Михайлов В.А., Виноградов Г.Ф та ін. Неметалічні корисні копалини України

Подождите немного. Документ загружается.

260

Бантишівське родовище складено горизонтами (2,5–14,3 м) глау-

конітових, кварцових, глинистих пісків харківської і бучацької світ з

прошарками глин (27 марок пісків). Вміст основних фракцій 77,86–

96,6 %, глиниста складова 0,22–2,0%, вогнетривкість 1730˚. Прогнозні

ресурси 102 млн т.

У Харківській області крім Гусарівського та Бантишівського родо-

вищ, відкладами бучацької світи складені продуктивні товщі Гаври-

лівського, Новопавлівського, Балаклаївського, Куликовського

та інших

родовищ. На північному сході України (південно-західні схили Воро-

незького щита) відклади бучацької світи також є продуктивними, тут

виявлений Чулатовський прояв формувальних пісків (у 8 км півден-

ніше м. Новгород-Сіверського). Піски бучацької світи відомі також як

скляна сировина – родовище Лисичанське Луганської області, піски

якого відповідають такому хімічному складу: SiO

– від 93,6 до 99,2;

– від 0,08–0,22 до 0,4–0,68 %.

У межах ДДЗ розвинені піски полтавської серії олігоцен-

міоценового віку, джерелом кварцового матеріалу для яких є піски

харківської світи. За складом вони переважно кварцові, відносяться

до морських фацій відкладів. Тут відомі такі родовища формувальних

і кварцових пісків, як Новоселівське, Авдіївське, Часів-Ярське та ін.

Нижні горизонти родовищ складені

глинистими дрібнозернистими,

різнозернистими пісками (3–20 м) з погано обкатаним уламковим ма-

теріалом, верхні горизонти (8–26 м) – однорідною товщею добре сор-

тованих кварцових середньозернистих пісків з відносно краще обка-

таними уламками. Хімічний склад пісків цих родовищ такий: SiO

–

90,2 %, Al

– 0,13–3,53 %, Fe

– 0,28 % і менше.

Часов-Ярське родовище складено формувальними пісками харків-

ської світи, яка залягає на крейдових і палеогенових відкладах. Піски

відносяться до напівжирних (10–20 % глинистих часток) і пісних (до

10 % глинистих часток), характеризуються поганою обкатаністю зе-

рен. Вміст однорідної фракції в пісних пісках 75,5–95,7 %, газопро-

никність 76–232 ум. од., вогнетривкість 1650–1690˚ . Вміст основної

фракції в

напівжирних пісках 51,6–87,5 %, глинистої – 10–18,4 %,

вогнетривкість 1630–1650

С. Склад піску (%): кварц – до 93, карбо-

нат, глауконіт, ільменіт, лейкоксен, рутил, силіманіт, дистен, турмалін

і ін. Хімічний склад пісків: SiO

– 82–91 %, Fe

– 0,25–2,47 %,

+ TiO

– 1,23–3,16 %. Товща перекривається дрібнозернистими

добре сортованими кварцовими пісками полтавської серії (1–15 м).

Верхні горизонти родовища складені високоякісними кварцовими

пісками (до 3 м), які використовуються в склоробному виробництві.

Родовище комплексне, розробляється, основною корисною копалиною

є вогнетривкі глини.

261

В Запорізькій області відомі Оріхівське і Полозьке родовища фор-

мувальних пісків. В Донбасі розробляються Гусарівське, Шабельківсь-

ке, Артемівське родовища; в ДДЗ – Ріпецьке (запаси формувальних

пісків 46,6 млн т), Вишнівське (94,3), Старовірівське, Малинівське

(7,7); Покотилівське, Хорошівське (1,8), відомі родовища Липінське,

Камінь, Люджанське. На УЩ відомі Малишівське (запаси 261,9 млн т);

Орловське (26,4); Хорошівське (2,4); Таромське (8); Дніпропетровське

(0,8); Маловіськівське (4,1), Новоселівське

(10,8); Полозьке (72,3); Орі-

хівське родовища. На Волино-Подільській плиті в піщаних товщах

верхнього тортону виявлені Волощинське (А+В+С

– 5,7 млн т) і Яци-

нівське родовища. Родовища розробляються підприємствами Мінста-

нкопрому (Гусарівське, Вишнівське, Оріхівське), Мінметалургії (Часов-

Ярське, Бантишівське, Малишівське), Новокраматорським машино-

будівним заводом Мінважмашу (Шабельківське), Артемівським комбі-

натом для виробництва керамічних труб (Артемівське).

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Яка мінеральна сировина використовується в металургійній галузі?

2. Для чого слугує флюсова сировина?

3. Які якості вапняків обумовлюють їх застосування як флюсової сировини?

4. Охарактеризуйте мінерально-сировинну базу флюсових вапняків України.

5. Які родовища флюсових вапняків України придатні для конверторного

виробництва?

6. Які ви знаєте родовища доломітів в Україні, придатних

для використан-

ня в якості флюсової сировини?

7. Чим обумовлене застосування флюориту в металургійній промисловості?

8. Які родовища в Україні є найбільш перспективними для видобутку флю-

ориту як флюсової сировини?

9. Чому родовища плавикового шпату України не розробляються?

10. Які види мінеральної сировини застосовуються для виробництва вогне-

тривких матеріалів?

11.

Які існують вимоги до кварцитів і кварцових пісковиків як сировини

для вогнетривких матеріалів?

12. Охарактеризуйте мінерально-сировинну базу кварцитів і кварцових піс-

ковиків України.

13. Якими породами складено Овруцьке родовище кварцитів?

14. Які вимоги існують до вогнетривких глин?

15. Які родовища вогнетривких глин ви знаєте в Україні?

16. Як в металургійній

промисловості України використовуються доломіти?

17. Чим обумовлене використання графіту в металургії?

18. Надайте загальну характеристику магнезіальній сировині.

19. Чи забезпечена Україна власною магнезитовою сировиною?

20. Які родовища силіманіту, дистену і андалузиту є в Україні?

21. Які піски відповідають вимогам формувальних пісків?

262

22. Де в Україні розміщені родовища формувальних пісків?

ЛІТЕРАТУРА

1. Антонов Г.И., Недосвитый В.П., Кулик А.С. Исследование талько-магнезитовых

руд Правдинского месторождения в качестве сырья для огнеупорной промыш-

ленности // Огнеупоры, 1995. – № 1. – С. 17–21.

2. Бордюгов В.П. Каолин (геолого-экономический обзор). – К.: Геоинформ,

1997.

3. Бордюгов В.П. Магнезит и талько-магнезит (геолого-экономический обзор). –

К.: Геоинформ, 1997.

Бордюгов В.П., Сальников В.Д., Рудаков А.В. Графит. – К.: Геоинформ,

1997.

5. Борзунов В.М. Поиски и разведка месторождений нерудного металлур-

гического сырья. – М.: Недра, 1980.

6. Виноградов С.С. Известняки // Оценка месторождений при поисках и

разведках. – М.: Госгеолтехиздат, 1951.

7. Виноградов С.С. Доломиты // Оценка месторождений при поисках и

разведках. –

М.: Госгеолтехиздат, 1957.

8. Виноградов С.С. Известняки // Требования промышленности к качеству

минерального сырья. – М.: Госгеолтехиздат, 1961. Вып. 10.

9. Виноградов С.С. Доломиты // Требования промышленности к качеству

минерального сырья. – М.: Госгеолтехиздат, 1961. Вып. 20.

10. Вульчин Є.І., Братусь М.Д., Іванців О.Є., Шабо З.В. Високометаморфізо-

вані вуглисті утворення і графіти України. – К

.: Наук. думка, 1967.

11. Гаев И.А., Гаева И.М. Брусит из Варваровского ультраосновного массива в

Среднем Приднепровье // Минер. сб. Львов. ун-та, 1986. – № 7. – С. 54–60.

12. Глины, их минералогия, свойства и практическое значение. – М.: Наука,

1970.

13. Головенок В.К. Високоглиноземистые формации докембрия. – Л.: Недра,

1977.

14. Горошников Б.И. Петрология високоглиноземистых

кристаллических

пород докембрия Украины. – К.: Наук. думка, 1971.

15. Гурський Д.С., Жан Рош. Конкурентноспроможні каоліни України //

Мін. ресурси України, 1996. – № 3. – С. 15–17.

16. Гурський Д.С., Новосельцев Ю.А., Білошанський М.В. Бахтишське родо-

вище – потенціальна база плавикошпатових руд // Мін. ресурси України,

1995. – № 3–4. – С. 14–15.

17. Гурський Д.С., Шепель І.В.,

Металіді В.С. До перспективи створення мі-

нерально-сировинної бази плавикового шпату України // Мін. ресурси

України, 1999. – № 62. – С. 3–7.

18. Добровольский Е.В. К проблеме генезиса Бахтынского месторождения //

Флюорит Украины. – К.: Наук. думка, 1981.

19. Довгань М.Н. Андалузит в породах нижней свиты криворожской серии

рудника „Ингулец” // Минер. сб. Львов. ун-та, 1975. – №

29. Вып. 2. – С. 38.

263

20. Дубына И.В. Графитовые месторождения Украинской ССР. – Харьков:

ГОНТИ, 1939.

21. Жовинский Э.Я. Геохимия фтора в осадочных формациях юго-запада

Восточно-Европейской платформы. – К.: Наук. думка, 1979.

22. Жовинский Э.Я. Геохимические-фторометрические методы поисков плави-

кового шпата // Флюорит Украины (критерии поисков). – К., 1981. – С. 55–

65.

23. Зарицкий А.И., Гурова Е.П., Стремовский А.И. Флюоритовые месторож-

дения Украины // Разведка и охрана недр, 1973. – № 9. – С. 5–10.

24. Зарицкий А.И., Соловьев А.Т. О структурных условиях формирования

Покрово-Киреевского флюоритового месторождения. – Л.: ВСЕГЕИ,

1973. – Т. 166. – С. 72–185.

25. Кадастр мінеральних ресурсів Української РСР. Рудна і нерудна сирови-

на

для чорної металургії. – К.: Наук. думка, 1971.

26. Каолины Украины. Справочник. – К.: Наук. думка, 1982.

27. Карклит А.К. К вопросу о спекании доломитов // Огнеупоры и техничес-

кая керамика, 1997. – № 10.

28. Карякин Л.И. Петрография огнеупоров. – М.: Металлургиздат, 1962.

29. Комарова Г.Н. Основные эндогенные формации флюоритовых месторо-

ждений и их промышленное значение //

Тез. докл. I Всесоюз. совещ. по

флюориту. – М.: ОЭП ВИМС, 1974. – С. 9–12.

30. Кулиш Е.А. и др. Минеральные ресурсы Украины. Неметаллическое мине-

ральное сырье для черной металлургии. – К.: ОМ ИГМР АН Украины, 1993.

31. Лазько Е.Е. Геология графитоносных формаций западных частей Украи-

нского щита: Автореф. канд. дисс. – К., 1981.

32. Месторождения каолинов СССР. – М.: Недра, 1974.

33. Металічні і неметалічні корисні копалини України. Том II. Неметалічні

корисні копалини // Гурський Д.С., Єсипчук К.Ю., Калінін В.І. та ін. –

Киев-Львов: „Центр Европы”, 2006.

34. Минеральные ресурсы Украины и мира (на 1.01.2001 г.). – К.: Геоинформ, 2003.

35. Минеральные ресурсы Украины и мира на 1.01.2004 г. – К

.: Геоинформ,

2005.

36. Нечаев С.В. Флюорито-барито-сульфидная формация запада Русской

платформы. – К.: Препринт ИГФМ АН УССР, 1974.

37. Овчаренко Ф.Д., Кириченко Н.Г., Коваленко Д.Н., Растрененко А.И.

Украинские бентониты. – К.: АН УССР, 1958.

38. Огнеупорные материалы и сырье. Справочник / Ред. А.К.Карклит. – М.:

Металлургия, 1991.

39. Огнеупоры и техническая керамика, 1997. – № 10. – С. 26–27.

40. Потаненко С.В. Глины и глинистые породы Украинской ССР. – К.: Ака-

демия архитектуры Украинской ССР, 1952.

41. Прохоров И.Г., Луканцвер А.Л., Роганченко А.Н. Огнеупорные глины //

Объяснительная записка к минерагенической карте Украины м-ба

1:5000 000. – Симферополь: ИМР, 1984. – С. 43–47.

264

42. Пустинський Б.Ю. Районування глинистої мінеральної сировини України

// Мін. ресурси України, 1996. – № 3. С. 22–28.

43. Семененко Н.П., Жуков Г.В. Петровский графитоносный район УССР. –

К.: АН УССР, 1955.

44. Сивоконь В.И. Украинская каолиноносная провинция // Месторождения

каолинов СССР. – М.: Недра, 1974. – С. 37–46.

45. Требования промышленности к качеству минерального сырья. Справоч-

ник для геологов. Вып. 3. Графит. – М.: Госгеолтехиздат, 1960.

46. Требования промышленности к качеству минерального сырья. Справоч-

ник для геологов. Вып. 54. Глины и каолины. – М.: Госгеолтехиздат, 1962.

47. Требования промышленности к качеству минерального сырья. Справоч-

ник для геологов. Вып 65. Подсобное сырье для черной металлургии. –

М.: Госгеолтехиздат, 1963.

48. Требования промышленности к качеству минерального сырья. Справоч

ник для геологов. Вып. 9. Формовочные материалы. – М.: Госгеолтехиздат,

1963.

49. Уоррел У. Глины и керамическое сырье. – М.: Мир, 1978.

50. Файзулин Л.Д., Гребенщиков Г.И., Иванова Л.Н. и др. Прогнозная оценка

территории Украинского щита на високоглиноземистое сырье // Новые

небокситовые виды глиноземистого сырья. – М.: Наука, 1982. – С. 172–177.

51. Яценко В.Г. Структурно

-морфологические и генетические типы графита на

примере месторождений Украинского щита: Автореф. канд. дис. – К., 1996.

52. Яценко В.Г. Закономерности пространственного расположения проявле-

ний графита на Украинском щите // Аспекты минерагении Украины. –

К.: НАН Украины, 1998. – С. 254–270.

53. Canadian Minerals Yearbook, 2005

263

РОЗДІЛ 5

БУДІВЕЛЬНА СИРОВИНА

Завдяки своїй механічній міцності та витривалості природне камін-

ня відіграло надзвичайну роль в історії матеріальної та духовної куль-

тури людства. На території сучасної України древні греки ще в IV ст.

до н. е. використовували інкерманські вапняки та кольорові мармури

Криму для будівництва Херсонеса, виготовляли з них колони, які екс-

портували до

сусідніх країн. Широке використання природного ка-

міння в будівництві та архітектурі Київської Русі розпочалося в X–ХІІІ

століттях. Однією з видатних пам'яток того часу є церква Іоанна Пре-

дтечі (Х ст.), побудована з кримського вапняку та мармуру візантій-

ськими зодчими на території сучасного м. Керч. За свідченнями фа-

хівців, вона є

найдавнішою кам'яною спорудою часів Київської Русі.

1037 р. (XI ст.) у Києві було збудовано унікальну пам'ятку середньові-

чної архітектури – храм Святої Софії. Для його внутрішнього оформ-

лення використовувалися різьблені рожеві плити з овруцького пірофі-

літового сланцю, а для колон і огорожі хорів – кримський мармуризо-

ваний вапняк білого кольору. Як будівельний

матеріал при спору-

дженні храмів міста Києва й прилягаючих до нього земель інколи ви-

користовувався лабрадорит з тонко шліфованою поверхнею, яка до-

зволяла виявляти іризацію – яскравий кольоровий відблиск на певних

гранях і площинах спаяності мінералів лабрадору. Серед архітектур-

них пам'яток середньовіччя, що дійшли до наших днів, слід згадати

ансамблі

Києво-Печерської лаври в Києві та центральної частини м.

Львів, при спорудженні яких були широко використані місцеві поро-

ди будівельного каменя: вапняки, пісковики, граніти.

На початку XVIII ст. за наказом Петра І почалося широке викорис-

тання гірських порід, зокрема гранітів, для будівництва Петербурга.

Упродовж XVIII ст. використання природного декоративного каміння

як будівельного матеріалу

мало неабиякий розмах. Прикладом цього є

такі грандіозні споруди, як Зимовий палац, Ісаакіївський собор, пос-

тамент пам'ятника Петру І, Олександрівська колона та ін. Крім грані-

тів, використовувались інші гірські породи. Так, наприклад, червоний

шокшинський кварцит, який видобувався в Карелії, був використаний

для виготовлення саркофага Наполеону І.

До будівельної сировини

відносять природні, штучні та органічні

речовини, які використовуються у виробництві будівельних матеріа-

лів, в будівництві будинків, автомобільних шляхів, гребель водосхо-

вищ, інших інженерних споруд тощо. Границі групи та її підрозділи

264

достатньо невизначені і різними авторами трактуються по різному.

Зазвичай до неї включають будівельне, декоративне та пиляльне ка-

міння, сировину для в'яжучих матеріалів (карбонатні породи, гіпс та

ангідрит), цегельно-черепичну сировину (глинисті породи та ін.), за-

повнювачі для бетонів і розчинів (пісок, гравій, щебінь, глинисті по-

роди, перліт, пемза), кварцити і

кварцові пісковики, сировину для

фарфоро-фаянсової та склоробної промисловості (каолін, польовош-

патова і кварцова сировина, фарфоровий камінь, воластоніт), сиро-

вину для кам'яного лиття [5, 12–14, 17–19, 24, 26, 45, 55].

Зростання обсягів будівельних робіт, підвищення вимог до якості

та архітектурного рівня будівництва, необхідність зменшення витрат

на будівництво та ремонт будівель і споруд потребують постійного ро-

зширення

виробництва будівельних матеріалів, збільшення їх якості

та асортименту.

Незважаючи на забезпеченість ресурсами будівельної сировини

України в цілому, окремі райони зазнають гострої потреби в деяких

видах сировини, що обумовлює необхідність її транспортування і збі-

льшує вартість будівництва. Усунення дефіциту будівельних матеріа-

лів і зниження їх собівартості можна здійснити завдяки супутньому

використанню як

будівельної сировини відвалів родовищ металів, ву-

гілля, гірничо-хімічної сировини, що також сприятиме збереженню

орної землі та охороні довкілля.

Останнім часом відбувається збільшення видобутку та ріст механі-

зації видобувних робіт. Продуктивність кар'єрів з видобутку будівель-

ного каміння, цементної сировини та інших будівельних матеріалів

виражається мільйонами тонн на рік. Збільшилися

потужності заво-

дів і комбінатів промисловості будівельних матеріалів, що висувають

більш високі вимоги до якості сировини. Промисловість будівельних

матеріалів все ширше використовує нові види мінеральної сировини.

Зростають обсяги застосування бетону в будівництві, особливо гідро-

технічному, що вимагає підвищення якості заповнювачів бетону, які

повинні забезпечувати довгий час служби споруд. Це вимагає удо

сконалення технологічного вивчення сировини, за даними якого мо-

жна оцінити її придатність для промислового використання.

Велике значення мають економічні умови розробки родовищ буді-

вельних матеріалів. Родовища мінеральної сировини повинні мати

оптимальні геолого-економічні умови, а продукція, що виробляється, –

невисоку собівартість. Промисловість будівельних матеріалів, як пра-

вило, здійснюється на підприємствах, де

видобуток, переробка сиро-

вини та випуск готової продукції об'єднані. Це обумовлює економічну

доцільність розміщення підприємств поблизу сировинної бази. Разом

з тим, велике значення має й наявність паливних ресурсів.

265

БУДІВЕЛЬНЕ КАМІННЯ

Загальні відомості

Під будівельним камінням розуміють тверді гірські породи (магма-

тичні, метаморфічні та осадові), які можуть використовуватися в бу-

дівництві в природному стані, чи після механічної обробки (розпилю-

вання, шліфування, подрібнення тощо) [5, 66]. З них одержують пи-

ляне стінове, облицювальне, шляхове (бортове, бруківка та ін.) камін-

ня, вироби спеціального призначення (кислототривкі, лугостійкі, тер-

мотривкі й таке подібне), а також нерудні будівельні матеріали масо-

вого вжитку – бутове каміння, щебінь та жорству. Слід розрізняти по-

дрібнене або "рване" каміння і штучне каміння.

Подрібнене або "рване" каміння одержують при застосуванні вибу-

хових робіт на кам'яних кар'єрах і подальшому подрібненні відбитої

гірничої маси. Це уламки різного

розміру, неправильної форми, серед

яких розрізняють дрібну крихту – жорству, щебінь і більші уламки –

бут. Жорства та щебінь широко застосовуються як заповнювач бето-

ну, залізничний баласт і для інших цілей, а бутове каміння йде для

закладання фундаментів і основ гребель, великих гідротехнічних спо-

руд (пірсів, причалів, хвилеломів та ін.) і є

грубим стіновим матеріа-

лом. Для шляхового будівництва придатне каміння, з якого можна

одержати бруківку та шашку для покриття шляхового полотна, бор-

тове й так зване бордюрне каміння.

Якщо при обробці (пасуванні, шліфовці, поліровці) вдається одер-

жати каміння потрібних розмірів з правильною зовнішньою формою,

то таке каміння називають штучним. Воно широко використовуються

для кладки стін будівель і промислових споруд, для облицювання стін

(облицювальне каміння).

Для обробки монументально-декоративного каміння застосовують

розпилювання, шліфування, полірування; його використовують для

спорудження пам'ятників, монументів, постаментів, виготовлення

декоративних виробів, облицювання будівель та ін.

Будівельна промисловість застосовує природне каміння, яке відно-

ситься до всіх трьох генетичних груп гірських

порід: осадової, мета-

морфічної та магматичної. З осадових порід зазвичай розробляються

вапняки, доломіти та пісковики; з магматичних – граніти, сієніти, ді-

орити, габро, порфіри, порфірити, вулканічні туфи, базальти, з мета-

морфічних – мармури, кварцити, гнейси, кристалічні сланці тощо.

266

Галузі використання та вимоги до сировини

Для оцінки якості будівельного каміння застосовують державні

стандарти "Щебінь для всіх видів будівельних робіт", "Щебінь, пісок та

гравій для важких бетонів", "Щебінь та пісок для асфальтобетонних

сумішей", "Щебінь для баластного шару залізничного шляху", "Каміння

бутове", ДСТУ БВ 2,7-75-98; 2,7-17-95; 2,7-35-95; ДСТ 7392-85; 8267-

82; 102-60-82; 22856-89 та ін. Окремі стандарти регламентують дода-

ткові технічні вимоги до щебеню, який

одержують з порід, що видо-

буваються попутно, та відходів гірничо-збагачувальних підприємств;

є також держстандарт для декоративного щебеню.

Найважливішими властивостями будівельного каміння є міцність

(опір механічним навантаженням), густина, об’ємна маса, пористість,

водовбирання, водостійкість, морозостійкість, зношування, в'язкість

та ін. (табл. 61).

Таблиця 61

Фізико-механічні властивості будівельного каміння

Межа міцності при

стисканні, МПа

Порода

Об'єм-

на ма-

са,

т/м

Гус-

ти-

на,

т/м

Порис-

тість, %

У сухому

стані

У водона-

сиченому

стані

Водо-

вбиран-

ня, %

Знос у

полич-

ному ба-

рабані %

Граніт 2,5–2,7 2,6 0,5–0,7

48–280 35–215 0,1–1,7 1,5–5

Гранітогнейс 2,5–2,8 2,8 0,1–11,3 68–175 63–168 0,3–1,1 1–12,3

Сієніт 2,5–2,6 2,7 0,1–5,9

100–205

78–135 0,3–1,5 –

Діорит 2,7–2,8 2,8 0,3–5,4

62–278 59–225 0,1–0,9 –

Гранодіорит 2,5–2,8 0,5–4 132–215

100–210 0,2–0,5 4,7–5,5

Габро 3,1–3,3 – 112–375

110–277 0–02, 1,9–7,9

Лабрадорит 2,6–2,9 0,4–2,9

55–262 47–232 0–0,4 –

Трахіт 2,2–2,6 – 59–160 – 1,2–4 4,8–6,6

Діабаз 3,1–3,2 – 310–370

– 0–0,1 2,3–2,9

Базальт 2,6–3 0,1–0,9

100–500

95–450 0,1–1,9 0,5–4,5

Андезит 2,5–2,8 2,7 0,2–7,9

83–250 80–230 0,1–1,9 –

Порфірит 2,7–2,8 2,8 0,4–2 110–239

– 0,1–1,3 2,2–5,6

Гнейс 2,6–2,8 2,8 0,3–2,2

75–150 73–145 0,2–0,7 –

Амфіболіт 2,8–2,9 2,9 0,1–2 121–148

115–140 0,2–0,3 –

Кварцит 2,5–2,6 2,7 – 90–329 – – –

Мармур 2,6–2,8 2,8 0–2 20–200 10–160 0,1–0,4 –

улканічний ту

0,8–1,8 2,4 4,9–67,8 7–73 – 7,6–46,7 –

Вапняк 1,4–2,8 2,9 0,3–15

8,4–250

7,5–220 0,1–15 0,8–12

Доломіт 2,2–2,9 3 0,3–12

4,5–220

3,3–245 0,05–15 0,6–10

267

Міцність каміння обумовлена його складом, розміром, структурни-

ми й текстурними особливостями, ступенем трищінуватості і вивітре-

ності. Найбільш міцними є породи з рівномірнозернистою дрібнозер-

нистою структурою, мінімальною пористістю, свіжі, складені щільни-

ми, стійкими до вивітрювання мінералами. Знижують міцність трі-

щинуватість і вивітреність порід, висока пористість, неоднорідність

будови, наявність порфірових структур і склуватої

основної маси,

сферолітові, смугасті, флюїдальні, гнейсовидні текстури, шаруватість

і таке інше. Міцність тісно пов’язана з такими показниками, як щіль-

ність і об’ємна маса, що зростають зі збільшенням основності порід

від 2,5–2,6 г/см

для гранітоїдів до 2,8–2,9 г/см

для габроїдів і база-

льтів. Чим вище ці показники, тим більший термін служби каміння.

Водостійкість будівельного каміння визначається коефіцієнтом ро-

змягчення, за яким вони поділяються на три групи: К = 0,6–0,7; 0,7–

0,9; > 0,9. Ступень морозостійкості багато у чому визначає погодос-

тійкість будівельного каміння, вона залежить від мінерального складу,

структури, текстури, пористості породи, наявності

трищінуватості і

таке інше. За цим показником (кількість циклів поперемінного замо-

рожування і відтаювання без видимих руйнувань і зниження міцнос-

ті) виділяють марки від 10 до 200.

Вимоги до якості будівельного каміння визначаються галуззю їх

використання: дорожнє (бортове, брущатка та ін.), рване (бутове),

дроблене (щебінь, крошка, штучний пісок); каміння спеціального при-

значення (

жаростійке, кислото- та луготривке) та ін.

Дорожне каміння застосовують у дорожному будівництві: бортове і

колоте каміння, мостове і бордюрочне, брущатка, каміння для узбіччя

доріг, для огорож і окантовки тощо. Воно з одного боку повинне від-

носно легко відокремлюватися від маси і оброблятися, з іншого – бути

стійким до кліматичного і механічного впливу

. Використовують міцні

породи (базальти, габро, діорити, граніти, рідше вапняки і пісковики)

з міцністю на стиснення 40–180 МПа, стираємістю не більш 5–20 %,

водовбиранням менш 5 %, високою морозостійкістю, без видимих

ознак вивітрювання, механічного, або хімічного руйнування.

Рване і бутове каміння складають найбільший об’єм будівельного

каміння. Вони використовуються для кладки фундаменту, виготов-

лення бутобетону, щебеню,

піску, гравію для дорожнього будівництва,

щебеню як заповнювача для бетону. Це каміння повинне легко руй-

нуватися при вибуху і дробленні, бути стійким до кліматичного і ме-

ханічного впливу, не мати текстурних і структурних неоднорідностей,

мати міцність не менш 100 кгс/см

, коефіцієнт розмягчення не ниж-

че 0,7– 0,8, морозостійкість – не менш 25–50 циклів. Гірські породи,

які використовуються для щебеню, залежно від міцності, поділяються