Михайлов В.А., Виноградов Г.Ф та ін. Неметалічні корисні копалини України

Подождите немного. Документ загружается.

278

Таблиця 65

Технічні вимоги, що висуваються до різних типів гірських порід

Породи М, не ме-

нше

мрз, не менше

К, не

менше

Граніт, діорит, сієніт, габро, кварцит 90 Мрз50 1

Лабрадорит, базальт, діабаз, андезит 60 Мрз50 1

Мармур і мармуризований вапняк 50 Мрз25 0,7

Пісковик 30 Мрз25 0,7

Вапняк щільний і доломіт 20 Мрз25 0,65

Травертин 20 Мрз25 0,7

Туф вулканічний фельзитовий 20 Мрз15 0,7

Гіпсовий камінь 15 Не нормується

0,65

Вапняк пористий 5 Мрз15 0,65

уфи вулканічні інших типів 5 Мрз25 0,7

М – межа міцності при стискуванні, МПа, мрз – марка за морозостійкістю, К

– коефіцієнт пониження міцності при насиченні водою

Оцінка стираємості є важливою для гірських порід, які використо-

вуються для вистилання підлоги, тротуарів, виготовлення східців то-

що. В ДСТУ Б В.2.7-59-97 зазначено, що стираємість при слабкому

русі людей (менше 500 чол./год.) повинна бути не більшою 2,2 г/см

не більшою 0,5 г/см

– при інтенсивному русі (більше 1000 чол./год. –

метро, вокзали, магазини, спортивні комплекси тощо).

Водовбирання гірських порід впливає на їх міцність і морозостій-

кість. Для магматичних порід воно складає 0,2-0,7 %, для інших – не

більше 30 %. При водовбиранні 0,8 % декоративний камінь має май-

же "абсолютну" морозостійкість. Основним фактором, який визначає

водовбирання гірських порід, є їх пористість

, за якою вони поділя-

ються на низько- (менше 5 %), середньо- (5-10 %) і високопористі (до

20-30 %). До каміння, яке використовується для викладання стін, ви-

суваються також вимоги теплопровідності.

Велике значення для оцінки якості декоративного каміння має

твердість гірських порід, за якою вони поділяються на три категорії:

тверді, середньої твердості та м'які. Залежно від

цього підбирається

технологія видобутку та обробки гірських порід, від якої залежить де-

тальність обробки архітектурних елементів з декоративного каміння

для оздоблення будівель і споруд, можливість різьблення по ньому.

Генетичні та геолого-промислові типи родовищ

За походженням гірські породи, що використовуються як декора-

тивне каміння, можуть бути магматичними (граніти, гранодіорити,

279

діорити, сієніти, габро, лабрадорити, діабази, базальти, андезити, ріо-

літи, вулканічні туфи), метаморфічними (мармури, гнейси, сланці,

кварцити, родоніт), осадовими (пісковики, вапняки, доломіти, чере-

пашники, конгломерати, гіпси, ангідрити).

Магматичні гірські породи утворюються в результаті застигання

й кристалізації магми. Якщо цей процес проходить на глибині, утво-

рюються повнокристалічні інтрузивні породи; на денній поверхні –

ефузивні

, які відрізняються афанітовою або скловатою структурою.

За формою залягання тіла інтрузивних порід поділяються на: конкор-

дантні (згідні з нашаруванням вміщуючих порід – лаколіти, лополіти,

факоліти, сіли) і дискордатні (незгідні з вміщуючими породами – ба-

толіти, штоки, дайки, інтрузивні жили, вулканічні некки). Магматичні

породи розрізняються за хімічним складом, співвідношенням породо-

утворюючих мінералів і

петрогенних елементів: O, Si, Al, Fe, Ca, Mg,

K, Na, Ti, H. За вмістом SiO

вони поділяються на кислі (75-65 %), се-

редні (65-52 %), основні (52-45 %), ультраосновні (< 45 %) і лужні. Мі-

неральний склад магматичних порід досить різноманітний, однак

найбільш поширеними є польові шпати, амфіболи, піроксени, слюди,

в меншій кількості – олівін, нефелін, лейцит, магнетит, апатит та ін.

Серед глибинних інтрузивних порід кислого складу найбільше поши-

рення мають граніти та деякі інші

гірські породи, близькі до них за

петрографічним складом і структурою (гранодіорити, діорити, габро).

Граніт – абісальна порода з повнокристалічною структурою. Осно-

вними породоутворюючими мінералами є кварц (25-35 %), калієвий

польовий шпат (35-40 %), кислий плагіоклаз (15-25 %), біотит (5-15 %),

мусковіт, рогова обманка; акцесорні – апатит, циркон, магнетит, ту-

рмалін, серицит та ін. Кварц знаходиться в вигляді безбарвних, дим-

часто-сірих

, чорних, інколи слабко рожевих зерен неправильної фор-

ми. Ортоклаз має рожеве, м'ясо-червоне, сірувато-біле забарвлення й

легко ідентифікується за спаяністю та скляним блиском на її площи-

нах. У залежності від величини зерен розрізняють велико-, середньо-

та дрібнозернисті структури граніту. Якщо на фоні основної маси по-

роди виділяються більші

за розмірами мінерали, така структура нази-

вається порфіровидною (граніти Капустинського, Войнівського, Таш-

лицького родовищ). Порфіровидні, великозернисті біотит-

роговообманкові граніти з великими зональними виділеннями (ової-

дами) калієвого польового шпату й плагіоклазу називаються рапаківі.

Середні породи містять 52-65 % SiO

і мають все ще більш високий

вміст світлих мінералів (ортоклаз, мікроклін, плагіоклаз), ніж темних

(рогова обманка, біотит). Ця група порід представлена діоритами,

кварцовими діоритами та сієнітами.

280

Основні породи вміщують 45-52 % SiO

. Головними породоутво-

рюючими мінералами є основний плагіоклаз (від лабрадору до анор-

титу), ромбічний і моноклінний піроксени (авгіт та ін.), рогова обман-

ка, рідше зустрічаються олівін, біотит. Група цих порід представлена

габро, норитами, анортозитами та лабрадоритами. Габро має сіре,

темно-сіре, зеленкувато-сіре, чорне забарвлення та дрібно-

середньозернисту структуру. Порода, утворена

майже цілком мінера-

лом лабрадором, називається лабрадоритом. Вона має характерну для

цього мінералу іризацію в блакитних, зелених і жовтих тонах.

Ефузивні породи є аналогами інтрузивних за хімічним складом.

Наприклад, ріоліт є аналогом граніту, андезит – діориту, трахіт – сіє-

ніту, базальт – габро. Ефузивні породи поширені переважно в облас-

тях молодої складчастості (райони інтенсивної

вулканічної діяльності).

Найбільше поширення серед усіх ефузивних порід мають базальти.

Мінеральний склад метаморфічних гірських порід різноманіт-

ний. Вони можуть бути як мономінеральними – кварцит, мармур, так

і полімінеральними – гнейси, сланці тощо. Головні породоутворюючі

мінерали представлені кварцом, польовими шпатами, слюдами, піро-

ксенами та амфіболами. Такі метаморфічні породи, як мармур, міг-

матити, гнейси,

мармуризовані вапняки, переважно залягають у ша-

руватій або лінзоподібній формі.

Мармур – це зерниста метаморфічна порода, яка складається пе-

реважно з мінералу кальциту. Утворюються вони при перекристалі-

зації вапняків. За розміром зерен виділяють дрібно-, середньо- та ве-

ликозернисті мармури.

Кварцити – це щільні зернисті породи масивної будови, складені

кварцом. Вони є досить міцними

й виділяються великою твердістю та

стійкістю при вивітрюванні. Колір кварцитів переважно сірий, чер-

воний, рожевий. Як оздоблювальний матеріал практичне значення

також мають кварцитоподібні пісковики.

Гнейси – глибоко метаморфізовані породи, які характеризуються

шаруватою будовою, складаються з кварцу, польового шпату, кольорових

мінералів. Найпоширеніші біотитові та роговообманкові гнейси.

Осадові гірські породи утворюються в результаті

руйнування

осадових, метаморфічних, магматичних і вулканогенно-уламкових

порід, подальшого їх відкладення та перетворення (діагенезу). Ці про-

цеси є фізико-хімічними, хімічними та органічними й регулюються

динамікою та умовами середовища осадконагромадження (склад і

концентрація розчинів, кислотність і лужність, окисно-відновний по-

тенціал та ін.). За генетичними ознаками, тобто за умовами утворен-

ня, всі осадочні породи поділяються на три групи: уламкові (механічні

та кластичні), хімічні (хемогенні) та органогенні.

281

Генетичний тип та геоструктурна позиція родовищ декоративного каме-

ню обумовлює особливості геологічної будови і складу родовищ, умови їх за-

лягання. Так, наприклад, родовища декоративних гранітоїдів приурочені до

великих міжформаційних інтрузій, плутонів, батолітів, що обумовлює їх ве-

ликі розміри. Габро, габро-анортозити, габронорити найчастіше приурочені

до лаколітів, тобто до напівсферичних або еліпсоподібних

інтрузивних тіл.

Для інтрузивних тіл характерна зміна структури при переході від ядерної

частини інтрузії до її периферії – від крупно- та середньозернистих до дріб-

нозернистих. Це обумовлює зміну анізотропних властивостей породи, зок-

рема, інтенсивності тріщинуватості, що пояснює зниження якісних харак-

теристик блоків гранітоїдів у периферійних зонах інтрузій.

Для покладів мармурів характерна

більш інтенсивна тріщинуватість, ніж

для інших декоративних порід, а густина й орієнтування тріщин цих родо-

вищ меншою мірою підпорядковуються закономірностям впорядкованої

будови. Ступінь тріщинуватості мармуризованих вапняків, конгломератів і

оніксів значно вищий, ніж мармурів. Для родовищ мармуризованих вапня-

ків і доломітизованих мармурів характерна наявність жильних включень

гранітів і мігматитів.

Родовища України

Україні належить близько 5 % світових ресурсів декоративного ка-

міння, хоча вона займає лише 0,4 % площі світової суші. Майже одна

третина (200 тис. км

) території припадає на УЩ, де відомі родовища

унікально забарвлених гранітів, діоритів, лабрадоритів, габро та ін-

ших різновидів високоякісного декоративного каміння. У 1997 р.

українська сировина експортувалась до 19 країн світу, що у вартіс-

ному еквіваленті становило близько 3,5 млрд дол. США, головними

споживачами декоративного каміння були країни СНД та Балтії

(44 %), особливо Росія (19 %), Польща

(28 %), а також Італія (11 %), Ту-

реччина (10 %), Тайвань (9 %) та інші.

На території України виділяється п'ять основних геоструктурних

одиниць, які є перспективними для видобутку декоративного каміння

(рис. 55): УЩ (граніт, граносієніт, гранодіорит, габро, лабрадорит,

кварцит, мармур); Донбас (мармур, мармуризований вапняк, піско-

вик, гіпс, ангідрит); Карпати (мармур, мармуризований вапняк, анде-

зит, туф); Крим (мармуризований

і органогенний вапняк, трас, діо-

рит); Волино-Подільська плита (пісковик, гіпс, травертин, мармуризо-

ваний вапняк). Всього в Україні відомо 166 родовищ облицювального

каміння (табл. 66), розподіл яких по областям наведено в табл. 67.

282

2 6

4 8

ТЕРНОПІЛЬ

УЖГОРОД

ХЕРСОН

МИКОЛАЇВ

ДОНЕЦЬК

ПОЛТАВА

ЧЕРКАСИ

ЧЕРНІГІВ

ЛУГАНСЬК

ХАРКІВ

СУМИ

ЛУЦЬК

РІВНЕ

×ÅÐÍ²ÂÖ²

ІВАНО-ФРАНКІВСЬК

ЖИТОМИР

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ

ВІННИЦЯ

КИЇВ

КІРОВОГРАД

ОДЕСА

СІМФЕРОПОЛЬ

ЛЬВІВ

ДНІПРОПЕТРОВСЬК

ЗАПОРІЖЖЯ

Рис. 55. Карта перспективних площ декоративного каміння України

– породи кристалічного фундаменту (граніти, гнейси та ін.); 2 – вапняки

силурійські, мармуризовані; 3

– пісковики девонські; 4 – гіпс неогеновий; 5 –

мармури, вапняки тріасові, юрські і туфи неогенові; 6 – вапняки юрські,

мармуризовані; 7

– вапняки крейдові і палеогенові; 8 – вапняки неогенові

Таблиця 66

Запаси декоративного каміння на 01.01.2004 (тис. м

) [35]

Кількість родовищ Запаси на 01.01.2004 р.

Вид

сировини

Всього Розробля-

ються

Всього Розробля-

ються

Видобу-

ток,

2003 р.

Граніт 53 34 168886 108003,9 85,38

Гранодіорит 3 1 6259,8 3012,8 10,81

Граносієніт 2 – 6135 – –

Чарнокіт 2 – 1795 – –

Лабрадорит 22 15 39883 31771,5 32,3

Габро-анортозит 1 1 679,6 679,6 11,9

Габро 34 14 33588,2 19362,2 62,31

Габронорит 3 1 13765,8 13144,8 28,6

Габро-діабаз 1 1 1370,0 1370,0 –

Монцоніт 1 1 143,4 143,4 6,1

Туф 5 2 15497,0 72 0,9

Андезит 3 3 2581 2581 1,6

283

Сієніт

2 – 8101 – –

Доломіт 3 - 17882 –

Мармур 3 1 3890,7 76,7 6,2

Вапняк 14 3 27816 1507,6 0,7

Травертин 2 1 32,0 29,0

Пісковик 5 2 9827,1 6369,7 1,3

Гіпс 5 1 2316,0 42,0 –

Ріоліт 2 – 995,5 – –

Всього 166 80 371485 188095,2 249,2

Таблиця 67

Запаси декоративного каміння на 01.01.1998 по областям (тис. м

)

Кількість родовищ

Запаси на 01.01.1998 Республіка, область

Всього Розробля-

ється

Всього Розробляєть-

ся

Видобу-

ток, 1997

р.

АР Крим 3 1 9678 427 0

Вінницька 5 4 11506 10908 3

Дніпропетровська 4 3 26109 25399 12

Донецька 4 0 12458 0 0

Житомирська 67 36 121614 75382 64

Закарпатська 19 5 30761 2980 6

Запорізька 3 2 11923 8636 0

Івано-Франківська 3 0 1708 0 0

Київська 1 1 6251 6251 3

Кіровоградська 11 7 70865 64298 41

Луганська 3 0 2122 0 0

Львівська 2 1 550 42 0

Миколаївська 9 7 32695 28780 3

Одеська 1 0 572 0 0

Рівненська 8 4 15332 6999 1

Тернопільська 5 5 7248 7248 3

Хмельницька 1 0 3 0 0

Черкаська 5 3 15639 13268 11

Чернівецька 1 0 414 0 0

Всього 155 79 377445 250628 147

Головним регіоном поширення родовищ облицювального каміння є УЩ,

де розвинені архейські граніти мокромосковського, токівського, демуринсь-

кого комплексів; ультраметаморфічні гранітоїди бердичівського, житомир-

ського, уманського, кіровоградського, салтичанського, анадольського ком-

плексів; крупні палеопротерозойські плутони: Коростенський, Новоукраїн-

ський, Корсунь-Новомиргородський, Південнокальчицький, Хлібодарівсь-

кий, в будові яких приймають участь габро, анортозити, граніти, граніти-

рапаківі, сієніти,

граносієніти, що є цінною облицювальною сировиною.

284

Габро та габронорити представлені родовищами Сліпчицьке, Го-

ловинське, Букинське й Горбулівське в Житомирській області, Броні-

славське та Ясногорське – в Рівненській. На особливу увагу заслуго-

вують інтенсивно чорні дрібно-середньозернисті габронорити родо-

вищ Сліпчицьке й Букинське, що за декоративністю не поступаються

своїм аналогам з ПАР – "Рустенбург" і "Белфаст". Розробляються габро-

їди Коростенського

і Корсунь-Новомиргородського плутонів (Сліпчи-

цьке, Букинське, Бистріївське, Ямпільське, Торчинське, Шадурівське,

Губенківське, Слобідське родовища).

Сліпчицьке родовище габронориту відпрацьовується кар'єром

площею 380 тис. м

, глибиною 25 м, де видобувається зеленувато-

чорний середньозернистий габронорит та крупнозернистий лабрадо-

рит. Потужність покрівлі 2–16 м. Вихід блоків – 6,3–22,0 %, габроно-

рити придатні для виготовлення облицювальних плит, пам'ятників,

блоків, бруківки, дорожніх шашок, буту та щебеню, використовува-

лися при облицюванні мавзолею В.І. Леніна, інших пам'ятників у Мо-

скві, Києві та інших

містах країн СНД. Річна продуктивність кар'єру

(тис. м

): блоків – 2,6; тесаних виробів – 17; шашок – 15; бутового ка-

міння – 13; щебеню – 36. Запаси габронориту складають 13 млн м

(А+В+С

), лабрадориту – 8 млн м

Лабрадорити приурочені головним чином до Коростенського плу-

тону (Житомирська область). За декоративністю серед них виділяють

три основні різновиди:

- темно-сірі й чорні головинського типу з розміром зерен до 10–12 см з

синьою, зелено-блакитною та золотистою іризацією (родовища Головин-

ське, Федорівське, Горбулівське, Слобідське в Житомирській області);

- світло-сірі й сірі турчинського типу з розмірами зерен до 3 см з блаки-

тною та сріблястою іризацією (Синій Камінь, Кам'яна піч

, Гута Доб-

ринське в Житомирській; Лікарівське в Кіровоградській областях);

- сірі, світло-сірі кропивнянського типу середньо-великозернисті, інколи

слабко порфіровидні, без іризації (Кропивнянське, Васьковицьке, Іса-

ківське в Житомирській області).

У декоративному відношенні найбільший попит мають перші дві

групи іризуючих різновидів лабрадориту. Лабрадорити з темно-сірим

і чорним забарвленням залягають серед габроїдів у вигляді тіл лінзо-

подібної та штокової форми. Більшість з них характеризується висо-

кою блочністю (родовища Головинське, Кам'янобрідське, Осниківсь-

ке). Світлі різновиди зустрічаються рідше і мають невелику блочність

Україна – єдина країна в СНД і Європі, що має розвідані промис-

лові запаси іризуючих лабрадоритів. На міжнародному ринку найбі-

льшої уваги заслуговують кам'янобрідський, головинський, осників-

ський, добринський лабрадорити з інтенсивною іризацією кристалів

лабрадору розміром від 0,5-1 до 10-15 см, кількість яких досягає 500-

285

600 штук/1 м

, в середньому 170 штук/1 м

. Надзвичайною декора-

тивністю також відзначаються сірі та світло-сірі іризуючі лабрадори-

ти родовищ Синій Камінь і Кам'яна Піч, які за зовнішнім виглядом

подібні до норвезьких лурвікітів торгової марки "Блю Пьорл".

Головинське родовище лабрадориту розташоване на правому бе-

резі р. Бистрієвка біля с. Головино Черняхівського району Житомир-

ської області (рис. 56),

складено лінзами лабрадоритів серед палео-

протерозойських гранітів, габроноритів і габроїдів. Лабрадорит тем-

но-сірий до чорного, нерівномірнозернистий, крупнозернистий,

порфіровидний. Структура гіпідіоморфнозерниста, текстура масивна.

Вічка представлені іризуючими в яскраво-синіх і синьо-блакитних

тонах призматичними кристалами плагіоклазу. На площі в 1 м

налі-

чується близько 250–300 іризуючих вічок. Мінералогічний склад (%):

лабрадор – 59; піроксен – 23,11; олівін – 10–21; біотит – 0,40.

Масштаб: горизонтальний

вертикальний

1:20 000

1:2 000 Q

Пд

Пн

Рис. 56. Головинське родовище лабрадоритів (схематичний геологіч-

ний розріз за матеріалами Р.Гнітецького, 1971)

1 – ґрунт, суглинки; 2 – граніти; 3 – лабрадорити; 4 – габро; 5 – тектонічні

порушення

Фізико-механічні властивості лабрадориту Головинського родови-

ща: об'ємна маса – 2,61–2,94 г/см

; водовбирання – 0,1–1 %; міцність

при стискуванні – 1175–2308 кгс/м

; стираємість – 0,5–1,4 г/см

На родовищі розвинуті тріщини окремості: вертикальні першої си-

стеми (Q); вертикальні другої системи (S); похилі тріщини третьої сис-

теми (L); діагональні тріщини (D). Незважаючи на несприятливе роз-

ташування тріщин, у кар'єрі видобувають блоки об'ємом до 5–6 м

Лабрадорит Головинського родовища добре піддається розпилу та

поліруванню до дзеркального блиску. Погодо- та морозостійкий. Най-

кращими фактурами обробки є полірована та "скеля". Іризуючі лаб-

радорити головинського типу користуються великою популярністю у

286

всьому світі (постаменти пам'ятників В.І.Леніну в Московському Кре-

млі, Елісті, Донецьку, Орджонікідзе, Полтаві, оздоблення московсько-

го, петербурзького, тбіліського, бакинського метрополітенів, багатьох

адміністративних споруд у столицях держав СНД). Річне виробництво

на кар'єрі (тис. м

) бутового каміння – 4,3; тесано-полірованих виро-

бів – 5; товарних блоків для облицювальних плит і пам'ятників – 0,64.

Запаси лабрадоритів на родовищі 13,7 млн м

(А+В+С

Родовища гранітів за декоративними характеристиками можна

об'єднати в чотири групи:

- світло-сірі, сірі граніти зі слабким блакитним і зелено-блакитним від-

тінками, дрібно- й середньозернисті однорідні (житомирський і анто-

нівський типи), розвинуті в Житомирській, Запорізькій і Київській об-

ластях (родовища Богуславське, Янцівське, Уманське, Салтичанське,

Житомирське, Човнівське, Мочулянське);

- порфіровидні середньо- і крупнозернисті граніти з подібним забарв-

ленням, розвинені в Житомирській

, Кіровоградській, Миколаївській

областях (Коростишівське, Костянтинівське, Кудашівське, Жежелівсь-

ке, Клесівське, Покостівське, Танське);

- червоні, рожеві, коричнево- та сіро-рожеві граніти різних відтінків і

структур, розвинені в Житомирській (Омелянівське, Лезниківське, Ді-

дковицьке, Корнинське), Кіровоградській (Капустинське, Войнівське,

Горіхівське), Миколаївській (Новоданилівське, Трикратненське), Дніп-

ропетровській (Токівське) і Рівненській (Осмалинське) областях;

- сіро-зелені (Маслівське, Кубинське).

У декоративному відношенні найціннішими є червоні та рожеві

граніти третьої групи. Міжнародного визнання серед них набули гра-

ніт родовища Капустинське (торгова марка "Россо Сантьяго") та ро-

жево-червоний крупнозернистий граніт родовища Омелянівське

("Россо Толедо"), які не поступаються за своїми характеристиками

аналогічним елітним гранітам Фінляндії ("Кармен Ред"), Швеції ("Ван-

га"), Бразилії ("

Капао Боніто"). Високі декоративні і фізико-механічні

властивості гранітів родовищ Войнівське, Межиріцьке, Дідковицьке,

Токівське визначають перспективність їх поширення на міжнарод-

ному ринку природного каміння.

У межах УЩ також знаходяться темно-зелені, зеленкувато-сірі гра-

ніти-рапаківі Коростенського та Корсунь-Новомиргородського маси-

вів (родовище Мирнянське в Житомирській області). На території Ми-

колаївської

та Кіровоградської областей розробляються родовища те-

мно-сірих і сіро-чорних чарнокітів – Семенівське та Іванівське. В До-

нецькій області є декілька родовищ темно-сірих до чорних сієнітів і

граносієнітів (родовища Чердаклинське, Хлібодарівське). Тут же зу-

стрічаються лужні содалітові сієніти з плямистим малюнком яскраво-

синього кольору (маріуполіти). Перспективу використання як декора-

287

тивне каміння мають світло-рожевий граніт Ольшаницького родови-

ща у Київській області, сірий рівномірно-зернистий граніт Курчиць-

кого родовища, сірий гранодіорит Тригурівського родовища в Жито-

мирській та Климентовичського в Хмельницькій області, червоний

крупнозернистий граніт Мігуєвського родовища в Кіровоградській

області та ін.

Омелянівське родовище граніту розташоване біля с. Омелянівка

Коростенського району Житомирської

області (рис. 57). Воно складено

протерозойськими гранітами з характерною паралелепіпедальною

окремістю правильної форми. Забарвлення порід червоно-рожеве,

структура крупнозерниста, рапаківіподібна. Граніти мають витрима-

ний по площі малюнок, який обумовлений забарвленням і макростру-

ктурою породоутворюючих мінералів. Мінералогічний склад граніту

(%): мікроклін – 20–80 %; плагіоклаз – 10–30 %; кварц – 15–70 %; інші

– до 10 %. Фізико-механічні властивості граніту: об'ємна маса – 2,6–

2,64 г/см

; водовбирання – 0,15–1,03 %; стираємість – 0,23–

0,97 г/см

; міцність на стиснення – 62,7–147,8 МПа (627–

1478 кгс/см

); пористість – 0,31–2,48 %. Гірничотехнічні умови роз-

робки родовища сприятливі, потужність покривних порід 0,3–4,8 м.

Балансові запаси родовища на 1997 р. за категоріями А+В+С

стано-

вили 4 млн м

. Граніт добре піддається інструментальній обробці та

поліруванню. Використовується для оздоблення будівель і споруд.

Масштаб 1:2 000

1 2 3

ПнЗ ПнЗ

Рис. 57. Родовище гранітів Омелянівське (за матеріалами Г. Калініна)

1 – ґрунт, суглинки; 2 – граніти; 3 – продуктивна товща; 4 – вивітрені породи

Лизницьке родовище складено червоними середньозернистими

гранітами коростенського комплексу, які мають високі декоративні

якості, використовувалися при облицюванні мавзолею В.І.Леніна, для

постаментів пам'ятників в Ялті, Кишиневі та інших містах, але

останній час використовуються тільки для буто-щебеневої продукції

через нерівномірне забарвлення і низьку блочність. Запаси родовища