Михайлин - Історія української журналістики XIX століття

Подождите немного. Документ загружается.

Михайли І.Л.

видання журналу й склав з себе обов'язки редактора, часопис не зник, а був

перебраний під провід Товариства імені Шевченка. У 1897 році видання

журналу було припинене, але насправді він і тоді не загинув, а був

трансформований ІІТШ в товстий журнал нового типу "Літературно-

науковнй вісник'. що розпочав свій вихід у 1898 році й історія якого вже

належить XX століттю.

Ом. Партацький відомий український мовознавець, історик та

педагог - у 1864 році закінчив філософський факультет Львівського

університету. У 1871-1895 роках працював професором (викладачем)

української мови в учительській сехіінарії у Львові. На час видання "Зорі"

він уже відзначився кількома важливими справами: він виступив автором

"Німецько-руського словаря" (1867) на 50 тисяч українських слів, склав ряд

підручників з української мови і літератури дія шкіл, у 1875-1879 роках

видавав засновану ним же "Газету школьну". Робота над цією газетою й

наштовхнула його на думку про видання загального часопису,

розрахованого на більшу кількість передплатників.

"Письмо літературно-наукове дтя руських родин'' - такий підзаголовок

дав Ом. Партацький своєму дітищу. Виходила "Зоря" 1 і 15 чиста кожного

місяця: річник складав 24 номера. Журнал хіав формат А 3. обсяг становив

16 сторінок. У часи матеріальної скрути (1884) його довеюся зменшити до

восьми сторінок. Видавався жу рнал етимологічним правописом.

Ом. Партацький був відомий передусім мовознавчими, етнографічними

та історичними працями, літературного ж таланту не мав: рівень його

світогляду, духовного розвитку був обмежений. Він надав журналові

консервативного рутенського духу: вів його без вогника, без пошу ку нового.

Про рівень редакторських здібностей Ом. Партацького свідчить той

факт, що він навіть не спромігся подати до першого чиста свого журналу

програмової редакційної статті. Натомість число від 1 січня 1880 року

відкривалося віршем Ілярія Грабовича "До "Зорі", де були такі рядки:

Скрізь буря стогне, вихор гуляє,

Хмара за хмаров ся мчить:

А з-поза хмари місяць витає

І ясна зірка горить.

Легко здогадатися, що даті поет розгорне поетичний паралелізм між

природними явищами і духовним пробудженнях: українського народу.

Так нині "Зорю" нову вітаєм.

Що в рідній сходить землі:

І тужну гадку до ней звертаєм.

В надії на красиш дні.

Нехай же "Зоря" руській родині

Пожиток, правду несе.

Тут розжене в лихій годині.

Рідним ся словом озве.

Поет закінчував вірш оптимістичним поглядом у майбутнє, яке

повинен просвітити новий часопис.

Історія української журналістики XIX століття

Но серце руське ще в груди бьс ся.

Та й дух ще вихрьі поборе

Прожене хмари... мати всміхне ся:

"Вітай, вітай, нова "Зоре"!

Цей декларативний вірш, виконаний поза межами мистецтва

версифікації, про що свідчать недотримання розміру, примітивні рими типу

"несе" - "озве". може правити за взірець поетичного відділу " Зорі" в перші

роки її існування. Тим часом саме Ом. Партацький "відкрив" І. Грабовича

ще на сторінках своєї "Газети школьної" (1879. № 18). де представляв

дебютанта такими словами: "З цілого серця витаєм (...) ново восходящу

звізду на нашім небосклоні і сердечно бажаєм, щоби в повнім блпск\

народові рускому просвічала . Прполпзно на такому ж художньому рівні

були виконані поетичні твори І. Гуиіалевича. В. Масляка, М. Маркова. Д.

Млакн та деяких інших авторів, що друкуватися в перші роки існування

часопису. Головним змістом їхніх поезій були абстрактні заклики до зорі

просвіти, а темами туга і смуток, любов і розлука. Бачимо серед авторів

не лише народовців, ате й москвофілів, що так само свідчить про

невиразність політичної й культурної орієнтації видавця.

Так само блідими за формою й невиразними за змістом творами була

представлена проза в "Зорі". Автори зосереджувалися переважно на

історичних сюжетах, опрацьову ючи їх у рутенсько-еентаментальному дусі.

Такими є повісті Є. Грушкевича "Марія, княжна руска" (1880. №№ 12-16).

історичне оповідання І. Шараневпча "Гатьпіка, княгиня Острозька" (1880.

№№ І-9. 14-23). Твори про су часне життя обиралися з життя галицького

хііщанства з ухилом у пригодницькі чн гумористичні сюжети, як-от:

оповідання "Заклята темниця" І. Грабовича (1880. №№ 18-19). О.

Торонського "Пригода старого жениха" (1881. № 8). К. Бобикевича

"Клопоти "скінченого" академіка" (1881. №№ 16-21).

Публіцистика "Зорі" пройнята в цей час відвертим моралізаторством,

у богістю зображаїьного дискурсу , що особливо виразно засвідчив твір "З

записок подорожніх" Михайла Полонинського (1881. №№ 4-7: 9-24).

Майже не було матеріалів з підросійської України. Журнат створював

вузький гурток авторів з кола Ом. Партацького, що відповідав йому за

рівнем знань і таланту. За перші два роки стало ясно, що журнат хилиться

до занепаду і при такому напрямкові редагування не протримається довго.

До честі Ом. Партацького слід віднести те. що як редактор він знайшов

вихід із сіггуації, що склалася, і виявився внутрішньо здібним до плюралізму

думок. Він уже в 1882 році розпочав Широкий передрук у "Зорі" в перекладі

творів зарубіжних літерату р. Так. Упродовж 1882 року були опубліковані по

вість М. Гоголя "О тім. як посварився Іван Іванович з Іваном Никпфоро-

вичем" (№№ 1-3). І. Тургенєва "Нещасна" (№№ 4-11). Л. фон Захер-Мазоха

"Княгиня Любохпірська" (№ 20). 6'. Гребінки "Пригода з солдатом" (№ 22).

Цнт. за пр.: Сніцарчук Л. Ілярій Грабович // Українська журналістика в іме

нах: Матеріали до енциклопедичного словника. - Львів. 1997. - Вип. IV. - С. 58.

401

Михайлин 1.Л.

Ом. Партацький зробив спробу залучити до участі в журнал ширше

коло гатнцькнх авторів. У же з першого числа 1882 року туг починає

друкуватися великий критичніш огляд "Закордонська Україна в 1881 році"

Василя Лукича. Здійснивши сумлінний облік усіх українських книжок, що

вийшли в Росії, він упродовж року (№№ 1-24. з перервами) друкував вірші

Михайта Старнцького з його книжки "Пісні і думи. З давнього зшитку",

що саме вийшла друком у Києві (1881).

Саме в 1882 році в Києві розпочав свій вихід журнал "Киевская

старина". Це відразу було помічено Корнплом Заклинським. що здійснював

кураторський нагляд над історичною тематикою, друкуючи в "Зорі" свої

аласні й постачаючп переклади історичних праць з України. Так. у 1882 році

він опублікував у часописі твори М. Костомарова "Гетьман Паато

Полуботок" (№№ 3-4). В. Антоновича "Судьба і значене Києва од року 1362

до 1569" (№№ 7-8) і "Київські війти пани Ходики" (№№ 11-12). Остання

праця В. Антонивоча була передруком з "Киевской старины".

Наприкінці року 27 вересня 1882 року "Зоря" оголосила конкурс на

кращий український літературний твір. А вже 1 жовтня Іван Франко, що

після закриття часопису "Світ" запшшвся без журналістської праці, засів за

написання на конкурс повісті "Захар Беркут". Незважаючи на те. що за

автором закріпилася слава людини небезпечної своїми радикальними

соціалістичними поглядами, йому була присуджена перша премія, а його

твір надрукований у "Зорі" (1883. №№ 7-15). Невідомо, кого Охі.

Партацький залучив до конкурсної комісії, але ці люди зуміли піднестися

над позалітературннхпі чинниками і гідно оцінити талант молодого І.

Франка. Більше того, надалі Ом. Партацький запросив свого нового

автора до тісного співробітництва, поступово передаючи йому чихіраз

ширші повноваження в редагуванні журналу .

У 1883-1884 роках І. Франко опублікував у "Зорі" під своїм ім'ям і

псевдонімом "Мнрон". крім повісті "Захар Беркут", численні оповіданім

"Мавка" (1883. № 21). "Поєдинок" (1883. № 22). "Віїьгеїьм Тедь" (1884. № 1).

"Schonschreiben" (1884. № 2), "Хлопська комісія" (1884. № 4-5). вірші "Нічні

думи" (1883. №№1:6: 16-17).). "Пісня і праця" (1883. № 15). '^гуеге memento"

(1884. № 8) літературно-критичні та публіцистичні праці "Жіноча неволя в

руських піснях народних" (1883. №№6-7: 9-10: 13-14; 15-16-17). "Конечність

реформи учення руської літерату ри по наших середніх школах" (1884. №№ 12

13). "Польське повстання в Галичині року 1846" (1884. №№ 1-19).

Епічні твори І. Франка вивели прозу "Зорі" на новий щабель, віл

предстаалення маргінальних явищ журнал перейшов до публікацій

головних творів української літератури, які міцно увійшли в її історію.

Хрестоматійним твором у цьому плані є повість "Захар Беркут" і як така

вона не потребує аналізу. Варто лише зазначити, що в контексті часопису

вона мала революційне значення, була прикладом неоромантичного

сприйняття історичної теми. І. Франко показав у ній дію питомих чинників

українського національного життя: вічового начала, патріотизму , єднання

народу під проводом старійшини перед лицем загрози поневолення. Не

402

Історія української журналістики XIX століття

шляхетська верхівка, а народ виявлявся та І. Франком творцем історії. Він

демонстрував великий сту пінь здатності до самоорганізації, вищі моральні

якості, ніж боярська верхівка, готова продати свою землю і своїх земляків

загарбникам. Енергійний сюжет, романтична любовна колізія, гострий

конфлікт були рисами, що забезпечити читабельність твору.

З оповідань варто відзначити класичний твір української дитячої

літератури - оповідання "Schönschreiben '. В його основі автобіографічні

враження. Автор блискуче відтворив антигуманну сутність австрійської

школи, знущання учителів над у чнями, жертвою якого стає й маленький

Мнрон (це був улюблений псевдонім І. Франка). Випадок зневажання

людської й національної гордості навічно закарбувався в душі хлопчика.

Заслуговує на увагу й ще один епічний твір, героєм якого виявився

Мнрон. Це оповідання "Поєдинок". І. Франко зовсім відійшов у ньому від

широко вживаного раніше натуралізму і перейшов до того, що принаймні

в пізніших часах естетична теорія скваліфікувала як експресіонізм: відверто

публіцистичне, символічне вираження авторської концепції. Герой цього

оповідання бере у часть у війні на боці тої сили, яку він вважає пануванням

несправедливості. Відірвавшись від товаришів у запалі атаки, він опинився

наСамоті на полі бою і зустрів привида. Це він сам. Прнвіщ заявив йому, що

Мирон насправді той порядок, що його захищає сам у війську, вважає

пануванням підтоти над чеснотою, а свої діла - служінням тиранії, а

боротьбу - кривавим злочином. Щоб покласти край двійництву, герой

стріляє в привида. але вони обидва падають мертві. Для І. Франка тема

двійництва бу ла такою істотною, що до її більш глибокого філософського

опрацювання він поверну вся в поемі "Похорон" (1899).

Серед поетичних творів відзначається вірш "Vivere memento",

сповнений життєвого оптимізму, енергії. У збірці "З вершин і низин" (1887,

1893) І. Франко завершив ним цикл "Веснянки". Латинське гасло, що

перекладалося по-українськи "Пам'ятай, що живеш!", втілювалося в

коротких хореїчних рядках, що передавати життєствердний настрій вірша:

Люди, люди! Я ваш брат.

Я для вас раї жити.

Серця свого кров'ю рад

Ваше горе змити.

А що кров не зможе змить.

Спалімо огнем то!

Лиш боротись значить жить...

Vivere memento!

Збагачували жу рнал літерату рно-критичні, публіцистичні та історичні

праці І. Франка. Стаття "Жіноча неволя в руських піснях народних"

писалася 10-20 травня 1882 року, тобто ще у "світівський" період життя

автора і призначалася для публікації в журналі "Світ". На ній відчутніш

тиск соціалістичних ідей. І. Франко шукав у фольклорі відображення того,

чого немає в українському народному житті: родинних утисків жінки,

придушення її вільного вибору тощо. У багатющій українській пісенній

Михайли І.Л.

творчості він. (рештою, зміг знайти й описи ситуацій жіночої неволі, але

змушений був зробіпи висновок у дусі соціатістичної ідеології: народна

морать не містить у собі підстав дія жіночої неволі. її викликає тиск

поганих обставин економічних. Наступний аналіз "Пісні про шапдаря"

історики літератури вважають першопоштовхом до створення

драматургічного шедевру І. Франка - драми "Украдене щастя" (1893).

У статті "Конечність реформи учення руської літератури по наших

середніх школах" І. Франко протестував проти схоластики у викладанні

української літератури, переобтяженості, а то й засміченості програм і

читанок творами стародавніми, які важко зрозу міти су часній дитині, а ще

важче - відшукати відгук у дитячому серці. Натомість він пропонував

зосередити вивчення літератури на опануванні цікавими і живими

фольклорними творами, та широко представити нову літературу в особі 'Г.

Шевченка. Марка Вовчка. Г. Квітки. І. Нечуя-Левицького, який уже на той

час дав свої класичні повісті "Микола Джеря" і "Капдашева сім'я".

Історична праця "Польське повстання в Гатчині року 1846" на

широкій документальній основі викладаю трагедію польської "рухавки",

яка засвідчила остаточний проват ідеї відродження історичної Польщі.

Ворогами повстанців виявилися самі польські та українські селяни, які

заарештували повстанців і або самі їх побили, або віддати в руки

австрійської влади. І. Франко втлумачив історичні події як свідчення

остаточного зруйнування зв'язку шляхтн з своїм народом, відсутносгі

народного джерела підтримки позбаатених грунту ідеологічних побудов.

Від художніх творів і публіцистики І. Франка віяло свіжістю і

відчуттям непересічного татангу. До "Зорі" потяглися інші автори і з

Гатчини й України, яких залучав І. Франко до участі в часописі. У 1884

році тут друкуватися оповідання "Пігмаліон" (№ 22-24) Олени Пчілкп та її

вірш "Прощання ' (№ 15). Поезіями "Конвалія" (№ 22) і "Сафо" (№ 23)

дебютуваїа Леся Українка. У "Зорю" прийшов Борне Грінченко,

надрукувавши тут під псевдонімом Васть Чаііченко оповідання "Чудова

дівчина" (№ 16). та добірки віршів (№№ 4: 20) і під іншим псевдонімом /в.

Перекотиполе у ч. 21 ще одну добірку віршів. Розгорнув співробітництво з

журналом О. Коннськпй. надрукувавши під криптонімом О. Я. К.

оповідання "Порвані стру ни" (№№ 6-11). "Музика Паато Дортус" (№№ 18

19). цикл віршів під псевдонімом Перебендя (№№ 3: 13: 14) та під атасним

ім'ям - публіцистичні нариси "Жіноча освіта на Україні" (№ 3-4) і

"Женщннн-професорн на у ніверситеті в Болоньї" (№№ 20-23).

Під впливом І. Франка розширилося коло авторів "Зорі" з Гатчини,

які маш вищий ступінь таланту, ніж масляки й шараневичі. Оповідання

"Задля кусника хліба" (№№ 20-22) подала в журналі Наталя Кобринська.

добірки віршів надрукували Юлія Шнайдер (№№ 1-18, з перервами) і

Клнменшна Попович (№№6: 12: 13: 17).

За короткий час обличчя жу рналу цілком змінилося. Ом. Партнцькнй

чи то просто втомившись від редакторської діяльності, чи побачивши, що

І. Франко робіпь це набагато краще за нього, вирішив від Нового 1885

1ЛІ

Історія української журналістики XIX століття

року передати часопис йому. Цей намір призвів до того, що І. Франко

опинився під ударами двох політичних сіп.

З одного боку. Михайло Драгоманов вимагав реформування "Зорі",

розширення представництва в ній громадівських (соціалістичних) ідей,

переведення часопису на фонетичній! правопис, відмови від псевдонімів і

підписування текстів своїми іменами та ін. Тимчасом суспільні обставини в

Галичині складалися так. що ці прості вимоги виконати було неможливо.

У листі до М. Драгоманова від 21 жовтня 1884 року І. Франко писав

про те. що галицька публіка звикла до етимологічного правопису і

часописів, які віщаються фонетикою, не читає. "Головно задля правопнсі, -

запевняв І. Франко. - упав "Світ", як упала в Галичині "Правда". (...)

Чльтернатива тут иредстаатяється така: або зачати видаватися фонетикою

і згори засудитися на 100 пренумерантів, т. є. засудити ціле діло на невдачу,

або зробити формальну уступку щодо правописі. і старатись освічувати

людей у ділах, далеко важніших від правописі'

081

. Не міг пристати І.

Франко й на вимогу М. Драгоманова подавати всі матеріали під

справжніми прізвищами авторів. Найважливіше зараз не втратити журнат.

"не друкувати нічого такого, ради чого цензура забороніпа б "Зорю", -

писав він. - Ви розумієте, яка б то була велика моральна шкода дтя України,

коли б "Зорю" забороніпа цензура. При теперішнім тяжкому стані доволі,

щоб стояло під "Отче наш" ім'я Драгоманова. а певне, що "Зорі" не

пустять"

282

.1. Франко не погоджувався з вимогами М. Драгоманова. той не

хотів нічого слухати і соромив його за компромісну позицію.

З другого боку, керівництво народовського Товариства імені

Шевченка перелякаюся від можливості втрати свого важливого органу і

перетворення його на рупор радикалізму . Маючи Ом. Партацького за

свого члена, воно і його приватний журнал числіио своїм, тим паче, що

друкувався він у друкарні Товариства. Саме в грудні 1884 року в "Киуегі

Lwowskim" була опублікована відома М. Павлика "Москвофільство і

українофільство між українським народом у Галичині", де зневажливо

йшлося про народовських діячів, а натомість підносився І. Франко. "Так

зараз піднявся між старшими українофілами страшенний крик, писав І.

Франко 13 грудня 1884 року в листі до О. Коннського. - звісно, не на

Паатнка самого, але на "них", на соціалістів чи що. "От глядіть, як "воші"

пишуть тепер уже! - говорилось у кружках. - А що ж вони будуть писати,

коли дістануть "Зорю" в свої руки!""

Почалися наради виділу (прааління) Товариства імені Шевченка, де

засідали Д. Гладіпович. Мих. Подоликський. Ю. Романчук, С.

Громннцькнй. Ю. Медведський і Т. Барановськпй. Користуючись тим. що

281

Франко І. Я. До М. П. Драгоманова. 21 жовтня 1884 р. // Франко І. Я. Зібр.

творів: У 50 т. - К.. 1886. - Т. 48. - С. 485.

Там само. - С. 486.

285

Франко І. Я. До О. Я. Коннського 13 грудня 1884 р. // Франко І. Я. Зібр.

творів: У 50 т. - К.. 1986. - Т. 48. - С. 498.

Ом. Парлщышй мав перед дру карнею Товариства 200 зл. р. боргу ще за

видання попереднього журналу "Дзеркало", ного схилили прийняти

пропозицію про передачу "Зорі" Товариству зі скасуванням боргу. Ом.

Партацький погодився, виторгувавши собі право ще рік залишатися

редактором і мати серед співробітників І. Франка. Так "Зоря" з січня 1885

року стала власністю Товариства імені Шевченка. До редакційного комітету

увійшли: Ом. Партацький (як відповідальний редактор). Мах.

Подолинськнй. Г. Цеглннськнй. Ю. Целевич. О. Кантівський, С.

Громницький і І. Франко. Проте, довідавшись про таке рішення, що було

прийняте без нього і образіпо його. І. Франко заявив, що ні до редакційного

комітету не увійде, ні жодного рядка до "Зорі" більше не напише.

Щоправда, обіцянки своєї не дотримав і з часом все ж друку вася в журналі.

1885 рік засвідчив повернення "Зорі" до первісного рутенства перших

двох років її існування. Часопис знову наповнився поезіями В. Масляка.

оповіданнями Г. Цеглпнського. Згодом (1886. № 1) у рубриці "Дрібні вісті

з літератури й науки" журнал повідомив, що В. Масляк "довголітній

співробітник "Зорі" прнготовує до друку і видасть небавом збірне видане

своїх творів поетичних, котрі пояаляли ся в нашой часописи, в "Ділі", або

досі ще не були дру ковані. Перший томик поезій п. Масляка. в об'ємі 10-12

аркушів, коштує в дорозі предалаты 1 зр."

;

Рівень же "творів поетичних" "довголітнього співробітника "Зорі" В.

Масляка можна продемонструвати, навівши першу строфу його вірша

"Благослови Боже!" з № 7 1886 року, де знаходимо:

Благослови Боже весь люд мій единый

Вкраїну широку мою.

Вкраїну далеку, вдовицю бездольну.

Сирітську Русь Неньку святу !

Порожність змісту втілена в такій же бездарній формі, цілковите не

вхйння піднятися над школярським рівнем. - такі риси відзначали всі вірші

цього "поета", частого гостя на сторінках "Зорі".

У 1885 році від 1 до 24 чиста друкувалася документальна повість Мих.

Подолинського "З подорожей по Італії". що складалася з нудних описів і

була позбавлена свіжих спостережень і глибоких думок. Ом. Калнтовськпй

друкував велику історичну розвідку "Киево-Могалянська колегія в дру гій

половині ХУП-го віку" (№№ 1-7). де представив портрети професорів цього

навчального закладу. Працю "Прохід козаків через Покутє до Молдавії в

р. 1739" вмістив Ю. Целевич (№№ 3-6). а Ю. Медвецький працю '"О

скаменелостях" (№ 7-10). Це були матеріали, розраховані на спеціалістів,

але аж ніяк не на широку публіку . Авторитет журналу падав, кількість

передалатників скорочу валася.

Деі раду вав відділ критики, де під заголовком "Літературна хроніка"

друкувалася велика рецензія В. Коцовського на "Литературный Сборник,

издаваемый галицко-русской Матицей" (№№ 11-16). Ні предмет

висвітлення, ні його оцінка не були наближені до сучасних потреб

українського народу. З етнографічних творів найвизначнішою була праця

АГЧІ

Михайин 1.Л.

Історія української журналістики XIX століття

Левка Маячпнця "Про шлюб на Русі-Україні в ХУІ-ХУП сто л етю" (№№ 13

18). А іе її ці матеріали не мої ли привернули увагу пу бліки до часопису

Ом. Партпцькшї знову звернувся до. І. Франка. У ч 18 1885 року

з'явитися в "Зорі" перекладений І. Франком вірні-Я. Врхліцького "Дрімаючий

монах" ла в рубриці "Літературна хроніка" рецензія на альманах "Нива"

(Одеса. 1885). З цих творів розпочався новий етап співробітництва І. Франка

із "Зорею", доволі плідний як для часопису, так і для поета.

Його стосунки з М. Драгомановим раз у раз напружувалися саме через

"Зорю". У 1885 ропі І. Франко надрукував тут надісланий йому ще раніше

лист І. Тургенева від 21 березня 1876 року з нагоди отримання від М

Драгоманова книжки повістей Ю. Федьковича (№ 21). І. Тургенев не лише

дякував за увагу, але й висловився з симпатією про українську літературу .

"Заранее чу вствую, писав він. - что тут только и бьет ключ живой воды".

Під криптонімом М. Д. був надрукований і коментар публікатора з

роз'ясненням ситу ації наведеного вислоалювання.

Здавалося б. що в тому лихого? Але М. Драгоманов запротестував проти

використання свого імені в "Зорі", яку вважав не гідною дія появи своїх

хіногоцінннх творів. Він написав у редакцію листа з протестом. І. Франко

перехопив цей лист і якийсь час приховував його від Охі. Партицького. І

тільки наступного (1886) року, коли редагування перебрав на себе Ом.

Калігговський. у № 2 була вміщена замітка віл "Редакції "Зорі": "В ч. 21 "Зорі"

з хпшувшого року поміщений був лист Туріенєва до п. М. Драгоманова враз

из поміткою до сего листу Ви Адресата. Лист сей і примітка передані бу ли до

напечатаня в іншої) нашой часописи, н дія того п. М. Д. в письмі до редакції

"Зорі" протестує против оголошення того листу враз з его заметкою в "Зорі"

з хшнувшого року , що ми на виразне его жадане констатуємо".

Годі й говорити, що така поведінка М. Драгоманова погано

впису валася в галицькі реалії, тільки соромила І. Франка і виславляла в

негативному світлі. Почасгн сам М. Драгоманов зрозумів недоцільність

таких учинків і згодом змінив позицію, перейшовши від нетерпимості іі

заперечення до співробітництва із "Зорею", зрозумівши, що іншої трибуни

для розмови з пу блікою тут просто немає.

У' кінці 1885 і впродовж 1886 року І. Франко друкує в "Зорі"

оповідання "Довбанюк" (1886. № 7). прозові переклади оповідання Марка

Твена "_Як то я видавав рільничу газету?" (1885. № 24). казок "Ліс" (1886. №

8) М. Ьйорнстьєрне Бйорнсона та "Премудрий в'юн" (1886. № 15-16) Н.

Садпікова-Щеріна. поетичні переклади віршів В. Гюго. Г. Гайне. Гв. Чеха.

Але найбільша частина праці І. Франка для "Зорі" була робота

журналіста. а не письменника. -Як історик літератури він опублікував тут

біографічні довідки про А. Свидницького. С. ІПеховпча. Б. Залеського. О.

Бодянського. Ю. Федьковича. Т. Шевченка. -Як літературний критик він

виступив з розглядом ".Альманаха жіночого". "Буковинського альманаху ".

"Календаря "Просвіти" на рік 1887". з повідомленнями про українські

матеріали в польських, російських та німецьких жу рналах. Як історик І

Франко написав для "Зорі" праці "Ювілей 300-літньої річниці Ставропігії".

407

"До історії руської церкви з XVIII віку", "Пісня про знесення панщини",

"Причинок до історії 1848 року". Були предстаатені матеріали І. Франка в

розділах філософських і політичних матеріалів, у розділі етнографічному.

Через І. Франка до часопису надходило багато матеріалів. Так.

упродовж 1886 року в "Зорі" друкувався видатний твір української

літератури - роман А. Свидницького "Люборацькі" (№№ 1 -22). Родинна

хроніка, написана ще для "Основи", не встигла з'явігтися в ній своєчасно.

Публікація роману стала видатним учинком І. Франка. Глибоко

психологічний твір А. Свидницького був присвячений проблемам

денаціоналізації української родини у польському середовищі, зображав

руїну й спустошення в людських душах, до яких доводила людину втрата

зв'язку з питомим національним ґрунтом.

V журналі "Зоря" продовжували співробітничати Олена Пчілка. давши

твори "Чад: святочне оповідання" (№ 3-5) та повість "Світло добра і любові"

(№№ 13-14-17). вірш "Пророк" (№ 2). Подавав твори під різноманітними

псевдонімами О. Кониський: оповідання "Отак були вскочили" (№№ 18-19).

вірш "Проповідь на горі" (№ 22). Величезним здобутком журналу стала

публікація перекладу Петра Ніщішського п'ятої пісні з Гомерової "Одіссеї"

під назвою "Одіссеєві плавники" (№ 21), а так само публікація невідомих

співомовок зі спадщини Ст. Руданьского, що подавалися цілий рік.

Дебютував у журналі Володимир Самійленко. опублікувавши тут під

псевдонімом В. Сивенький свої переспіви й оригінальні вірші.

Розпочав друкування в "Зорі" своєї епохальної праці "Коротка історія

литературы ^рускои" Ом. Огоновський. подачі якої з'яалялися в журналі

щономера. Його твір, що у книжковому варіанті побачив світ у 1889-1894

роках у чотирьої томах і шести книгах був першою історією української

літератури, що була написана українською мовою. В українській

літерату рній історіографії вислоалювалося багато претензій до цієї праці.

Написана на ґрунті філософії позитивізму, вона являла собою взірець

галицького причинкарства: автор зібрав великий фактичний матеріал, але

не пропонував його аналізу, віивився цілковито нездібним де творення

речей концептуатьних.

Проте на всі явища духовної праці слід дивитися історично. Для свого

часу, зокрема й у роки першодруку розділів "Історії" в "Зорі", це було

потрібне й величне наукове надбання. V ньому вперше був представлений

розвиток української літератури від зародження до новітніх явищ, зібрані

біографічні відомості про усіх визначніших українських письменників,

подано бібліографію української літератури, описано зміст творів. До

цього опису критиками висувалися найбільш істотні претензії. Часто Ом.

Огоновський вдавався до бу квального переказу сюжетів, усу ваючись від їх

літературознавчого аналізу. І все ж у некролозі "Професор Омелян

Огоновський" (1894) І. Франко, висловивши багато справедливих

претензій, прагнучи сумарної оцінки, назвав "Історію" "фундаментальним

ділом покійника", "котре помимо всіх його недостач довго ще лишиться

найвнднкшім пам'ятником його невтомної і совісної праці, а для вчених-

Михайлин 1.Л.

408

Історія української журналістики XIX століття

спеціалістів буде багатим магазином відомостей про нашу літературу,

особливо новішу"*

і інших видатніших праць слід відзначити велику розвідку В.

Коцовського "Маркіян Шашкевпч і захйткн до історії народного

відродження русинів в Галичині" (№№ 1-15-16) та його "Причинки до

галицько-руської бібліографії перед 1848 роком" (№№ 13-14-17). Відділ

літературної критики підсилювали огляди Бориса Грінченка. що під

псевдонімом Б. Ві.іьхівський публікував гут цикл статей "Нові книжки

українські" (№№ 17. 22. 24). і Михайла Комарова (Комара) з Одеси, що

подавав цикл "Короткий огляд українських книжок за 1885 рік",

представивши протягом року одинадцять рецензій.

За кінець 1885 і 1886 рік (час співробітництва в жу рналі І. Франка) жур

нал якісно зхіінився. здобу вши нове обличчя. Виробилася структура номера.

Кожне число відкривала пу блікація прозової літерату рної новинки. Це могла

бути подача оповідання чи нарису (оригінального чи перекладеного)

су часного Письменника. Далі подавалися архівні матеріали: співомовки Ст.

Руданського. розділи з роману "Люборацькі" А. Свидницького. ГІоліхі

вміщуватися вірші сучасних поетів. Якщо тексти були невеликі, то вони

розкидалися .між розділами. Далі друкувалися подачі з "Короткої історії

літератури ру ської" Охі. Огоновського, потім якийсь із творів В. Коцовського

з іст орії літерату ри. Наступний розділ складала літерату рна критика, де йшли

рецензії й огляди Б. Вільхівського або М. Комара. У кінці подавалися "Дрібні

вісті з літератури й науки", листування редакції з читачами, оголошення.

Провід Товариства імені Шевченка призначив у 1886 році редагу вати

"Зорю" Омеляна Кантівського (1855-1924). У продовж року він надруку вав

тут кілька невеликих статей з історії. За своє життя він написав шкільний

підручник з географії, був директором у країнської гімназії в Тернополі (1900

1907). На обширах його життя редагування ним "Зорі" у 1886 році виглядає

справою випадковою. Це не дозволяє приписати йому реформу жу рналу.

Насправді її здійснення пов'язане з діяльністю І. Франка, який з

вересня 1885 року і до кінця 1886 року був його робочим редактором.

Листування І. Франка в цьому році наповнене клопотами про "Зорю",

випрохуванням хіатеріалів для неї вії О. Коннського. Олени Пчілки.

Бориса Познанського. М. Комарова (Комара). Б. Грінченка та ін. Так як

Ом. Партацький переклав на свого молодого співробітника редакторську

працю в 1884 році, так Охі. Кантівський вдався до цього в 1886 році. Але

цілковита несамостінніфсть. постійна залежність від рішення

відповідального редактора і проводу Товариства імені Шевченка,

загроженість. що вони зніхіуть з чергового числа підготовлений до друку

матеріал, не давала спокою І. Франкові. Раз у раз він сповіщав авторам, що

їх твори відхилені головним редактором. О.м. Калитовськпй. наприклад, не

прийняв до друку вірш Олени Пчілки "Орел" та її поему "Юдіта".

234

Франко 1. Я. Професор Омелян Огоновський II Франко І.Я. Зібр. творів: У

50 і - К.. 1986. Т. 43 - С . 371 - 372.

409