Михайлин - Історія української журналістики XIX століття

Подождите немного. Документ загружается.

309: в Баварии 339; в Швайцарии 350: в Дании 412: в малых немецких

княжествах по 550 книжок" (Тут і вище підкреслення редакції. - І. M.).

До розділу "Всячина" відносилися повідомлення, які не могли увійти в ін

ші рубрики. Так. наприклад, у числі 9 від і березня 1854 року повідомлялося:

"Число немцев, переселившихся до Америки, выносит уже 5.000.000".

Структура газетного номера в цей час бу ла такою: відкривав його вірш

або добірка віршів, далі йшла наукова сталтя. потім подача прози (газета

часто друкувала великі твори в кілька подач), на завершення друкувалися

дрібніші рубрики: "Кореспонденція". "Известия лнтературныя".

"Замечания промысельныя", "Библиографическия известия".

Після відходу від редагування "Зорі Галицької" Б. Дідицького

Ставропігійський інститут запросив на цю посаду С. Шеховнча, який

щойно звільнився від журналістської праці, привівши до занепаду

москвофільський журнал "Лада". Він продовжував видавати газету в

москвофільському дусі, запровадив на її сторінки цілком жахливе язнчіє,

наповнив її беззмістовними "общеполезными сведеніими" та лікарськими

порадами, запровадив хаотичність у розташування матеріалів, серед яких

домінували "Доверительныя письма из Будина" І. Раковського - лідера

москвофільського руху в Закарпатті. Головним їхнім настроєм була

ненависть до всього простонародного, українського.

Друкувати анонімні "Доверительныя письма из Будина" в "Зорі

Галицькій" розпочав ще Б. Дідицький. 10 липня (№ 23) 1853 року автор

відзначив особливе значення для народу літератури й журналістики, які є

"сокровищницей сведении, озаряющих своими благодетельными лучами

розум и сердце соплеменников наших". У другому листі (24 серпня 1853. №

25) він висловлював задоволення від примноження русинської

журналістики, адже крім "Зорі Галицької" та "Вісника", з'явилася ще й

"Лада". Третій лист (14 вересня 1853. № 28) являв собою перший огляд

преси в українскій журналістиці.

Четвертий лист (21 вересня, № 29) викликав бурхливу полеміку. У

ньому І. Раковський. розглядаючи полеміку "Вісника" й "Лади" навколо

мовного питання, відкрігго став на захист російської мови. "То большой

стыд и неблагодарность было бы. - писав він. - если бы мы отказались от

языка, который в древних грамотах находяться, которым пользовались

предки наши в своей литературной жизни, который освящен церковным

употреблением и величается даже и ныне обильною литературою".

Читачі "Зорі Галицької" відразу відчули програмовість заяви

анонімного автора "Доверительных писем". У дописах "Из

Коломийського" за підписом "Андрей Иванович К." (№№ 35. 38. 39) та "Из

Яворова" І. Лозинського (№ 36) іх автори виступили на захист живої

народної мови, з якої дедалі більше розминалася перша українська газета.

.Але в редакційному виступі "Слово к нашим почтенным читателям"

(№ 37, 16 листопада 1853) газета виступила на боці автора "Доверіггельньїх

писем". "Язык, которым мы пишем, - відзначав Б. Дідицький. - есть

розвивающийся у нас. книжный малорусский язык: основу, корени и формы

Mиxайин .Л.

280

Історія української журналістики XIX століття

подает ему язык нашего народа, а недостающие ему слова и глубоко

основную словесную правопись - образованный, освященный язык наших

предков" (Підкреслення редакції. - І. М.).

"Мова предків", як можна бачити з уже наведених ціггат, уявлвлася

редакції та авторському активу "Зорі Галицької" як російська мова, до

опанування якою вони прагнули, але не могли досягти досконалості через

відсутність природного мовного середовища. У 1854 році друкування

"Доверительных писем" продовжилося. 15 лютого в п'ятому листі І.

Раковський. підбиваючи підсумки дискусії, закликав припинити "язикову

війну". У сяку газету утримує публіка, нехай вона й голосує пропонував

він. Зрештою, це й відбувалося, публіка залишала газету.

У' листопаді 1854 року Ставропігійський інститут усунув С. Шеховича

від віщання газети і передав її в руки Миколи Савчинського, що мало на

меті змінити напрямок віщання.Як редактор він підписував газету до друку

до припинення її виходу в 1857 році, але не завжди був реальним

керівником "Зорі Галицької" та визначав редакційну політику.

Користуючись труднощами москвофільського закладу, у боротьбу за

українську газету включився граф Агенор Голуховськнй (1812-1876). що на

той час займав посаду намісника австрійського уряду в Галичині

(губернатора) і здійснював політику полонізації українського населення

краю. Особа цього графа глибоко семантична для історії Західної України

другої половини XIX століття. Злякавшись революційних заворушень і

шукаючи підтримки в українського населення, австрійський уряд призначив

ЗО липня 1848 року на зміну графові Ф.-С. Стадіону, відкликаному на посаду

міністра внутрішніх справ, нового губернатора Вацлава Залеського. Це був

польський діяч гіроукраїнської орієнтації, у 1833 році під псевдонімом

Вацлав з Олеська він віщав двотомовнй збірник "Ріезпі роккіе і гшкіе Іисіи

galicyjskiego", що став набутком як польської, так і української

фольклористики. Але на початку січня 1849 року В. Залеський помер, а 24

січня вже був призначений новий губернатор краю А. Голуховськнй.

Революція йшла на спад, центральний уряд розважив, що краще замиритися

з дужчою спільнотою краю, аніж шукати проти них спільника в менш

сильної й організованої сили, якою на ті роки були українці. Кандидатура

графа Голуховського цілком влаштовувала Відень. Виходець із

стародавнього роду, представник шляхетської верхівки, він зайняв позицію

оборони шляхетських привілеїв, заперечення прав українського народу на

національно-культурну автономію. Відень тричі призначав його

намісником Галичини: у 1849-1859. 1866-1868 і в 1871-1876 роках.

У 1854 році обставини склалися так. що реформи, запроваджувані

Голуховським у Галичині й спрямовані на посилення податкового тиску на

українське населення, викликали обурення, готове обернутися відкритим

протестом. Аби уникнути цього, граф вирішив прихилити на свій бік

свідому частину у країнської інтелігенції. Найлегше це можна було зробити

за допомогою газети. І. Франко вважав, що Голуховськнй домігся

призначення редактором "Зорі Галицької" двадцятіщвохрічиого Платона

281

Костецького (1832-1903). "щоб при його помочі перемінити дух тої газети,

а нею впливати на дух руської суспільності""

. У пізнішій праці І. Франко

підтвердив, що П. Костецького призначив редактором "Зорі Галицької"

справді намісшік Голуховськнй. "запевнивши йому 25 зр. Місячної плати з

урядового фонду та полишивши йому весь дохід з пренумерати газети '"

Умови призначення нового редактора полягали в тому, щоб вести газету

нібито в народнім дусі, побільшіггн кількість її читачів, а відтак і вплив

газети, але не пускати нічого протиурядового чи протипольського.

П. Костецький керував газетою в 1855 році, заповнюючи її сторінки

своїми творами під різними підписами, але в серпні, на № 32, сталася

перерва у віщанні газети - Львів охопила епідемія холери, і публічне життя

в місті було скорочене до мінімуму. Оголошуючи перерву, газета писала в

№ 32: "Холера перетинала же "Зорі" точно печататн і розсішатн не можемо;

не наша то вина".

За підрахунками І. Франка, у 32 номерах "Зорі Галицької" 1855 року

було опубліковано близько тридцяти творів П. Костецького. З них

одинадцять являли собою великі оповідання або повісті, що друкувалися

часто з продовженням. Літературної вартості сьогодні ці твори не мають і

цікаві для історика лише своїми окремішії деталями, крізь які проглядає

життя старої ще панщизняної Галичини. П. Костецькігіі у повістях "Жінка

шляхотська", "Муж недібраний" зображає польську шляхту як культурний

елемент краю, а українських селян як таких, що відзначаються лінощами,

пияцтвом; і якби поляки не примушували силоміць їх працювати, то

Галичину спіткала б цілковита катастрофа; виходило, що лише польська

експлуатація українців забезпечувала добробут провінції.

Перемінити напрямок газети на пропольский навіть намісникові краю

виявилося не під силу. На початку 1856 року вона поновлює свій вихід за

редакцією М. Савчинського. Проте авторитет газети вже був істотно

підірваний. У числі від 10 лютого 1856 року в замітці "От редакции"

писалося: "Скудно, и дуже скудно доходят нас передплати из провинции,

но мы не теряем надеи, що чей колько присбираесь. же кошта дадутся

покрыта. (...) Госп. Николай Савчинский, который лишь имя редактора

принял на себе, а в дальшом ни минувшего, ни сего року до ничого не

мешал, и не мешаеся, не бул причиною упадку Зори минувшего року. Про

тое надесь теперешний накладатель Госп. М. Дзековскпй".

Проте й ця заява, яка мала на меті яі-дділити газету від звинувачень і

засвідчити непричетність її редакції до припинення віщання часопису

минулого року, справи не поліпшила. 2 березня "Зоря Галицька"

повторила заклик до передплатників вислати до редакції гроші за

отримувану газету. Редакція скаржилася: нам досі невідоме число

передплатників, а відтак ми не можемо планувати свою роботу, тимчасом

2:0

Франко І. Я. Стара Русь // Франко І .Я. Зібр. творів: У 50 т. - К.. 1982. - Т. 37.

- С. 99.

Михайин .Л.

221

Франко І. Я. Азбучна війна в Наличині 1859 р. // Там само. - Т. 47. - С. 630.

282

Історія української журналістики XIX століття

як ми хотіли б видавати додаток до газети господарського змісту . Такий

додаток так ніколи й не з'явився з огляду на подальше пониження

авторитету газети. Це особливо помітно на тлі заяви одного дописувача

"Из Стрийского" в числі від 27 січня 1856 року, де повідомлялося про

зізнання редактора польської газети "Рг

асіеі сіоптоиу", що його газету

передплачує 8000 руських священиків.

Причини, що спонукали українську інтелігенцію віддавати перевагу

польським газетам, довго шукати не доводиться. "Зоря Галицька" 1856 року

перетворилася до літературний часопис, цілком позбааленип інформаційних

повідомлень про новини в державі, зарубіжжі та й своїй провінції. Різко

скоротилося число дописів з місць, а ті, що є. містять у собі не новішії, а

похвали "Зорі Галицькій", часто незаслужені й примітивно збудовані.

Рівень письменства в ній залишав бажати кращого. Чотири місяці (1.01

20.04. 1856) тут друкується анонімна маловартісна повість "Картяр: Образец

нз житя городского". Через усю річну добірку тягну лися подорожні нотатки

"Путешествие из Рима в Ерусалим священика гр.-кат. Церкви Иполита

Терлецкого". У багатьох числах давався переклад М. Онуфрієвича

"Короледвірського рукопису". Поезія була представлена віршами Е.

Згарського. Рівень його версифікації й змістової примітивності засвідчує

твір "Тута за милою", що опублікований у числі від 14 липня 1856 року:

Сумный хожу зажуренный

Не знати от чего,

. Иль я люблю - иль не люблю -

Иль что мне такого?

Стретила мя на подлесю

Хороша Гану ся,

Да от тогда хоть не хочу

Все за ней диалюся.

Летит сокол под облаки

Искает си пары.

Ой вы люди - добри люди

Найдігге ми пары!

Да нарадьте таки чары

Яких есть лишь сила.

Дабы мене Ганусенька

Щиро полюбила.

(Розділові знаки збережено. -1. М.)

Наприкінці року "Зоря Галицька" відноалює публікацію нових подач

"Доверительных писем из Будина" I. Раковського. 24 листопада 1856 року тут

опублікований початок XIX .листа. У ньому автор сповіщав, що перерва в

пу блікаціях його многоцінної публіцистичної праці сталася через те, що він

мав змогу друкувати свої твори в "Семейной библиотеке", але вона

9Я.Ч

Михайин .Л.

припинила виходити, а відтак знову довелося звернутися до "Зорі Галицької"".

Сконстатувавшн жатюгіднпй стан у країнської жу рналістки в псршііі подачі

свого листа, автор у друніп подачі (1 грудня і 856) вказу вав на причини нього:

Именно надобно изучать книжный русский язык как редакторам, так и

публике, чтобы таким образом могли у спевать как наша журналистика, так и

чтобы через нее могло воцариться наше народное образование".

3 листопада 1856 року газета звернулася до своїх читачів з благаннями

надіслати гроші за передплату: "Умоляем всех наших почтенных

чигагелей..." так починаюся це звернення, але й воно наслідків не мато.

Читачі виявляли цілковите невдоволення роботою редакції, яка відірвавшись

від полонофільської тенденції, на вимогу Ставропігійського інституту

відірвала газету й від сучасності, провалила її в церковнослов'янському ду сі,

надала їй схоластичного характеру, публікувала публіцистику запеклих

москвофілів І. Раковського, І. Гушалевича.

Після відновлення газети редакції не вдалося змінити характер видання,

наблизити його до народу, втягнути читачів в активний діалог з часописом,

відстоювати на його сторінках інтереси у країнської спільноти, зробити мову

доступною для масового читача. їх лишалося все менше. Кількість

передплатників у 1856 році упала до 191. Наступного року кількість

передплатників скоротилася до 100. Газета стала такою збитковою, що її

віщання довслося припинити. 9 квітня 1857 року вийшов її останній номер.

Встановлюючи причини занепаду "Зорі Галицької". М. Ф. Нечиталюк

звернув увагу на анонімну статтю "Допись з-під Львова", опубліковану в

передостанньому номері газети від 3 квітня 1857 року. Невідомий сучасник

так само замислюється над важливим і для нас питанням і пропонує свою

відповідь на нього. Його думка й сьогодні виглядає переконливою, тому

наведемо її. До поразки, вважає він. газету призвели сім причин:

1) ми намагалися писати про " вищі науки", але нам бракувало власної

технічної термінології, і тому звернулися до старослов'янських і

великоруських словників:

2) часто відмоалялися від власного слова:

3) вдавалися до очищення літерату рної мови від провінціалізмів:

4) майже вся наша література заснована на чужих взірцях:

5) народ не зрозумів нашої книжної мови:

6) нашим нещастям було те, що прагнувши вирватися з поля виливу

польської мови, ми стати неві льниками старослов'янської і російської мови:

7) треба починати все спочатку: "писати твори легко, кожному

зрозуміло... Зійти до простого народу і писати для нього""

Поза цими свідченнями сучасника, акцентованими в основному на мо

вній проблемі, необхідно відзначити ще й таке. Головною причиною занепаду

' Зорі Галицької" є фінансова причина. Невелике число передплатників не

забезпечувало самофінансу вання газети, а Ставропігійський інспгтут не був

такою заможною установою, яка могла б покривати дефіцігг віщання.

223

Нечиталюк М. Ф. "Зоря Галнцка" з погляду сучасного пресознавства. - С. 211.

284

Історія української журналістики XIX століття

Причиною провалу фінансового проекту "Зорі Галицької" є справді

недостатній професіоналізм журналістів, що керувати нею. та незрілість

українського громадянства, яке в добу реакції не змогло зорганізуватися дтя

успішної політичної діяльності. Але дуже важливо мати на увазі й те. що в

умовах двомовного суспільства й недостатньої самосвідомості українства

величезний вплив на читачів справляла польська преса, яка раз у раз воювала

із "Зорею Галицькою'', критикувала її публікації, полемізувала з нею. Це не

могло не позначатися на аудитори української газети. Крім відкритих

виступів про пі "Зорі Галицької", її вихід зустрічав прихований опір у вигляді

доносів офіційному Відню, звітів галицької адміністрації, у яких розглядалися

публікації газето з погляду їх змісту і в захисті інтересів у країнського народу

вбачався сепаратизм і прагнення зруйнувати цілісність імперії Габсбургів. Усі

ці причини обумоалювалн скорочення кількості передплатників і нібито

природній занепад "Зорі Галицької".

Значення газети "Зоря Галицька-'' важко переоцінити. У цілому воно

може бути зведене до такого:

1) це була перша в повному розумінні українська газета: за змістом і

формою, за духом і мовою:

2) за відносно тривалу історію її існування вона зазнала істотних

трансформацій, які відбили своєрідність становища в ті роки галицьких

українців:

3) виникнувши на хвилі політичної боротьби революції 1848 року ,

газета стала з 1850 року органом москвофілів, а в 1855 році контроль над

нею захопила польська адміністрація краю: усе це доводило важливість

преси, яка навіть за умови незначних тиражів і регіону поширення

перетворювалася на спосіб форму вання громадської думки:

4) ще одна трансформація газети полягала в тому, що від політичної

газето, органу місцевого самоуправління, якою сьогодні й бачиться І'РР.

вона еволюціонувала до типу науково-літературної газети, а від нього - до

типу загального інформаційного віщання;

5) у період революції газета стала репрезентантом молодого

українського руху за національно-визвольні інтереси українців, хоча вони

й визначалися незрілістю українства в цілому і обмежувалися вимогою

національно-поліллічної автономії в межах Австрійської держави;

6) на сторінках газети були сформульовані найважливіші політичні

вимоги українців як окремої політичної сили, що переслідує свої цілі в

суспільній боротьбі: забезпечення національно-культурних прав

українського народу, створення українських освітніх установ, розподіл

Галичини на Східну і Західну, об'єднання в один коронний край усіх

заселених у країнцями австрійських територій, особливо важливе значення

мала проголошена під час революції Ідея соборності України, тобто

зголошення галицьких русинів до єдності з українцями Росії;

7) важливе значення мали публікації на сторінках "Зорі Галицької" офі

ційних документів. постанов і звернень ГРР: це була перша українська газета,

що виступила офіційним органом політичної протопартійної організації:

285

8) на сторінках газети були вперше опубліковані твори тодішніх

українських письменників Галичини: І. Гушалевича, М. Устияновича, Б.

Дідицького, А. Мопшьшіцького та інших; сьогодні можна як завгодно

критично сприймати ці твори: але, ставши на засади історизму, слід

визнати, що саме такою тоді й була в Галичині українська література, саме

ці твори читало українське свідоме громадянство і. як це не парадоксально,

саме на них було сформоване наступне покоління української інтелігенції,

що вже виробило народовську ідеологію;

9) "Зоря Галицька" стала могутнім чинником формування української

національної свідомості, яка до того часу формувалася переважно в

польськомовній стихії, про що свідчить написання польською мовою

навіть такого віщатного для української самостійності твору, як "Слово

перестороги" о. В. Подолинського;

10) "Зоря Галицька" стала газетою, у якій у Західній Україні відбулося

народження української публіцистики (А. Павенцький), літературної

критики (І. Головацький), наукової прози (А. Петрушевич), перекладацької

діяльності (Б. Дідицький);

11) у газеті вироблялася многотрудними шляхами українська

літературна мова, формувалися художній, публіцистичний та науковий стилі;

12) якою б недосконатою з погляду інформаційного нам не здавалася

сьогодні "Зоря Галицька", слід мати на увазі, що такою вона нам здається

у порівнянні з сучасною газетою; програвала вона й тодішнім польським і

німецьким газетам, які спиралися на глибокі історичні традиції (перша

німецька газета відома з 1609 року): "Зоря галицька" була першою

спробою газети на питомому українському грунті, а відтак, редактори, що

її випускали, вчилися своїй професії в процесі роботи;

13 ) газета виховала українського читача, який виразно віивляв свої

симпатії, підтримував газету тоді, коли вона стояла на українському

національному ґрунті і відвертався від неї, коли вона втрачала український

вектор, що послужило головною причиною занепаду видання.

Без "Зорі Галицької" як первістка української журналістики в

під австрійській Україні неможливо уявити собі її наступний розвиток.

Її назва ще раз з'явилася на обрії галицької преси в 1859 році, коли Б.

Дідицький, що раніше цілий рік був її редактором, з матеріалів, які

залишилися в редакційному портфелі й назбираних ним спеціально, видав

великий альманах "Зоря Галицька яко Альбум на г. 1860", присвятивши його

першому голові ГРР єпископові Г. Лхимовичу. Свій альманах упорядник

називав ще антологією, якої "перед тем у нас в юной литературе не было".

Б. Дідицький мав на меті згуртувати літературні й наукові сили,

поклавши в основу упорядкування засаду універсальності, що

перетворилася за його редагування на цілковитий еклектизм. Тут

виступило понад п'ятдесят авторів; серед них найбільш відомі - це І. та Я.

Головацькі, М. Устиянович. Й. Лозинський, О. Духнович, О. Паатович, В.

Шашкевич. Ф. Заревич, О. Огоновський. Друкувалися "шухлядні" твори зі

спадщини М. Шашкевича. Альманах мав розділи: "Поезія", "Діла

Михайин .Л.

286

Історія української журналістики XIX століття

церковні". "Історія". "'Географія". Щедро друкувалися етнографічні та

фольклорні матеріали: " Казка про двох братів, багатого і бідного" К.

ІІопетя. Талагівка" Й. Лозинського, "Русини лемки" О. Торонського.

Матеріали друкуватися мовою оригіналу й цілковито відповідати

орієнтації авторів. Частіша з них була написана народною мовою, частина -

язичієм: частина друкувалася кирилицею, а частина гражданкою. Вихід

альманаху вже засвідчив наявність в середовищі галицьких українців двох

напрямків: москвофілів та народовців, хоча внутрішня невдоволеність

еклектичніш характером книжки ще не здобула виразного усвідомлення.

Разом з тим сусідство авторів різного спрямування засвідчило вичерпання

можливостей старшого покоління. За оцінкою І. Франка, письменники 1850

х років були зібрані Б. Діднцькпм в альманахові, "Щоб наглядно показати

своє літературне безсилля"

223

. -"Нове життя, - продовжував він, -

викликувало вже нові сили літературні. Молодіж, пізнавши твори Шевченка,

Марка Вовчка, Куліша і др. - відверталася від старих.... Боротьба між двома

напрямами зачалася їх спілкою, котра тільки звільна розстроювалась"

224

Можна твердити, що альманах Б. Дідицького "Зоря Галицька яко

Альбум на г. 1860" завершив собою цілий період в розвитку української

журналістики в Галичині, який проходіш під прапором москвофільства і

найяскравішим представником якого була газета "Зоря Галицька" з усіма

поворотами у своїй складній, але цікавій історії.

223

Франко І. Я. План викладів історії літератури руської, спеціальні курси,

мотиви // Франко І.Я. Зібр. творів: У 50 т. - К„ 1984. - Т. 41. - С. 64.

224

Там само. - С. 64 - 65.

287

Розділ четвертий

Газета "Слово"

Заснування газети, джерела її фінансування. Співробітництво в перші

роки існування "Слова" москвофілів і народовців. Брошури А. Кобиіянського

та К. Горба.ія, викликані позицию "Слова". Ю. Федьковичу "Слові".

Шевченківські матеріали 1861 і 1862років. Співробіпшицтво в "Слові"

авторів з Полтави, Киева й Харкова. Дискусія в пресі між російськими

західниками і слов'янофілами після появи первших номерів "Слова" та її

уроки. Злам в політиці газепш в 1866році Стаття "Погляд в будучность ":

ево люція газепш до послідовного москвофільства. Найголовніші наукові й

Михайин .Л.

літературні матеріали цього часу пш іх авпюри. Перехід газепш на

утримання російським урядом у 1876році. Процес Олени Грабар та криза

москвофільського руху. Поява нового напрямку в москвофільській

журналістиці, заґрунпюваного на войовничому запереченні австрійського

вірнопідданства і демонстрапшвних симпатіях до Росїі Занепад "Слова".

Вичерпання москвофільства, що намітилося вже в кінці 1850-х - на

початку 1860-х років не означай) негайної загибелі цього напрямку.

Навпаки, його агонія розтяглася на довгі десятиліття і була подовжена

штучною підтримкою напрямку з боку Росії, яка сподівалася за його

допомогою ослабити Австрію. Наступним великим проектом москвофілів

сіало віщання газети "Слово", яка увібрала в себе політичну й культурну

історію напряму, була трибуною його діячів упродовж свого існування в

І86І-І887 роках.

"Слово" було засноване як громадсько-політична газета, хоча за

традиціями того часу широко друкувала літературні й наукові, переважно

історичні, матеріали. До 1872 року газета виходила двічі, а далі - тричі на

тиждень. До І87І року її редагує вже відомий нам Богдан Дідицький, а з

1872 і до кінця існування - Венедикт Площанський (І834-І902).

З 1876 року газета перебуває на утриманні російського уряду.

В історико-журналістських дослідженнях зустрічається думка, що

газета "Слово" не відразу виявила свій москвофільський характер. Це так

лише почасти. Справді, газета була заснована ще тоді, коли процеси

самоусвідомлення москвофільського й народовського таборів не були

завершені, а відтак вона певний час дотримувалася не партійного, а

загальноукраїнського напрямку. Кошти на видання газети теж

запропонували видатні діячі того часу: митрополит Григорій Яхимович

(І792-І863) і правник Михайло Качковський (І802-І872), - які не

дотримувалися виразної партійної орієнтації, а передбачали швіщше

створення всеукраїнського друкованого органу.

Головна роль у заснування "Слова" належала М. Качковському. Він

вніс як грошову заставу 3 тис. гульденів, чого австрійське законодавство

вимагало від видавців політичного часопису, а так само встановив

утримання для редактора в розмірі 300 гульденів. Г.Яхимович підтримував

газету у першому півріччі разовими дотаціями. М. Качковський запросив

288

Історія української журналістики XIX століття

бути редактором відомого журналіста Б. Дідицького. Через три місяці

редактор повідомив М. Качковського. що газета, здобувши 1.5 тис.

передплатників, вже може обійтися без фінансової підтримки.

Але Б. Діднцький. попри недостатньо виразну ідеологічну визначе

ність напрямків у цілому, особисто вже давно, ще редагуючи "Зорю

Галицьку ", виявив свої москвофільські симпатії. У відповідності з цим він і

намагався надати газеті відповідного спрямування. Така ситуація

спричинила еклектизм газети в початковий період її історії, який тривав до

1866 року. Але подальший розвиток українського публічного життя в

Галичині з наступною поляризацією сил призвів до остаточного

самовизначення газети у своїй партійній приналежності.

Мовна політика газети відразу була зорієнтована на москвофільське

язичіє. Але при наявності цієї домінанти газета дозволяла собі відхилення

як у бік чистої української літературної мови, витвореної Т. Шевченком,

так і в бік чистої російської літературної мови, якою, наприклад, писав свої

історичні праці М. Костомаров. Так, наприклад, мовою оригіналу, хіба що

з використанням етимологічного правопису, друкувалися в "Слові"

українські вірші Т. Шевченка "Хустина" (10.02. 1862), "Лілея" (24.02. 1862),

"Садок вишневий коло хати" (14.03. 1962); Ієремії Галки (М. Костомарова)

"Співець Митуса (21.04. 1862); численні вірші ?. Верниволі (О. Кониського)

"Моє бажання" (17.03. 1862) "До сестри" (5.05. 1862) "З святого письма"

(19.05. 1862). Але поруч російською мовою, теж з використанням

етимологічного правопису, подавалися праці П. Куліша "Полякам об

украинцах (ответ на безымянное письмо)", стаття була сумлінно

передрукована з "Основи" (1862. № 2) у чотири подачі (10-20. 10. 1862):

праця М. Костомарова "Гетманство Выговского", так само "позичена" з

"ОсноЬи" (1861, №№ 6-7) й подана у 1864 році в №№ 1-21; російське

оповідання Олекси Сторженка "Видение в Несвижском замке" (1866, №№

55-56), передруковане з газети "Вестник Западной России". Але аласне

журналістські твори (не наукові й не художні) створювалися язичієм, так

само підлягали редагуванню й надіслані з України.

Перше число газети вийшло 25 січня 1861 року. Відкривалося воно

статтею "Наш програм", де висловлювалися вірнопідданські почуття до

австрійського цісарського дому і водночас твердий намір відстояти руську

народність у боротьбі з поляками.

У числі від 1 лютого 1861 року редактор умістив заяву "Ру сь говорит!",

де зокрема відзначалося: "По двоелетних домагатсльствах и просьбах за

органом независимым, хоть бы чисто литерату рным. Получили мы наконец

с началом сего года позволенье на изданье часописи политичной. Издатель

и редактор той часописи, понужденный ложными толками, якии з

известной стороны розсеваются. обьяаляє при нынешней способности под

словом чести перед народом, що выдаваемая ним часопись "Слово" есть

часописію независимою, самостоятельною в таком сих выразов смысле, як

то о всех иных не-официальных газетах разумеется, и як то тіпже гезеты

сами о собе справедливо разумеют". Ця редакторська заява може правігги

289