Михайлов В.А., Виноградов Г.Ф та ін. Неметалічні корисні копалини України

Подождите немного. Документ загружается.

338

Залежно від складу вихідних порід та кислотності-лужності середо-

вища утворюються глини з різним мінеральним складом: каолінітові,

галуазитові, монтморилонітові, гідрослюдисті. Вони завжди містять

реліктові мінерали первинної породи, часто насичені гідроксидами

заліза й відносяться до непластичних або слабопластичних різнови-

дів, що обумовлює їх незначне практичне використання, за винятком

первинних каолінів, котрі є

продуктом вивітрювання кислих вивер-

жених порід. У складі первинних каолінів поряд з переважаючим ка-

олінітом присутні також галуазит і гідратизовані слюди; їх поклади

мають плащеподібну, гніздову або карманоподібну форму з мінливи-

ми розмірами в плані, потужність від сантиметрів до десятків і навіть

перших сотень метрів, залежно від глибини поширення процесів

ви-

вітрювання та збереженості кори вивітрювання від ерозії.

Осадові родовища утворюються при знесенні глинистого матеріалу

з областей денудації та нагромадження у водних басейнах. Проте во-

ни не відносяться до справжніх механічно-осадових покладів, оскіль-

ки глинисті мінерали вже відразу після свого утворення зазнають тих

чи інших перетворень, що продовжуються протягом розмивання

кори

вивітрювання, перенесення, відкладання, діагенезу та епігенезу ре-

човини в процесі так званого стадійного вивітрювання, обумовленого

еволюцією фізико-хімічної обстановки і кислотності-лужності приро-

дного середовища. За умовами нагромадження осадові родовища по-

діляються на континентальні (озерні засолонені, озерні й озерно-

болотні прісноводні, алювіальні, льодовикові, флювіогляціальні, еоло-

ві), лагунні (опріснених та

засолонених лагун) і морські.

Родовища глин засолонених озер приурочені до областей з аридним

кліматом, характеризуються відносно невеликими розмірами і поту-

жністю покладів, чергуванням глинистих верств з піщаними, алевро-

літовими, мергельними, доломітовими й соляними породами, неодно-

рідністю гранулометричного складу, переважанням гідрослюд, монт-

морилоніту, хлориту з підпорядкованим значенням каолініту. Типо-

вими домішками є

карбонати (кальцит, доломіт), сульфіди, гіпс, галої-

ди. Промислове значення родовищ незначне.

Озерні та озерно-болотні родовища глин відрізняються однорідніс-

тю, тонкодисперсністю глинистих мінералів у внутрішніх частинах

водоймищ. Ближче до берега глини стають піщанистими й поступово

переходять у піски, вугілля, лігніти; вони часто містять рослинні, рід-

ше фауністичні рештки. У мінеральному

складі домінують каолініт,

галуазит, гідрослюди; трапляються майже мономінеральні каоліни,

часом з підвищеним вмістом гідратів глинозему. До можливих домі-

шок належать сульфіди (пірит, марказит), карбонати (сидерит) й ок-

сиди заліза. Лінзоподібні та пластові поклади цих родовищ досить ви-

339

тримані – до декількох квадратних кілометрів у плані при потужності

до кількох десятків метрів. До цього типу відносяться найцінніші ро-

довища вогнетривких глин, наприклад, на півночі Донецької області.

Алювіальні родовища глин приурочені до заплав і дельт річок, куди

уламковий дисперсний матеріал потрапляє після розмиву, знесення й

перевідкладення продуктів вивітрювання, як правило, під

час повені,

коли річкові води є, по суті, суспензію тонких частинок. Глинисті

осадки є алевритистими і піщанистими, чергуються з алевритами і

пісками, містять органічні домішки, верстви торфу, вугілля, грубозе-

рнистого піску. Мінеральний склад непостійний, оскільки залежить

від типу вивітрювання та особливостей порід, що розмиваються, пе-

реважають гідрослюди, каолініт і монтморилоніт,

рідше хлорит, зу-

стрічаються мономінеральні глини. Поклади мають лінзоподібну та

лінзоподібно-пластову форму, невеликі розміри; вони часто заміщу-

ються алевритами і пісками. Річкові глини, як правило, легкоплавкі,

використовуються у виробництві будівельної цегли та цементу.

Льодовикові родовища приурочені до моренних відкладів, тому по-

роди, що їх складають, називають ще валунними глинами, хоч

фак-

тично це суглинки й супіски з великою кількістю грубоуламкового ма-

теріалу – валунів, гравію, піску різної розмірності. Характерним є че-

рвоний і червоно-бурий колір, гідрослюдистий і гідрослюдисто-

хлоритовий мінеральний склад. З легкоплавких льодовикових глин

виготовляють цеглу.

Флювіогляціальні глини утворюються шляхом розмивання морен

талими водами та перевідкладання матеріалу в озерах

у вигляді стрі-

чкових глин. Легкоплавкі гідрослюдисті та хлорит-гідрослюдисті флю-

віогляціальні глини застосовуються в цегельному й цементному виро-

бництві.

Еолові родовища складені, головним чином, лесами та лесоподібними

утвореннями. Лес – це порода жовтувато- чи бурувато-сірого кольору,

що містить частинки розміром 0,05–0,005 мм (до 60–95 %), котрі утри-

муються разом в окремому зразку завдяки

міжмолекулярному зв'язку та

цементації, але під дією незначного механічного зусилля або води легко

розпадаються. У відслоненнях лес відрізняється стовпчастою окремістю

й утворює вертикальні стінки; пористість його сягає 50 % і вище. Міне-

ральні компоненти представлені переважно кварцом з підпорядкова-

ною кількістю польових шпатів, акцесорних і глинистих мінералів, кри-

сталів і конкрецій ("

журавчиків") кальциту, гіпсу, а також слюди, гідро-

ксидів заліза, решток наземної флори та фауни. Лесоподібні породи, на

відміну від власне лесів, містять більше пилуватих частинок і часом до-

мішок грубоуламкового матеріалу аж до щебеню. Лесові породи викори-

стовуються для виготовлення цементу та будівельної цегли.

340

Родовища опріснених лагун формуються в мілководних морських

затоках, що межують з пологою сушею вологих областей, у результаті

значного притоку прісної води великих річок. Глинисті відклади чер-

гуються з морськими й континентальними утвореннями, представле-

ними пісками, алевритами, мергелями, вапняками, горючими слан-

цями, вугіллям, часом бокситами. Потужність лінз і пластів глин може

коливатись

від сантиметрів до багатьох метрів; за мінеральним скла-

дом вони гідрослюдисті, гідрослюдисто-каолінітові й каолінітові з до-

мішкою хлориту, монтморилоніту, включеннями сидериту, кальциту,

піриту, галоїдів, залишків рослин, солонуватоводної та морської фау-

ни. Глини відносяться до вогнетривких і тугоплавких відмін.

Глини родовищ солоних лагун нагромаджуються в морських зато-

ках за умов

посушливого жаркого клімату без помітного надходження

прісної води. Вони приурочені до карбонатно-теригенних, гіпсових і

соляних товщ, де часто чергуються з горизонтами пісків, алевритів,

мергелів, доломітів, вапняків та евапоритів. У складі глинистих міне-

ралів головну роль відіграють гідрослюди, хлорити й гідрохлорити, рі-

дше зустрічаються монтморилоніт, палигорськіт, гіпс, ангідрит, кар-

бонати. Гранулометрія

глин цього типу дуже мінлива; різноманітним

буває також колір – яскравий коричнево-червоний, зелений, блакит-

ний. Лінзоподібні поклади потужністю до декількох метрів відзнача-

ються перервним поширенням.

Узбережно-морські родовища утворюються поблизу берега на гли-

бинах 50-100 м там, де відносно рідко відбувається скаламучування

осадків – у бухтах, затоках, між прибережними островами тощо. Гли-

нисті мілководні відклади виникають, головним чином, у результаті

коагуляції суспензій, що виносяться в море річками, та осідання ма-

теріалу руйнування берегів хвилями. Мілководність відкладів засвід-

чується наявністю піщаних частинок, рослинного детриту та спор на-

земної флори, значної кількості тонкодисперсних мінералів, виник-

ненням у відновному середовищі через високий вміст органічної ре-

човини

, поєднанням з опрісненими морськими або континентальни-

ми утвореннями. Глинисті мінерали представлені гідрослюдою, бейде-

літом, хлоритом, монтморилонітом, рідше каолінітом, зустрічаються

слюди, кальцит, сидерит, пірит, глауконіт. Лінзоподібні пласти глин

чергуються з гравелітами, пісковиками, алевролітами, карбонатними

породами, вугіллям; протяжність покладів досить різноманітна, по-

тужність може досягати 10–15 м; за своїми особливостями сировина

відноситься до

тугоплавкої.

Морські родовища глин формуються на глибинах до 200-500 м, у

віддаленій від берега частині шельфу, у стабільних умовах з незнач-

ною рухливістю води, що забезпечує переважання дрібнозернистих

341

відкладів та витриманість їх розрізу на значних площах. Повільне осі-

дання глинистих частинок у спокійній воді обумовлює тонку горизон-

тальну верствуватість. За складом глинистих мінералів більш поши-

рені гідрослюдисті бейделітові відміни, менш – монтморилонітові, а

каолініт зустрічається як домішок разом з фосфатними, марганцеви-

ми та кремнеземистими включеннями, зернами піриту, сидериту,

глауконіту, карбонатними

й глинисто-карбонатними конкреціями, лу-

сочками слюди на поверхнях напластування. Органічні рештки пред-

ставлені фауною радіолярій, діатомей, планктонних форамініфер то-

що. Глини цього типу залягають у вигляді пластів серед потужних

(понад 100 м) алеврито-глинистих товщ на площі десятків і сотень

квадратних кілометрів; вони є легкоплавкими та використовуються у

виробництві будівельної

цегли.

Ендогенні родовища поділяються на метаморфогенні і гідротер-

мально-метасоматичні.

Метаморфогенні родовища виникають як наслідок ущільнення,

дегідратації, цементації та часткової перекристалізації первинних

осадків у процесі діагенезу, епігенезу та початкових стадій метамор-

фізму. Кінцевим продуктом цих процесів є різноманітні аргіліти й

глинисті сланці, серед яких промислове значення мають, перш за все,

сухарні глини (флінтклей, тонштейн), що становлять собою каменепо-

дібні (такі, що не розмокають у воді) каолінітові породи переважно

білі та сірі з різноманітними відтінками, непластичні або слабоплас-

тичні (напівсухарні), щільні, часом з раковистим зламом. Як домішки

можуть бути присутніми кварц, слюда й інші теригенні мінерали. Різ-

новидом сухарних глин є кременівка

– дуже щільна високовогнетрив-

ка каолінітова глина, котра в зламі нагадує кремінь і дає невелику

усадку при випалюванні, що особливо важливо в керамічному вироб-

ництві. Сухарні глини відносяться до вогнетривких і високовогнетри-

вких (до 1750–1790°С). Рідкісною відміною аргілітів є порцеляніти

(глієжі) – глини, випалені підземними пожежами та перетворені на

фарфороподібні черепки або

пористі шлакові маси, котрі використо-

вуються як гідравлічний додаток до портландцементу.

До гідротермально-метасоматичних покладів глинистих порід

відносяться гідротермальні аргілізити, які можуть утворюватися в ен-

до- і екзоконтактах інтрузій; у вулканогенних товщах без видимого

зв'язку з інтрузіями; в осадових і метаморфічних породах на великій

відстані від інтрузій. Аргілізити поділяються

на дві формації – гідро-

термальну (епітермальну) та фумарольно-сольфатарну (синвулканіч-

ну), які відрізняються геологічними умовами утворення. Епітермальна

аргілізація відбувається під час впровадження гранітоїдних інтрузи-

вів, з якими пов'язані гідротермальні розчини, що викликають зміни

342

як вмісних порід, так і гранітоїдів. Синвулканічна аргілізація супро-

воджує вулканічний процес, є доінтрузивною й обумовлена струме-

нями газів, котрі підіймаються з глибини вздовж ослаблених зон роз-

ломів. Під дією гідротермальних розчинів силікатні породи перетво-

рюються на глини. Кислі розчини й інтенсивне вилуговування з по-

вним винесенням катіонів спричиняють виникнення гідротермальних

родовищ каоліну або каолінізацію зальбандів рудних жил. За умов

менш інтенсивного вилуговування, чи в результаті змін температури,

пористості, хімізму утворюються, як правило, монтморилоніт, сери-

цит і хлорит. Прикладом типових гідротермальних утворень можуть

бути відомі родовища каоліну півострова Корнуол. Глинисті утворен-

ня іншого типу, не пов'язані з вулканізмом, можуть формуватися

особливих геологічних умовах у зонах розвантаження вуглекислих

розсолів (Каліфорнія, Червоне море, півострів Челекен).

Родовища глин за величиною запасів (млн т) поділяються на вели-

кі (більше 20), середні (5–20), дрібні (менше 5).

Родовища України

Цегельно-черепичні глини поширені практично в усіх регіонах

України [40, 47, 49]. Серед них виділяються чудові пластичні відміни

горизонту строкато-барвних глин (неоген), спондилові глини київсько-

го над’ярусу (палеоген), червоно-бурі глини й лесоподібні суглинки че-

твертинного віку.

Глинисті породи України вивчали численні дослідники. Першу схе-

матичну карту четвертинних відкладів як сировини

для цегельно-

черепичного виробництва склав П.К.Заморій в 1954 р. У 1969 р. була

опублікована схема розташування корисних копалин у четвертинних

відкладах, у 1972–1973 рр. узагальнюються матеріали розвідки понад

1500 родовищ, а в 1979 р. публікуються матеріали геологічного райо-

нування глинистої сировини для виробництва стінової кераміки, схе-

матичні карти розміщення головних родовищ первинних і

вторинних

каолінів, вогнетривких і тугоплавких глин, іншої глинистої сировини.

З 1985 р. "Геоінформ" Держкомгеології публікує геолого-економічні

карти корисних копалин, у тому числі й глинистої сировини.

В Україні як цегельно-черепичну сировину використовують легко-

плавкі глини, суглінки, рідше леси, аргіліти, глинисті сланці, каоліни,

розповсюджені в ДДЗ, Донбасі (Кутейниківське, Рой-

Олександрівське), на УЩ

(Бершадське, Креницьке), Волино-

Подільській плиті, Передкарпатському прогині (Івано-Франківське),

343

Причорноморській западині, Криму (рис. 71). Найбільш поширені че-

твертинні глини, менше – неогенові, палеогенові, крейдові, юрські,

пермські, кам’яновугільні.

Державним балансом (на 01.01.2004 р.) враховано 1834 родовища

глин (51 комплексне), балансові запаси яких складають за категоріями

А+В+С

– 2395 млн м

, С

– 115, позабалансові – 89 [35]. Їх сировина

придатна для виробництва черепиці, гончарної посуди й майоліки, об-

лицювальної плитки, керамічних дренажних труб. Більшість родовищ

дрібні (до 1000 тис. м

). Розробляється 144 родовища, загальний видо-

буток сировини складає 2,5 млн м

на рік, 21 готується до розробки.

Промислові запаси цегельно-черепичної сировини по областям

України наведено в табл. 77.

Виділяється 8 провінцій, де зосереджені родовища глин, які поді-

ляються на 24 субпровінції: Карпати (Закарпатська алювіальна рів-

нина, Складчасті Карпати, Передкарпатський прогин); Крим (неоге-

нова степова рівнина, Індоло-Кубанський передовий прогин); Донбас

(складчастий Донбас, передові прогини

); УЩ (Волинська, Подільська,

Центральна, Придніпровська, Приазовська); Воронезький масив (Пів-

нічно-Східна, Західна, Південна, Південно-Західна); ДДЗ (Придніп-

ровська низовина, Полтавська рівнина, Південно-Східна); Львівський

прогин (Північна, Південна); Причорноморська западина (Північна,

Південна)

Дочетвертинні глини й глинисті породи відомі серед кембрійських,

тріасових, юрських, крейдових, палеогенових та неогенових відкла-

дів. У промисловості найчастіше

використовуються глини трьох

останніх систем, тому особливості їх будови та процесів утворення

покладено в основу виділення субпровінцій.

344

Рис. 71. Четвертинні відклади як цегельно-черепична сировина вироб-

ництва [35]:

1 – 8 – лесові породи: 1 – крупнопилуваті легкі суглинки; 2 – легкі і середні

крупнопилуваті суглинки; 3 – збагачені включеннями СаСО

; 4 – важкі; 5 –

важкі, збагачені СаСО

; 6 – флювіогляціальні та алювіальні піщані відклади;

7 – дуже легкі з невеликою кількістю карбонатних конкрецій; 8 – важкі, загі-

псовані, карбонатні; 9 – моренні суглинки і глини; 10 – лесові породи, збага-

чені карбонатними включеннями; 11 – алювіальні утворення, збагачені галь-

кою; 12 – елювіально-делювіальні суглинки і глини, карбонатні і гіпсоносні;

13 – елювій корінних порід; 14 – елювіально-делювіальні відклади; 15 – алю-

віальні і еолові

піски; 16 – південна межа поширення морени; 17 – межи УЩ;

18 – уступи терас

Таблиця 77

Промислові запаси цегельно-черепичної сировини України (на

01.01.1998)

Кількість родовищ

Запаси на 01.01.98 Область

Всього

Розробля-

ється

Всього Розробля-

ється

Видобу-

ток, 1997

р.

Цегельно-черепична сировина, тис. м

АР Крим 11 6 36214 16029 73

345

Вінницька 161 76 134305 67090 158

Волинська 31 16 38830 19443 60

Дніпропетровська 53 16 169652 33248 183

Донецька 60 19 189841 51628 18

Житомирська 80 37 76101 34616 22

Закарпатська 80 40 79610 38867 108

Запорізька 45 18 117470 23171 17

Івано-Франківська 72 30 145357 87643 106

Київська 106 37 178830 61589 329

Кіровоградська 62 26 72081 35168 119

Луганська 45 7 87567 18483 74

Львівська 89 40 129179 55842 235

Миколаївська 46 18 56768 11360 0

Одеська 58 30 86735 52499 33

Полтавська 96 52 97544 46102 211

Рівненська 49 31 43472 37761 98

Сумська 94 55 92766 44528 107

Тернопільська 86 55 70572 49704 141

Харківська 104 48 109740 46132 53

Херсонська 19 9 36496 14079 15

Хмельницька 121 67 93691 31954 200

Черкаська 100 40 101211 31639 50

Чернігівська 98 59 89283 50200 94

Чернівецька 78 33 67563 17664 24

Всього 1844 865 2400878 971439 2528

Протягом коливання рівня моря в крейді, палеогені, міоцені в за-

мкнутих водоймах відбувався процес природного збагачення каоліну.

В опріснених лагунах навколо Донецького кряжу нагромаджувався

каоліновий матеріал, що надходив з УЩ, і гідрослюдисті осадки, що

утворювалися внаслідок руйнування метаморфізованих порід. У ре-

зультаті сформувались унікальні родовища біло- й темно-палених вог-

нетривких і тугоплавких глин, що спікаються у великому інтервалі

температур. У континентальних умовах замкнутого водного басейну в

палеоген-неогеновий час відкладалися вогнетривкі глини Кіровоград-

ської та Дніпропетровської областей, монтморилонітові глини боярсь-

кої світи в Черкаській та подільської світи в Тернопільській областях.

Палеогенове море збагатило відклади каоліном, про що свідчить уні-

кальне

Глухівське родовище в Сумській області. Верхня частина пол-

тавських відкладів представлена континентальними строкато-

барвними глинами – каолінітовими на УЩ і його схилах, монтморило-

нітовими – в ДДЗ. Більш молоді червоно-бурі глини містять значну

346

кількість карбонатів, а на півдні – гіпсу. У сарматських і тортонських

морських осадках переважає гідрослюдистий матеріал з Карпат.

Літологічні особливості четвертинних глин обумовлені віддаленістю від лі-

нії максимального поширення зледеніння, мають зональний характер: льо-

довикова зона – моренні й флювіогляціальні суглинки; прильодовикова зона

– леси; позальодовикова зона – делювіальні суглинки; зона Полісся – лесові

останці

та флювіогляціальні (післядніпровські) суглинки.

За віком глинисті утворення України поділяються на докайнозойські, па-

леогенові і четвертинні.

Докайнозойські глини з точки зору їх використання в цегельно-

черепичному виробництві вивчені недостатньо. Виняток становлять

хіба що нижньокрейдові глини Криму і палеозойські глини Донбасу.

В Донбасі частка глинистих порід в девоні складає 15–20 %, кар-

боні – від

8 до 40 %, пермі – від 5 до 42 %. У зоні вивітрювання (до

30 м від поверхні) аргіліти карбону разом з глинистими алевролітами

часто бувають перетвореними на пластичну глину з різноманітним

забарвленням: від світлої жовтувато-сірої до темно-сірої, рідше чер-

воної та бурої. Ця глина переважно легкоплавка, використовується

для виробництва будівельної цегли. Усього в регіоні

розвідано понад

30 родовищ цегельної сировини в аргілітах карбону, найбільшими з

яких є Авдіївське, Гродівське, Краматорське, Петрівське, Лисичансь-

ке, Матроське, Світланівське. Пермські аргіліти також є легкоплавки-

ми й застосовуються лише в цегельно-черепичному виробництві, осо-

бливо строкато-забарвлені пластичні глини зони вивітрювання; роз-

відано близько 20 родовищ: Красногорівське, Очеретинське, Проле-

тарське, Фенольнянське

тощо.

Палеогенові глини представлені мергелистими глинами київсько-

го надгоризонту, зеленими глинами харківського горизонту, строка-

тобарвними глинами полтавського надгоризонту.

Мергелисті глини київського надгоризонту відомі в літературі

під назвою "спондилової глини" або "київського мергелю", представ-

лені щільними високодисперсними глинистими породами зеленкува-

то-блакитного кольору, котрі інтенсивно реагують із соляною кисло-

тою через

високий вміст дисперсного карбонату кальцію. Вони по-

ширені в Чернігівській, Сумській, Полтавській, Харківській областях,

на сході Київської, в окремих районах Луганської, Вінницької, Рів-

ненської областей. Найбільш повні розрізи можна спостерігати в кру-

тому правому березі Дніпра від с. Старі Петрівці до міста Кременчу-

ка; іншим районом неглибокого залягання є північні частини

Харків-

ської та Луганської областей в басейні Сіверського Донця. Потужність

глин змінюється від 6 до 40 м, глибина залягання – від одного до со-

тень метрів. Вони залягають переважно на пісках бучацького горизо-

347

нту, інколи безпосередньо на кристалічних породах; перекриваються

глауконітовими пісками харківської світи, піщано-глинистими від-

кладами полтавської серії, пліоценовими червоно-бурими глинами та

четвертинними лесами.

У багатьох місцях України, особливо поблизу Києва, мергелиста

глина з давніх пір видобувалася для виробництва високоякісної буді-

вельної цегли жовтувато-зеленкуватого кольору, однак, її властивості

дозволяють значно

розширити сферу застосування. Вона може бути

використана для виробництва керамічних блоків, кольорової личку-

вальної цегли і плиток, кольорового скла і поливи, литих кам'яних ви-

робів, а також глино-вапняного та портландського цементів.

Глини київського надгоризонту поділяються на два горизонти: так

званий "наглинок" (1-8 м) – малокарбонатна мергелиста глина, котра

за хімічним

складом і фізичними властивостями наближається до су-

глинків; карбонатна глина (20–25 м) з 25–50 % CaCO

. За мінераль-

ним складом вони є полімінеральними утвореннями, що складаються

з кластичного матеріалу та дисперсної цементуючої речовини. Уламки

представлені зернами кварцу та лусочками серициту; багато непра-

вильних зерен глауконіту розміром 0,016 мм; менше хлоритизованого

біотиту й польових шпатів. Акцесорні та рудні мінерали: епідот-

цоїзит, рутил, гранат, турмалін, апатит, магнетит, пірит. Кальцит

міс-

титься у вигляді окремих кристалів та їх агрегатів, значна частина

кальциту заміщує рештки мікроорганізмів. У невеликій кількості тра-

пляється гіпс і гіпсові конкреції. Цемент складений глинистою речо-

виною з дрібними кристалами та агрегатами кальциту.

Цегла, яку випалюють з мергелистої глини, відзначається приєм-

ним зеленкувато-жовтим кольором, високою механічною міцністю,

достатньою

пористістю. Опір стисненню 100–150 кг на см

, водовби-

рання 18–25 %, тріщинуватість і деформації відсутні. Глина легкопла-

вка (1120–1180°С). Спікання відбувається близько до температури

плавлення, тому вона мало придатна як сировина для виробництва

черепиці й клінкеру.

Температура плавлення "наглинку" 1150–1250°С, температура спі-

кання 1100–1150°С. За певних умов його можна використовувати для

виробництва черепиці разом з бурою чи строкатою глиною.

Частіше

він йде на виробництво цегли спільно з мергелистою глиною як опіс-

нюючий додаток. Цегла при цьому виходить червоною, а для отри-

мання зеленкувато-жовтої цегли слід застосовувати чисту мергелисту

глину й проводити випалювання в слабко відновній атмосфері на ма-

лосірчаному паливі. Висококарбонатні відміни глини (СаО понад

20 %) малопридатні для виробництва

будівельної цегли, оскільки вона

виходить дуже пористою й неміцною.