глу-

хова; Сум – Лубен – Полтави – Слов'янська – Харкова; Києва – Кре-

менчука. За кольором розрізняють декілька горизонтів (знизу): попе-

лясто-сірі пластичні, часом піщані глини, що залягають на полтавсь-

ких пісках; темно-сірі, майже чорні пластичні глини; сірі з бурими

плямами, часто піщані глини; цегельно-червоні

пластичні глини; оли-

вково-жовті з бурими плямами глини з кальцитовими конкреціями

("дутики"). Їх загальна потужність може досягати кількох метрів. Вони

можуть використовуватися для виробництва черепиці та інших видів

кераміки за умови шихтування з іншими глинами та опіснюючими

додатками.

Здавна відомі родовища строкатих глин поблизу давнього центру

гончарного промислу с

. Опішні в Полтавській області. Вони залягають

під лесом, бурими суглинками та глинами у вигляді пласта потужніс-

тю до 7 м; представлені сірими (із верствами темно-сірих і чорних)

різновидами, пластичними та чистими, особливо в середній частині

горизонту. Відрізняються високими керамічними властивостями,

придатні для виготовлення гончарного посуду, черепиці, димарів, пі-

чної цегли

тощо.

В західних і південних областях України глини та глинисті породи

неогенового віку розповсюджені у вигляді пластових покладів потуж-

ністю до 20 м і більше на невеликій глибині під четвертинними утво-

реннями; нерідко вони чергуються з верствами пісків, пісковиків і

вапняків. Залежно від мінерального складу й фізико-хімічних власти-

востей серед неогенових

глин виділяють будівельні та бентонітові різ-

новиди. Будівельні глини з незначним вмістом домішок є високоплас-

тичними (30–40 і більше) з температурою спікання 1000–1100°С і

плавлення 1250–1350°С; якщо вміст лугів перевищує 3,5 %, то при

температурі 1200°С глини спучуються й придатні для отримання ке-

рамзиту. Вони застосовуються у виробництві грубої кераміки: блоків,

349

черепиці, труб, гончарного посуду, облицювальних та архітектурно-

декоративних виробів і майоліки. Унаслідок високого вмісту заліза

готова продукція виходить червоною з оранжевим або жовтуватим

відтінком, а за умови випалювання до спікання набуває темно-

червоного кольору.

Четвертинні глинисті утворення України поділяються на декіль-

ка груп: лес і лесоподібні суглинки, моренні та пов'язані

з ними флю-

віогляціальні відклади, червоно-бурі глини, річкові, морські, еолові

піщані відклади чотирьох відділів:

- давнього (Q

) – леси та лесоподібні суглинки п'ятого й четвертого яру-

сів, флювіогляціальні та алювіальні відклади;

- середнього (Q

) – лес і прісноводний суглинок, морена, флювіогляціа-

льні та алювіальні відклади;

- нового (Q

III

) – надморенні леси першого й другого ярусів, річкові відклади;

- сучасного (Q

) – алювіальні відклади заплавних терас, річок і балок – піски,

піщанисті суглинки й глини, болотний мергель, торф, мулисті глини.

Леси і лесоподбні суглинки – дисперсна алеврито-полімінеральна

порода жовтуватого (палевого) або сірувато-жовтуватого кольору, ха-

рактерна відсутність верствуватості, вертикальна (трубчаста) порис-

тість, здатність обвалюватися з утворенням вертикальних стінок, вла-

стивість швидко розмішуватись у воді, карбонатність і пилуватий

гранулометричний склад з переважанням частинок 0,05–0,005 мм.

Лесоподібні суглинки часто мають верствувату будову, є менш

карбо-

натними, містять більше глинистої речовини та крупних фракцій,

представлених кварцовим піском. Нерідко в них знаходяться карбо-

натні включення, часом гіпс, трапляються вилуговані відміни з не-

значною кількістю карбонату кальцію.

Первинний лесовий покрив неодноразово перевідкладався поверх-

невими водами та формував вторинні лесові утворення дещо іншого

хімічного й гранулометричного складу. Леси

відсутні в межах Полісь-

кої низовини (за винятком окремих ізольованих останців), на відкри-

тій частині Донбасу, підняттях Подільського плато та в Карпатах.

Північна межа суцільних лесів проводиться по лінії Володимир-

Волинський – Корець – Шепетівка – Житомир – Київ – Чернігів – Нов-

город-Сіверський – Глухів. Найбільша потужність лесового покриву в

Причорномор'ї 25–30 м, найменша – на півночі

– 8–10 м.

Серед лесових порід виділяються леси корінного залягання з різно-

видами без карбонатних конкрецій, з карбонатними конкреціями та

загіпсованими; перевідкладені на давніх річкових терасах та алювіа-

льні в заплавах і на терасах.

У складі лесів вміст фракції розміром понад 0,05 мм не перевищує

20 %, а в лесоподібних суглинках – від 20 до 50 %. Текстура землиста

пориста; структура псаміто-алеврито-пелітоморфна. Мінеральний

350

склад: кварц, польові шпати й інші уламкові мінерали – 70–80 %, ди-

сперсний карбонат і глиниста речовина – 20–30 %. Кварц представ-

лений гострокутними зернами різноманітного розміру, у середньому

0,05-0,15 мм. Карбонат кальцію розподіляється в породі нерівномір-

но, входить до складу пелітоморфної маси й утворює скупчення на-

вколо численних пор у вигляді тонкозернистої карбонатної облямівки;

розмір зерен 0,005-0,015

мм. Глауконіт має світло-зелений колір тон-

колускатих агрегатів і зерен округлої та овальної форми розміром

близько 0,015 мм. Зрідка зустрічаються видовжені лусочки й пласти-

нки слюд – серициту й біотиту, а також хлориту. Акцесорні і рудні мі-

нерали: рутил, сфен, епідот, цоїзит, магнетит, ільменіт, лімоніт та ін.

Леси й лесоподібні суглинки відрізняються

високим вмістом крем-

незему (65-85 %), невеликою кількістю півтораоксидів – від 7 до 15 %;

вміст карбонату кальцію в перерахунку на оксид – від 3 до 6 %. Тех-

нологічні властивості: число пластичності 3–30, вміст води в тісті 12–

20 %, усушка 2–7 %, водовбирання випаленого при температурі

960°С черепка – 6–20 %, механічна міцність на стискання 5–30 МПа.

Пластичні лесоподібні суглинки є кращою сировиною, ніж лес, як-

що

вони не містять включень. Суглинки з числом пластичності від 10

до 20 можуть застосовуватись у виробництві без опіснюючих додат-

ків, а більше 20 – з такими додатками, як пісок, лес або пісний сугли-

нок, молота цегла, котельні шлаки, часом дрібна солом'яна січка. Ви-

палена цегла з пластичних лесоподібних суглинків має набагато біль-

шу міцність

на стиснення (7,5–15 МПа), є більш довговічною, ніж цег-

ла з лесів. Малокарбонатні суглинки з пластичністю 20–30 придатні

для виробництва черепиці.

Наприклад, Андрушівське родовище суглинків у Житомирській

області має такий розріз (знизу):

1. Q

– суглинок бурий щільний піщанистий з включеннями зерен кварцу

й карбонатних стяжінь ………………………………………………….0,2–1,0 м

2. Q

III

– суглинок лесоподібний сірувато-жовтий щільний пластичний із

залізистими бобовинами й ниточкоподібними карбонатними включен-

нями ………………………….……………………………………………….2,0–2,9 м

3. Q

III

– суглинок лесоподібний палево-жовтий щільний пилуватий, мало-

пластичний з ниточками карбонатних включень ……………….4,0–5,6 м

4. Q

– грунтово-рослинний шар ….……………….……………………0,8–1,5 м

До корисної копалини відносяться суглинки лесоподібні палево-

жовті й сірувато-жовті із середньою потужністю 7,5 м; середня поту-

жність розкривних порід – 1,1 м. Технологічні особливості порід наве-

дені в табл. 78–80. Рекомендована шихта: суглинок палево-жовтий –

66 %, суглинок сірувато-жовтий – 34 %, вугілля АРШ – 3 % (понад

100 %). Запаси суглинків за категоріями А+В+C

– 1339 тис м

. При-

ріст запасів можливий тільки на орних землях.

351

Таблиця 78

Гранулометричний і хімічний склад суглинків

Гранулометричний склад, %

Розміри частинок, мм Суглинки

0,25 0,25–0,05

0,05–0,01 0,01–0,005

0,005

Палево-жовті 0,2–1,7 2,3–7,2 65,16–75,86

8,34–11,7 11,1–18,7

Сірувато-жовті 0,2–3,5 2,0–15,6 54,42–71,22

9,96–15,1 15,32–25,08

Хімічний склад, ваг. %

Суглинки SiO

TiO

CaO MgO SO

в. п. п.

Палево-

жовті

77,33–

80,02

9,02–

10,37

3,00–

3,80

0,40–

0,45

1,45–

2,04

0,90–

1,10

0,10–

0,20

2,59–

3,30

Сірувато-

жовті

74,20–

75,25

11,35–

11,97

4,00–

4,40

0,45 1,79–

2,01

1,00–

1,20

0,10–

0,16

3,15–

3,67

Таблиця 79

Кераміко-технологічні властивості (t випалювання – 1000ºC)

Суглинки

Найменування показників

палево-жовті сірувато-жовті

Число пластичності 2,03–3,09 6,7–10,1

Формувальні властивості хороші хороші

Формувальна вологість, % 21,2–21,7 21,0–22,8

Коефіцієнт чутливості до сушіння 0,3–0,5 0,7–1,0

Повітряна усадка, % 5,0 7,0

Загальна лінійна усадка, % 5,6 8,0

Межа механічної міцності:

при стисканні, МПа

при вигині, МПа

9,5

3,4

6,2

Водовбирання, % 16,4 15,5

Вогнетривкість, º C 1230 1160

Таблиця 80

Результати напівзаводських випробувань шихти

Найменування показників Показники

Формувальні властивості хороші

Формувальна вологість, % 22,6

Час сушіння сирцю:

у штучних умовах, година

у природних умовах, доба

Брак протягом сушіння:

у штучних умовах, %

у природних умовах, %

Температура випалювання, º C 1000

Брак протягом випалювання, % 1,1–2,1

352

Межа механічної міцності:

при стисканні, МПа

при вигині, МПа

16,6–18,3

1,99–2,2

Водовбирання, % 16,6–17,6

Морозостійкість, цикл 15

Марка цегли:

за міцністю

за морозостійкістю

75; 100

Мрз15

Суглинки й глини моренних відкладів в більшості випадків

представлені червоно-бурими, жовтувато-бурими, інколи сірими різ-

новидами потужністю 2–5 м, часом – до 10 м. Вони містять валуни

(валунні суглинки), уламки кристалічних і осадових порід. Під валун-

ними суглинками часто залягають пов'язані з льодовиковими відкла-

дами зеленкувато-сірі суглинки, які не містять

валунів. Моренні суг-

линки мають пухку (пористу) землисту текстуру та нерівномірно-

зернисту псамо-алевро-пелітову структуру, складаються з мінералів:

глинистих, оксидів і гідроксидів заліза, кварцу, мікрокліну, плагіокла-

зу, домішку турмаліну, рогової обманки.

Після виділення фракції розміром понад 2 мм вміст частинок біль-

ших за 0,05 мм у залишку, як правило, перевищує 50 %; вміст

глини-

стих мінералів з розміром менше 0,005 мм становить 15–20 %. За хі-

мічним складом суглинки відрізняються високим вмістом SiO

(75–

85 %) і порівняно незначною кількістю Al

(6–10 %), Fe

(3–5 %) та

СаО (1–3 %). Вони придатні для виробництва будівельної цегли тільки

за умови попереднього відділення крупних включень.

Червоно-бурі суглинки та глини. У південних і західних областях

України під лесоподібними суглинками залягають червоно-бурі сугли-

нки та глини, які підстеляються неогеновими пісками. Подібно до ле-

сів, вони є масивними і не містять

палеонтологічних решток, але за

складом і властивостями відрізняються від лесових порід. Вони ма-

ють високу зв'язність і пластичність: число пластичності 25–35, у ле-

сів – 3–7, у лесоподібних суглинків – 7–20. Фракції з розмірами части-

нок менше 0,005 мм становлять 15–20 % (лесові породи – менше

15 %), а фракції більші 0,05 мм – більше 30 % (лесові породи – менше

30 %). Вміст кремнезему – 60–70 %, глинозему – 10–15 %,

оксиду

кальцію – 6–12 %. Червоно-бурі суглинки дають велику усушку та

усадку при сушінні й випалюванні, що призводить до розтріскування

та деформації виробів. Їх застосовують з додаванням пісних лесів і

лесоподібних суглинків для виробництва черепиці та різноманітних

гончарних виробів за умови невисокого вмісту СаО (менше 5 %) і від-

сутності включень (кальцитових дутиків, гіпсових стяжінь

353

Осадові глини відносяться до нижнього і середнього відділів чет-

вертинної системи, поділяються на два типи: жовто-бурі, коричневі

потужністю 0,5–4 м (Київська обл.) та сірі, зеленкувато-сірі (західні й

південні області). Ці глини є легкоплавкими, добре сушаться, випа-

люються та спікаються при 1000–1100°C, що дозволяє отримувати

продукцію з малопористим черепком. Вони широко застосовуються

виробництві черепиці, пічних кахлів, гончарного посуду; піщанисті

відміни придатні для отримання будівельної цегли.

Таким чином, основною й найпоширенішою сировиною для вироб-

ництва будівельної цегли на території України є лес і лесоподібні суг-

линки, а також мергелиста глина київського надгоризонту; меншою

мірою використовуються глини та глинисті породи іншого віку. Чере-

пицю випалюють з найрізноманітніших глин широкого вікового діа-

пазону – від кембрію до антропогену. Серед четвертинних глинистих

утворень оптимальною сировиною є алювіальні малокарбонатні суг-

линки та глини, елювіально-делювіальні суглинки, лесоподібні пласти-

чні суглинки, червоно-бурі суглинки та глини, інколи валунні суглин-

ки та глини.

ЗАПОВНЮВАЧІ ДЛЯ БЕТОНІВ ТА РОЗЧИНІВ

Загальні відомості

Заповнювачі для бетонів та розчинів – природні або штучні мате-

ріали, які утворюють у суміші з в'яжучими матеріалами бетони або

розчини [7, 15, 20, 22, 48]. Заповнювачі знижують витрати в'яжучої

речовини, збільшують стійкість бетонів та розчинів до агресивної зо-

внішньої дії, зменшують усадочне тріщиноутворення, шкідливу дію

екзотермії при тепловій обробці, об'ємну масу та

теплопровідність,

допомагають створенню в бетоні жорсткого скелету.

Бетон – це штучне каміння, яке отримують у результаті формуван-

ня та твердіння раціонально підібраної суміші в'яжучої речовини, во-

ди та заповнювачів (піску, щебеню, гравію, керамзиту тощо). Бетон є

одним із важливих будівельних матеріалів у всіх галузях сучасного

будівництва. Це пов'язано з багатьма

властивостями бетону, можли-

вістю виготовлення різноманітних за формою та розміром довговіч-

них будівельних конструкцій і механізації бетонних робіт, економічні-

стю бетону, 80–90 % об'єму якого становлять різноманітні заповню-

вачі. Бетони класифікують за такими ознаками:

• об'ємна маса: особливо важкий (більше 2500 кг/м

), важкий (1800–

354

2500 кг/м

), легкий (500–1800 кг/м

), особливо легкий (теплоізоляцій-

ний) (менше 500 кг/м

)

• міцність: важкі бетони – М100-600, легкі – М25-300 і особливо важкі

М100-200.

• довговічність (ступень морозостійкості): важкі бетони – Мрз50-300, ле-

гкі бетони – Мрз10-200.

• за видами в'яжучої речовини: цементні, силікатні, гіпсові;

• за призначенням: звичайний (бетонні та залізобетонні несучи конс-

трукції будівель та споруд); гідротехнічний (греблі, шлюзи, стіни буді-

вель

та легкі перекриття, підлоги і шляхові покриття); спеціальний

(кислототривкий, жаростійкий); особливо важкий.

Галузі використання і вимоги до сировини

Заповнювачі в бетонні та асфальтобетонні суміші вводять, голо-

вним чином, для зменшення витрат дорогої в'яжучої речовини й уса-

дки, яка виникає при твердінні в'яжучих. При цьому показники міц-

ності виробів не повинні знижуватися. У деяких випадках викорис-

тання заповнювачів бетону має на меті специфічні цілі: збільшення

або зменшення

об'ємної маси, збільшення жаростійкості, кислото-

стійкості, здатності зменшувати рентгенівське опромінювання та ін-

ше. В основі шляхового покриття та в баластному шарі залізничних

шляхів щебінь відіграє роль інертного матеріалу, який бере на себе

навантаження.

Головними заповнювачами для важких бетонів є піски, гравій і

щебінь, а також перліти, аргіліти, глини і суглинки

, пемзи, вулканічні

шлаки і туфи, вапняки тощо.

Пісок – сипка суміш зерен розміром від 0,14 до 5 мм, яка утворю-

ється внаслідок природного руйнування масивних гірських порід

(природні піски). Крім природних пісків застосовують штучні, які

одержують в результаті дроблення гірських порід, грануляції металур-

гійних і паливних шлаків або спеціально приготовлених матеріалів –

керамзиту, аглопориту

тощо. Для важких бетонів головним чином ви-

користовують природні піски, які за мінералогічним складом поділя-

ються на кварцові, польовошпатові, вапнякові, доломітові. З природ-

них пісків найбільше застосовуються кварцові піски.

Гравій – уламки порід, кутасті і напівобкатані, розміром 5–70 мм,

які утворилися при природному руйнуванні гірських порід. Для бето-

ну найбільш придатна малообкатана (

щебенеподібна) форма уламків,

менш – яйцеподібна (обкатана), пластинчаста (лещадна) і голчаста,

які знижують міцність бетону. Вміст пластинчастих і голчастих зерен

у складі гравію не повинен перевищувати 15 %, а уламків слабких

355

(пористих) порід – 10 %. Часто гравій буває у суміші з піском, якщо у

гравії 25–40 % піску – суміш зветься піщано-гравійною.

Щебінь одержують дробленням щільних масивних гірських порід,

гравію, валунів або штучних каменів на шматки розміром 5–70 мм.

Для виготовлення бетону використовують щебінь, який отримують

дробленням щільних гірських порід, гравію, доменних і мартенівсь-

ких шлаків.

Як заповнювачі для легких бетонів використовують природні та

штучні сипкі пористі матеріали з насипною об'ємною масою не біль-

ше 1200 кг/м

за величини зерен до 5 мм (пісок)

і не більше

1000 кг/м

за величини зерен 5–40 мм (щебінь, гравій).

Природні пористі заповнювачі одержують дробленням легких гір-

ських порід – пемзи, вулканічних шлаків і туфів, пористих вапняків,

вапняків-черепашників, вапнякових туфів (табл. 81).

Таблиця 81

Класифікація мінеральної сировини для одержання заповнювачів лег-

ких бетонів

Сировина Генетична група Продукт Процес

Породи, що зазнають термічної обробки

Глинисті по-

роди

Осадова Керамзит (гравій, пі-

сок)

Спучення

Гідрослюдисті

сланці, глини,

суглинки

Метаморфічна, оса-

дова

Аглопорит (щебінь) Спучення

репел, опока,

діатоміт

Осадова Термоліт (гравій) Спучення, спі-

кання

Шунгітові по-

роди

Метаморфогенна Шунгізит (гравій) Спучення

Перліт Вулканогенна Перлітовий гравій і

пісок

Спучення

Туф вулканіч-

ний

Вулканогенна Щебінь (кампорит) Спікання

Вермикуліт Екзогенна Дрібний заповнювач

Спучення

Породи, що зазнають механічної обробки

Туф вулканіч-

ний

Вулканогенна Щебінь Дроблення, роз-

сів

Пемза й пумі-

цит

Вулканогенна, вул-

каногенно-осадова

Дрібний заповнювач

Розсів, фракціо-

нування

Вулканічний

шлак

Вулканогенна, вул-

каногенно-осадова

Щебінь Дроблення, фра-

кціонування

Вапняк-

черепашник

Осадова Щебінь, пісок Дроблення, роз-

сів

356

Штучні пористі заповнювачі одержують з відходів промисловості

або шляхом термічної обробки силікатної сировини. Вони мають

округлу, відносно гладку або кутасту та шорстку (ніздрювату) поверх-

ню. За розміром зерен їх поділяють на фракції: пісок до 1,2 і 1,2–

5,0 мм, щебінь або гравій – 5–10, 10–20 та 20–40 мм. Пористі запов-

нювачі мають показник насипної об'ємної маси

в сухому стані (кг/м

)

М100–1000 для щебеню (гравію) та до М1200 для піску. Міцність по-

ристих заповнювачів може бути 0,4–20 МПа.

Головними штучними заповнювачами є:

• гранульований металургійний шлак – дрібнозернистий пористий матері-

ал, якій утворюється при швидкому охолодженні розплавів металургій-

них і хімічних шлаків;

• шлакова пемза (термозит), яку одержують у вигляді брил чарункуватої

структури шляхом спучування шлакового розплаву за допомогою води,

повітря або їх суміші;

• аглопорит – штучний пористий заповнювач з розміром гранул 5–20 мм,

насипною

об'ємною масою 400–700 кг/м

і межею міцності 0,4–1,5 МПа,

сировиною для виготовлення якого є глинисті породи (суглинок, супісок,

аргіліт, глинястий сланець), а також відходи промисловості (глинисті від-

ходи при збагачуванні вугілля, палена порода, паливні шлаки, зола ТЕС

та інші каменеподібні силікатні породи);

• гравій і пісок керамзитовий – матеріал округлої форми, який одержують

при випалі глин;

його міцність становить 0,6–6 МПа, насипна об'ємна ма-

са 150–800 кг/м

, коефіцієнт теплопровідності 0,08–0,16 Вт/(м·К), моро-

зостійкість не менше Мзс15З; за об'ємною масою керамзит поділяють на

марки від 150 до 800, за міцністю – на класи А і Б; виділяють різновиди:

керамзитовий гравій (зерна розміром 5–40 мм округлої або гравелистої

форми вкриті міцною засмаглою шорсткою оболонкою); керамзитовий

щебінь (зерна кутастої форми розміром 5–40

мм); керамзитовий пісок

(зерна гравелистої форми розміром 0,15–5 мм з тонкою засмаглою оболо-

нкою); шунгізит, зольний гравій та ін.

• спучений перліт, який випускають у вигляді щебеню та піску випалю-

ванням вулканічних водомістких склоподібних порід у печах, що оберта-

ються; перлітовий щебінь і пісок для бетонів мають насипну об'ємну масу

150–450 кг/м

, а для теплоізоляційних засипок – 50–100 кг/м

• термоліт – тонкомелені доменні гранульовані шлаки, діатоміт, трепел,

опоки, туф, пемза, трас.

• спучений вермикуліт, який одержують при випалі природних гідратизо-

ваних слюд.

Будівельний розчин – суміш, яка отверділа з в'яжучої речовини,

дрібного заповнювача (піску) і води. За складом будівельний розчин –

це дрібнозернистий бетон і йому притаманні особливості бетону. Най-

важливіші ознаки розчинів – об'ємна маса, вид в'яжучої речовини,

призначення, фізико-механічні характеристики.

357

Дрібними заповнювачами для важких розчинів (об'ємна маса

1500 кг/м

і більше) є кварцові та польовошпатові природні піски, а

також піски, які одержують дробленням гірських порід. Для легких

розчинів (об'ємна маса менше 1500 кг/м

) заповнювачами служать

пемзові, туфові, черепашникові та шлакові піски.

В Україні головною сировиною для легких заповнювачів бетонів є

керамзит – легкий пористий гравій (5–40 мм) чи пісок (менш 5 мм),

який отримують шляхом швидкого обпалення (1050–1250

) легкопла-

вких глинистих порід у певних фізико-хімічних умовах. При цьому

глиниста речовина спучується й виникає матеріал з дрібноячеістою

структурою, який має малу об'ємну масу при значній міцності й ви-

соких теплозахисних властивостях. Цей процес обумовлений різким

збільшенням об’єму сировини при одночасному виділенні газів (H

, CO

) і плавленні глинистого матеріалу в рідку фазу, яка є достат-

ньо в’язкою, щоб утримати ці гази. Різке охолодження спученого роз-

плаву приводить до утворення пористої шлакоподібної сировини, яка

надалі сортується, поділяється на фракції і марки. Граничні вимоги

до сировини: об’ємна маса – до 600 кг/м

, межа міцності – не менш 6

кг/см

, морозостійкість – не менш 15 циклів. Найбільшу цінність для

будівництва має керамзит з невеликою об'ємною масою (до

500 кг/м

), який і є заповнювачем легких бетонів. Керамзит з об'єм-

ною масою 800–1000 кг/м

придатний для важких бетонів. Виробни-

цтво його можливе тільки в районах, що не забезпечені місцевими ре-

сурсами гравію та піску.

Залежно від керамзитових заповнювачів виготовляють керамзито-

бетони різного призначення: теплоізоляційні, конструктивно-

ізоляційні й конструктивні.

Властивість спучуватися обумовлена присутністю в глинах певної

кількості (8–10 %) шкідливих для інших виробництв домішок: органі-

чної речовини (

гумусу), оксидів заліза і таке інше. У зв’язку з цим ке-

рамзитова сировина повинна вміщувати тонкорозсіяну органічну ре-

човину (1–2,5 %), сполуки заліза (не менш 6 %), сприятливим є наяв-

ність монтморилоніту і гідрослюд. Сировина не повинна вміщувати

каменистих включень, гіпсу, карбонатів, більш 30 % SiO

Генетичні та геолого-промислові типи родовищ

За походженням пористі заповнювачі для бетонів і розчинів поді-

ляють на природні та штучні. Генетичні типи родовищ природних за-

повнювачів відповідають походженню відповідних типів порід. Вони