Михайлин - Історія української журналістики XIX століття

Подождите немного. Документ загружается.

Михайлин ІЛ.

“Русалка Дністровая” удостоїлася чотириразового перевидання: 1910 року

в Тернополі “з нагоди столітніх уродин Маркіяна Шашкевича”. 1950 і 1972

років у Києві фототипічним способом з грунтовною передмовою

Олександра Івановича Білецького. 1961 року у Філадельфії (( ІПА). Про

“Руську трійцю” О. О. Петрашем написано монографію, що витримала вже

три видання .

/ “Русалка Дністровая” і справді мала величезне значення для

західноукраїнських земель, засвідчила їхню єдність з підросійською

Україною, продемонструвала творчий потенціал підавстрінського

українства. Проте в розробці творчих питань діячі “Руської трійці”

орієнтувалися на вже існуючі в Східній Україні зразки. “Русалка

Дністровая” була не першим альманахом, створеним у колі “Руської

трійці”, до якої входили Маркіян ІІІашкевич (18.ЩІШ)._Яків Головацький

(1814-1888) та Іван Вагилевич (1811-1866).. Ще в 1833 році вони

упорядкували збірник “Син Русі”

, а в 1834 році - альманах “Зоря”

, але

видати їх не змогли через урядові перешкоди. Та й “Русалка Дністровая”

була заарештована поліцією; з тисячного накладу розійшлося лише 200

книжок, а 800 потрапили під арешт і пролежали в поліції до 1848 року, коли

знову були пущені в продаж.

Відкривався альманах анонімним “Передслів'єм”. Встановлено, що

його написав М. Шашкевич. “Судило нам ся посліднім бути, -

проголошував автор. - Бо коли другі Славяне вершка ся дохаилюють, і

єстли не вже, то небавком побратаються з повшім. ясним сонцем; нам на

долині в густій студеній мраці гибіллі. Мали і ми наших півців і наших

учителів, але найшли тучі і бурі, тамті заніміли, а народові й словесності

надовго ся здрімало; однаково ж язик і хороша душа руська була серед

слов'янщини, як чиста слеза дівоча в долоні серафима” (с. III)

І от добра доля дозволила й у нас з'явитися збірникам народних наших

пісень “і іншим хорошим і ціловажним ділам” (с. 111-І V) До цього місця М.

Шашкевич додав підрядкову примітку, де перелічив найважливіші відомі

йому східноукраїнські видання. З цієї примітки можемо судити не лише про

коло української лектури “Руської трійці”, але й про напрямок її естетичної

орієнтації. У “Передслів’ї” названі “Енеїда” І. Котляревського (тричі

видана в С.-Петербурзі в 1798, 1808 і 1809 роках) “Опыт собрания

старинных малороссийских песней” кн. М. Цертелєва (1819). два видання

українських пісень, зібраних М. Максимовичем (1827, 1834), “Запорожская

старіша” Із. Срезневського (1833-1834), “Малоросійські повісті” Грицька

Основ’яненка (1834). твори Є. Гребінки. П. Гулака-Артемовського та

Петраш О. О. "Руська трійця”. М. Шашкевич, І. Вагилевич. Я. Головацький

та їхні літературі послідовники. Вид. 2-е, доп. - К.: Дніпро, 1986. - 230 с.

Див.: Син Русі (1833): Перша рукописна збірка віршів Маркіяна Шашкевича

та його побоатимів І Упорядкування, передмова і примітки Є. Нахліка. - Львів:

ТзОВ "Львівські новини". 1995. - 43 с.

Цей альманах не зберігся. •’

100

Історія української журналістики XIX століття

деяких інших авторів. Цей перелік засвідчує, що “Руській трійці” були

добре відомі видані на той час в Росії українські книжки.

Тож і свою працю автори “Русалки Дністрової” вписують у

всеукраїнський контекст. “Є то нам, як заранє по довгих тьмавих ночах, як

радость на лиці нещасного, коли лутша надія перемчить крізь серце єго;

суть то здорові, повносильні рістки, о которих нам цілою душею дбати,

огрівати, плекати і зрощати, доки під крилом часу і добрих владнувателів

хорошою і кріпкою засіяють величею” (с. IV).

У “Русалці Дністровій”, подібно до “Украинского альманаху” й

“Утренней звезды”, під одною обкладинкою були зібрані фольклорні

записи й авторські твори, вірші й проза, наукові розвідки й красне

письменство, переклади й оригінальні твори, художня творчість і

літературна критика, тобто все те, що могла витворити фантазія

упорядників. У книжці знайшли відбиток усі труднощі, що виникали перед

першими авторами, що прагнули писати живою народною мовою, в справі

творення літератури, адже мова “Русалки Дністрової” перебуває на ще

дальшій віддалі від сучасних норм, ніж мова харківських альманахів.

Естетична програма “Руської трійці” також цілком суголосна з

поглядами представників Харківської школи романтиків: тут і боротьба за

повноцінний літературний статус української мови, і пошук аргументації

цієї можливості у народній творчості, і практичне здійснення мрії про

українську літературу в своїй власній творчості, і навіть утвердження думки

про легітимний характер появи нової писемності; адже саме так слід

розуміти згадку про “добрих владнувателів”.

“Русалка Дністровая” важлива передусім як свідчення єдності

українців, розділених австрійсько-російським кордоном, як свідчення

спільності духовних процесів національного пробудження й творення нової

української літератури, що виявилися як на Сході, так і на Заході України.

Але на загальноукраїнських обширах значення “Русалки Дністрової” не є

більшим за значення “Украинского альманаху” і “Утренней звезды”,

виданих у Харкові.

101

Михайлин І.Л.

Розділ десятий

Альманах Є. Гребінки “Ластівка”

Діяльність Г. Квітки в справі організації українського журналу та причини

її невдачі. Альманах Є. Гребінки “Ластівка” - загальна характеристика.

Вступне слово упорядника “Так собі до земіяків”. Твори Т. Шевченка в

альманасі Л. Боровиковський в “Ластівці”. Поезія О. Чужбинського, В.

Забіщ Є. Гребінки. Проза Г. Квітки: бурлескно-реалістичні оповідання

“Пархомове снідання" та “На пущення як зав’язано”; сентиментально-

реалістична повість “Сердешна Оксана” та її місце в “Ластівці”. Твір П.

Куліша в альманасі В. Бєлінський про “Ластівку”. Значення альманаху

Ознакою розвитку українського літературного процесу стала спроба

української творчої інтелігенції видавати свій часопис. Напевно, навіть не

варто говорити про те, яким революційним змістом був наповнений цей

задум. Видання жу рналу стало б могутнім імпульсом активізації творення

української літератури, згуртувало б авторів, утворі по б читача, сприяло б

створенню позитивної опінії навколо українського письменства.

Ініціатива створення українського періодичного видання належала

мудрому Г. Квітці. Робота розгорнулася в 1838-1839 роках. Ще восени 1838

року Г. Квітка порадпв Є. Гребінці вступити в переговори з Андрієм

Олександровичем Краєвським (1810-1889), відомим російським

журналістом, видавцем і редактором популярного “грубого” журналу

"Отечественные записки” (1839-1867). про видання при планованому ним з

нового року журналі літературного додатку українською мовою.

Краєвський підтримав ініціативу українських письменників. Є. Гребінка

оповістив потенційних авторів і почав збирати матеріали.

У вересні 1839 року Михайло Олександрович Максимович (1804-1873),

що був тоді деканом філософського факультету Київського університету

(відкритого в 1834 році), звернувся до Г. Квітки з проханням дати для

задуманого ним альманаху “Киевлянин” якийсь твір. Г. Квітка в листі від З

жовтня 1839 року відповів, що жодного завершеного твору дтя публікації

не має - усе відправив у Петербург до приятеля для надрукування в

українському часописі.

“Думка Ваша, - писав він дачі, - аби видавати що-небудь по “наській

мові”, здається, в наступному' році повинна здійснитися. Вже подана

доповідна записка (так в усякому разі сповіщають мене), щоб дозволено було

при " Отечественных записках” на 1840 рік видавати 4, 6, 8 додатків

у країнською мовою. Чекаємо на рішення. Матеріали є. редактор п. Гребінка,

який Вам відомий, редакція не матиме збитків, принаймні, на перший рік. Ми

повинні присоромити і примусити замовкнути людей з дивовижним

уявленням, гласно проповідуючих, що не слід тією мовою гаїсати, якою 10

міліонів говорять, яка має свою силу, свою красу, невиразимі другою, свої

звороти, гу мор, іронію і все як нібито в порядної мови”

Квітка-Основ'яненко Г. Ф. Зібр. творів: У 7 т. - К.. 1981. - Т. 7. - С. 228.

102

Історія української журналістики XIX століття

Про створення періодичного видання стає широко відомо серед

українських письменників - редакційний портфель Є. Гребінки все товщає.

Але цим сподіванням не судилося здійснитися. Саме на 1839 рік припадає

переїзд з Москви до Петербурга відомого російського критика Віссаріона

Григоровича Бєлінського (1811-1848). В "Отечественных записках” він

очолив літературно-критичний відділ, визначаючи одночасно ідейно-

естетичну позицію журналу в цілому. Погляд цього діяча на українське

письменство сьогодні досить добре описаний у науковій літературі.

Зводився він до розуміння української мови як наріччя російської й

утвердження думки про цілковиту безперспективність, непотрібність і

навіть шкідливість створення літератури на цьому обласному наріччі. В. Г.

Бєлінський, хоч і не вважався номінально редактором журналу, але був

його фактичним лідером. Слово, дане А.О. Краєвським українським

письменникам, було забране назад, справа видання українських додатків

при журналі була провалена його новим лідером

Обманутий Є. Гребінка залишився з цілим портфелем вже поданих до

українського часопису матеріалів, видавати який не було можливості після

зміни позиції “Отечественных записок”. І він. трохи почекавши й

повагавшись, віщав знову альманах. Назвав його упорядник "Ластівка”,

вийшов він 1841 року в Петербурзі як видання книгопродавця Василя

Полякова.

Відкривався альманах вступним словом Є. Гребінки "Так собі до

земляків”. У ньому автор створив колоритний образ українського

поміщика-інтелігента, який живе одним життям зі своїм народом. Перед

читачами проходив солярний цикл хліборобського року, проведеного в

праці й господарських клопотах. Аж ось настає зима, з довгими, нудними

вечорами. Але й крізь завірюху пробивається до панського дому заїжджий

з Московщини купець. Привозить товар, серед якого автора найбільше

приваблюють ‘‘книги московския”. Купує він їх з півдесятка. Сідає читати,

але ні до серця, ні до розуму вони не доходять. "Нічого робить. - пише Є.

Гребінка, - положиш на полицю новенькі книжечки: хай полежать, поки

порозумнішаю - та й станеш у сто десятий раз читати Котляревського

“Енея” або повісті Грпцька Основ'яненка - і читаєш, і смієшся, і

плачеш...”

Про все це згадав автор у столиці, де нудьгу вати ніколи, де саме життя

крутить людину, що не знаєш гаразд, коли середа, коли п'ятниця. І вирішив

він потурбуватися про земляків, що залишилися по хуторах і селах: зібрав,

що було в нього по-нашому написане, і своє, і добрих людей, і одніс у

друкарню. Так виникла ця книжка. Її й виносив на суд читачів Є. Гребінка.

Передмова ‘Так собі до земляків” була датована 7 січня 1841 року.

Див. про це також у пр.: Михайлин І. Л. "Я.тоді ще не знав, що я українець..."

// Березіль. - 1991. - № 6. - С. 147 - 165.

Гребінка Є. П. Так собі до земляків // Гребінка Є. П. Твори: У 3 т. - К., 1981. -

Т. 3. - С. 490.

103

Михайлин І.Л.

“Ластівка” стала й справді новим щаблем розвитку української

альманахової журналістики. Це був перший спеціалізований на предстааленні

художньої літератури альманах. У ньому були відсутні наукові статті та

розвідки, літературно-критичні праці, етнографічні та фольклористичні

дослідження, публікації історичних документів та джерел. Українська

журналістика прощалася із засадою універсалізму й переходила до

спеціалізації: читачам була запропонована книжка для читання, тобто цілком

складена з художніх творів. Крім того, упорядник орієнтувався виключно на

українського читача - у киїзі були зовсім відсутні російські тексти.

Альманах “Ластівка” став унікальною книжкою в молодому

українському письменстві, він був упорядкований з великим смаком,

багато творів, опублікованих у ньому, ввійшли в історію української

літератури. Книжка засвідчила високі редакторські здібності Є. Гребінки,

схильного до організаторської праці, до відбору для публікації справді

художньо довершених і вагомих творів.

Уперше після “Кобзаря” (1840) тут публікувалися нові твори Т.

Шевченка. їх було п’ять: “Вітре буйний”, “Причинна”, “На вічну пам'ять

Котляревському”, “Тече вода в синє море” та уривок з поеми “Гайдамаки”

(розділ “Галайда”, що починався словами “.Яремо! Герш-ту! Хамів сину!”).

Чотири перших твори відносилися за часом написання до 1837 і 1838 років,

останній ще не був завершений на час публікації уривка з нього в альманасі.

Зі сторінок “Ластівки” вперше на весь світ пролунали нині широко

відомі рядки “Реве та стогне Дніпр широкий”. Початковий розділ

“Причинної” з романтичним описом бурі на Дніпрі і заспокоєнням

розбурханої стихії став не просто народною піснею, а своєрідною візитною

карткою, якою репрезентують і за якою пізнають мистецтво нашого народу.

Це був перший, що дійшов до нас за часом, твір Т. Шевченка. Та вже в ньому

відбилася його геніальність. Романтичний бунт автора проти світу людей і

природи, проти Бога і законів буття сущого на землі, його пристрасний

захист закоханих і гаряче співчуття їхній трагічній долі - визначали художні

особливості балади. Без неї сьогодні ми не мислимо Т. Шевченка

Вірш “На вічну пам'ять Котляревському” академік Ю. В. Шевельов

назвав “Критикою поетичним словом”

. За нерозвиненого стану власне

літературної критики у віршах, присвячених своїм літературним

попередникам і вчителям (Котляревському, Основ'яненкові), він не тільки

дав їм оцінку, але й накреслив свій окремішний шлях художньої творчості.

Т. Шевченко був одним з перших, хто побачив реальне значення доробку І.

Котляревського, відчув історіософський пафос його “Енеїди”, зв'язок його

поеми з козацькою славою, про що свідчать слова:

Див.: Бондар Лариса. Шість світів "Причинної" // Збірник Харківського

історико-філологічного товариства. - X.. 1995. - Т. 5. - С. 91 - 102.

Шерех Юрій. Критика поетичним словом. Молодий Шевченко визначає своє

місце в історії літератури та дещо про "білі плями'

// Шерех Юрій. Пороги і Запо

ріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології. Три томи. - Харків, 1998. - Т. 3. - С. 7 - 28.

1ПІ

Історія української журналістики XIX століття

Нехай усміхнеться серце на чужині.

Хоть раз усміхнеться, днвлючись, як ти

Всю славу козацьку за словом єдиним

Переніс в убогу’ хату сироти (с. 312).

Вірш, присвячений І. Котляревському, в альманасі '‘Ластівка”

розташовувався після першодруку двох уривків з водевілю “Москаль-

чарівник” (с. 299-305). що посилювало як звучання твору знаменитого

полтавця, так і Шевченкового відгуку на його смерть. Широкої

популярності набули слова:

Будеш, батьку, панувати.

Поки живуть люди;

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть! (с. 311),

які. власне, створили архетішну українську формулу безсмертя митця у

творчості.

Два ліричні вірші Т. Шевченка, опубліковані вперше в “Ластівці”: “Вітре

буйний” та "Тече вода в синє море”, в “Кобзарі” 1860 року дістали однакову

назву “Думка”. Це сталося тому, що в обох творах втілений однотипний

образ романтичного героя, самотнього, відірваного від соціуму, наділеного

світовою скорботою. У першому вірші героїнею виступала дівчина, що

тужила за милим, у другому - козак, що не міг знайти свою долю.

Але якщо в цих віршах образи ліричних героїв створювалися в рамках

фольклорної парадигми, то в уривкові з поеми “Гайдамаки” виводився теж

романтичний герой, та вже наділений виразною індивідуальною долею,

характером, внутрішнім мовленням. -Ярема - “сирота багатий”, який до

часу гнеться в наймах у єврейській корчмі і не знає, що вже ростуть в нього

крила, “що неба достане, коли полетить” (с. 371).

Доробок Т. Шевченка, представлений на сторінках “Ластівки”,

закріплював образ провідного поета України, Кобзаря, романтичного

бунтівливого поета, а першодруки його знаменитих творів мали

неперехідне значення й піднесли вагу альманаху.

Другим поетом, чий великий доробок друкувався в цій книзі, був Л.

Боровиковський. Його представляли твори двох жанрових напрямків:

романтичні балади та ліричні вірші і байки, що в українській літературі

містили не лише повчання, але й комічний, гумористичний елемент.

За джерела баладної творчості Л. Боровиковському правіш український

пісенний фольклор. Поет відзначався вмінням адаптувати фольклорну образ

ність у свою поетичну систему, прилаштувати її для виконання своїх завдань.

У вірші "Чорноморець” він створив образ козака, “ясного сокола”, якого роз

шукує його товариш, “орел”, і розгапує про нього “сірих гусей” і “білих ле

бедів”. Лебеді й гуси розповідають орлові, що його побратим, Чорноморець,

лежить коло моря, у степу, порубаний ворогами, крізь його реберця вже й

трава пробивається; жодної живої душі немає біля його - тільки три ластівки,

то душі його матері, сестри і дружини; це вони оплакують його загибель

вдома; де ридає матір - там кривава ріка, де сестра - річка пройшла й

Михайлин І.Л.

просохла, а де жінка була - і роснці нема. Вірш будувався Л. Боровнковськнм

на засадах народної поетики, втілював традиційну долю українського козака

і водночас романтичний ідеал самотнього воїна - оборонця своєї

батьківщини. Цей вірш був розташований в “Ластівці” на другій позиції,

відразу після вступного слова Є. Гребінки ‘ Так собі до земляків”.

Віддалений від ‘Чорноморця” лише одним Шевченковим віршем 'Вітре

буйний” друкувався даті в аіьманасі твір Л. Боровиковського "Вивідка”. В

його основі - баладний український сюжет: дівчина закохана в козака, про

сить її посватати; козак висуває умову: мені заважає твій брат, отруї його; і

розповідає, як це зробити; закохана дівчина виконала наказ коханого, але

вшвляється. що це була вивідка, козак відмовляється одружуватися з нею:

струїш, мовляв, і мене, молодого. Подібний сюжет відомий у фольклорі бага

тьох народів, у тому числі й українського. Важко говорити про міру участі Л.

Боровиковського в створенні цього тексту, тим паче, що в українській літера

турі від І. Котляревського встановилася традиція використання народних

текстів у своїх творах у незначній переробці, як це зроблено в ‘Наталці Пол

тавці”. У даному випадку також мала місце така переробка. Твір Л. Борови

ковського швидко набув популярності й поширився в народі. Вже в першій

половині XIX століття балада Л. Боровиковського була записана фолькло

ристами як народна пісня. Цей твір теж відповідав естетичній програмі

романтиків: зматьовував виключної сили почуття, незвичайну сігтуацію,

гостру колізію, трагічну розв'язку.

У двох наступних віршах “Палій” і “Волох” також втілювалися образи

романтичних героїв. У першому - це був історичний Семен Палій, що

зображався як оборонець України від ляхів, національний герой, наділений

незвичайними якостями:

Хто в траві - врівні з травою;

Хто в воді - врівні з водою;

Хто у лісі - врівні з лісом,

Ніччю - перевертнем бісом?

Палій! (с. 247)

Стилістика народної пісні, заснована на яскравій образності,

синтаксичному паралелізму, повторах тем і одночасному розвиткові

ліричного сюжету - приваблювало в цьому вірші. Його енергійний початок:

Люлька в роті зашкварчата,

Шабля в ніжнах забряжчала;

Шабля різанину чує.

Люлька пожари віщує (с. 246)

увійшов в українську літературу як взірець поетичної точності,

ощадливості, майстерної словесної формули.

Вірш "Волох” створював романтичний образ молдаванина, який "в

степах з шатрами ходить” (с. 249), живе поза суспільством, найбільше цінує

волю й незалежність, його майно вміщається на возі. Але він смачно їсть і

міцно спить, він щасливий своєю долею.

У романтичному контексті сприймався й вірш “Зимній вечір”,

106

Історія української журналістики XIX століття

переклад однойменного вірша О. Пушкіна, де створений образ самотнього

поета, що в зимовий вечір, коли "буря з хмари небо криє. Сипле сніг, як з

рукава” (с. 281). шукає розради в бесіді з домочадцями. Вірш наповнювався

українським колоритом: пушкінська "пзбушка” перетворювалася на

"хатку”, “моя старушка” - на “паніматку”, серед реалій побуту' з'являлись

“лава”, “стріха”, “дннще”. “починок”. Адаптуючи в систему української

образності, переклад все ж доносив до читача дух пушкінського вірша,

відбивав головні його настрої, строфіку й ритміку:

Вип'єм, добра поніматко!

Ну, по одній наливай;

Вип'єм з горя! Де ж кухлятко?

З веретеном не дрімай (с. 282).

Наступну добірку Л. Боровиковського в “Ластівці” складав цикл з

десяти байок. Цей жанр у його творчості набув своєрідності у порівнянні з

іншими українськими авторами, він позбувся бурлескності, далеко

відійшов від традиційної “котляревщини”, хоч і не втратив обов'язкової

для байок дотепності й гумористичності. Байка Л. Боровиковського

відзначалася особливою стислістю, являла собою короткий виклад певного

життєвого епізоду, аніж подієвий розвиток сюжету. Майже всі твори

будувалися на основі народних прислів'їв чи приказок або комічних

бувальщин-анекдотів. За взірець жанру в творчості Л. Боровиковського

може правігги байка “Клим”, яка складається усього з шести рядків:

Спитали Клима раз, яка найлучча птиця:

Чи чиж. чи соловей, чичітка, чи синиця?

Голодшій Клим озвавсь баса:

“Найлучча птиця - ковбаса!”

Голодній, бач, кумі -

Хліб на умі (с. 294-295).

Завершена сталість епізоду, колоритність образу героя, мінімально

передана його внутрішня мова, але достатня окреслеиість і ситуації, і його

характеру, експресивна виразність мовлення, використання в невеличному

тексті з трьох речень двох народних приказок - ось риси цього твору.

Представив на сторінках “Ластівки” Л. Боровиковський і свої

фольклорні записи, але це були не традиційні пісні, а народні приказки, а

також загадки (з відгадками). 86 приказок, подані поетом і байкарем,

поклали почни публікації цього фольклорного жанру. Причому на цей раз

було опубліковано найбільш широко вживані приказки і прислів'я:

“Пани скубуться, - а в мужиків чуби болять!”

“Покірне телятко дві матки ссе; а пеє ні одної”.

“Сім рік маку не родило - та голоду не було”,

та інші (с. 318-331).

“Загадки”, опубліковані видатним поетом, також були першою

публікацією цього фольклорного жанру, демонстрували народну

дотепність, винахідливість. .Якщо врахувати, що упорядник Є. Гребінка

Михайлин І.Л.

мав намір дати книжку дія чіггання в зимові вечори, то ця її частина цілком

відповідала поставленому завданню, давала читачам можливість

розважитися, повпрааіятися у відгадуванні загадок.

Близько до завершення друкувався останній твір JI. Боровиковського

в "Ластівці” - вірш "Розставання”. Він був написаний на мотив знаменитої

народної пісні "їхав козак за Дунай”, aie, використовуючи його поетику ,

значно розширяв і головний мотив, і ситу ацію, утворював цілу драматичну

сценку з розмовою двох героїв: Козака й Дівчини. Традиційний для

української народної творчості мотив прощання белетризувався, набу вав

під пером поета опуклості, стереоскопічності.

Л. Боровиковський надрукував у "Ластівці” твори, що писалися в

різний час від 1834 року. Його добірка - друга за обсягом після Т. Шевченка

- являла собою достойне надбання альманаху. всебічно представляла поета:

і як автора стилізованих під народні твори романтичних баїад і ліричних

віршів, і як дотепного й своєрідного байкаря, і як оригінального

фольклориста, що розширяє сам предмет фольклористики і пропонує

читачам не традиційні пісенні, а оригінатьні жанри, котрі дають новий

матеріаі для характеристики народного світогляду.

Упорядник "Ластівки” запросив до участі в альманахові й свого

шкільного товариша, Олександра Степановича Афанасьева, з яким разом

навчався в Ніжинській гімназії вищих наук і навіть мешкав з ним на одній

квартирі в професора природничих наук М. Ф. Соловйова. Під псевдонімом

А. Чужбинський він опублікував тут два вірші: "Є. П. Гребінці” і

“Прощання”. Обидва воші вкладаїися в романтичну концепцію "Ластівки”.

Перший вірш-звертання розвивав тему пошуку щастя героєм-сиротою.

Другий оіцісував прощання автора з Україною, яка стаїа дія нього

скарбницею таких цінностей, яких він “не знав у своїй стороні” (с. 314) - О.

С. Афанасьев за національністю росіянин. Ліричний герой - солдат,

відірваний від дому й родини (тоді автор служив у полку, дислокованому в

Чугуєві), він сумує, aie й пишається своєю самотою, сприймає її як ознаку

обраності, вищості над юрбою. Залишаючи Україну, він відчуває, що цей

край увійшов у його серце.

Дебютував на сторінках “Ластівки” знаменитий український поет-ро-

мантик Віктор Забіла. Він опублікував тут три вірші: "Голуб”, "Пісня” та

"Повіяли вітри буйні”, у яких постав як глибокий автор теми гіркого, нероз-

діленого кохання. В основі першого вірша покладено макроприйом парале

лізму: голуб скаржиться козакові на зраду коханої дружини-голубки, після

чого й козак вирішує залишитися на все жіггтя самотнім. Другий вірш вико

наний у пісенній стилістиці: двічі козак проїздить повз двір коханої дівчини,

прагнучи побачити її, але вона не вийшла; відтак він замислюється, чи вона ж

кохає його? _Якщо так, то воші будуть жити щасливо цілий вік, "як риба з

водою” (с. 222). У відповідності із законами пісенної стислості даті ця тема не

розвивається. Третій вірш має автобіографічний характер, хоча й підносить

тему в одязі народно-поетичної символіки. "Вітри буйні” стають тут знаком

“лютого горя”. .Яке прийшло в життя поета через зраду коханої. Вона

108

Історія української журналістики XIX століття

спокусилася на земні багатства (“за худобу проміняла”), відкинувши величне

кохання ліричного героя як нічого не варте. Відтоді він не тільки морально

пригнічений її зрадою, аіе й трагічно розчарований в людях у цілому: крім

того, ного мучить думка про аласну приреченість на весь вік страждати:

А такий вже уродився,

/ Мабуть, я на світі:

Безталанніш і безщасний,

Щоб вік свій тужити (с.245).

Сам упорядник опублікував у “Ластівці” три поетичні твори: дві байки

і один ліричний вірш. Байки “Дядько на дзвониці” та “Хлопці” виразно

дисгармоніювали із загальним тоном книжки. Це не була взірцева

"котляревщина”, але Гребінчина прозорість і виразність відзначала

почасти хіба що першу байку. Зате ліричний вірш “Українська мелодія”

відзначався такою поетичною довершеністю, що йому судилося стати

народною піснею. Традиційна тема - мати умовляє дочку-одиначку вийти

заміж за багатого нелюба, тоді, мовляв, її доля буде влаштована, і матір

зможе спокійно померти - розвивалася тут у формі динамічного

драматичного діалогу, вираженого в точних вербальних формулах:

“Ні, мамо, не можна нелюба любить!

Нещасная доля із нелюбом жить.

Ох, тяжко, ох, важко з ним річ розмовляти,

Хай лучче я буду весь вік дівовати!” (с. 353)

Дівчина скоряється материній волі, виходить заміж за багатого

нелюба. Остання строфа “Української мелодії” описує могилу дівчини, на

якій квилить самотня матір:

“Ой Боже мій милий! Що я наробила!

Дочку, як схотіла, із світу згубила!” (с. 354).

Цей вірш став окрасою збірника, вписувався в загальний образ

українського світу, створюваний у ньому, романтичний, з гострими

конфліктами, незвичними ситуаціями, пристрасними героями.

Крім поетів, чиї добірки в “Ластівці” ми розглянули окремо, у книжці

були надруковані окремі вірші П. Писаревського, Стецька Шерепері (Ст.

Писаревського). П. Кореницького, Н. Мартовицького, кілька зашісів

українських народних пісень. У Є. Гребінки в руках були більші добірки

віршів цих авторів, але, підійшовши до них як вимогливий редактор, він

відхилив значну частину художньо слабких творів і лишив тільки найкращі.

Готуючи їх до друку, він просив допомоги в Т. Шевченка; відомо, що той

аласноручно відредагував для альманаху байку Петра Писаревського

"Собака та злодій”. Загалом твори названих авторів не порушували

загального ладу книжки, але істотного значення в ній не мали.

Проза була предстаалена творами Г. Квітки-Основ’яненка та П.

Куліша. Лідерство тут. безумовно, належало Г. Квітці, твори якого лише за

обсягом складали більш ніж половину альманаху. Два невеликих за обсягом

оповідання "Пархомове снідання” та "На пущення як зав'язано” належали

до дрібних творів бурлескно-реалістичної прози, тобто до того напрямку,

юя