Михайлов В.А., Виноградов Г.Ф та ін. Неметалічні корисні копалини України

Подождите немного. Документ загружается.

240

нопільське, Новопетрівське, Новорайське, Озернянське, Жовтневе, Пе-

рвозванівське, Пологівське, П'ятихатське, Саксаганське, Часов-Ярське,

Шостаківське, Південножовтневе), і 4 комплексним родовищам, які

дорівнюють 859 млн т (А+В+С

– 487, С

– 372). Розробляються 12 ро-

довищ, видобуток у 2003 р. склав 3,9 млн т. Ще 5 родовищ і 3 ділянки з

запасами 345,6 млн т не враховано балансом. Крім того, є декілька ро-

довищ, оцінених лише попередньо з перспективними ресурсами 681

млн т. Родовища розміщені в Дніпропетровській (4 родовища, 1 розро-

бляється); Донецькій (12 родовищ, 10 розробляється); Запорізькій (1);

Кіровоградській (1); Сумській (1); Черкаській (1) областях.

Основним

районом розвитку вогнетривких глин є Донбас, де розві-

дано 11 родовищ, 9 з яких розробляються (Кіровоградське, Часов-

Ярське, Новорайське, Октябрське, Торецьке, Андріївське, Веселівське,

Новошвейцарське, Новооктябрське, Пологівське, П'ятихатське). На

УЩ відомі родовища: Кіровоградське, Шостаківське, Івано-

Благодатнівське, Кам'янецьке, П'ятихатське, Саксаганське, Веселі Те-

рни, Новопетрівське, Девладівське, Пологівське, Володимирівське.

За мінералогічним складом вогнетривкі глини

відносяться до двох

типів: гідрослюдисті (Часов-Ярське, Новорайське, Дружківське); каоліні-

тові (П'ятихатське, Кіровоградське, Озернянське, Глухівське).

У межах північно-західної окраїни Донбасу розташована група ро-

довищ пластичних вогнетривких і тугоплавких глин: Часов-Ярське,

Дружківське, Новорайське, Веселівське, Октябрське. Глини цих родо-

вищ мають унікальні властивості: високу дисперсність і пластичність,

в'яжучу

здатність, низький вміст барвних оксидів, низьку температу-

ру та великий інтервал спікання. У нижніх частинах покладів пере-

важає каолініт, угору по розрізу збільшується вміст змішановерству-

ватих мінералів, у верхніх горизонтах переважає гідрослюда. Основ-

ним споживачем донбаських глин є підприємства чорної й кольорової

металургії, які використовують їх як вогнетривку сировину.

Родовище Часов

-Ярське представлено пластовим покладом вогне-

тривких глин потужністю від 0,5 до 15 м. Продуктивний поклад в

полтавській світі має потужність 0,3–15 м, іноді до 60 м (середня 3–8

м). Глибина покрівлі 1–40 м. Якість глин Часов-Ярського (як і Веселів-

ського і Новорайського) родовища є унікальною. Глини мають високу

пластичність і в'яжучу здатність, невелику кількість

барвних оксидів,

температуру спікання в межах 1580–1730

С. Їх склад: SiO

– 14,9–

36,7 %, Al

+TiO

– 22–35 %, Fe

– 0,4–3,0 %. Запаси родовища на

незабудованій території біля 40 млн т. Родовище розробляють 5 руд-

ників. Глини використовуються здебільшого для виробництва вогне-

тривів, у машинобудуванні, у нафтовій промисловості, кращі сорти –

у фарфоро-фаянсовій, електротехнічній, електронній та іншій галузях

241

промисловості. В цьому ж районі розміщені Попаснянське, Артемівсь-

ке, Курдюмівське, Карлівське, Віролюбівське, Донське родовища.

На Новорайському родовищі продуктивний шар, який залягає в

полтавській світі, має потужність 0,1–5,85 м. Він складається з чоти-

рьох горизонтів глин, з яких третій горизонт (до 4 м потужності) скла-

дений високоякісними сортами світло-сірих піскуватих, строкатих

піскуватих, сірих

високоякісних глин, що характеризуються високою

пластичністю, в'яжучою здатністю, низькою температурою спікання

(до 1200

) і високою вогнетривкістю (до 1710

С). Їх склад – Al

+TiO

– 13–35 %; Fe

– 1,3–3,0 %). Потужність покрівлі 0,1–56 м. В цьому

ж районі знаходяться Жовтневе і Андріївське родовище. Прогнозні

ресурси району значні (до 150 млн т).

Продуктивна товща Веселівського родовища, яке приурочено до

південно-західного крила Дружківсько-Костянтинівської антикліналі,

має потужність 1,5–6,5 м, складена п'ятьма горизонтами вогнетрив-

ких і тугоплавких (верхній горизонт) глин. Середня потужність покрів-

лі 13,5

м. Глини високих сортів, можуть використовуватися для вироб-

ництва високоякісного фарфору і кераміки. В цьому ж районі розмі-

щені родовища Новошвейцарське, Дружківське, Андріївське, Абрамів-

ське, Тройчате, Грузьке, Октябрське.

В Приазовському мегаблоці УЩ знаходяться Пологівське і Володи-

мирівське родовища.

Вогнетривкі глини та вторинні каоліни Пологівського родовища за-

лягають у вигляді пластів у

відкладах полтавської світи: глина складає

нижню частину пласта, каолін – верхню. Якість вогнетривких глин і

каолінів родовища є високою (SiО

– 48–56 %; Al

– 26–37 %; Fe

–

1,2–2,5 %; СаО, MgО і лужні елементи – у невеликій кількості), вогне-

тривкість коливається в межах 1650–1770

. Глини й каоліни Пологівсь-

кого родовища широко використовуються при виготовленні вогнетри-

вких і керамічних виробів, у ливарному виробництві та багатьох інших

галузях. Річний видобуток дорівнює 804 тис. т.

Володимирівське родовище вторинних каолінів представлене плас-

топодібним покладом каоліну у складі міоценових піщано-глинистих

відкладів полтавської світи. Потужність продуктивного пласта, що заля-

гає

на глибині 2,5–35,2 м, становить від 0,2 до 17,0 м. Каолін, що видо-

бувається, має високу якість (SiО

– 56–58 %; Al

– 35–38 %; Fe

–

менше 1,5 %; СаО, MgO і лужні компоненти – у невеликій кількості), во-

гнетривкість дорівнює 1710–1730

. Близько 60 % каоліну, що добуваєть-

ся, використовують для виготовлення шамоту й шамотних вогнетрив-

ких виробів. Видобуток дорівнює 935 тис. т на рік.

В Середньопридніпровському блоці УЩ розташовані декілька родо-

вищ вогнетривких глин переважно каолінітового складу: П'ятихатсь-

242

ке, Саксаганське, Веселі Терни, Новопетрівське, Девладівське, Перво-

званівське; у Кіровоградському блоці – такі родовища вогнетривких

глин, як Кіровоградське, Шестаківське, Івано-Благодатнінське, Ка-

менське та ін. Вони приурочені до полтавської (П'ятихатське із запа-

сами біля 18 млн т), бучацької (Саксаганське, Веселі Терни, Кірово-

градське, Шостаківське, Івано-Благодатнівське, Кам'янецьке), київсь-

кої (Новопетрівське, Девладівське

із запасами 252,7 млн т) світ.

У Закарпатському прогині відоме Іванцівське родовище кислото-

стійких вогнетривких глин, приурочене до верхньопліоценових-

четвертинних молас. Прогнозні ресурси родовища 25 млн т.

Відоме з минулого століття Новоселицьке родовище на Черкащині,

представлене двома пластами вторинних каолінів унікально високої

якості, сьогодні практично вичерпане. Відпрацьовується розташоване

поруч родовище Мурзинське та

проводиться детальна розвідка Ржанів-

ського родовища, каоліни якого також мають високу якість. Вторинні

каоліни невисокої якості аптського віку розвідані на Звенигородському

та Озерянівському родовищах.

У Київській області розвідано Піщиківське родовище вторинних

каолінів ранньої крейди. Якісні властивості покладів є невитримани-

ми: високосортні каоліни часто замінюються некондиційними як у

розрізі, так і по

простяганню.

ДОЛОМІТИ

Загальні відомості, галузі використання і вимоги до сировини

Доломітом називають породу, що містить більше 78 % мінералу до-

ломіту – CaMg(CO

)

. Це тверді щільні породи сірого, світло-сірого, бу-

рувато-сірого кольору з фарфороподібнім чи кристалічним зламом. У

доломіті як домішки присутні кальцит, халцедон, кварц, гіпс, ангід-

рит, глинисті мінерали, органічна речовина. Теоретичний склад доло-

мітів: 30,4 % Ca, 21,9 % Mg і 47,7 % CO

Доломіти використовуються в багатьох галузях промисловості, як у

сирому, так і в обпаленому вигляді, а також як технологічна сировина

та магнієва руда. У металургійному виробництві доломіт використо-

вується як флюсова сировина, а чисті доломіти більшою частиною

йдуть на виготовлення вогнетривів. Вогнетривкі матеріали утворю-

ються шляхом випалу доломітів з метою перетворення

їх на щільний

спечений матеріал, що має достатню стійкість проти гідратації в ат-

243

мосферних умовах, сталий об'єм при високих температурах і гарний

опір впливові металу й металургійних шлаків.

Існують два типи випалювальних доломітових вогнетривких мате-

ріалів: 1) з вільним вапном, які нестійкі проти гідратації й руйнують-

ся при тривалому зберіганні; 2) зі зв'язаним вапном, які цілком водо-

стійкі й витримують тривале зберігання. Як вогнетриви

доломіти за-

стосовуються і в необпаленому вигляді.

У процесі випалу доломіт зазнає ряду змін. При нагріванні до 700–

750

відбувається розпад молекули доломіту й утворення вільних спо-

лук CaCO

MgCO

. При подальшому підвищенні температури до

950

С відбувається розкладання CaCO

і такий доломіт називають

каустичним (напівобпаленим). У результаті випалу доломіту при тем-

пературі понад 1000

відбувається повна декарбонатизація доломіту, і

продукт випалу називається доломітовим вапном. При подальшому

випалі при 1400–1700

і вище відбувається повне виведення вуглеки-

слоти, одержують випалений (металургійний) доломіт – міцний про-

дукт чорного чи темно-коричневого кольору. Він застосовується, голо-

вним чином, в якості металургійного заправного порошку, з нього

також виготовляють вироби на смоляному зв'язуванні, цеглу, блоки й

інші вироби.

Доломітові вогнетривкі матеріали в чорній металургії використо-

вують у вигляді металургійних порошків, трамбувальних мас, цегли та

блоків. Вони застосовуються як заправний матеріал для основ марте-

нівських печей і конверторів, а також для набивання днищ томасів-

ських конверторів, стін вагранок, для футерування основних марте-

нівських і електросталеплавильних печей, прокатних і ковальських

печей тощо. Вимоги до металургійного доломіту наведені в

табл. 56.

Таблиця 56

Вимоги до якості сирого металургійного доломіту (ДСТ 14-84-82)

Показники ДСМ-1 ДСМ-2 ДСМ-3

Вміст MgO, не менше, % 19,0 16,0 12,0

Вміст SiO

, не більше, % 3,0 5,0 6,0

Вміст (Al

+Fe

+Mn

), не більше, % 3,0 4,0 5,0

Зерновий склад доломіту нормується в таких межах: для випалу у

вагранках, підсипання порогів, заправлення мартенівських печей

розмір шматків – 35–100 мм, для випалу в шахтних печах – 25–80 мм,

для випалу в обертових печах – 5–35 мм. Хімічний склад доломітів для

одержання конверторних вогнетривів, має відповідати таким вимо-

гам: MgO не менше 19 %, CaO не більше 33,0 %, SiO

не більше 1,0–

244

0,5 %, (Al

+ Fe

+ Mn

) не більше 0,7–2 %; зерновий склад у ме-

жах 5–15 мм.

Єдиних вимог до якості флюсових доломітів для металургійної про-

мисловості немає. Для кожного конкретного родовища існують свої

кондиції залежно від речовинного складу руд. Загальні вимоги такі:

вміст MgO – 17–19 %, SiO

– не більше 6 %, вміст оксидів (Al

+ Fe

) – не більше 5 %, межа міцності на стискання – 300 кг/см

, не-

розчинний залишок – не більше 2,5 %. Пухкі доломіти як флюс не ви-

користовуються. Домішки, які присутні в природній сировині та впли-

вають на спікання доломітів, можна поділити на дві групи: 1 – кальцит

і магнезит, 2 – оксиди й гідрооксиди Fe, глинисті мінерали, кременисті

мінерали та інші мінерали. Їх присутність у сировині в деяких кількос-

тях

може бути як необхідною, так і шкідливою. Оксид кальцію CaO

сприяє вогнетривкості але дуже чутливий до вологи та вуглекислоти й

тому утруднює спікання та сприяє гідратації обпаленого доломіту.

Наявність SiO

в кількості 1–6 % підвищує стійкість проти гідратації,

однак більш високий його вміст перешкоджає спіканню доломіту,

сприяє великій витраті сировини й скороченню служби обпаленого

доломіту. Присутність Fe

, Mn

у кількості 2–3 % поліпшує спі-

кання й підвищує гідратаційну стійкість порошку, однак їх надлишок

різко знижує його вогнетривкість.

Генетичні та геолого-промислові типи родовищ

У генетичному відношенні родовища доломіту поділяються на оса-

дові (морські й континентальні), гідротермальні і гідротермально-

метасоматичні, метаморфогенні (доломіти, що утворилися в результаті

регіонального й контактового метаморфізму). Основна маса осадових

доломітових товщ утворилася шляхом чи прямого осадження з морсь-

кої води в сухому, жаркому кліматі, при підвищеній солоності води та

високому

вмісті вуглекислого газу в атмосфері (у докембрії та палео-

зої), чи метасоматозу в стадію діагенезу та нагромадження уламково-

го доломітового матеріалу. Промислове значення мають доломіти мор-

ського осадового походження.

Родовища України

На 01.01.98 в Україні налічувалося вісім родовищ доломіту для ме-

талургії із загальними запасами 424 млн т. Основні родовища доломі-

тів для металургії зосереджені на півдні Донбасу, де доломіти є скла-

довою частиною нижньокам'яновугільної товщі потужністю 300–

245

450 м. Тут розташовані родовища Стильське, Оленівське, Новотро-

їцьке, Північношевченківське. Продуктивний шар доломітів і доло-

мітизованих вапняків потужністю в середньому 46 м складає нижню

частину турнейської товщі. Однак сировина цих родовищ (за винят-

ком Стильського) придатна тільки для доменного й мартенівського

виробництв (табл. 57). На Стильському родовищі є високоякісні доло-

міти (30 % від

видобутку), придатні для конверторних вогнетривів.

Таблиця 57

Хімічний та мінеральний склад доломіту деяких родовищ України

Родовище SiO

CaO

MgO

в.п.п.,

Доло-

міт, %

Домішки

Оленівське 5,42

2,7 3,71 29,7

14,3

5,8 38,2 95 Магнезит, као-

лініт, гідро-

слюди Fe, Mn

Новотрої-

цьке

0,63

0,16 0,28 33,5

19,5

- 45,5 97–98 Гідрослюди Fe,

Таким чином, в Україні існує явний дефіцит доломітової сировини

для металургії, і вихід з цього становища не тільки у відкритті нових

родовищ, а також у розробці таких технологій, які дозволяють вико-

ристання сировини з відносно низькою якістю.

ГРАФІТ

Застосування графіту як вогнетривкого матеріалу засновано на йо-

го головній властивості – надзвичайно високій температурі плавлення

– 3845

С, а також високій тепло- та електропровідності, шлакостійко-

сті та невисокому коефіцієнті лінійного розширення [45]. Графіт не

застосовується в чистому вигляді, зазвичай він входить до складу

складних сумішей, часто в дуже невеликих кількостях.

У ливарній справі явно- та приховано-кристалічний графіт засто-

совується у виробництві протипригарних фарб, паст для покриття

робочих поверхонь

постійних ливарних форм і присипки сирих лива-

рних форм. Відповідно до технічних вимог, обумовлених ДСТ 5279-74

і 5420-74 для ливарного виробництва, кристалічний графіт за зольні-

стю поділяється на три марки: ГЛ-1 – зольність не більша 13 %, ГЛ-2 –

18 %, ГЛ-3 – 25 %; приховано-кристалічний графіт поділяється на чо-

тири марки: ГЛС-1 – із зольністю не більше 13 %, ГЛС-2 – 17 %, ГЛС-3

– 22 %,

ГЛС-4 – 25 %. У графіті всіх марок не допускаються сторонні

домішки.

246

У виробництві вогнетривів графіт використовують, головним чи-

ном, для виготовлення плавильних графіто-керамічних тиглів, в яких

здійснюється плавка спеціальних сталей і різних коштовних сплавів.

Графітовий тигель працює при температурі 1500–1600

C і витримує

нагрівання до 1700

С. Якісні тиглі виготовляють з крупнолускатого

графіту (розмір лусочок не менший 0,2 мм). Вимоги до графіту тиге-

льного визначаються ДСТ 4596-75: зольність для марки ГТ-1 не більше

7 %, для марки ГТ-2 – не більше 8 %, для марки ГТ-3 – не більше 10 %.

Масова частка заліза в перерахунку на Fe

не повинна перевищу-

вати 1,6 %, летких речовин допускається не більше 1,5 %, вологи – не

більше 1 %.

З п'яти відомих в Україні родовищ розробляється одне – Завалів-

ське, яке описано в розділі 3 [4, 10, 20, 31, 43, 51, 52].

Зараз вуглецеві вогнетриви набувають важливого значення як

найбільш зносостійкі. Вуглець посідає перше місце серед усіх вогне-

тривів через найвищу шлако-, метало- та термостійкість

при високих

температурах. Одним з напрямків поліпшення якості вогнетривких

виробів є їх вуглефікація – введення вуглецю до вогнетриву у твердо-

му, рідкому чи газоподібному видах. У твердому виді графіт вводить-

ся в сполученні з іншими рідкими чи твердими матеріалами (різні

смоли). Він у цьому випадку є одним з найбільш хімічно стійких і

термостійких матеріалів.

МАГНЕЗІАЛЬНА СИРОВИНА

МАГНЕЗИТ, ТАЛЬКОМАГНЕЗИТ

Загальні відомості

Магнезит – карбонатна гірська порода, що практично цілком скла-

дається з мінералу магнезиту, хімічний склад якого відповідає MgCO

(47,82 % – MgO і 52,18 % – CO

). Як правило, він містить домішки мі-

нералів ізоморфного ряду, таких як карбонати кальцію, заліза та ма-

рганцю. Магнезит у природі знаходиться як у кристалічному, так і в

приховано-кристалічному (аморфному) стані. Промислове значення

має кристалічний різновид магнезиту.

Галузі використання і вимоги до сировини

247

При нагріванні до температури 700–1000

С магнезит втрачає ве-

лику частину вуглекислоти (92–98 %) і з нього отримують оксид маг-

нію у вигляді порошку, який застосовується в процесах хімічної пере-

робки, як добриво, підгодівля худоби, у виробництві деяких типів це-

менту, целюлози, віскози, цукру, синтетичного каучуку, фарб, а та-

кож у багатьох інших виробництвах. Внаслідок випалення магнезиту

при

температурі 1500–2000

з нього видаляється практично вся вуг-

лекислота, і оксид магнію кристалізується у вигляді периклазу, цін-

ного вогнетривкого матеріалу, який плавиться тільки при температурі

близько 2800

. Такий "намертво" обпалений магнезит застосовується

для виробництва високостійких вогнетривів, для наварки подів і сті-

нок мартенівських печей, виготовлення магнезитових, хроміто-

магнезитових і форстеритових цеглин, необхідних у металургійному,

сірчанокислотному та цементному виробництвах. При підвищеній

температурі (понад 2900

) отримують особливо чистий периклаз –

електроізоляційний термостійкий матеріал з високою електропровід-

ністю.

При випаленні магнезиту домішки, що містяться в природному

магнезиті, утворюють такі мінеральні речовини, як периклаз, форс-

терит, шпінель, магнезіоферит, монтичеліт, ларніт та ін. Високоякіс-

ні вогнетриви повинні містити максимальну кількість периклазу та

мінімальну кількість інших сполук. Найшкідливішою домішкою є

ок-

сид кальцію, надмірна кількість якого негативно позначається на мі-

цності вогнетривких виробів. Кремнезем, що є в сировині, знижує

вогнетривкість і шлакостійкість виробів. Вимоги промисловості до

якості сирого магнезиту наведено в табл. 58.

Таблиця 58

Вимоги до якості магнезиту родовищ Саткінської групи (ТУ 14-8-64-

73)

Склад, %

Марка магнезиту

MgO, не менше CaO, не більше SiO

, не більше

СМ-1

СМ-2

СМ-3

СМ-4

0,8

1,2

2,8

1,2

1,5

2,4

2,5

Економічні відомості

Світові ресурси магнезиту практично невичерпні, особливо якщо

врахувати можливість їх отримання з морської води і природних роз-

солів. Ресурси природного кристалічного магнезиту оцінюються в 12

248

млрд т, а економічно рентабельні запаси – 2,2 млрд т: Росія – 650 млн

т; Північна Корея – 450; Китай – 380; Туреччина – 65; Бразилія – 45;

Словенія – 41; Греція – 30. Щорічний видобуток магнезиту складає

20–21 млн т, з них 2–2,5 млн т вилучається з морської води і розсолів.

Найбільшими експортерами магнезиту є (тис. т на рік): Китай – 2000–

2100; Словаччина – 350–380; Росія – 190–200; Туреччина –220–250;

імпортерами: США – 550–670; Японія – 520–650; Німеччина

– 470–

510; Україна – 450–500; Нідерланди – 370–380.

Генетичні та геолого-промислові типи родовищ

Головні генетичні типи родовищ магнезиту: гідротермально-

метасоматичні; осадові; інфільтраційні в корі вивітрювання (Халілов-

ське на Уралі, Евбейське в Греції, Голеш в Словенії); метаморфогенні.

Гідротермально-метасоматичні родовища, складені кристаліч-

ним магнезитом, утворюються шляхом метасоматичного заміщення

осадових карбонатних порід (вапняків або доломітів) магнезіальними

розчинами магматичного походження. Поблизу магнезитових родо-

вищ цього типу,

як правило, завжди розміщуються масиви гранітних

інтрузій. Поклади магнезиту зазвичай мають форму пластів, лінз і

гнізд, що знаходяться в згідному заляганні з вмісним доломітом. Пла-

сти мають значні простягання, їх потужність досягає 400–500 м і бі-

льше. Прикладом може бути Саткінське, Тальське, Верхньотурівське

родовища на Уралі, Південноманьчжурське у Китаї; Пегам, Намге,

Техин

в Північній Кореї, Вєйтша в Австрії.

Осадові родовища магнезиту мають невелике практичне значен-

ня. Вони відносяться до континентальних озерно-лагунних відкладів

в областях поширення ультрабазитових порід, представлені поклада-

ми тонкозернистого пелітоморфного магнезиту в континентально-

озерних моласових формаціях в областях широкого розповсюдження

ультраосновних порід в асоціації з гіпсом, ангідритом, галітом та

ін-

шими галогенними мінералами. До цього типу відносять родовища

Нідлс у Каліфорнії, Біла Стіна в Словенії, Реденсіон на Кубі, Аджигель

в Туреччині, Етлін в Канаді та ін.

Інфільтраційний тип магнезитових покладів пов'язаний з корою

вивітрювання ультраосновних порід. Вони утворюються шляхом хі-

мічного вивітрювання серпентинітів (під дією вуглекислих поверхне-

вих вод

), винесення та перевідкладання магнезії в нижні горизонти

кори вивітрювання. Магнезит в аморфному вигляді заповнює систе-

му тріщин у серпентинітах. Потужність жил зазвичай не перевищує

0,2–0,3 м, інколи сягає 1–2 м. Поклади мають незначне поширення на

глибину (до 30–40 м) і широкий площинний розвиток. Для родовищ

249

цього типу є характерними такі супутні мінерали: різновиди серпен-

тиніту та кремнезему (опал, халцедон, кварц), тальк, хлорит, магне-

тит, хроміт, тремоліт та ін. Прикладами цього типу родовищ є Халі-

ловське на Уралі, Евбейське в Греції, Крива-Страна, Голеш в Сербії,

Севанське у Вірменії та інші.

Метаморфогенні родовища талькомагнезитових порід повязані з

гіпербазитами, що змінені метаморфогенними процесами. Особливо

сприятливими для утворення родовищ є породи ультрамафітової фо-

рмації нормальної лужності, такі як дуніти, гацбургіти, перидотити

та інші високомагнезіальні породи, вміст магнезії в яких досягає

45 % і більше. Тут потрібно відмітити такі відомі родовища, як Прав-

динське в Україні, Шабровське в Росії, Кобб-Такака в

Нової Зеландії.

Найбільше промислове значення мають родовища кристалічного

магнезиту гідротермально-метасоматичного типу, які зазвичай хара-

ктеризуються великими розмірами, високою якістю руди, незначною

кількістю шкідливих домішок. Вважають, що утворення родовищ

цього типу відбувається в процесі як накопичення порід теригенно-

карбонатної формації, так і внаслідок їх подальшого перетворення в

умовах регіонального або

контактового метаморфізму.

Родовища України

Магнезитова сировина для України є гостродефіцитною, оскільки

Україна не забезпечена власною мінерально-сировинною базою маг-

незиту, хоча потреби в цій сировині дуже великі. Вони задовольня-

ються переважно за рахунок імпорту зі Словаччини, Росії, Туреччини,

Китаю, Греції (350–510 тис. т щорічно). Разом з тим в Україні відомі

Правдинське і Веселянське родовища талько-

магнезитів, ряд перспе-

ктивних проявів [1, 3, 11].

Правдинське родовище розташовано в Дніпропетровській облас-

ті, приурочено до однойменного ультраосновного масиву, значна час-

тина якого складена серпентинітами і талько-магнезитовими порода-

ми, у вигляді смугоподібних крутопадаючих покладів потужністю 80–

350 м, протяжністю 0,5–2,5 км. Рудне тіло має пластоподібну форму,

витягнуту в північному напрямку. Падіння рудного пласта круте (60–

), потужність невитримана: від 80 м до 160 м по південному блоку

й від 110 до 360 м – по північному. Корисна копалина представлена

двома типами: талькомагнезитом і карбонатизованим серпентинітом.

Середня потужність розкривних порід (піщані відклади й кора вивіт-

рювання) близько 19 м. Якість сировини дозволяє її використання у

виробництві форстеритових вогнетривів: MgO – не менше 33 %, CaO