Михайлин І.Л. Науково-дослідна робота студента з журналістики

Подождите немного. Документ загружается.

ди? як уникнути (або досягти) маніпулятивності? якими шляхами здійсню-

ється вплив медіа на аудиторію? як запобігти патогенному впливу медіа

на суспільство?

Зрозуміло, що ці завдання найменше пов'язані з якісним (інтерпрегацій-

ним) аналізом тексту на який орієнтується журналістикознавство. Текст під

кутом зору соціологічного дослідження, втрачає свою цілісність

об'ємність,

дослідника в цьому випадку не цікавить його оригінальність, спосіб розгор-

тання авторської думки, творча індивідуальність журналіста. Апє цікавить,

скільки разів автор вжив слова «Ющенко», «геноцид», «розпуск Верховної

Ради» та ін. Серед методів медіадосліджень актуалізуються опитування,

польовий експеримент контент-аналіз, статистичні (кількісні) методи.

У вигляді попереднього висновку можна ствердити таке: в сучасній ук-

раїнській гуманітарній науці наявні (обговорюються) дві концепції розвит-

ку науки про сферу суспільної комунікації, які дістали назви «журналістико-

знавства» і «медіастудій», («медіадосліджень»). За цими назвами хова-

ються засадничі відмінності.

Журналістикознавство розглядає журналістику як соціальний інсти-

тут, створений для забезпечення інформацією суб'єктів суспільного житгя;

причому розуміється, що інформація може існувати тільки у вигляді тексту

(вербального - написаного й усного, - зображального, візуального). «Текст

тут можна визначити як семантичну, комунікативну, риторичну, естетичну

єдність усталеної знакової інформації»

. У цій концепції текст висувається

на позицію головного атрибута журналістики, який підлягає якісному інтер-

претаційному аналізові. Текст розуміється дискурсивно, у сукупності при-

чин, які спонукали до його появи, і наслідків, які він у свою чергу викликав у

перспективі. Текст цікавить науку про журналістику в діахронії і синхронії,

історичні знання, класика журналістики, уроки класики (світоглядні й ужит-

кові), найвидатніші досягнення сучасної журналістики, творча індивідуаль-

ність журналіста - суть найголовніші,проблеми журналістикознавства.

Медіадослідження виступають у вивченні комунікативної діяльності від

імені соціологічних студій, користуються переважно кількісними методами

пізнання, за головний предмет пізнання мають аудиторію, вплив медіа на

суспільство. Медіадослідження не цікавить діахронія,, вони зосереджені

на синхронії. Медіастудії зосереджені лише на сучасності і мають на меті

не концептуальні наслідки, а практичний, ужитковий зміст, спрямовані на

пізнання методик роботи журналіста з інформаційним матеріалом.

На наш погляд, мають право на життя і на назву самостійних наукових

напрямків і журналістикознавство і медіастудії. Шкода, ідо в концепції

Шестакова Е. Г. Проблема тесту

текстуальності в її переломленні щодо текстів масової

комунікації / Е. Г. Шестакова // Хрестоматія з теорії тексту масової комунікації / Уклад.,

автор вступ, ст., питань та завдань для самоконтролю д. ф. н. Е. Г. Шестакова.-Донецьк:

Норд-гірес, 2009. - С. 38.

С. М. Квіта оправа зображена так, що це мало не ворожі одна щодо одної

науки,, від одної з.яких треба відмовитися, а другу негайно запровадити. З

цілком зрозумілих причин у радянський час соціологічні дослідження жур-

налістики не проводилися, визнавалися непотрібними. Перевага віддава-

лася працям.; зосередженим на вивченні текстів.. Цей перекіс мусить бути

усвідомлений як неприродний, такий, що потребує виправлення. Журналі-

стика має увійти в предмет соціології. Але з цього аж ніяк не випливає, що

журналістикознавчі дослідження «свідчать про ігнорування практичних по-

треб сучасних ЗМК та важливих соціальних проблем, які можуть бути вияв-

лені внаслідок практично орієнтованих досліджень»

. Журналістика як вид

людської діяльності завжди була, є і буде творенням текстів, незалежно

від технології їх поширення. Журналістика завжди була, є і буде роботою

автора із словом. І в цьому сенсі вона завжди даватиме підстави для засто-

сування для її вивчення й дослідження філологічних методів.

З цього погляду не витримує критики протиставлення соціологічних

методів дослідження журналістики філологічним, спроби оголосити філо-

логічні підходи застарілими, віджилими, а соціологічні новаторськими,

перспективними, ..Адаптація західного досвіду вивчення медіа не повин-

на скасовувати української традиції досл іджень, у межах якої навіть за

роки незалежності вже створені цікаві праці, спрямовані на осмислення

теорії, історії та сучасного стану журналістики. Зрештою, соціологія ма-

сових комунікацій - важливий напрямок досліджень, який цілком може

увійти в систему самостійних журналістикознавчих дисциплін.

Наука про журналістику не є абстрактним витвором людського розуму,

а мусить відбивати всю складність комунікаційної діяльності людини в су-

часному світі. У певному сенсі важливо сказати, що журналістикознавство

насправді значно складніша система знань, ніж його побратими - літера-

турознавство і мовознавство - а відтак, зіставляти їх некоректно. Сам пред-

мет журнал істикознавства - комунікаційні процеси в суспільстві - універ-

сальний, різнобічний..Для його повноцінного вивчення й осмислення необ-

хідні зусилля філологів, соціологів, мовознавців, економістів, психологів,

юристів, істориків; кожному знайдеться свій окремий предмет для дослід-

ження, Тому, на наш погляд, журналістська наука потребує об'єднання зу-

силь учених різних напрямків, а не протиставлення їх.

Професор А. 3. Москаленко назвав журналістику «професією профе-

сій»

, за аналогією журналістикознавство може сміливо вважатися наукою

наук, конкуруючи в боротьбі за цю назву з філософією і математикою. Ши-

рока тематична спеціалізація, охоплення усього соціального житгя без будь-

яких винятків і обмежень, - ці властивості журналістики потребують вив-

Квіт С. М. Що таке медіадослідження? / Сергій Квіт // Українська журналістика: умови

формування та перспективи розвитку: 36. наук. пр. - Черкаси, 2007. - С. 335.

Москаленко А. 3. Теорія журналістики : підруч. і А. 3. Москаленко. - К.: Єкспрес-об'ява,

1998.-С. 212.

чення

журналістикознавстві. Дослідження економічних аспектів діяльності

органів масової інформації, екологічної проблематики в мас-медіа, участі

журналістики в політичних кампаніях, функціонування художньої літерату-

ри й літературної критики за допомогою літературно-художніх журналів і

газет, - усе це та ще багато чого іншого стає предметом вивчення в журналі-

стикознавстві.

Далі ми дотримуватимемось традиційного погляду на науку про соці-

альну комунікацію й репрезентуємо систему наук під назвою «журналі-

стикозиавство».

Журналістика як наука (журналістикознавство) має три найважливіші

складові: теорію, історію журналістики і медіакритику. Між ними існує

якнайтісніший зв'язок. Це суміжні, взаємозалежні дисципліни, кожна з

яких може розвиватися лише на ґрунті іншої.

історія журналістики - це наука про процес розвитку масо.во-інфор-

маційної діяльності від зародження до наших днів, включаючи всю мно-

жинність явищ як друкованих, так і ефірних та електронних органів масо-

вої інформації. Але праця історика журналістики, неможлива без викори-

стання основних положень і понять, термінологічного апарату, головних

принципів теорії журналістики, вироблених у межах цієї дисципліни науко-

вих засад вивчення й оцінки історичних явищ.

Прикладами історико-журналістських досліджень є такі праці:

Кость С. А Західноукраїнська преса першої половини XX ст. у все-

українському контексті (засади діяльності, періодизація, структура,

особливості функціонування) /С. Кость. - Львів: Вид. центр ЛІЧУ ім. Іва-

на Франка, 2006. - 514 с.

Вогуславський О. В. Преса міжвоєнної української еміграції і боротьба

за незалежність України: історичний шлях, досвід, дискусії: моногр. /Олег

Вогуславський. - Запоріжжя: Просвіта, 2008. - 452 с.

Колісник

Ю.

В. Формування суспільної свідомості журнальною періоди-

кою УРСР (1950-1980 рр.) : моногр. / Юрій Колісник. - К. - Черкаси: Вид.

Чабаненко Ю., 2008. -290 с,

Теорія журналістики - це наука про сутність і специфіку журналісти-

ки, її

.місце

в структурі суспільної свідомості, її функції та засади, природу

журналістської творчості, метод журналістики та її загальні жанрологічні

проблеми, шляхи аналізу окремих явищ та журналістського процесу в ціло-

му. Теорія журналістики виростає на ґрунті вивчення її історії та узагаль-

нення безкінечного числа явищ до кінцевого числа найважливіших законів.

Що таке журналістика? Яке її місце в сучасній суспільній дійсності та в

історичній ретроспективі та перспективі? Ось питання, на які відповідає

теорія журналістики як наука. Ці питання виникають постійно перед кож-

ним свідомим читачем: і журналістом-практиком. А тому глибоко помиля-

ються ті, хто вважає наукову теорію зібранням сухих, умоглядних поло-

жень, набором хитромудрих понять і навмисне вигаданих термінів. Які б

не були складні ідеї цієї науки, сам її предмет - журналістика - завжди

незмірно складніший і розмаїтіший

Прикладами теоретико-журналістських досліджень є такі праці:

Серажим К. С. Дискурс як соціолінгвальне явище: методологія, архі-

тектоніка, варіативність : моногр./К. С. Серажим; за ред. В. В. Різу на.

- К.: Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, 2002. - 392 с.

Владимиров В. М. Журналістика, особа, суспільство: проблема розу-

міння: моногр. /В. М. Владимиров ~К.

Київ. нац. ун-т

ім.

Тараса Шевчен-

ка, 2003. -- 220 с.

Фінклер Ю. Е. Мас-медіа та влада: технологія взаємин: моногр. /Юрій

Фінклер - Львів: Аз-Арт, 2003. - 212 с.

Про необхідність поруч з цими дисциплінами виокремити медіакри-

тику заговорив свого часу ще професор А. 3. Москаленко, назвавши її,

щоправда, «журналістська критика». «Уся система ЗМІ, яка досліджує

явища дійсності, - переконливо доводив він, - сама потребує досліджен-

ня, журналістської критики, перевірки тією ж дійсністю. Вивчаючи су-

часну пресу, ми можемо відзначити дальше розширення і поглиблення її

тематики, позбавлення від надмірного однобокого інтересу до окремих

галузей за рахунок інших, відображення сьогоднішніх подій в історичній

закономірності, зростаючу увагу до питань духовного формування сучас-

ного покоління, відхід від поверховості, абстрагованого моралізаторства,

декларативності, нудної дидактичності»

(Підкреслення моє. -1. М.).

З наведеного висловлювання професора А. 3. Москаленка видно, що

під журналістською критикою він розумів ту частину журналістикознавства,

предметом якої є сучасна масово-інформаційна ситуація, як-от: особливості

й закономірності розвитку журналістики в сучасну епоху, процеси становлен-

ня органів масової інформації в ринкових умовах, трансформація завдань,

функцій, змісту, поетики та стилістики світових та українських мас-медіа.

Варто заакцентувати важливість цієї галузі журналістикознавства, яка в

сучасному професійному лексиконі все частіше кваліфікується як медїа-

критика Вона синтезує в собі не тільки історичні, але й теоретичні знання.

Осмислюючи новітні явища комунікативної сфери суспільства, медіакри-

тика є першопрохідцем в осмисленні тих процесів, які пізніше стають пред-

метом більш детального вивчення теорії та історії. Вона першою пропонує

термінологічний апарат для позначення новітніх явищ, визначає пріори-

тетні напрямки розвитку журналістики, формує уявлення про класику.

Прикладами медіа-критики є такі праці:

Див. про'це у лр.: Михайлин І. Л. Основи журналістики : підруч. Вид. 3-є, доп. і поліпш.

/1. Л. Михайлин - К.: ЦУЛ, 2002. - С. 31-32.

Москаленко А. З, Теорія журналістики : підруч, / А. 3. Москаленко. - К.: Ексгірес-об'ява,

1998. - С. 36.

Потятиник Б. В. Медіа: ключі до розуміння. / Борис Потятиник. -

Львів: ПАЮ, 2004. - 312 с. ...

Житарюк М. Г. Соціокультурна модель журн алістики: традиції і но-

ваторство : моногр. /Мар'ян Житарюк. - Львів: Б. в., 2008. - 416 с:

Довідник дисертаційних досліджень, що були захищені в спеціалізо-

ваній ученій раді з журналістики Київського національного університету імені

Тараса Шевченка

, доводить, що саме до журналістської критики слід від-

нести досить значну частину дисертацій, виконаних останнім часом. Це

роботи Олени Щербакової «Проблема формування національної еліти Ук-

раїни крізь призму преси 90-х років» (1999); Юрія банківського «Економіч-

ний аспект діяльності друкованих ЗМІ України» (1999) та багато ін.

Актуальність медіакритики посилюється ще й тим, що сама журналі-

стика за предмет відображення має сучасне життя. А відтак, і наука про

неї вбирає в себе особливості предмета свого дослідження. Медіакритика

зовсім не маргінальна наукова дисципліна, а цілком самостійна, повноцін-

на, самодостатня.

Ще один напрямок у структурі журналістики як науки слід виокремити,

хоча він лише починає зароджуватися в нашій Україні - методика науко-

вих досліджень з журналістикознавства та навчання журналістики.

Предметом цієї дисципліни є процеси, ЩО ВІДбуЕїЗЮТЬСЯ в самій науці, по-

шук оптимальних шляхів розв'язання тих чи інших проблемних ситуацій у

науковому мисленні, а також способів навчання такій унікально складній і

творчій професії, якою є журналістика.

Прикладом праці з методики наукових досліджень у журналістико-

знавстві є книжка:

Різун В. В. Методи наукових досліджень у журналістикознавстві:

нае-і.

посіб. /

В.

Різун, Т. Скотникова. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Преса

України, 2008. -144с.

Теорія і методика навчання журналістики розвивалася лише в найбіль-

ших центрах журналістської освіти в Радянському Союзі: Москві й Ленін-

граді, -де нагромаджувався найкращий досвід у цій галузі

. «Педагогічна

практика журналістських відділень

факультетів (як

журналістська наука),

- підкреслював один з авторів, - ще перебувають у стадії становлення,

розвитку»

. Еїідтоді мало що змінилося по суті на терені цієї дисципліни. А в

Українське журналістикознавство. Дисертаційні дослідження, 1982-2000 рр. : бібліогра-

фічний покажч. / Укладач Б. І. Черняков. К.: Київ. нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2000. - 63 с.

Див. цікаві збірники статей: Из опыта преподавательской работы на факультетах и

отделениях журналистики государственных университетов. - М.: Изд-во Москов. ун-та,

1983. - Вып. 2.-185 е.; Из опыта преподавательской работы со студентами-заочниками,

факультетов журналистики государственных университетов. - М.: Изд-во Москов. ун-та,

1971 - 108 е.; Проблемы журналистики. - Л.: Изд-во Ленинград, ун-та, 1985. - Вып. 12:

Вопросы методики преподавания журналистских дисциплин.-104 с.

Савенков А. А. Проблемная лекция: ее место в учебном процессе, критерии.действен-

ности / А. А. Савенков II Проблемы журжэлистики. - Л., 1985. - Вып. 12. - С. 33.

Україні її розвиток свідомо гальмувався центральною владою, у зв'язку з

чим у нашій країні робляться лише перші кроки вданій галузі.

Але можна сміливо твердити, що у зв'язку з розширенням журналістсь-

кої освіти в Україні, зацікавленістю профільних гімназій та ліцеїв мати спец-

курси з «Основ журналістики» методика наукових досліджень та навчання

журналістики має велике майбутнє в нашій країні і в найближчій історичній

перспективі мусить привабити до себе коло найбільш досвідчених науковців,

які мають багатий досвід викладання журналістики передусім у вищій школі.

Оскільки будівельним матеріалом для всіх типів масової інформації було

й залишається слово, то слід визнати, що на роль важливої наукової дис-

ципліни в межах журналістикознавства претендує вивчення мови масо-

вої інформації: І скільки б у сучасному світі не говорилося про дефілоло-

гізацію журналістики, це завжди слід сприймати в метафоричному сенсі,

як Свідчення того, що самого знання мови і вміння писати сьогодні замало.

Професія журналіста вимагає ще й ґрунтовних знань у галузі історії, полі-

тології, економіки, соціології, філософії та ін. гуманітарних дисциплін Апе

ця вимога не перекреслює необхідності глибоко

досконало знати мову -

першооснову журналістської творчості. Над збагаченням мовного інстру-

ментарію журналіст мусить працювати все життя/а журналістикознавство

вивчати мовний арсенал масово-інформаційної сфери.

До такого типу досліджень належать праці:

Докторська дисертація Олександри Сербенської «Мова газети і мово-

творчість журналіста в аспекті соціально-культурного розвитку суспільства»

(К„ 1992);

її ж книжки

Сербенська О. А. Основи мовотворчості журналіста в інтерпретації

Івана Франка : текст лекцій / Олександра Сербенська. - Львів: ЛДУ

імені Івана Франка, 1993. -

111

с.

Справді, варто відзначити, що лише в незалежній Українській дер-

жаві почали розвиватися такі напрямки журналістикознавства, як соціоло-

гія масових комунікацій, журналістська деонтологія.

На медіадослідженияхза методикою контент-аналізу спеціалізується

керована професором В. Ф. Івановим Академія Української Преси; яка

проводить поспіль уже багато років моніторинг української журналістики.

Спеціальні експертні матеріали часто з'являються у фахових виданнях

«Телекритика», «Медіакритика», «Телерадіокур'єр». Проте в цілому мож-

на погодитися з професором С. М. Квітом, який вказує на слабкий розви-

ток в Україні соціологічних досліджень і методик кількісного аналізу. Голов-

ною причиною тут є, на його думку, висока вартість такого роду дослід-

жень. У суспільстві ще відсутні такі сили, які були б зацікавленні в ство-

ренні об'єктивної картини діяльності журналістики і фінансуванні трива-

лих соціологічних програм.

Журналістська деонтологія так само не розвивалася в радянській дер-

жаві, оскільки медіа-сфера не потребувала ні журналістської етики, ні пра-

ва. Колізії розв'язувалися за допомогою партійної дисципліни. Медіаправо

не існувало взагалі. Перший закон про масово-інформаційну діяльність

був прийнятий в СРСР в 1991 р., у рік, коли ця тоталітарна держава пере-

стала існувати.

Сьогодні українське право в галузі комунікаційної діяльності вважаєть-

ся найбільш розгалуженим. Воно стає предметом вивчення в курсі «Пра-

вові засади діяльності ЗМІ», який входить до навчальних програм підго-

товки журналістів. Етика по відношенню до права -• все одно що звичаєве

право по відношенню до закону. У ситуації свободи слова виникла потре-

ба в створенні етичних кодексів журналістів, які регламентують їх професій-

ну діяльність у різноманітних ситуаціях, взаємини з джерелами інформації,

між собою, із засновниками. Досвід сучасних дослідників медіаетики

свідчить про те, що чим детальніше прописані в етичному кодексі ситуації

професійної діяльності, тим краще для журналіста, особливо молодого,

складати алгоритм своєї поведінки.

В українському журналістикознавстві є гарні дослідники, що спеціалізу-

ються в галузі журналістської деонтології, - це О. Д. Кузнецова, В. Ф. Іва-

нов, Т. О. Приступенко - автори численних статей у наукових журналах і

збірниках, монографій і підручників.

Назвімо найголовніші з них:

Кузнецова О. Д. Журналістська етика та етикет: основи теорії,

методики, дослідження трансформації незалежних видань України,

регулювання моральних порушень : моногр. / Олена Кузнецова. - Львів:

Світ, 1998.- 412 с.;

Приступенко Т. О. Правові засади функціонування сучасних засобів

масової комунікації України: моногр. /

Т.

О. Приступенко - К: Київ. нац.

ун-т ім. Т. Шевченка, 2000. - 250 с.

•

Кузнецова

О.

Д. Правові норми журналістики України:

посів.

/О. Д.Кузне-

цова. -Львів: Вид. центр Л НУ імені Івана Франка, 2006. -352 с.

Не можна не сказати про таку важливу складову журналістикознав-

чих досліджень, як бібліографія. Вона особливо важлива в тих випад-

ках, коли йдеться про історію журналістики, але кож:ний дослідник добре

знає, що гарний бібліографічний покажчик у будь-якій темі - надійний

помічник науковцю. Приємно відзначити, що в Україні працює чимало

кваліфікованих упорядників бібліографічних довідників.

Наведу деякі приклади:

Семенко (Соколова) С. В. Бібліографічний покажчик до журналу «Рідний

край» (1905-1916)/С. В. Семенко

(Соколова).

Полтава: Б. в.,

1999.-54с.;

Літерагпурно-науковий вісник: покажч. змісту. Т 1-109 (1898-1932)

/ Укладач Богдан Ясінський. - К. - Нью-Йорк: Смолоскип, 2000. - 544 с.;

Засоби масової інформації зарубіжних країн : ретроспективний

бібліографічний посіб. / Упоряд. О. К. Мелещенко, Б. і. Черняков. - К.:

ВПЦ «Київський університет», 2004. - 253 с.

Сучасна структура освітньої галузі «Журналістика та інформація» скла-

дається з трьох спеціальностей: «Журналістика», «Видавнича справа та

редагування», «Реклама та зв'язки з громадськістю». Поки що ми говори-

ли про журналістику, але виокремитися новим напрямкам в окремі спеці-

альності дозволило те, що вони вже склалися як галузі науки про комуні-

каційну діяльність. Можливо, тут не варто називати наукові праці з цих

галузей, а достатньо лише сказати, що в Інституті журналістики Київського

національного університету імені Тараса Шевченка від 2000 року існують

відповідні кафедри, очолювані докторами наук, професорами. Із створен-

ням спеціальностей випускові кафедри під такими назвами почали відкри-

ватися в інших університетах - у Дніпропетровську, Запоріжжі, Одесі,

Тернополі. Таким чином, можна стверджувати, що названі спеціальності

усамостійнилися, вийшли з-під наукового покровительства журналістики,

перетворилися на самостійні комунікативні науки.

Журналістикознавстєю як наука переживає сьогодні бурхливий розквіт.

Про нього свідчить і та дискусія, з розгляду якої ми розпочали виклад, і та

розгалужена система знань, що її передбачає сучасна журналістикознав-

ча наука, і ті наукові праці, переважно це книжки, невелику частину з яких

довелося тут і сьогодні назвати. Усе це свідчить про те, що в цієї науки

велике майбутнє.

Студентові, що починає студії в галузі журналісігикознавства, необхід-

но твердо вивчити структуру нашої науки, оскільки саме в межах її парадиг-

ми будуть запропоновані йому й теми курсових робіт. За виключенням

методики наукових досліджень з журналістикознавства і навчання журналі-

стики, які потребують великого досвіду для створення наукових праць у

цій галузі й не можуть виконувати навчальні функції, решта дисциплін, що

складають журналістикознавство, представлені в тематиці курсових робіт

на різних курсах нашої спеціальності.

На першому році наЕічання курсова робота виконується з дисципліни

«Основи журналістики». Нагадаємо, що цей предмет присвячений теоре-

тичним проблемам журналістики і є своєрідним введенням у спеціальність.

Тематика курсових робіт з даного предмета охоплює проблеми теорії жур-

налістики, включаючи сюди усю їх множинність: функції і засади журналі-

стики, жанрологія журналістики, творчий досвід окремих сучасних журна-

лістів, відображення дійсності в сучасній масовій інформації та ін.

На другому році навчання курсова робота виконується з дисципліни

«Історія української журналістики». Робота наших газет

журналів у справі

розвитку інформаційної діяльності, боротьба за становлення української

національної самосвідомості, вироблення ідеї української державності,

протидія тоталітаризму, творчість видатних українських публіцистів, - усе

це передбачено охопити темами з даної дисципліни.

На третьому курсі з розподілом за науковими семінарами студентам на-

дається право самим обирати собі напрямок майбутньої наукової роботи.

Тематика наукових семінарів будується так, щоб охопити всі провідні дис-

ципліни журналістикознавства изабезпечити усебічну підготовку журналіста

для успішної професійної діяльності за фахом. Навіть тоді, коли запропо-

нована тематика семінарів не охопила омріяну вами тему, якою ви прагну-

ли зайнятися, подайте на кафедру про це заяву. Зазвичай, педагогічний

колектив кафедри знаходить можливість задовольнити запити студентів.

На рівні бакалаврської, дипломної і магістерської студентських робіт

виникає можливість розподілити їх на два типи: дослідницький

творчий.

Дослідницька робота вважається звичайною, творча - незвичайною.

ДосЬідницькі роботи пишусь усі без винятку студенти. Виконання твор-

чих робіт здійснюється за вибором студента і дозволяється відмінникам,

особливо обдарованим особам. Оскільки перший тип є нормативним, тра-

диційним, то ми й почнемо опис з нього, приділивши в кінці увагу особли-і

востям виконання творчої роботи.

7. Вибір теми

Будь-яка наукова праця починається з вибору теми. Це дуже відпові-

дальний і важливий її етап, і лише недосвідченому розумові може здати-

ся тут усе легким і простим: узяв темарій - обрав тему - написав роботу.

Насправді ж від успішного розв'язання питання вибору теми залежить

дуже часто й кінцевий успіх дослідження. У науковому семінарі студент

обирає тему курсової роботи у тісному співробітництві з науковим керів-

ником. Значно важче це зробити для студентів першого й другого курсів,

які здійснюють вибір самостійно. Тож викладемо основні правила вибо-

ру теми науково-дослідної роботи студента. Вони, зрозуміло ж; не втра-

чають своєї актуальності й тоді, коли студент починає працювати в науко-

вому семінарі. В університеті ставка робиться на активність і відпові-

дальність студента. Він є автором роботи і несе за неї цілковиту відпо-

відальність. Відповідальність викладача обмежується наданням знань,

порад і консультацій. Але силоміць навчити ще нікому нікого не вдавало-

ся. Запам'ятайте: навіть найкращий викладач не допоможе несумлінно-

му студентові виконати курсову роботу на високу оцінку

Перше правило вибору теми у вигляді дефініції може бути подане

так: один студент - одна тема. Це означає, що усі студенти курсу не,

можуть виконувати одну тему, яка в силу якихось незбагненних причин

чомусь усім сподобалась, а навпаки, кожен студент мусить обрати свою

тему. Координацію в справі вибору тем здійснює староста академічної

групи. У нього студенти повинні відзначати обрані теми, він мусить по-

відомити студентові, чи вільна обрана ним тема, чи вже має виконавця.

Якщо бажана тема виявляється зайнятою студент мусить

а) обрати з наявного темарію.іншу, незайняту тему або

б) звернутися до викладача з проханням запропонувати йому суміжну

тему; перєформулювати її заголовок, запропонувавши її виконання на ма-

теріал.

інших першоджерел; у викладача завжди є така можливість, оскіль-

ки списк»тем мають завжди рекомендаційний,

а.

не обов'язковий характер:

в^запропонувати викладачеві своє формулювання теми, яке б відпо-

відало науковим інтересам студента.

Самостійно закріплювати за собою тему курсової роботи, що не

внесена до темарію, без консультацій з викладачем забороняєть-

ся; назвімо це-другим правилом вибору теми.

Третє правило формулюється так: тема курсової роботи на кож-

ному курсі має бути обрана, остаточно сформульована й закріпле-

на за стіудентом упродовж вересня поточного року.

Цілком неможливою є ситуація, коли недбайливий студент приходить

на кафедру журналістики у травні шукати темарій курсових робіт. Вік з'ясу-

вав

д.г;я

себе вперше, що через тиждень курсову роботу необхідно,подати

на перевірку, а відтак вирішив написати її і прийшов на кафедру обрати

собі тему. Така поведінка - прямий шлях до незарахованої курсової й відра-

хування з університету.

Я часто люблю повторювати викладачам і студентам гасло, під яким

працюю: «Університет -- не казарма!» Але означає воно лише те, що в на-

шому навчальному закладі стосунки між викладачами й студентами буду-,

ються на засадах довіри й відповідальності, взаємного співробітництва,

передбачають наявність зустрічного бажання навчитися, з боку студентів, і

навчити, з боку викладачів. Але це не означає, що в навчальному процесі

можуть не виконуватися вимоги в справі забезпечення всіх його компонентів.

Обрання теми на початку навчального року, а не в його середині чи в

кінці, необхідне для того, щоб студент негайно розпочав виконання кур-

сової роботи. Зрозуміло ж, мова йде не про створення самого тексту.

Його студент і справді напише в кінці навчального року як підсумоктрива-

лої пошукової праці. Але нагромадження матеріалу, відшукання теоре-

тичної літератури та першоджерел, уважне їх прочитання й конспекту-

вання забирає левину частку часу в науковій роботі з суспільних дис-

циплін. Будь-який науковець-гуманітарій поділиться з вами своїм досві-

дом: створення тексту наукової праці займало в нього порівняно невели-

кий період, але збирання матеріалу, опрацювання джерел, засвоєння їх,

вироблення концепції, -- ось на це витрачалося незміримо більше часу.

;

Те правило вибору теми, яке ми пропонуємо: закріплення теми у ве-

ресні, - є насправді загальнометодичним законом, який формулюється

так: чим раніше буде остаточно визначена і вербально сформульована

зо