Михайлов В.А., Виноградов Г.Ф та ін. Неметалічні корисні копалини України

Подождите немного. Документ загружается.

318

ГІПС ТА АНГІДРИТ

Загальні відомості

Гіпс CaSO

· 2H

O та ангідрит CaSO

– сульфатно-галогенні породи

(евапорити), складені відповідними мінералами з домішками уламко-

вих частинок, глинистої речовини, піриту, сірки, карбонатів, галіту,

бітумів. Крім мономінеральних порід відомі також гіпсові утворення,

що складаються з тонкої суміші дрібних кристалів гіпсу з піщано-

глинистим або вапняно-глинистим матеріалом; вони мають місцеві

назви – гажа, ганджа, ганч (Центральна Азія

, Кавказ). Назва гіпс по-

ходить від гр.

γοψος

– крейда, вапно, що, у свою чергу, має семітське

походження, оскільки є відповідні терміни в арабській, давньоєврей-

ській та акадській мовах; за іншою версією, у Стародавній Греції так

називали сам мінерал та продукти його випалювання. Ангідрит озна-

чає буквально "безводний". Алебастр – від гр.

αλαβαστρος

, що похо-

дить з єгипетської назви будівельного гіпсу, – відміна гіпсу у вигляді

суцільних мас різної зернистості аж до щільних зливних прозорих чи

напівпрозорих і дрібнозернистих мармуроподібних.

Розрізняються такі відміни гіпсу: крупнокристалічний листовий, тон-

коволокнистий з шовковистим полиском (селеніт), зернистий, землис-

тий, очковий порфірової будови. Колір гіпсових верств чисто білий, ро-

жевий або жовтуватий. Ангідрит зустрічається у вигляді зернистих мас

блакитно-сірого, рідше білого та червонуватого кольорів.

Часто гіпси й ангідрити чергуються один з одним, на глибинах

150–300 м від поверхні ангідрит переходить у гіпс, що супроводжу-

ється значним (30–60 %) збільшенням об'єму. Можуть бути і зворотні

переходи. У зв'язку з неодноразовою

перекристалізацією для гіпсу й

ангідриту типовими є гетеробластові та гранобластові структури, що

підкреслюються зубчастими поєднаннями зерен різного розміру. Зу-

стрічаються безладно-лускувата й волокниста структури.

Гіпсові й ангідритові відклади можуть бути первинними або вто-

ринними. Первинне утворення відбувається в лагунах і соляних озе-

рах при випаровуванні води в умовах жаркого посушливого

клімату.

Залежно від складу й температури води в осад випадає або гіпс, або

ангідрит. Вторинні нагромадження гіпсу виникають у процесі епіге-

нетичного перетворення ангідриту; більшість великих родовищ гіпсу

утворилася, мабуть, саме таким шляхом. Коли відбувається віднов-

лення гіпсу бітумами, то утворюється вільна сірка, поклади якої асо-

ціюють з гіпсоангідритовими товщами.

319

Галузі використання і вимоги до сировини

Найголовнішими галузями застосування гіпсу й ангідриту є такі:

виробництво гіпсових в'яжучих речовин – будівельного гіпсу, високо-

міцного гіпсу, формувального гіпсу, естрихгіпсу, медичного гіпсу;

отримання цементу – гіпсошлакового, ангідритового, спеціального,

портландцементу (як додаток); хімічна промисловість – сірчана кис-

лота, сульфат-амоній; сільське господарство – гіпсування ґрунтів, па-

перова промисловість – як наповнювач.

Переважна більшість гіпсової

сировини використовується для ви-

готовлення в'яжучих матеріалів, які отримують шляхом термічної об-

робки природного гіпсу. Найширше застосування знаходить будіве-

льний або штукатурний гіпс (алебастр), котрий складається, в основ-

ному, з напівводяного гіпсу. Він виробляється шляхом випалювання

гіпсового каменю при температурі 107–120°С з наступним або попе-

реднім розмелюванням на тонкий

порошок. Випалювання здійсню-

ється в камерних, кільцевих, шахтних і обертових печах, у варильних

котлах і установках для випалювання в завислому стані. Перехід у

напівводяний стан призводить до втрати 15,7 % первісної ваги, тому

з однієї тонни гіпсового каменю виходить близько 840 кг штукатур-

ного гіпсу. У результаті нагрівання гіпсового каменю в герметично

закритих апаратах

в атмосфері насиченої водяної пари утворюються

крупні довгі голчасті кристали напівводяного гіпсу. Ця відміна має

набагато вищу міцність, порівняно з випаленою у відкритих апара-

тах, і називається високоміцним гіпсом.

Сировина для штукатурного гіпсу повинна містити не менше 90 %

CaSO

· 2H

O (перший сорт) або 65 % (другий сорт) у попередньо ви-

сушеній речовині; товарний камінь має бути у шматках розміром від

50 до 300 мм чи у вигляді щебеню розміром від 5 до 50 мм. Відповід-

ний стандарт на готову продукцію лімітує терміни схоплювання, тон-

кість помелу й тимчасовий опір розтягненню. Постійних кондицій на

гіпсовий камінь для

інших в'яжучих матеріалів немає й придатність

сировини визначається за якістю кінцевої продукції. Вироби з висо-

коміцного гіпсу мають тимчасовий опір стисканню 15–40 МПа, для

звичайного штукатурного гіпсу цей показник становить 10–15 МПа.

Естрихгіпс виробляється з гіпсу чи ангідриту випалюванням при

температурі 800–1000°С з наступним розмелюванням. Затверділий

естрихгіпс має низьку теплопровідність, добре

звукопоглинання та

високу стійкість проти стирання. Він застосовується для влаштуван-

ня підлог, цегляної кладки, виготовлення штучного мармуру тощо.

Формувальний гіпс використовують для виготовлення форм і моде-

лей у керамічній, авіаційній, машинобудівній промисловості, форм

320

для литва з металів і сплавів, різноманітних виробних і скульптурних

робіт. Його отримують з дуже чистого добірного гіпсового каменю.

Медичний гіпс є необхідним в ортопедії для виготовлення хірургіч-

них пов'язок, зліпків, а також у стоматології – зняття відбитків зубних

протезів. Сировину для медичного гіпсу вибирають особливо ретель-

но, зокрема, колір повинен

бути обов'язково білим.

Гіпсошлаковий цемент – гідравлічна в'яжуча речовина, яку отри-

мують тонким подрібненням висушеного гранульованого доменного

шлаку (80–85 %), двоводного гіпсу й портландцементного клінкеру.

Використовується він при зведенні підземних і підводних споруд,

особливо коли ті зазнають дії вилуговування та сульфатних розчинів.

Ангідритовий цемент – тонкорозмелені продукти випалювання

двоводного гіпсу при температурі 600–700°

С або природного ангідри-

ту з різними додатками, що активізують схоплювання. Його застосо-

вують для виготовлення будівельних розчинів, бетонів тощо.

У невипаленому вигляді природний тонко-розмелений гіпс має вла-

стивість перекристалізації та використовується як гіпсовий цемент

при спорудженні одноповерхових будівель, відливанні архітектурних

деталей та опорядженні фасадів споруд.

У процесі виробництва сірчаної

кислоти і портландцементу вису-

шений і зневоднений гіпс чи ангідрит разом з іншими компонентами

випалюється в обертовій цементній печі до повного розкладу CaSO

на СаО й SO

. Сірчаний газ надходить до сірчанокислотних устано-

вок, а клінкер розмелюється для отримання портландцементу. Вироб-

ництво сульфату амонію – азотного добрива – споживає відносно не-

багато гіпсу й ангідриту, котрі в цьому випадку не повинні містити

домішок глини, що є шкідливим, бо ускладнює технологічний процес.

Гіпс та ангідрит використовуються в сільському господарстві як

добриво при вирощуванні бобових культур, конюшини та люцерни на

підзолистих ґрунтах, а також на ґрунтах типу солонців і солончаків.

Певних вимог до гіпсового каменю в цьому випадку не ставиться;

домішок вуглекислого кальцію шкідливим не вважається.

У паперовому виробництві гіпс потрібен як наповнювач для деяких

сортів паперу, оскільки за білизною він переважає

найвищі сорти та-

льку й каоліну. Спеціальних стандартів для цього виду гіпсової сиро-

вини немає, але білизна (за Оствальдом) має становити 98,5–99 %, а

вміст піщаних частинок бути не більше 0,5–3 %.

Рівномірно забарвлені відміни щільного гіпсу у вигляді полірованих

плит можуть використовуватись як облицювальний матеріал при

оздобленні інтер'єрів. Алебастр, котрий часто має

ніжний рожевий чи

жовтуватий колір з витонченим малюнком примхливих жилок, а та-

кож волокнистий селеніт є недорогими виробними каменями.

321

Економічні відомості

Значні поклади гіпсу й ангідриту відомі в багатьох країнах світу, се-

ред відкладів практично всіх систем фанерозою, хоча найбільше про-

мислове значення мають, напевно, пермські родовища. Світі запаси

гіпсу складають біля 7 млрд т, великі родовища відомі у США, Канаді,

Німеччині, Великій Британії, Греції, Мексиці, Індії, Колумбії, Франції,

Італії, Болгарії, Польщі.

Провідні експортери гіпсу й ангідриту – Кана-

да, Таїланд, Іспанія; імпортери – США, Японія. В країнах СНД основ-

на кількість запасів гіпсу, ангідриту й гіпсоносних порід зосереджена

в Росії, Україні, Казахстані, Таджикистані (табл. 73).

Середня світова ціна гіпсу ($/т) складала: 2001 р. – 8,44; 2002 р. –

7,31; 2003 р. – 6,90; 2004 р. – 7,21; 2005 р. – 7,48 [70, 71].

Таблиця 73

Видобуток, запаси, ресурси гіпсу, тис. т [70, 71]

Видобуток

Країна

2004 2005 2006

Запаси Ресурси

Австралія 4000 4000 4000 н/зв н/зв

Австрія 1000 1000 1000 н/зв н/зв

Алжир н\зв 1460 1460 н/зв н/зв

Бразилія 1500 1480 1500 1300000 Великі

Велика Британія 1500 1500 1500 н/зв н/зв

Єгипет 2000 2000 2000 н/зв н/зв

Індія 2350 2400 2500 н/зв н/зв

Іран 13000 13000 13000 н/зв н/зв

Іспанія 11500 11500 11500 н/зв н/зв

Італія 1200 1210 1220 н/зв н/зв

Канада 9340 9400 9450 450000 Великі

Китай 7000 7300 7400 н/зв н/зв

Мексика 7000 7200 7400 н/зв н/зв

Німеччина 1750 1580 1580 н/зв н/зв

Польща 1300 1300 1300 н/зв н/зв

Росія 700 2200 2400 н/зв н/зв

США 17200 21100 21200 700000 Великі

Таїланд 8000 6920 7100 н/зв н/зв

Уругвай 1130 1130 1130 н/зв н/зв

Франція 3500 3500 3500 н/зв н/зв

Японія 5800 5890 5900 н/зв н/зв

Інші країни 8250 10900 11000 н/зв н/зв

Всього 109000 118000 119000 Великі Великі

322

Генетичні та геолого-промислові типи родовищ

Основні типи родовищ гіпсу: осадові (сингенетичні, епігенетичні),

вторинні (залишкові, метасоматичні, вивітрювання). За запасами си-

ровини (млн т) родовища гіпсу і ангідриту поділяються на дуже великі

– 1000, великі – 100–1000, середні – 10–100, малі – 1–10.

Гіпси й ангідрити утворюються хімічним способом унаслідок випа-

ровування справжніх розчинів за умов жаркого клімату. Найінтенси-

вніше утворення евапоритів характерне для морських

басейнів з об-

меженим водообміном і сприятливим тектонічним режимом (стійке

занурення); континентальне соленагромадження завжди відігравало

підпорядковану роль.

Зростання концентрації розчинів спричиняє випадіння солей в

осад у певній послідовності залежно від складу початкового розчину

та його температури. Наприклад, осадження ангідриту з чистого роз-

чину є можливим лише за температури 63,5°С, нижче

якої утворю-

ється гіпс. У випадку насиченості розчину хлористим натрієм ангід-

рит випадає в осад уже за температури 30°C, яка ще більше знижу-

ється, коли розчин є насичений хлористим магнієм. З розчинів, на-

ближених за складом до сучасної морської води, першими випадають

карбонати, гіпс та ангідрит, згодом кам'яна сіль у

супроводі сульфатів

кальцію та магнію і тільки потім хлориди калію та магнію разом із су-

льфатами й галітом. Будова соляних пластів засвідчує перервність їх

нагромадження й чергування з періодами розчинення. Переважна

частина родовищ, особливо значних, розташовується в перехідних від

платформ до геосинкліналей областях уздовж складчастих споруд.

Основні генетичні типи родовищ гіпсу

та ангідриту осадові та кір

вивітрювання.

Осадові родовища поділяються на сингенетичні та епігенетичні.

Типовими формами гіпсових покладів осадового походження є плас-

ти, лінзи, гнізда, верствочки й прожилки у породах, що вміщують.

Потужність окремих пластів досягає 20 м; часто гіпсові верстви чер-

гуються з іншими породами, утворюючи світи пластів.

Сингенетичні родовища сформувалися

одночасно із вмісними по-

родами в результаті випадіння гіпсу й ангідриту в осад з істинних

розчинів; вони мають відносно незначне поширення.

Епігенетичні родовища утворювались як наслідок гідратації синге-

нетичних ангідритів, що відбувалася під впливом низхідних вод на

глибинах 100–150 м і супроводжувалася зростанням об'єму породи до

30 % і більше. На більших

глибинах, навпаки, нестійким є гіпс, кот-

рий дегідратується й переходить в ангідрит.

323

Родовища кір вивітрювання поділяються на залишкові, інфільт-

раційні, інфільтраційно-метасоматичні.

Залишкові родовища приурочені до "гіпсових шляп" у кепроках со-

ляних куполів, де вони у вигляді гіпсоангідритового горизонту розта-

шовуються в нижній частині, вище знаходиться пористий вапняк із

сіркою, часом з асфальтом чи нафтою, котрий замінюється щільним

вапняком. Сульфати кальцію є нерозчинним

залишком солі (від 5 до

10 % первинної маси кам'яної чи калійної солі).

Інфільтраційні родовища виникають внаслідок розчинення розсія-

ного в осадових породах гіпсу, перенесення його поверхневими вода-

ми та перевідкладання в суміші з піщаними, глинистими та вапнис-

тими компонентами у вигляді гіпсової гажі, глиногіпсу тощо.

Інфільтраційно-метасоматичні родовища формуються при дії

на

вапняки сірчанокислих вод; найкраще піддаються заміщенню порис-

ті вапняки без істотних домішок глинистого матеріалу.

Родовища України

Родовища гіпсу та ангідриту в Україні відомі в Донбасі (Попаснян-

ське, Артемівське, Нирківське), Придністров’ї (Вовчинецьке), Криму

(Елькеджі-Елінське), ДДЗ (Ровенське), Закарпатті. В Донбасі вони

представлені пластоподібними покладами (від 0,5 до 36 м) гіпсів у

відкладах гіпсо-доломітової і соленосної товщ слов’янської та мики-

тівської світ нижньої пермі; в Придністров’ї

пов’язані з гіпсово-

ангідритовим горизонтом міоцену; в Криму – з караганським і конк-

ським горизонтами тортону; в ДДЗ – з кепроками соляних куполів

девону (Ісаківський, Ровенський); в Закарпатті – з кепроками соляних

куполів (Данилівська, Олександрівська соляні структури).

Державним балансом враховано 36 родовищ з балансовими запа-

сами гіпсу та ангідриту (млн т) за категоріями

А+В+С

– 488, С

–

168,7, позабалансовими – 23,6. Крім того, в охоронних зонах за кате-

горіями А+В+С

рахується 33 млн т гіпсу. Серед загальних запасів за-

паси ангідриту становлять 17,6 млн т (А+В+С

) по 3 родовищах. В

останні роки розроблялось 14 родовищ гіпсу із щорічним видобутком

450–600 тис. т. Ангідрит не розроблявся.

Найпоширенішими є пермські та неогенові родовища гіпсу та ангідриту.

Пермські родовища знаходяться в західній частині Донбасу, в ме-

жах Кальміус-Торецької та Бахмутської улоговин. Породи нижньої пермі

є слабо дислокованими, мають загальну потужність до

3000 м, поділя-

ються на чотири світи: картамиську (мідистих пісковиків), микитівську

(вапняково-доломітову), слов'янську (соленосну) та краматорську. Гори-

зонти гіпсів та ангідритів поширені серед осадових утворень микитівсь-

324

кої та слов'янської світ. Микитівська світа представлена аргілітами й

алевролітами, карбонатними породами, ангідритом, гіпсом і кам'яною

сіллю. Слов'янська світа складається з пластів ангідриту, гіпсу, кам'яної

солі та, меншою мірою, карбонатних і глинистих порід; потужність де-

яких пластів кам'яної солі досягає 40–45 м.

Донбас за кількістю запасів і

видобутку гіпсу й ангідриту посідає

перше місце в Україні; усі розвідані родовища сировини для вироб-

ництва в'яжучих матеріалів знаходяться в районі Артемівська: Арте-

мівське, Михайлівське (Деконське), Пшеничанське, Попасні Ліски,

Нирківське, Покровське, Іванградське, Преображенсько-Соколовське,

Майорське (Зайцівське). Перші чотири з них є найбільшими й нині

розробляються; вони зосереджені в Бахмутській

улоговині серед від-

кладів слов'янської світи, де утворюють майже горизонтальні пласти

потужністю від 1 до 34 м.

Артемівське родовище (рис. 70) розташоване на північно-східній

околиці м. Артемівськ, представлене пермськими гіпсами та ангідри-

тами, які перешаровуються з аргілітами, алевролітами, вапняками й

доломітами слов’янської і краматорської світ, перекритих теригенни-

ми відкладами тріасу, палеогену

, неогену і четвертинної системи. За-

гальна потужність продуктивної товщі у середньому складає 53,5 м.

Вміст CaSO

× 2H

O у товарному гіпсовому камені складає 94–94,8 %.

Залягання верств на площі родовища не є витриманим – загальне по-

логе падіння на захід-північний захід подекуди порушується переги-

нами. Породи представлені гіпсом, ангідритом, доломітизованими ва-

пняками та мергелем, а також галітом, глинами, пісками й піскови-

ками. Гіпси родовища неоднорідні: первинні, утворені безпосередньо

з ангідриту, –

масивні переважно сірі з різними відтінками залежно

від величини зерен, і вторинні, що виникли в результаті перекриста-

лізації первинних, – пухкі білі або безбарвні. Ангідрит міститься в

щільній блакитно-сірій чи світло-сірій дрібнозернистій породі, в якій

де-не-де фіксуються карбонатні й глинясті включення та верстви, а

також окремі зерна та

прожилки гіпсу.

325

ПнЗ

ПдС

Масштаби: горизонтальний 1:10 000

вертикальний 1:5 000

1 2 3

Рис. 70. Артемівське родовище гіпсу (схематичний геологічний розріз

за матеріалами П.Меліхової, 1961)

1 - суглинки, глина; 2 - гіпс; 3 – аргіліт

У продуктивній товщі Артемівського родовища залягають 8 пластів

ангідриту й гіпсу, з яких промислове значення мають I, II, ІV та част-

ково V пласти. Останній на північному сході родовища представле-

ний ангідритом. Він є основним об'єктом експлуатації родовища. По-

тужності пластів гіпсу й ангідриту такі, м: І – 2,65–18; II – 1,85–6; III –

0–1,3; IV – 1,5–10,2; V – 9,1–23,6; VI – 0,3–3,3; VII – 5,5–8,5; VIII – 7–

7,8. Залягання гіпсів доволі примхливе, вони утворюють

лінзи, зібрані

в пачки; деякі з лінз мають місцеві збільшення потужності, інші – ско-

рочення. У покладах часто трапляються тонкі прожилки темно-сірого

мергелю, інколи мергель утворює верстви потужністю до декількох

метрів; звичайними є верстви й лінзи глин, вапняків та ангідриту.

Неоднорідності у складі пластів викликані переходами ангідриту в

гіпс, перекристалізацією гіпсу

, його вилуговуванням. Перетворення

ангідриту в гіпс відбувається на глибині до 50 м від поверхні. Зернис-

та відміна гіпсу переходить у пухку цукроподібну на глибині 5–8 м, а

поблизу карстових каналів і глибше. Глибина активної зони вилугову-

вання гіпсу становить 15–20 м. За даними хімічних аналізів, усі гори-

зонти гіпсу на родовищі мають постійний

склад і за якісними показ-

никами не відрізняються один від одного (табл. 74). Незначна кіль-

кість домішок у гіпсі поділяється на дві групи: сингенетичні – релік-

товий ангідрит, карбонати, глиниста речовина та епігенетичні – гли-

ниста речовина, привнесена поверхневими водами, яка часом надає

породі червоного або рожевого забарвлення. Вміст сингенетичних

домішок ближче до поверхні

зменшується, проте зростає кількість

епігенетичних, що обумовлюється процесами перетворення ангідриту

в гіпс та міграцією карбонатів.

326

Запаси гіпсу за категоріями В+С

складають 147 млн т, С

– 28,6,

крім того, в охоронних ціликах знаходяться запаси за категоріями

В+С

– 24 млн т. Щорічний видобуток гіпсу – 25–30 тис. т.

Таблиця 74

Середній хімічний склад промислових горизонтів гіпсу Артемівського

родовища (%)

Компоненти I II IV V

CaO 32,72 32,85 32,78 32,70

45,70 45,18 45,80 45,59

O 20,40 21,00 20,18 20,12

MgO 0,35 0,35 0,44 0,60

SiO

0,40 0,56 0,27 0,44

0,07 0,18 0,07 0,03

0,18 0,14 0,19 0,26

CaSO

· 2H

O 96,66 96,08 96,85 95,40

Михайлівське родовище розташоване за 3 км на схід від станції

Деконська на правому березі р. Мокра Плотва в межах північного

крила Слов'яно-Бахмутської антикліналі, складається з двох ділянок –

Західної та Східної. На родовищі у відкладах слов'янської світи виок-

ремлюються п'ять пластів гіпсу, найпотужнішим з яких є перший: 22–

32,5 м

на Західній і 8–30,2 м на Східній ділянках. Він складається з

чотирьох пачок, розділених верствами (0,5–1,2 м) мергелю, аргіліту й

доломіту. Перша пачка (10–12 м) розкрита кар'єрами та штольнями,

складена дрібнозернистим смугастим гіпсом. Друга пачка потужністю

5–8 м від нижньої відділена горизонтом білого пухкого загіпсованого

мергелю, вона складена щільним білим, часом світло-сірим

дрібнозер-

нистим гіпсом. Третя пачка збереглася тільки на підвищених ділян-

ках, де вона представлена в нижній частині (1 м) білим і сірим дріб-

нозернистим щільним гіпсом, а в верхній (1,5 м) – білим дрібнозерни-

стим гіпсом з верствами крупнозернистого. Четверта пачка спостері-

гається тільки у вигляді фрагментів пласта білого пухкого ніздрювато-

го гіпсу

потужністю до 2 м з вмістом CaSO

· 2H

O 97,03 %.

Пшеничанське родовище знаходиться на схилах долини р. Мокра

Плотва за 1–2 км на північ від станції Пшенична; до його складу вхо-

дять три ділянки: Правобережна, Лівобережна та Стряпівська. Про-

дуктивна товща представлена породами нижньопермської слов'янсь-

кої світи – гіпсами та аргілітами. До промислових пластів відносяться:

на Лівобережній ділянці – IV потужністю 6–9 м, на

Правобережній – І

(22,5 м) і III (5,1–7,1 м), на Стряпівській – два пласти потужністю по

7,4– 10 м. Хімічний склад гіпсу в межах родовища майже однаковий,

вміст CaSO

· 2H

O змінюється від 72,89 до 95,67 %. Технологічні вла-

327

стивості гіпсу: залишок на ситі 918 отв./см

– 12–15,8 %, межа міцно-

сті при стисканні (МПа): через 1,5 год. – 5,76–7,22; висушеного до по-

стійної ваги – 11,72–13,97; межа міцності на розтягнення (МПа): через

1,5 год. – 1,105–1,355; висушеного до постійної ваги – 1,835–2,29; те-

рміни схоплювання: початок – 3–9 хв., закінчення – 7–11 хв. За якіс-

тю сировина придатна для виробництва будівельного гіпсу першого й

другого ґатунку, як додаток до клінкеру в цементному

виробництві.

Родовище Попасні Ліски за 9 км на північ від залізничної станції

Микитівка, приурочене до відкладів слов'янської світи. Гіпс предста-

влений двома пластами, розділеними прошарком (5,2–8,9 м) аргіліту.

Нижній пласт складається з двох пачок потужністю 2,0–6,7 та 1,2–4,1

м, верхній має потужність 2,4–8,7 м. За вмістом CaSO

· 2Н

О (93,95–

96,57 %) – гіпсовий камінь відноситься до першого ґатунку. Середня

об'ємна маса гіпсу 2,23 г/см

, він придатний для отримання гіпсу бу-

дівельного І сорту. Балансові запаси родовища (А+В+С

) складають

15,4 млн т; позабалансові – 0,6. Родовище не розробляється.

Нирківське родовище представлене 12 пластами (8 промислових)

гіпсів в слов’янській світі, які складають монокліналь, ускладнену в

південній частині флексурним перегином. Балансові запаси гіпсу ка-

тегорій А+В+С

складають 19,9 млн т, позабалансові – 1,6; балансові

запаси ангідриту (А+В+С

) – 725 тис. т; позабалансові – 122 тис. т.

Неогенові родовища гіпсу Придністров'я знаходяться на півдні

Львівської (Піськівське), Тернопільської, Хмельницької (Завалівське,

Кудринецьке), на півночі Івано-Франківської (Вовчинецьке) і Черніве-

цької (Мамализьке, Скитське) областей. Вони відносяться до відкладів

тортонського ярусу, розташовані в межах смуги, паралельної Дністру,

довжиною 320, шириною 10–50 км. Гіпси становлять собою лагунну

фацію,

на північний схід заміщуються піщано-карбонатними осадка-

ми; потужність їх змінюється від 10 до 40 м. У покрівлі залягають ка-

рбонатно-глинисті породи косівської світи верхнього тортону, а в пі-

дошві – глауконіто-кварцові пісковики або літотамнієві вапняки ни-

жнього тортону, інколи карбонатні горизонти верхньої крейди. На

значній площі гіпси відслонюються на поверхні або

перекриваються

малопотужними четвертинними відкладами – в таких випадках їх за-

карстованість сягає 30–40 %. У зовнішній зоні Передкарпатського

прогину, де глибина залягання збільшується, гіпси замінюються ангі-

дритами. У районі м. Косова в гіпсах фіксуються потужні шари ка-

м'яної солі, а далі на південний схід (на території Румунії), цьому го-

ризонту відповідають соленосні

породи.

Гіпсовій товщі притаманна неоднорідна будова. У її верхній частині

(2–12 м) залягає жовтувато-сірий крупнокристалічний гіпс з кристала-

ми довжиною 20–30 см, часто трапляються двійники "ластівчин хвіст".