Михайлин І.Л. Науково-дослідна робота студента з журналістики

Подождите немного. Документ загружается.

ся на самоціль і не поглинуло автора цілком. Пам'ятайте: збирання ма-

теріалу, зрештою, не самоціль, а шлях до створення вашої концепції теми.

Тут

повинне спрацювати сьоме правило - вимога свідомого обмежен-

ня нагромадженого матеріалу і вчасного переходу до написання тексту.

Науковець повинен володіти почуттям достатньої поінформованості, яко-

му неможливо навчитися шляхом слідування механічним порадам.

Усе ж наважуся висловити деякі рекомендації. Висновок про достат-

ність зібраного матеріалу слід робити тоді, коли у вас склалася концеп-

ція теми, а начитування нових джерел не приводить до її трансформації.

У такому випадку ви оволоділи основним корпусом матеріалу.

Можливо ця вимога містить у собі ефект парадоксальності, але дуже

важливо ствердити особливо для сумлінних

талановитих студентів: зупи-

ніться вчасно. Можливо, це не є актуальним для авторів курсових робіт,

але буває іноді шкода спостерігати за аспірантом, особою талановитою і

яскравою, який не вкладається у встановлений термін написання й захис-

ту дисертації, тоді як його менш талановиті ровесники успішно здійснюють

це. Причина - у надмірній серйозності й поважності в ставленні до збиран-

ня матеріалу, коли здається, що, не прочитавши ще того-то і не вивчивши

такого-то питання, не варто сідати за написання тексту. У таких молодих

людей етап збирання матеріалу невиправдано затягується й вони пропус-

кають у життєвому змаганні попереду себе менш талановитих колег.

•

Завжди слід пам'ятати проте, що процеси написання тексту і продовжен-

ня збирання інформації можуть іти паралельно. Відшукавши новий цікавий

матеріал, автор вносить у текст доповнення, виправляє написане, вдоско-

налює концептуальне розв'язання теми. Так триває до того часу, поки ро-

бота не подається на перевірку або не представляється до захисту.

Отже, у вашому житті настав час, коли ви відчули внутрішню готовність

до створення тексту, склали в голові або накидали на папері попередній

план і готові перейти до наступного етапу створення дослідження. Реко-

мендуємо розпочати цю працю не пізніше лютого-березня.

9. Написання тексту науково-дослідної роботи

Курсову (дипломну) роботу з гуманітарних наук справедливо називають

курсовим (дипломним) твором. Його треба створити. А творчість відрізняєть-

ся від ремісництва тим, що тут не можливе серійне виробництво, масове

тиражування продукції. Наслідок творчості, завжди існує в однині.

З огляду на це рецептів створення курсової (дипломної, магістерської)

роботи немає. Вона завжди неповторна, як неповторним є мислення кож-

ного індивіда. Ці роздуми завжди зупиняли мене перед запитанням: чи

маю я (та інші) право навчати науковій творчості (як і журналістській та-

кож), чи не перевищуємо ми, викладачі вищої школи, свої повноваження,

прагнучи навчити того, чого навчити неможливо? Адже здавна відомо: та-

лант сам встановлює закони своєї творчості.

Про Моцарта-розповідають такий історичний випадок.

«Один юнак запитав Моцарта, як писати симфонії.

Моцарт відповів:

- Ви надто молоді. Чому б вам не почати з балад?

у Юнак заперечив:

- Але ж ви починали писати симфонії, коли вам було всього десять

років!

- Так, але я нікого не розпитував, як їх треба писати»

Повчальною є й така історія.

«Коли семирічний Моцарт давав концерти у Франфункті-на-Майні, до

нього підійшов хлопчик років 14.

- Як чудово ти граєш! Я ніколи так не навчуся.

- Чого ж? Спробуй, а якщо не вийде, почни писати ноти.

- Та я ж пишу... вірші...

- Це також цікаво. Писати гарні вірші, мабуть, ще важче, ніж складати

музику.

- Чого ж, це зовсім легко. Ти спробуй.

Співбесідником Моцарта був Гете»

Як тут не згадати нашого Г. Сковороду, який на доказ своїх ідей наво-

див висловлювання Епікура: «Подяка блаженній натурі за те, що потрібне

зробила неважким, а важке непотрібним»

Наукову роботу слід сприймати не лише як напружену працю, що до-

водите до виснаження, але як насолоду творчістю, як те потрібне, що

його природа зробила неважким, як неважким і природним було для

Моцарта складання симфоній, а для Ґете -- писання віршів.

Наукова праця як різновид творчості повинна приносити суб'єктові пізна-

вального процесу насолоду пошуку, радість відкриття, почуття гордості за

нехай скромний, але свій самостійний внесок у безкінечну справу науки.

За своютридцятитрйрічну науково-педагогічну працю я таких моцартів

не зустрічав та й сам таким не був; усе цікавився в своїх учителів, як

писати курсову та дипломну роботи, як тепер у мене цікавляться цим мої

учні. Отож у даному випадку мова йде про передачу особистого досвіду,

нагромадженого впродовж багатолітньої наукової праці, про ознайомлен-

ня із загальною методикою написання курсової роботи, зрештою, про

передачу цілком конкретних знань і формування навичок, які повинен

мати кожен випускник класичного університету.

На захист ідеї створення цієї праці можу сказати й те, що викладені

тут положення я багаторазово повторюю кожному студентові й навіть

Книга веселої мудрості / Зібрав та упорядкував Ілля Доля-Попов. - К.: Рад. письменник,

1969.-С. 75.

Там само. - С. 56.

Сковорода Г. С. Пчела м Шершень / Григорій Сковорода // Вибрані твори : у 2 т. - К.,

1972. -Т. 1. - С. 116.

аспірантові, (а з моїх аспірантів уже дванадцять стали кандидатами наук

з трьох спеціальностей), яких починаю вчити методичним засадам науко-

вої праці. Я просто втомився безкінечно повторювати це усно

тому взявся

за перо, щоб описати творчий процес.

Коли збирання матеріалу наблизилося до завершення, студент зобо-

в'язаний ще раз проконсультуватися з викладачем. Наголосимо на двох

моментах. Гіо-перше, вислів «збирання матеріалу наблизилося до завер-

шення» означає те, що він насправді не завершився. По суті, він не завер-

тається до того часу, поки в дослідженні не поставлена остання крапка

й воно не подане на перевірку чи до захисту. Приступивши до написання

тексту, студент продовжує збирати матеріал: він ніколи не пройде повз

нову книжку зі своєї теми, він переглядає новинки періодики в бібліотеці,

доповнює бібліографію і г. д., тобто не припиняє науковою пошуку. По-

друге, підкреслимо ще раз: лютий-березень слід відвести на ство-

рення тексту курсової роботи.

Для консультації з викладачем студент зобов'язаний скласти письмо-

вий проспект курсової роботи. Це необхідне з двох причин. Перша полягає

втому, що проспекте могутнім чинником самодисципліни; написавши його,

ви чітко уявите свої власні завдання, структуру розкриття теми; без цього

ваш задум залишатиметься прихованим від вас самих за туманом непев-

ності й невизначеності. Друга полягає в тому, що наявність проспекту зро-

бить максимально ефективною вашу консультацію з викладачем. Не раз

доводилося спостерігати, як студент вимахуючи руками, червоніючи від

напруження, півгодини пояснює викладачеві, що являтиме собою його курсо-

ва робота, а той не може домогтися чітких відповідей на свої запитання.

Отож ви приходите на консультацію з проспектом у руках. У ньому

відбито такі питання:

1) ваше прізвище, назва теми у затвердженій викладачем вербальній

формулі;

2) повний перелік прочитаної теоретичної та історичної літератури з

журналістикознавства, зокрема з проблем, що визначають предмет курсо-

вої роботи;

3) повний перелік джерел, що складають об'єкт вашого дослідження;

4) розгорнутий план вашої теми з вказівкою структури її розвитку

(внутрішньоїтипології явища, аспектів розгляду головного питання, хроно-

логії чи еволюції явища тощо);

5) додаток - творча частина курсової роботи, її характер, жанр.

Наявність проспекту дозволяє викладачеві швидко зорієнтуватися в

обсягові проробленої студентом роботи, побачити наслідки його самостій-

ного опрацювання теми, оперативно надати свою допомогу, підказати

більш досконалий спосіб організації матеріалу, порадити прочитати про-

пущену наукову працю з даної теми.

Після цієї консультації студент приступає до написання за схваленим

викладачем проспектом тексту курсової роботи. Традиційно вона складаєть-

ся з п'ятьох структурних одиниць: вступ, основна частина (яка може мати

або не мати внутрішній поділ на розділи), висновки, бібліографія, додаток.

Зупинімося на змісті кожної структурної частини науково-дослідної ро-

боти.

Вступ

Важко говорити, що вступ - найважливіша частина курсової чи диплом-

ної роботи, і все ж досвід наукової праці засвідчує, що вона потребує

більш значних витрат творчих сил у порівнянні з іншими її частинами.

Особливі труднощі становить ця частина для початківця в науковій праці

- студента, який ще погано уявляє собі завдання, що стоять перед всту-

пом та сукупність питань, що підлягають висвітленню у ньому.

Іноді студенти запитують, яку частину тексту слід писати першою: вступ

чи той розділ, який найкраще собі уявляєш. Усі методичні рекомендації

одностайно висловлюються за те, що найбільш виправданою є лінійна

засада створення тексту, тобто така, коли він починає писатися від початку

і доводиться до кінця. Мій власний досвід свідчить про те ж саме.

Що говорить на користь такого підходу? Це єдиний спосіб уникнути

повторів, які будуть неминучими, якщо текст створювати шматками, не

уявляючи їхньої послідовності в цілому. Крім того, у вступі ставляться

важливі теоретичні й концептуальні питання, визначаються поняття, тобто

закладається підґрунтя наступного дослідження. Якщо цього не зробити

на початку, то на нерозв'язані загальні питання ви будете весь час натика-

тися в середині своєї праці, а відтак не будете вільними у виконанні зав-

дань головної частини. •

Отже, вступ треба написати на самому початку створення тексту, розу-

міючи, що це чернетка, у якій ще буде багато що уточнено й змінено в

остаточному варіанті.

Головне завдання вступу - здійснити постановку теми вашого

дослідження й обґрунтувати її актуальність.

Поняття актуальності може мати кілька вимірів. Актуальність хроноло-

гічна передбачає часову близькість до науковця досліджуваного явища.

Актуальність проблемна передбачає, що ви порушуєте проблему, яка пе-

ребуває в центрі уваги громадської

думки.

Нас же цікавить передусім науко-

ва актуальність, під якою розуміємо відсутність у науці досліджень з даної

теми, існуючу потребу досліджувати намічений вами напрямок.

Усі ці аспекти наукової актуальності ви повинні висвітлити у вступі.

Обов'язковим компонентом постановки питання й обґрунтування його

наукової актуальності є так звана історія питання або огляд літератури.

У цій частині вступу ви повинні стисло описати (охарактеризувати) усю

прочитану вами наукову літературу, при чому за всіма напрямками (пи-

таннями) об'єкта й предмета. Зробити це треба не для демонстрації власт

ної ерудиції, і навіть не для віддання належної шани попередникам у

висвітленні вашої теми. Це важливе, але не головне завдання. Найважли-

віше ж, висвітлюючи історію питання, показати ту межу, до якої дійшла

сучасна наука в опрацюванні вашої теми, де вона зупинилася і з якого

рубежу включаєтеся в справу наукового пошуку ви.

Недбайливому студентові іноді здається, що він першопроходець, що

до нього дану тему не чіпали інші науковці і в нього немає попередників.

Звичайно ж, за цим стоїть елементарна несумлінність і неуцтво, брак

елементарної культури й наукової школи.

На філологічному факультеті розповідають такий анекдот, що постав,

на жаль, з бувальщини. Ішов попередній захист дипломних робіт на кафедрі

історії української літератури. Захищався слабкий студент з теми «Істо-

ричні поеми Т. Шевченка». Викладачі перезирнулися між собою: яке б най-

легше питання йому поставити, що на нього б він достеменно відповів. І от

один з них запитує:

-Скажіть, будь ласка, хто до вас досліджував історичні поеми Т. Шев-

ченка?

Студент пом'явся невпевнено, почухав потилицю і приголомшив

кафедру оригінальною відповіддю:

- Ніхто... Я перший.

Попередній захист він не пройшов. Йому запропонували йти до

бібліотеки й вивчати ті праці, що були наведені в бібліографії до його ж

дипломної роботи.

Позиція, висловлена в жахливих словах: «Ніхто... Я перший», - думка

невігласа. Недослідженість вашої теми - уявлення неофіта, з яким чим

швидше слід розлучитися. Твердо собі затямте: недосліджених тем не існує,

є студенти, що не виявляють наполегливості в пошуку своїх попередників,

їм легше самим винайти велосипед, аніж просиджувати годинами в бібліоте-

ці у пошуку вже відкритої конструкції. Наука не визнає повторних відкрит-

тів. Повторні відкриття - це не відкриття, а повторення відомого. їм не

місце в науці. Отож наукова сумлінність повинна стати гаслом вашої робо-

ти від перших кроків у навчанні.

Пошлюся на свій повчальний досвід. Працюючи над історією українсь-

кої журналістики, у листопаді 1997 року я зробив доповідь про теоретико-

літературну концепцію одного з редакторів журналу «Украинский вестник»

Розумника Ґонорського на засіданні Харківського історико-фіпологічного

товариства. Мені здавалося, що я відкрив дуже цікавий матеріал: Р Ґонор-

ський випередив у своїй теорії наслідувальної гармонії слова і французь-

ких символістів З ЇХНІМ ЗЕіуКОПИСОМ, і О. О. Потебню з його вченням про

внутрішню форму слова. Але після доповіді мені були поставлені запитан-

ня: де криються джерела теорії Р. Ґонорського, яку я подавав як цілком

новаторську, а в обговоренні члени товариства порадили звернутися до

праць професорів Харківського університету, учителів Р Ґонорського, Іва-

на Рижського та Івана Орнатовського, які в свою чергу спиралися на деякі

думки з поетик Феофана Прокоповича та Михайла Ломоносова, а ті в свою

чергу використовували мовні ідеї Готфріда Ляйбніца, у якого вони постали

під впливом діалогу «Кратіл» Платона. Я прислухався до їхніх порад, вив-

чив увесь матеріал і справді змушений був визнати, що поверхово підійшов

до витлумачення теорії Р Ґонорського, показавши її лише з погляду впли-

ву на наступний розвиток наукової й художньої думки і зовсім проіґнору-

вавши той факт, що й сама вона виникла в полі діяння певної традиції, Я

доповнив свою працю новим матеріалом і опублікував статтю в журналі

«Київська старовина», включивши цей текст у скороченому вигляді й до

підручника «Історія української журналістики: Частина перша» (Харків,

2000) і в наступні перевидання. Я й зараз глибоко вдячний колегам за

вимогливість в апробації моєї наукової праці.

Так і кожен науковець мусить іти до джерел своєї теми, висвітлюючи

історію питання, прагнути діалогу, консультуватися з викладачем, який

для нього повинен здійснювати функцію першої апробації.

Огляд наукової літератури повинен здійснюватися за всіма рівнями пред-

мета й об'єкта. Тема «Український модернізм у літературній критиці Гната

Хоткевича на сторінках журналу «Літературно-науковий вісник»» «вимагає»

подання у вступі історії вивчення творчості

Г.

Хоткевича та журналу «Літера-

турно-науковий вісник», історії української літературної критики, бодай цьо-

го періоду (початку XX століття), історії вивчення українського модернізму.

У сучасних дослідженнях прийнято робити це стисло, даючи у вступі

здобуткам попередників максимально узагальнені сумарні оцінки. Разом з-

тим структура сучасних дисертацій (кандидатських і докторських) передба-

чає обов'язкову наявність першого історіографічного розділу, спеціально при-

свяченого історії й теорії питання, що далі докладно досліджується в тексті.

У вступі до курсової роботи студент повинен засвідчити своє ознайомлен-

ня з дослідженнями в даних галузях, а на тих, що безпосередньо стосують-

ся його теми зупинитися більш докладно. Стосовно даної теми багато що

можна лише згадати в підрядних виносках, але статтю Ольги Волосової

слід Проаналізувати окремо, оскільки це мало не поодинока праця про літе-

ратурну критику Г. Хоткевича саме в «Літературно-науковому віснику».

Друге завдання вступу (окрім висвітлення історії питання) сформу-

лювати теоретичні засади дослідження й дати визначення понят-

тям, які будуть вживатися далі. Є два шляхи розв'язання цих проблем:

Волосова О. І. «Камо грядеши» Гната Хоткевича: сторінка історії української літературної

критики / Ольга Волосова // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. -

X., 1995. -Т. 4.-С. 117-122.

перший - •Пристати на позицію якогось авторитетного науковця, другий -

запропонувати свої засади й визначення. Обидва варіанти потребують

ґрунтовного знання наукової літератури й постановки в ній. вашої теми.

Як правило, студенти й навіть аспіранти приймають перший варіант

поведінки. Він легший, менш відповідальний. Уданому випадку автор викла-

дає різні точки зору на предмет і з певною аргументацією доводить, що

більш переконливою йому здається позиція такого-то авторитетного науков-

ця, якою він далі й користуватиметься як методологічною засадою.

У другому випадку автор викладає різні точки зору на предмет, аналі-

зує їх і приходить до висновку, що жодна з них не є прийнятною з тих чи

інших причин, а відтак він пропонує свою формулу методологічних засад

(періодизацію, структурний розподіл явища) або визначення поняття. Цей

шлях обирають досвідчені науковці, здатні до дослідження не лише при-

ватних сторін явища, але й до створення його загальної теорії.

З практичною метою для студента в межах його курсової роботи слід

порекомендувати як найбільш реальний перший шлях, але для поважні-

ших наукових досліджень, якими є дипломна та магістерська робота, слід

визнати найбільш прийнятним другий шлях.

Третє завдання вступу - обмежити конкретними завданнями своє

дослідження. Наприклад, у статті Ольги Волосової розглянута лише

одна, хоча й програмова, стаття Гната Хоткевича «Літературні вражен-

ня», опублікована в дві подачі в «Літературно-науковому віснику» в 1908

році. Про ці свої завдання і про обмеження розгляду теми «Український

модернізм у літературній критиці Гната Хоткевича на сторінках журналу

«Літературно-науковий вісник» і говорить авторка у вступі до своєї статті.

Чим чіткіше сформульовані завдання курсової (дипломної, магістерсь-

кої) роботи у вступі, тим вища культура дослідження. Вона вимірюється

вмінням виразно бачити свою мету і формулювати її, визначати шляхиїї

досягнення, вказувати, які проблеми підлягають висвітленню в даному

дослідженні, а які лише порушені, але не розкриті, бо відбігають за межі

завдань роботи.

Четверте завдання - факультативне для курсової роботи, що не містить

розбивки на розділи, і обов'язкове для дипломної й магістерської робіт -

описати засади розміщення матеріалу в роботі та її композицію.

Як правило, цим рекомендують закінчувати вступ. Студент на підставі

огляду літератури виклав історію питання, довів актуальність теми своєї

курсової роботи, вказав на теоретичні засади й визначив поняття, окрес-

лив межі свого дослідження, а в кінці вступу вказав, яким питанням будуть

присвячені окремі розділи його дослідження, вони й мають вичерпати тему.

Для курсової роботи вступ повинен займати обсяг 5-6 сторінок. Він му-

сить бути конкретним, стислим, максимально спрямованим* на виконання

своїх завдань. Для дипломної й магістерської роботи це питання розв'язу-

ється інакше. У вступі рекомендується здійснити лише постановку теми, а

історії й теорії питання присвятити перший розділ обсягом 26-25 сторінок.

Основна частина

Це той розділ (кілька розділів), де викладається зміст науково-дослід-

ної роботи. Його завдання: за допомогою аналізу конкретного матеріалу

розкрити такий чи інший теоретичний аспект. У випадку з літературною кри-

тикою Гната Хоткевича на сторінках журналу «Літературно-науковий вісник»

- це аналіз його проглядів на український модернізм. У випадку зі статтями

Юрія Крикливого на сільськогосподарську тематику в газеті «Слобідський

край» - це використання різного роду аргументації і доказовості і т. д.

При написанні основної частини студент кладе перед собою затвердже-

ний викладачем проспект, конспекти першоджерел, наукових праць і ство-

рює дослідження. Тут варто ще раз торкнутися проспекту. На даному етапі

роботи ви відчуєте й самі: чим він докладніший, тим легше буде вам писати

основний текст. Тому не сприймайте створення проспекту як щось зайве,

необов'язкове. Навпаки, це надзвичайно важливий етап вашої роботи. Док-

ладний проспект, у якому передбачені всі аспекти розвитку теми, значно

полегшує остаточний етап її виконання - написання тексту дослідження.

Курсова (та інші) робота - це особливий жанр наукового досліджен-

ня, який відзначається обмеженими (навіть фіксованими) розмірами. На

перший погляд, це формальна ознака, індиферентна до змісту. Насправді

ж, саме вона засвідчує, що в текстах (наукових, публіцистичних

художніх)

не буває нічого другорядного, неістотного, не існує формальних елементів,

які б у той чи інший спосіб не були змістотворчими

. Обмеження обсягу

позначається на дослідженні в той спосіб, що в ньому не повинно бути

нічого зайвого, кожен його елемент повинен працювати на розкриття теми.

Автор такого дослідження мусить бути не просто ощадливим у слові,

але й ощадливим у композиційних елементах дослідження, де так само

не повинно бути нічого зайвого; він цілеспрямовано має йти до своєї

мети, не відволікаючись на другорядні сюжети.

У курсовій (бакалаврській, дипломній) роботі не повинно міститися

загальновідомої банальної інформації. Наприклад, тут не можна написа-

ти: «Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 року». Це знають усі. Це і

є та загальновідома банальна інформація, яка не може поширюватися зі

сторінок курсової роботи. Професор Моїсей Горацієвич Зельдович з цього

погляду якось радив перед кожним абзацем наукової праці вимовляти в

умі слова: «Я стверджую». «Це спонукатиме, - пояснював він, - до того,

щО ваш текст міститиме ваші судження, а не прикрі загальники. Неможли-

во сказати: я стверджую, що Тарас Шевченко народився тоді-то. Це не є

вашим твердженням, а загальновідомим фактом. Цей факт не повинен

міститися в курсовій чи дипломній роботі».

Див.: Михайлин І. Я. Основи журналістики : підруч. / І. Л. Михайлин. - Еіид. 3-е, доп. і

поліпш. - К.: ЦУЛ, 2002. - С. 214.

Створюючи курсову роботу необхідно врахувати й таке: її адресатом є

викладач, який встановлює на підставі поданого тексту вашу кваліфіка-

цію, Це ж саме стосується й дипломної (магістерської) роботи. Кількість їх

читачів максимально обмежена. Ці жанри аж ніяк не відносяться до масо-

вої інформації, над створенням якої все життя працює журналіст. Читач

студентських наукових праць - висококваліфікований науковець. Він уже

точно не потребує повідомлення про дату народження Т. Шевченка, він її

знає, а спробу написати про це в курсовій роботі сприйме як НЄЕІМІННЯ

студента розгортати свою тему і писати про свої відкриття в ній.

Отже, у вашому тексті не повинно міститися Загальних прохідних місць,

а всі компоненти мають спрямовуватися лише на осягнення нового ма-

теріалу й виклад вашої інтерпретації теми.

Це, однак, не означає, що ви можете обійтися без викладу думок інших

авторів, посилань на їхні праці, цитат з їхніх монографій і статей, узагалі

- викладу концепцій наукових авторитетів. Більше того, на початковому

етапі наукового шляху, у курсовій роботі, самим її жанром передбачено

наявність реферативної й дослідницької частий. ' "

Реферативна частина за обсягом займає меншу частину {ісїботй і при-

свячується репрезентації концепції сучасної* науки, яку

надагі»

використо-

вує автор. Як видно з попереднього викладу, такі завдання у невеликих

курсових роботах розв'язуються у вступі, але в більших наукових розвід-

ках, якими є дипломна й магістерська роботи, на реферативну частину

може відводитися окремий перший розділ. Головна вимоґа до рефератив-

ної частини - у ній повинен міститися розгляд головних здобутків сучасної

науки. Ця частина має теж бути складовою вашого самостійного науково-

го твору, містити ваші оцінки й узагальнення. Адже реферат - це так само

твір, але складений на засадах: чужі думку у йашій послідовності.

Твердо запам'ятайте: курсова робота не може бути цілком рефератив-

ною, тобто складатися лише з переказу інших наукових праць, за виклю-

ченням випадків, коли курсові роботи виконуються на історіографічні теми.

Прикладом такої історіографічної теми може бути така: «Історія вивчення

журналу «Основа» в українському журналістикознавстві» або «Вивчення

журналу «Основа» в історії української журналістики». Вона буде спрямо-

вана тільки на аналіз наукових джерел. У всіх інших випадках обмежувати

роботу лише реферативними завданнями неможливо. Запам'ятайте так

само: курсова робота в усіх своїх частинах/навіть реферативні^ му-

сить бути самостійним текстом; списування без посилань у курсовій

роботі (як і в усіх інших жанрах наукових і журналістських праць)

категорично заборонено.

Після короткої реферативної частини студент переходить

до

великої дос-

лідиицької частини роботи: У ній він мусить безпосередньо проаналізувати

об'єкт дослідження під кутом зору предмета. Це є головна частина тексту; в

ім'я неї він і створювався, все попереднє було підготовкою до нього. З огля-

ду на важливість цієї частини саме тут дамо рекомендації, які стосуються

створення наукового тексту взагалі і зберігають свою актуальність для всіх

наукових жанрів. На жаль, відступи від правил написання наукових текстів

трапляються і в поважних дослідженнях, дисертаціях і навіть у підручни-

ках. Це пояснюється тим, що мислення й стиль журналістикознавства пе-

ребуває під великим тиском мислення й стилю публіцистичної журналісти-

ки, Тому дуже важливо дистанціюватися від нього в науковій праці і вираз-

но відчувати межу, що відділяє методику науки й журналістики.

Правило перше; виклад матеріалу повинен будуватися на заса-

дах логічної послідовності й безперервності. Наступна теза повинна

витікати з попередньої, а попередня готувати наступну. У науковій праці

неможливе з'єднання матеріалу, яке я умовно називаю «1 + 1»; погово-

рили про одне, а тепер поговорімо про друге, а потім - ще про третє.

Наприклад, в одному науковому дослідженні автор завершує серію по-

передніх міркувань. «Отже, журналістика покликана сприяти розвитку

суспільної свідомості в усіх її формах». А наступний абзац починає слова-

ми: «Розгляньмо детальніше проблеми функціонування журналістики в рин-

кових умовах». Цілком зрозуміло, що

другому реченні розпочинається нова

тема, яка не зчеплена з попереднім викладом і потребує іншого способу

монтажу з вищенаведеним текстом. Її можна було відокремити в новий розділ

під заголовком, дати після пробілу або відокремити зірочкою. Але з'єднува-

ти матеріал у такий спосіб, як те подано в тексті, було неприпустимим.

Так само неприпустимо нанизування прикладів за принципом «1 + 1».

Розглядаючи економічні проблеми журналістики, один автор виклав

діяльність?,газети «Файненшл тайме», а потім перший абзац наступного ре-

чення побудував так: «А ось приклад іншого ґатунку», і розповів після цього

про пошук редактором відомчої багатотиражки ніші для своєї нової газети.

Таких місць у тексті курсової роботи не повинно бути. Її автор мусить

стежити за логічним перебігом своєї думки й аргументації, усувати розри-

ви, якщо вони з'являються, перекидати логічні містки між різними частина-

ми тексту.

Найбільш надійною гарантією усунення зазначеної вади (стрибків у роз-

витку теми чи розривів у рухові думки) є продумане структурування тексту

й виділення в ньому окремих частин, які подаються як окремі розділи під

своїми заголовками і містять висновки з описаного матеріалу. У таких випад-

ках текст передбачає наявність розривів у розвитку думки, не плавний, а

стрибкоподібний перехід від одного повороту геми до другого. І хоч рані-

ше йшлося проте, що курсова робота з огляду на свій невеликий обсяг на

окремі розділи може не поділятися, все одно за кращий варіант слід визнати

наявність такого поділу. Він дає можливість структуру

вати,

вашу думку, а

це дуже важливий спосіб самоорганізації мислення.