Михайлин - Історія української журналістики XIX століття
Подождите немного. Документ загружается.
Вихід І. Франка si складу співробітників "Діда" та вдав удару по
українському виданню, хоча й не зміг зупинити його розвитку. Навколо
газети продовжують згромаджуватися провідні українські сіни. 1885 року
іуд друкується передрукована з "Киевской старины" велика розвідка
Польсько-руські взаємини XVII віку в сучасній польській призмі" В
Антонович (21. 05-13. 06). Поштовхом до написання праці послужив роман
І . ( енкевнча "Воі нем і мечем". У країнський нау ковець вступив з польським
письменником у дискусію. На підставі численних документів він довів, що
козаки були оборонцями південних кордонів Польщі, приносили перемоіу
польському війську тоді, коли висту пали його союзниками, але піднімалися
на захист національної ідентичності, як тільки поляки намагалися
потоптати козацькі вольності і принизити національну гідність у країнців.
Газета приділяла увагу проблемам етногенезу, націософії.
лкщіваючись. що сформована на реалістичних засадах історична свідомість
стане запору ку ю сучасного піднесення національного духу українців. 1886
ріжу тут опублікував велику працю "Русини під взглядом етнографічним,
язиковим, історичним і літературним" О. Огоновськнй (15. 02-22. 03).
13 грудня 1886 року у газеті бу ла опу блікована прої рамна заява "Від
редакції", у якій проголошувався курс поглибленого впливу на маси "ог
Сяну і Карпат аж поза Дніпро". "Діло" вже відчувало себе найбільшим
українським часописом. 1887 рік пройшов під знаком нагромадження сил.
а вже в наступному 1888 році "Діло" стало першою українською щоденною
газел ою. Розпочався новий період в йог о історії.
Перетворення газети на щоденник спричинилося й до змістовних
трансформацій в інформаційній діяльності. Більшу питому вагу зайняли від
цього часу інформаційні жанри, розширилися рубрики "Телеграми "Діла".
"Перегляд політичний". "Дописи з провінції". "Вісті з України",
друкувалися репортажі із сесій парламенту, крайового сейму, судових
засідань, зборів громадських організацій, партій та наукових товариств.
Завдяки щоденному виходові газети зросла оперативність повідомлень,
газела здобула можливість провадити справжні інформаційні кампанії,
тобто відсл ежу вати певні події в часі. Поруч із жанром репорлажу на чільне
місце висунувся жанр звіту. Поважну роль відігравала хроніка.
Так. у 1888 році іазета подала звіт Загальні збори "Народної Ради"
(22-29. 01). на яких було заманіфестоване це політичне товариство і
прийнята "Народна програма Русинів Галицьких". "Діло" відстежувало
матеріали су дових засідань, що мали політичний підтекст і зачіпати права
й інтереси у країнців. Хроніка "З су дової залп" (11-15. 06 1893) розповідала
про процес над художниками К. Устпяновнчем і С. Томасевпчем. що були
звинувачені в підбу рюванні людей проти існуючого політичного режиму. їх
"злочин" полягав у тому , що в розписі церкви села Бутин в зображенні
пекла у відповідності з народною традицією у казанах кипіла польська
шляхта і ксьондзи, а дрова носили у країнські селяни.
Зразком хроніки є цикл "Листи з виставки" (13-30. 07; 1-25. 08 1894). у
якому опису валося крайова виставка, що мата продемонстру вати історичне
Михайли» І.Л.
Історія української журналістики XIX століття
минуле й сучасне життя Галичини. Описуючи діяльність виставки, де
щодень відбувалися якісь події. "Діло" покатувало павільйон руських
товариств, українські матеріали в етнографічному відділі. але н шкодувало
водночас, що гідного иредстаалення українці на виставці не здобули.
"Діло" завжди брало активну участь у виборчих кампаніях, проводячи
широку агітацію за українських кандидатів в посли і висвітлюючи хщ
виборів. Особливої гостроти ситуація набула в 1897 році, коли українські
селяни села Чернів рішуче виступили проти цинічної фальсифікації
наслідків голосування. Газета в цеп час відкрила рубрику " І руху
виборчого", у якій містила репортажі: "Криваві вибори в Черневі" (17. 02).
"Ситуація стає поважна" (17. 02) га відозви: "Відозва до всіх виборців, а
особливо селян та міщан" (19. 02). "Пересторога до наших виборців" (25.
02). "Відозва" (1-4. 03). Незважаючи на активність українців, жаданих
результа і ів вони не домоглися. І Іавіть Ю. Романчук цього разу не пройшов
до парламенту. У статті "Для нас Русинів кампанія виборча уже
скінчилася" (6. 03) газета розповіла, що перемогу поляків знову
забезпечили військо та жандармерія, вибори проходаш "з проливом крові,
з сотнями ув'язнених, з грубим тероризмом, з воніюючпмп надужитгямн та
з крайньою деморалізацією".
Через кілька місяців розпочалися судові процеси над селянами, що
протестували проти політичної дискримінації під час виборів "Діло"
розпочато інформаційну кампанію по висвітленню цих иропесів у
репортажах із судових засідань: "Про криваві вибори в Чернаві" (7-21. об
1897) і "Процес проти 82" (10-21. 06 1897).
Таким чином, перетворення на щоденник дозволило іазеті розншріп п
інформаційні функції, більш глибоко відображати су часність, втру чатися в
щоденні справи, вимагати від урядових структу р реакції на свої виступи.
Посилення інформаційної діяльності не призвело, однак, до
послаблення публіцистичності, функції формування громадської думки.
Більше того, зростання періодичності дато змогу друкувати більші за
обсягом публіцистичні праці, вптив яких на суспільну свідомість був
істотним і поважним. Важливу роль газета відводила формуванню
історичної свідомості, вбачаючи у ній фундамент політичного світогляду.
Важливе місце займала в часописі історична публіцистика Ом.
1 Іартицького. зокрема його статті Гуни предки Русинів" (11-17. 05 1890).
"Де була європейська правотчипа Слов'ян?" (6-22. 06 1891). "Галичина й
Поділля в II віці по Хрпсті" (18-30. 11: 4-9. 12 1891). "Германські вптиви на
наш народ в III й IV віці по Хрпсті (22-30. 06 1892). "До історії перших
Рюрнковичів" (21-27. 01 1893). "Звідки пішла назва "Бойки"? (14. 15. 11
1894). "До розправи о "Бойках" (23. 11 1894).
І Іроїрамовою для "Діла" в першій частині другого періоду стата диску
сія з О. Пипіним. який у журнаті "Вестник Европы" (1890. № 9) подав нега
тивну рецензію на другий том праці Охі. Огоновського "Історія літерату ри
руської". Рецензія сгаїа фактом і галицького культурного життя, оскільки
була передрукована москвофільською газетою Червоная Русь" з купюрами.
чаї
Михаи І.Л.
що посіпаю її негативний зміст. Знаменитий автор "Истории славянских
литератур'' на цен раз буъ уведеш пі в оману заголовком книжки, не помітив,
що слово "руської" написане з одні їм "с" у значенні украінськог'. Він паї юсів
на Ом. Огоновського. звинувапівши його в науковій несумлінності. Мовляв,
він частину хоче вщати за ціле, хатню писемність дія домашного вжитку
прагне увести в коло світових літератур і створіпи її історію. За О. І Іигіішім.
Ом. Огоновський написав історію неіснуючої літерату ри.
Р ікція "Діла" не забарилася. Спочатку сам Ом. Огоновський вмістив
тут працю "Моєму критикові: Відповідь А. Пипіну на йогу статтю "Особая
история русской литературы" (24-30. 11: 1. 12 1890). Він розбив
аргументацію А. Пнпіна цитатами з його власних наукових праць. В
"Історії слов'янських літератур" він сам визнавав і право кожного народу
на літературний розвиток, і існу вання у країнської літератури. А тепер, коли
ця література зросла настільки, що знадобилася її багаготомова історія, то
він заперечу є її наявність.
Особливо глибоко викрив наукову безгрунтовність О. ГІнпіна І.
Нечуй-Левнцький у праці "Українство на літературних позвах з
Московщиною", яка під псевдонімом "І. Баштовий" тридцять один номер
поспіль (20. 03-29. 04 1891) друку валася в газегі " Діло".
О. Пипін проповідує зліптя літератур, не визнає право української
літератури на вільний розвилок: тихі самим він підтримує російський
цварпзм і солідаризується з ним. відзначив І. Нечуй. Російський учений
дивується, чому це Львів слав центром творення української літератури.
Аде ж це сам царизм винен у тому, відповідає критик. Росія виперла центр
у країнського культурного руху за кордон, не давши стати ним ні Києву, ні
Харкову , ні Одесі. І. Нечуй вперше вказав на економічну вигоду для росіян
знищення українського слова. М. Некрасов нажив з редагування
"Современника" міліон. Але ж цей жу рнал передплачувався, здебільшого, в
українських губерніях, бо природа не визнає ваку уму ; на місце знищеного
свого запровадилося чуже слово.
Найважливіша ідея, яку розвинув І. Нечуй, сперта на ідеологію М.
Костомарова й І. Тена. Народ і його мова не є випадковими явищами. Вони
народжені землею, яку займає народ. Українців не можна асимілювати, бо
сама земля українська родить у країнців. Під цим кутом зору марними й
приреченими на поразку виглядають усі зусилля знищити українців,
оголосити, що їх немає.
1 ще одна програмова думка, висловлена І. Нечуєм. пасувала до
програми у країнського часопису . Бездержавність українського народу не є
перешкодою для створення ним своєї літератури і культури. У світі багато
народів, що перебу вають у такому ж політичному становищі: поляки, чехи,
серби. Але вони мають свої літерату ри. Маємо й матимемо її й ми. заявив
І. Нечуй. Уже в Галичині створені умови значно кращі, ніж у Росії, для
розвитку української духовності.
І Іраця І. Нечуя вщент зруйнувала концепцію О. ІІппіна. неспростовно
довела штучність і неприродність ідеї вигаданого провінціалізму й
але
Історія української журналістики XIX століття
відсталості української літератури. О. Пнпін мовчав і не відповідав
опонентам. А дискусія, так необачно розпочата ним. не закінчилася в
У країні, а призвела до посилення роботи українского духу над
виробленням ідеології української державності, яка мусить слідувати за
культурним відродженням народу
2
.
Поруч з розвитком програмової публіцистики газета пильно стежила
за сучасним політичним життям. Жодна істотна подія не пройшла повз
увагу її новннкарів. "Діло" висвітлило створення у Львові 5 жовтня 1890
року Русько-Української радикальної партії (РУРП), опублікувавши 6
жовтня її програму, підписану С. Даниловичем. Є. Левицькнм, М.
Паатпком, І. Франком, Р. Лросевичем. Програма ставила завдання зміну
способу виробництва на засадах наукового соціалізму, колективної
організації праці й колективної власності на засоби виробництва. У статті
"Про програму радикалів" (8. 10 1890) газета висловила свою позицію
щодо неї, зокрема наголосила на приорітетності для українців національної
ідеї', на неможливості застосувати до галицької дійсності теорій, що
виросли на європейському грунті. А в підсумковій статті "Наша ситуація"
(З, 5. 6, 24. 12 1890). що завершала рік. "Діло" відкрито закликало читачів
"не йти за ложннми пророками".
Так само старанно часопис висвітлив і проголошення "Нової ери",
опублікувавши 15 лиспотада на першій сторінці виступ Ю. Романчука в
крайовиму сеймі з викладом її засад. "Діло" стежило за розвитком подій у
статтях "Послідні події в галицькім соймі і в руськім клубі" (19. 11), "Руські
посли соймові у клубі і в соймі" (20. 11). які полягали в тому, що позиція
лідера дістала схвалення у виступах інших послів. *У передовій статті
"Програма Романчука" (23. 11) "Діло" заявило про свою підтримку акції і
закликаю до цього своїх читачів. Після цього газета надрукувала добірку
листів, які стали надходити до газети "Письма признання послові
Романчукові і його товаришам-одномишленникам" (23. 11; 4, 5, 13. 12
1890). Симпатична теорія наштовхнулася, однак, на опір поляків при
запровадженні в практику. Відстежуючи події в крайовому сеймі, газета
вчасно сповістила й про провал політики "Нової ери" і відмову від неї
провідних українських діячів.
"Діло" широко висвітлило й зародження нового політичного
об'єднання Української національно-демократичної партії на з'їзді і грудні
1899 року, де була вироблена нова спільна платформа для Народної Ради і
правого крила РУРП. До обраного на з'їзді Народного комітету увійшли
Ю. Романчук. О. Борковсышй, В. Нагорний, Е. Озаркевич, І. Белей, О.
Стефанович. О. Темницький, М. Грушевський, Е. Левицький, К.
Левицький. В. Охримович, Д. Савчак, І. Франко, про що газета повідомила
в редакційній статті "Народний з'їзд" (15. 12 1899).
" Дпв. Докладніше про цю дискусію у пр.: Мнханлнн Ігор. Навколо Омеляна
Огоновського (Дискусія в критиці з приводу "Історії літератури руської") //
Українське літературознавство. - Львів. 1996. - Вип. 63. - С. З - 21.
опо
Михайин .Л.
Систематично повідомляло "Діло" про міжнародні події та вміщу вало
аналітичні матеріалі. які орієнтувати в процесах світової політики. Про
ґрунтовність цього напрямку роботи свідчить стаття "З соціал-
демокраитчної партії Німеччини" (7. 21. 27. 28. 08: 11. 15. 22. 24. 29. ЗО. 09:
2.5.9.13.24.26.10 1899).
До числа найважливішого тематичного напрямку "Діла" увійшла у
цей час економічна тема. Тут газета вдавалася не тільки до констатації
тяжкого становища селянства "Письма із села в справах економічних" (6.
12. 31. 03 1890). "Гадки про економічний бит народу " (26. 27. 05 1892).
Редакція віддавала перевагу висвітленню тих процесів, що допомагали
сеіянству підвестися з нужди, зміцнітнся: "Меліорація, парцеляція і кредит
селянський" (13. 17. 20. 04 1892). "Загальні збори членів товариства
"Дністер" (21. 04 1894), "Австрійська реформа податкова" (18-22. 11 1896).
Наслідком скорочення площі селянських господарств стала трудова
еміграція, що почалася наприкінці 1880-х років. Родннн виїздили як на
Захід, в Америку. так і на Схід, у Росію. Відтоді "Діло" постійно приділяло
увагу переселенцям. Польська й німецька преса намагалися пов'язали пі
процеси з російською агітацією серед ру синів. Але автори "Діла" розкріпи
справжні причини еміграційного руху, які полягали в убожестві
господарств, економічній безправності селян. Про це йшлося в статтях "В
справі еміграції селян до Росії" (5-31. 10: 2-18. 11: 1. 7. 12 1892). "Може, отеє
причини еміграції?" (25. 11 1892) та ін.
Традиційною увагою часопису була огорнута тема шкільницгва. Тут
бу ло багато проблем. Із ЗО державних гімназій Східної Галичини лише 2 були
українськими. В інших українці могли розраховувати лише на українські
паралелі. Законопроект, що до кожного скликання крайового сейму вносили
українські поети про обов'язкове вивчення в середніх школах двох мов:
української й польської. - наштовхувався на шалений опір польської
більшості. Зміна до закону про мови вже бу ла одного разу ухвалена крайовим
сеймом, але вона не викону валася на практиці, що через десяль років з сумом
сконстатувала газета в статті "По десяти роках" (3. 01 1896). Освітні проблеми
жваво обговорювалися в статтях "Відозва Руського Товариства Педагогіч
ного" (29. 03 1889); "Шкільництво галицьке в бюджеті державнім на 1894 рік"
(16. 03 1894). "Петиції галицьких вчителів народних в раді державній" (21. 03
1895). "Коли буде руська гімназія в Тернополі" (30. 06 1898).
Слаття "Страшне пересліду вання учнів-Русннів Поляками в гімназії
бродській" (26. 01 1898) розповідала про лакігіі епізод: днреклор гімназії в
Бродах, поляк за походженням, не прийняв до навчального закладу дігей-
у країнців. порадивши батькам, "щоби дітям своїм дали в руку ціп. плуг або
батіг, аби ужили їх до возіння гною". Висвітлення таких випадків у пресі
виставляло на загальний сором носіїв таких думок і авторів впелоалювань.
Чим далі, то вони ставати все більш неможливими, бо піддавалися
загальному осудові як цілком неприйнятні в демократичній державі.
"Діло" боролося за український університет у Львові, відкрнлтя в
ньому українських кафедр: широко коментувався приїзд до Львова для
ОПЛ
Історія української журналістики XIX століття
викладання української історії учня проф. Вол. Антоновича - проф.
Михайла Грушевського. охоче надавалися сторінки дтя його наукових
праць. Гак. зокрема, тут був опублікований "Вступний виклад проф. М.
Грушевського з давної історії Руси, виголошений у Львівському
університеті ЗО вересня с. р." (11-13. 10 1894).
Слід зауважити, що вже за межами описуваного періоду робота
українства в гатузі освіти почата давати безпосередні наслідки. На початку
XX століття боротьба за Львівський університет загострилася настільки,
що пролилася кров. 1912 року було вбито студента Адама Коцка. який
протестував проти ігнорувань справедливих вимог українців. Так не могло
тривати без кінця. Уряд прийняв рішенні з 1 вереся 1914 року передати
Львівський університет українцям. Ате тоді, коли це мало здійснитися.
Львів уже перебував у межі бойових дій. на початку вересня він був
захоплений російським військом, яке вчинило погром усіх українських
культурно-освітніх установ і організацій. Так тоді цей намір і не був
здійснений. Хай цей приклад засвідчить той факт, що наслідки в історії
журналістики бувають віддалені від причин багатьма роками, необхідна
наполеглива щоденна праця, щоб суспільна свідомість дозріла до певних
ідей і вони, оволодівши спільнотою, запрацювали на практиці.
Будучи інформаційною політичною газетою. "Діло" багато уваги
приділяло розвіггкові літератури, друкуючи як художні твори, так і
літерату рну критику. З творів світової літерату ри найбільше "пощастило"
І. Тургеневу. М. Салтикову-Щедріну, А. Чехову. В. Короленкові. Г.
Мопассану. Так. зокрема, з творчості І. Тургенева в "Ділі" були
опубліковані оповідання "Годлинипк" (8-20. 02 1890), "Муму" (21-26. 02
1892). "Сільський король Лір" (24-31. 05: 2-23. 06 1893). з М Салтикова-
Щедріна - "Баран-нетямущий" (1.10 1891). "Княгиня Анна Львівна" (4-13.
11 1893). "Осел-меценат" (15, 16. 01 1897), з А. Чехова - "Подія" (1. 09 1897).
з В. Короленка - "Дивна" (25-29. 09 1893). "Приймак" (28. 01; 1. 02 1895). з
Г. Мопассана - "Чорт" (9. 04 1892). "Хворі" (ЗО. 04 1892). "боягуз" (13. 05
1892). "Каліка" (1. 12 1893).
Проте чимдалі все більше з'яалялося творів української літератури, як-
от: "З нових поезій П. Куліша" (27. 10 1894). О. Маковей. Дитина: Поезія"
(9. 11 1894). Г. Барвінок "Русалка" (18-27. 10: 2-18. 11 1895). Б. Лепкий
"Настя: Образки з сітьського життя" (26-29.02 1896). "Нездала п'ятка:
Нарис" (15. 05 1896). Т. Бордуляк "Іван Бразилієць: Оповідання" (7-29. 01: 1,
3. 02 1899). В. С'тефаннк "З "Синьої книжечки" (26. 06 1899). Представляючи
на своїх сторінках класику реалізму, газета сміливо надавала місце й
модерністам, що шукали нових шляхів до відтворення життя. Такими,
зобрема. були твори Б. Лепкого. Т. Бордуляка. В. Стефаника. Газета
засвідчила прихід в українську літературу нового покоління письменників,
що заперчечу вали стару оповідну манеру в дусі народницького реалізму,
прагну ли до опанування нового рівня художнього мислення.
Газета прагнула проаналізувати літературний процес в літературній
критиці, вміщували рецензії на помітні явища літератури, а також оглядові
oner
Михайлин .Л.
статті. Ними починався кожен рік існування газети. Найбільш помітними с
огляди В. Щурата "Наш літературний рух в 1894 р." (5. 14. 23. 01 1895) та І.
Франка "Українсько-руська література й наука в 1899 р." (3. 01 1900).
З цим, останнім, у "Діла" складатися непрості стосунки. Розлучнішись
з І. Франком у 1885 році, газета не переставала стежити за його творчістю.
Її автори щиро раділи з появи драми І. Франка "Украдене щастя" (1893) і
присудження цій п'єсі премії на крайовому конкурсі (6. 11 1893). Але газета
різко негативно зустріта книжку польських перекладів І. Фрака "Галицькі
образкн" (1897). де була вміщена передмова "Дещо про себе самого". Довго
затримувану книжку випустили поляки, аби помститися І. Франкові за
його статтю про А. Міцкевнча "Поет зрадн".
У передмові втомлений боротьбою з галицьким ретенством поет писав
у відчаї: "Не люблю русинів. Так мало серед них знайшов я справжніх
характерів, а так багато дріб'язковості, вузького егоїзму, двоєдушності й
пихи, що справді не знаю, за що би мав їх любити, незважаючи навіть на ті
тисячі більших і менших шпильок, які вони, не раз з найкращим наміром,
вбивали мені під шкіру"
: 8
. "Чи, може, маю любити Русь як расу цю расу
обважнілу, незграбну, сентиментальну, позбавлену гарту й сили волі, так
мало здатну до політичного життя на атасному смітнику, а таку плідну на
перевертнів найрізнороднішого сорту?"
2 9
.
"Діло" не пробачило І. Франкові цих слів, а відгукнулося на них
редакційною статтею "Смутна проява" (1. 05 1897). Стаття друкувалася як
редлакційна. але було відомо, що її написав для "Діла" Ю. Романчук. Посол
докоряв поетові за егоїзм, за брак патріотизму , радив йому усу нутися від
громадської й політичної діяльності, навчаючи його любити бальківщину.
якою б вона не була. Але, васне. І. Франко говорив саме про це: про свою
любов до України. Він відповів Ю. Романчукові віршем "Сідоглавому".
включивши його до наступної своєї збірки "Мій Ізмарагд" (1898).
Ти, брате, любиш Русь.
Лк хліб і кусень сала, -
-Я ж гавкаю раз в раз,
Щоби вона не спала, -
писав поет у цьому вірші. Підтекст твору розставляв усе на свої місця:
нелюбов поета оберталася великою любов'ю до України, а його критика на
адресу галицької громади виглядала справедливою і обгрунтованою.
Так само нетерпимість до інакомислення виявило "Діло" в ставленні
до свого колишнього автора О. Барвінського (Скінчений рахунок. - 23. 10
1897) і навіть в некролозі по померлому П. Ку лішеві, де В. Щурат виставив
його зрадником, що "зломив українське перо".
З іншого боку, "Діло" не стояло на місці в своїй позиції, визнавало
великий талант і глибокі знання І. Франка, про що свідчить запрошення
т
Франко І. Я. Дещо про себе самого // Франко І. Я. Зібрю творів: У 50 т. -
К..1981.-Т. 31.-С. 30.
г
® Там само. - С. 31.
396
Історія української журналістики XIX століття
ного зробити огляд української літератури і науки в 1899 році.
Відстоюючи інтереси у країнського народу, ведучи енергійну боротьбу
проти москвофілів, полонофілів, радикалів, народовці "Діла'' все ж не
виявляли національної вузькості. Любов до свого народу не означала дія
них ненависть до інших народів. Газета приділяла увагу єврейському
рухові, солідаризуючись з ним на загальнолюдських засадах. Економічна
криза, що охопила Гатчину в 1890-х роках, призвела до створення євреями
своєї аласної партії, метою якої було здобуття дія єврейської меншини
рівних з поляками політичних прав. Описуючи ці процеси активізації євреїв
у статті "Справа жидівська в Галичині" (11. 12. 08 1893). газета
підкреслювала спільність завдань українців і євреїв у нинішній політичній
ситуації. Газета вимагала обережності в ставленні до національної
проблеми під час єврейських погромів, хвиля яких прокотилася селами
західної (польської) Галичини у сталтях "Протнжидівські розрухи" (4-15. 06
1898), "В страві галицьких розру х" (25. 06 1898).
"Дщо" віддало шану великому російському поетові О. Пушкіну,
вмістивши ряд матеріалів до його столітнього ювілею: "Ювілей О. С.
Пушкіна" (26. 05 1899). "Пушкінова Наташа" (9. 06 1899), опублікувавши
вірші поета в українських перекладах "З поезій О. С. Пушкіна" (31. 05; 12.
02 1899). Дру ку вала газета переклади творів польської літерату ри. На її
сторінках неодноразово з'являлися оповідання й поезії Елізії Ожешко.
Марії Конопніцької та інших авторів. Не пропаганда національної
виключності, а відстоювання політичних, економічних і культурних прав
свого народу на своїй землі - це була засада діяльності "Діла".
Значення газети "Діло":
1.3а два десятиліття XIX віку часопис "Діло" висунувся на роль
загальнонаціональної щоденної газети, найбільш авторитетної як у
вну трішньополітичному так і в зовнішньополітичному аспектах; уявити без
цієї газети інформаційний простір України кінця XIX століття неможливо.
2. Газета відіграіа видатну інформаційну функцію, стала справжньою
історією су часності; жодна значна політична чи культурна подія по обіщва
боки австро-російського кордону не пройшла повз увагу її авторів, не
бу дучи належшім чином висвітлена на її сторінках.
3. Газета мала розвинену публіцистику, що була зорієнтована на
формування громадської думки, виховання українського патріота,
пробудження до політичного свідомого життя українського народу,
відстоювання його інтересів у змаганні з представниками інших
націонатьних спільнот. "Діло" виховало групу майстрів історичної та
історіософської публіцистики (Ом. Партнцькнй. М. Грушевський) і
ог.лядачів сучасного жигтя. що здебільшого подавали свої матеріали без
підписів.
4. Газега виконувала істотну культуротвірну функцію, друкуючи на
своїх сторінках переклади провідних письменників світу (І. Тургенева. Г.
Мопассана. В. Короленка, Е. Ожешко. А Чехова. М. Конопніцької), а
також твори у країнської літерату ри (I. Франка. Б. Лепкого. В. С'тефаннка).
07
5. "Діло" пропалило зважену політику, поєднуючи захист українських
інтересів з повагою до інших народів краю, критикуючи москвофілів,
демонструвало свою повагу до російської культу ри, борючись з польською
адміністрацією за рівноправність українського і польського народів,
знайомило своїх читачів з літературною Польщею.
6. V газеті співпрацювали з галицькими журналістами діячі з
підросійської України: В. Антонович. Ол. Коннськпй. І. Нечуй-Левицькнп,
М. Грушевськнй. що перетворило "Діло" на загальнонаціональний орган.
7. У газеті вироблялася українська літературна мова, головним чином
її художній, публіцистичний та інформаційний Стилі. У' журналістику
переносилося горнило творення загальнонаціональної української
літерату рної мови, що стало можливим завдяки щоденному часописові.
Перегортаючи зараз сторінки цієї видатної української газети, не
можна не пошкодувати, що українське журналістикознаветво не
спромоглося досі вндатн збірники вибраного провідних її публіцистів
(наприклад, того ж О. ІІартицького). вибрані репортажі "Діла", полемічні
статті "Діла", судові нариси, опу бліковані в ньому. Ієну вання таких книжок
полегшило б вивчення газети, уприступішло для багатьох читачів,
головним чином для молоді. її уроки, відкрито б шлях до оволодіння
секретами майстерності її авторів.
Михайли» І.Л.
Історія української журналістики XIX століття
Розділ восьмий
Журнал "Зоря"
Заснування "Зорі". Низький рівень журналу sa часів редагування його Ом.
Парпшиькич. Заходи д ія порятунку журналу. Прихід 1883року у число
співробітників 1. Франка "Захар Беркут" пш інші праці І. Франка в "Зорі".
Організаторська робота 1. Франка по залученню до "Зорі" талановипшх
авторів з України й Галичини. Відмова О. Парпшиького редагувати "Зорю ",
спроба передапш її І. Франкові і перехід журналу у в ласність НТШ.
Пониження рівня видання: творчість В Масляка, XI. Подо.линського, Ю.
Цалевича, О. Калитовського та ін. Повернення І. Франка до "Зорі" в кінці
1885року, публікація його перекладів з свіпювоїлітератури, роману А.
Свиднииького "Люборацькі", власних творів. "Історія літератури руської"
Ом. Огоновського в "Зорі". Літературно-крипшчні праці В. Коцовського, Б.
Грінченка, М. Комарова Остапючнийрозрив І. Франка із "Зорею", перехід
на працю в польську пресу. Зміна редакторів у "Зорі". І. Франка як автор
журналу: "Пролог", "До світла". Комедія Г. Цеглинського "Шляхта
ходачкова". І. Нечуй-Левииький в "Зорі": "Старосвітські батюшки та
натушки ", "Над Чорним морем ". Дискусія про шляхи розвитку українства
1888-1889років: Б. Грінченко, М. Комаров, М. Драгоманов. Василь Лукич -
новий редактор "Зорі" (1891-1896). Реформи в журналі: переведення на
фонетичний правопис, поява ілюстрацій. Повісті І. Нечуя-Левииького
"Навіжена", "Поміж ворогами", "Не той став". Ідеологічні романи Б.
Грінченка "Сонячний промінь", "Нарозпутті". Драматургія в журналі
Публікація "шух.лядних " творів Т. Шевченка, С. Руданського. Автори
"Зорі": П. Грабовеький, М. Коцюбинський, О. Кобилянська. Переклади
світової літератури. Публіциспшчна дискусія 1891-1892 року: Б. Грінченко,
Василь Луки», І. Франка, XI. Шко личенко, І. Кокурудз, А. Кримський, І.
Верхратський, - від "галицьких віршів" до єдиної української літературної
мови. Шевченківські матеріали в "Зорі": О. Кониський. Літературна
критика Василя Лукича Відхід Василя Ликича від редагування "Зорі ".
Дискусія між В. Щуратом пш І. Франком про декадентство. Закриття
"Зорі", її трансформація в "ЛНВ".
Третім видатним явищем (після газет • Батьківщина'' і "Діло), що
ознаменувало входження в 1880 році народовеької журналістики в новин
період, був початок віщання журналу " $оря" (1880-1897). Журнал закріпив
успіхи народовеької журналістики, засвідчив можливість створення цілої
системи народовськнх органів масової інформації, зорієнтованих на різні
потреби суспільства. Віщання часопису не стало справою тимчасовою чи
короткочасною: як і попередні газети, журнал виявився не маргінальним
явищем, а. навпаки, виявив нахил до стабільності, засвідчив життєвість і
проду ктивність подібних інформаційних проектів.
Народження журналу "Зоря"' стало наслідком прояву приватної
ініціативи Омеляна Партицького (1840-1895). який заснував його й був
віщавцем у 1880-1885 роках. Але тоді, коли видавець збирався припинити
QQO