Михайлов В.А., Виноградов Г.Ф та ін. Неметалічні корисні копалини України

Подождите немного. Документ загружается.

298

ти, спонголіти, трепели, опоки, попіл, зола, шлаки і таке інше. Всі во-

ни відносяться до мінеральної сировини подвійного (багатоцільового)

використання і описані в інших розділах підручника, тому тут наво-

диться тільки стисла загальна характеристика цементної сировини, а

детальний опис надається тільки для гіпсу і ангідриту.

КАРБОНАТНІ ПОРОДИ

Загальні відомості

До цієї групи гірських порід відносяться вапняки, мармури, крей-

да, доломіти, мергелі, а також магнезити й сидерити; вони використо-

вуються в найрізноманітніших галузях промисловості, зокрема для

виробництва будівельних матеріалів. У складі карбонатних порід пе-

реважають мінерали класу карбонатів (від лат. carbo – вугілля – солі

вугільної кислоти): кальцит, доломіт та ін., головним

чином, осадового

походження, хоча трапляються карбонати магматичного (карбонати-

ти) та гідротермального генезису [8–11].

Вапняк – осадова гірська порода, що складається з кальциту, рід-

ше з арагоніту, може містити домішок доломіту, глинистих мінералів,

опалу, халцедону, кварцу, оксидів і гідроксидів заліза і марганцю, пі-

риту, глауконіту, фосфатів, гіпсу, органічної речовини тощо. Хімічний

склад чистих вапняків

наближається до хімічного складу кальциту;

вапняки з глинистими домішками називаються глинястими вапняка-

ми (95–75 % СaСО

і 5–25 % глини) або мергелями (75–50 % СаСО

25–50 % глини). Колір вапняків залежить від характеру домішок: чис-

ті вапняки мають біле, світло-сіре та жовтувате забарвлення; темно-

сірий і чорний кольори обумовлюються наявністю глинистих части-

нок та органічного матеріалу, зелений – глини, глауконіту, сполук за-

кисного заліза, бурий або червонуватий – оксидних сполук заліза.

Серед вапняків за походженням виділяються органогенні

, хемо-

генні, уламкові та перекристалізовані різновиди. Органогенні (біоген-

ні) вапняки складаються з решток організмів, виділяють вапняки-

черепашники (форамініферові, пелециподові та ін.) та органогенно-

детритові вапняки, які складаються з уламків черепашок; органічні

рештки скріплюються кальцитовим цементом з пелітоморфною чи

мікрозернистою структурою. Різновидом органогенних вапняків є

рифові біогермні вапняки, складені рештками вапняних

водоростей,

коралів, молюсків, форамініфер. До органогенних порід відноситься і

біла писальна крейда – м'яка, дрібнозерниста, пориста (до 50 %) од-

норідна порода, що складається з решток коколітофорид (одноклі-

299

тинних вапняних водоростей) і форамініфер, кристалів кальциту та

порошкуватого кальциту.

Хемогенні вапняки зустрічаються у вигляді мікрозернистих і пелі-

томорфних, оолітових і псевдооолітових відмін. Пелітоморфні вапня-

ки складаються з лапатих частинок кальциту розміром менших за

0,005 мм, мають раковистий злам і називаються літографськими. Оо-

літові та псевдооолітові вапняки складені зернами концентричної або

радіально-променистої будови, або ж без таких структур (псевдооолі-

ти), розміром до кількох міліметрів. Утворюються вони в процесі се-

диментації та діагенезу; центрами обростання можуть бути уламки

карбонатних черепашок, кварцу, польових шпатів.

Уламкові вапняки складаються з уламків карбонатних порід і вап-

някових організмів різної форми та розмірів, котрі цементуються пе-

літоморфним

або зернистим кальцитом. Різновидом уламкових вап-

няків є детритові, що складені кутастими уламками й практично по-

збавлені цементу. Такі вапняки майже завжди утворюються на неве-

ликій глибині протягом періодів уповільненого осадконагромадження

в результаті розмивання давніших карбонатних товщ.

Перекристалізовані вапняки формуються за рахунок вапняків різного

походження в результаті процесів катагенезу та

метагенезу. Вони мають

кристалічно-зернистий (від мікро- до грубозернистого) й мармуризований

вигляд і найчастіше залягають серед геосинклінальних інтенсивно перетво-

рених осадових порід.

Доломіт – осадова гірська порода, складена доломітом CaMg(CO

)

з домішками кальциту, магнезиту, сидериту, анкериту, родохрозиту,

теригенних і глинистих мінералів, гіпсу, галіту та ін. Вони поділяють-

ся на первинно-осадові, сингенетичні, діагенетичні та епігенетичні, а

за літологічними ознаками – на кристалічні, оолітові, з реліктовими

структурами заміщення, органогенні, уламкові, доломітове борошно.

Між доломітами й вапняками існує безперервний ряд карбонатних

порід, крайніми

членами якого є чисті вапняки та чисті доломіти.

Мармур – повнокристалічна метаморфічна гірська порода, що

складається переважно з кальциту й доломіту з домішками кварцу,

халцедону, графіту, гематиту, піриту, лімоніту, хлориту та ін. Доміш-

ки по-різному впливають на якість мармуру. Деякі з них, наприклад,

лімоніт і гетит, в одних випадках підвищують його

декоративні влас-

тивості, в інших, навпаки – знижують. Такі домішки, як халцедон,

кремінь, кварц спричиняють труднощі видобутку й технологічної об-

робки мармуру. Дуже підвищує декоративність мармуру просві-

чуваність – здатність породи пропускати світло на деяку глибину,

особливо це важливо для статуарного мармуру. Знаменитий мармур з

родовища Карара в Італії просвічує на глибину 3–4

см.

300

Мергель – осадова гірська порода, перехідна між карбонатними й

глинистими породами, з вмістом глинистих частинок 20–70 %; типові

мергелі містять не більше 5 % доломіту. Виділяють мергелі (20–40 %

глинистої речовини), глинисті мергелі (40–70 %) і натуральні цементні

мергелі (натурали), які містять 75–80 % СаСО

і можуть використову-

ватись у виробництві портландцементу без будь-яких добавок. Мерге-

лі однорідні за структурою, дрібнозернисті, у вологому стані трохи

пластичні. Вони світло забарвлені, трапляються відміни червоного,

коричневого та фіолетового кольорів. Як домішки в мергелях можуть

бути присутніми органічні рештки, кластичні зерна кварцу та інших

мінералів, сульфати, оксиди заліза,

глауконіт тощо. Характерні струк-

тури – алевропелітова і псамопелітова. Мергелі утворюються за умов

одночасного відкладання глинистого та карбонатного матеріалу.

Галузі використання та вимоги до сировини

Використання цементу в будівництві має багатовікову історію. На

початку XIX сторіччя розпочалося промислове виробництво так зва-

ного натурального цементу чи натурала, який змінів цементи пуццо-

ланового типу, що застосовувалися раніше. Наприкінці XIX століття

з’явився портландцемент, який відрізняється більш високими показ-

никами, особливо міцністю і швидкістю застигання. З тих часів

якість цементу

постійно підвищується.

Родовища карбонатних порід розробляються, як правило, відкри-

тим способом. Вони широко застосовуються в будівельній промисло-

вості (виробництво вапняних розчинів, різних видів цементу й вапна,

молотого каменю), металургії (флюси, футерування печей, агломера-

ція), хімічній промисловості (виробництво азоту, соди, хлорованого

вапна, карбіду, целюлози, гуми), сільському господарстві (нейтраліза-

ція кислих ґрунтів, добрива

, фуражні добавки), харчовій промислово-

сті (на виробництво 1 т цукру з буряків витрачається від 0,25 до 0,5 т

вапняку), скляній і керамічній галузях промисловості.

До в'яжучих відносяться будівельні матеріали, котрі, змішуючись у

порошкоподібному стані з водою, набувають пластичності, а згодом

твердіють у вигляді міцної кам'яної маси. Деякі з них кам'яніють

зберігають міцність тільки на повітрі – повітряне вапно й будівельний

гіпс (алебастр), інші виявляють ці властивості й під водою – гідравлі-

чне вапно та різноманітні типи цементу (нім. Zemеnt, від лат.

caementum – щебінь, битий камінь). Останні використовуються буді-

вельною промисловістю у величезних кількостях.

Процес виробництва цементу полягає у випалюванні при темпера

турі близько 1450° C суміші вапняку й глини або мергелю натуралу та

301

в наступному розмелюванні отриманого матеріалу (цементного клін-

керу) до стану дрібного порошку, який і є основною складовою цеме-

нту. Серед сполук, що утворюються в процесі випалювання, найваж-

ливішою вважається алліт (3СаО · SiO

), оскільки саме він, взаємоді-

ючи з водою, швидко твердіє протягом трьох послідовних стадій. Пе-

рша стадія відбувається за схемою:

3СаО · SiO

+ nH

O = 2CaO · SiO

· 2H

O + Ca(ОН)

+ (n-3)H

Протягом другої стадії (схоплювання цементу) з цементного розчи-

ну виділяється аморфний гідроксид кальцію, котрий огортає зерна

цементу та перетворює їх на зв'язну масу. Третя стадія – кристалі-

зація або тверднення: частинки гідроксиду кальцію ростуть у вигляді

довгих голчастих кристалів, котрі ущільнюють масу силікату кальцію,

що обумовлює підвищення механічної міцності цементу.

Головне значення серед в'яжучих будівельних матеріалів має портланд-

цемент (від подібності за кольором до портландського вапняку, поширеного

на півострові Портленд на півдні Англії). Портландцемент – це тонкий по-

рошок, що складається на 80–95 % з цементного клінкеру та містить 3–6 %

гіпсу й до 15 % так званих активних мінеральних додатків. Головною вимо-

гою до цементної сировини

є вміст оксидів, у тому числі у цементному клін-

кері – продукті змішування та обпалювання сировини. Співвідношення ок-

сидів установлюється рядом коефіциентів:

1) силікатний модуль _____SiO

___ – 1,7– 3,5

+ Fe

2) глиноземистий модуль Al

– 1,0–3,5;

3) гідравлічний модуль _______CaO______

– 1,7–2,4;

SiO

+ Al

+ Fe

4) коефіцієнт насиченості Кінда-Джанга

CaO – (1,65 Al

+ 0,35 Fe

+ 0,7 SiO

) – 0,85–0,95.

2,8 SiO

Коефіцієнт насичення (КН) показує, яка частина CaO у клінкері зв'язана з

кремнеземом у формі алліту, причому враховується, що частина СаО всту-

пає у взаємодію з глиноземом, оксидом заліза й сірчаним ангідридом. Для

кращих типів цементу КН повинен бути 0,90–0,95; якщо КН більший за 1,

то частина оксиду кальцію залишається вільною і при твердненні

цементу

буде гаситись пізніше, що викличе руйнування бетону. За силікатного моду-

ля менше 2, сировинна суміш стає легкоплавкою, що викликає труднощі в

процесі випалювання, а коли він більший 3, то суміш гірше спікається й це-

мент повільно схоплюється. Від величини гідравлічного модуля залежить

швидкість схоплювання й тверднення цементу – вона тим більша, чим

він

вищий.

302

До шкідливих домішок, котрі погіршують якість портландцементу,

відносяться MgO і луги: допустимий вміст MgO у клінкері не повинен

перевищувати 5 %, а лугів 1,2 %; окрім того, відповідним стандартом

лімітується вміст SO

, котрий у портландцементі повинен становити

не менше 1,5 і не більше 3,5 %. В карбонатній сировині вміст MgO не

повинен перевищувати 2,5 %, SO

– 1 %, FeS – 2–3 %, P

– 0,5 %,

вміст CaO не повинне бути менш за 40 %, небажаним є домішки ква-

рцу та інших зерен. В глинистій сировині значення силікатного моду-

ля повинні бути в інтервалі 1,7–3,5; глиноземистого – 1,0–2,5; а вміст

оксидів: SiO

– 50–65 %, Al

– 15–20 %, Fe

– 6–10 %: небажаними

є концентрації SO

понад 1,5 % [38].

Іншим різновидом цементу є глиноземистий, який отримують

сплавленням тонко розмеленої суміші бокситу з вапняком. Він тверд-

не набагато скоріше, ніж силікатний, і стійкіший до впливу морської

води, хоча й набагато дорожчий за портландцемент. Кислототривкий

цемент – це суміш тонко розмеленого кварцового піску з активними

кремнеземистими додатками (трепел, опоки). Він використовується

при футеруванні хімічної апаратури, замінюючи цінніший свинець.

Романцемент порівняно з портландцементом виробляється з сирови-

ни, біднішої на оксид кальцію й випалюється при значно нижчих

(850–1100° С) температурах.

У виробництві будівельного вапна, для приготування будівельних

розчинів і бетонів та випуску силікатної цегли, застосовуються вап-

няки, доломіти, крейда, а також мергелисті відміни цих

порід. Для

отримання повітряного вапна придатні карбонатні породи з вмістом

СаСО

не менше 47 % і MgCO

не більше 5 %, для гідравлічного вапна

– породи, що містять не менше 72 % СаСО

і 8 % MgCO

Для виробництва будівельного вапна спочатку отримують негаше-

не вапно (СaО) шляхом випалювання карбонату кальцію в шахтних

або обертальних печах:

CaCOCOCaCO

→

Гашене вапно (Са(ОН)

) утворюється при додаванні води до оксиду

кальцію:

(

)

OHCaOHCaO

Суміш гашеного вапна з піском і водою називається вапняним

розчином, яким скріплюють цеглу при муруванні стін. Твердіння ва-

пна відбувається спочатку через випаровування води, а далі – у ре-

зультаті поглинання СО

з повітря й утворення карбонату кальцію:

()

OHCaCOCOOHCa

232

Будівельний гіпс отримують з природної сировини ("гіпсового ка-

меню") шляхом випалювання при температурах 130–180° С і наступ-

303

ного розмелювання до тонкого порошку. В процесі нагрівання гіпс

)2(

OHCaSO ⋅ втрачає три чверті кристалізаційної води й переходить

у алебастр або палений гіпс

)2(

OHCaSO

⋅

. Алебастр, змішаний з во-

дою, швидко твердіє, знову перетворюючись на гіпс. Природний ка-

мінь для виробництва алебастру повинен містити не менше 92 %

)2(

OHCaSO ⋅

і мати щільну дрібнозернисту структуру. Гіпс викорис-

товується також як додаток у виробництві портландцементу, гіпсо-

шлакового та ангідритового цементу.

Активними додатками називаються речовини, що вводяться до

складу в'яжучих матеріалів і сприяють їх твердненню під водою, під-

вищують густину в'яжучих розчинів, їх пружність і стійкість щодо хі-

мічної дії кислот

і солей. Такі додатки можуть бути природними й

штучними. До природних (мінеральних) належать деякі осадові (опо-

ки, трепели, діатоміти) та вулканічні (пуцолани, траси, пемзи) породи,

а також "глієжі" чи порцеланіти (глина, випалена в результаті підзем-

них пожеж у вугільних пластах). Штучні представлені гранульовани-

ми доменними шлаками й золою від спалювання

вугілля. Мінераль-

ний додаток вважається активним, якщо він забезпечує:

а) закінчення схоплювання розчину, виготовленого на основі додатку

та гідратного вапна, не пізніше 7 діб після розчинення;

б) водостійкість зразка того ж розчину протягом (не раніше) 3 діб піс-

ля закінчення схоплювання. Вміст SО

в діатомітах, трепелах, опоках

і глієжах не повинен бути більшим за 3 %, крім того в глієжах вміст

розчинного глинозему також не повинен перевищувати 3 %.

Економічні відомості

Виробництво цементу і вапна є однією з найголовніших складових

будівельної галузі світу. Родовища різних типів в’яжучої сировини

широко розповсюджені у всіх країнах і інтенсивно розробляються,

особливо в промислово розвинених країнах. Світовий видобуток це-

ментної сировини щорічно сягає сотень мільйонів тонн, а саме: 1200

млн т карбонатних, 230 млн т глинистих порід, 119

млн т гіпсу та ан-

гідриду, 8,3 млн т опал-кристобалітових порід (трепела, опоки та ін.).

Світове виробництво цементу сягає 2,5 млрд т на рік, лідирують

Китай, Індія, США, Японія, Росія та інші країни (табл. 69), причому

Китай виробляє цементу в 7 разів більше, ніж Індія (яка займає друге

місце) і в 10 разів більше США

(третє місце). У виробництві вапна на

першому місці також знаходиться Китай ( (24 млн т), далі ідуть США

(20), Японія (8,6), Росія (8) та інші (табл. 70).

304

Значні запаси цементної сировини зосереджені в країнах СНД – в

Росії, Україні, Казахстані, де відомо понад 300 родовищ із запасами

карбонатних порід 18 млрд т, глинистих – 4, гідравлічних добавок –

1; розробляється понад 160 родовищах, де видобувається 170 млн т

карбонатних, 30 – глинистих порід, 7 млн т гідравлічних добавок.

Середня ціна цементу на ринках США ($/т) складала: 2001 р. –

76,50; 2002 р. – 76,00; 2003 р

. – 75,00; 2004 р. – 79,50; 2005 р. –

91,00; 2006 – 98,00 [70, 71]. В 2005 р. в США середня ціна 1 т нега-

шеного вапна дорівнювала 70,10 $, гашеного вапна – 91,10 $ [70].

Таблиця 69

Виробництво цементу, млн т [71]

Виробництво

цементу

Річний об’єм клінке-

ру

Країна

2005 2006 2005 2006

Бразилія 36,7 37 45 45

В’єтнам 29 33 17 20

Єгипет 29 29 35 35

Індія 145 155 150 150

Індонезія 37 40 42 42

Іран 32,7 33 34 35

Іспанія 50,3 50 42 42

Італія 46,4 46 46 46

Китай 1040 1100 950 980

Мексика 36 40 40 40

Німеччина 30,6 30 31 31

Південна Корея 51,4 52 62 62

Росія 48,7 54 65 65

Саудівська Аравія 26,1 26 24 27

США 101 101 104 104

Таїланд 37,9 40 50 50

Туреччина 42,8 45 40 41

Франція 21,3 21 22 22

Японія 69,6 68 74 74

Інші країни 400 500 327 389

Всього 2310 2500 2200 2300

Таблиця 70

Виробництво вапна, тис т [70]

Країна 2001 2002 2003 2004 2005

Австралія 1500 1500 1500 1500 1500

Австрія 2000 2000 2000 2000 2000

Бельгія 2000 2000 2000 2000 2000

Бразилія 6300 6500 6500 6500 6500

305

Болгарія 2025 1136 2902 2900 2500

Велика Британія 2500 2000 2000 2000 2000

В’єтнам 1352 1426 1450 1500 1650

Єгипет 800 800 800 800 800

Індія 910 900 900 900 920

Іран 2000 2200 2300 2500 2500

Іспанія 1700 1800 1800 1800 1800

Італія 3500 3000 3000 3000 3000

Канада 2213 2248 2216 2200 2250

Китай 22000 22500 23000 23500 24000

Колумбія 1300 1300 1300 1300 1300

Мексика 4800 5100 5700 5700 5700

Німеччина 6630 6620 6637 6680 6700

ПАР 1615 1585 1518 1738 1400

Польща 2049 1960 1955 1950 2000

Росія 8000 8000 8000 8000 8000

Румунія 1790 1829 2025 2000 2000

Словаччина 816 912 847 850 850

Словенія 1434 1636 1500 1500 1500

США 18900 17900 19200 20000 20000

Тайвань 800 750 800 800 800

Туреччина 3200 3300 3300 3400 3400

Франція 3000 3000 3000 3000 3000

Чилі 1000 1000 1000 1000 1000

Чехія 1300 1120 1263 1300 1300

Японія 7586 7420 7953 8507 8600

Інші країни 6140 6340 6220 6220 6230

Всього 121000 120000 125000 127000 127000

Генетичні та геолого-промислові типи родовищ

Переважна більшість карбонатних порід має осадове походження,

але частина з них утворюється за рахунок ендогенних (карбонатити,

гідротермальні доломіти) і метаморфічних (мармури, кальцифіри)

процесів. Частка порід карбонатного складу серед осадових утворень

земної кори становить близько 20 %. Карбонатні формації поширені

як у складчастих геосинклінальних спорудах, так і на платформах.

Геосинклінальні карбонатні товщі представлені

переважно вапня-

ками з підпорядкованою кількістю доломітових горизонтів. Їм прита-

манне темно-сіре, майже чорне забарвлення, хоча трапляються і білі

й червоні мікрозернисті різновиди. Текстура може бути верствува-

тою, плитчастою, масивною; зустрічаються брекчієві та конгломера-

топодібні текстури. Нерідко спостерігається окременіння вапняків чи

306

наявність крем'яних жовен; часом фіксуються цілі горизонти креме-

нистих порід і мергелів. Потужність карбонатних геосинклінальних

формацій сягає багатьох сотень, інколи – перших тисяч метрів. Фор-

муються вони протягом епох загального опускання й незначного при-

внесення уламкового матеріалу, головним чином в умовах теплого

клімату, найчастіше на мілководді.

До самостійної формації відносяться рифові

вапняки, складені

скелетами породоутворюючих організмів – коралів, моховаток, водо-

ростей, строматопор тощо. Вони практично не містять уламкових ча-

стинок, відрізняються масивною або нечітко вираженою грубоверст-

вуватою текстурою та лінзоподібною чи стовпчастою формою заля-

гання. Розмах рифових споруд по вертикалі становить сотні й більше

метрів, вони розташовуються вздовж границь зон з різною

інтенсив-

ністю низхідних рухів. В Україні представником рифових вапняків

неогенового віку є Товтри, що простягаються з північного заходу на

південний схід більш ніж на 200 км.

Платформні карбонатні товщі складені переважно чистими або до-

ломітизованими вапняками. Серед вапняків часто зустрічаються не-

значні за потужністю пачки й верстви глин; інколи – кременисті стя-

жіння

. Вапнякам властиве світло-сіре, світло-жовте або зеленкувато-

сіре забарвлення, рідше зустрічаються чорні чи темно-сірі відміни.

Залягають вони у вигляді витриманих горизонтів порівняно невеликої

потужності; це стосується й масивних рифових різновидів. Для плат-

формних карбонатних порід характерні уламкові та оолітові вапняки.

Вапнякові формації часто зустрічаються разом з кварцово-піщаними

чи глинистими товщами, а доломітові – з червонобарвними та солено-

сними утвореннями.

За умовами формування карбонатні породи поділяються на орга-

ногенні, хемогенні, уламкові і перекристалізовані.

Органогенні вапняки складені залишками рослин і тварин з вап-

няним скелетом. Розрізняють біогерми – прижиттєві скупчення при-

кріплених організмів і біоценози – прижиттєві асоціації флори й фау-

ни, які

мешкали спільно на певній ділянці дна водного басейну. До

біогермів відносяться рифові вапняки: коралові, моховаткові, водоро-

стеві, строматопорові тощо; до біоценозів – форамініферо-

водоростеві, форамініферо-водоростево-криноїдні, форамініферові та

інші. Ще один різновид – танатоценози – сукупність відмерлих органі-

змів, серед яких фіксуються рештки різноманітної фауни: брахіопод,

пелеципод, криноїдей, форамініфер. Біогенне походження, напевно,

мають деякі мікрозернисті вапняки, зокрема крейда – пелагічний

осадок теплих морів, що формувався на глибинах 100–500 метрів,

складений рештками водоростей (коколітофорид) і форамініфер з чи-

307

сленними ходами мулоїдів, які повністю переробили первинний мате-

ріал. Особливостями крейди є відсутність верствуватості, слабка зце-

ментованість і приуроченість тільки до відкладів крейдової системи.

Хемогенні вапняки формуються протягом седиментогенезу й ран-

нього діагенезу. Безпосереднє хімічне нагромадження СаСО

відбува-

ється й у сучасних морях та континентальних водоймах аридних зон

з утворенням пелітоморфних і оолітових вапняків, а також карбонат-

них конкрецій у теригенних породах. Особливо сприятливі умови для

хімічного нагромадження СаСО

виникають за наявності морської

течії з глибини до берега. В холодній воді розчинність CO

більша, ніж

у теплій, тому недонасичені карбонатом кальцію глибинні води, втра-

чаючи вуглекислий газ, стають пересиченими поблизу берега. Саме це

спричиняє нагромадження значних товщ мікрозернистого кальциту в

теплих мілководних морях, де зона рухливих вод і перенасичення до-

сягає дна, поблизу якого завжди знаходиться достатня кількість

центрів кристалізації.

До вапняків хімічного

генезису відносяться травертини (вапняні

туфи) та натічні маси карбонатів у печерах (сталактити, сталагміти й

сталактати), котрі зростають у місцях виходів на поверхню джерел

підземних вод з високим вмістом розчинних карбонатів кальцію.

Уламкові вапняки утворюються в результаті дроблення й переми-

вання більш давніх вапняків, механічного руйнування скелетів вап-

няних організмів у прибійній

смузі, в зонах хвилювання та приплив-

но-відпливних течій; мушлі можуть також подрібнюватись мулоїдами.

В геосинклінальних областях, на відміну від платформних, вони фор-

мують потужні товщі; таким же шляхом утворюється переважна час-

тина мілководних карбонатних осадків сучасних морів. Вапняки ула-

мкового походження складені заокругленими зернами кальциту роз-

міром 2–0,2 мм; зовні

вони часом схожі на оолітові, але під мікроско-

пом встановлюється відсутність концентричної будови частинок, які є

уламками брахіопод, пелеципод, моховаток, що перетворилися на пі-

щинки, зцементовані дрібнозернистим кальцитом. Їх особливістю є

наявність на поверхні уламків облямівок грануляції з мікрозернистого

кальциту. Часто в породі міститься домішок кварцових зерен; їй вла-

стива коса

верствуватість. Типові уламкові вапняки формуються на

невеликій глибині, особливо в періоди уповільненого осадконагрома-

дження в результаті розмивання давніших карбонатних горизонтів.

Перекристалізовані вапняки утворюються протягом діагенезу й

епігенезу, коли первинні ознаки їх походження й будови завуальову-

ються в результаті росту стійкіших крупних кристалів і розчинення

дрібніших. Виникають кристалічно-зернисті та мармуризовані

вап-

няки з різними розмірами кристалів кальциту: мікрозернисті (0,005–