Михайлин І.Л. Науково-дослідна робота студента з журналістики

Подождите немного. Документ загружается.

чається тим, що ви добровільно обрали свою спеціальність і наш універ-

ситет. Статус нашого університету визначається тим, що в рейтингу вищих

закладів освіти України він займає третє місце за якістю надання освітніх

послуг, пропускаючи вперед тільки Київський національний університет імені

Т. Шевченка і Національний університет «Києво-Могилянська академія».

Наш університет, щоб дати вам багато, вимагатиме від вас багато; пере-

дусім, наполегливої праці в навчальному процесі.

Наші навчальні плани сформовані на підставі типових планів, ство-

рених в Інституті журналістики Київського, національного університету

імені Т, Шевченка і затверджених Науково-методичною комісією з жур-

налістики та інформації Міністерства освіти і науки України. Інодіхтуден-

тові здається, що йому нав'язують зайві знання, що й науково-дослідна

робота йому не потрібна, 3 перших кроків в університеті слід зрозуміти

одну дуже важливу річ: для журналіста не буває зайвих знань, уоі знан-

ня, що перебувають у його пам'яті, є його надбанням і використовуються

так чи інакше в його професійній діяльності. Разом з тим важко назвати й

той мінімум фахових навичок, який необхідний для інформаційної діяль-

ності, адже замітку до газети може написати й школяр. За радянських

часів був навіть розвинений рух юнкорів (юних кореспондентів).

З цього приводу слід добре розуміти таке. У навчанні є багато знань

особистіснотвірних, які мають статус загальнокультурних надбань людства

і не мають ужиткового змісту. У світі є купа людей, які ніколи не користува-

лися законом Архімеда чи законом сполучених судин, всесвітнього тяжін-

ня чи законом Ома, не використовували правила множення/ділення не-

правильних дробів чи обчислення площі поверхні зрізаної піраміди. Од-

нак ці знання дістає кожна дитина в середній школі як загальнообов'язко-

вий мінімум. Нарешті, гуманітарні знання взагалі не підлягають ужитково-

му використанню. Як можна скористатися знаннями про Троянську війну,

життя Наполеона, віршами Т. Шевченка, картинами П. Пікасо? Але без їх

знання неможливо уявити сучасну культурну людину. Зрештою, дискусії

про те, що важливіше: Шекспіір чи чоботи? - вже

півтора

століття, л'

Від журналістів-практиків, які не мають журналістської, освіти, дово-

диться чути, що в університетах студентам надають зайві знання,'що

бути журналістом можна й без вищої освіти, що працювати над вироб-

ленням особистості в собі - зайва морока, у галузі мас-медіа завжди є

той, хто вказує журналістові, про що й як писати. На жаль, і справді реаль-

ний стан журналістики в Україні далекий від того академічного зразка, з

позицій якого вивчають фах і навчають: фахові в університетах. Але це

не підстава відмовитися від академічного рівня викладання журналісти-

ки. Університети були й будуть центрами формування національної інфор-

маційної еліти, меритократії, готувати фахівців, виходячи з національних

освітніх програм і ідеалів, а не потреб жовтої чи партійної преси. Стосун-

ки між викладачами й студентами можуть будуватися тільки на засадах

авторитету університету, визнання високого статусу державної атестації

науково-педагогічних кадрів, налаштованості учнів узяти всі запропоно-

вані ними знання.

3. Кожний фахівець у зрілому віці приходить до висновку, що мірилом

знань є кількість прочитаних людиною книжок із своєї спеціальності. Ста-

родавня приказка: «Книжка - джерело знань» - не застаріла і в добу

електронної техніки та Інтернету. Звикніть до думки, що чим більше кни-

жок з фаху, своєї тематичної спеціалізації ви прочитаєте, тим більше

підстав у майбутньому ви матимете для успіху в професійній діяльності.

4. Сміливо опановуйте бібліотеку, мудрощі пошуку потрібної книжки в

бібліографічних покажчиках, паперовому та електронному каталогах, не

шкодуйте часу на читання книжок у читальному залі. Досвід свідчить,

що там панує особлива атмосфера, яка сприяє глибокому засвоюю про-

читаного, Тим паче, що постачання книжок до ЦНБ ХНУ стало істотною

проблемою; багато книжок закуплені в одному примірникові й додому не

видаються. Звикніть конспектувати, формулювати перебіг сюжету думки

своїми словами, виписувати найбільш влучні цитати, які ви дослівно змо-

жете використати в своїй курсовій роботі. Ніколи не користуйтеся пороч-

ним прийомі - знайти статтю під потрібною назвою, зробити з неї ксеро-

копію й покинути на майбутнє; мовляв, прочитаю згодом, колись, коли

сяду писати курсову. Не можна використати знань, які не перебувають у

вашій голові. Чим довше вони там перебуватимуть, тим більше ви кори-

стуєтесь ними для обдумування концепції своєї роботи. Отже, чим рані-

ше ви вкладете їх у свою голову, тим краще для остаточного наслідку -

створення наукової праці. Конспектування - це спосіб опанування мате-

ріалу, а не спосіб його механічного фіксування на папері.

5. Виміряйте і знайте свою швидкість читання, щоб завжди мати уяв-

лення про те, скільки часу вам; потрібно для засвоєння книжки певного

обсягу. За допомогою годинника встановіть скільки художнього і скільки

наукового тексту ви можете прочитати за одну годину. Зазвичай, це Істот-

но відмінні цифри. Наприклад, за одну годину особа може прочитати со-

рок сторінок пригодницького роману, але лише двадцять сторінок науко-

вої монографії, над кожним реченням якої треба замислюватися, окремі

положення перечитувати й запам'ятовувати. Досвід свідчить про те, що

в студентські роки молода людина повинна прочитувати не менше ста

сторінок за день; тільки тоді вона може розраховувати оволодіти усім

необхідним обсягом знань, який щромадило людство. Встановіть для

сеёе,;ЦЮ норму ,чйтання..й намагайтеся дотримуватися її всі п'ять років

.давнання в університеті. ,.,хвгг.

... , Д. Не шкодуйте грошей на книжки. Збирайте домашню бібліотеку. Прид-

бати власну книжку й мати можливість з кожної потреби зазирнути в неї-

це зовсім не те, що бігти за нею до книгозбірні. Купуйте класику худож-

ньої й наукової літератури, купуйте нові книжки з фаху. Не пройдіть мимо

підручника й довідкового видання - словника, енциклопедії. Гроші все

одно зникнуть, все одно будуть на щось витрачені - книжки залишаться

і, як старі друзі, неодноразово стануть вам у пригоді. Читайте куплені

книжки. Не покладайтеся на Інтернет і знання, які ви можете отримати з

нього. В Інтернеті панівними є мережеві тексти, основна властивість яких

-телеграфнастислість, хаотична композиція (асорті-композиція), пере-

вага номінативних речень, відсутність надлишкової інформації, прокла-

док між розділами, вступних

завершальних фраз, які забезпечують сприй-

няття, розуміння й засвоєння читачем інформації. Поки що книжка зали-

шається головним і найзручнішим носієм знань.

7. Навчіться правильно й ефективно працювати з власною книжкою.

Під час читання майте гарно заструганий олівець з м'яким грифелем. Позна-

чайте акуратними крапочками (пташками) на полях істотні для розуміння

змісту місця, підкреслюйте ключові слова, терміни, влучні словосполучен-

ня, визначення. Ведіть на форзаці тематичний покажчик. Це дозволить

вам швидко знайти потрібне місце. Заведіть словник категорій

термінів (у

блокноті, на аркушах, у персональному комп'ютері), поповнюйте його систе-

матично, перечитуйте, запам'ятовуйте нові слова та їх значення, працюй-

те над розширенням свого професійного лексикону. ." , "

8. Тренуйте пам'ять, особливо тоді, коли ви відчуваєте, що вона у вас

слабка. Пам'ять - це робочий інструмент журналіста. Навіть за наявнос-

ті кіно- чи телекамери, диктофона та інших записувальних приладів жур-

налістові доводиться тримати в голові (у пам'яті) купу інформації у

вигляді подій, дат, статистичних цифрових даних, висловлювань. Тренуй-

те пам'ять, завчаючи вірші, визначення з підручників і словників, влучні

вирази з прочитаного.

9. Уважно прочитайте й активно засвойте дані методичні рекомендації

перед початком науково-дослідної праці. Іноді молода людина, зарядже-

на істотною часткою скепсису щодо своїх старших учителів, лише під кінець

навчання або й після його завершення починає розуміти доцільність тих

методичних вимог; що висувалися до неї. Не повторюйте помилок. Г1ра

ніть

відразу вийти на правильний шлях. Найзагальніші й найважливіші уявлен-

ня про науково-дослідну роботу студент отримає з цієї книжки

У випадку виникнення запитань з приводу наукоізо-досліднйї роботи,

які, на думку студента, не знайшли відображення в цій книзі, йому нале-

жить звернутися до викладача відповідної^исципліни, з якої'він у поточ-

ному році виконує курсову роботу. Учень завжди дістанЬ кваліфіковані

консультації й роз'яснення, з приводу питань, що його цікЙвля+ь.

1! ;

;:•• ІІ?.,9' ІІІП Г.ігохоК ^ялп":..'":!

V:; |

лІ\>№'.?<1вТ

.13

4. Науковий семінар з журналістики

На третьому курсі (з п'ятого семестру) в навчальному плані спеціаль-

ності «Журналістика» з'являється нова дисципліна - «Науковий семінар».

Вона викладається в обсязі дві години на тиждень, а сутність її полягає в

тому, що студенти в науковому семінарі під керівництвом досвідченого

викладача отримують г'рунтовні знання з теми спеціалізації та навички

науково-дослідної праці. Науковий семінар передбачає індивідуальну

роботу викладача із студентами, кількість яких у групі встановлено в

кількості п'яти осіб (+, - одна-дві особи).

До керівництва науковими семінарами залучаються такі викладачі, які

здобули науковий ступінь (кандидата, доктора наук) і вчене звання (доцен-

та, професора), а відтак мають помітний науковий доробок і досвід науко-

во-дослідної праці. Загальна тема наукового семінару, зазвичай, перебу-

ває в полі наукових інтересів викладача; це така галузь знань, у якій він

працює як науковець, добре знає першоджерела, літературу з теми, мето-

ди збирання емпіричного матеріалу та його опрацювання й узагальнення.

Викладач у науковому семінарі кваліфікується як науковий керівник

курсової (бакалаврської, дипломної, магістерської) роботи студента. Сту-

дент створює під його керівництвом у перший рік перебування в науково-

му семінарі курсову роботу, у другий рік (на четвертому курсі) курсову

або кваліфікаційну бакалаврську роботу, а у третій рік (на п'ятому курсі,

що відповідає рівню спеціаліста чи магістра) - дипломну чи магістерську

роботу. Оцінка за курсову роботу є формою звітності про опануЕіання

дисципліни «Науковий семінар», інакше кажучи, тут недостатньо тільки

добре відвідувати лекції й практичні заняття, читати книжки й розповіда-

ти про свої плани. Головний результат навчання в семінарі - написаний

вами текст курсової роботи, який оцінюється викладачем.

Процедуру розподілу студентів у наукові семінари контролює заступ-

ник завідувача кафедри журналістики з науково-дослідної роботи сту-

дентів. Цей викладач організовує на першому занятті наукового семіна-

ру презентацію викладачів та загальних тем семінарів. Спочатку завіду-

вач кафедри або його заступник окреслюють перед студентами загальну

навчальну ідею наукових семінарів, завдання цієї навчальної дисциплі-

ни. Потім перед студентами виступають викладачі. Кожен з них у своєму

слові окреслює загальну тему семінару, подає зауваги до методів його

роботи, наводить приклади конкретних тем курсових робіт, які будуть

запропоновані студентам, демонструє, як курсова робота через щорічне

збагачення

трансформацію переростає в магістерську роботу, розпові-

дає про можливість виконання в його семінарі творчих курсових (а потім

і дипломних та магістерських робіт), називає теми та дає стислу характе-

ристику захищених у попередні роки під його керівництвом дипломних і

магістерських робіт.

Вислухавши пропозиції всіх викладачів, студенти самостійно здійсню-

ють вибір наукового семінару. Свій вибір вони висловлюють у заяві, яку

подають на ім'я завідувача кафедри журналістики, де просять зарахувати

себе до наукового семінару певного викладача. Заяви зб'/фає староста,

вони можуть бути передані на кафедру старшим лаборантам або викла-

дачам кафедри журналістики, які викладають у цёй ч'йс на- курєіМПотім

подані заяви надходять до заступника завідувача кафёдрй журналістки з

НДРС. Він формує остаточний склад наукових семінарів: Ці&іиеки за підпи-

сом завідувача кафедри подаються в деканат на пйчаТку жовтня, тобто

через місяць після початку занять. Цей час надається студентові для ви-

бору наукового семінару.

Практична порада. Навчальний процес в університеті організова-

ний на засадах вузької спеціалізації, що дозволяє викладачам глибоко

вивчити свій предмет. Через це окремі викладачі залишаються невідомі

студентам до четвертого чи навіть п'ятого курсу. Але кафедра пропонує

їх для керівництва науковими семінарами. У студентів завжди є спокуса

обрати вже добре відомого з попереднього навчального процесу викла-

дача і проігнорувати такого, про якого вони нічого не знають:-'

;

яи*-

З цього приводу необхідно зважити на таке: наполегливо радимо оби-

рати тему майбутньої наукової праці, а не викладача. З огляду на цё

намагайтеся до третього курсу визначитися із своїми науковими інтере-

сами. Обрана вами тема повинна бути цікавою для вас, ви повиннЬмати

про неї певні попередні уявлення, прочитати хоча б кілька книжок з при-

воду проблематики майбутньої спеціалізації. Це полегшить вам вибір.

Прийти в семінар без жодних попередніх уявлень про тему майбутнього

дослідження - максимально шкідливо. Передусім невмотивованістю ва-

шого вибору. Ви будете байдужими до своєї праці й глибоко нещасливі в

процесі написання курсової роботи. . .. !•;>

Зважте на те, що, за

Г.

Сковородою, «сродна праця» є гарантом людсь-

кого щастя. Знайдіть таку працю до початку визначення для себе науко-

вого семінару. Скористайтеся для цього попередніми консультаціями з

викладачами, поговоріть не з одним з них, а з багатьма. Кафедра

;

дропо-

нує кожного року приблизно половину свого складу для керівництва семі-

нарами. Уявіть: якщо на курсі навчається п'ятдесят студентів, то для ,них

створюється десять наукових семінарів. Студентам пропонується над-

звичайно різноманітна тематика, яка дозволяє завжди знайти для себе

«сродну» тему. І лише для студента, який нічим не цікавиться й випадко-

во потрапив на спеціальність «Журналістика», це зробити важко й сам

навчальний процес скидається для нього на тортури.,

Іноді трапляється, що до наукового семінару певного викладача по-

дали заяви більш ніж семеро студентів. У такому випадку викладач про-

водить конкурс на зарахування до свого семінару. Студенти, які не прой-

шли відбіркового конкурсу, мають обрати інший науковий семінар. >.

Переведення з семінару в інший можливе як виняток за умов подання

вмотивованої заяви. Таким мотивом може бути зміна пріоритетів спеціалі-

зації (зокрема тематичної) студента внаслідок пошуку місця майбутньої

праці. Заява студента розглядається на засіданні кафедри, де рішення

приймається за умов згЬд'и обох викладачів (семінару, з якого йде сту-

дент, і семінару, який приймає студента). Звикніть до думки: ви обрали

семінар і викладача на три наступні роки навчання (на два, якщо ви обме-

житеся бакалавратом).

Оскільки початковою й базовою науково-дослідною працею студента

є курсова робота, то її ми й покладемо в основу нашого опису далі, маю-

чи на увазі, що в кінці викладу ми уточнимо деякі параметри виконання

бакалаврських, дипломних і магістерських робіт.

5. Курсова робота як наукова праця

Курсова робота - це своєрідний тип наукової праці, здійснюваний для

навчання студента головним засадам методики наукових досліджень, ос-

воєння класичних надбань журналістики, теоретичної бази та віднайден-

ня першоджерел обраної теми, створення тексту власного дослідження.

Вона повинна відбити знайомство студента з новітніми джерелами з його

теми, методичною літературою, публіцистичними виступами, уміння рефе-

ративно викладати прочитаний матеріал, засвідчити його здібності до аналі-

зу теоретичної проблематики, практичного аналізу інформаційного та публі-

цистичного

тексту.

У курсовій роботі виявляється ступінь професійної підго-

товки студента, його здатність до самостійного спостереження й мислен-

ня, до практичної діяльності.

' Курсова робота (особливо на молодших курсах) поєднує в собі навчаль-

ну та дослідницьку настанови. До курсової роботи висуваються дві головні

вимоги: вона повинна бути, з одного боку, науковим дослідженням, а, з

другого боку, залишатися навчальним твором, який виявляє знання та

здібності студента

в процесі виконання якого він навчається науковій праці.

«Наука, - за визначенням «Української радянської енциклопедії», -

соціально-значуща сфера людської діяльності, функцією якої є вироблен-

ня й використання теоретично систематизованих об'єктивних знань про

дійсність»

(Підкреслення автора. - І. ІУІ.).

«Словник української мови» пропонує таке визначення даного понят-

тя (візьмімо лише перше, головне): «Наука... - одна з форм суспільної

свідомості, що дає об'єктивне відображення світу; система знань про

закономірності розвитку природи і суспільства та способи впливу на ото-

чуючий світ»

Патон Є. Б. Наука / Є. Б. Патон // Українська радянська енциклопедія. Вид. 2-е. - К.,

1982. -Т. 7. -С. 257.

Словник української мови. - К.: Наукова думка, 1974. - Т. 5, - С. 223.

Звернімо уб&гу на найважливіше: наука - це спосіб вироблення: нових

знань або спосіб використання старих і нових знань на практиці з метою

забезпечення матеріальних і духовних потреб людини й людства. Су-

часна філософія розуміє науку як безпосередню рушійну силу суспільно-

го прогресу. На зламі XX і ХХІ. століть.стало цілком, зрозумілим, що не

війни й революції, які смертоносним вихором проносяться.по нашій пла-

неті, а наукові відкриття, опанування людством новими знаннями стають

головними рушійними силами історії, :.

Традиційно всі науки розподіляють на дві групи: природничі, предме-

том яких є природа, та суспільні, предметом яких є суспільство. До числа

перших належать фізика, хімія, .математика, географія, біологія та'ін. До

другої групи відносимо філософію, історію, психологію, політологію,

лінгвістику, літературознавство, соціологію, журналістикознавствдтощо.

В основі природничих наук лежать експерименти, покликані встановити

певну закономірність, причиново-наслідкові зв'язки між явищами. В основі

суспільних наук лежать спостереження суб'єктів пізнання над соціальними

процесами. Природничі науки вважаються.точними, об'єктивними,.недар-

ма до їх числа належить,математика. Суспільні науки первісно, засадничо

спираються на суб'єктивний погляд особи на явище. Тут неможлива побу-

дова ієрархії цінностей у вигляді періодичної таблиці хімічних елементів

Д. Менделєєва, де кожний елемент має лише йому властиве місце. г»н

Але головна якість науки, як природничої, так і суспільної ~ відкриття

нового, освоєння нових сфер природи й суспільного життя. Нікого не цікав-

лять багаторазові пережовування давно відомого. Ця якість має назву

«науковоїактуальності». Вона передбачає, що зусилля науковців по-

винні бути спрямовані на нові, не досліджені раніше сфери природного

чи соціального довкілля або на вже відомі в науці явища, які досліджу-

ються: під кутом зору нової методології. Ця вимога поширюється й на

такий тип наукових праць, як студентські курсові роботи. Вони так само

повинні відзначатися науковою актуальністю,, як і монографії чи статті

відомих учених, незважаючи на свій навчальний характер.

Студентові, який лише починає свій професійний шлях, може здати-

ся, що в науці все вже досліджене, вивчене, описане; для відкриттів-місця

вже не лишилося; нове не може бути предметом його власного пошуку.

Таке враження помилкове і складається в людини на початковій стадії її

навчання. Чим менше в людини.знань, тим більш пізнаним,здається їй

світ навколо. Вона не вміє ставити запитання й шукати відповіді на них,

сприймає дійсність поверхово й не здатна заглибитися в її проблеми.

: Насправді« усе виглядає навпаки. Чим більше людина набуває знань,

тим розмаїтішим уявляється:їй довкілля; вона перетворюється на повно-

цінну: всебічно розвинену особистість,. сприймає світ як мільйонногран-

ний кристал. Наведу дещо парадоксальне висловлювання одного з моїх

учителів - доцента Всеволода Олексійовича Пасічного (1925-1978), який

одного разу сказав про свої наукові студії так: «Поки я не вивчав стиль, я

знав, що це таке; але тепер, витративши десять років на вивчення цього

поняття, я не знаю, що таке стиль».

Незабутній Всеволод Олексійович, звичайно ж, знав, що таке стиль,

але це явище поставало перед ним, унаслідок вивчення, у такій множин-

ності внутрішніх граней і зовнішніх зв'язків, що охопити їх одним погля-

дом уявлялося йому занадто складним завданням.

Приступаючи до вивчення журналістики як

науки,

молодій людині необхід-

но знати таке. Журналістикознавство є молодою галуззю гуманітарного знан-

ня. Журналістська освіта, яка власне й викликала цю науку до життя, - на-

буток XX століття. Саме відкриття факультетів журналістики в провідних

університетах світу зумовило розвиток науки про масово-інформаційну

діяльність. Незважаючи на нагромаджений у цій галузі досвід, існує все ж

стале переконання, що журналістика як наука перебуває все ж у пелюшко-

вому стані. Автори поважного дослідження зазначають: «Науку про журна-

лістику слід вважати доволі молодою галуззю знань - настільки молодою,

що на

Заході

до сьогодні відсутнє навіть загальновизнане визначення її пред-

мета»

. Це твердження, актуальність якого не втратилася попри його трид-

цятилітній вік, фіксує не стільки реальну відсутність досліджень з журналі-

стикології в західному світі (їх якраз не бракує), скільки наявність у цій галузі

значної кількості суб'єктивних, зроблених на рівні публіцистики спостере-

жень, неможливість звести позиції дослідників до спільного знаменника.

Україна в розвитку журналістикознавства потрапила в специфічні умо-

ви, які коротко можуть бути охарактеризовані так: ,

1) наука про журналістику виникла в Україні в добу тоталітаризму, а

відтак довго несла на собі його відбиток;

2) досвід світового журналістикознавства, унаслідок перебування Ук-

раїни за радянською «залізною завісою», залишався довгі роки несприй-

нятим у нашій батьківщині.

Унаслідок цих обставин Україна, проголосивши державну незалежність,

опинилася практично перед потребою створювати нову, об'єктивну, поз-

бавлену партійної заангажованості науку про журналістику.

У науці про журналістику можна виокремити два типи (чи навіть роди)

наукових праці. Перші з них мають виразно ужитковий характер, викону-

ються під гаслом: як стати журналістом, якнаписати репортаж, якорганізо-

вувати роботу, новинарної редакції регіонального телевізійного каналу

тощо. Такі дослідження мають функціональний характер, часто створю-

ються колишніми практиками, які прийшли з часом у наукову журналісти-

ку. У другій групі наукових праць журналістика вивчається як тип соціаль-

них комунікацій або різновид творчої діяльності людини. Ці праці не став-

' Буржуазный"теории журналистики (Критический анализ). - М.: Мысль, 1980. - С. 102.

лять собі за мету висловлення ужиткових рекомендацій. їх авторів ціка-

вить передусім журналістика.у своїй феноменальній сутності. ,

Студентові, який найчастіше.зустрічається з ужитковими, працями

навчального типу спокусливо й собі взятися за вироблення рекомендацій

щодо журналістської творчості. Не будемо заперечувати: іноді, такі праці

пишуться й не без успіху захищаються. Особливо студентами заочної

форми навчання, які мають чималий досвід .професійної діяльності в .ме-

діа. Але все-таки такі праці є винятками, які підтверджують правило, Правил,

ло ж полягає в тому, що для студента більш прийнятний феноменальний

підхід до журналістики, для написання функціональної праці в нь>рго,ще

бракує досвіду, знань, практичних навичок. Трж. не замахуйтесі? на таку

тему, виконати яку ви будете неспроможні, поставте перед собор, посилені

завдання, у чому вам допоможе .ваш науковий керівник., ,,, ./в&ви гем ;цоч

Отже, приступаючи в своїх курсових роботах до, вивчення журналі-

стики, ВИ ОПИНИЛИСЯ на березі величезного моря, ЯКЩО;НЄгрКЄ.анУьРерЄД

вами безкінечні простори недослідженюго матеріалу. Описати,ЙО!"Рї, дослі-

дити, відкрити закономірності розвитку журналістики

в,

минущ)В(іу

:і

і ,сучас-

ному - ваш почесний обов'язок,, Велика,повновода річка починаться з

малих річок, які вливаються в неї, а ті в свою.чергу - з струмрч.ків, а ті

витікають із джерел. Курсова робота є тим джерелом, з якрго витече стру-

мочок вашої бакалаврської, а потім і дипломної;

,чи

магістеррькрї роботи

- більш поважного дослідження, а потім і вашої професійної, майстер-

ності, дисертації, монографії з журналістикознавства, якщо у вас вияв-

ляться нахили й бажання до продовження наукової праці.

, ,.. ,•

Велике починається з малого.

. ...1

... . •

6. Система наук про журналістику і структура циклу

курсових робіт в системі журналістикознавства

Наука про журналістику настільки молода! що як поважна методологіч-

на проблема в ній розглядається сьогодні структура дисциплін, що скла-

дають напрямок комунікативних досліджень, їх реальне змістове напов-

нення і навіть (!!!) дебетується назва напрямку. У термінологічній пара-

дигмі для позначення галузі усталився термін «журналістйкознавство», який

використовує продуктивну модель назвотворення в українській мові (див.

аналоги: літературознавство, мовознавство, природознавство, україно-

знавство і т. д.). Цей термін виглядає настільки питомим в українському

гуманітарному просторі, що в Інституті журналістики Київського національ-

ного, університету імені Тараса Шевченка.з 2000 р. видається науковий

часопис «Українське журналістйкознавство».

Проте нещодавно проти використання цього терміну виступив, профе-

сор Сергій Квіт, зауваживши буквально таке: «В Україні побутує надзви-"

чайно оригінальний термін «журналістйкознавство». (...) Він належить до

найбільш комічних колізій доби горбачовської «перебудови»

. У примітці

автор без посилання на джерело зазначив: теоретичне обґрунтування

«журналістикознавства» належить В. Іваненку. У викладі С. М. Квіта спра-

ва виглядає так, ніби термін «журналістикознавство» створений зовсім

недавно і цілком штучно. У висновках до своєї праці він наполегливо про-

понує: «Варто відмовитися від поняття «журналістикознавство» як такого,

що не' відображає необхідної дослідницької практики щодо мас-медіа та

масових комунікацій»

Натомість дослідник пропонує журналістській спільноті використовува-

ти інший термін, який широко побутує в західній науці - «медіадосліджен-

ия». Він так і пише: «Наступним кроком було б логічно запровадити термін

«медіадослідження», що поєднував би українську науку з тим, що на За-

ході має назву «sciences». Натомість вітчизняне «журналістикознавство»,

поруч із «літературознавством» відповідає визначенню «arts»

. Далі він

закликав «академічну громадськість» об'єднати свої зусилля для розвит-

ку саме медіадосліджень.

На перший погляд, суперечка точиться про назви, про слова; насправді

-іпро явища значно більш глибокі, змістовні, концептуальні. Термін «жур-

налістикознавство», звичайно ж, народився не підчас горбачовської «пе-

ребудови», а існував давно в гуманітарній науці для позначення загаль-

ної науки про журналістику. Власне, цей термін - ровесник самої науки. У

значенні системи знань про комунікативну структуру суспільства і комуні-

кативну діяльність людини вживається й саме слово «журналістика». Така

традиція усталилася в східнослов'янському просторі.

У західному культурному просторі слово «журналістика» вживається

не так часто, як «медіа», тому від нього утворено й термін на позначення

наукового напрямку дослідження комунікативної сфери - «медіадослід-

ження», «медіастудії», «комунікативні студії».

Величезні обсяги інформації, якими оперують сучасні медіа, визначаль-

не значення для медіа політичної структури суспільства і відображення в

них у формі повідомлень суспільно-політичного життя, розгалужена структу-

ра медіа і медіа діяльності - зумовлюють те, що в парадигму сучасних

медіадосліджень у першу чергу входять кількісні методи вивчення аудито-

рії, інституцій, текстів. «Із цього погляду, - зауважив

С.

М. Квіт, - медіадослід-

ження є відгалуженням соціологічних студій»''. Сенс медіадосліджень по-

лягає в їх величезному ужитковому значенні для сьогодення. Іншими сло-

вами, цей сенс полягає у відповіді на запитання: як робити правдиві нови-

ни для створення адекватної картини світу? як розмежувати факги і погля-

Квіт Q. М. Що таке медіадослідження? / Сергій Квіт // Українська журналістика: умови

формування та перспективи розвитку: 35. наук. пр. - Черкаси, 2007. - С. 335.

Там само. - С. 338.

Там ca'tadV

Там само: - С. 336.